Постанова 4821 № 711/1550/17

ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 03 травня 2022 року справа № 711/1550/17 провадження № 22-ц/821/109/22 категорія: 305010100 Черкаський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого - Василенко Л. І., суддів: Бородійчука В. Г., Нерушак Л. В., секретаря - Винник І. М., учасники справи: позивач - ОСОБА_1 , відповідачі: Головне управління Міністерства внутрішніх справ України в Київській області, Головне управління державної казначейської служби України в місті Києві, Державна казначейська служба України, третя особа - Черкаська окружна прокуратура, розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Черкаси апеляційні скарги Державної казначейської служби України та Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Київській областіна рішення Придніпровського районного суду м. Черкаси від 09 листопада 2021 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Київській області, Головного управління державної казначейської служби України в місті Києві, Державної казначейської служби України, третя особа Черкаська окружна прокуратура про відшкодування моральної шкоди, у складі головуючої судді Позарецької С. М., в с т а н о в и в : 24 лютого 2017 року позивач звернувся до суду з позовом (в остаточній редакції від 16 жовтня 2020 року та 22 грудня 2020 року, яка прийнята судом а також залученням до участі у справі в якості третьої особи Черкаської місцевої прокуратури, ухвалою Придніпровського районного суду м. Черкаси від 17 березня 2017 року) до ГУ МВС України в Київській області, ГУ ДКС України в місті Києві, ДКС України, третя особа Черкаська окружна прокуратура про відшкодування моральної шкоди. Позовні вимоги мотивовані тим, що 10 грудня 2004 року в Київській області Фастівському районі в с. Веприк по вул. Миру, 3а приблизно о 22 годині було здійснено незаконне заволодіння автотранспортом «Мітцубісі Паджеро», який належав гр. ОСОБА_2 на праві власності. 11 січня 2005 року в Черкаській області в м. Умань по вул. Урбайліса, 2 позивача було затримано та доправлено автомобілем в Київську область м. Бориспіль до місцевого райвідділу міліції. 12 січня 2005 року позивач постановою Бориспільського міськрайонного суду Київської області був притягнутий до адміністративної відповідальності за ст. 185 КУпАП, на 15 діб адміністративного арешту. В послідуючому ОСОБА_1 до 30 березня 2009 року утримувався під вартою як підозрюваний (обвинувачений) у вчиненні злочину, передбаченого ч. 3 ст. 289 КК України у кримінальній справі № 24-7152. Судовий розгляд кримінальної справи за обвинуваченням позивача закінчився 26 лютого 2014 року закриттям провадження у справі через відмову прокурора від державного обвинувачення та прийняття її судом. Відмова прокурора від обвинувачення обумовлена тим, що під час досудового розслідування не здобуто належних та допустимих доказів, достатніх для підтвердження вини підсудних (у тому числі позивача) у вчиненні інкримінованих їм злочинів, а дані судового слідства не підтверджують пред`явленого підсудним обвинувачення. Таким чином, у період часу з 11 січня 2005 року до 26 лютого 2014 року за позивачем здійснювалося необґрунтоване кримінальне переслідування, внаслідок якого до нього застосовувалося незаконне попереднє ув`язнення протягом періоду з 11 січня 2005 року до 30 березня 2009 року, під час якого застосовувалися тортури і катування задля отримання визнавальних свідчень у вчиненні злочину, до якого він не причетний. Внаслідок такого впливу він був доведений до нервово-психологічного стресу і вдався до суїцидальних заходів - ковтав частину від столової ложки, різав вени, голодував тощо. Позивач зазначає, що він незаконно перебував під слідством та судом у період з 11 січня 2005 року до 26 лютого 2014 року, з яких утримувався під вартою 4 (чотири) роки 2 (два) місяці 20 (двадцять) днів. Тобто, загалом незаконно перебував під слідством та судом 9 років 1 місяць 15 днів. Питання про стягнення моральної шкоди обґрунтовує тим, що на час вчинення неправомірних дій працівниками ГУ МВС України у Київській області (а саме, застосування катування, фізичної сили, заморення, психічного впливу, неодноразових втрат свідомості при нанесенні тілесних ушкоджень, незаконного утримання без обґрунтованої підстави для тримання), дане відомство було підпорядковане УМВС України в Київській області, яке і діє на теперішній час, проте внаслідок реформування правоохоронних органів УМВС України в Київській області не ліквідовано як юридична особа, відповідно діями його співробітників, як державних службовців, йому нанесена моральна та матеріальна шкода. Фінансування вказаного органу, як органу державної влади здійснює Головне управління державної Казначейської служби України в місті Києві з відповідним утриманням органу. Враховуючи, що заявлена сума відшкодування моральної та матеріальної шкоди може бути перерахована винятково за рахунок коштів державного бюджету, розпорядником яких є Державна казначейська служба України, тому питання про зазначення даних юридичних осіб відповідачами зумовлено тим, що у випадку задоволення позову кошти підлягають перерахунку із спеціального рахунку, яким розпоряджається Державна казначейська служба України, в особі Казначейської служби України в місті Києві, які здійснюють перерахунок коштів на утримання УМВС України в Київській області. Розпорядником бюджетних коштів, які заплановані на виплату заробітної плати є саме УДКСУ, отже позов заявлений до них, як до належних відповідачів, які несуть матеріальну відповідальність за утримання підпорядкованого органу. Внаслідок незаконного затримання, притягнення до кримінальної відповідальності, тримання під вартою, незаконного перебування під слідством та судом позивач, як вказує, зазнав моральних страждань та був позбавлений можливості працювати. Незаконні дії органів досудового слідства негативно вплинули на його відносини з оточуючими людьми, він був змушений докладати значних зусиль для поновлення своїх порушених прав. Також, доказом моральних страждань від незаконних дій органів дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду є висновок судової психологічної експертизи, який знаходиться в матеріалах цивільної справи. Крім того, внаслідок стресової ситуації та суттєвої зміни життєвого укладу виникли певні зміни в його характері та психоемоційному стані, він став пасивним, замкнутим, у відносинах з іншими людьми стала переважати недовіра, підвищена обережність та підозрілість, насторога у стосунках, нестійкий та знижений настрій, загальне зниження самооцінки та впевненості у собі. Враховуючи тривалість перебування позивача під слідством та судом, характер і обсяг страждань, яких він зазнав, тяжкість вимушених змін у життєвих і суспільних стосунках, ступінь зниження престижу, репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану, і сама можливість такого відновлення у необхідному чи повному обсязі, враховуючи, що під час досудового розслідування до нього були застосовані заходи забезпечення кримінального провадження, та слідчо (розшукові) дії, обрання запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, просив стягнути з Державного бюджету України через Державну казначейську службу України шляхом списання у безспірному порядку з єдиного казначейського рахунку Державного бюджету України на його користь в рахунок відшкодування завданої моральної шкоди в 1 000 000 грн 00 коп. та розподілити судові витрати. Короткий зміст рішення суду першої інстанції Рішенням Придніпровського районного суду м. Черкаси від 09 листопада 2021 року позовні вимоги задоволено частково. Стягнуто з Державного бюджету України в рахунок відшкодування моральної шкоди на користь ОСОБА_1 656 574 грн 00 коп. Стягнуто з ГУ МВС України в Київській області судовий збір в дохід держави 6 565 грн 74 коп. Стягнуто з ГУ МВС України в Київській області на користь ОСОБА_1 витрати за проведення експертизи у розмірі 5 059 грн 20 коп. В іншій частині відмовлено. Рішення мотивовано тим, що в межах даної справи, права позивача були порушені діями працівників органів внутрішніх справ ГУ МВС України в Київській області, а тому можуть бути відновлені шляхом компенсації моральної шкоди, а враховуючи норми законодавства розмір моральної шкоди, який підлягає відшкодуванню позивачу становить 656 574 грн 00 коп. (109 місяців 9 днів (або 9 років 1 місяць 9 днів) х 6000 грн.). Місцевий суд прийшов до висновку, що такий розмір є виваженим, розумним та справедливим, оскільки він визначений за критеріями, що мають істотне значення та належать до характеру порушень, обставин справи з урахуванням критерію справедливості відшкодування. Що стосується розміру морального відшкодування 1 000 000 грн 00 коп., як просить позивач, то такий розмір, за переконанням суду, є завищеним. Короткий зміст вимог апеляційної скарги В апеляційній скарзі, поданій 14 грудня 2021 року, Державною казначейською службою України порушено питання про скасування рішення Придніпровського районного суду м. Черкаси від 09 листопада 2021 року та постановлення нового про відмову у задоволенні позовних вимог в повному обсязі з посиланням на невідповідність висновків суду обставинам справи. В апеляційній скарзі, поданій 05 січня 2022 року, ГУ МВС в Київській області, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, невідповідність висновків суду обставинам справи та неповне з`ясування обставин справи, порушило питання про скасування рішення Придніпровського районного суду м. Черкаси від 09 листопада 2021 року та постановлення нового судового рішення про відмову у задоволенні заявлених позовних вимог. Аргументи учасників справи Доводи особи, яка подала апеляційну скаргу Доводи апеляційної скарги Державної казначейської служби України зводяться до того, що належним відповідачем у справі про відшкодування шкоди є держава, в особі органу, якого відповідач зазначає порушником своїх прав. У даній справі позивач вимагає відшкодування шкоди за дії вчинені працівниками ГУ МВС в Київській області. Кримінальне провадження розглядалося Фастівським міськрайонним судом Київської області та Васильківсиким міськрайонним судом Київської області, зокрема як встановлено судом першої інстанції Фастівська міжрайонна прокуратура Київської області передала кримінальну справу № 24-7152 до Фастівського міськрайонного суду Київської області. При цьому, процесуальне керівництво досудовим розслідуванням та державне обвинувачення здійснювали посадові особи органів прокуратури Київської області. В свою чергу Київська обласна прокуратура є окремою юридичною особою і вона має бути залучена в якості співвідповідача у даній справі. В той же час Черкаська окружна прокуратура, яка залучена в якості третьої особи у справі не здійснювала процесуальне керівництво досудовим розслідуванням та не підтримувала державне обвинувачення у кримінальній справі порушеній відносно позивача, а тому не є належним учасником справи. На ряду з викладеним скарга мотивована тим, що в рішенні суду першої інстанції не наведено жодних доказів наявності завдання позивачу моральної шкоди, не наведено доказів на підтвердження наявності причинного зв`язку між шкодою та протиправним діянням органів національної поліції та прокуратури. Сам факт притягнення особи до кримінальної відповідальності не може слугувати безумовною підставою наявності моральної шкоди та її відшкодування за рахунок коштів Державного бюджету України, а присуджений розмір шкоди є завищеним на 774 грн 00 коп. (656 574 грн 00 коп. 655 800 грн 00 коп.) Апеляційна скарга ГУ МВС в Київській області мотивована тим, що позивачем не надано належних та достовірних доказів застосування до нього тортур під час дізнання та попереднього слідства. Також недоведеним є причинний зв`язок між перебуванням позивача під вартою та виникненням у нього травм, розладів, погіршення здоров`я. Факт наявності моральної шкоди потребує доведення у встановленому законом порядку. Зокрема, якими саме діями чи бездіяльністю завдано шкоду позивачеві, та з яких саме міркувань він виходив визначаючи розмір моральної шкоди. За переконанням автора скарги, позивачем не доведені обставини на які він посилається як на підставу заявлених вимог, а тому підстави для відшкодування моральної шкоди, відсутні. У відзиві на апеляційну скаргу, ГУ Державної казначейської служби України в м. Києві вважає, що подана Державною казначейською службою України апеляційна скарга підлягає до задоволення. Зазначає, що Головне управління Казначейства не є належним відповідачем у вказаній справі, оскільки не здійснює розрахунково-касове обслуговування ГУ МВС України в Київській області. Крім того, сам факт притягнення особи до кримінальної відповідальності не може слугувати безумовною підставою наявності моральної шкоди та її відшкодування за рахунок коштів Державного бюджету України. У відзиві на апеляційну скаргу, ГУ МВС в Київській області просить апеляційну скаргу Державної казначейської служби України задовольнити в повному обсязі, рішення Придніпровського районного суду м. Черкаси від 09 листопада 2021 року скасувати. При цьому, автор скарги послався на те, що не обґрунтовано існування причинно-наслідкового зв`язку між шкодою та протиправними, за переконанням позивача, діянням органу досудового слідства. Надходження апеляційної скарги до суду апеляційної інстанції Ухвалою Черкаського апеляційного суду від 04 лютого 2022 року відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Державної казначейської служби України на рішення Придніпровського районного суду м. Черкаси від 09 листопада 2021 року. Ухвалою Черкаського апеляційного суду від 04 лютого 2022 року справу призначено до розгляду на 03 березня 2022 року з повідомленням учасників справи про дату, час та місце її розгляду. В послідуючому розгляд справи було відкладено. Ухвалою Черкаського апеляційного суду від 02 березня 2022 року відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Київській області на рішення Придніпровського районного суду м. Черкаси від 09 листопада 2021 року. Ухвалою Черкаського апеляційного суду від 21 квітня 2022 року справу призначено до розгляду на 03 травня 2022 року з повідомленням учасників справи про дату, час та місце її розгляду. Фактичні обставини справи, встановлені судом першої інстанції Матеріалами справи встановлено, що 10 грудня 2004 року у селі Веприк Фастівського району Київській області здійснено незаконне заволодіння автотранспортом «Мітцубісі Паджеро», який належав ОСОБА_2 . За цим фактом було розпочато кримінальну справу, розслідування якої здійснювалося Фастівським районним відділом ГУ МВС в Київській області. 11 січня 2005 року у м. Бориспіль Київської області ОСОБА_1 був затриманий працівниками Бориспільського районного відділу ГУ МВС в Київській області. Цього ж дня був складений протокол про адміністративне правопорушення, передбачене ст. 185 Кодексу України про адміністративні правопорушення, який направлений для розгляду до суду. Постановою Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 12 січня 2005 року ОСОБА_1 визнано винним за ст. 185 Кодексу України про адміністративні правопорушення та призначено покарання у вигляді адміністративного арешту на строк 15 діб (т. 1 а. с. 247). Відповідно до постанови Фастівського міськрайонного суду Київської області від 20 січня 2005 року ОСОБА_1 обрано запобіжний захід у вигляді взяття під варту у зв`язку з обвинуваченням його у вчиненні злочину, передбаченого ч. 3 ст. 289 КК України (т. 1 а. с. 204). Строк тримання ОСОБА_1 під вартою продовжувався кілька разів (т. 1 а. с. 139,140, 141),(т. 2 а. с. 2). З 25 жовтня 2006 року до 26 лютого 2014 року кримінальна справа за обвинуваченням ОСОБА_1 у вчиненні злочину розглядалася у Васильківському міськрайонному суді Київської області різними колегіями суддів. Ухвалою Васильківського міськрайонного суду Київської області від 31 березня 2009 року запобіжний захід стосовно ОСОБА_1 у виді тримання під вартою замінено на заставу в розмірі 20 060 грн 00 коп. (т. 2 а. с. 58-61). 26 лютого 2014 року під час судового засідання прокурор, який брав участь у розгляді справи у суді першої інстанції, ухвалив постанову про відмову від обвинувачення в суді, в якій зазначив, що кримінальна справа слухається з 2005 року та до цього часу не знайшла свого законного вирішення, під час досудового розслідування не здобуто належних та допустимих доказів, достатніх для підтвердження вини підсудних, зокрема, ОСОБА_1 у вчиненні інкримінованих їм злочинів, дані судового слідства не підтверджують пред`явленого підсудним обвинувачення (т. 1 а. с. 11-12). Васильківський міськрайонний суд Київської області 26 лютого 2014 року постановив ухвалу, якою прийнято відмову прокурора від державного обвинувачення у кримінальній справі за обвинуваченням, зокрема, ОСОБА_1 за ч. 3 ст. 289 КК України та закрив кримінальну справу (т. 1 а. с. 8-10). Загалом ОСОБА_1 перебував під слідством понад 9 років, з яких під вартою незаконно перебував 4 роки 2 місяці та 20 днів. Ухвалою Придніпровського районного суду м. Черкаси від 28 квітня 2017 року у даній справі призначено судову-психологічну експертизу (т.1 а. с. 74). Згідно висновку експерта за результатами проведення судово-психологічної експертизи від 15 грудня 2017 року за № 548/17-23 ситуація за якою ОСОБА_1 тримався під вартою при попередньому ув`язненні в період з 11 січня 2005 до 30 березня 2009 року є прихотравмуючою. ОСОБА_1 має зміни в емоційному стані, індивідуально психологічних проявах, які перешкоджають активному соціальному функціонуванню його як особистості і виникли внаслідок впливу обставин тримання його під вартою при попередньому ув`язненні в період з 11 січня 2005 року по 30 березня 2009 року. Можливий розмір грошової компенсації за завдані ОСОБА_1 страждання можуть становити від 337,5 МЗП до 675 МЗП розмір якої приймається у рівному розмірі мінімальної заробітної плати в Україні (т. 2 а. с. 86-90) Рішенням Придніпровського районного суду м. Черкаси від 25 січня 2018 року у задоволенні прозову ОСОБА_1 відмовлено (т. 2 а. с. 106-110). Постановою Апеляційного суду Черкаської області від 26 квітня 2018 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Придніпровського районного суду м. Черкаси від 25 січня 2018 року, залишено без задоволення. Рішення Придніпровського районного суду м. Черкаси від 25 січня 2018 року, залишити без змін (т. 2 а. с. 169-174). Постановою Верховного Суду від 16 червня 2020 року касаційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково. Рішення Придніпровського районного суду м. Черкаси від 25 січня 2018 року у та постанову Апеляційного суду Черкаської області від 26 квітня 2018 року у частині вирішення позовних вимог про відшкодування шкоди в порядку, визначеному Законом України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої особі громадянинові незаконними діями органів дізнання, попереднього слідства, прокуратури і суду», та на підставі ч. 1 та 2 ст. 1176 ЦК України скасовано, справу направлено в цій частині на новий розгляд до суду першої інстанції. Рішення Придніпровського районного суду м. Черкаси від 25 січня 2018 року та постанову Апеляційного суду Черкаської області від 26 квітня 2018 року у частині позовних вимог про відшкодування шкоди, заданої незаконними діями працівників правоохоронних органів щодо дотримання умов попереднього ув`язнення, залишено без змін (т. 2 а. с. 225-232). Результатом нового розгляду позовних вимог ОСОБА_1 в частині відшкодування шкоди, завданої йому незаконними діями органів дізнання, попереднього слідства, прокуратури і суду стало рішенням Придніпровського районного суду м. Черкаси від 09 листопада 2021 року, яке є предметом даного оскарження. Мотивувальна частина Позиція Черкаського апеляційного суду Згідно зі ст. 129 Конституції України однією з основних засад судочинства є забезпечення апеляційного оскарження рішення суду, а відповідно до ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод таке конституційне право повинно бути забезпечене судовими процедурами, які повинні бути справедливими. Відповідно до ч. 1 ст. 368 ЦПК України справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного провадження, з особливостями, встановленими цією главою. Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення учасників справи, переглянувши справу за наявними в ній доказами, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційних скарг, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційні скарги не підлягає до задоволення, виходячи з наступного. Мотиви, з яких виходить Черкаський апеляційний суд, та застосовані норми права Суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї (ч. 1 та ч. 2 ст. 367 ЦПК України). У відповідності до ч. 6 приведеної статті в суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції. Частиною 1 ст. 15 ЦК України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. На підставі ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Згідно з ч. ч. 1, 2 та 5 ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Рішення суду першої інстанції в повній мірі відповідає зазначеним вимогам виходячи з наступного. Предметом спору у вказаній справі є відшкодування моральної шкоди, завданої незаконними діями органу дізнання, досудового розслідування, прокуратури і суду. Відповідно до статей 55, 56 Конституції України кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб. Кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень. Частиною 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яка з огляду на приписи ч. 1 ст. 9 Конституції України, ст. 10 ЦК України є частиною національного законодавства, встановлено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом. За змістом статей 15, 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Способами захисту особистих немайнових або майнових прав та інтересів, з якими особа має право звернутися до суду, зокрема, є відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди, відшкодування моральної (немайнової) шкоди. Статтею 1176 ЦК України передбачено, що шкода, завдана фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту чи виправних робіт, відшкодовується державою у повному обсязі незалежно від вини посадових і службових осіб органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду. Право на відшкодування шкоди, завданої фізичній особі незаконними діями органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду, виникає у випадках, передбачених законом. Порядок відшкодування шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, органу досудового розслідування, прокуратури або суду, встановлюється законом. Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 1 Закону України від 01 грудня 1994 року № 266/94-ВР «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» (далі - Закон) відповідно до положень цього Закону підлягає відшкодуванню шкода, завдана громадянинові внаслідок: незаконного засудження, незаконного повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, незаконного взяття і тримання під вартою, незаконного проведення в ході кримінального провадження обшуку, виїмки, незаконного накладення арешту на майно, незаконного відсторонення від роботи (посади) та інших процесуальних дій, що обмежують права громадян. Частиною 2 ст. 1 Закону встановлено, що у випадках, зазначених у частині першій цієї статті, завдана шкода відшкодовується в повному обсязі незалежно від вини посадових осіб органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду. Згідно з п. 2 ч. 1 ст. 2 вказаного Закону право на відшкодування шкоди в розмірах і в порядку, передбачених цим Законом, виникає у випадку закриття кримінального провадження за відсутністю події кримінального правопорушення, відсутністю у діянні складу кримінального правопорушення або не встановленням достатніх доказів для доведення винуватості особи у суді і вичерпанням можливостей їх отримати. Відповідно до ст. 3 Закону у наведених в ст. 1 цього Закону випадках громадянинові відшкодовуються (повертаються): 1) заробіток та інші грошові доходи, які він втратив внаслідок незаконних дій; 2) майно (в тому числі гроші, грошові вклади і відсотки по них, цінні папери та відсотки по них, частка у статутному фонді господарського товариства, учасником якого був громадянин, та прибуток, який він не отримав відповідно до цієї частки, інші цінності), конфісковане або звернене в доход держави судом, вилучене органами досудового розслідування, органами, які здійснюють оперативно-розшукову діяльність, а також майно, на яке накладено арешт; 3) штрафи, стягнуті на виконання вироку суду, судові витрати та інші витрати, сплачені громадянином; 4) суми, сплачені громадянином у зв`язку з поданням йому юридичної допомоги; 5) моральна шкода. Відшкодування шкоди у випадках, передбачених п. 1, 3, 4 і 5 ст. 3 цього Закону, провадиться за рахунок коштів державного бюджету. Відшкодування моральної шкоди провадиться у разі, коли незаконні дії органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури і суду завдали моральної втрати громадянинові, призвели до порушення його нормальних життєвих зав`язків, вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя. Моральною шкодою визнаються страждання, заподіяні громадянинові внаслідок фізичного чи психічного впливу, що призвело до погіршення або позбавлення можливостей реалізації ним своїх звичок і бажань, погіршення відносин з оточуючими людьми, інших негативних наслідків морального характеру (ст. 4 Закону). Оцінка моральної шкоди за своїм характером є складним процесом, за винятком випадків, коли сума компенсації встановлена законом (рішення Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) від 12 липня 2007 року «STANKOV v. BULGARIA», § 62). Частинами 1 та 2 ст. 23 ЦК України передбачено, що особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи. Положеннями ч. 3 ст. 23 ЦК України визначено, що моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості. Згідно з ч. ч. 2, 3 ст. 13 Закону розмір відшкодування моральної шкоди визначається з урахуванням обставин справи в межах, встановлених цивільним законодавством. Відшкодування моральної шкоди за час перебування під слідством чи судом провадиться виходячи з розміру не менше одного мінімального розміру заробітної плати за кожен місяць перебування під слідством чи судом. Тобто Законом передбачено, що розмір відшкодування моральної шкоди за час перебування під слідством чи судом повинен визначатися судом із врахуванням мінімального розміру заробітної плати. Враховуючи вищевикладене є підстави для висновку, що у випадках, коли межі відшкодування моральної шкоди визначаються у кратному співвідношенні до мінімального розміру заробітної плати, суд при вирішенні питання має виходити з такого розміру мінімальної заробітної плати, що є чинним на час розгляду справи, при цьому визначений законом розмір відшкодування є тим мінімальним розміром, що гарантований державою, а суд, враховуючи обставини конкретної справи, вправі застосувати й більший розмір відшкодування. Згідно із правовим висновком, викладеним Верховним Судом України у постанові від 02 грудня 2015 року у справі № 6-2203цс15, відповідно до ч. 3 ст. 13 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» відшкодування моральної шкоди за час перебування під слідством чи судом проводиться виходячи з розміру не менше одного мінімального розміру заробітної плати за кожен місяць перебування під слідством чи судом, при цьому суд при вирішенні цього питання має виходити з такого розміру мінімальної заробітної плати, що діє на час розгляду справи. Судом першої інстанції вірно врахований правовий висновок, викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 вересня 2018 року в тій частині, що законодавець визначив мінімальний розмір моральної шкоди, виходячи з установленого законодавством розміру заробітної плати на момент розгляду справи судом, за кожен місяць перебування під слідством та судом. Тобто цей розмір у будь-якому випадку не може бути зменшено, оскільки він є гарантованим мінімумом, але визначення розміру відшкодування залежить від таких чинників, як характер і обсяг страждань (фізичного болю, душевних і психічних страждань тощо), яких зазнав позивач, можливості відновлення немайнових втрат, їх тривалість, тяжкість вимушених змін у його життєвих і суспільних стосунках, ступінь зниження престижу, репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану, і сама можливість такого відновлення у необхідному чи повному обсязі. Тобто суд повинен з`ясувати усі доводи позивача щодо обґрунтування ним як обставин спричинення, так і розміру моральної шкоди, дослідити надані докази, оцінити їх та визначити конкретний розмір моральної шкоди, зважаючи на засади верховенства права, вимоги розумності, виваженості і справедливості. Як встановлено судом і вбачається із матеріалів справи відповідно до Закону України «Про державний бюджет України на 2021 рік» установлена мінімальна заробітна плата у розмірі: з 1 січня 6 000 грн 00 коп. Отже, правильним є висновок суду першої інстанції про стягнення з Державного бюджету України в рахунок відшкодування моральної шкоди на користь ОСОБА_1 656 574 грн 00 коп., оскільки термін його незаконного перебування під слідством та судом становить 109 місяців 9 днів (або 9 років 1 місяць 9 днів), а розмір моральної шкоди за вказаний період провадиться виходячи з не менше одного мінімального розміру заробітної плати за кожен місяць, фактичного порушення його прав. Водночас колегія суддів погоджується з висновком місцевого суду, що розмір моральної шкоди заявлений позивачем у розмірі 1 000 000 грн 00 коп. є досить завищеним. З даним висновком погодився позивач, так як рішення суду першої інстанції ним не оскаржувалось. З висновком місцевого суду погодився і позивач, оскільки не оскаржував рішення Придніпровського районного суду м. Черкаси від 09 листопада 2021 року в апеляційному порядку. В свою чергу не заслуговують на увагу доводи обох апеляційних скарг в частині ненадання позивачем доказів щодо завдання йому моральної шкоди та наявності причинного зв`язку між шкодою та протиправним діянням органів дізнання, слідства, суду у зв`язку із незаконним перебуванням особи під слідством та судом, оскільки держава гарантує вказаній особі відшкодування мінімального розміру моральної шкоди, встановленої законом, враховуючи, що закриття кримінального провадження відносно наведеної особи передбачає незаконність її перебування під слідством та судом, а отже і понесення певних негативних втрат морального характеру. Факт заподіяння позивачу моральної шкоди органом досудового розслідування підтверджується наявними в матеріалах справи належними та допустимими доказами на підставі дослідження яких суд першої інстанції встановив дійсні обставини справи та прийшов до висновку про те, що вони містять інформацію яка підтверджує заявлені позивачем вимоги, а її розмір провадиться виходячи з тривалості порушеного права та мінімального розміру заробітної плати за кожен місяць, фактичного порушення, виходячи з дати розгляду справи. Посилання Головного управління Державної казначейської служби України в м. Києві в апеляційній скарзі на ту обставину, що Київська обласна прокуратура, яка здійснювала процесуальне керівництво досудовим розслідуванням у справі № 24-7152 та є окремою юридичною особою, не залучена до участі у даній цивільній справі про відшкодування моральної шкоди не приймаються судом апеляційної інстанції, оскільки до участі у справі залучена Черкаська окружна прокуратура, яка входить до єдиної системи Прокуратури України та здійснює встановлені Конституцією України та спеціальним Законом України «Про прокуратуру» функції, з метою захисту прав і свобод людини, загальних інтересів суспільства та держави. Шкода, завдана громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду, підлягає відшкодуванню шляхом її стягнення з Державної казначейської служби України за рахунок коштів Державного бюджету України шляхом списання коштів з єдиного казначейського рахунку, як і було присуджено місцевим судом. Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скарги без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Оскільки доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, тому колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а оскаржуване рішення залишенню без змін. Керуючись ст. ст. 268, 367, 368, 374, 375, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, апеляційний суд, п о с т а н о в и в : Апеляційні скарги Державної казначейської служби України та Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Київській області залишити без задоволення. Рішення Придніпровського районного суду м. Черкаси від 09 листопада 2021 року залишити без мін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до суду касаційної інстанції протягом тридцяти днів з дня виготовлення повного тексту судового рішення, в порядку та за умов визначених ЦПК України. Повний текст постанови складено 09 травня 2022 року. Головуючий Л. І. Василенко Судді: В. Г. Бородійчук Л. В. Нерушак