Постанова Київський апеляційний суд № 752/5637/21

П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 04 жовтня 2023 року м. Київ Справа №752/5637/21 Провадження № 22-ц/824/8124/2023 Резолютивна частина постанови оголошена 04 жовтня 2023 року Повний текст постанови складено 05 жовтня 2023 року Київський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: судді-доповідача Стрижеуса А.М., суддів: Поливач Л.Д., Шкоріної О.І. секретаря: Мандрики О.П.. сторони: позивач ОСОБА_1 , відповідачі Держава Україна в особі Державної казначейської служби України, Київська міська прокуратура, Головне управління поліції у м. Києві розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою Держави Україна в особі Державної казначейської служби України на рішення Голосіївського районного міста Києва від 20 березня 2023 року, у справі за позовом ОСОБА_1 до Держави Україна в особі Державної казначейської служби України, Київської міської прокуратури, Головного управління Національної поліції у м. Києві, про відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду, В С Т А Н О В И В: ОСОБА_1 звернувся до Голосіївського районного суду міста Києва з позовом до Держави Україна в особі Державної казначейської служби України, Київської міської прокуратури, Головного управління Національної поліції у м. Києві про відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду, за яким просить стягнути на свою користь з Державної казначейської служби України за рахунок державного бюджету України шляхом безумовного списання в безспірному порядку з єдиного казначейського рахунку державного бюджету України в якості відшкодування завданої немайнової (моральної) шкоди суму в розмірі 1 000 000,00грн. В обґрунтування позовних вимог посилається на те, що, він, починаючи з 15.06.2011 р. (від моменту обрання відносно нього запобіжного заходу) до 01.02.2017 р. (до моменту вступу в силу виправдувального вироку) перебував під слідством та судом. Всього 5 років 7 місяців 16 днів. При цьому свою вину у скоєнні інкримінованого йому злочину не визнавав протягом всього часу ведення досудового розслідування та розгляду справи в суді. Кримінальна справа разом із обвинувальним висновком була скерована прокуратурою Дарницького району м. Києва 06.07.2011 р. до Дарницького районного суду міста Києва для розгляду по суті, розгляд якої розпочато і завершено за КПК України 1960 року, після направлення справи прокурору Дарницького району м. Києва для проведення додаткового розслідування відомості були внесені до ЄРДР і завершення досудового розслідування і судовий розгляд проводиться за КПК України 2012 р. Протягом всього цього часу позивач перебував у належному процесуальному статусі обвинуваченого, підсудного, щодо позивача був застосований запобіжний захід у вигляді підписки про невиїзд, на майно накладався арешт. Унаслідок незаконного кримінального переслідування і обрання запобіжного заходу у вигляді підписки про невиїзд, як зазначає позивач, він був позбавлений можливості працювати, був змушений весь час перебування під слідством та судом утримувати домашнє господарство, свою дружину та дітей виключно за рахунок зароблених протягом всього життя заощаджень. Мінімальний розмір відшкодування, який визначений законодавцем, виходячи з установленого законодавством розміру мінімальної заробітної плати на момент розгляду справи за кожен місяць перебування під слідством та судом, не відповідає моральним стражданням позивача, складає 408 000,00 грн. Позивач вказує, що зазнав суттєвих моральних страждань (неможливості реалізації власних амбіцій; почуттів зневаги до власної честі та гідності; реалізації відчуття безпеки і правової захищеності щодо себе та своєї родини, а також взаємодії з правоохоронними органами, як гарантами таких; у реалізації прав та обов`язків глави сім`ї, чоловіка та батька; дружнього спілкування з товаришами та колегами), не мав можливості вільно користуватися та розпоряджатися належним майном, зокрема автомобілем та земельними ділянками. Факт притягнення в якості обвинуваченого був доведений до відома громадськості та негативно вплинув на стосунки з оточуючими. Під час перебування під слідством та судом внаслідок сукупності обставин значно погіршився стан здоров`я. З моменту порушення кримінальної справи не мав змоги офіційно працевлаштуватись, оскільки відомості про притягнення до кримінальної відповідальності, про прийняте остаточне рішення по кримінальній справі були відсутні у відповідних реєстрах МВС. Також позивач зазначає, що моральні страждання виразились у тому, що він не міг добитись справедливості та винесення законного рішення суду в першій інстанції, що обгрунтовується поверненням судом обвинувачення на додаткове досудове розслідування замість прийняття виправдувального вироку. Позивач був змушений звертатись до адвокатів, брати участь у судових засіданнях та змінювати установлений спосіб свого життя. Що стосується інших негативних наслідків, то найбільш непоправними позивач зазначає страх, який залишиться назавжди - страх громадянина перед власною державою, адже всі незаконні рішення, дії (бездіяльність) працівників правоохоронних органів не були наслідком помилки. Враховуючи зазначене, позивач стверджує, що йому була завдана моральна шкода, яка виразилась у душевних стражданнях з причини протиправної поведінки щодо нього, що призвело до неможливості реалізувати та захистити свої права, і, враховуючи вік та стан здоров`я, вимоги розумності, виваженості, справедливості, вважає, що заявлені позовні вимоги в частині стягнення моральної шкоди мають бути стягнені в розмірі 1 000 000,00 грн. Київська міська прокуратура надала відзив на позовну заяву, за яким заперечує проти позову. Зазначає, що положенням Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду» постановлення виправдувального вироку суду дає громадянинові право на відшкодування моральної шкоди, але таку шкоду (її наявність) позивач (у даному випадку ОСОБА_1 ) повинен довести належними, допустимими, достовірними та достатніми доказами відповідно до ст.ст. 76-81 ЦПК України. На думку відповідача, документи, які додані позивачем до позову, лише підтверджують виникнення права на відшкодування шкоди, але не встановлюються наявність моральної шкоди. Будь-яких документів щодо безпосереднього відвідування лікарів на підтвердження розглядів здоров`я позивач не надав. Після скасування 29.09.2015 р. арешту з майна позивача та запобіжного заходу у кримінальному провадженні запобіжні заходи та заходи забезпечення кримінального провадження до позивача з боку органів досудового розслідування та прокуратури не застосовувались. З 29.09.2015 р. ОСОБА_1 вже міг вільно пересуватися територією України та за кордон, а також вільно користуватись своїм майном. При цьому доказів як фізичного чи психічного впливу, що, за твердженням позивача, призвело до негативних наслідків морального характеру, так і доказів на підтвердження самих фактів неможливості реалізації будь-яких звичок і бажань, порушень соціальних зв`язків позивачем до суду не надано. Також позивач не зазначає, як конкретно змінився спосіб його життя в період перебування під слідством і судом та яким чином він прикладав додаткові зусилля для організації свого життя. Крім того, як вказує відповідач 2, межі відшкодування моральної шкоди за час перебування під слідством та судом визначаються судом у розмірі співмірному з мінімальним розміром заробітної плати, визначеної законодавством за кожен місяць перебування під слідством чи судом, виходячи з мінімальної заробітної плати, встановленої законодавством на момент відшкодування та з урахуванням вимог розумності і справедливості. Державна казначейська служба України подала письмовий відзив на позов, у якому зазначає про те, що не погоджується із заявленими вимогами в повному обсязі. Відповідач вказує, що Казначейство виступає від власного імені, самостійно відповідає за власними зобов`язаннями і є окремим учасником цивільних відносин відповідно до ч. 1 ст. 2 Цивільного кодексу України. Державні органи, як юридичні особи, несуть юридичну відповідальність лише за своїми договірними зобов`язаннями. Держава не відповідає по зобов`язаннях державних організацій, які є юридичними особами, а ці організації не відповідають по зобов`язаннях держави. Казначейство жодних прав та інтересів позивача не порушувало, не вступало у правовідносини з ним і жодної шкоди не завдавано (до того ж сам позивач не вказує на Казначейство як на порушника своїх прав). Відповідно до вимог Конституції України, Цивільного кодексу України та інших актів законодавства й обов`язкових висновків Конституційного суду України Казначейство не повинно нести відповідальність за шкоду, завдану позивачу внаслідок незаконних дій, зокрема, інших державних органів. Тому, на думку відповідача, стягнення шкоди із Казначейства є необгрунтованим і таким, що не відповідає встановленому законом способу захисту порушеного права. Крім того, як вважає відповідач, позивач не має права на відшкодування шкоди, оскільки вина органів, що здійснювали досудове розслідування, не встановлена належним чином та не доведена незаконність їх дій. Позивач не надав доказів, якими б підтверджувався факт заподіяння йому моральних та фізичних страждань, наявності причинного зв`язку між шкодою та протиправним діянням відповідачів та вини останніх в її заподіянні. При цьому, оцінюючи розмір моральної шкоди, позивач не виходив із засад розумності, виваженості та справедливості. У письмових поясненнях відповідач Головне Управління Національнорї поліції у м. Києві просить відмовити в задоволенні позовних вимог. Наголошує, що Головне управління Національної поліції у м. Києві є неналежним співвідповідачем, який має бути замінений на Дарницьке РУ ГУМВС України в місті Києві. При цьому, на думку відповідача, наявність моральної шкоди позивачем не доведено належними, допустимими, достовірними та достатніми доказами відповідно до ст.ст. 76-81 ЦПК України. Рішенням Голосіївського районного суду м. Києва від 20 березня 2023 року позовні вимоги ОСОБА_1 до Держави Україна в особі Державної казначейської служби України, Київської міської прокуратури, Головного управління Національної поліції у м. Києві про відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду задоволено частково. Стягнуто з Державної казначейської служби України за рахунок державного бюджету України шляхом списання в безспірному порядку з єдиного казначейського рахунку державного бюджету України в якості відшкодування завданої моральної шкоди суми в розмірі 455 600,00 (чотириста п`ятдесят п`ять тисяч шістсот грн. 00 коп.). В іншій частині позову відмовити. Не погоджуючись з рішенням суду, Державою Україна в особі Державної казначейської служби України, подано апеляційну скаргу, в якій апелянт просить скасувати рішення суду та ухвалити нове судове рішення, яким відмовити в задоволенні позовних вимог. В обґрунтування доводів апеляційної скарги посилається на те, що суд першої інстанції помилково вирішив стягнути моральну шкоду за рахунок коштів казначейства як юридичної особи, а не за рахунок держави та в своєму рішенні не врахував практику Верховного Суду, згідно з якою не допускається стягнення шкоди з казначейства, оскільки це змінює встановлений законодавством порядок виплати відповідних коштів. Апеляційна скарга не містить аргументів щодо незгоди з оскаржуваним рішенням Голосіївського районного суду м. Києва від 20 березня 2023 року в частині підстав та розміру коштів, що підлягають стягненню, а тому згідно правил статті частини першої статті 367 ЦПК України оскаржуване судове рішення в цій частині Київським апеляційним судом не перевіряється. Правом надання відзиву на апеляційну скаргу, сторони не скористались. В судовому засіданні прокурор Гаврилюк О.М. підтримала доводи апеляційної скарги. Інші учасники справи в судове засідання не з`явилися, про день та час розгляду справи повідомлялися належним чином, а тому колегія суддів вважає можливим розглянути справу за їх відсутності. Заслухавши доповідь судді-доповідача, вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла таких висновків. Частинами першою-третьою статті 367 ЦПК України встановлено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього. Встановлено, що 20.05.2011 р. прокуратурою Дарницького району м. Києва була порушена кримінальна справа №52-3283 стосовно ОСОБА_1 за ознаками злочину, передбаченого ст. 197-1 ч. 3 КК України, про що винесена відповідна постанова. Постановою слідчого слідчого відділу Дарницького РУ ГУ МВС України про обрання міри запобіжного заходу від 15.06.2011р. обрано міру запобіжного заходу відносно ОСОБА_1 у вигляді підписки про невиїзд з місця проживання. За постановою слідчого свідчого відділу Дарницького РУ ГУМВС України в м. Києві про притягнення як обвинуваченого від 21.06.2011р. постановлено притягнути ОСОБА_1 в якості обвинуваченого і пред`явити йому обвинувачення у скоєнні злочину, передбаченого ч. 3 ст. 197-1 КК України. Постановою слідчого слідчого відділу Дарницького РУ ГУМВС України в м. Києві про накладення арешту на автомобілі від 23.06.2011р. накладено арешт на автомобілі, яка зареєстровані за ОСОБА_1 . Постановою про накладення арешту на земельну ділянку від 23.06.2011р. накладено арешт на 32 сотки землі, які розташовані за адресою: Київська область, Рокитнянський район, с. Запруддя, та які зареєстровані за ОСОБА_1 06.07.2011 р. прокурором Дарницького району м. Києва затверджено обвинувальний висновок по кримінальній справі №52-3283 по обвинуваченню ОСОБА_1 30.01.2013 р. Дарницьким районним судом міста Києва винесено вирок у справі №1/765/11, яким ОСОБА_1 визнано винним у вчиненні злочину, передбаченого ч. 3 ст. 197-1 КК України, та призначено йому покарання у вигляді штрафу в розмірі 350 неоподаткованих мінімумів доходів громадян, що склав 5 950,00 грн., стягнуто з ОСОБА_1 на користь Державної екологічної інспекції в м. Києві 18 235,37 грн.; арешт, накладений на автомобілі постановою від 23.06.2011р., арешти, накладені постановами від 23.06.2011р. на земельні ділянки АДРЕСА_1, знято. Ухвалою Апеляційного суду міста Києва вирок Дарницького районного суду міста Києва від 30.01.2013 р. по відношенню ОСОБА_1 скасовано, справу направлено прокурору Дарницького району м. Києва для організації проведення додаткового розслідування. 08.09.2015 р. ОСОБА_1 повідомлено про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 197-1 КК України. 30.09.2015р. прокурором прокуратури Дарницького району м. Києва затверджено обвинувальний акт у кримінальному провадженні відносно ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , за ознаками самовільного будівництва будівлі на самовільно зайнятій земельній ділянці, зазначеній у частині першій статті 197-1 КК України, тобто злочину, передбаченого ч. 3 ст. 197-1 КК України, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за №12013110020010657 від 12.09.2013р. Вироком Дарницького районного суду міста Києва від 04.11.2016р. у справі №753/19388/15-к ОСОБА_1 визнано невинуватим у вчиненні злочину, передбаченого ч. 3 ст. 197-1 КК України, та виправдано на підставі п. 3 ч. 1 ст. 373 КПК України у зв`язку з тим, що не доведено, що в діянні обвинуваченого є склад кримінального правопорушення. Ухвалою Апеляційного суду міста Києва від 01.02.2017 р. вирок Дарницького районного суду міста Києва від 04.11.2016 р. залишено без змін. У частинах першій, другій та п`ятій статті 263 ЦПК України встановлено, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Оскаржуване судове рішення зазначеним вимогам закону не відповідає. Рішення суду як найважливіший акт правосуддя покликане забезпечити захист гарантованих Конституцією України прав і свобод людини та здійснення проголошеного Основним Законом України принципу верховенства права. Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором (частина перша статті 5 ЦПК України). Суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України (стаття 2 Закону України «Про судоустрій і статус суддів»). Обов`язком суду при розгляді справи є дотримання вимог щодо всебічності, повноти й об`єктивності з`ясування обставин справи та оцінки доказів. Усебічність та повнота розгляду передбачає з`ясування усіх юридично значущих обставин та наданих доказів з усіма притаманними їм властивостями, якостями та ознаками, їх зв`язків, відносин і залежностей. Усебічне, повне та об`єктивне з`ясування обставин справи забезпечує, як наслідок, постановлення законного й обґрунтованого рішення. Надаючи аргументам апеляційної скарги, Київський апеляційний суд виходить із такого. За змістом частини першої статті 23 ЦК України, особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Частина 2 цієї статті визначає, що моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи. Загальні підстави відповідальності за завдану майнову та моральну шкоду передбачені статтями 1166, 1167 ЦК України, відповідно до яких шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності вини. Спеціальні підстави відповідальності за шкоду, завдану органом державної влади, зокрема органами дізнання, попереднього (досудового) слідства, прокуратури або суду, визначені статтею 1176 ЦК України. Ці підстави характеризуються особливостями суб`єктного складу заподіювачів шкоди, серед яких законодавець виокремлює посадових чи службових осіб органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, органи досудового розслідування, прокуратури або суду, та особливим способом заподіяння шкоди. Сукупність цих умов і є підставою покладення цивільної відповідальності за завдану шкоду саме на державу. Порядок відшкодування такої шкоди встановлюється законом (частина сьома статті 1176 ЦК України). Таким спеціальним нормативно-правовим актом є Закон України від 01 грудня 1994 року № 266/94-ВР «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду». Статтею 1 Закону № 266/94 ВР передбачено, що відповідно до положень цього закону підлягає відшкодуванню шкода, завдана громадянинові внаслідок: 1) незаконного засудження, незаконного повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, незаконного взяття і тримання під вартою, незаконного проведення в ході кримінального провадження обшуку, виїмки, незаконного накладення арешту на майно, незаконного відсторонення від роботи (посади) та інших процесуальних дій, що обмежують права громадян; 2) незаконного застосування адміністративного арешту чи виправних робіт, незаконної конфіскації майна, незаконного накладення штрафу; 3) незаконного проведення оперативно-розшукових заходів, передбачених законами України «Про оперативно-розшукову діяльність», «Про організаційно-правові основи боротьби з організованою злочинністю» та іншими актами законодавства. У випадках, зазначених у частині першій цієї статті, завдана шкода відшкодовується в повному обсязі незалежно від вини посадових осіб органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури і суду. У наведених у статті 1 Закону № 266/94 ВР випадках громадянинові відшкодовуються (повертаються): заробіток та інші грошові доходи, які він втратив внаслідок незаконних дій; майно (в тому числі гроші, грошові вклади і відсотки по них, цінні папери та відсотки по них, частка у статутному фонді господарського товариства, учасником якого був громадянин, та прибуток, який він не отримав відповідно до цієї частки, інші цінності), конфісковане або звернене в дохід держави судом, вилучене органами досудового розслідування, органами, які здійснюють оперативно-розшукову діяльність, а також майно, на яке накладено арешт; штрафи, стягнуті на виконання вироку суду, судові витрати та інші витрати, сплачені громадянином; суми, сплачені громадянином у зв`язку з поданням йому юридичної допомоги; моральна шкода. Статтею 4 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» визначено, що відшкодування шкоди у випадках, передбачених пунктами 1, 3, 4 і 5 статті 3 цього Закону, провадиться за рахунок коштів державного бюджету. Відшкодування моральної шкоди провадиться у разі, коли незаконні дії органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури і суду завдали моральної втрати громадянинові, призвели до порушення його нормальних життєвих зв`язків, вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя. Моральною шкодою визнаються страждання, заподіяні громадянинові внаслідок фізичного чи психічного впливу, що призвело до погіршення або позбавлення можливостей реалізації ним своїх звичок і бажань, погіршення відносин з оточуючими людьми, інших негативних наслідків морального характеру. Відповідно до статті 2 ЦК України учасником спірних правовідносин у справі про відшкодування шкоди за рахунок держави на підставі статті 1174 ЦК України є держава Україна, а тому вона має бути відповідачем. Відповідно до пункту 4 Положення про Державну казначейську службу України, затвердженого указом Президента України від 13 квітня 2011 року №460/2011, центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, є Державна казначейська служба України (Казначейство України), яка, зокрема, здійснює безспірне списання коштів державного бюджету та місцевих бюджетів на підставі рішення суду. Кошти державного бюджету належать на праві власності державі. Отже боржником у зобов`язанні зі сплати коштів державного бюджету є держава Україна як учасник цивільних відносин (частина друга статті 2 ЦК України). Відповідно до частини першої статті 170 ЦК України держава набуває і здійснює права та обов`язки через органи державної влади у межах їхньої компетенції, встановленої законом. Таким чином, відповідачем у справі є держава, яка бере участь у справі через відповідний орган державної влади. Такими органами у цій справі є Київська міська прокуратура, Головне управління Національної поліції в м. Києві та Державна казначейська служба України (яка відповідно до законодавства є органом, який здійснює повернення коштів з державного бюджету). Кошти на відшкодування шкоди державою підлягають стягненню з Державного бюджету України. У таких справах резолютивні частини судових рішень не повинні містити відомостей про суб`єкта його виконання, номери та види рахунків, з яких буде здійснено безспірне списання коштів (висновок Великої Палати Верховного Суду у постанові від 19 червня 2018 року в справі № 910/23967/16). На вказані обставини суди першої інстанції уваги не звернув та дійшов помилкового висновку про стягнення коштів на відшкодування моральної шкоди та судових витрат безпосередньо з Державної казначейської служби України шляхом їх списання з єдиного казначейського рахунку. Згідно з пунктом 1 частиною першою статті 374 ЦПК України суд апеляційної Згідно з пунктом 2 частиною першою статті 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення. Відповідно до пункту 4 частини першої статті 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права. Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону, або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню (частина друга статті 376 ЦПК України). Зважаючи на те, що обставини справи встановлені судом повно, але допущено неправильне застосування норм матеріального права, колегія суддів дійшла висновку, що рішення Голосіївського районного суду міста Києва від 20 березня 2023 року підлягає зміні в частині вирішення питання стягнення коштів з Державної казначейської служби, шляхом викладення його мотивувальної частини в цій частині в редакції цієї постанови та зміні резолютивної частини рішення. Згідно з підпунктом б), в) пункту 4 частини першої статті 382 ЦПК України постанова суду апеляційної інстанції складається з резолютивної частини із зазначенням нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої інстанції, - у випадку скасування або зміни судового рішення; розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції. Відповідно до частини тринадцятої статті 141 ЦПК України якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат. У постанові Верховного Суду в складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18 травня 2020 року в справі № 530/1731/16-ц (провадження № 61-39028св18) зроблено висновок, що: «у разі, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат. Разом із тим, у випадку, якщо судом касаційної інстанції скасовано судові рішення з передачею справи на розгляд до суду першої/апеляційної інстанції, то розподіл суми судових витрат здійснюється тим судом, який ухвалює остаточне рішення за результатами нового розгляду справи, керуючись загальними правилами розподілу судових витрат». Зміна Київським апеляційним судом рішення Голосіївського районного суду міста Києва від 20 березня 2023 року, не вплинула на обсяг вирішених позовних вимог судом першої інстанції та не свідчить про зміну пропорційності вирішених позовних вимог по суті, що давало б підстави Київському апеляційному суду здійснити розподіл судових витрат відповідно до правил статті 141 ЦПК України. Тому колегія суддів вважає, що відсутні підстави для здійснення розподілу судових витрат за наслідком перегляду справи в апеляційному порядку. Керуючись ст.ст. 141, 367, 368, 369, 374, 376, 381, 382, 383, 390 ЦПК України, суд, П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу Держави Україна в особі Державної казначейської служби України задовольнити частково. Рішення Голосіївського районного суду міста Києва від 20 березня 2023 року змінити, виклавши його мотивувальну частину в редакції цієї постанови та виклавши абзац другий резолютивної частини в наступній редакції: «Стягнути з Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 455600,00 грн компенсації моральної шкоди.». Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом 30 днів з дня складення повної постанови шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції. Суддя-доповідач: А.М. Стрижеус Судді: Л.Д. Поливач О.І. Шкоріна