Постанова Київський апеляційний суд № 761/38111/21

П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 14 лютого 2024 року м. Київ Справа №761/38111/21 Провадження № 22-ц/824/4041/2024 Резолютивна частина постанови оголошена 14 лютого 2024 року Повний текст постанови складено 19 лютого 2024 року Київський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: судді-доповідача Стрижеуса А.М., суддів: Поливач Л.Д., Шкоріної О.І. секретаря: Мандрики О.П. сторони: позивач ОСОБА_1 , відповідачі Головне управління Національної поліції в Київській області, Державна казначейська служба України, розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою Державної казначейської служби України на рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 20 березня 2023 року та ухвалу Шевченківського районного суду м. Києва від 16 червня 2023 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції в Київській області, Державної казначейської служби України про відшкодування матеріальної та моральної шкоди, В С Т А Н О В И В: У жовтні 2021 року ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до Головного управління Національної поліції в Київській області (далі - ГУ НП в Київській області), Державної казначейської служби України (далі - ДКС України) про відшкодування матеріальної та моральної шкоди. Позов мотивований тим, що 15 березня 2021 року працівниками ВП № 4 Бучанського РУП ГУ НП в Київській області, відносно позивача було неправомірно складено протокол про адміністративне правопорушення за статтею 185 КУпАП. В подальшому судом провадження за цими протоколом було закрито на підставі пункту 1 частини першої статті 247 КУпАП. Позивач вважав, що безпідставне притягнення його до адміністративної відповідальності, спричинила йому моральну шкоду, яку він оцінив, враховуючи сталу практику Європейського суду з прав людини, у розмірі 500 000,00 грн, а також матеріальну шкоду в розмір 11 212,07 грн. ОСОБА_1 просив стягнути з Державного бюджету України шляхом списання з єдиного казначейського рахунку ДКС України на свою користь 500 000,00 грн у якості моральної шкоди, а також 11 212,07 грн у якості матеріальної шкоди. Ухвалою Шевченківського районного суду м. Києва від 04 листопада 2021 року прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі за позовом ОСОБА_1 до ГУ НП в Київській області, ДКС України про відшкодування матеріальної та моральної шкоди. Вирішено розгляд справи проводити в порядку загального позовного провадження. Призначено підготовче судове засідання у справі. Ухвалою Шевченківського районного суду м. Києва від 27 листопада 2022 року закрито підготовче провадження у справі за позовом ОСОБА_1 до ГУ НП в Київській області, ДКС України про відшкодування матеріальної та моральної шкоди. Призначено справу до судового розгляду по суті. Рішенням Шевченківського районного судум. Києва від 20 березня 2023 року позовні вимоги ОСОБА_1 до ГУ НП в Київській області, ДКС України про відшкодування матеріальної та моральної шкоди задоволено частково. Стягнено з Державного бюджету України, шляхом безспірного списання з єдиного рахунку Державної казначейської служби України на користь ОСОБА_1 у рахунок відшкодування моральної шкоди 33 500,00 грн, а також у рахунок відшкодування матеріальної шкоди 11 212,07 грн. У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено. Рішення суд мотивоване тим, що здійснення провадження у справах про притягнення до адміністративної відповідальності позивача, які в подальшому закриті судом за відсутністю складу адміністративних правопорушень, свідчить про незаконні дії посадових осіб, які ініціювали та здійснювали вказане провадження (складання протоколу, затримання особи, отримання пояснень та інше). Відшкодування моральної шкоди провадиться незалежно від того, чи застосувались з боку держави будь-які заходи примусу, чи було понесено особою витрати на погашення штрафу, накладеного судом. Оцінюючи належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів, суд прийшов до висновку, про наявність спричиненої позивачу неправомірними діями працівників ГУ НП в Київській області моральної (немайнової) шкоди, яка підлягає відшкодуванню згідно статті 1174 ЦК України. При визначені її розміру суд, виходив з конкретних обставин справи, характеру спричинених йому моральних страждань, які полягали саме у душевних стражданнях, яких позивач зазнав у зв`язку із неправомірним складанням відносно нього протоколу, що призвело до порушення його нормальних життєвих зв`язків, він був вимушений витрачати додатковий час та зусилля для захисту своїх прав, а також виходячи з принципів розумності та справедливості, визначив розмір такої шкоди в сумі 33 500,00 грн, відшкодування якої підлягає за рахунок коштів Державного бюджету України. Разом з тим, оскільки позивач був змушений з метою захисту свого права під час розгляду справи про адміністративне правопорушення користуватись правничою допомогою, загальна вартість якої склала 11 212,07 грн, що підтверджується наявними у матеріалах справи доказами, суд прийшов до висновку, що вказані витрати у розумінні статті 1166 ЦК України є матеріальною шкодою, завданою позивачу внаслідок неправомірних дій працівників ГУ НП в Київській області, а тому вважав за необхідне позов у даній частині вимог задовольнити. 24 березня 2023 року ОСОБА_1 звернувся до суду з клопотанням про компенсацію витрат на професійну правничу допомогу, в якій посилається на те, що він під час розгляду справи поніс витрати на професійну правничу допомогу в сумі 10 000,00 грн, докази на підтвердження яких було подано після ухвалення рішення, а тому вважав, що виникла необхідність у вирішенні питання про судові витрати, а саме щодо стягнення з Державного бюджету України, шляхом безспірного списання з єдиного рахунку Державної казначейської служби України на його користь у рахунок компенсації витрат на професійну правничу допомогу 10 000,00 грн. Ухвалою Шевченківського районного суду м. Києва від 16 червня 2023 року клопотання ОСОБА_1 про компенсацію витрат на професійну правничу допомогу задоволено. Стягнено з Державного бюджету України, шляхом безспірного списання з єдиного рахунку Державної казначейської служби України на користь ОСОБА_1 у рахунок компенсації витрат на професійну правничу допомогу 10 000,00 грн. Ухвала суду мотивована тим, що позивачем були понесені витрати на правничу допомогу. 24 травня 2023 року ДКС України подала до Київського апеляційного суду апеляційну скаргу, у якій, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення судом норм процесуального права, просить скасувати рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 20березня 2023 року та прийняти нове рішення, яким в задоволенні позовних вимог відмовити. Апеляційна скарга мотивована тим, що оскаржуване рішення не ґрунтується на належних та допустимих доказах, судом допущено неповне з`ясування обставин, що мають істотне значення по справі та не зпмтомовано законодавство, яке поширюється на спірні правовідносини 01 серпня 2023 року ДКС України подала до Київського апеляційного суду апеляційну скаргу, у якій, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення судом норм процесуального права, просить скасувати ухвалуШевченківського районного суду м. Києва від 16 червня 2023 року та прийняти нове рішення, яким в задоволенні заяви про стягнення судових витрат на правничу допомогу відмовити. Апеляційна скарга мотивована тим, що оскаржувана ухвала підлягає скасуванню у зв`язку з допущеним очевидним порушенням норм процесуального права. Згідно протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 25 травня 2023 року апеляційну скаргу на рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 20 березня 2023 року передано судді-доповідачу. Ухвалою Київського апеляційного суду від 26 травня 2023 року клопотання ДКС України про поновлення строку на апеляційне оскарження рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 20 березня 2023 року задоволено та поновлено його. У задоволенні клопотання ДКС України про звільнення від сплати судового збору відмовлено. Апеляційну скаргу ДКС України на рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 20 березня 2023 року залишено без руху і надати строк для усунення недоліків, викладених у мотивувальній частині ухвали, протягом десяти днів з дня вручення копії ухвали. Ухвала мотивована тим, що заявником при поданні апеляційної скарги не було сплачено судовий збір. 04 жовтня 2023 року на виконання вимог ухвали Київського апеляційного суду ДКС України надало докази сплати судового збору у розмірі, встановленому судом. Згідно протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 01 серпня 2023 року апеляційну скаргу на ухвалу Шевченківського районного суду м. Києва від 16 червня 2023 року передано судді-доповідачу. 04 вересня 2023 року матеріали справи № 761/38111/21надійшли до Київського апеляційного суду. Ухвалою Київського апеляційного суду від 25 вересня 2023 року відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою ДКС України на ухвалу Шевченківського районного суду м. Києва від 16 червня 2023 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ГУ НП в Київській області, Державної казначейської служби України про відшкодування моральної шкоди. Ухвалою київського апеляційного суду від 09 жовтня 2023 року відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою ДКС України на рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 20 березня 2023 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ГУ НП в Київській області, ДКС України про відшкодування матеріальної та моральної шкоди. Ухвалою Київського апеляційного суду від 20 листопада2023 року справу призначено до розгляду з викликом учасників справи. У відзиві на апеляційну скаргу, що надійшов на електронну адресу Київського апеляційного суду, ОСОБА_1 заперечував проти доводів апеляційних скарг. В судовому засіданні представник Державної казначейської служби України в режимі відео конференц зв`язку ОСОБА_2 підтримала доводи апеляційних скарг. Представник Гооовного управління Національної поліції в Київській області Лиманюк О.В. підтримала доводи апеляційної скарги Державної казначейської служби. ОСОБА_1 проти доводів апеляційних скарг заперечував, посилаючись на законність та обґрунтованість судових рішень суду першої інстанції. Частинами першою-третьою статті 367 ЦПК України встановлено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього. Заслухавши доповідь судді-доповідача, вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи апеляційної скарги, врахувавши аргументи, наведені у відзиві на апеляційну скаргу, колегія суддів дійшла таких висновків. Встановлено, що 15 березня 2021 року працівниками ВП № 4 Бучанського РУП ГУ НП в Київській області відносно ОСОБА_1 складено протокол про адміністративне правопорушення за статтею 185 КУпАП(протокол про адміністративне правопорушення від 15 березня 2021 року серії АПР18 № 200418). Постановою Києво-Святошинського районного суду Київської області від 20 серпня 2021 року провадження у справі щодо ОСОБА_1 за статтею 185 КУпАП (протокол про адміністративне правопорушення від 15 березня 2021 року серії АПР18 № 200418) закрито на підставі пункту 1 частини першої статті 247 КУпАП за відсутності події та складу адміністративного правопорушення. У частинах першій, другій та п`ятій статті 263 ЦПК України встановлено, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Зазначеним вимогам закону оскаржуване судове рішення в повній мірі не відповідає. Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом. Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Обов`язком суду при розгляді справи є дотримання вимог щодо всебічності, повноти й об`єктивності з`ясування обставин справи та оцінки доказів. Усебічність та повнота розгляду передбачає з`ясування усіх юридично значущих обставин та наданих доказів з усіма притаманними їм властивостями, якостями та ознаками, їх зв`язків, відносин і залежностей. Усебічне, повне та об`єктивне з`ясування обставин справи забезпечує, як наслідок, постановлення законного й обґрунтованого рішення. Надаючи оцінку заявленим позовним вимогам Київський апеляційний суд виходить із такого. Суд, з`ясувавши при розгляді справи, що сторона або інший учасник судового процесу на обґрунтування своїх вимог або заперечень послався не на ті норми права, самостійно здійснює правильну правову кваліфікацію та застосовує для прийняття рішення ті норми, предметом регулювання яких є відповідні правовідносини. Надаючи оцінку заявленим позовним вимогам Київський апеляційний суд виходить із такого. Суд, з`ясувавши при розгляді справи, що сторона або інший учасник судового процесу на обґрунтування своїх вимог або заперечень послався не на ті норми права, самостійно здійснює правильну правову кваліфікацію та застосовує для прийняття рішення ті норми, предметом регулювання яких є відповідні правовідносини. Відповідне положення містяться у постанові Великої Палати Верховного Суду від 04 грудня 2019 року у справі № 917/1739/17. У постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 10 жовтня 2019 року у справі № 569/1799/16-ц (провадження № 61-19000сво18), зроблено висновок, що «закриття справи про адміністративне правопорушення через відсутність його складу свідчить про те, що позивача притягнуто до адміністративної відповідальності незаконно, а, крім того, відшкодування здійснюється незалежно від вини. Відшкодування моральної шкоди провадиться незалежно від того, чи застосовувалися з боку держави будь-які заходи примусу, чи були понесені особою витрати на погашення штрафу, накладеного судом». У вказаній постанові Верховний Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду вказав, що «Статтями 2, 4 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду»передбачено, що право на відшкодування шкоди в розмірах і в порядку, передбачених цим Законом, виникає у випадку, зокрема, закриття справи про адміністративне правопорушення». Встановлено та не спростовано матеріалами справи і сторонами те, що постановою Києво-Святошинського районного суду Київської області від 20 серпня 2021 року провадження у справі щодо ОСОБА_1 за статтею 185 КУпАП (протокол про адміністративне правопорушення від 15 березня 2021 року серії АПР18 № 200418) закрито на підставі пункту 1 частини першої статті 247 КУпАП за відсутності події та складу адміністративного правопорушення. Таким чином, такими діями позивачу завдано моральної шкоди, оскільки закриття справи про адміністративне правопорушення через відсутність його складу свідчить про те, що позивача притягнуто до адміністративної відповідальності незаконно, у цьому випадку застосуванню підлягає Закон України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» (далі також - Закон № 266/94-ВР). Відшкодування моральної шкоди провадиться незалежно від того, чи застосувались з боку держави будь-які заходи примусу, чи були понесені особою витрати на погашення штрафу, накладеного судом. Аналогічний висновок викладено у постановах Верховного Суду від 10 січня 2019 року у справі № 532/1243/16-ц, від 20 листопада 2019 року у справі № 640/5211/17, від 05 лютого 2020 року у справі № 640/16169/17, від 26 лютого 2020 року у справі № 142/143/17, від 01 липня 2020 року у справі № 347/1977/17, від 22 липня 2020 року у справі № 303/7352/18, від 26 січня 2022 року у справі № 953/6561/20, від 14 грудня 2022 року у справі № 201/7848/21, від 06 березня 2023 року у справі № 607/22802/21. Відповідно до статті 56 Конституції України кожен має право на відшкодування шкоди за рахунок держави, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, їх посадовими і службовими особами при здійсненні ними своїх повноважень. За змістом частини першої статті 23 ЦК України, особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Частина 2 цієї статті визначає, що моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи. Загальні підстави відповідальності за завдану майнову та моральну шкоду передбачені статтями 1166, 1167 ЦК України, відповідно до яких шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності вини. Спеціальні підстави відповідальності за шкоду, завдану органом державної влади, зокрема органами дізнання, попереднього (досудового) слідства, прокуратури або суду, визначені ст. 1176 ЦК України. Ці підстави характеризуються особливостями суб`єктного складу заподіювачів шкоди, серед яких законодавець відокремлює посадових чи службових осіб органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, органи досудового розслідування, прокуратури або суду, та особливим способом заподіяння шкоди. Сукупність цих умов і є підставою покладення цивільної відповідальності за завдану шкоду саме на державу. Шкода, завдана незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, розслідування, прокуратури або суду, відшкодовується державою лише у випадках вчинення незаконних дій, вичерпний перелік яких охоплюється ч.1 ст. 1176 ЦК України, а саме у випадку незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту чи виправних робіт. За відсутності підстав для застосування ч.1 ст. 1176 ЦК України, в інших випадках заподіяння шкоди цими органами діють правила ч. 6 цієї статті така шкода відшкодовується на загальних підставах, тобто виходячи із загальних правил про відшкодування шкоди, завданої органом державної влади, їх посадовими та службовими особами (ст.ст. 1173, 1174 цього Кодексу). Оскільки підставою для відшкодування шкоди позивачу є встановлена преюдиційним судовими рішеннями закриття справи про адміністративне правопорушення через відсутність його складу, то відсутні спеціальні підстави для застосування ст. 1176 ЦК України. Таким чином, шкода, завдана позивачу незаконними рішеннями та бездіяльністю посадовими особами органу державної влади (відповідача 1) при здійсненні ними своїх повноважень, відшкодовується на підставі ст. 1174 ЦК України. Відповідно до цієї норми обов`зок відшкодувати завдану шкоду потерпілому покладається не на посадову особу, незаконним рішенням, дією чи бездіяльністю якої завдано шкоду, а на державу Україна. Зазначений висновок суду узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, викладеною в постановах від 25.06.2018 р., провадження № 61-496св18, від 11.07.2018 р., провадження № 61-14157св18, від 25.07.2018 р., провадження № 61-2986св18, що у встановленому законом порядку не спростовується відповідачами 1,

2. Згідно із ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Статтею 55 Конституції України визначено, що права та свободи людини і громадянина захищаються судом. Частиною 1 вказаної статті визначено, що кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб. Статтею 56 Конституції України передбачено, що кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень. Відповідно до ст. 1174 ЦК України, шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю посадової або службової особи органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні нею своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цієї особи. Отже, відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов`язковому з`ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв`язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача. Суд, зокрема, повинен з`ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору. Пунктами 3 та 9 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» № 4 від 31.03.1995 р. передбачено, що під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб. Розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості. В рішенні ЄСПЛ від 28.05.1985 р. у справі «Абдулазіз, Кабалес і Балкандалі», зазначається, що «з огляду на її природу, стверджувана моральна шкода не завжди може бути предметом чіткого доведення. Проте розумно припустити, що особи, які…зіткнулися з проблемами ... можуть зазнати страждань і тривоги». Звідси випливає, що фактичною основою для висновку про наявність негативних наслідків у немайновій сфері потерпілої особи у більшості ситуацій може бути як таке розумне припущення про природність їх виникнення за подібних обставин. Отже, обставинами, які безумовно вплинули на заподіяння позивачу моральної шкоди, яка полягає у понесених ним моральних (душевних) страждань є зокрема доведення своєї невинуватості, відчуття несправедливості, викликане складенням відносно нього протоколу про вчинення адміністративного правопорушення, витрати зусиль спрямованих на захист своїх прав і свобод в суді. Таким чином, наявність моральної шкоди, протиправність дій заподіювача, наявність причинного зв`язку між шкодою і протиправними діями заподіювача (складенням відносно позивача протоколу про вчинення адміністративного правопорушення і ініціювання притягнення його до адміністративної відповідальності) встановлених під час розгляду справи не спростовано ГУ НП в Київській області. Аналізуючи норми законодавства, що регулюють спірні правовідносини можна зробити висновок, що здійснення провадження у справах про притягнення до адміністративної відповідальності позивача, які в подальшому закриті судом за відсутністю складу адміністративних правопорушень, свідчить про незаконні дії посадових осіб, які ініціювали та здійснювали вказане провадження (складання протоколу, затримання особи, отримання пояснень та інше). Відшкодування моральної шкоди провадиться незалежно від того, чи застосувались з боку держави будь-які заходи примусу, чи було понесено особою витрати на погашення штрафу, накладеного судом. Разом з тим, з огляду на моральну зумовленість виникнення інституту відшкодування моральної шкоди, цілком адекватними і самодостатніми критеріями визначення розміру належної потерпілому компенсації є морально-правові імперативи справедливості, розумності та добросовісності. Врахувавши обставини справи, Київський апеляційний суд дійшов висновку, що здійснення провадження у справі про притягнення до адміністративної відповідальності, яка в подальшому закрита судом за відсутністю складу адміністративного правопорушення, свідчить про незаконні дії посадових осіб, які ініціювали вказане провадження. Вирішуючи питання щодо розміру відшкодування моральної шкоди, апеляційний суд враховує обставини справи, глибину завданої моральної шкоди, характер та обсяг душевних страждань, яких зазнав позивач, вимоги розумності і справедливості, тривалості моральних страждань, дійшов висновку, що розмір моральної шкоди в сумі 33 500, 00 грн є достатнім для відшкодування завданої моральної шкоди. Оскільки позивач був змушений з метою захисту свого права під час розгляду справи про адміністративне правопорушення користуватись правничою допомогою, загальна вартість якої склала 11212,07 грн., що підтверджується наявними у матеріалах справи доказами, то суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що вказані витрати у розумінні ст. 1166 ЦК України є матеріальною шкодою, завданою позивачу внаслідок неправомірних дій працівників відповідача ГУ НП в Київській області, а тому вважає за необхідне позов у даній частині вимог задовольнити, а саме відшкодувати позивачу вказану шкоду за рахунок коштів Державного бюджету України. Відповідно до частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості, пропорційності та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспіврозмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг. Такий висновок щодо застосування норми права у подібних правовідносинах викладений у постанові Верховного Суду від 07 листопада 2019 року у справі № 905/1795/18. Тому при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи (висновок щодо застосування норми права у подібних правовідносинах викладений в постанові Верховного Суду від 08 квітня 2020 року в справі № 922/2685/19). Колегія суддів, оцінюючи співмірність витрат на оплату послуг адвоката зі складністю справи та обсягом виконаних адвокатом робіт, а також часом, витраченим на їх виконання, взявши до уваги рівень складності юридичної кваліфікації правовідносин у справі, обсяг та обґрунтованість підготовлених та поданих до суду адвокатом документів, їх значення для спору, з огляду на визначені практикою Європейського суду з прав людини критерії, та виходячи із засад розумності та справедливості вважає, що стягнута судом першої інстанції сума в розмірі 10 000,00 грн є обґрунтованою, доведеною та співмірною зі складністю справи, виконаними адвокатом роботами (наданими послугами; часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг), обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт. Відповідно до статті 2 ЦК України учасником спірних правовідносин у справі про відшкодування шкоди за рахунок держави на підставі статті 1174 ЦК України є держава Україна, а тому вона має бути відповідачем. Відповідно до пункту 4 Положення про Державну казначейську службу України, затвердженого указом Президента України від 13 квітня 2011 року №460/2011, центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, є Державна казначейська служба України (Казначейство України), яка, зокрема, здійснює безспірне списання коштів державного бюджету та місцевих бюджетів на підставі рішення суду. Кошти державного бюджету належать на праві власності державі. Отже боржником у зобов`язанні зі сплати коштів державного бюджету є держава Україна як учасник цивільних відносин (частина друга статті 2 ЦК України). Відповідно до частини першої статті 170 ЦК України держава набуває і здійснює права та обов`язки через органи державної влади у межах їхньої компетенції, встановленої законом. Таким чином, відповідачем у справі є держава, яка бере участь у справі через відповідний орган державної влади. Такими органами у цій справі є Головне управління поліції в Київській області (дії посадової особи якого призвели до безспірного стягнення коштів) та Державна казначейська служба України (яка відповідно до законодавства є органом, який здійснює повернення коштів з державного бюджету). Кошти на відшкодування шкоди державою підлягають стягненню з Державного бюджету України. У таких справах резолютивні частини судових рішень не повинні містити відомостей про суб`єкта його виконання, номери та види рахунків, з яких буде здійснено безспірне списання коштів (висновок Великої Палати Верховного Суду у постанові від 19 червня 2018 року в справі № 910/23967/16). На вказані обставини суд першої інстанції уваги не звернув та дійшов помилкового висновку про стягнення коштів на відшкодування моральної шкоди та судових витрат безпосередньо з Державного бюджету України, шляхом безспірного списання з єдиного рахунку Державної казначейської служби України. Згідно з пунктом 1 частиною першою статті 374 ЦПК України суд апеляційної Згідно з пунктом 2 частиною першою статті 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення. Відповідно до пункту 4 частини першої статті 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права. Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону, або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню (частина друга статті 376 ЦПК України). Зважаючи на те, що обставини справи встановлені судом повно, але допущено неправильне застосування норм матеріального права, колегія суддів дійшла висновку, що рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 20 березня 2023 року та ухвала Шевченківського районного суду м. Києва від 16 червня 2023 року підлягають зміні, шляхом виключення з резолютивної частини рішення Шевченківського районного суду м.Києва від 20 березня 2023 року та резолютивної частини ухвали Шевченківського районного суду м. Києва від 16 червня 2023 року слів «шляхом безспірного списання з єдиного рахунку державної казначейської служби України». Згідно з підпунктом б), в) пункту 4 частини першої статті 382 ЦПК України постанова суду апеляційної інстанції складається з резолютивної частини із зазначенням нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої інстанції, - у випадку скасування або зміни судового рішення; розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції. Відповідно до частини тринадцятої статті 141 ЦПК України якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат. У постанові Верховного Суду в складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18 травня 2020 року в справі № 530/1731/16-ц (провадження № 61-39028св18) зроблено висновок, що: «у разі, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат. Разом із тим, у випадку, якщо судом касаційної інстанції скасовано судові рішення з передачею справи на розгляд до суду першої/апеляційної інстанції, то розподіл суми судових витрат здійснюється тим судом, який ухвалює остаточне рішення за результатами нового розгляду справи, керуючись загальними правилами розподілу судових витрат». Тому, з урахуванням висновку щодо суті апеляційної скарги, розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції, здійснюється тим судом, який ухвалює (ухвалив) остаточне рішення у справі, керуючись загальними правилами розподілу судових витрат. За правилами частини шостої статті 141 ЦПК України якщо сторону, на користь якої ухвалено рішення, звільнено від сплати судових витрат, з другої сторони стягуються судові витрати на користь осіб, які їх понесли, пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог. Зміна Київським апеляційним судом рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 20 березня 2023 року та ухвали Шевченківського районного суду м.Києва від 16 червня 2023 року, не вплинула на обсяг вирішених позовних вимог судом першої інстанції та не свідчить про зміну пропорційності вирішених позовних вимог по суті, що давало б підстави Київському апеляційному суду здійснити розподіл судових витрат відповідно до правил статті 141 ЦПК України. Тому колегія суддів вважає, що відсутні підстави для здійснення розподілу судових витрат за наслідком перегляду справи в апеляційному порядку. Керуючись ст.ст. 141, 367, 368, 369, 374, 376, 381, 382, 383, 390 ЦПК України, суд, П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу Державної казначейської служби України на рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 20 березня 2023 року та ухвалу Шевченківського районного суду м. Києва від 16 червня 2023 року задовольнити частково. Рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 20 березня 2023 року та ухвалу Шевченківського районного суду м. Києва від 16 червня 2023 року змінити, виключивши з резолютивної частини рішення Шевченківського районного суду м.Києва від 20 березня 2023 року та резолютивної частини ухвали Шевченківського районного суду м. Києва від 16 червня 2023 року слова «шляхом безспірного списання з єдиного рахунку державної казначейської служби України». В іншій частині рішення суду та ухвалу суду залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом 30 днів з дня складення повної постанови шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції. Суддя-доповідач: А.М. Стрижеус Судді: Л.Д. Поливач О.І. Шкоріна