Постанова Дніпровський апеляційний суд № 212/3386/21

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Провадження № 22-ц/803/9778/21 Справа № 212/3386/21 Суддя у 1-й інстанції - Пустовіт О. Г. Суддя у 2-й інстанції - Зубакова В. П. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 24 листопада 2021 року м.Кривий Ріг Справа № 212/3386/21 Дніпровський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого судді - Зубакової В.П. суддів - Барильської А.П., Бондар Я.М. сторони: позивачка ОСОБА_1 , відповідач Акціонерне товариство «Південний гірничо-збагачувальний комбінат», розглянувши у спрощеному позовному провадженні, у порядку ч. 13 ст. 7, ч. 1 ст. 369 ЦПК України, без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами, апеляційні скарги позивачки ОСОБА_1 та відповідача Акціонерного товариства «Південний гірничо-збагачувальний комбінат», на рішення Жовтневого районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 20 вересня 2021 року, яке ухвалене суддею Пустовітом О.Г. у місті Кривому Розі Дніпропетровської області та повне судове рішення складено 20 вересня 2021 року,- ВСТАНОВИВ: У квітні 2021 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом доАкціонерного товариства «Південний гірничо-збагачувальний комбінат» (надалі АТ «ПІВДГЗК») про відшкодування моральної шкоди, заподіяної внаслідок ушкодження здоров`я під час виконання нею трудових обов`язків. Висновком МСЕК від 03.08.2011 року їй було первинно встановлено втрату професійної працездатності в загальному розмірі 35 % з 25 липня 2011 на безстроковий строк. Вважає, що у зв`язку з отриманими професійними захворюваннями їй спричинено моральну шкоду, яка завдана з вини відповідача та підлягає відшкодуванню ним, а тому просила суд стягнути на її користь моральну шкоду з відповідача у розмірі 150 000,00 грн., без утримання податку з доходу фізичних осіб. Рішенням Жовтневого районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 20 вересня 2021 року позов ОСОБА_1 задоволено частково. Стягнуто з АТ «ПІВДГЗК» на користь ОСОБА_1 моральну шкоду, завдану в зв`язку з ушкодженням здоров`я, у розмірі 110 000,00 грн., без утримання податку з доходу фізичних осіб. Стягнуто з АТ «ПІВДГЗК» на користь держави судові витрати у розмірі 1100,00 грн. В задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено. В апеляційній скарзі позивачка ОСОБА_1 ставить питання про зміну рішення суду в частині розміру моральної шкоди, стягнутої на її користь, просить збільшити її розмір до заявленого у позові, оскільки розмір моральної шкоди значно занижений та не відповідає глибині моральних страждань позивача та принципу розумності, виваженості і справедливості. Внаслідок втрати професійної працездатності позивачка не має змоги вести звичне життя, вимушена постійно проходити курси лікування, не має можливості приділяти належної уваги своїй родині. Судом першої інстанції не повністю враховано, що позивачка, внаслідок отриманих професійних захворювань, втратила 35 % професійної працездатності, а неодноразові курси лікування їй не допомагають. Ії вини в отриманні професійних захворюваннях не має. При цьому, наводить в апеляційній скарзі, як приклад, Постанову Великої Палати Верховного Суду від 05.12.2018 року у справі № 210/5258/16-ц, якою з відповідача на користь позивача в рахунок відшкодування моральної шкоди стягнуто 275 000 гривень, за умови, що позивачем втрачено 100 % професійної працездатності. В зазначеній постанові, вказано, що у справах про відшкодування шкоди, завданої у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я, суди, встановивши факт завдання моральної шкоди, повинні особливо ретельно підійти до того, аби присуджена ними сума відшкодування була домірною цій шкоді. Сума відшкодування моральної шкоди має бути аргументованою судом з урахуванням, зокрема, визначених у частині третій статті 23 ЦК України, критеріїв, і тоді, коли таке відшкодування присуджується у сумі суттєво меншій, аніж та, яку просив потерпілий. Також, посилається на постанову Верховного Суду від 14 листопада 2019 року у справі № 522/3388/18, якою визнано розумним, виваженим та справедливим грошове відшкодування моральної шкоди у сумі 233 000 грн., яке стягнуто з відповідача-роботодавця на користь позивача за умови втрати ним 75% професійної працездатності. В апеляційній скарзі відповідач АТ «ПІВДГЗК» ставить питання про зміну рішення суду в частині розміру моральної шкоди стягнутої з нього,просить зменшити її розмір, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм процесуального та матеріального права. Вказує, що, відсутня вина та причинно-наслідковий зв`язок між діями відповідача та отриманням позивачкою професійних захворювань, проте, наявнийпричинно-наслідковий зв`язок між діями самої позивачки, які виразились у тривалому продовженні роботи з власної волі у шкідливих умовах праці на підприємстві відповідача. На думку відповідача, саме безвідповідальне ставлення позивачки до свого здоров`я у результаті призвело до встановлення їй професійних захворювань, прогресування його хвороб, погіршення самопочуття та встановлення 35% втрати працездатності. Розмір відшкодування моральної шкоди має бути не більше, аніж достатнім для розумного задоволення потреб потерпілої особи і не повинен призводити до її збагачення. Факт заподіяння моральних страждань не підтверджений достовірними доказами, зокрема в справі відсутні докази, які підтверджують психологічний стан потерпілої. Розмір моральної шкоди, що визначений судом до стягнення, є необґрунтованим та значно завищеним, не відповідає засадам виваженості, розумності і справедливості, зокрема, судовій практиці, а також характеру і тривалості фізичних та моральних страждань позивачки. На думку відповідача, судом першої інстанції надано більшу перевагу доказам позивачки, що в свою чергу призвело до помилкового висновку суду і задоволенню позовних вимог щодо покладення на відповідача обов`язку з відшкодування моральної шкоди. Відзиви на апеляційні скарги не надходили. Справа розглядається без повідомлення учасників справи, в порядку ч. 13 ст. 7, ч. 1 ст. 369 ЦПК України, оскільки ціна позову менше 100 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб. Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду в межах заявлених позовних вимог та доводів апеляційних скарг, за наявними матеріалами справи, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга позивачки підлягає залишенню без задоволення, а апеляційна скарга відповідача - частковому задоволенню, з наступних підстав. Судом встановлено та вбачається з матеріалів справи, що ОСОБА_1 з 06.07.1992 року по 22.09.2010 року працювала фільтрувальником на рудозбагачувалій фабриці №2 АТ «ПівдГЗК» у шкідливих умовах праці, 22.09.2010 року позивачка звільнена, за власним бажанням у зв`язку з виходом на пенсію, на підставі за ст. 38 КЗпП України (а.с.8-11). Відповідно до Акту розслідування причин виникнення хронічного професійного захворювання від 14.04.2011 року ОСОБА_1 встановлені професійні захворювання:хронічне обструктивне захворювання легень першої-другої стадії (пиловий бронхіт першої-другої стадії, емфізема легень першої-другої стадії). ЛН першого другого ст.; остеоартроз колінних суглобів, ПФ першого-другого ст. дв. плечолопатковий періартроз, ПФ першого ст. (а.с. 12-)13. Відповідно до вищевказаного Акту, хронічні професійні захворювання виникли у позивачки під час виконання нею своїх функціональних обов`язків фільтрувальника (07.92 - 01.93) на РЗФ та фільтрувальником (01.93 - 09.10) на РЗФ-2 ВАТ «Півд.ГЗК». ОСОБА_1 , внаслідок недосконалості технологі­чних процесів, робочих місць та конструктивних недоліків обладнання, виконувала ро­боти пов`язані з впливом пилу, концентрація якого, в повітрі робочої зони, перевищувала ГДК та фізичного навантаження (12.99 - 09.10), що перевищувало норми. ЗІЗ за­безпечувалася і використовувала. Причинами виникнення хронічних професійних захворювань є тривала робота впродовж 18 років 01 місяця в умовах впливу виробничого пилу та 10 років 08 місяців в умовах навантаження. Запиленість повітря робочої зони (концентрація пилу), в тому числі вміст вільного SіО2 - до 10 % ,9,8 мг/мЗ при ГДК 4,0 мг/мЗ; маса вантажу, що піднімається та переміщується вручну, кг: 16 при нормі до 10; робоча поза до 300> 300, % зміни: 59,4/1,2 при нормі 25/немає; нахили тулуба (кі­лькість за зміну): 145 при нормі 51-100. Важкість праці відноситься до 3 кл. 3ст. шкідливості. Відповідно до пункту 19 вищевказаного Акту, посадовими особами, які порушили законодавство про охорону праці, гігієнічні регламентні нормативи, визнано керівництво РЗФ, РЗФ-2 ВАТ «ПівдГЗК», яке порушило вимоги ст.13 ЗУ «Про охорону праці», ст. 153 КЗпП України (а.с.13). Висновком МСЕК від 03.08.2011 року позивачці було первинно встановлено втрату професійної працездатності в загальному розмірі 35 % з 25 липня 2011 на безстроковий строк. Ухвалюючи рішення про часткове задоволення позовних вимог, суд першої інстанції керувався вимогами ч.2 ст. 153, ст. 173, ч.1 ст. 237-1 КЗпП України й виходив з обов`язку відповідача відшкодувати на користь позивачки моральну шкоду у зв`язку з отриманими нею на виробництві професійними захворюваннями. Колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції. Так, відповідно до ч. 2 ст. 153 КЗпП України, забезпечення безпечних і нешкідливих умов праці покладається на власника або уповноважений ним орган. Згідно ст. 173 КЗпП України шкода, заподіяна працівникам каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я, пов`язаним з виконанням трудових обов`язків, відшкодовується у встановленому законодавством порядку. Статтею 237-1 КЗпП України передбачено, що відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику провадиться у разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв`язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя. Порядок відшкодування моральної шкоди визначається законодавством. У пункті 13 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року № 4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» роз`яснено, що відповідно до статті 237-1 КЗпП України за наявності порушення прав працівника у сфері трудових відносин, зокрема, виконання робіт у небезпечних для життя і здоров`я умовах, яке призвело до його моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв`язків чи вимагає від нього додаткових зусиль для організації свого життя, обов`язок по відшкодуванню моральної (немайнової) покладається на власника або уповноважений ним орган незалежно від форми власності, виду діяльності чи галузевої належності. Як вбачається з Акту розслідування причин виникнення хронічного професійного захворювання від 14.04.2011 року, причиною виникнення професійних захворюваньпозивачки є тривала робота впродовж 18 років 01 місяця в умовах впливу виробничого пилу та 10 років 08 місяців в умовах навантаження.(а.с. 13). Отже, роботодавець АТ «ПІВДГЗК», як правонаступник ВАТ «Півд.ГЗК», під час роботи позивачки, допустив перевищення гранично допустимого рівня концентрації небезпечних та шкідливих факторів виробничого середовища, що є порушенням ст. 153 КЗпП України та ст. 13 Закону України «Про охорону праці». Виходячи з наведеного, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що професійні захворювання позивачки, які завдають їй фізичного болю та душевних страждань, виникли з вини АТ «ПІВДГЗК», яким не було виконано вимоги законодавства щодо створення на робочому місці працівника умов праці, відповідно до нормативно-правових актів. Посилання представника відповідача в апеляційній скарзі на те, що позивачка добровільно працювала тривалий час у шкідливих умовах праці та саме її дії стали причиною професійних захворювань безпідставні та суперечать вищевикладеному, оскільки згідно Акту розслідування причин виникнення хронічного професійного захворювання від 14.04.2011 року причиною професійних захворювань позивачки є перевищення гранично допустимого рівня небезпечних та шкідливих факторів виробничого середовища та трудового процесу. При цьому, добровільність виконання позивачкою робіт у шкідливих умовах праці, не знімають з відповідача обов`язку виконати вимоги ч. 2 ст.153 КЗпП України та ст. 13 Закону України «Про охорону праці» й нести відповідальність за їх невиконання у вставленому законом порядку, у зв`язку із чим, доводи апеляційної скарги відповідача в цій частині, колегія суддів не бере до уваги. Суд, на підставі медичних документів про лікування позивача у зв`язку з отриманими професійними захворюваннями, правильно визнав, що позивачці була заподіяна моральна шкода, так якпорушено та порушуються її нормальні життєві зв`язки, вона позбавлена можливості реалізовувати свої звички та бажання,. Позивачка постійно відчуває психологічний дискомфорт, порушення душевної рівноваги, розпачу. Лікарями виявлений відсутній стабілізаційний процес у її здоров`ї, що підтверджується виписними епікризами, що містяться в матеріалах справи, в яких зафіксований стійкий дистабілізаційний стан його здоров`я, внаслідок чого позивачка переносить моральні страждання. У зв`язку з вищевикладеним, колегія суддів вважає безпідставними посилання відповідача в апеляційній скарзі на те, що факт заподіяння моральних страждань не підтверджений достовірними доказами, зокрема в справі відсутні докази, які підтверджують психологічний стан потерпілого. Матеріали справи містять достатньо доказів щодо спричинення позивачці в результаті ушкодження здоров`я, моральної шкоди. Сам факт втрати професійної працездатності, з точки зору погіршення здоров`я, втрати важливих особистих здібностей, зміни життєвого укладу, необхідності лікування, веде до висновків про наявність моральної шкоди. Зазначене також випливає з положень ст. 3 Конституції України, відповідно до якої людина, її життя і здоров`я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю. Разом з тим, колегія суддів погоджується з доводами апеляційної скарги відповідача, що визначений судом розмір моральної шкоди є значно завищеним, та таким, що не відповідає роз`ясненням, що містяться у Постанові Пленуму Верховного Суду України від 31.03.1995 року № 4 «Про судову практику у справах про відшкодування моральної шкоди». Виходячи з цих обставин та, враховуючи те, що позивачка працювала в шкідливих умовах праці на підприємстві відповідача 18 років 01 місяців, що зазначено у Акті розслідування хронічного професійного захворювання від 14.04.2011 року, колегія суддів, беручи до уваги конкретні обставини по справі, тяжкість наслідків отриманих професійних захворювань, наявність фізичних страждань позивачки, що в свою чергу викликають моральні страждання вважає, що розмір моральної шкоди визначений без повного урахування роз`яснень п. 9 Постанови Пленуму Верховного Суду України №4 від 31 березня 1995 р. (з подальшими змінами) «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди», відповідно до якого розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає в межах заявлених вимог залежно від характеру та обсягу заподіяних позивачеві моральних і фізичних страждань, з урахуванням в кожному конкретному випадку ступеня вини відповідача та інших обставин. Тому колегія суддів приймає до уваги доводи апеляційної скарги відповідача щодо незгоди з визначеним судом першої інстанції розміром моральної шкоди, оскільки він не відповідає засадам розумності, виваженості, справедливості та є необґрунтованим. Так, в судовому засіданні встановлено, що у зв`язку з професійними захворюваннями позивачці заподіяно моральну шкоду, яка полягає в тому, що вона втратила професійну працездатність у розмірі 35 %, безстроково. Після втрати працездатності, у позивачки змінилися умови життя, вона позбавлена можливості реалізовувати свої звички та бажання. Періодично проходить лікування, однак, незважаючи на постійні курси лікування, покращення в стані здоров`я не спостерігається, а враховуючи, встановлення ступеню втрати професійної працездатності безстроково,взагалі можливість такого відновлення. У зв`язку з вищевикладеним, колегія суддів не бере до уваги доводи апеляційної скарги позивачки про необґрунтованість розміру моральної шкоди. Посилання позивачки, як на приклад, на судові рішення у цивільних справах, які виникли з подібних правовідносин, а саме на Постанову Великої Палати Верховного Суду від 05.12.2018 року у справі № 210/5258/16-ц, якою стягнуто більші суми компенсації моральної шкоди, колегією суддів не приймаються, з огляду на наступні обставини. Так, Європейський суд з прав людини в своїх рішеннях («Шевченко проти України», «Харук та інші проти України», «Скордіно проти Італії») і в Практичній інструкції по зверненню в ЄСПЛ від 28 березня 2007 року, затвердженій Головою ЄСПЛ на підставі ст. 32 Регламенту ЄСПЛ, посилається на те, що в справах про присудження морального відшкодування, суд має визначити розмір моральної шкоди з огляду на розміри присудження компенсації у подібних справах та об`єктивної оцінки психотравматичної ситуації. Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. 05 грудня 2018 року Велика Палата Верховного у справі № 210/5258/16-ц (провадження № 14-463цс18) прийняла постанову, у якій зробила правовий висновок про те, що у справах щодо відшкодування моральної шкоди, завданої у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я, суди, встановивши факт завдання моральної шкоди, повинні особливо ретельно підійти до того, аби присуджена ними сума відшкодування була домірною цій шкоді. Сума відшкодування моральної шкоди має бути аргументованою судом з урахуванням, зокрема, визначених у частині третій статті 23 ЦК України критеріїв і тоді, коли таке відшкодування присуджується у сумі суттєво меншій, аніж та, яку просив позивач. При цьому, суд констатував у цій справі, що характер отриманої позивачем травми, що спричинила повну втрату ним професійної працездатності, звільнення з роботи через виявлену невідповідність працівника займаній посаді або виконуваній роботі за станом здоров`я, визнання позивача особою з інвалідністю І групи безстроково, неможливість відновлення попереднього фізичного стану, тяжкість і незворотність змін у буденному житті, необхідність щорічної реабілітації, надають йому право на відшкодування моральної шкоди у розмірі 275 000,00 грн. Отже, з урахуванням того, що позивачці ОСОБА_1 встановлено втрату професійної працездатності у розмірі 35% безстроково, що тягне за собою незворотність змін у буденному житті позивачки, колегія суддів дійшла висновку, що визначений судом першої інстанції розмір відшкодування моральної шкоди (110 000,00 грн.) є завищеним та не відповідає судовій практиці Великої Палати Верховного Суду при розгляді справи з аналогічними правовідносинами, є розумним, виваженим і справедливим у його ситуації. Виходячи з цих обставин, колегія суддів, беручи до уваги характер отриманих професійних захворювань, стаж роботи позивачки в умовах впливу шкідливих факторів виключно на підприємстві відповідача, впродовж 18 років 01 місяця, що потягло втрату працездатності, розмір втрати професійної працездатності, стан здоров`я потерпілої, тяжкість вимушених змін у її життєвих і виробничих стосунках, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану, вважає за необхідне, відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 376 ЦПК України, змінити рішення суду в частині визначеного судом розміру моральної шкоди і зменшити її з 110 000,00 грн. до 75 000,00 грн. Інші доводи, викладені в апеляційній скарзі відповідача зводяться до переоцінки доказів та незгодою з висновками суду по їх оцінці. Проте, відповідно до вимог ст. 89 ЦПК України, оцінка доказів є виключною компетенцією суду, переоцінка доказів учасниками справи діючим законодавством не передбачена. Судом першої інстанції повно та всебічно досліджені обставини справи, перевірені письмові докази та надано їм належну оцінку. Згідно положення закріпленого в п.2 ч.1 ст. 5 Закону України «Про судовий збір» від 08.07.2011 року №3674 в редакції, чинній на момент постановлення рішення судом першої інстанції, від сплати судового збору під час розгляду справи в усіх судових інстанціях звільняються позивачі - у справах про відшкодування шкоди, заподіяної каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я, а також смертю фізичної особи. Як видно з матеріалів справи, при зверненні до суду із позовом позивачка звільнена від сплати судового збору на підставі положення п.2 ч.1 ст.5 Закону України «Про судовий збір». Зі змісту положень п.3 ч. 3 ст. 175, п.1.ч.1 ст. 176 ЦПК України ціна позову визначається сумою грошових коштів, якщо позов підлягає грошовій оцінці. Позивачка подала позов про відшкодування моральної шкоди, завданої отриманням професійних захворювань на виробництві та визначила її у грошовому вимірі, тому позовна вимога є майновою. Відповідно до ч.13 ст. 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат. У зв`язку з чим, колегія суддів змінює рішення суду першої інстанції в частині розміру судового збору, стягнутого з Акціонерного товариства «Південний гірничо-збагачувальний комбінат» на користь держави та зменшує цей розмір з 1100,00 грн. до 908,00 грн., тобто до одного відсотка від стягнутого розміру моральної шкоди. В іншій частині рішення суду відповідає нормам матеріального та процесуального права. Керуючись ст.ст. 367, ст. 374, п. 2 ч. 1 ст. 376, ст. ст. 381, 382 ЦПК України, суд, -

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу позивачки ОСОБА_1 - залишити без задоволення. Апеляційну скаргу відповідача Акціонерного товариства «Південний гірничо-збагачувальний комбінат» - задовольнити частково. Рішення Жовтневого районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 20 вересня 2021 року в частині розміру моральної шкоди, стягнутої з відповідача Акціонерного товариства «Південний гірничо-збагачувальний комбінат» на користь ОСОБА_1 змінити, зменшивши цей розмір з 110 000,00 гривень до 75 000 (сімдесят п`ять тисяч) гривень 00 (нуль) копійок. Рішення Жовтневого районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 20 вересня 2021 року в частині розміру судового збору, стягнутого з відповідача Акціонерного товариства «Південний гірничо-збагачувальний комбінат» на користь держави змінити, зменшивши цей розмір з 1100 гривень 00 копійок до 908 (дев`ятсот вісім ) гривень 00 (нуль) копійок. В іншій частині рішення суду залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та оскарженню в касаційному порядку не підлягає. Повне судове рішення складено 24 листопада 2021 року. Головуючий: Судді: