Постанова 4803 № 213/3577/21

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Провадження № 22-ц/803/831/22 Справа № 213/3577/21 Суддя у 1-й інстанції - Князєва Н. В. Суддя у 2-й інстанції - Зубакова В. П. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 05 січня 2022 року м.Кривий Ріг Справа № 213/3577/21 Дніпровський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого судді - Зубакової В.П. суддів - Барильської А.П., Бондар Я.М. сторони: позивачка - ОСОБА_1 , відповідач - Приватне акціонерне товариство «Інгулецький гірничо-збагачувальний комбінат», розглянувши у спрощеному позовному провадженні, у порядку ч. 13 ст. 7, ч. 1 ст. 369 ЦПК України, без повідомлення учасників справи, за наявними у справі матеріалами апеляційну скаргу відповідача Приватного акціонерного товариства «Інгулецький гірничо-збагачувальний комбінат» на рішення Інгулецького районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області від 16 листопада 2021 року, яке ухвалене суддею Князєвою Н.В. у місті Кривому Розі Дніпропетровської області та повне судове рішення складено 15 листопада 2021 року,- ВСТАНОВИВ: У вересні 2021 року позивачка ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до Приватного акціонерного товариства «Інгулецький гірничо-збагачувальний комбінат» (надалі - ПРАТ «ІНГЗК») про відшкодування моральної шкоди, заподіяної ушкодженням здоров`ю. В обґрунтування позовних вимог ОСОБА_1 зазначила, що вона, працюючи у відповідача в шкідливих умовах праці, отримала професійні захворювання, у зв`язку із чим, висновком МСЕК від 25.04.2012 року їй первинно встановлено втрату професійної працездатності у розмірі 50 % з 17 квітня 2012 року до 01 травня 2013 року та визнано особою з інвалідністю третьої групи, з наступним переоглядом 01 квітня 2013 року. Висновком МСЕК від 29.04.2013 року, при повторному переогляді, позивачці встановлено втрату професійної працездатності - 50 % з 01 травня 2013 року, безстроково та залишено третю групу інвалідності на безстроковий термін. Вважає, що у зв`язку з отриманим професійним захворюванням їй спричинено моральну шкоду, яка завдана з вини відповідача та підлягає відшкодуванню ним, а тому просила суд стягнути на її користь моральну шкоду з відповідача у розмірі 270 000,00 грн., без утримання податку з доходу фізичних осіб. Рішенням Інгулецького районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 16 листопада 2021 року позов ОСОБА_1 задоволено частково. Стягнуто з ПРАТ «ІНГЗК» на користь ОСОБА_1 моральну шкоду, завдану в зв`язку з ушкодженням здоров`я, у розмірі 200 000,00 грн., без утримання податку з доходу фізичних осіб. В іншій частині позову відмовлено. Стягнуто з ПРАТ «ІНГЗК» на користь держави судові витрати у розмірі 2000,00 грн. В апеляційній скарзі відповідач ПРАТ «ІНГЗК» ставить питання про скасування рішення суду та ухвалення нового рішення про відмову у задоволенні позову в повному обсязі, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, неповноту рішення, необ`єктивне з`ясування обставин, що мають значення для справи. Вважає, що виробнича діяльність підприємства, яке використовує працю робітників у шкідливих і небезпечних умовах не є протиправною за умови дотримання роботодавцем гарантій прав працівників на охорону праці, встановлених законодавством. Натомість, існує причинно-наслідковий зв`язок між діями самої позивачки, які виразились у тривалому продовженні роботи з власної волі у шкідливих умовах праці на підприємстві відповідача. Вважає, що факт заподіяння моральних страждань не підтверджений достовірними доказами, зокрема в справі відсутні докази, які підтверджують психологічний стан потерпілого, розмір моральної шкоди, що визначений судом до стягнення, є необґрунтованим та значно завищеним, не відповідає засадам виваженості, розумності і справедливості, а також характеру і тривалості фізичних та моральних страждань позивача. Також, вважає, що зниження здатності позивачки виконувати трудові обов`язки за відповідною професією, ніяк не може позбавити її можливості реалізації своїх повсякденних звичок та бажань. Крім того, позивачка є застрахованою особою і у неї є можливість скористатись наданими їй правами відповідно до ЗУ «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування». Відзив на апеляційну скаргу не надходив. Справа розглядається без повідомлення учасників справи, в порядку ч. 13 ст. 7, ч. 1 ст. 369 ЦПК України, оскільки ціна позову менше 100 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб. Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду в межах заявлених позовних вимог, доводів апеляційної скарги, за наявними матеріалами справи, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга відповідача підлягає частковому задоволенню, з наступних підстав Судом встановлено та вбачається з матеріалів справи, що ОСОБА_1 30.05.1997 року по 16.06.2009 року працювала машиністом конвеєра РЗФ ВАТ «ІнГЗК», ПАТ «ІнГЗК», правонаступником яких є ПРАТ «ІНГЗК». Загальний стаж роботи - 25 років 04 місяці, в умовах шкідливих факторів - 12 років (а.с.10 -13). 25.10.2019 року - позивачка звільнена з підприємства за власним бажанням, в зв`язку з виходом на пенсію за віком за ст. 38 КЗпП України (а.с. 13). Відповідно до п.9,10,14 Акту розслідування причин виникнення хронічного професійного захворювання № 14 від 15.03.2012 року, діагноз ОСОБА_1 - радикулопатія попереково-крижова L.5-S1 білатеральна, переважно зліва, з вираженим порушенням біомеханіки хребта, стійким больовим та м`язово-тонічним синдромами, нейродистрофічними проявами у вигляді деформуючого артрозу лівого колінного суглобу ПФ другого ст., правого колінного суглобу, ПФ першого ст., рецидивуюче - прогредієнтний перебіг ( а.с. 14-15). Згідно пункту 16 Акту розслідування причин виникнення хронічного професійного захворювання № 14 від 15 березня 2012 року хронічне професійне захворювання виникло у ОСОБА_1 за таких обставин: працюючи з 30.05.1997 року по 16.06.2009 року машиністом конвеєра РЗФ-1 ВАТ "ІнГЗК" позивачка виконувала важку працю, показники якої перевищували нормативні через недосконалість робочого місця. Відповідно до п. 17 Акту розслідування причин виникнення хронічного професійного захворювання № 14 від 15 березня 2012 року, причиною виникнення професійного захворюванняпозивачки є робота впродовж 12 років в умовах важкої праці, (а.с. 14-15). Пунктом 19 Акту розслідування причин виникнення хронічного професійного захворювання № 14 від 15 березня 2012 року зазначено осіб, які допустили порушення законодавства про охорону праці, а саме: керівництво структурного підрозділу РЗФ-1 ВАТ "ІнГЗК" в період роботи ОСОБА_1 ( ст. 153 КЗпП України, ст. 13 ЗУ "Про охорону праці». У зв`язку з терміном переведення працівника на іншу роботу та зміною керівництва, встановити осіб, які порушили законодавство про охорону праці, не можливо. Висновком МСЕК від 25.04.2012 року ОСОБА_1 первинно встановлено втрату професійної працездатності у розмірі 50 % з 17 квітня 2012 року до 01 травня 2013 року та визнано особою з інвалідністю третьої групи, з наступним переоглядом 01 квітня 2013 року. Висновком МСЕК від 29.04.2013 року, при повторному переогляді, позивачці встановлено втрату професійної працездатності - 50 % з 01 травня 2013 року, безстроково та залишено третю групу інвалідності на безстроковий термін. Ухвалюючи рішення про часткове задоволення позовних вимог, суд першої інстанції керувався вимогами ч.2 ст. 153, ст. 173, ч.1 ст. 237-1 КЗпП України й виходив з обов`язку відповідача відшкодувати на користь позивача моральну шкоду у зв`язку з отриманими ним на виробництві професійними захворюваннями. Колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції. Так, відповідно до ч. 2 ст. 153 КЗпП України, забезпечення безпечних і нешкідливих умов праці покладається на власника або уповноважений ним орган. Згідно ст. 173 КЗпП України шкода, заподіяна працівникам каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я, пов`язаним з виконанням трудових обов`язків, відшкодовується у встановленому законодавством порядку. Статтею 237-1 КЗпП України передбачено, що відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику провадиться у разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв`язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя. Порядок відшкодування моральної шкоди визначається законодавством. У пункті 13 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року № 4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» роз`яснено, що відповідно до статті 237-1 КЗпП України за наявності порушення прав працівника у сфері трудових відносин, зокрема, виконання робіт у небезпечних для життя і здоров`я умовах, яке призвело до його моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв`язків чи вимагає від нього додаткових зусиль для організації свого життя, обов`язок по відшкодуванню моральної (немайнової) покладається на власника або уповноважений ним орган незалежно від форми власності, виду діяльності чи галузевої належності. З Акту розслідування причин виникнення хронічного професійного захворювання № 14 від 15 березня 2012 року (а.с. 14-15) вбачається, що причиною професійного захворювання позивачки є робота впродовж 12 років в умовах важкої праці. Таким чином, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що професійне захворювання позивачки, яке завдає їй фізичного болю та душевних страждань, виникло з вини ВАТ «ІнГЗК», ПАТ «ІнГЗК», правонаступником яких є ПРАТ «ІНГЗК»,яким було допущено перевищення гранично допустимого рівня небезпечних та шкідливих факторів виробничого середовища та трудового процесу. Посилання представника відповідача в апеляційній скарзі на те, що позивачка добровільно працювала тривалий час у шкідливих умовах праці та саме її дії стали причиною професійного захворювання безпідставні та суперечать вищевикладеному, оскільки згідно Акту розслідування причин виникнення хронічного професійного захворювання № 14 від 15 березня 2012 року, причиною професійного захворювання позивачки є її робота на підприємстві відповідача, в умовах впливу шкідливих виробничих факторів. При цьому, добровільність виконання позивачкою робіт у шкідливих умовах праці, не знімають з відповідача обов`язку виконати вимоги ч. 2 ст. 153 КЗпП України та ст. 13 Закону України «Про охорону праці» й нести відповідальність за їх невиконання у вставленому законом порядку, у зв`язку із чим, доводи апеляційної скарги відповідача в цій частині колегія суддів не бере до уваги. Суд, на підставі медичних документів про лікування позивача у зв`язку з отриманими професійними захворюваннями, правильно визнав, що позивачці була заподіяна моральна шкода, так як порушено та порушуються її нормальні життєві зв`язки, вона позбавлена можливості реалізовувати свої звички та бажання,. Позивачка постійно відчуває психологічний дискомфорт, порушення душевної рівноваги, розпачу. Лікарями виявлений відсутній стабілізаційний процес у її здоров`ї, що підтверджується виписними епікризами, що містяться в матеріалах справи, в яких зафіксований стійкий дистабілізаційний стан його здоров`я, внаслідок чого позивачка переносить моральні страждання. У зв`язку з вищевикладеним, колегія суддів вважає безпідставними посилання відповідача в апеляційній скарзі на те, що факт заподіяння моральних страждань не підтверджений достовірними доказами, зокрема в справі відсутні докази, які підтверджують психологічний стан потерпілого. Матеріали справи містять достатньо доказів щодо спричинення позивачці в результаті ушкодження здоров`я, моральної шкоди. Сам факт втрати професійної працездатності, з точки зору погіршення здоров`я, втрати важливих особистих здібностей, зміни життєвого укладу, необхідності лікування, веде до висновків про наявність моральної шкоди. Зазначене також випливає з положень ст. 3 Конституції України, відповідно до якої людина, її життя і здоров`я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю. Разом з тим, колегія суддів погоджується з доводами апеляційної скарги відповідача, що визначений судом розмір моральної шкоди є значно завищеним, та таким, що не відповідає роз`ясненням, що містяться у Постанові Пленуму Верховного Суду України від 31.03.1995 року № 4 «Про судову практику у справах про відшкодування моральної шкоди». Виходячи з цих обставин та, враховуючи те, що позивачка працювала в шкідливих умовах праці на підприємстві відповідача 12 років, що зазначено у Акті розслідування причин виникнення хронічного професійного захворювання № 14 від 15 березня 2012 року, колегія суддів, беручи до уваги конкретні обставини по справі, тяжкість наслідків отриманих професійних захворювань, наявність фізичних страждань позивачки, що в свою чергу викликають моральні страждання вважає, що розмір моральної шкоди визначений без повного урахування роз`яснень п. 9 Постанови Пленуму Верховного Суду України №4 від 31 березня 1995 р. (з подальшими змінами) «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди», відповідно до якого розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає в межах заявлених вимог залежно від характеру та обсягу заподіяних позивачеві моральних і фізичних страждань, з урахуванням в кожному конкретному випадку ступеня вини відповідача та інших обставин. Тому колегія суддів приймає до уваги доводи апеляційної скарги відповідача щодо незгоди з визначеним судом першої інстанції розміром моральної шкоди, оскільки він не відповідає засадам розумності, виваженості, справедливості та є необґрунтованим. Так, в судовому засіданні встановлено, що у зв`язку з професійним захворюванням позивачці заподіяно моральну шкоду, яка полягає в тому, що вона втратила професійну працездатність у розмірі 50 % та її визнано особою з інвалідністю третьої групи, безстроково. Після втрати працездатності, у позивачки змінилися умови життя, вона позбавлена можливості реалізовувати свої звички та бажання. Періодично проходить лікування, однак, незважаючи на постійні курси лікування, покращення в стані здоров`я не спостерігається, а враховуючи, встановлення ступеню втрати професійної працездатності та групу інвалідності безстроково,взагалі можливість такого відновлення. Виходячи з цих обставин, колегія суддів, беручи до уваги характер отриманого професійного захворювання, стаж роботи позивачки в умовах впливу шкідливих факторів виключно на підприємстві відповідача, впродовж 12 років, що потягло втрату працездатності, розмір втрати професійної працездатності, визнання позивачки особою з інвалідністю третьої групи, стан здоров`я потерпілої, тяжкість вимушених змін у її життєвих і виробничих стосунках, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану, вважає за необхідне, відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 376 ЦПК України, змінити рішення суду в частині визначеного судом розміру моральної шкоди і зменшити її з 200 000,00 грн. до 120 000,00 грн. Інші доводи, викладені в апеляційній скарзі відповідача зводяться до переоцінки доказів та незгодою з висновками суду по їх оцінці. Проте, відповідно до вимог ст. 89 ЦПК України, оцінка доказів є виключною компетенцією суду, переоцінка доказів учасниками справи діючим законодавством не передбачена. Судом першої інстанції повно та всебічно досліджені обставини справи, перевірені письмові докази та надано їм належну оцінку. Згідно положення закріпленого в п.2 ч.1 ст. 5 Закону України «Про судовий збір» від 08.07.2011 року №3674 в редакції, чинній на момент постановлення рішення судом першої інстанції, від сплати судового збору під час розгляду справи в усіх судових інстанціях звільняються позивачі - у справах про відшкодування шкоди, заподіяної каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я, а також смертю фізичної особи. Як видно з матеріалів справи, при зверненні до суду із позовом позивачка звільнена від сплати судового збору на підставі положення п.2 ч.1 ст.5 Закону України «Про судовий збір». Зі змісту положень п.3 ч. 3 ст. 175, п.1.ч.1 ст. 176 ЦПК України ціна позову визначається сумою грошових коштів, якщо позов підлягає грошовій оцінці. Позивачка подала позов про відшкодування моральної шкоди, завданої отриманням професійного захворювання на виробництві та визначила її у грошовому вимірі, тому позовна вимога є майновою. Відповідно до ч.13 ст. 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат. У зв`язку з чим, колегія суддів змінює рішення суду першої інстанції в частині розміру судового збору, стягнутого з Приватного акціонерного товариства «Інгулецький гірничо-збагачувальний комбінат»на користь держави та зменшує цей розмір з 2000,00 грн. до 1200,00 грн., тобто до одного відсотка від стягнутого розміру моральної шкоди. В іншій частині рішення суду відповідає нормам матеріального та процесуального права. Керуючись ст.ст. 367, ст. 374, п. 2 ч. 1 ст. 376, ст. ст. 381, 382 ЦПК України, суд, -

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства «Інгулецький гірничо-збагачувальний комбінат» - задовольнити частково. Рішення Інгулецького районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області від 16 листопада 2021 року в частині розміру моральної шкоди, стягнутої з відповідача Приватного акціонерного товариства «Інгулецький гірничо-збагачувальний комбінат» на користь ОСОБА_1 змінити, зменшивши цей розмір з 200 000,00 гривень до 120 000 (сто двадцять тисяч) гривень 00 (нуль) копійок. Рішення Інгулецького районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області від 16 листопада 2021 року в частині розміру судового збору, стягнутого з відповідача Приватного акціонерного товариства «Інгулецький гірничо-збагачувальний комбінат» на користь держави змінити, зменшивши цей розмір з 2000 гривень 00 копійок до 1300 (одна тисяча триста) гривень 00 (нуль) копійок. В іншій частині рішення суду залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та оскарженню в касаційному порядку не підлягає. Повне судове рішення складено 05 січня 2022 року. Головуючий: Судді: