Постанова Центральний апеляційний господарський суд № 904/5693/20 (904/4643/21)

ЦЕНТРАЛЬНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 16.11.2021 м. Дніпро Справа № 904/5693/20 (904/4643/21) Центральний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів: головуючого судді: Білецької Л.М. (доповідач), суддів: Верхогляд Т.А., Чередка А.Є., секретар судового засідання Мацекос І.М., розглянувши апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 10.08.2021 (повний текст складено 17.08.2021, суддя Мартинюк С.В.) у справі № 904/5693/20 (904/4643/21) за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "РЕ КОН", м. Дніпро до ОСОБА_1 , м. Кам`янське відповідача 2: Товариства з обмеженою відповідальністю "Метал-Корт", м. Дніпро про визнання договору недійсним в межах справи № 904/5693/20 за заявою ОСОБА_2 , м. Дніпро Товариства з обмеженою відповідальністю "РЕ КОН", м. Дніпро до боржника Товариства з обмеженою відповідальністю "Метал-Корт", м. Дніпро про визнання банкрутом ВСТАНОВИВ:

1. Короткий зміст обставин справи і рішення суду першої інстанції. Провадження у справі про банкрутство ТОВ «Метал-Корт» триває на стадії розпорядження майном згідно з ухвалою Господарського суду Дніпропетровської області від 24.11.2020. У травні 2021 до місцевого господарського суду надійшла позовна заява ТОВ «РЕ КОН» про визнання недійсним Договору поруки від 23.02.2017, що укладений між ТОВ «Метал-Корт» та ОСОБА_1 , в забезпечення виконання ОСОБА_3 зобов`язань за Договором позики від 23.02.2017. В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на те, що оскаржуваний правочин не мав на меті настання реальних наслідків поруки, а тому має бути визнаний недійсним відповідно до положень ч. 5 ст. 203 Цивільного кодексу України. Рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 10.08.2021 у справі № 904/5693/20 (904/4643/21) позовні вимоги задоволено: - визнано недійсним договір поруки б/н від 23.02.2017, укладений між ОСОБА_1 , Товариством з обмеженою відповідальністю "Метал-Корт" та ОСОБА_3 ; - стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "Метал-Корт" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Ре Кон" витрати зі сплати судового збору в розмірі 1135 грн.; - стягнуто з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Ре Кон" витрати зі сплати судового збору в розмірі 1135 грн. Місцевий господарський суд мотивував своє рішення тим, що: - укладення договору поруки від 23.02.2017 та безпідставне безоплатне прийняття на себе додаткових зобов`язань щодо солідарної відповідальності з ОСОБА_3 за виконання ним зобов`язань у значному розмірі - 2 900 000,00 грн. свідчать про нелегітимність мотивів укладення такого договору; - оскільки задоволення кредиторських вимог відбувається за рахунок майна боржника, то можливе включення до реєстру штучно створених вимог на підставі договорів, які не відповідають вимогам закону, прямо впливають на права кредиторів такого боржника щодо задоволення їх вимог у справі про банкрутство; - дії відповідачів, внаслідок укладення договору поруки, не містять прозорої економічної мети, а навпаки пов`язані зі зменшенням платоспроможності ТОВ "Метал-Корт" та є сумнівними в частині їх добросовісності, а відтак, набувають ознак фраудаторного правочину (правочину, що вчинений боржником на шкоду кредиторам); - зміст оспорюваного договору поруки не відповідає критеріям розумності та добросовісності, є фраудаторним і фактично направленим на збільшення розміру боргових зобов`язань підприємства, що суперечить вимогам ч. 5 ст. 203 Цивільного кодексу України; - щодо застосування строків позовної давності до спірних правовідносин, то саме з моменту порушення провадження у справі про банкрутство ТОВ "Метал - Корт" позивач відповідно до ст. 16 Цивільного кодексу України став заінтересованою особою, отже, строк позовної давності не пропущений.

2. Короткі узагальнені доводи апеляційної скарги. Не погодившись з рішенням місцевого господарського суду, ОСОБА_1 звернулась до Центрального апеляційного господарського суду із апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 10.08.2021 у справі № 904/5693/20 (904/4643/21), у задоволенні позову відмовити у повному обсязі, в обґрунтування чого зазначає про таке: - позивач не мав статусу учасника справи, а виникнення права звернення до суду «на майбутнє» не передбачено ані ГПК України, ані КУзПБ. Таким чином, судом першої інстанції в порушення норм ст. 4 ГПК України та ст. 42 КУзПБ розглянуто позовну заяву, подану особою, яка на момент прийняття її до провадження не мала статусу учасника справи про банкрутство, оскільки ще не була визнана кредитором в судовому порядку; - має місце одночасне застосування судом норм матеріального права - ст. 203 Цивільного кодексу України та ч. 2 ст. 42 КУзПБ, про застосування якої не просив позивач (зазначене порушення полягає в наведенні правової позиції щодо застосування загальних норм цивільного законодавства України з метою визначення підстав для визнання правочину недійсним та в той самий час цитування спеціальної норми законодавства про банкрутство, про застосування якої не звертався позивач); - щодо строку позовної давності, то з моменту укладання 69 договорів позивач мав перевіряти фінансовий стан ТОВ «Метал-Корт», наявність у нього інших зобов`язань перед кредиторами, тобто позивач мав сам турбуватись про захист своїх майнових прав. Отже, позовна давність щодо вимоги про оскарження договору поруки від 23.02.2017 сплинула на кінець 2020 року, у той час як позов пред`явлено до суду у 2021 році.

3. Узагальнені доводи та заперечення інших учасників справи. Позивач просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення - без змін, з підстав, викладених у відзиві на апеляційну скаргу.

4. Рух справи у суді апеляційної інстанції. Ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 17.09.2021 поновлено строк на апеляційне оскарження; відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 10.08.2021 у справі № 904/5693/20 (904/4643/21); розгляд апеляційної скарги призначено в судовому засіданні на 03.11.2021 о 16:30 год.; зупинено дію рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 10.08.2021 у справі № 904/5693/20 (904/4643/21) на час розгляду апеляційної скарги. У судовому засіданні 03.11.2021 відкладено розгляд апеляційної скарги на 16.11.2021 о 09:45год. У судовому засіданні представники ТОВ "Метал-Корт" (арбітражний керуючий Касаткін Д.М.), ТОВ "РЕ КОН" надали пояснення у справі та навели обґрунтування своїх вимог і заперечень з посиланням на норми законодавства. Представник скаржника у судове засідання не з`явився, про дату, час та місце розгляду справи повідомлений належним чином. 16.11.2021 оголошено вступну та резолютивну частини постанови. Заслухавши доповідь судді-доповідача, обговоривши доводи апеляційної скарги, вислухавши представників учасників апеляційного провадження, дослідивши матеріали справи, перевіривши правильність застосування господарським судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при ухваленні ним рішення, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, а оскаржуване рішення слід залишити без змін з таких підстав.

5. Встановлені та неоспорені судом обставини справи і відповідні їм правовідносини. У лютому 2017 між ОСОБА_1 , в якості позикодавця, та ОСОБА_3 , в якості позичальника, укладеного договір позики коштів у сумі 2 900 000,00 грн. (п. 1.2. Договору позики). Строк повернення позики - 28.12.2017 включно (п. 1.3. Договору позики). З метою забезпечення виконання позичальником свого зобов`язання з повернення коштів у повному об`ємі та в строки, вказані вище, 23.02.2017 між ОСОБА_1 та ТОВ «Метал-Корт» укладено Договір поруки, за умовами якого поручитель поручається перед кредитором за виконання обов`язку ОСОБА_3 (боржник) щодо зобов`язань за Договором, передбаченого п. 2 цього Договору (п.1.1 Договору поруки). У відповідності до п. 2 Договору поруки під основним договором розуміється Договір позики від 23.02.2017, укладений між кредитором та боржником. У разі порушення боржником обов`язку за основним договором боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники на суму 2 900 000,00 грн. (п. 1.2. Договору поруки). Кредитор вправі звернутись із вимогою про виконання зобов`язання як до боржника, так і до поручителя, які несуть солідарну відповідальність перед кредитором, в разі порушення боржником обов`язку за основним договором (п. 3.1. Договору поруки). Ухвалою господарського суду від 24.11.2020 відкрито провадження у справі №904/5693/20 за заявою ОСОБА_2 та ТОВ "РЕ КОН" про визнання банкрутом ТОВ "Метал-Корт". Введено процедуру розпорядження майном боржника. Призначено розпорядником майна боржника арбітражного керуючого Касаткіна Д.М. У подальшому, ОСОБА_1 звернулась до Господарського суду Дніпропетровської області з грошовими вимогами до боржника - ТОВ «Метал-Корт» на загальну суму 3 658 713,64 грн. (заява від 15.12.2020), в межах справи №904/5693/20 про банкрутство ТОВ «Метал-Корт». В основу вказаних вимог покладено у т.ч. грошове зобов`язання за Договором поруки від 23.02.2017. ТОВ «РЕ КОН» вважає, що вказаний договір поруки безпосередньо порушує його права як конкурсного кредитора та інших кредиторів боржника. Наявність кредиторських вимог ОСОБА_1 , які ґрунтуються на спірному договорі, зменшує обсяг грошових коштів, які будуть направлені на погашення кредиторських вимог, зокрема, ТОВ «РЕ КОН». Наведені обставини зумовили звернення позивача до суду 06.05.2021.

6. Доводи, за якими апеляційний суд погодився з висновками суду першої інстанції. Відповідно до ч. 1 ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції у межах доводів та вимог апеляційної скарги. Спір у справі стосується правомірності укладання між позикодавцем та поручителем забезпечувального правочину, вимогу з виконання якого покладено в основу грошових вимог до боржника в межах справи про його банкрутство. При вирішенні позову про визнання недійсним оспорюваного правочину враховуються загальні приписи ст.ст. 3, 15, 16 Цивільного кодексу України. За результатами розгляду такого спору вирішується питання про спростування презумпції правомірності правочину й має бути встановлено не лише наявність підстав недійсності правочину, передбачених законом, але й визначено, чи було на час пред`явлення позову порушене цивільне право особи, за захистом якого позивач звернувся до суду, яке саме право порушене і в чому полягає його порушення, оскільки залежно від цього визначається необхідний та ефективний спосіб захисту порушеного права, якщо таке порушення відбулось. Саме на позивача покладений обов`язок обґрунтувати свої вимоги поданими до суду доказами, тобто довести, що його права та інтереси порушуються укладанням спірних договорів, а тому потребують захисту. Отже, за змістом вищенаведених правових норм визнанню правочину недійсним має передувати встановлення судом наявності порушення прав та інтересів позивача, який не є стороною цього правочину, і у випадку відсутності такого порушення в позові має бути відмовлено. Вищенаведене узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, яка викладена у постановах від 04.06.2020 у справі №916/1411/19, від 19.02.2020 у справі №916/1408/19, від 09.04.2019 у справі №908/1194/18, від 03.09.2019 у справі №910/14255/18, від 11.02.2021 у справі №922/109/19. Суд звертає увагу на те, що у розумінні закону суб`єктивне право на захист - це юридично закріплена можливість особи використати заходи правоохоронюваного характеру для поновлення порушеного права і припинення дій, які порушують це право. Так само кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства, що прямо передбачено у ч. 2 ст. 15 Цивільного кодексу України. Як зазначено в рішенні Конституційного Суду України від 01.12.2004 №18-рп/2004, поняття «порушене право», за захистом якого особа може звертатись до суду і яке вживається в низці законів України, має той самий зміст, що й поняття «охоронюваний законом інтерес». Щодо останнього, то в цьому ж рішенні Конституційний Суд України зазначив, що поняття «охоронюваний законом інтерес» означає правовий феномен, який: а) виходить за межі змісту суб`єктивного права; б) є самостійним об`єктом судового захисту та інших засобів правової охорони; в) має на меті задоволення усвідомлених індивідуальних і колективних потреб; г) не може суперечити Конституції і законам України, суспільним інтересам, загальновизнаним принципам права; д) означає прагнення (не юридичну можливість) до користування у межах правового регулювання конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом; є) розглядається як простий легітимний дозвіл, тобто такий, що не заборонений законом. Охоронюваний законом інтерес регулює ту сферу відносин, заглиблення в яку для суб`єктивного права законодавець вважає неможливим або недоцільним. Поняття «охоронюваний законом інтерес», що вживається в законах України у логічно-смисловому зв`язку з поняттям «права», треба розуміти як прагнення до користування конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом, як зумовлений загальним змістом об`єктивного і прямо не опосередкований у суб`єктивному праві простий легітимний дозвіл, що є самостійним об`єктом судового захисту та інших засобів правової охорони з метою задоволення індивідуальних і колективних потреб, які не суперечать Конституції і законам України, суспільним інтересам, справедливості, добросовісності, розумності та іншим загальноправовим засадам. Отже, гарантоване ст. 55 Конституції України й конкретизоване у законах України право на судовий захист передбачає можливість звернення до суду за захистом порушеного права, але вимагає, щоб порушення, про яке стверджує позивач, було обґрунтованим. Таке порушення прав має бути реальним, стосуватись індивідуально виражених прав або інтересів особи, яка стверджує про їх порушення. Наявність права на пред`явлення позову не є безумовною підставою для здійснення судового захисту, а є лише однією з необхідних умов реалізації встановленого права. При цьому необхідною умовою застосування судом певного способу захисту є наявність, доведена належними у розумінні ст. 76 ГПК України доказами, певного суб`єктивного права (інтересу) у позивача; порушення (невизнання або оспорювання) означеного права/інтересу відповідачем; належність обраного способу судового захисту (з точки зору адекватності порушення і спроможності його усунути та поновити (захистити) право або інтерес та закріплення положеннями діючого законодавства). Тобто, вирішуючи спір, суд повинен надати об`єктивну оцінку наявності порушеного права чи інтересу на момент звернення до господарського суду. Відсутність порушеного права встановлюється при розгляді справи по суті та є підставою для прийняття судового рішення про відмову в позові. Захисту підлягають не теоретичні або примарні права, а права практичні та ефективні. Відповідно до ст. 16 Цивільного кодексу України, звертаючись до суду, позивач на власний розсуд обирає спосіб захисту. Оспорювати правочин може також особа (заінтересована особа), яка не була його стороною. Власний інтерес заінтересованої особи полягає в тому, щоб предмет правочину перебував у конкретної особи, оскільки від цього залежить подальша можливість законної реалізації заінтересованою особою її прав. Подібна правова позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 18.04.2018 у справі №439/212/14-ц. Отже, саме на ТОВ «РЕ КОН», як позивача, покладений обов`язок обґрунтувати суду свої вимоги поданими доказами, тобто довести, що його права та інтереси дійсно порушуються, оспорюються/не визнаються, а тому потребують захисту шляхом визнання недійсним договору поруки від 23.02.2017, стороною якого підприємство не являється. Обов`язок доказування та подання доказів відповідно до ст. 74 ГПК України розподіляється між сторонами виходячи з того, хто посилається на певні юридичні факти, які обґрунтовують його вимоги та заперечення. Відповідно до ч. 1 ст. 553 Цивільного кодексу України за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов`язку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов`язання боржником. Згідно з ч.ч. 1, 2 ст. 554 Цивільного кодексу України у разі порушення боржником зобов`язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя. Поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки. Відповідно до ч. 1 ст. 541 Цивільного кодексу України солідарний обов`язок або солідарна вимога виникають у випадках, встановлених договором або законом, зокрема у разі неподільності предмета зобов`язання. Наслідки солідарного обов`язку боржників передбачені статтею 543 Цивільного кодексу України, основним з яких є зазначені у частині першій цієї статті, а саме, у разі солідарного обов`язку боржників (солідарних боржників) кредитор має право вимагати виконання обов`язку частково або в повному обсязі як від усіх боржників разом, так і від будь-кого з них окремо. Як було встановлено в п. 5 цієї постанови, відповідач-2 прийняв на себе зобов`язання щодо солідарної відповідальності за виконання ОСОБА_3 грошових зобов`язань за договором позики від 23.02.2017. Прийнятий відповідачем-2 обов`язок надає кредиторові/позикодавцю ( ОСОБА_1 ) право, при порушенні позичальником ( ОСОБА_3 ) зобов`язання, вимагати його виконання від будь-якої зобов`язаної особи - позичальника або/та поручителя (ТОВ «Метал-Корт»). Солідарні боржники залишаються зобов`язаними доти, доки їхній обов`язок не буде виконаний у повному обсязі (ч. 2 ст. 534 Цивільного кодексу України). Статтею 204 Цивільного кодексу України встановлено, що правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним. За загальними положеннями про недійсність правочину, визначеними статтею 215 Цивільного кодексу України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами 1-3, 5 та 6 статті 203 Цивільного кодексу України. Згідно з ч.ч. 1-3, 5, 6 ст. 203 Цивільного кодексу України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним; правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей. Отже, недійсність правочину зумовлюється наявністю недоліків його складових елементів: незаконність змісту правочину, недотримання форми, невідповідність дефекту суб`єктного складу, невідповідність волевиявлення внутрішній волі. Частиною 3 статті 215 Цивільного кодексу України визначено, що якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин). За змістом статті 215 Цивільного кодексу України вимога про визнання оспорюваного правочину недійсним може бути заявлена як однією зі сторін правочину, так і іншою заінтересованою особою, права та законні інтереси якої порушено вчиненим правочином. Відповідно до статей 16, 203, 215 Цивільного кодексу України для визнання судом оспорюваного правочину недійсним необхідним є: пред`явлення позову однією із сторін правочину або іншою заінтересованою особою; наявність підстав для оспорювання правочину; встановлення, чи порушується (не визнається або оспорюється) суб`єктивне цивільне право або інтерес особи, яка звернулася до суду. Таке розуміння визнання правочину недійсним, як способу захисту, є усталеним у судовій практиці. Це підтверджується висновками, що містяться в постановах Верховного Суду України від 25.12.2013 у справі № 6-78цс13, від 11.05.2016 у справі №6-806цс16 тощо. Отже, правом оспорювати правочин Цивільний кодекс України наділяє не лише сторону (сторони) правочину, але й інших, третіх осіб, що не є сторонами правочину, визначаючи статус таких осіб як "заінтересовані особи". Недійсність договору як приватно - правова категорія покликана не допускати або присікати порушення цивільних прав та інтересів або ж їх відновлювати (висновок об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду у постанові від 05.09.2019 у справі № 638/2304/17). Інститут визнання недійсними правочинів боржника у межах справи про банкрутство є універсальним засобом захисту у відносинах неплатоспроможності та частиною єдиного механізму правового регулювання відносин неплатоспроможності, що спрямована на дотримання балансу інтересів не лише осіб, які беруть участь у справі про банкрутство, а й осіб, залучених у справу про банкрутство, наприклад, контрагентів боржника. Визнання недійсними правочинів боржника у межах справи про банкрутство спрямоване на досягнення однієї з основних цілей процедури неплатоспроможності - максимально можливе справедливе задоволення вимог кредиторів. ТОВ "РЕ КОН" в обґрунтування своїх позовних вимог посилається на те, що оскаржуваний правочин не мав на меті настання реальних наслідків поруки, а тому має бути визнаний недійним відповідно до положень ч. 5 ст. 203 Цивільного кодексу України. Зважаючи на зазначене, справи у спорах з майновими вимогами до боржника, стосовно якого порушено справу про банкрутство, у тому числі справи у спорах про визнання недійсними будь-яких правочинів (договорів), укладених боржником, розглядаються господарським судом, в провадженні якого перебуває справа про банкрутство зазначеного боржника, у тому числі за позовами інших заінтересованих осіб. Отже, є правомірним висновок місцевого господарського суду про те, право ТОВ "РЕ КОН" на звернення з позовною заявою про визнання договору поруки від 23.02.2017 недійсним до ОСОБА_1 та ТОВ "Метал-Корт" виникло з моменту порушення провадження у справі про банкрутство (24.11.2020) і відповідно до ст. 16 Цивільного кодексу України позивач набув статусу заінтересованої особи щодо спірного договору, отримав можливість звернення до суду. Частиною 3 статті 13 Цивільного кодексу України визначено, що не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах. Формулювання "зловживання правом" необхідно розуміти як суперечність, оскільки якщо особа користується власним правом, то його дія дозволена, а якщо вона не дозволена, то саме тому відбувається вихід за межі свого права та дію без права. Сутність зловживання правом полягає у вчиненні уповноваженою особою дій, які складають зміст відповідного суб`єктивного цивільного права, недобросовісно, в тому числі всупереч меті такого права. Правочини, які укладаються учасниками цивільних відносин, повинні мати певну правову та фактичну мету, яка не має бути очевидно неправомірною та недобросовісною. Правочин не може використовуватись учасниками цивільних відносин для уникнення сплати боргу або виконання судового рішення. Обираючи варіант добросовісної поведінки, боржник зобов`язаний піклуватись про те, щоб його юридично значимі вчинки були економічно обґрунтованими. Також поведінка боржника повинна відповідати критеріям розумності, що передбачає, що кожне зобов`язання, яке правомірно виникло, повинно бути виконано належним чином, а тому кожний кредитор вправі розраховувати, що усі існуючі перед ним зобов`язання за звичайних умов будуть належним чином та своєчасно виконані. Доброчесний боржник повинен мати на меті добросовісно виконати усі свої зобов`язання, а в разі неможливості такого виконання - надати справедливе та своєчасне задоволення (сатисфакцію) прав і правомірних інтересів кредитора (висновок викладений у постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 28.11.2019 у справі №910/8357/18). Договором, що вчиняється на шкоду кредиторам (фраудаторний договір), може бути як оплатний, так і безоплатний договір. Застосування конструкції "фраудаторності" при оплатному цивільно-правовому договорі має певну специфіку, яка проявляється в обставинах, що дають змогу кваліфікувати оплатний договір як такий, що вчинений на шкоду кредитору. До таких обставин, зокрема, відноситься: момент укладення договору; контрагент, з яким боржник вчиняє оспорюваний договір (наприклад, родич боржника, пасинок боржника, пов`язана чи афілійована юридична особа); ціна (ринкова/неринкова), наявність/відсутність оплати ціни контрагентом боржника (висновки сформовані у постанові Верховного Суду у складі судової палати для розгляду справ про банкрутство Касаційного господарського суду від 02.06.2021 у справі №904/7905/16). Вчинення власником майна правочину з розпорядження належним йому майном з метою унеможливити задоволення вимоги іншої особи - стягувача за рахунок майна цього власника може бути кваліфіковане як зловживання правом власності, оскільки власник використовує правомочність розпорядження майном на шкоду майновим інтересам кредитора (висновок викладений у постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 07.12.2018 у справі №910/7547/17). Особа, яка є боржником перед своїми контрагентами, повинна утримуватись від дій, які безпідставно або сумнівно зменшують розмір її активів. Угоди, що укладаються учасниками цивільних відносин, повинні мати певну правову та фактичну мету, яка не має бути очевидно неправомірною та недобросовісною. Угода, що укладається "про людське око", таким критеріям відповідати не може. Угоди, що укладаються учасниками цивільних відносин, повинні мати певну правову та фактичну мету, яка не має бути очевидно неправомірною і недобросовісною. Угода, що укладається «про людське око», таким критеріям відповідати не може. Згідно з ч.ч. 1, 2 ст. 234 Цивільного кодексу України фіктивним є правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином. Фіктивний правочин визнається судом недійсним. Як було встановлено вище, укладення Договору поруки від 23.02.2017 та безоплатне прийняття на себе додаткових зобов`язань щодо солідарної відповідальності з ОСОБА_3 за виконання ним зобов`язань у розмірі 2 900 000,00 грн. свідчать про нелегітимність мотивів укладення такого договору, що також встановлено місцевим господарським судом. Поручитель, який став солідарним боржником у зв`язку з невиконанням позичальником свого обов`язку у кредитному зобов`язанні, що виникло первинно з його волі та згідно з його бажанням, не є абсолютно вільним в обранні варіантів власної поведінки, його дії не повинні призводити до такого стану, в якому він ставатиме неплатоспроможним перед своїми кредиторами (висновок викладений у постанові Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 24.07.2019 у справі №405/1820/17). Боржник, який відчужує майно (вчиняє інші дії, пов`язані, зі зменшенням його платоспроможності) після виникнення у нього зобов`язання діє очевидно недобросовісно та зловживає правами стосовно кредитора. Тому правопорядок не може залишати поза реакцією такі дії, які хоч і не порушують конкретних імперативних норм, але є очевидно недобросовісними та зводяться до зловживання правом, спрямованим на недопущення (уникнення) задоволення вимог такого кредитора. Отже, будь-який правочин, вчинений боржником у період настання у нього зобов`язання з погашення заборгованості перед кредитором, внаслідок якого боржник перестає бути платоспроможним, має ставитись під сумнів у частині його добросовісності та набуває ознак фраудаторного правочину - правочину, що вчинений боржником на шкоду кредиторам. Наведений висновок викладений у постанові Верховного Суду у складі судової палати для розгляду справ про банкрутство від 02.06.2021 у справі №904/7905/16. Колегія суддів погоджується з висновком місцевого господарського суду, що дії відповідачів, внаслідок укладення договору поруки, не спрямовані на настання реальної мети, а навпаки пов`язані зі зменшенням платоспроможності ТОВ "Метал-Корт", відтак, набувають ознак фраудаторного правочину (правочину, що вчинений боржником на шкоду кредиторам). Враховуючи викладене, суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що Договір поруки від 23.02.2017, укладений між ОСОБА_1 , ТОВ "Метал-Корт" та ОСОБА_3 , має бути визнано недійсним.

7. Мотиви прийняття або відхилення кожного аргументу. Щодо питання застосування строків позовної давності, то загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (ст. 257 Цивільного кодексу України). Якщо позовні вимоги господарським судом визнано обґрунтованими, а стороною у справі заявлено про сплив позовної давності, суд зобов`язаний застосувати до спірних правовідносин положення статті 267 Цивільного кодексу України і вирішити питання про наслідки такого спливу (тобто або відмовити в позові у зв`язку зі спливом позовної давності, або за наявності поважних причин її пропущення захистити порушене право, але в будь-якому разі вирішити спір з посиланням на зазначену норму). Закон не наводить переліку причин, які можуть бути визнані поважними для захисту порушеного права, у випадку подання позову з пропуском строку позовної давності. Тому, дане питання віднесено до компетенції суду, який розглядає судову справу по суті заявлених вимог. До висновку про поважність причин пропуску строку позовної давності можна дійти лише після дослідження усіх фактичних обставин та оцінки доказів у кожній конкретній справі. При цьому, поважними причинами при пропущенні позовної давності є такі обставини, які роблять своєчасне пред`явлення позову неможливим або утрудненим. Практика Європейського суду з прав людини при застосуванні положень пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, який гарантує кожному право на звернення до суду, акцентує увагу на тому, що право на доступ до суду має бути ефективним. Не повинно бути занадто формального ставлення до передбачених законом вимог, так як доступ до правосуддя повинен бути не лише фактичним, але і реальним (рішення Європейського суду з прав людини у справі "Жоффр де ля Прадель проти Франції" від 16.12.1992). Перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (ч. 1 ст. 261 Цивільного кодексу України). Враховуючи викладене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що позивачем при зверненні до Господарського суду Дніпропетровської області не пропущений строк позовної давності зі звернення до суду з позовом про визнання недійсним правочину від 23.02.2017, оскільки ОСОБА_1 17.12.2020 направила заяву про визнання кредиторських вимог до боржника. У той же час, 06.05.2021 ТОВ "РЕ КОН" звернулось до Господарського суду Дніпропетровської області із даним позовом про визнання договору поруки недійсним. Інші доводи апеляційної скарги отримали свою оцінку в п. 6 цієї постанови та не спростовують правомірних висновків суду першої інстанції, викладених в оскаржуваному рішенні. Розглянувши клопотання ТОВ "ЮМ ПЛЮС" про залучення його до розгляду справи на стороні апелянта (відповідача 1) в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, колегія суддів зазначає таке. Згідно зі ст. 50 ГПК України треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, можуть вступити у справу на стороні позивача або відповідача до закінчення підготовчого провадження у справі або до початку першого судового засідання, якщо справа розглядається в порядку спрощеного позовного провадження, у разі коли рішення у справі може вплинути на їхні права або обов`язки щодо однієї із сторін. Їх може бути залучено до участі у справі також за заявою учасників справи. Якщо суд при вирішенні питання про відкриття провадження у справі або при підготовці справи до розгляду встановить, що рішення господарського суду може вплинути на права та обов`язки осіб, які не є стороною у справі, суд залучає таких осіб до участі у справі як третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору. Про залучення третіх осіб до участі у справі суд постановляє ухвалу, в якій зазначає, на які права чи обов`язки такої особи та яким чином може вплинути рішення суду у справі. Відповідно до ст. 267 ГПК України суддя-доповідач у порядку підготовки справи до апеляційного розгляду, зокрема, з`ясовує питання про склад учасників судового процесу. У разі встановлення, що рішення господарського суду першої інстанції може вплинути на права та обов`язки особи, яка не брала участі у справі, залучає таку особу до участі у справі як третю особу, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору. Процесуальний закон не обмежує можливості допущення особи до участі у справі як третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на підставі її заяви про вступ у справу в процесі розгляду останньої в апеляційному порядку, а також залучення третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, до участі у справі за заявою учасників справи або з ініціативи апеляційного господарського суду (висновок викладений у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 13.02.2020 у справі № 922/1240/19, від 18.11.2020 у справі № 904/6059/19). Звертаючись із заявою про залучення в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача-1, ТОВ «ЮМ ПЛЮС» не навело жодних обставин можливості впливу оскаржуваного рішення на його права та обов`язки. Посилання на зміни структури реєстру вимог кредиторів ТОВ «Метал-Корт» в разі відмови в задоволенні вимог апеляційної скарги, що вплине на обсяг зобов`язань ТОВ «ЮМ ПЛЮС», не є підставою для залучення останнього як третьої особи, оскільки оскаржуваним рішенням не було вирішено питання про прав або обов`язки цієї юридичної особи, про що відсутнє зазначення у мотивувальній або резолютивній частинах оскаржуваного рішення.

8. Чи були і ким порушені, невизнані або оспорені права та інтереси особи, за захистом яких вона звернулась до суду. За результатами встановлених фактичних обставин справи, викладених у п.п. 5, 6, судова колегія дійшла висновку про безпідставність вимог апеляційної скарги.

9. Висновки за результатами розгляду апеляційної скарги. Наведені у п. 2 цієї постанови доводи не можуть бути підставами для скасування оскаржуваного рішення, оскільки вони спростовуються встановленими у справі обставинами та не доводять порушення або неправильного застосування місцевим господарським судом норм матеріального і процесуального права. Відповідно до ст. 276 ГПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Апеляційний господарський суд не вбачає підстав для скасування оскаржуваного рішення, апеляційну скаргу слід залишити без задоволення.

10. Судові витрати. Відповідно до ст. 129 ГПК України судові витрати зі сплати судового збору за подання апеляційної скарги покладаються на скаржника. Керуючись ст.ст. 129, 269, 275-280, 282 ГПК України, апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 10.08.2021 у справі № 904/5693/20 (904/4643/21) залишити без задоволення. Рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 10.08.2021 у справі № 904/5693/20 (904/4643/21) залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена до Верховного Суду у порядку та строк, передбачені ст.ст. 287 - 289 ГПК України. Повний текст постанови складено 22.11.2021 Головуючий суддя Л.М. Білецька Суддя Т.А. Верхогляд Суддя А.Є. Чередко