Постанова 4851 № 440/4898/21
від 10.11.2021 ·ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 10 листопада 2021 р.Справа № 440/4898/21 Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії: Головуючого судді: Подобайло З.Г., Суддів: Григорова А.М. , Бартош Н.С. , за участю секретаря судового засідання Щеглової Г.О. розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 29.07.2021, головуючий суддя І інстанції: Л.М. Петрова, м. Полтава, повний текст складено 29.07.21 по справі № 440/4898/21 за позовом ОСОБА_1 до Полтавської міської ради , Виконавчого комітету Полтавської міської ради про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії, ВСТАНОВИВ: ОСОБА_1 звернулась до Полтавського окружного адміністративного суду з позовною заявою до Полтавської міської ради, Виконавчого комітету Полтавської міської ради, в якій просить суд: визнати протиправними дії Полтавської міської ради щодо відмови в нарахуванні та виплаті на користь ОСОБА_1 середньомісячної заробітної плати на період працевлаштування, але не більше 6 місяців; зобов`язати Полтавську міську раду нарахувати та виплатити середньомісячну заробітну плату, яку ОСОБА_1 отримувала на посаді секретаря Гожулівської сільської ради, але не більше 6 місяців, за період з 30.12.2020 року до моменту винесення рішення у справі. Рішенням Полтавського окружного адміністративного суду від 29.07.2021 року у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено. Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на незаконність та необґрунтованість судового рішення, прийняття рішення з порушенням норм матеріального та процесуального права, просить суд скасувати рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 29.07.2021 року та прийняти постанову, якою задовольнити позовні вимоги у повному обсязі. В обґрунтування вимог апеляційної скарги зазначає, що відповідачем порушені права позивачки, які передбачені ч.2 ст.33 Закону України "Про статус депутатів місцевих рад", де чітко зазначено, що депутату місцевої ради, який працював у раді на постійній основі, після закінчення таких повноважень надається попередня робота (посада), а за її відсутності - інша рівноцінна робота (посада) на тому самому або, за згодою депутата, на іншому підприємстві, в установі, організації. Вказує, що законодавство встановлює для депутата компенсаційну гарантію - у разі неможливості отримати роботу - отримувати компенсацію. Стверджує, що суд першої інстанції дійшов помилкових висновків про відсутність підстав для виплат, передбачених ст.33 Закону України «Про статус депутатів місцевих рад», з тих підстав, що ОСОБА_1 до обрання на виборну посаду не перебувала у трудових відносинах з підприємством. Зауважує, що судом не взято до увагу письмові докази, надані позивачкою, зокрема копію трудової книжки, згідно якої ОСОБА_1 безперервно, в період часу з 01.12.2004 року по 29.12.2020 року перебувала на виборній посаді - секретаря Гожулівської сільської ради, тому попереднім місцем роботи та попередньою посадою до обрання її на виборну посаду є посада рахівника - касира Гожулівської сільської ради. Зазначає, що відповідачем не запропоновано позивачці жодної посади після її звільнення. Вважає, що відповідачем допущено протиправну поведінку щодо відмови у виплаті позивачці середньої заробітної плати, яку вона одержувала раніше на виборній посаді секретаря сільської ради, на період працевлаштування, але не більше шести місяців. Посилається на правову позицію Верховного Суду, викладену у постановах від 25.10.2019 року у справі №345/3102/16-а, від 30.10.2019 року у справі №293/1026/16-а, від 26.12.2019 року у справі №570/3880/16-а. Виконавчий комітет Полтавської міської ради подав до суду відзив на апеляційну скаргу позивачки, вважає доводи та обґрунтування апеляційної скарги помилковими та безпідставними, рішення суду першої інстанції вважає законним та обґрунтованим, просить суд апеляційної інстанції апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 29.07.2021 року без змін. Зазначає, що позивачкою не надано ні до звернень на адресу відповідача, ні у подальшому і до адміністративного позову належних та допустимих доказів, які підтверджують беззаперечне право позивачки на зазначені гарантії та на обставини, за яких, на думку позивачки, відбулася протиправна дія відповідача, у результаті якої було порушено її права чи інтереси. Вказує, що позивачкою не надано жодного належного та допустимого доказу про те, що вона зверталася до відповідачів - Полтавської міської ради та її Виконавчого комітету у 6-місячний термін з моменту припинення повноважень з проханням (заявою) про її працевлаштування на попередню роботу або на іншу посаду, як цього вимагає Закон. Стверджує, що посилання відповідача на ненадання заявником достатніх та належних документів не є відмовою у призначенні та виплаті допомоги на період працевлаштування (тим більше не є протиправними діями та порушенням її права на отримання виплат у розмірі середньомісячної заробітної плати на період працевлаштування після завершення терміну повноважень на посаді у органі місцевого самоврядування, а лише є вимогою надати весь пакет документів, які б беззаперечно підтверджували право позивачки на отримання вказаних гарантій, оскільки без наданих документів неможливо прийняти рішення про законність та належність таких виплат позивачці, які в подальшому і не були надані у вигляді оригіналів, а при цьому було подано позов до суду. Вважає, що відсутні підстави визнавати дій відповідача такими, що порушують права позивачки, а зобов`язання Полтавської ради вчинити такі дії є передчасним, оскільки відсутній факт порушення її права, свободи або законного інтересу, а тим більше підстави для здійснення незаконних виплат з місцевого бюджету. Сторони про дату, час та місце апеляційного розгляду справи повідомлені належним чином. ОСОБА_1 подала до суду заяву про розгляд справи без участі позивачки, просила апеляційну скаргу задовольнити в повному обсязі. Представник відповідачів в судовому засіданні заперечував проти задоволення апеляційної скарги позивачки, просив суд апеляційної інстанції відмовити у її задоволенні, а рішення суду першої інстанції залишити без змін. Відповідно до ч. 1 ст. 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представника відповідачів у судовому засіданні, перевіривши рішення суду першої інстанції, дослідивши доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку про те, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав. Судом першої інстанції встановлено та підтверджено в суді апеляційної інстанції, що ОСОБА_1 рішенням першої сесії сьомого скликання Гожулівської сільської ради від 09.11.2015 №3 обрана секретарем Гожулівської сільської ради. 29.12.2020 ОСОБА_1 звільнена із займаної посади на підставі підпункту 1 пункту 6-1 розділу V "Прикінцеві положення та перехідні положення" Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні", що підтверджується відповідними записами у трудовій книжці позивачки НОМЕР_1 . Згідно з інформацією, зазначеною у довідці Гожулівської сільської ради Полтавського району Полтавської області від 18.03.2021 №62 відповідно до рішення другої (позачергової) сесії Полтавської міської ради 8 скликання від 29.01.2021 Гожулівську сільську раду реорганізовано шляхом приєднання до Полтавської міської ради та згідно даних Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань з 02.02.2021 Гожулівська сільська рада знаходиться в стані припинення, вирішити питання працевлаштування за попереднім робочим місцем роботи чи надання іншої рівноцінної роботи гр. ОСОБА_1 у Гожулівській сільській раді неможливе. 29.12.2020 позивачка звернулась до Полтавської міської ради із заявою, у якій просила вирішити питання щодо виплати позивачці середньомісячної заробітної плати на період працевлаштування відповідно до частини другої статті 33 Закону України "Про статус депутатів місцевих рад". До вказаної заяви позивачкою додано: копії трудової книжки, паспорту та коду. Листом виконавчого комітету Гожулівської сільської ради від 28.01.2021 повідомлено позивачку, що її звернення щодо виплати середньої заробітної плати у зв`язку з закінченням повноважень було направлено до сільської ради. У відповіді зокрема зазначено, що відповідно до р.5 п.6-1 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» Полтавська міська територіальна громада, як новосформована територіальна громада є правонаступником всього майна, прав та обов`язків Гожулівської сільської ради, як розформованої територіальної громади. Отже, виплата середньої заробітної плати протягом шести місяців (згідно з частиною другою статті 33 Закону України «Про статус депутатів місцевих рад») з сільського бюджету Гожулівської сільської ради не є можливою. Позивачка звернулася повторно до Полтавського міського голови із заявою від 04.02.2021, в якій просила вирішити питання щодо виплати позивачці середньомісячної заробітної плати на період працевлаштування відповідно до частини другої статті 33 Закону України "Про статус депутатів місцевих рад". До вказаної заяви позивачкою додано: копії трудової книжки, паспорту та коду, відповіді від відділу звернень громадян, відповіді Гожулівської сільської ради. Листом Департаменту забезпечення діяльності виконавчого комітету Полтавської міської ради від 04.03.2021 повідомлено позивачку, що документи надані нею як підстава для проведення вищезазначених виплат оформлені неналежним чином та надані не в повному обсязі. Враховуючи загальну судову практику, у зв`язку з неналежним оформленням документів, підстави для здійснення виплат відсутні. Позивачка 22.03.2021 звернулася до Полтавського міського голови із заявою, в якій просила вирішити питання щодо виплати позивачці середньомісячної заробітної плати на період працевлаштування відповідно до частини другої статті 33 Закону України "Про статус депутатів місцевих рад". До вказаної заяви позивачкою додано: копії трудової книжки, паспорту та коду, довідка із сільської ради, витяг з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, копія листа від ГУ ПФ. Листом управління обліку, звітності та матеріально-господарського забезпечення від 14.04.2021 відмовлено позивачці у здійсненні виплат відповідно до частини другої статті 33 Закону України «Про статус депутатів місцевих рад». Позивачка, вважаючи протиправними дії відповідача щодо невиплати середньої заробітної плати протягом шести місяців на період працевлаштування, звернулася до суду з цим позовом. Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що посада секретаря Гожулівської сільської ради, яку позивачка займала з 01.12.2004 року, не дає підстави вважати перебування її у трудових відносинах з даним підприємством (установою, організацією), оскільки посада є виборною, тому позивачка не має права на виплати, визначені статтею 33 Закону України "Про статус депутатів місцевих рад". Колегія суддів не погоджується з висновком суду першої інстанції з огляду на наступне. Відповідно до ч.2 ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Статтею 43 Конституції України встановлено, що кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю, гарантує рівні можливості у виборі професії та роду трудової діяльності, реалізовує програми професійно-технічного навчання, підготовки і перепідготовки кадрів відповідно до суспільних потреб. Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення. Систему та гарантії місцевого самоврядування в Україні, засади організації та діяльності, правового статусу і відповідальності органів та посадових осіб місцевого самоврядування, визначено Законом України "Про місцеве самоврядування в Україні" від 21.05.1997 року №280/97-ВР. Згідно з ч.5 ст.12 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» на сільських, селищних, міських голів поширюються повноваження та гарантії депутатів рад, передбачені законом про статус депутатів рад, якщо інше не встановлено законом. Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст.50 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» секретар сільської, селищної, міської ради працює в раді на постійній основі. Секретар ради обирається радою з числа її депутатів на строк повноважень ради за пропозицією відповідного сільського, селищного, міського голови. Секретар сільської, селищної, міської ради не може суміщати свою службову діяльність з іншою посадою, у тому числі на громадських засадах, займатися іншою оплачуваною (крім викладацької, наукової і творчої діяльності, медичної практики, інструкторської та суддівської практики із спорту) або підприємницькою діяльністю. Правовий статус депутата сільської, селищної, міської, районної у місті, районної, обласної ради, гарантії депутатської діяльності визначено в Законі України «Про статус депутатів місцевих рад» від 11.07.2002 року №93-IV (далі по тексту - Закон №93-IV). Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст.6 Закону №93-IV депутат місцевої ради здійснює свої повноваження, не пориваючи з виробничою або службовою діяльністю. Депутат місцевої ради, обраний секретарем сільської, селищної, міської ради, головою, заступником голови районної, обласної, районної у місті ради, працює у відповідній раді на постійній основі і не може суміщати свою службову діяльність з іншою роботою, у тому числі на громадських засадах (за винятком викладацької, наукової та творчої у позаробочий час), займатися підприємницькою діяльністю, одержувати від цього прибуток, якщо інше не передбачено законом. Статтею 118 Кодексу законів про працю України встановлено, що працівникам, звільненим від роботи внаслідок обрання їх на виборні посади в державних органах, а також у партійних, профспілкових, комсомольських, кооперативних та інших громадських організаціях, надається після закінчення їх повноважень за виборною посадою попередня робота (посада), а при її відсутності - інша рівноцінна робота (посада) на тому самому або, за згодою працівника, на іншому підприємстві, в установі, організації. Частиною 1 ст.33 Закону №93-IV (у редакції, чинній на момент обрання позивачки на виборну посаду) передбачено, що у разі обрання депутата місцевої ради на виборну посаду у раді, на якій він працює на постійній основі, трудовий договір з ним за попереднім місцем роботи припиняється відповідно до законодавства. Обраний на виборну посаду у відповідній раді, на якій він працює на постійній основі, депутат місцевої ради, який перебуває на службі у військових формуваннях чи правоохоронних органах держави, прикомандировується до місцевої ради із залишенням на цій службі. 01 січня 2008 року набрав чинності Закон України від 11 січня 2007 року №575-V, яким частину першу статті 33 Закону №93-IV доповнено абзацом другим такого змісту: «З працівником, якого прийнято на роботу (посаду), що її виконував (займав) депутат місцевої ради, укладається строковий трудовий договір; цей договір розривається у разі повернення депутата місцевої ради на роботу, але не пізніш як через три місяці після припинення повноважень депутата місцевої ради». Відповідно до ч.2 ст.33 Закону №93-IV (у редакції, чинній на момент припинення повноважень позивачки на виборній посаді) депутату місцевої ради, який працював у раді на постійній основі, після закінчення таких повноважень надається попередня робота (посада), а за її відсутності - інша рівноцінна робота (посада) на тому самому або, за згодою депутата, на іншому підприємстві, в установі, організації. У разі неможливості надання відповідної роботи (посади) на період працевлаштування за колишнім депутатом місцевої ради зберігається, але не більше шести місяців, середня заробітна плата, яку він одержував на виборній посаді у раді, що виплачується з відповідного місцевого бюджету. У разі, якщо колишній депутат місцевої ради має право на пенсійне забезпечення або йому призначена пенсія за віком, по інвалідності, у зв`язку із втратою годувальника, за вислугу років відповідно до закону, за ним не зберігається середня заробітна плата, яку він одержував на виборній посаді в раді. Час, коли колишній депутат тимчасово не працював у зв`язку з неможливістю надання йому попередньої або рівноцінної роботи (посади) безпосередньо після закінчення строку його повноважень, зараховується, але не більше шести місяців, до страхового стажу і стажу роботи (служби) за спеціальністю, за якою депутат працював до обрання у місцеву раду, де він виконував свої обов`язки на постійній основі. Аналіз наведених правових норм дає підстави для висновку, що законодавством гарантується право особи на надання, після закінчення її повноважень за виборною посадою, попередньої роботи (посади). У той же час, це право може бути реалізовано за умови наявності посади, або іншої рівноцінної посади. Отже, у разі коли колишній депутат місцевої ради до обрання на виборну посаду у раді перебував у трудових відносинах з підприємством (установою, організацією) незалежно від форми власності та виду діяльності, однак надання попередньої або рівноцінної роботи йому на цьому підприємстві (установі, організації) або, за його згодою, на іншому неможливе, закон гарантує збереження за цим депутатом середньої заробітної плати на період його працевлаштування, але не більше шести місяців. Такий висновок узгоджується із висновком Верховного Суду, що викладений у постановах від 07.02.2019 у справі №507/1299/16-а, від 25.10.2019 у справі №345/3102/16-а, від 26.12.2019 у справі №570/3880/16-а. Слід наголосити, що під неможливістю надання відповідної роботи (посади) необхідно розуміти лише об`єктивну неможливість надати депутату місцевої ради, звільненому з виборної посади, попередньої посади через ліквідацію підприємства, установи, організації, її скорочення тощо. Правові висновки аналогічного змісту наведені у постановах Верховного Суду від 26.12.2019 у справі №570/3880/16-а, від 09.12.2020 у справі №275/318/16-а. Зі змісту трудової книжки позивачки встановлено, що: з 06.09.1997 позивачка працювала на посаді рахівника-касира Гожулівської сільської ради; з 30.11.2004 звільнена з посади рахівника-касира у зв`язку з обранням на посаду секретаря сільської ради, п.5 ч.1 ст.36 КЗпП України; з 01.12.2004 позивачку обрано на посаду секретаря Гожулівської сільської ради; 06.04.2006 звільнено із посади у зв`язку з закінченням строку повноважень, ч.1 ст.50 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні»; 06.04.2006 обрано на посаду секретаря Гожулівської сільської ради; 15.11.2010 звільнено із посади у зв`язку з закінченням строку повноважень, ч.1 ст.50 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні»; 15.11.2010 обрано на посаду секретаря Гожулівської сільської ради; 09.11.2015 звільнено із посади у зв`язку з закінченням строку повноважень, ч.1 ст.50 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні»; 09.11.2015 обрано на посаду секретаря Гожулівської сільської ради; 29.12.2020 звільнено із займаної посади у зв`язку з припиненням повноважень на підставі пп.1 п.61 розд. V "Прикінцеві положення та перехідні положення" Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" (а.с. 10-12). Таким чином, матеріалами справи підтверджено, що до обрання позивачки на виборну посаду, ОСОБА_1 працювала на посаді рахівника-касира Гожулівської сільської ради. Відповідно до довідки Гожулівської сільської ради Полтавського району Полтавської області від 18.03.2021 №62 рішенням другої (позачергової) сесії Полтавської міської ради 8 скликання від 29.01.2021 Гожулівську сільську раду реорганізовано шляхом приєднання до Полтавської міської ради та згідно даних Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань з 02.02.2021 Гожулівська сільська рада знаходиться в стані припинення, вирішити питання працевлаштування за попереднім робочим місцем роботи чи надання іншої рівноцінної роботи гр. ОСОБА_1 у Гожулівській сільській раді неможливе. Отже, працевлаштування ОСОБА_1 після звільнення з посади секретаря Гожулівської сільської ради на попередню роботу (посаду) або надання їй рівноцінної посади виявилося неможливим з наведених вище підстав. Крім того, суд зауважує, що Законом України "Про статус депутатів місцевих рад" не передбачено обов`язку позивачки доводити правомірність відмови попереднього роботодавця щодо працевлаштування. Такий висновок відповідає висновку у постанові Верховного Суду від 25.10.2019 року у справі №345/3102/16-а. Аналізуючи наведені вище правові норми та встановлені фактичні обставини справи, колегія суддів не погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що позивачка не має право на отримання середньої заробітної плати, яку вона одержувала раніше на виборній посаді у раді, на період працевлаштування, але не більше шести місяців, оскільки визначені частиною другою статті 33 Закону України «Про статус депутатів місцевих рад» випадки, коли середня заробітна плата за колишнім депутатом місцевої ради не зберігається, у спірних правовідносинах відсутні. Щодо посилання суду першої інстанції на правову позицію Верховного Суду, викладену в постановах від 07.02.2019 року у справі №507/1299/16-а та від 14.11.2019 року у справі №557/157/16-а, то колегія суддів зазначає, що за фактичними обставинами справи у вказаних рішеннях до обрання позивачів на виборні посади, вони офіційно не працювали, тобто не перебували у трудових відносинах з підприємством (установою, організацією). Натомість, у спірних правовідносинах позивачка до обрання на виборну посаду працювала на посаді рахівника-касира Гожулівської сільської ради. Таким чином, вказані судом першої інстанції рішення не підлягають застосуванню по даній справі, оскільки правовідносини у цій справі не є аналогічними тим, що були предметом дослідження Верховним Судом. Стосовно посилань Виконавчого комітету Полтавської міської ради, викладених у відзиві на апеляційну скаргу, на належний розгляд звернень позивачки про виплату середньомісячної заробітної плати на період працевлаштування відповідно до ч.2 ст.33 Закону України «Про статус депутатів місцевих рад», то колегія суддів зауважує, що вказані посилання не впливають на спірні правовідносини, оскільки законодавець гарантує колишньому депутату міської ради чи, як в даному випадку, секретарю сільської ради, збереження середньої заробітної плати, яку він одержував на виборній посаді за умови неможливості надання йому попередньої роботи і виключно на період його працевлаштування, але не більше шести місяців. Відповідно до ч.2 ст.2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку. Як протиправну бездіяльність суб`єкта владних повноважень слід розуміти зовнішню форму поведінки (діяння) цього органу, яка полягає (проявляється) у неприйнятті рішення чи у нездійсненні юридично значимих й обов`язкових дій на користь заінтересованих осіб, які на підставі закону та/або іншого нормативно-правового регулювання віднесені до компетенції суб`єкта владних повноважень, були об`єктивно необхідними і реально можливими для реалізації, але фактично не були здійснені. Відповідно до ч.2 ст.77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. Таким чином, особливістю адміністративного судочинства є те, що обов`язок (тягар) доказування в спорі покладається на відповідача - орган публічної влади, який повинен надати докази, що свідчать про правомірність його дій, законність прийнятих рішень. Відповідачем жодних належних доказів на підтвердження правомірності власних дій (бездіяльності) надано не було. З огляду на наведене, колегія суддів доходить висновку щодо наявності протиправної бездіяльності Полтавської міської ради, яка полягає у ненарахуванні та невиплаті ОСОБА_1 середньомісячної заробітної плати за шість місяців з дня закінчення її повноважень відповідно до ч.2 ст.33 Закону України «Про статус депутатів місцевих рад» від 11.07.2002 №93. Як встановлено частиною 1 статті 2 КАС України, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень. Згідно зі ст. 13 Конвенції кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження. При цьому, ЄСПЛ у рішенні від 29.06.2006 року у справі "Пантелеєнко проти України" зазначив, що засіб юридичного захисту має бути ефективним, як на практиці, так і за законом. Також, як наголошується ЄСПЛ у рішенні по справі "Салах Шейх проти Нідерландів", ефективний засіб - це запобігання тому, щоб відбулося виконання заходів, які суперечать Конвенції, або настала подія, наслідки якої будуть незворотними. При вирішенні справи "Каіч та інші проти Хорватії" (рішення від 17 липня 2008 року) Європейський Суд з прав людини вказав, що для Конвенції було б неприйнятно, якби стаття 13 декларувала право на ефективний засіб захисту але без його практичного застосування. Таким чином, обов`язковим є практичне застосування ефективного механізму захисту. Протилежний підхід суперечитиме принципу верховенства права. Отже, обраний судом спосіб захисту порушеного права має бути ефективним та забезпечити реальне відновлення порушеного права. Згідно Рішення ЄСПЛ по справі "Рисовський проти України" (Rysovskyyv. Ukraine) від 20.10.2011 року (заява № 29979/04), принцип "належного урядування", як правило, не повинен перешкоджати державним органам виправляти випадкові помилки, навіть ті, причиною яких є їхня власна недбалість. На підставі вищевикладеного, з урахуванням визначеного статтею 8 Конституції України принципу верховенства права та встановлених статтею 2 КАС України завдань суду як державної правозахисної інституції, колегія суддів вважає, що належним способом захисту порушених прав позивачки є зобов`язання Полтавської міської ради нарахувати та виплатити ОСОБА_1 середню заробітну плату за шість місяців з дня закінчення повноважень як секретаря Гожулівської селищної ради. Відповідно до ст.242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. При цьому, суд враховує положення Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. При цьому, зазначений Висновок також акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану в пункті 58 рішення у справі "Серявін та інші проти України" (№ 4909/04): згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain), серія A, 303-A, п. 29). Згідно з п.2 ч.1 ст.315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове судове рішення у відповідній частині або змінити судове рішення. Відповідно до ч.1 ст.317 КАС України підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є: 1) неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права. Згідно з ч.2 ст.317 КАС України неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню. З огляду на вищевикладене, колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції неповно з`ясував обставини, що мають значення для справи та неправильно застосував норми матеріального права, що призвело до неправильного вирішення справи, а тому апеляційну скаргу слід задовольнити. Рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню з прийняттям нового рішення про задоволення позову шляхом визнання протиправною бездіяльності Полтавської міської ради, яка полягає у ненарахуванні та невиплаті ОСОБА_1 середньомісячної заробітної плати за шість місяців з дня закінчення її повноважень відповідно до ч.2 ст.33 Закону України «Про статус депутатів місцевих рад» від 11.07.2002 №93, зобов`язання Полтавської міської ради нарахувати та виплатити ОСОБА_1 середню заробітну плату за шість місяців з дня закінчення повноважень як секретаря Гожулівської селищної ради. Враховуючи те, що ця справа була розглянута судом першої інстанції за правилами спрощеного позовного провадження, дане рішення (постанова) суду апеляційної інстанції відповідно до ч. 5 ст. 328 КАС України не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України відповідно до вимог ст.327, ч.1 ст.329 КАС України. Керуючись ст. ст. 242, 243, 250, 308, 310, 315, 317, 321, 322, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу задовольнити. Рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 29.07.2021 по справі № 440/4898/21 скасувати. Прийняти нове рішення, яким позов задовольнити. Визнати протиправною бездіяльність Полтавської міської ради , яка полягає у ненарахуванні та невиплаті ОСОБА_1 середньомісячної заробітної плати за шість місяців з дня закінчення її повноважень відповідно до ч.2 ст.33 Закону України «Про статус депутатів місцевих рад» від 11.07.2002 №93. Зобов`язати Полтавську міську раду нарахувати та виплатити ОСОБА_1 середню заробітну плату за шість місяців з дня закінчення повноважень як секретаря Гожулівської селищної ради. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України відповідно до вимог ст.327, ч.1 ст.329 КАС України. Головуючий суддя (підпис)З.Г. Подобайло Судді(підпис) (підпис) А.М. Григоров Н.С. Бартош Повний текст постанови складено 22.11.2021 року