Постанова Шостий апеляційний адміністративний суд № 620/10717/21

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа № 620/10717/21 Суддя (судді) першої інстанції: Ткаченко О.Є. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 27 вересня 2022 року м. Київ Колегія суддів Шостого апеляційного адміністративного суду у складі: головуючого-судді: Черпіцької Л.Т., суддів: Глущенко Я.Б., Пилипенко О.Є., за участю секретаря: Висоцького А.М., розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Ніжинської районної ради Чернігівської області на рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від "21" грудня 2021 р. у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Ніжинської районної ради Чернігівської області про стягнення коштів,- В С Т А Н О В И Л А: ОСОБА_1 звернувся до суду з адміністративним позовом, в якому просив стягнути з Ніжинської районної ради Чернігівської області 175 656,42 грн. заборгованості з виплати середньої заробітної плати у зв`язку з неможливістю надання відповідної роботи (посади) на період працевлаштування. В обґрунтування позовних вимог позивач посилався на те, що ненарахування та не виплата відповідачем середньої заробітної плати, з моменту його звільнення з посади голови Борзнянської районної ради Чернігівської області, на період його працевлаштування, суперечить приписам ст. 33 Закону України від 11.07.2002 № 93-IV «Про статус депутатів місцевих рад» та порушує його права і соціальні гарантії. Рішенням Чернігівського окружного адміністративного суду від "21" грудня 2021 р. позов задоволено частково. Визнано протиправними дії Ніжинської районної ради Чернігівської області, які полягають у відмові в призначенні та виплаті допомоги ОСОБА_1 на період працевлаштування відповідно до ч. 2 ст. 33 Закону України "Про статус депутатів місцевих рад". Зобов`язано Ніжинську районну раду Чернігівської області здійснити нарахування та виплату ОСОБА_1 середньомісячної заробітної плати відповідно до ч. 2 ст. 33 Закону України "Про статус депутатів місцевих рад", але не більше як за шість місяців починаючи з 26.11.2020. У задоволенні позовних вимог в іншій частині відмовлено. Стягнуто за рахунок бюджетних асигнувань Ніжинської районної ради Чернігівської області на користь ОСОБА_1 судові витрати в розмірі 10000,00 грн. Ухвалюючи рішення, суд першої інстанції виходив з того, що оскільки позивач працював у раді на постійній основі, працевлаштування на попередній посаді Борзнянської районної державної адміністрації є неможливим, останній не перебуває на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України в Чернігівській області та не отримує ніяких видів пенсій, то ОСОБА_1 має право на отримання середньої заробітної плати, яку він одержував раніше на виборній посаді у раді, на період працевлаштування, але не більше шести місяців. Не погоджуючись з прийнятим рішенням суду першої інстанції, відповідач подав апеляційну скаргу. В апеляційній скарзі скаржник, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права, просить скасувати рішення суду першої інстанції. Обґрунтовуючи апеляційну скаргу, скаржник зазначив, що Радою здійснювались заходи щодо виплати позивачу середньої заробітної плати, передбаченої приписам ст. 33 Закону України «Про статус депутатів місцевих рад», про що свідчить проект рішення «Про виплату голові Борзнянської районної ради сьомого скликання ОСОБА_1 середньої заробітної плати протягом 6 місяців», однак 24 грудня 2020 року вказаний проект на пленарному засіданні другої (позачергової) сесії восьмого скликання Ніжинської районної ради не набрав необхідної кількості голосів (не був прийнятий). Також вказує, що у Ніжинської районної ради було відсутнє відповідне бюджетне фінансування на такі витрати. З-поміж іншого, вказав, що судом першої інстанції не надано належну правову оцінку розміру судових витрат на професійну правничу допомогу, а також не враховано, що позивачем не надано розрахунки, які підтверджують інформацію про реальний час, витрачений адвокатом на виконання необхідних дій та надання послуг. Крім того, вказав, що ця справа є справою незначної складності, у даній категорії справ є усталена судова практика Верховного Суду, а тому враховуючи обсяг складених адвокатом у межах цієї адміністративної справи документів не потребувала додаткових зусиль чи вивчення додаткових джерел права. Розгляд справи проводився у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін та проведення судового засідання за наявними у справі матеріалами, а тому судом не враховано пропорційність складності справи правовому супроводу. Позивач подав відзив на апеляційну скаргу, в якому просить залишити скаргу без задоволення, а рішення суду - без змін, наполягаючи на необґрунтованості доводів скаржника і правильності висновків суду першої інстанції. Також у відзиві позивач просить стягнути з відповідача судові витрати на правничу допомогу в розмірі 10000,00 грн. Згідно зі ст. 308 КАС України справа переглядається колегією суддів в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, дослідивши докази, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав. Судом першої інстанції встановлено наступне. Ніжинська районна рада є правонаступником Борзнянської районної ради. Як слідує з запису №35 трудової книжки позивача НОМЕР_1 23.11.2010, позивач звільнений з посади заступника голови райдержадміністрації у зв`язку з обранням його заступником голови Борзнянської районної ради (а.с.11). 23.11.2010 позивач обраний заступником голови районної ради. 24.11.2015 звільнений з посади в зв`язку із закінченням строку повноважень 24.11.2015 обраний головою районної ради. 25.11.2020 ОСОБА_1 звільнений з посади голови Борзнянської районної ради Чернігівської області на підставі постанови Верховної Ради України від 17.07.2020 №807 «Про утворення та ліквідацію районів», рішення Борзнянської районної ради від 20.10.2020 «Про ліквідацію юридичної особи Борзнянської районної ради Чернігівської області» за розпорядження №22. Районна державна адміністрація розглянула звернення позивача про надання попередньої посади заступника голови Борзнянської районної державної адміністрації та листом від 04.12.2020 №2689/01-47 повідомила, що станом на 24.11.2020 згідно штатного розпису райдержадміністрації, відсутня вакантна посада заступника голови райдержадміністрації або інша рівнозначна посада (а.с.13). Позивач неодноразово звертався до Ніжинської районної ради з проханням провести виплату грошових коштів в розмірі середньомісячної заробітної плати. Листом від 15.01.2021 305/2-01/08 Ніжинська районна рада повідомила, що дане питання виносилось на розгляд сесії, проте не підтримано більшістю депутатів від загального складу ради. Вважаючи зазначене протиправною бездіяльністю відповідача, позивач звернувся до суду за захистом своїх прав та інтересів з цим позовом. Надаючи правову оцінку обставинам справи, висновкам суду першої інстанції та доводам скаржника, колегія суддів зазначає таке. Відповідно до ч.2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Правовий статус депутата сільської, селищної, міської, районної у місті, районної, обласної ради (далі - місцева рада), в тому числі і голови, як представника інтересів територіальної громади, виборців свого виборчого округу та рівноправного члена місцевої ради визначає Закон України від 11.07.2002 № 93-IV «Про статус депутатів місцевих рад» (далі - Закон № 93-IV), який також встановлює гарантії депутатської діяльності та порядок відкликання депутата місцевої ради. Відповідно до частини другої статті 6 Закону № 93-IV депутат місцевої ради, обраний секретарем сільської, селищної, міської ради, головою, заступником голови районної, обласної, районної у місті ради, працює у відповідній раді на постійній основі і не може суміщати свою службову діяльність з іншою роботою, у тому числі на громадських засадах (за винятком викладацької, наукової та творчої у поза робочий час), займатися підприємницькою діяльністю, одержувати від цього прибуток, якщо інше не передбачено законом. У силу частини першої, другої статті 33 Закону № 93-IV у разі обрання депутата місцевої ради на виборну посаду у раді, на якій він працює на постійній основі, трудовий договір з ним за попереднім місцем роботи припиняється відповідно до законодавства. Обраний на виборну посаду у відповідній раді, на якій він працює на постійній основі, депутат місцевої ради, який перебуває на службі у військових формуваннях чи правоохоронних органах держави, прикомандировується до місцевої ради із залишенням на цій службі. З працівником, якого прийнято на роботу (посаду), що її виконував (займав) депутат місцевої ради, укладається строковий трудовий договір; цей договір розривається у разі повернення депутата місцевої ради на роботу, але не пізніш як через три місяці після припинення повноважень депутата місцевої ради. Депутату місцевої ради, який працював у раді на постійній основі, після закінчення таких повноважень надається попередня робота (посада), а за її відсутності - інша рівноцінна робота (посада) на тому самому або, за згодою депутата, на іншому підприємстві, в установі, організації. У разі неможливості надання відповідної роботи (посади) на період працевлаштування за колишнім депутатом місцевої ради зберігається, але не більше шести місяців, середня заробітна плата, яку він одержував на виборній посаді у раді, що виплачується з відповідного місцевого бюджету. У разі, якщо колишній депутат місцевої ради має право на пенсійне забезпечення або йому призначена пенсія за віком, по інвалідності, у зв`язку із втратою годувальника, за вислугу років відповідно до закону, за ним не зберігається середня заробітна плата, яку він одержував на виборній посаді в раді. Час, коли колишній депутат тимчасово не працював у зв`язку з неможливістю надання йому попередньої або рівноцінної роботи (посади) безпосередньо після закінчення строку його повноважень, зараховується, але не більше шести місяців, до страхового стажу і стажу роботи (служби) за спеціальністю, за якою депутат працював до обрання у місцеву раду, де він виконував свої обов`язки на постійній основі. Гарантії для працівників, обраних на виборні посади, також встановлені статтею 118 КЗпП України, за приписами якої працівникам, звільненим від роботи внаслідок обрання їх на виборні посади в державних органах, а також у партійних, профспілкових, комсомольських, кооперативних та інших громадських організаціях, надається після закінчення їх повноважень за виборною посадою попередня робота (посада), а при її відсутності - інша рівноцінна робота (посада) на тому самому або, за згодою працівника, на іншому підприємстві, в установі, організації. Отже, приведеними нормами права встановлено право працівника, звільненого з роботи внаслідок обрання на виборну посаду у раді, на одержання після закінчення його повноважень за виборною посадою попередньої роботи (посади) на тому ж підприємстві, в установі, організації або надання йому рівноцінної роботи (посади). Тобто, у разі коли колишній депутат місцевої ради до обрання на виборну посаду у раді перебував у трудових відносинах з підприємством (установою, організацією) незалежно від форми власності та виду діяльності, однак надання попередньої або рівноцінної роботи йому на цьому підприємстві (установі, організації) або, за його згодою, на іншому неможливе, закон гарантує збереження за цим депутатом середньої заробітної плати на період його працевлаштування, але не більше шести місяців. Такий висновок узгоджується із висновком Верховного Суду, що викладений у постановах від 07.02.2019 у справі №507/1299/16-а, від 25.10.2019 у справі №345/3102/16-а, від 26.12.2019 у справі №570/3880/16-а. Отже, законодавець гарантує колишньому депутату місцевої ради збереження середньої заробітної плати, яку він одержував на виборній посаді лише за умови неможливості надання йому попередньої роботи і виключно на період його працевлаштування, але не більше шести місяців. При цьому обов`язок запропонувати звільненим від роботи внаслідок обрання їх на виборні посади роботу (посаду) за згодою працівника, на іншому підприємстві, в установі, організації в разі відсутності можливості працевлаштувати на попередній або рівнозначній посаді покладається саме на роботодавця. За змістом Закону збереження протягом шести місяців середнього заробітку не звільняє адміністрацію установи, де працював депутат місцевої ради, вжити заходи до його працевлаштування. Закон № 93-IV покладає на роботодавця обов`язок забезпечити депутату, строк повноважень якого завершився, надання попередньої роботи (посади) і лише в разі її відсутності - іншої рівноцінної роботи (посади) на тому самому або, за згодою депутата, на іншому підприємстві, в установі, організації. Слід наголосити, що під неможливістю надання відповідної роботи (посади) необхідно розуміти лише об`єктивну неможливість надати депутату місцевої ради, звільненому з виборної посади, попередньої посади через ліквідацію підприємства, установи, організації, її скорочення тощо. Правові висновки аналогічного змісту наведені у постановах Верховного Суду від 26.12.2019 у справі №570/3880/16-а, від 09.12.2020 у справі №275/318/16-а. Судом першої інстанції встановлено, що позивач працював у Раді на постійній основі, а працевлаштування на попередній посаді Борзнянської районної державної адміністрації є неможливим. Крім того, позивач не перебуває на обліку в головному управлінні Пенсійного фонду України в Чернігівській області та не отримує буд-яких видів пенсій Отже, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що ОСОБА_1 має право на отримання середньої заробітної плати, яку він одержував раніше на виборній посаді у Раді, на період працевлаштування, але не більше шести місяців. Тож, суд першої інстанції обґрунтовано визнав протиправними дії відповідача, які полягають у відмові в призначенні та виплаті допомоги позивачу на період працевлаштування, у відповідності з ч. 2 ст. 33 Закону України "Про статус депутатів місцевих рад" та зобов`язав відповідача здійснити нарахування та виплату позивачу середньомісячної заробітної плати відповідно до ч. 2 ст. 33 Закону України "Про статус депутатів місцевих рад", але не більше як за шість місяців, починаючи з 26.11.2020. Рішення суду першої інстанції в частині відмови в задоволення позовних вимог не оскаржується, а тому не є предметом апеляційного перегляду. Щодо доводів скаржника про безпідставне стягнення судових витрат на правничу допомогу в сумі 10000,00 грн, колегія судів зазначає таке. Відповідно до ч. 1 ст. 132 КАС України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. Згідно п. 1 ч. 3 ст. 132 КАС України до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу. За правилами ч. ч. 1, 2 ст. 134 КАС України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. Приписи ч. 3 ст. 134 КАС України визначають для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат. Відповідно до ч. 4 ст. 134 КАС України для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Водночас в силу положень ч. 5 ст. 134 КАС України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. Згідно з ч. 9 ст. 139 КАС України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору (у випадках, коли відповідно до закону досудове вирішення спору є обов`язковим) та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись. Водночас згідно ч. 7 ст. 139 КАС України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. Пунктом 9 частини першої статті 1 Закону України від 05 липня 2012 року № 5076-VI «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» встановлено, що представництво - вид адвокатської діяльності, що полягає в забезпеченні реалізації прав і обов`язків клієнта в цивільному, господарському, адміністративному та конституційному судочинстві, в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами, прав і обов`язків потерпілого під час розгляду справ про адміністративні правопорушення, а також прав і обов`язків потерпілого, цивільного відповідача у кримінальному провадженні. Відповідно до статті 19 Закону № 5076-VI видами адвокатської діяльності, зокрема, є: надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави; складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру; представництво інтересів фізичних і юридичних осіб у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного та конституційного судочинства, а також в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами. Право на правову допомогу - це гарантована державою можливість кожної особи отримати таку допомогу в обсязі та формах, визначених нею, незалежно від характеру правовідносин особи з іншими суб`єктами права (Рішення Конституційного Суду від 30.09.2009 № 23-рп/2009 "У справі за конституційним зверненням громадянина ОСОБА_2 щодо офіційного тлумачення положень статті 59 Конституції України (справа про право на правову допомогу). Одним з основних прецедентів щодо угод про виплату адвокату гонорару в разі виграшу є справа "Іатрідіс проти Греції" (Iatridis v. Greece) від 19.10.2000, скарга №31107/96, у якій ЄСПЛ узагальнив свою минулу практику з цього питання і сформулював основні положення стосовно таких угод. Суд зазначив, що згідно з його прецедентною практикою (§ 23 справи "Санді Таймс проти Об`єднаного Королівства (№2)" (Sunday Times v. UK (№2) від 06.11.1980, скарга №6538/74), відшкодування судових витрат передбачає, що встановлена їх реальність, необхідність і, більше того, умова розумності їх розміру. Крім того, у рішенні Європейського суду з прав людини у справі "East/West Alliance Limited" проти України", оцінюючи вимогу заявника щодо здійснення компенсації витрат у розмірі 10% від суми справедливої сатисфакції, виходив з того, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі "Ботацці проти Італії" (Bottazzi v. Italy), № 34884/97). Суд першої інстанції, стягуючи правничу допомогу, встановив, що позивач для підтвердження витрат на професійну правничу допомогу надав: договір про надання правової допомоги від 14.07.2021 №21/07/5; акт про надану правничу (правову) допомогу від 04.10.2021; детальний опис робіт (наданих послуг) виконаних адвокатом; квитанцію до прибуткового касового ордеру №21/07/5/1 від 04.10.2021 - 10000,00 грн; ордер серії СВ №1016679 (а.с. 9, 45-51). У зв`язку з чим, суд першої інстанції дійшов висновку про наявність підстав для стягнення витрат на правничу допомогу у повному обсязі. Колегія суддів частково погоджується з таким висновком, з огляду на таке. Верховний Суд у своїх постановах неодноразово звертав увагу на частини шосту, сьому статті 134 КАС України, якими встановлено право суду за клопотанням іншої сторони зменшити розмір витрат на правничу допомогу, за умови недотримання критеріїв співмірності. Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката. Аналогічний правовий висновок викладено в постановах Верховного Суду від 27 травня 2021 року у справі № 520/14230/19, від 16 червня 2022 року у справі №380/4759/21. З матеріалів справи вбачається, що відповідач, зокрема, у відзиві на позовну заяву зазначив про не наведення позивачем належних аргументів щодо стягнення судових витрат на правничу допомогу та про відсутність належних доказів про підтвердження здійснення судових витрат. Дослідивши докази про надання правничої допомоги, колегія суддів зазначає, що суд першої інстанції залишив поза увагою додаткову угоду №1 про погодження розміру гонорару до договору про надання правової допомоги від 14.07.2021 №21/07/5, у якій визначені види надання правової допомоги із визначенням розміру сум. Водночас, колегія суддів враховує висновок Верховного Суду у складі Касаційного адміністративного суду, викладений у постанові від 28 грудня 2020 року у справі №640/18402/19, відповідно до якого, розмір винагороди за надання правової допомоги визначений у Договорі у вигляді фіксованої суми, не змінюється в залежності від обсягу послуг та витраченого адвокатом часу. Згідно з детальним описом робіт адвокат надав такі послуги: - ознайомлення з матеріалами щодо підстав одержання середньої заробітної плати - 1000,00 грн; - надання правових консультацій та роз`яснень щодо підстав одержання середньої заробітної плати - 1000,00 грн; - складання позовної заяви - 3000,00 грн; - правовий аналіз відзиву на позовну заяву - 1000,00 грн; - надання правових консультацій та роз`яснень щодо відзиву на позовну заяву - 1000,00 грн. - складання відповіді на відзив на позовну заяву- 3000,00 грн. Всього на суму 10000,00 грн. Дослідивши надані адвокатом послуги, колегія суддів дійшла висновку, що такі види послуг як: - ознайомлення з матеріалами щодо підстав одержання середньої заробітної плати - 1000,00 грн; - надання правових консультацій та роз`яснень щодо підстав одержання середньої заробітної плати - 1000,00 грн; - правовий аналіз відзиву на позовну заяву - 1000,00 грн; - надання правових консультацій та роз`яснень щодо відзиву на позовну заяву - 1000,00 грн., не є окремими процесуальними діями, а є діями, що направлені на досягнення одного результату, яким в даному випадку є складання та подання до суду позовної заяви й відповіді на відзив на позовну заяву. Отже, судові витрати на суму 6000,00 грн за написання позовної заяви та відповіді на відзив на позовну заяву, з урахуванням наданих доказів є доведеними, співмірними з обсягом наданих адвокатами послуг у цій справі та повністю відповідають вимогам приписів статті 134 КАС України, відповідно підлягають стягненню за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у цій справі. Щодо посилання скаржника на те, що такі витрати мають бути підтверджені документом, який підтверджує здійснення оплати наданих послуг, колегія суддів зазначає наступне. Питання застосування ч. 7 ст. 139 КАС України щодо доведеності розміру витрат на правничу допомогу з метою їх розподілу неодноразово було предметом дослідження у Верховному Суді. Так, відповідно до постанов Верховного Суду від 29.10.2020 у справі №686/5064/20, від 05.03.2021 у справі №200/10801/19-а, від 16.03.2021 у справі №520/12065/19, постанови Об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 03.10.2019 у справі №922/445/19 відшкодуванню підлягають витрати, незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою чи тільки має бути сплачено. Наведений підхід щодо визнання фактично здійсненими витрат, за відсутності факту оплати, вбачається також із практики ЄСПЛ. Так, у рішенні по справі «Бєлоусов проти України» (Заява №4494/07) ЄСПЛ дійшов висновку, що витрати, які мають бути сплачені за договором адвокату, слід розглядати як фактично понесені, зазначивши наступне: «...хоча заявник ще не сплатив адвокатський гонорар, він має сплатити його згідно із договірними зобов`язаннями. Отже, представник заявника має право висувати вимоги щодо сплати гонорару згідно з договором. Відповідно Суд вважає витрати за цим гонораром «фактично понесеними» (див. вищезазначене рішення у справі «Савін проти України» (Savin v. Ukraine), п. 97)». Отже, колегія суддів вважає помилковими аргументи скаржника про наявність підстав для відмови у відшкодуванні витрат на правничу допомогу через відсутність доказів оплати наданих послуг, оскільки такий підхід не узгоджується з нормами чинного процесуального законодавства та наведеними висновками Верховного Суду. Відповідно до частини першої статті 317 Кодексу адміністративного судочинства України підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є: 1) неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права. Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове судове рішення у відповідній частині або змінити судове рішення. З огляду на викладене, доводи скаржника щодо необґрунтованого стягнення судових витрат частково знайшли своє підтвердження, тому рішення суду першої інстанції в частині стягнення судових витрат на правничу допомогу підлягає скасуванню в частині стягнення таких витрат на суму 4000,00 грн. В частині стягнення вказаних судових витрат на суму 6000,00 грн рішення суду першої інстанції колегія суддів залишає без змін. Щодо судових витрат за правничу допомогу, яка надана в суді апеляційної інстанції, колегія суддів зазначає наступне. У відзиві на апеляційну скарги позивач просить стягнути з відповідача судові витрати на правничу допомогу в розмірі 10000,00 грн. Позивач на підтвердження витрат на професійну правничу допомогу надав: Додаткову угоду № 1 від 01.08.2022 про внесення змін до Додаткової угоди № 1 від 14.07.2021 про погодження розміру гонорару до Договору про надання правничої (правової) допомоги № 21/07/5 від 14.07.2021; акт про надану правничу (правову) допомогу від 05.08.2022; детальний опис робіт (наданих послуг) виконаних адвокатом; фіскальний чек від 11.08.2022 на суму 10000,00 грн; ордер серії СВ №1033939. Також позивач надав докази направлення відповідачу копії відзиву. Матеріали справи свідчать, що між позивачем і адвокатом Луєнком Юрієм Васильовичем укладено договору про надання правничої (правової) допомоги № 21/07/5 від 14.07.2021 зі строком дії до 31.12.2024. Додатковою угодою № 1 від 14.07.2021 сторони погодили розмір гонорару за цим договором, відповідно до п. 1 цієї Угоди розмір гонорару за Договором є фіксованим і становить певну грошову суму за кожен вид наданої правничої допомоги. Додатковою угодою № 1 від 01.08.2022 про внесення змін до Додаткової угоди № 1 від 14.07.2021 про погодження розміру гонорару до Договору про надання правничої (правової) допомоги № 21/07/5 від 14.07.2021 сторони, зокрема, погодили фіксований розмір гонорару. Як зазначалось, обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката. Однак, відповідач клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката до суду апеляційної інстанції не подав. Колегія суддів зауважує, що суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої ухвалене судове рішення, всі понесені нею витрати на професійну правничу допомогу, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, враховуючи такі критерії, як складність справи, витрачений адвокатом час, значення спору для сторони тощо. Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом в постанові від 23 червня 2022 року у справі № 640/9792/20. Згідно з детальним описом робіт адвокат надав такі послуги: - правовий аналіз оскаржуваного рішення - 1000,00 грн; - надання правових консультацій та роз`яснень щодо оскаржуваного рішення - 1000,00 грн; - правовий аналіз апеляційної скарги - 2000,00 грн; - складання відзиву на апеляційну скаргу- 6000,00 грн. Всього на суму 10000,00 грн. Дослідивши надані адвокатом послуги, колегія суддів дійшла висновку, що такі види послуг як: - правовий аналіз оскаржуваного рішення - 1000,00 грн; - надання правових консультацій та роз`яснень щодо оскаржуваного рішення - 1000,00 грн; - правовий аналіз апеляційної скарги - 2000,00 грн, не є окремими процесуальними діями, а є діями, що направлені на досягнення одного результату, яким в даному випадку є складання та подання до суду відзиву на апеляційну скаргу. Отже, судові витрати на суму 6000,00 грн за написання відзиву на апеляційну скаргу, з урахуванням наданих доказів є доведеними, співмірними з обсягом наданих адвокатами послуг у цій справі та повністю відповідають вимогам приписів статті 134 КАС України, відповідно підлягають стягненню за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у цій справі. Керуючись ст.ст. 241, 242, 250, 308, 311, 315, 317, 321, 322, 325 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, - ПОСТАНОВИЛА: Апеляційну скаргу Ніжинської районної ради Чернігівської області задовольнити частково. Рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від "21" грудня 2021 року скасувати в частині стягнення за рахунок бюджетних асигнувань Ніжинської районної ради Чернігівської області на користь ОСОБА_1 судових витрат в розмірі 4000,00 грн (чотири тисячі) та прийняти в цій частині нове судове рішення про відмову в стягненні судових витрат на правничу допомогу в зазначеному розмірі. У решті рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від "21" грудня 2021 року залишити без змін. Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Ніжинської районної ради Чернігівської області (код ЄДРПОУ 25551347) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 ) судові витрати в розмірі 6000,00 грн (шість тисяч). Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України. Повний текст постанови виготовлено 27 вересня 2022 року. Головуючий суддя Судді:Л.Т. Черпіцька Я.Б. Глущенко О.Є. Пилипенко