Постанова Шостий апеляційний адміністративний суд № 640/32258/20

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа № 640/32258/20 Суддя (судді) першої інстанції: Каракашьян С.К. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 16 листопада 2021 року м. Київ Шостий апеляційний адміністративний суд у складі: судді-доповідача: Беспалова О. О., суддів: Парінова А. Б., Ключковича В. Ю. розглянувши у порядку письмового провадження у місті Києві апеляційну скаргу Міністерства юстиції України на ухвалу Окружного адміністративного суду міста Києва від 24 грудня 2020 року у справі за позовом приватного виконавця виконавчого округу Миколаївської області ОСОБА_1 до Дисциплінарної комісії приватних виконавців при Міністерстві юстиції України, Міністерства юстиції України про зупинення дії рішення,- В С Т А Н О В И В : До Окружного адміністративного суду міста Києва надійшла заява про забезпечення позову до подання позову приватного виконавця виконавчого округу Миколаївської області ОСОБА_1 в якій заявник просив суд: - зупинити дію рішення Дисциплінарної комісії приватних виконавців від 08.12.2020, оформленого протоколом №47, в частині притягнення приватного виконавця виконавчого округу Миколаївської області ОСОБА_1 (свідоцтво про право на здійснення діяльності приватного виконавця №0023 від 01.06.2017) до дисциплінарної відповідальності та застосування дисциплінарного стягнення у вигляді зупинення діяльності строком на 1 (один) місяць - до набрання законної сили рішенням суду по суті спору. - заборонити Міністерству юстиції України (або іншим уповноваженим особам) до набрання законної сили рішенням по суті спору вносити до Єдиного реєстру приватних виконавців України запис про зупинення діяльності приватного виконавця виконавчого округу Миколаївської області ОСОБА_1 (свідоцтво про право на здійснення діяльності приватного виконавця №0023 від 01.06.2017) строком на 1 (один) місяць. Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 24 грудня 2020 року заяву приватного виконавця виконавчого округу Миколаївської області ОСОБА_1 задоволено частково. Заборонено Міністерству юстиції України до набрання законної сили рішенням по суті спору вносити до Єдиного реєстру приватних виконавців України запису про зупинення діяльності приватного виконавця виконавчого округу Миколаївської області ОСОБА_1 (свідоцтво про право на здійснення діяльності приватного виконавця №0023 від 01.06.2017) на підставі рішення Дисциплінарної комісії приватних виконавців від 08.12.2020 . В задоволенні решти вимог відмовлено. Не погоджуючись з прийнятим судовим рішенням, відповідачем подано апеляційну скаргу, в якій просить скасувати оскаржуване рішення суду першої інстанції, з огляду на порушення судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права. Свої вимоги апелянт обґрунтовує тим, що судове рішення не відповідає висновкам Верховного Суду щодо застосування положень пункту 1 частини другої статті 150, частини другої статті 151 та частин третьої, четвертої статті 242 КАС України, висловленим у справах №№826/9263/17, 826/5233/18, 826/13306/18, 01-07/12/18, П/9901/241/19, 560/ЗД/380/35/20 та ЗД/380/48/20. Крім того, апелянт зазначає, що судом забезпечено позов шляхом заборони вчиняти дії, що не стало предметом оскарження у поданому в подальшому позові. Тому таке забезпечення не відповідає меті застосування правового інституту забезпечення позову і виходить за межі підстав, передбачених пунктом 5 частини третьої статті 151 КАС України. До Шостого апеляційного адміністративного суду відзив на апеляційну скаргу не надходив. У відповідності до ст. 308 КАС України справа переглядається колегією суддів в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Заслухавши суддю-доповідача, пояснення осіб, що з`явились, дослідивши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів приходить до наступного. Відповідно до ст. 150 Кодексу адміністративного судочинства України, суд за заявою учасника справи або з власної ініціативи має право вжити визначені цією статтею заходи забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо: 1) невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду; або 2) очевидними є ознаки протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень, та порушення прав, свобод або інтересів особи, яка звернулася до суду, таким рішенням, дією або бездіяльністю. Відповідно до пункту 1 частини першої статті 151 КАС України позов може бути забезпечено зупиненням дії індивідуального акта або нормативно-правового акта. Закон України «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів» №1403-VIII від 02.06.2016 (далі - Закон №1403-VIII) визначає основи організації та діяльності з примусового виконання судових рішень і рішень інших органів (посадових осіб) органами державної виконавчої служби та приватними виконавцями, їхні завдання та правовий статус. Згідно з частинами першою, дев`ятою статті 39 Закону №1403-VIII дисциплінарна комісія приватних виконавців (далі - Дисциплінарна комісія) утворюється при Міністерстві юстиції України для розгляду питань притягнення приватних виконавців до дисциплінарної відповідальності за вчинення дисциплінарних проступків. Рішення Дисциплінарної комісії оформлюється протоколом, який підписують усі присутні на засіданні члени комісії. Відповідно до частин першої, другої, третьої статті 41 Закону №1403-VIII за вчинення дисциплінарного проступку до приватного виконавця може бути застосовано одне з таких дисциплінарних стягнень: 1) попередження; 2) догана; 3) зупинення діяльності приватного виконавця на строк до шести місяців; 4) припинення діяльності приватного виконавця. Рішення Дисциплінарної комісії про задоволення відповідного подання Міністерства юстиції України чи Ради приватних виконавців України та застосування до приватного виконавця дисциплінарного стягнення вводиться в дію наказом Міністерства юстиції України. Про застосування до приватного виконавця дисциплінарного стягнення робиться запис у Єдиному реєстрі приватних виконавців України. Суд наголошує на тому, що підстави забезпечення позову, передбачені частиною другою статті 150 КАС України, є оціночними, тому суд повинен у кожному випадку, виходячи з конкретних доказів, установити відповідність обставин зазначених у заяві про забезпечення позову обставинам, передбачених процесуальним законом і оцінити, чи не може застосуванням заходів забезпечення позову бути завдано ще більшої шкоди, ніж та, якої можливо запобігти. В ухвалі про забезпечення позову суд повинен навести мотиви, з яких він дійшов висновку про існування очевидних ознак протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень, які можуть бути предметом спору або очевидності заподіяння шкоди правам, свободам та інтересам позивача до ухвалення рішення у справі, а також вказати, в чому будуть полягати дії, направлені на відновлення прав позивача, оцінити складність вчинення цих дій, встановити, що витрати, пов`язані з відновленням прав будуть значними. Відтак, обов`язковою умовою застосування заходів забезпечення позову є наявність хоча б однієї з таких обставин: очевидність заподіяння шкоди правам, свободам та інтересам заявника до ухвалення рішення в адміністративній справі; доведення заявником того, що захист його прав, свобод та інтересів стане неможливим без вжиття таких заходів, або для їх відновлення необхідно буде докласти значних зусиль та витрат; очевидність ознак протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень. При цьому заходи забезпечення мають бути співмірними з позовними вимогами, які направлені на захист порушеного права позивача, що означає розумне співвідношення негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається/звернеться до суду. Адекватність заходу забезпечення позову, що застосовується судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається. Оцінка такої відповідності здійснюється судом, зокрема, з урахуванням співвідношення права (інтересу), про захист яких просить заявник, з майновими, репутаційними, службовими та професійними наслідками. Отже, при вирішенні питання про забезпечення позову суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням такого: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв`язку між конкретним заходом до забезпечення позову і можливим предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; ймовірності утруднення виконання або невиконання рішення суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв`язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками цього судового процесу. Аналогічна правова позиція міститься, зокрема, у постановах Верховного Суду від 21 листопада 2018 року у справі №826/8556/17, від 25 квітня 2019 року у справі №826/10936/18. Визначальним у заяві про забезпечення позову заявник вказав факт притягнення його до дисциплінарної відповідальності за рішенням Дисциплінарної комісії приватних виконавців при Міністерстві юстиції України від 08.12.2020 та застосування стягнення у вигляді зупинення діяльності строком на один місяць. Водночас у заяві про забезпечення позову до подання позовної заяви приватний виконавець підставою вказав на очевидність ознак протиправності рішення суб`єкта владних повноважень та унеможливлення виконання рішення суду й поновлення порушених прав без вжиття заходів забезпечення. Очевидність ознак протиправності рішення суб`єкта владних повноважень заявник пов`язав із загальним непогодженням із визначеним Дисциплінарною комісією приватних виконавців при Міністерстві юстиції України дисциплінарним заходом та його непропорційністю. Проте такі аргументи заявника потребують дослідження обставин, що стали підставою його прийняття Дисциплінарною комісією із перевіркою їх доказами та, відповідно, не вказують на очевидність ознак протиправності. Висновок суду першої інстанції, що невжиття заходів задля попередження зупинення діяльності заявника очевидно може призвести до того, що захист прав, свобод та інтересів заявника, на захист яких буде подано адміністративний позов, стане неможливим, або для їхнього відновлення необхідно буде докласти значних зусиль та витрат, не містить обґрунтувань такої неможливості виконання (ускладнення) рішення. Поряд із цим, на переконання суду, наведені у заяві обґрунтування такої підстави забезпечення позову є неприйнятними, оскільки пов`язані не з правами позивача, а з правами інших осіб, сторін у виконавчих провадженнях, найманого ним працівника, що відповідно унеможливлює вжиття заходів забезпечення за вказаної підстави. Крім того, слід зауважити, що рішення суб`єкта владних повноважень, з яким фактично не погоджується заявник, прийняте Дисциплінарною комісією приватних виконавців у межах повноважень, та вводиться у дію його наказом Міністерства юстиції України (частини 1, 2 статті 41 Закону №1403-VIII), а отже, лише після цього породжує для заявника, як приватного виконавця негативні наслідки. Відповідно до частини шостої статті 42 Закону №1403-VIII у разі зупинення діяльності приватного виконавця на підставі пунктів 1-4, 6 частини першої цієї статті приватний виконавець зобов`язаний вирішити питання про його заміщення іншим приватним виконавцем. Також безпідставними є доводи заяви про вжиття заходів забезпечення позову в частині, що застосованим дисциплінарним заходом здійснено втручання у його право на працю, яке нерозривно пов`язане з правом на життя. Оцінка таких доводів вимагає оцінки пропорційності застосованого заходу вчиненому дисциплінарному проступку, що не припустимо при вирішенні питання про забезпечення позову. Колегія суддів зазначає, що вирішуючи питання про забезпечення позову, суд надає оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв`язку між конкретним заходом забезпечення позову і предметом позову, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення адміністративного суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв`язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу. Водночас, заявник не навів жодних мотивів того, що невжиття заходів забезпечення позову в подальшому може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся. Колегія суддів зазначає, що вжиті судом заходи забезпечення позову не є співмірними із заявленими позивачем позовними вимогами та не враховують співвідношення прав та законних інтересів, про захист яких, просить позивач, із негативними наслідками вжиття цих заходів для заінтересованих осіб. Отже, дослідивши заяву про забезпечення адміністративного позову, колегія суддів апеляційної інстанції вважає, що доводи заявника не підтверджуються існуванням обставин, передбачених статтею 150 КАС України, а тому подана заява про забезпечення позову задоволенню не підлягає. Судом апеляційної інстанції враховується, що згідно п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини, очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд. З огляду на зазначене, колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції при прийнятті оскаржуваної ухвали дійшов помилкового висновку про вжиття заходів забезпечення позову, а тому зазначена ухвала підлягає скасуванню з прийняттям нового рішення, яким у задоволенні клопотання приватного виконавця виконавчого округу Миколаївської області ОСОБА_1 про вжиття заходів забезпечення адміністративного позову слід відмовити. Відповідно до пункту 2 частини 1 статті 315 КАС України, за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове судове рішення у відповідній частині або змінити судове рішення. Згідно п. 2 ч. 1 ст. 317 КАС України підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими. Підсумовуючи вищевикладене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції постановив оскаржувану ухвалу з недостатнім правовим обґрунтуванням, а тому наявні підстави для скасування. Підстави для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої інстанції та розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції, у відповідності до ст. 139 КАС України відсутні. Керуючись ст. ст. 150, 308, 310, 312, 315, 317, 321, 322, 328 КАС України, суд, - П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу Міністерства юстиції України на ухвалу Окружного адміністративного суду міста Києва від 24 грудня 2020 року у справі за позовом приватного виконавця виконавчого округу Миколаївської області ОСОБА_1 до Дисциплінарної комісії приватних виконавців при Міністерстві юстиції України, Міністерства юстиції України про зупинення дії рішення задовольнити. Ухвалу Окружного адміністративного суду міста Києва від 24 грудня 2020 року скасувати та постановити нову ухвалу, якою заяву приватного виконавця виконавчого округу Миколаївської області ОСОБА_1 про вжиття заходів забезпечення позову залишити без задоволення. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду в порядку і строки, визначені статтями 328, 329 КАС України. Суддя-доповідач О. О. Беспалов Суддя В. Ю. Ключкович Суддя А. Б. Парінов (Повний текст постанови складено 16.11.2021)