Постанова КЦС ВС № 461/4534/20

Постанова Іменем України 11 листопада 2021 року м. Київ справа № 461/4534/20 провадження № 61-6269св21 Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Коротенка Є. В. (судді-доповідача), Зайцева А. Ю., Тітова М. Ю., учасники справи: позивач - ОСОБА_1 , відповідач - Департамент житлового господарства та інфраструктури Львівської міської ради, третя особа - ОСОБА_2 , розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Галицького районного суду м. Львова від 13 жовтня 2020 року у складі судді Стрельбицького В. В. та постанову Львівського апеляційного суду від 15 березня 2021 року у складі колегії суддів: Ванівського О. М., Цяцяка Р. П., Шеремети Н. О., ВСТАНОВИВ:

Описова частина Короткий зміст позовних вимог У червні 2020 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Департаменту житлового господарства та інфраструктури Львівської міської ради, третя особа - ОСОБА_2 , про відшкодування матеріальної та моральної шкоди, приведення стіни по попереднього стану. В обґрунтування позовних вимог зазначив, що він є співвласником квартири АДРЕСА_1 . Із поверхового плану від 04 квітня 1948 року вбачається, що у квартирі вигоди, зокрема, вбиральня, були відсутні та знаходилися на балконі загального користування. ОСОБА_2 у 1981 році для своєї сім`ї за власні кошти на площі кухні під літ. 11-1 встановила ванну, вбиральню та вмивальник. З 2017 року, на підставі зведеного кошторисного розрахунку вартості об`єкта будівництва «Капітальний ремонт житлового будинку АДРЕСА_2 » в сумі 1 570 190,00 грн та наказу № 655 від 29 вересня 2016 року, Департамент житлового господарства та інфраструктури Львівської міської ради через підрядну організацію в особі ФОП ОСОБА_3 розпочав капітальний ремонт будинку. Із об`єктного кошторису № 2-1 вбачається, що на водопровід та каналізацію закладено 286 884,00 грн. У пояснювальній записці п.5 інженерні мережі, зокрема мережі господарської каналізації підлягають повному відновленню. З відповіді Департаменту № 2501-2869 від 04 вересня 2017 року вбачається, що станом на 04 вересня 2017 року ФОП ОСОБА_3 профінансовано на 1 241 652,00 грн, зокрема на ремонт каналізаційної мережі. Демонтаж вбиралень на третьому поверсі будинку розпочався лише в кінці вересня 2017 року та тривав до кінця грудня 2017 року, так як роботи проводились періодично. При цьому будівельне сміття позивач вимушений був виносити влас­ними силами. Вказані дії відповідача спричинили шкоду позивачу. Крім того, в обґрунтування заявленого позову позивач зазначає, що відповідачем було порушено процедуру, передбачену для проведення такого виду робіт, в тому числі посилаючись на відсутність громадських слухань з мешканцями будинку. 16 вересня 2018 року ним було подано інформаційний запит до відповідача, який 23 листопада 2018 року, повідомив позивача, що проводити капітальний ремонт туалетів на третьому поверсі будинку немає потреби. 05 січня 2019 року позивач повторно звернувся до Департаменту житлового господарства та інфраструктури Львівської міської ради з інформаційним запитом. Згідно відповіді Департаменту житлового господарства та інфраструктури Львівської міської ради, позивача проінформовано, що в межах вбиральні третього поверху будинку АДРЕСА_2 проведено часткову заміну каналізаційного стояка. Позивач вважає, що такі дії Департаменту житлового господарства та інфраструктури Львівської міської ради заподіяли йому матеріальну шкоду у розмірі 78 474,01 грн. Окрім цього, позивач зазначав, що йому спричинено моральну шкоду, яка полягає у фізичних стражданнях і хвилюванні, та оцінює її в 1 100 000,00 грн. З урахуванням викладених обставин, просив суд, стягнути з відповідача матеріальну шкоду в сумі 78 474,01 грн та моральну шкоду в сумі 1 100 000,00 грн, привести стіни до попереднього стану. Короткий зміст рішення суду першої інстанції Рішенням Галицького районного суду м. Львова від 13 жовтня 2020 року у задоволенні позову відмовлено. Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив із його недоведеності та необґрунтованості. Не погодившись з таким рішенням, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу. Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції Постановою Львівського апеляційного суду від 15 березня 2021 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення, рішення Галицького районного суду м. Львова від 13 жовтня 2020 року залишено без змін. Апеляційний суд погодився з висновками суду першої інстанції, оскільки вони відповідають встановленим обставинам справи та нормам матеріального і процесуального права. Доводи особи, яка подала касаційну скаргу 13 квітня 2021 року засобами поштового зв`язку ОСОБА_1 подав до Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду касаційну скаргу на рішення Галицького районного суду м. Львова від 13 жовтня 2020 року та постанову Львівського апеляційного суду від 15 березня 2021 року у вказаній цивільній справі. В касаційній скарзі заявник просить скасувати оскаржувані судові рішення та ухвалити нове рішення у справі, яким задовольнити позов у повному обсязі. Касаційна скарга мотивована тим, що оскаржувані судові рішення судів першої та апеляційної інстанції постановлені з порушенням норм матеріального та процесуального права, без повного дослідження усіх доказів та обставин, що мають значення для справи. Доводи інших учасників справи Інші учасники справи не скористались своїм правом на подання до суду своїх заперечень щодо змісту і вимог касаційної скарги, відзиву на касаційну скаргу до касаційного суду не направили. Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції Статтею 388 ЦПК України передбачено, що судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд. Ухвалою Верховного Суду від 27 травня 2021 року відкрито касаційне провадження за поданою касаційною скаргою та витребувано матеріали цивільної справи. 26 липня 2021 року матеріали цивільної справи надійшли до Верховного Суду. Фактичні обставини справи, встановлені судами Судами встановлено, що ОСОБА_1 є співвласником квартири АДРЕСА_1 . З 2017 року, на підставі зведеного кошторисного розрахунку вартості об`єкта будівництва «Капітальний ремонт житлового будинку АДРЕСА_2 » в сумі 1 570 190,00 грн та наказу № 655 від 29 вересня 2016 року, Департамент житлового господарства та інфраструктури Львівської міської ради через підрядну організацію в особі ФОП ОСОБА_3 розпочав капітальний ремонт будинку. Із об`єктного кошторису № 2-1 вбачається, що на водопровід та каналізацію закладено 286 884,00 грн. У пояснювальній записці п.5 інженерні мережі, зокрема мережі господарської каналізації підлягають повному відновленню. З відповіді Департаменту № 2501-2869 від 04 вересня 2017 року вбачається, що станом на 04 вересня 2017 року ФОП ОСОБА_3 профінансовано на 1 241 652,00 грн, зокрема на ремонт каналізаційної мережі. Згідно відповіді Департаменту житлового господарства та інфраструктури Львівської міської ради від 23 листопада 2018 року проводити капітальний ремонт туалетів на третьому поверсі будинку за бюджетні кошти немає потреби. Згідно відповіді Департаменту житлового господарства та інфраструктури Львівської міської ради від 17 січня 2019 року , позивача проінформовано, що в межах вбиральні третього поверху будинку АДРЕСА_2 проведено часткову заміну каналізаційного стояка. Згідно відповіді архівного відділу Львівської міської ради № 110003-вих-22521 від 18 березня 2020 року, документів, підтверджуючих існування на площі кухні у будинку АДРЕСА_2 санвузла, не існує.

Мотивувальна частина Позиція Верховного Суду Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу. Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права. Касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення з таких підстав. Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи. Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. Відповідно до частини другої статті 2 ЦПК України суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі. Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Зазначеним вимогам закону оскаржувані судові рішення судів першої та апеляційної інстанції відповідають. Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права За змістом статті 322 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) власник зобов`язаний утримувати майно, що йому належить, якщо інше не встановлено договором або законом. Відповідно до статті 22 ЦК України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є: втрати, яких особа зазнала у зв`язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода). Відповідно до частини другої статті 11 ЦК України однією з підстав виникнення цивільних прав та обов`язків, а отже, підставою цивільно-правової відповідальності як обов`язку відшкодувати шкоду, є заподіяння майнової шкоди. Зобов`язання із заподіяння шкоди - це правовідношення, у силу якого одна сторона (потерпілий) має право вимагати відшкодування завданої шкоди, а інша сторона (боржник) зобов`язана відшкодувати завдану шкоду в повному розмірі. Згідно з частинами першою статті 1166 ЦК України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. Частиною першою статті 1167 ЦК України передбачено, що моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті. Отже, відповідальність за завдану шкоду може наставати лише за наявності підстав, до яких законодавець відносить: наявність шкоди; протиправну поведінку заподіювача шкоди; причинний зв`язок між шкодою та протиправною поведінкою заподіювача; вину. За відсутності хоча б одного із цих елементів цивільно-правова відповідальність не настає. При цьому шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні ними своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цих органів (стаття 1173 ЦК України). Частиною першою статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Відповідно до частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Вирішуючи спір, суд першої інстанції, з висновками якого погодився і суд апеляційної інстанції, врахувавши наведені вище норми матеріального права та обставини справи, належним чином дослідивши та давши оцінку поданим сторонами доказам, дійшов обґрунтованого висновку про те, що позивачем не надано належних та допустимих доказів, які б свідчили про те, що внаслідок діяльності/бездіяльності Департаменту житлового господарства та інфраструктури Львівської міської ради йому завдана майнова або моральна шкода, а також відсутні докази спричинення негативних наслідків діями чи бездіяльністю відповідача. Доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку, що оскаржувані судові рішення судів першої та апеляційної інстанції ухвалені без додержання норм матеріального і процесуального права. Фактично доводи касаційної скарги зводяться до переоцінки доказів та встановлення фактичних обставин справи, що відповідно до правил частини першої статті 400 ЦПК України виходить за межі повноважень суду касаційної інстанції. Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Серявін та інші проти України», заява № 4909/04, від 10 лютого 2010 року). Верховний Суд встановив, що оскаржувані судові рішення судів першої та апеляційної інстанції ухвалені з додержанням норм матеріального права та процесуального права, а доводи касаційної скарги їх висновків не спростовують, на законність ухвалених судових рішень не впливають. Висновки за результатами розгляду касаційної скарги Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення. Враховуючи наведене, колегія суддів залишає касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані судові рішення судів першої та апеляційної інстанції - без змін, оскільки підстави для її скасування відсутні. Щодо судових витрат Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції. Оскільки у задоволенні касаційної скарги відмовлено, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої та апеляційної інстанцій, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає. Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ: Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення. Рішення Галицького районного суду м. Львова від 13 жовтня 2020 року та постанову Львівського апеляційного суду від 15 березня 2021 рокузалишити без змін. Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає. Судді: Є. В. Коротенко А. Ю. Зайцев М. Ю. Тітов