Постанова 4856 № 127/11771/21

П О С Т А Н О В А ІМЕНЕМ УКРАЇНИ Справа № 127/11771/21 Головуючий у 1-й інстанції: Ковбаса Ю.П. Суддя-доповідач: Моніч Б.С. 02 листопада 2021 року м. Вінниця Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії: головуючого судді: Моніча Б.С. суддів: Капустинського М.М. Шидловського В.Б. розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 03 серпня 2021 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Поліцейського УПП у Вінницькій області інспектора 1 батальйону 4 роти капрала поліції Ясена Андрія Івановича та ДПП НПУ про скасування постанови серії ЕАН № 4138995 від 29.04.2021, у справі про адміністративне правопорушення, В С Т А Н О В И В : І. ІСТОРІЯ СПРАВИ, КОРОТКИЙ ЗМІСТ ПОЗОВНИХ ВИМОГ У травні 2021 року до суду звернувся ОСОБА_1 з адміністративним позовом до Поліцейського УПП у Вінницькій області інспектора 1 батальйону 4 роти капрала поліції Ясена Андрія Івановича та ДПП НПУ, у якому просив скасувати постанову серії ЕАН № 4138995 від 29 квітня 2021 року, у справі про адміністративне правопорушення, передбачене частиною 1 статті 121 КУпАП, а справу - закрити за відсутністю складу правопорушення. В обґрунтування позовних вимог, зазначено, що 29 квітня 2021 року, поліцейським УПП у Вінницькій області інспектором 1 батальйону 4 роти капралом поліції Ясеном А.І., було винесено постанову про адміністративне правопорушення серії ЕАН № 4138995, про те, що 29 квітня 2021 року, о 21 год. 39 хв. в м. Вінниця по вул. Келецькій, 128А, позивач керував транспортним засобом марки "GREAT WALL HAVAL Н3", р/н НОМЕР_1 , з явною технічною несправністю зовнішніх світлових приладів, а саме не працював правий задній габарит, чим порушив вимоги п. 31.4.7(ї) ПДР України. Позивач стверджує, що не порушив вимоги п. 31.4.7 (ї) ПДР, оскільки для наявності в його діях складу правопорушення, передбаченого вказаним пунктом, окрім технічної несправності, повинна бути така обставина, як перевезення великогабаритного, великовагового чи небезпечного вантажу, проте відповідно до технічного паспорту т/з, автомобіль марки "GREAT WALL HAVAL Н3" відноситься до класу легкових автомобілів. При цьому він не перевозив жодного вантажу, в тому числі великогабаритного, великовагового чи небезпечного, а тому вважає, що постанова є незаконною та такою, що підлягає скасуванню з огляду на те, що у його діях відсутній склад адміністративного правопорушення. Окрім того стверджує, що про те, що не працює правий задній габарит він дізнався тільки від працівників поліції при зупинці. ІІ. ЗМІСТ РІШЕННЯ СУДУ ПЕРШОЇ ІНСТАНЦІЇ Рішенням Вінницького міського суду Вінницької області від 03 серпня 2021 року в задоволенні адміністративного позову відмовлено. ІІІ. ОБСТАВИНИ СПРАВИ Як встановлено із матеріалів справи, 29 квітня 2021 року о 21:46:10 поліцейським УПП у Вінницькій області інспектором 1 батальйону 4 роти капралом поліції Ясеном А.І. винесено постанову серії ЕАН №4138995, про притягнення позивача до адміністративної відповідальності за частиною 1 статті 121 КУпАП та накладено адміністративне стягнення у виді штрафу у розмірі 340 гривень. Суть та обставини правопорушення полягають в тому, що 29 квітня 2021 року о 21:39:02 м. Вінниця, вул. Келецька, 128А - водій керував транспортним засобом з явною технічною несправністю зовнішніх світлових приладів, а саме не працював правий задній габарит, чим порушив вимоги п. 31.4.7(ї) Правил дорожнього руху. - Порушення експлуатації ТЗ відсутність чи несправність фар і задніх габаритних ліхтарів в ТЗ, що перевозить великогабаритний, великоваговий чи небезпечний вантаж на ін. передбачене п. 30.3 Правил дорожнього руху за що передбачена відповідальність частиною 1 статті 121 КУпАП. Позивач, не погоджуючись з такою постановою звернувся до суду за захистом прав та законних інтересів. IV. ОЦІНКА СУДУ ПЕРШОЇ ІНСТАНЦІЇ Приймаючи оскаржуване рішення суд першої інстанції вказав, що керування транспортним засобом, з явною технічною несправністю зовнішніх світлових приладів, а саме не працюючий правий задній габарит, є підставою для притягнення особи до відповідальності за частиною 1 статті 121 КУпАП. Відтак суд дійшов висновку, що в даному випадку має місце факт порушення позивачем пункту 31.4.7(ї) ПДР та правомірність притягнення його до адміністративної відповідальності, передбаченої частиною 1 статті 121 КУпАП. Суд зазначає, що під час розгляду даної справи встановлено, що відповідачем не було порушено прав позивача, передбачених статтею 268 Кодексу України про адміністративні правопорушення, а також порядку розгляду справи про адміністративне правопорушення й притягнення особи до відповідальності. V. ДОВОДИ АПЕЛЯЦІЙНОЇ СКАРГИ Не погоджуючись із рішенням суду першої інстанції, позивач посилаючись на норми матеріального та процесуального права оскаржив його в апеляційному порядку з вимогою скасувати рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 03 серпня 2021 року та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги. Апеляційну скаргу позивач мотивує тим, що автомобіль не повинен був мати жодних розпізнавальних знаків, визначених пунктом 30.3 та на момент виїзду з гаражу у нього були справні усі зовнішні світлові прилади, передбачені конструкцією транспортного засобу. Позивач до зупинки не знав про наявну несправність, адже виявити несправність, знаходячись за кермом, є неможливим. Вказує, що дізнався про несправність від співробітників поліції, цю обставину зокрема підтверджує відеозапис, поданий представником Департаменту патрульної поліції. Відповідач правом подати відзив на апеляційну скаргу не скористався. VI. ОЦІНКА АПЕЛЯЦІЙНОГО СУДУ Апеляційний суд, перевіривши доводи апеляційної скарги, виходячи з меж апеляційного перегляду, визначених статтею 308 Кодексу адміністративного судочинства України (надалі - КАС України), а також, надаючи оцінку правильності застосування судом норм матеріального чи порушення норм процесуального права у спірних правовідносинах, виходить з наступного. Відповідно до частини 1 статті 2 КАС України, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень. Згідно частини 2 статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Частиною 2 статті 2 КАС України передбачено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень, адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку. Положеннями частини 1 статті 7 КпАП України визначено, що ніхто не може бути підданий заходу впливу в зв`язку з адміністративним правопорушенням інакше як на підставах і в порядку, встановлених законом. Відповідно до статті 245 КУпАП, завданнями провадження в справах про адміністративні правопорушення є: своєчасне, всебічне, повне і об`єктивне з`ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності з законом, забезпечення виконання винесеної постанови, а також виявлення причин та умов, що сприяють вчиненню адміністративних правопорушень, запобігання правопорушенням, виховання громадян у дусі додержання законів, зміцнення законності. Порядок розгляду справ про адміністративне правопорушення регламентований главою 22 КУпАП. Так, статтею 222 КУпАП передбачено, що органи Національної поліції розглядають, в тому числі, справи про порушення правил дорожнього руху, правил, що забезпечують безпеку руху транспорту, правил користування засобами транспорту (ч.ч. 1-3,5-6 ст. 121, ст.ст. 121-1, 121-2, ч. 1-3 ст. 122, ч. 1 ст. 123, ст.ст. 124-1-126,) тощо. Від імені органів Національної поліції розглядати справи про адміністративні правопорушення і накладати адміністративні стягнення мають право працівники органів і підрозділів Національної поліції, які мають спеціальні звання, відповідно до покладених на них повноважень. Згідно пункту 4 розділу І Інструкції з оформлення поліцейськими матеріалів про адміністративні правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксовані не в автоматичному режимі, затвердженої наказом МВС України №1395 від 07 листопада 2015 року, у разі виявлення правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, розгляд якого віднесено до компетенції Національної поліції України, поліцейський виносить постанову у справі про адміністративне правопорушення без складання відповідного протоколу. Нормами пункту 2 розділу ІІІ Інструкції передбачено, що постанова у справі про адміністративні правопорушення, передбачене частиною 2 статті 122 КУпАП виноситься на місці вчинення адміністративного правопорушення. Предметом судового дослідження за даними правовідносинами є правомірність дій суб`єкта владних повноважень щодо встановлення адміністративного правопорушення, законність та обґрунтованість постанови про адміністративне правопорушення. Положеннями частини 2 статті 258 КУпАП передбачено, що протокол не складається у разі вчинення адміністративних правопорушень, розгляд яких віднесено до компетенції Національної поліції, та адміністративних правопорушень у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксованих в автоматичному режимі. У відповідності до частини 4 статті 258 КУпАП у випадках, передбачених частинами першою та другою цієї статті, уповноваженими органами (посадовими особами) на місці вчинення правопорушення виноситься постанова у справі про адміністративне правопорушення відповідно до вимог статті 283 цього Кодексу. Разом із цим, згідно частини 5 статті 258 КУпАП, якщо під час складання постанови у справі про адміністративне правопорушення особа оспорить допущене порушення і адміністративне стягнення, що на неї накладається, то уповноважена посадова особа зобов`язана скласти протокол про адміністративне правопорушення відповідно до вимог статті 256 цього Кодексу, крім випадків притягнення особи до адміністративної відповідальності за вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого статтею 185-3 цього Кодексу та правопорушень у сфері забезпечення дорожнього руху, у тому числі зафіксованих в автоматичному режимі. Цей протокол є додатком до постанови у справі про адміністративне правопорушення. Згідно статті 251 КУпАП доказами в справі про адміністративне правопорушення є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі, чи засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі, які використовуються при нагляді за виконанням правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху, протоколом про вилучення речей і документів, а також іншими документами. Відповідно до пункту 24 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 23 грудня 2005 року №14 "Про практику застосування судами України законодавства у справах по деякі злочини проти безпеки дорожнього руху та експлуатації транспорту, а також про адміністративні правопорушення на транспорті", зміст постанови має відповідати вимогам, передбаченим статтями 283 і 284 КУпАП. У ній, зокрема, потрібно навести докази, на яких ґрунтується висновок про вчинення особою адміністративного правопорушення та зазначити мотиви відхилення інших доказів, на які посилався правопорушник, чи висловлених останнім доводів. Крім того, даною постановою зазначено - судам слід звернути увагу на неприпустимість спрощеного підходу до судового розгляду справ про адміністративні правопорушення на транспорті та ігнорування прав осіб, яких притягають до відповідальності, потерпілих, їх законних представників і захисників. Дійсно, за змістом частини 5 статті 258 КУпАП, відповідач не був зобов`язаний складати протокол у справі про адміністративне правопорушення. Разом з тим, він мав право це зробити. У випадку, коли особа заперечує факт вчинення правопорушення, саме протокол про адміністративне правопорушення відповідно до статті 251 КУпАП міг бути доказом його вчинення. У справі за конституційним поданням Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини щодо офіційного тлумачення положення частини першої статті 276 Кодексу України про адміністративні правопорушення Конституційний суд України в своєму рішенні від 26 травня 2015 року №5-рп/2015 зазначив, що провадження у справі про адміністративне правопорушення передбачає низку визначених у законі послідовних дій відповідного органу (посадової особи). За загальним правилом фіксація адміністративного правопорушення починається зі складення уповноваженою посадовою особою протоколу про його вчинення. Суд зазначав у наведеному Рішенні, що КУпАП визначає систему правових механізмів щодо забезпечення дотримання прав особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, на стадії розгляду уповноваженим органом (посадовою особою) справи про адміністративне правопорушення, зокрема, з метою запобігти безпідставному притягненню такої особи до відповідальності. Вказані положення є законодавчими гарантіями об`єктивного і справедливого розгляду справи про адміністративне правопорушення, реалізація яких можлива лише у разі, якщо між стадією складення протоколу про адміністративне правопорушення і стадією розгляду відповідної справи по суті існуватиме часовий інтервал, достатній для підготовки до захисту кожному, хто притягається до адміністративної відповідальності (п. 2.2 Рішення). Також Суд у наведеному Рішенні аналізує можливість притягнення особи до відповідальності у так званому у скороченому провадженні. При цьому Суд вказує, що скорочене провадження у справах про зазначені адміністративні правопорушення передбачає, зокрема, фіксацію адміністративного правопорушення і накладання адміністративного стягнення на правопорушника безпосередньо на місці його вчинення. Тобто, позиція Суду полягає у тому, що навіть у випадку, коли протокол про адміністративне правопорушення не складається, СТАДІЯ ФІКСАЦІЇ АДМІНІСТРАТИВНОГО ПРАВОПОРУШЕННЯ ТА ФОРМУВАННЯ МАТЕРІАЛІВ СПРАВИ Є ОБОВ`ЯЗКОВОЮ І МАЄ ПЕРЕДУВАТИ ТАКОМУ РОЗГЛЯДУ СПРАВИ. Крім того, суд вказує, що словосполучення "за місцем його вчинення", застосоване у положенні частини першої статті 276 Кодексу, за якою "справа про адміністративне правопорушення розглядається за місцем його вчинення", вказує на місцезнаходження органу, уповноваженого законом розглядати справу про адміністративне правопорушення у межах його територіальної юрисдикції згідно з адміністративно-територіальним устроєм України. Таким чином, Конституційний Суд України дійшов висновку, що словосполучення "за місцем його вчинення", яке міститься в положенні частини першої статті 276 Кодексу, визначає адміністративно-територіальну одиницю, на яку поширюється юрисдикція відповідного органу, уповноваженого законом розглядати справу про адміністративне правопорушення. Співставляючи вищезазначене, з встановленими обставинами справи колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що розгляд справи про адміністративне правопорушення від імені органу уповноваженого законом розглядати справу про адміністративне правопорушення саме інспектором чи інспекторами патрульної поліції, які виявили правопорушення, не заборонений, однак він є не бажаним. У такому випадку істотно змінюється правовий статус відповідного суб`єкта. З особи, яка виявила правопорушення, такий інспектор фактично має перетворитися у "квазісудовий" орган, який має забезпечити правопорушнику комплекс гарантованих йому прав та розглянути справу на основі об`єктивної оцінки доказової бази. За загальним правилом розгляд справи починається оголошенням про те, яка справа розглядається, з`ясовується хто прибув на розгляд справи, встановлюються анкетні дані особи, яка притягається до відповідальності, роз`яснюються її права, надається можливість подати докази, заявити клопотання. Якщо особа заявляє обґрунтовані клопотання про ознайомлення зі справою, про допуск захисника, про ознайомлення зі справою, про приєднання доказів тощо, то ці клопотання мають бути розглянуті, а права особи, яка притягується до відповідальності, забезпечені. Лише після цього особа, яка розглядає справу, має оцінити докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом і правосвідомістю. Це пов`язано з тим, що силу принципу презумпції невинуватості, діючого в адміністративному праві, всі сумніви у винності особи, що притягується до відповідальності, тлумачаться на її користь. Недоведена вина прирівнюється до доведеної невинуватості. Негайний розгляд справи без складання адміністративного протоколу чи документування у інший спосіб того, що розгляд справи відбувся з дотриманням прав та гарантій особи, яка притягується до адміністративної відповідальності також ставить під сумнів правомірність винесеної постанови, що є самостійною підставою для визнання її протиправною та скасування. Отже, з наведених норм вбачається, що правовою підставою для притягнення особи до адміністративної відповідальності є наявність складу вчиненого адміністративного правопорушення, що має підтверджуватися належними і допустимими доказами. При цьому Кодексом України про адміністративні правопорушення встановлюється чітка стадійність притягнення особи до відповідальності: виявлення правопорушення, фіксація правопорушення, формування доказової бази (матеріалів справи), розгляд справи про адміністративне правопорушення. Тобто, після виявлення факту вчинення правопорушення працівник поліції зобов`язаний зібрати належні та допустимі докази такого правопорушення. Відповідно до статті 251 КУпАП, доказами в справі про адміністративне правопорушення, є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі, чи засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі, які використовуються при нагляді за виконанням правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху, протоколом про вилучення речей і документів, а також іншими документами. У відповідності до частини 1 статті 72 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Згідно статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Частиною 2 статті 77 КАС України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. Колегія суддів зазначає, що працівники патрульної поліції наділені повноваженнями щодо фіксування події адміністративного правопорушення, мають відповідні технічні засоби та спеціальні знання, відтак, враховуючи те, що відповідач має можливість для формування доказової бази щодо правопорушення, яке описується в оскаржуваній постанові, тому має подати належні докази вчинення позивачем адміністративного правопорушення. Так, як видно із матеріалів справи оскаржувана Постанова про притягнення позивача до адміністративної відповідальності не містить інформації про будь-яку фіксацію правопорушення. Водночас, приписами частини третьої статті 283 КУпАП чітко передбачено імперативний обов`язок відповідача щодо зазначення технічного засобу, яким здійснено фото або відеозапис у постанові по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху. У разі відсутності в оскаржуваній постанові по справі про адміністративне правопорушення посилань на технічний засіб, за допомогою якого здійснено відеозапис, такий відеозапис згідно з вимогами статей 73-74 КАС не може вважатися належним та допустимим доказом вчинення адміністративного правопорушення. Також, суд звертає увагу на те, що процесуальний обов`язок щодо доказування правомірності винесення постанови про притягнення особи до адміністративної відповідальності відповідно до положень діючого на час виникнення спірних правовідносин процесуального законодавства покладено на відповідача. Аналогічна правова позиція, викладена у постанові Верховного Суду від 13 лютого 2020 року у справі №524/9716/16-а. Щодо наданого відповідачем під час розгляду справи судом першої інстанції СD-диску із відеозаписами, то колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що цей запис не може бути визнано належним доказом з огляду на те, що в оскаржуваній постанові серії ЕАН №4138995 від 29 квітня 2021 року всупереч положенням частини 3 статті 283 КУпАП не зазначено технічний засіб, яким здійснено відеозапис, що виключає можливість використання цього відеозапису у якості належного доказу вчинення позивачем правопорушення. У справі відсутні будь-які документи, що вказували б на те, коли та у який спосіб відповідні файли створені, а у подальшому були скопійовані на нього. Враховуючи часові проміжки з моменту зупинки позивача та до моменту винесення постанови, в суду є всі підстави вважати, що сам диск був виготовлений після розгляду справи про адміністративне правопорушення, а отже він не є належним та допустимим доказом, оскільки не враховувався під час розгляду справи про адміністративне правопорушення. Суть судового контролю під час розгляду даної справи полягає в тому, щоб оцінити підставність винесення спірної постанови саме на момент її винесення. Суд не повинен перебирати на себе не властиві функції і фактично здійснювати замість поліцейського розслідування або ж дослідження доказів, які не були зібрані та не могли бути враховані ним до моменту винесення постанови. Таким чином, відеозаписи, на які покликається відповідач на підтвердження факту порушення позивачем правил дорожнього руху, не можуть вважатися належним доказом у зв`язку з тим, що оскаржувана постанова про притягнення позивача до адміністративної відповідальності не містить посилань на технічний засіб, за допомогою якого здійснено даний відеозапис. Колегія суддів звертає увагу, що оскаржувана постанова про притягнення позивача до адміністративної відповідальності не може вважатися беззаперечним доказом вчинення правопорушення, оскільки саме по собі описання адміністративного правопорушення не може бути належним доказом вчинення особою такого порушення, а лише вказує на нього. Така постанова по своїй правовій природі є рішенням суб`єкта владних повноважень щодо наслідків розгляду зафіксованого правопорушення, якому передує фіксування цього правопорушення. Аналізуючи вищенаведене, колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що постанова про притягнення до адміністративної відповідальності є актом індивідуальної дії, який встановлює відповідні права та обов`язки для особи, щодо якої він винесений. Таке рішення суб`єкта владних повноважень має бути обґрунтованим на момент його прийняття, оскільки воно має значимі наслідки для суб`єктів приватного права, що знаходяться в нерівному положенні по відношенню до суб`єкта владних повноважень. В контексті наведеного слід відмітити, що дотримання передбаченої законом процедури та порядку винесення такого рішення має виключно важливу роль для встановлення об`єктивної істини органом, на який законом покладено повноваження, зокрема, щодо розгляду справ про адміністративне правопорушення. Порушення норм процесуального права суб`єктом владних повноважень (в даному випадку - інспектором патрульної поліції) при прийнятті та складанні постанови про притягнення до адміністративної відповідальності зводить нанівець саму суть та завдання, покладені в основу поняття адміністративної відповідальності, оскільки ускладнює, а подекуди й унеможливлює встановлення судом, що розглядає справу про адміністративне правопорушення, об`єктивної сторони вчинюваного порушення та вини особи в його вчиненні. Аналогічна позиція викладена в постанові Верховного Суду від 30.05.2018 року у справі №337/3389/16-а (2-а/337/154/2016). В даному випадку, встановлені обставини справи свідчать про те, що для прийняття рішення відповідачем не було встановлено усіх обставин, які мають значення для його прийняття. Грубе порушення процедури притягнення позивача до адміністративної відповідальності на думку суду є самостійною підставою для скасування спірної постанови. Крім того, з метою повного з`ясування обставин справи суд дослідив зазначений відеозапис наданий відповідачем. За результатами цього дослідження суд приходить до таких висновків. Порядок дорожнього руху на території України, відповідно до Закону України "Про дорожній рух", встановлюють Правила дорожнього руху, затверджені постановою Кабінету Міністрів України від 10 жовтня 2001 року №1306 (надалі - Правила дорожнього руху України). Відповідно до частини 5 статті 14 Закону України "Про дорожній рух" учасники дорожнього руху зобов`язані знати і неухильно дотримуватися вимог цього Закону, Правил дорожнього руху та інших нормативних актів з питань безпеки дорожнього руху, створювати безпечні умови для дорожнього руху, не завдавати своїми діями або бездіяльністю шкоди підприємствам, установам, організаціям і громадянам, виконувати розпорядження органів державного нагляду та контролю щодо дотримання законодавства про дорожній рух. Відповідно до пункту 31.4.7(ї) ПДР України, забороняється експлуатація транспортних засобів згідно із законодавством за наявності таких технічних несправностей і невідповідності таким вимогам: інші елементи конструкції: відсутні або несправні фари і задні габаритні ліхтарі транспортного засобу, що перевозить великогабаритний, великоваговий чи небезпечний вантаж, а також проблискові маячки, світлоповертальні елементи, розпізнавальні знаки, передбачені пунктом 30.3 цих Правил. Частиною 1статті 121 КУпАП передбачена відповідальність за керування водієм транспортним засобом, що має несправності системи гальмового або рульового керування, тягово-зчіпного пристрою, зовнішніх світлових приладів (темної пори доби) чи інші технічні несправності, з якими відповідно до встановлених правил експлуатація його забороняється, або переобладнаний з порушенням відповідних правил, норм і стандартів, за що передбачена відповідальність у вигляді штрафу в розмірі двадцяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян. У відповідності до п.п. 31.4.3 розділу 31 Правил дорожнього руху України, забороняється експлуатація транспортних засобів згідно із законодавством за наявності таких технічних несправностей і невідповідності таким вимогам: зовнішні світлові прилади: а) кількість, тип, колір, розміщення і режим роботи зовнішніх світлових приладів не відповідають вимогам конструкції транспортного засобу; б) порушено регулювання фар; в) не горить лампа лівої фари в режимі ближнього світла; г) на світлових приладах немає розсіювачів або використовуються розсіювачі і лампи, що не відповідають типу даного світлового приладу; ґ) на розсіювачах світлових приладів нанесено тонування або покриття, що зменшує їх прозорість чи світлопропускання. Як свідчать матеріали справи, фактично позивача було притягнуто за те, що в нього не горів правий задній габарит. Однак правила дорожнього руху не забороняють експлуатацію транспортного засобу з такою несправністю. Більше того, навіть коли під час руху виникає така несправність, то це врегульовано пунктом 31.5 правил: у разі виникнення в дорозі несправностей, зазначених у пункті 31.4 цих Правил, водій повинен вжити заходів для їх усунення, а якщо це зробити неможливо - рухатися якомога коротшим шляхом до місця стоянки або ремонту, дотримуючись запобіжних заходів з виконанням вимог пунктів 9.9 і 9.11 цих Правил. Повна заборона подальшого руху може бути лише у випадках, коли у темну пору доби не горять лампи УСІХ фар чи задніх габаритних ліхтарів (пункт 31.6 Правил). Більше того, колегія суддів звертає увагу, що позивача притягнуто до відповідальності на підставі пункту 31.4.7. (ї) ПДР України, яка передбачає наявність в діях особи складу правопорушення, окрім технічної несправності ще таку обставину, як перевезення великогабаритного, великовагового чи небезпечного вантажу. Проте відповідно до технічного паспорту т/з позивача, автомобіль марки "GREAT WALL HAVAL Н3" відноситься до класу легкових автомобілів. При цьому він не перевозив жодного вантажу, в тому числі великогабаритного, великовагового чи небезпечного. Відтак, відомості, зазначені в оскаржуваній постанові, не відповідають дійсності, оскільки позивач не керував транспортним засобом, що перевозить великогабаритний, великоваговий чи небезпечний вантаж. Тобто у спірній постанові не вірно вказано пункт правил дорожнього руху, який вміняється позивачу як порушення. А тому суд доходить висновку, що позивача притягнуто до адміністративної відповідальності за порушення правил дорожнього руху, яке він не скоював. Підсумовуючи викладене, колегія суддів ще раз відзначає, що здійснюючи судовий контроль щодо правомірності дій працівників поліції, суд має досліджувати належні та допустимі докази вчинення правопорушення. А належними та допустимими доказами є такі, що містяться у матеріалах адміністративної справи, та зібрані до моменту її розгляду працівником поліції. Наведене ще раз підтверджує попередні висновки суду щодо грубого порушення процедури притягнення позивача до відповідальності. Недотримання прав позивача та не з`ясування під час розгляду справи про адміністративне правопорушення обставин його скоєння, невірна кваліфікація дій позивача є самостійними підставами для визнання спірної постанови протиправними та закриття провадження у справі. Статтею 247 КУпАП України не передбачено можливості закриття провадження у справі з підстав не доведення вини у скоєнні правопорушень, а тому суд приходить до висновку про необхідність закриття провадження у зв`язку з відсутністю в діях складу правопорушень, оскільки матеріалами справи взагалі не доведено наявності в діях позивача відповідних складів правопорушень. Згідно з частиною 1 статті 317 КАС України підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є: неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права. З огляду на викладене, колегія суддів приходить до висновку про наявність підстав для скасування оскаржуваного рішення суду першої інстанції та прийняття нової постанови - про задоволення апеляційної скарги. Відповідно до частини 1 статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа. Враховуючи що за подання позовної заяви позивачем згідно квитанції №76125 від 16 травня 2021 року сплачено 454,00 гривень та за подання апеляційної скарги позивачем згідно квитанції №60077 від 20 серпня 2021 року сплачено 681,00 грн., відтак за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень підлягають стягненню на користь позивача судові витрати по сплаті судового збору у загальному розмірі 1135 гривень. VII. ВИСНОВКИ СУДУ АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЇ Відповідно до статті 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Згідно пункту 4 частини 1 статті 317 КАС України, підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права. За змістом пункту 3 частини третьої статті 317 КАС порушення норм процесуального права є обов`язковою підставою для скасування судового рішення та ухвалення нового рішення суду, якщо справу розглянуто адміністративним судом за відсутності будь-якого учасника справи, не повідомленого належним чином про дату, час і місце судового засідання, якщо такий учасник справи обґрунтовує свою апеляційну скаргу такою підставою. Отже, враховуючи те, що у справі неповно з`ясовано всі обставини, що мають значення для справи, колегія суддів дійшла висновку про скасування рішення суду першої інстанції та ухвалення нового рішення. Відповідно до пункту 3 частини 3 статті 286 КАС України за наслідками розгляду справи з приводу рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень у справах про притягнення до адміністративної відповідальності місцевий загальний суд як адміністративний має право скасувати рішення суб`єкта владних повноважень і закрити справу про адміністративне правопорушення. За таких обставин, колегія суддів вважає, що слід скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нову постанову про задоволення позову. Керуючись статтями 243, 250, 308, 310, 315, 317, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд П О С Т А Н О В И В: апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити. Рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 03 серпня 2021 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Поліцейського УПП у Вінницькій області інспектор 1 батальйону 4 роти капрала поліції Ясена Андрія Івановича та ДПП НПУ про скасування постанови серії ЕАН № 4138995 від 29.04.2021, у справі про адміністративне правопорушення скасувати. Прийняти нову постанову, якою адміністративний позов задовольнити. Скасувати постанову серії ЕАН № 4138995 від 29 квітня 2021 року, у справі про адміністративне правопорушення, передбачене частиною 1 статті 121 КУпАП. Справу про адміністративне правопорушення передбачене частиною 1 статті 121 КУпАП відносно ОСОБА_1 закрити. Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань УПП у Вінницькій області на користь ОСОБА_1 судові витрати в сумі 1135 (одну тисячу сто тридцять п`ять) гривень. Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку згідно зі ст.ст.328, 329 КАС України. Постанова суду складена в повному обсязі 02 листопада 2021 року. Головуючий Моніч Б.С. Судді Капустинський М.М. Шидловський В.Б.