Постанова 4855 № 709/1913/19

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа № 709/1913/19 ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 27 січня 2020 року м. Київ Шостий апеляційний адміністративний суд у складі: головуючого - судді Ключковича В.Ю., суддів Парінова А.Б., Беспалова О.О., розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Чорнобаївського районного суду Черкаської області від 11 грудня 2019 року (суддя Левченко В.В.) у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до лейтенанта поліції Управління патрульної поліції в Черкаській області батальйону №1 роти №4 Краснокутського Івана Васильовича, Департаменту патрульної поліції про визнання дій суб`єкта владних повноважень протиправними та скасування постанови про накладення адміністративного стягнення, - В С Т А Н О В И В: ОСОБА_1 звернувся до Чорнобаївського районного суду Черкаської області з адміністративним позовом до лейтенанта поліції Управління патрульної поліції в Черкаській області батальйону №1 роти №4 Краснокутського Івана Васильовича, Департаменту патрульної поліції, у якому просив постанову про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення серії ЕАК №1626452 від 15.10.2019 про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за правопорушення, передбачене ч. 1 ст. 122 КУпАП та накладення адміністративного стягнення скасувати, а справу про адміністративне правопорушення закрити. Рішенням Чорнобаївського районного суду Черкаської області від 11 грудня 2019 року у задоволенні позову відмовлено. Не погоджуючись із вказаним рішенням ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу з підстав порушення судом першої інстанції норм процесуального та матеріального права, в якій просить скасувати рішення Чорнобаївського районного суду Черкаської області від 11 грудня 2019 року та ухвалити нове рішення, яким позов задовольнити в повному обсязі. В апеляційні скарзі позивач вказує, що судом не прийнято до уваги та не надано належної правової оцінки тим обставинам, що відповідач не надав докази правомірності використання лазерного приладу фіксації швидкості TruCam. Також, апелянт наголошує, що постанову про притягнення його до адміністративної відповідальності винесено на місці вчинення правопорушення (просто на дорозі) та відразу після того, як правопорушення, нібито, було вчинено, а тому, за таких умов він не мав часу та, відповідно, фізичної можливості скористатися своїми правами, передбаченими ст. 268 КУпАП зокрема, подавати докази, заявляти клопотання, користуватися правовою допомогою, тощо, що є порушенням його прав. Крім того, апелянт вказує, що нескладення відповідачем протоколу про адміністративне правопорушення не дало йому можливості ніяким чином висловити свою незгоду із винністю у вчинені адміністративного правопорушення, оскільки ніде, окрім протоколу, він свою позицію зафіксувати не зміг би. Від відповідачів відзиви на апеляційну скаргу до суду апеляційної інстанції не надходили. Сторони у судове засідання не з`явились, про дату, час і місце судового засідання повідомлені належним чином. Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 311 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі неприбуття жодного з учасників справи у судове засідання, хоча вони були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового засідання. Відповідно до ч. 2 ст. 313 Кодексу адміністративного судочинства України, неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи. З огляду на викладене, колегія суддів визнала за можливе розглянути справу в порядку письмового провадження. Згідно ч. 4 ст. 229 КАС України фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалося. У відповідності до ст. 308 КАС України справа переглядається колегією суддів в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Заслухавши суддю - доповідача, дослідивши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів зазначає наступне. Судом апеляційної інстанції з матеріалів справи встановлено, що постановою про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі, від 15 жовтня 2019 року серії ЕАК №1626452, винесеною інспектором роти №4 батальйону №1 УПП в Черкаській області лейтенантом поліції Краснокутським І.В., позивача, за вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 122 КУпАП, притягнуто до адміністративної відповідальності у виді штрафу у розмірі 255,00 гривень (а.с.12-15, 38). Відповідно до змісту оскаржуваної постанови позивач 15 жовтня 2019 року о 12:18 в с. Благодатне Золотоніського району Черкаської області на автошляху Н-16 12 км, керуючи автомобілем рухався зі швидкістю 74 км/год, при цьому перевищив встановлене обмеження швидкості руху на 24 км/год. Швидкість вимірювалася за допомогою приладу "TruCam" серійний номер 000563. Своїми діями позивач порушив вимоги п.12.9 б Правил дорожнього руху України, за що передбачена відповідальність за ч. 1 ст. 122 КУпАП. Позивач, вважаючи, що дана постанова була винесена з прошеннями вимог чинного законодавства а саме: відповідач виніс оскаржувану постанову, але будь-якої підготовки до розгляду справи не було, як і не було на його вимогу надано для огляду засіб лазерного вимірювання та фіксації швидкості руху «TruCam», не складено протокол про адміністративне правопорушення, не надано можливості скористатися своїми правами, зокрема, подавати докази, заявляти клопотання, користуватися правової допомогою, знайомитися з матеріалами адміністративної справи, звернувся з даним позовом до суду. Відмовляючи в задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що постанова у справі про адміністративні правопорушення, передбачене ст. 122 КУпАП, виноситься на місці вчинення адміністративного правопорушення без складання відповідного протоколу, факт вчинення позивачем правопорушення, передбаченого ч.1 ст.122 КУпАП, підтверджується наявними у матеріалах доказами, а працівник поліції в порядку передбаченому ст. 279 КУпАП, з урахуванням положень ст. 280 КУпАП здійснив розгляд справи про адміністративне правопорушення, роз`яснивши позивачу права та обов`язки, передбачені ст. 268 КУпАП та 63 Конституції України. Надаючи правову оцінку обставинам справи у взаємозв`язку з нормами законодавства, в межах доводів і вимог апеляційної скарги, колегія суддів апеляційного суду виходить з наступного. Згідно ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. 02.07.2015 Верховною Радою України прийнято Закон України «Про Національну поліцію», який набрав чинності 07.11.2015 року. Згідно п. 3, 11 ч. 1 ст. 23 Закону України «Про Національну поліцію», поліція відповідно до покладених на неї завдань вживає заходів з метою виявлення кримінальних, адміністративних правопорушень; припиняє виявлені кримінальні та адміністративні правопорушення; регулює дорожній рух та здійснює контроль за дотриманням Правил дорожнього руху його учасниками та за правомірністю експлуатації транспортних засобів на вулично-дорожній мережі. Відповідно до статті 35 Закону України «Про Національну поліцію», поліцейський може зупиняти транспортні засоби у разі: якщо водій порушив Правила дорожнього руху. Нормами ст.222 Кодексу України про адміністративні правопорушення (далі - КупАП) встановлено, що органи Національної поліції розглядають справи про такі адміністративні правопорушення: про порушення громадського порядку, правил дорожнього руху, правил паркування транспортних засобів, правил, що забезпечують безпеку руху транспорту, правил користування засобами транспорту, правил, спрямованих на забезпечення схоронності вантажів на транспорті, а також про незаконний відпуск і незаконне придбання бензину або інших паливно-мастильних матеріалів (зокрема, передбачені ч. 1 ст. 122 КУпАП). Від імені органів Національної поліції розглядати справи про адміністративні правопорушення і накладати адміністративні стягнення мають право працівники органів і підрозділів Національної поліції, які мають спеціальні звання, відповідно до покладених на них повноважень. Стаття 280 КУпАП передбачає, що орган (посадова особа) при розгляді справи про адміністративне правопорушення зобов`язаний з`ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом`якшують і обтяжують відповідальність, чи заподіяно майнову шкоду, чи є підстави для передачі матеріалів про адміністративне правопорушення на розгляд громадської організації, трудового колективу, а також з`ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Згідно з положеннями ст. 251 КУпАП доказами в справі про адміністративне правопорушення є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчинення та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото - і кінозйомки, відеозапису чи засобів фото - і кінозйомки, відеозапису, які використовуються при нагляді за виконанням правил, норм і стандартів, що стосується забезпечення безпеки дорожнього руху, протоколом про вилучення речей і документів, а також іншими документами. Відповідно до ст. 252 Кодексу України про адміністративні правопорушення, орган (посадова особа) оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом і правосвідомістю. Згідно з ч. 4 ст. 258 КУпАП, у випадках, передбачених частинами першою та другою цієї статті, уповноваженими органами (посадовими особами) на місці вчинення правопорушення виноситься постанова у справі про адміністративне правопорушення відповідно до вимог ст. 283 цього Кодексу. Згідно ст. 283 КУпАП постанова про адміністративне правопорушення повинна містити: найменування органу (прізвище, ім`я та по батькові, посада посадової особи), який виніс постанову; дату розгляду справи;відомості про особу, стосовно якої розглядається справа (прізвище, ім`я та по батькові (за наявності), дата народження, місце проживання чи перебування; опис обставин, установлених під час розгляду справи; зазначення нормативного акта, що передбачає відповідальність за таке адміністративне правопорушення; прийняте у справі рішення. Постанова по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, крім даних, визначених частиною другою цієї статті, повинна містити відомості про: дату, час і місце вчинення адміністративного правопорушення; транспортний засіб, який зафіксовано в момент вчинення правопорушення (марка, модель, номерний знак);технічний засіб, яким здійснено фото або відеозапис; розмір штрафу та порядок його сплати;правові наслідки невиконання адміністративного стягнення та порядок його оскарження; відривну квитанцію із зазначенням реквізитів та можливих способів оплати адміністративного стягнення у вигляді штрафу. Постанова виноситься у разі виявлення адміністративних правопорушень у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, передбачених статтями 80 і 81 (в частині перевищення нормативів вмісту забруднюючих речовин у відпрацьованих газах транспортних засобів), частинами першою, другою, третьою, п`ятою і шостою статті 121, статтями 121-1, 121-2, частинами першою, другою і третьою статті 122, частиною першою статті 123, статтею 124-1, статтями 125, 126, частинами першою, другою і третьою статті 127,статтями 128, 129, статтею 132-1, частинами шостою і одинадцятою статті 133-1, частинами першою, другою і третьою статті 140 КУпАП. Згідно з п. 2 розділу ІІІ Інструкції, постанова у справі про адміністративні правопорушення, передбачене ст. 122 КУпАП, виноситься на місці вчинення адміністративного правопорушення. Таким чином, уповноваженими працівниками підрозділів патрульної служби Національної поліції надано право на місці вчинення адміністративного правопорушення від імені органів Національної поліції розглядати справи про адміністративні правопорушення і накладати адміністративні стягнення за адміністративні правопорушення, передбачені частинами першою - третьою статті 122 КУпАП, без складання відповідного протоколу. Аналогічний правовий висновок висловлений у постанові Верховного Суду від 06.06.2018 у справі № 522/6111/16-а (№ К/9901/11751/18). Щодо доводів апелянта про те, що при розгляді стосовно нього справи про адміністративне правопорушення інспектором поліції не надано можливості скористатися правничою допомогою, то такі не можуть бути підставою для скасування вказаної вище постанови, оскільки розгляд справи про адміністративне правопорушення, передбачене ч. 1 ст. 122 КУпАП, розглядається за місцем його вчинення. Вище вказана позиція узгоджується з практикою викладеною в постанові Верховного Суду від 12.03.2018 року у справі №751/6165/17. Так, згідно з частиною першою статті 268 КУпАП особа, яка притягається до адміністративної відповідальності, має право: знайомитися з матеріалами справи, давати пояснення, подавати докази, заявляти клопотання; при розгляді справи користуватися юридичною допомогою адвоката, іншого фахівця у галузі права, який за законом має право на надання правової допомоги особисто чи за дорученням юридичної особи, виступати рідною мовою і користуватися послугами перекладача, якщо не володіє мовою, якою ведеться провадження; оскаржувати постанову у справі. Крім того, у цій правовій нормі передбачено, що справа про адміністративне правопорушення повинна розглядатися в присутності особи, яка притягається до адміністративної відповідальності; за відсутності такої особи справу може бути розглянуто лише у випадках, коли є дані про своєчасне її сповіщення про місце і час розгляду справи і якщо від неї не надійшло клопотання про відкладення розгляду справи. У наведених положеннях Кодексу визначено систему правових механізмів щодо забезпечення дотримання прав особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, на стадії розгляду уповноваженим органом (посадовою особою) справи про адміністративне правопорушення, зокрема, з метою запобігти безпідставному притягненню такої особи до відповідальності. Водночас вказані положення є законодавчими гарантіями об`єктивного і справедливого розгляду справи про адміністративне правопорушення, реалізація яких можлива лише у разі, якщо між стадією складення протоколу про адміністративне правопорушення і стадією розгляду відповідної справи по суті існуватиме часовий інтервал, достатній для підготовки до захисту кожному, хто притягається до адміністративної відповідальності. Отже, складання протоколу про адміністративне правопорушення та розгляд уповноваженим органом (посадовою особою) справи про таке правопорушення належать до різних стадій адміністративного провадження. У частинах першій, другій статті 258 КУпАП визначено випадки, коли протокол про вчинення адміністративного правопорушення не складається, а адміністративне стягнення накладається і стягується на місці вчинення правопорушення, якщо особа не оспорює допущеного нею порушення і адміністративного стягнення, що на неї накладається, а розмір штрафу не перевищує передбаченого у Кодексі неоподатковуваного мінімуму доходів громадян. Перелік адміністративних правопорушень, за які адміністративні стягнення накладаються на місці їх вчинення, є вичерпним і може бути змінений лише законом. Скорочене провадження у справах про зазначені адміністративні правопорушення передбачає, зокрема, фіксацію адміністративного правопорушення і накладання адміністративного стягнення на правопорушника безпосередньо на місці його вчинення. Застосування посадовою особою процедури скороченого провадження в інших випадках, які не визначені законом, тобто розгляд справи про адміністративне правопорушення безпосередньо на місці його вчинення, а не за місцезнаходженням органу, уповноваженого законом розглядати справу про таке правопорушення, призводить до порушення процесуальних прав особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, закріплених у статтях 257, 268, 277, 278, 279, 280 Кодексу (рішення Рішенні Конституційного Суду України від 26 травня 2015 року у справі №5-рп/2015). Аналогічна правова позиція міститься в постанові Верховного Суду від 14.02.2018 по справі № 536/583/17(провадження №К/9901/4973/18). Положеннями КУпАП, що стосуються розгляду справи про адміністративне правопорушення, у даному випадку передбачено спеціальну, спрощену процедуру притягнення особи до адміністративної відповідальності - винесення постанови на місці вчинення правопорушення. Тобто, провадження у справі про адміністративне правопорушення у порядку та за правилами, встановленими розділом ІV КУпАП, не здійснювалося. Оскаржувана постанова складена на місці вчинення правопорушення, відповідно до положень ч. 4 ст. 258 КУпАП. Європейський суд з прав людини в пункті 32 справи «Максименко проти України» обґрунтував необхідність забезпечення юридичної допомоги у випадку, коли інтереси правосуддя вимагають, щоб цій особі була надана така допомога. Інтереси правосуддя вимагають забезпечення обов`язкового представництва у випадку, коли йдеться про позбавлення особи свободи. Санкція ч. 1 ст. 122 КУпАП не передбачає застосування адміністративного арешту. Таким чином відсутність захисника при складанні оскаржуваної постанови не суперечить інтересам правосуддя, оскільки позивач реалізував право на оскарження постанови про адміністративне правопорушення, відтак подальший захист прав і свобод особи може бути забезпечено в суді при оскарженні дій та рішень суб`єкта владних повноважень. При цьому судова колегія звертає увагу на те, що законом не визнана обов`язкова участь адвоката у випадку розгляду справи про адміністративне правопорушення безпосередньо на місці його вчинення, а позивач не був позбавлений права скористатися правовою допомогою засобами телефонного зв`язку. Відтак, доводи, зазначені в апеляційній скарзі не знайшли свого підтвердження під час перегляду справи судом апеляційної інстанції. Згідно зі статтею 14 Закону України від 30 червня 1993 року N 3353-XII «Про дорожній рух», учасники дорожнього руху зобов`язані: знати і неухильно дотримуватися вимог цього Закону, Правил дорожнього руху та інших нормативних актів з питань безпеки дорожнього руху; створювати безпечні умови для дорожнього руху, не завдавати своїми діями або бездіяльністю шкоди підприємствам, установам, організаціям і громадянам; виконувати розпорядження органів державного нагляду та контролю щодо дотримання законодавства про дорожній рух. Порядок дорожнього руху на території України, відповідно до Закону України "Про дорожній рух", встановлюють Правила дорожнього руху, затверджені Постановою Кабінету Міністрів України від 10 жовтня 2001 року № 1306. Пунктом 1.9. Правил дорожнього руху передбачено, що особи, які порушують ці Правила, несуть відповідальність згідно із законодавством. Згідно п.12.4 Правил дорожнього руху, у населених пунктах рух транспортних засобів дозволяється із швидкістю не більше 50 км/год. Згідно з приписами п. 12.9 (б) Правил дорожнього руху, водієві забороняється перевищувати максимальну швидкість, зазначену в п. п. 12.4-12.7, на ділянці дороги, де встановлено дорожні знаки 3.29, 3.31, або на транспортному засобі, на якому встановлено розпізнавальний знак відповідно до підпункту "и" п. 30.3 цих Правил. Відповідно до ч. 1 ст. 122 КУпАП, перевищення встановлених обмежень швидкості руху транспортних засобів більш як на двадцять кілометрів на годину, порушення вимог дорожніх знаків та розмітки проїзної частини доріг, правил перевезення вантажів, буксирування транспортних засобів, зупинки, стоянки, проїзду пішохідних переходів, ненадання переваги у русі пішоходам на нерегульованих пішохідних переходах, а так само порушення встановленої для транспортних засобів заборони рухатися тротуарами чи пішохідними доріжками, - тягнуть за собою накладення штрафу в розмірі п`ятнадцяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або 50 штрафних балів. Згідно оскаржуваної постанови, позивача притягнуто до адміністративної відповідальності за те, що він керуючи автомобілем перевищив швидкість руху в населеному пункті на 24 км/год., чим порушив п.п.12.9 б ПДР, відповідальність за що, передбачена ч. 1 ст. 122 КУпАП. Таким чином, у ході розгляду даної справи необхідно встановити чи здійснювався позивачем рух на транспортному засобі зі швидкістю, що перевищує п`ятдесят кілометрів на годину та саме в межах населеного пункту. При цьому судова колегія вважає за необхідне звернути увагу, що відповідно до абз. 1 ч. 2 ст. 77 КАС України у справах про оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. Відповідно до статті 31 Закону України «Про Національну поліцію» поліція може застосовувати превентивні заходи, серед яких: перевірка документів особи; опитування особи; зупинення транспортного засобу; застосування технічних приладів і технічних засобів, що мають функції фото - і кінозйомки, відеозапису, засобів фото - і кінозйомки, відеозапису. Колегією суддів з матеріалів справи, та, зокрема, з постанови про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі серії ЕАК №1626452 від 15.10.2019 встановлено, що позивач 15 жовтня 2019 року о 12:18 в с.Благодатне Золотоніського району Черкаської області на автошляху Н-16 12 км, керуючи автомобілем рухався зі швидкістю 74 км/год, при цьому перевищив встановлене обмеження швидкості руху на 24 км/год., чим порушив п.12.9 б ПДР. В матеріалах справи наявний фотознімок, здійснений сертифікованим приладом ТruСаm ТС 000563 (який отримав сертифікат затвердження типу засобів вимірювальної техніки від 29.08.2012 року № UA-MI/-2903-2012 та пройшов повірку, чинну до 22.11.2019 (а.с. 42-43, т.1), на якому зафіксовано, що автомобіль з д/н НОМЕР_1 , який належить позивачу, рухався зі швидкістю 74 км/год (а.с.39, т.1). Результати фотофіксації лазерного вимірювача швидкості TruCam,серійний номер ТС НОМЕР_2 , на якому зафіксовано автомобіль позивача з д/н НОМЕР_1 , як такий, що перевищив встановлені Правилами дорожнього руху обмеження швидкісного режиму на автомобільних дорогах відображені на електронному носії інформації DVD диску (а.с.59, т.1). Колегія суддів вважає дані докази належними та допустимими. Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 247 КУпАП обов`язковою умовою притягнення особи до адміністративної відповідальності є наявність події адміністративного правопорушення. Наявність події правопорушення доводиться шляхом надання доказів. Порушення визначеного Правилами дорожнього руху обмеження швидкості руху, встановлено відповідачем за допомогою відповідного технічного засобу, без впливу людського фактору та свідчить про перевищення позивачем дозволеної швидкості руху, за що, передбачено адміністративну відповідальність, у вигляді штрафу. Отже, зважаючи на докази, які містяться в матеріалах справи, та беручи до уваги встановлені колегією суддів обставини, що мають значення для справи, суд апеляційної інстанції приходить висновку, що в даному випадку позивач дійсно порушив п.12.9 б Правил дорожнього руху, а тому, відповідачем правомірно притягнуто позивача до відповідальності за ч. 1 ст. 122 КУпАП. Позивач в апеляційній скарзі звертає увагу, як на підставу скасування оскаржуваної постанови, на неможливість врахування показів лазерного вимірювача швидкості, оскільки використання засобу ТruСаm є незаконним, однак, колегія суддів вважає такі доводи необґрунтованими, з огляду на наступне. TruCAM - це лазерний вимірювач швидкості, який здійснює вимірювання процесу порушення швидкісного режиму, що дозволяє ідентифікувати транспортний засіб, номерний знак. TruCAM автоматично визначає координати кожного вимірювання швидкості, розрізняє режими обмеження швидкості, встановлені для вантажних, легкових транспортних засобів, а також мотоциклів. Відповідно до Переліку засобів вимірювальної техніки, типи яких затверджені на підставі результатів державних приймальних та контрольних випробувань і міжнародних договорів України затверджений наказом Міністерства економічного розвитку і торгівлі України 05.04.2012 № 437, вимірювач швидкості автотранспортних засобів лазерний LTI 20/20 TruCAM фірми Laser Technology, Inc., США, (номер за Державним реєстром засобів вимірювальної техніки) У3197-12 міжповірочний інтервал становить 1 рік. Крім того, можливість використання виробу «TruCAM LTІ 20/20» виробництва Laser Technology Inc., США, підтверджується наявністю виданого Державною службою спеціального зв`язку та захисту інформації України експертного висновку (а.с.44-45, т.1). Так, лазерний вимірювач швидкості TruCAM LT1 20/20, здійснює вимірювання процесу порушення швидкісного режиму, що дозволяє ідентифікувати транспортний засіб, номерний знак. Прилад автоматично визначає координати кожного вимірювання швидкості, розрізняє режими обмеження швидкості, встановлені для вантажних, легкових транспортних засобів, а також мотоциклів. Для фіксації допустимих швидкісних режимів руху транспортних засобів на приладі встановлюється поріг допустимої швидкості руху. При цьому, враховується похибка приладу ±2 км/год. Прилад дозволяє вимірювати швидкість на дистанціях від 15 м до 1200 м. Правильність реалізації у приладі TruCAM зазначеного алгоритму підтверджено за результатами державної експертизи у сфері криптографічного захисту інформації. Застосування алгоритму шифрування AES забезпечує контроль цілісності інформації не тільки в самому приладі TruCAM, але також в зашифрованих файлах, що скопійовані на будь-які інші електронні носії. Зазначені властивості алгоритму унеможливлюють підробку змісту інформації про порушення правил дорожнього руху від моменту її фіксації приладом TruCAM. Наказом державного комітету стандартизації, метрології та сертифікації України № 100 від 19.02.2002 року, зареєстрованим Міністерством юстиції України 04.03.2002 року за № 222/6510, який втратив чинність на підставі наказу Міністерства економічного розвитку і торгівлі № 972 від 14.06.2016 року, затверджено Порядок оформлення та видачі сертифікатів затвердження типу засобів вимірювальної техніки, сертифікатів відповідності засобів вимірювальної техніки затвердженому типу та свідоцтв про визнання затвердження типу засобів вимірювальної техніки, згідно з п. п. 2. 5 якого, сертифікати затвердження типу засобів вимірювальної техніки та свідоцтва оформлюються на типи засобів вимірювальної техніки, які занесено під одним реєстраційним номером до Державного реєстру засобів вимірювальної техніки. Відповідно до п. 2.6 вказаного Порядку сертифікати затвердження типу засобів вимірювальної техніки та свідоцтва про визнання затвердження типу засобів вимірювальної техніки чинні до вилучення відповідних типів засобів вимірювальної техніки з Державного реєстру. Наказом Міністерства економічного розвитку і торгівлі України від 02.11.2015 року № 1362 були внесені зміни до Державного реєстру засобів вимірювальної техніки, а саме: згідно з п. 1 були виключені з Державного реєстру засобів вимірювальної техніки певні типи засобів вимірювальної техніки, внесені до нього за відповідними номерами, зокрема У3197-12. Однак, засоби вимірювальної техніки, які були введені в експлуатацію до моменту виключення їх з Державного реєстру, дозволяється застосовувати за умови позитивних результатів їх повірки. Відповідно до свідоцтва про повірку законодавчо врегульованого засобу вимірювальної техніки № 22-01/13828, виданого ДП «Укрметртестстандарт» лазерний вимірювач швидкості руху т/з TruCAM LTI 20/20 №ТС 000563 відповідає вимогам технічної документації на вимірювач. Свідоцтво чинне до 22.11.2019. (а. с. 42, т.1). Таким чином, доводи апелянта в цій частині відхиляються колегією суддів за необґрунтованістю. Відтак, адміністративне стягнення застосовано відповідачем у відповідності до вимог закону, у межах санкцій статті, за якою позивач притягнутий до адміністративної відповідальності, а тому, підстави для задоволення позову відсутні, оскільки постанова винесена уповноваженою особою, яка мала право розглядати справу про адміністративне правопорушення з дотриманням правил чинного законодавства, доказів, які б спростовували факт наявності адміністративного правопорушення та обставин, що виключають адміністративну відповідальність, позивачем не надано, а колегією суддів таких обставин не встановлено. При цьому, факт вчинення позивачем правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 122 КУпАП, підтверджується наявними у матеріалах доказами. Отже, доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження під час перегляду справи судом апеляційної інстанції та не можуть бути підставою для скасування рішення суду першої інстанції. Згідно ст.242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Згідно ч. 1 ст. 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін. У відповідності до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. За таких обставин, суд апеляційної інстанції приходить до висновку, що рішення суду першої інстанції винесене з дотриманням норм процесуального та матеріального права, судом першої інстанції встановлено всі обставини, що мають значення для справи, а доводи апеляційної скарги не спростовують правильність висновків суду першої інстанції, у зв`язку з чим підстав для скасування рішення суду першої інстанції не вбачається. Керуючись ст.ст. 272, 286, 308, 311, 315, 316, 321, 322 КАС України, суд П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення. Рішення Чорнобаївського районного суду Черкаської області від 11 грудня 2019 року залишити без змін. Постанова набирає законної сили з моменту проголошення і не може бути оскаржена відповідно до ч.3 ст. 272 КАС України. Головуючий суддя В.Ю.Ключкович Судді А.Б. Парінов О.О. Беспалов