Постанова Шостий апеляційний адміністративний суд № 359/4537/21

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа № 359/4537/21 Суддя (судді) першої інстанції: Семенюта О.Ю. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 02 листопада 2021 року м. Київ Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: Головуючого судді Оксененка О.М., суддів: Лічевецького І.О., Мельничука В.П., При секретарі: Кузьмінської К.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні (без фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу) апеляційну скаргу ОСОБА_1 на додаткове рішення Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 13 вересня 2021 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до інспектора 3 батальйону 4 роти Управління патрульної поліції в м. Києві Матвійчука Олексія Володимировича, Управління патрульної поліції в м. Києві, Департаменту патрульної поліції про скасування постанови про накладення адміністративного стягнення, про закриття провадження у справі про адміністративне правопорушення, - В С Т А Н О В И В : ОСОБА_1 звернувся до Бориспільського міськрайонного суду Київської області з адміністративним позовом до інспектора 3 батальйону 4 роти Управління патрульної поліції в м. Києві Матвійчука Олексія Володимировича, Управління патрульної поліції в м. Києві, Департаменту патрульної поліції, в якому просив: - скасувати постанову інспектора 3 батальйону 4 роти УПП в м. Києві Матвійчука О.В. про накладення адміністративного стягнення серії ЕАН №4205993 від 14 травня 2021 року, а також закрити провадження в справі про адміністративне правопорушення відносно позивача у зв`язку з відсутністю в його діях складу адміністративного правопорушення, передбаченого частиною третьою ст.122 КУпАП. Рішенням Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 18 серпня 2021 року адміністративний позов задоволено у повному обсязі. Постанову інспектора 3 батальйону 4 роти Управління патрульної поліції в м. Києві Матвійчука Олексія Володимировича про накладення адміністративного стягнення серії ЕАН №4205993 від 14 травня 2021 року, якою на ОСОБА_1 було накладено адміністративне стягнення у виді штрафу в розмірі 680 гривень, скасовано. Провадження в справі про адміністративне правопорушення відносно ОСОБА_1 закрито у зв`язку з відсутністю в його діях складу адміністратив-ного правопорушення, передбаченого частиною третьою ст.122 КУпАП. У подальшому, на адресу суду першої інстанції представника позивача - адвоката Тимошенка Максима Олександровича надійшло клопотання про стягнення з відповідача витрат на професійну правничу допомогу в розмірі у розмірі 8 750,00 гривень при розгляді справи № 359/4537/21 Бориспільським міськрайонним судом Київської області, та необхідність ухвалити додаткове рішення про стягнення з відповідачів судового збору у розмірі 908,00 гривень та витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 8 750,00 гривень. Додатковим рішенням Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 13 вересня 2021 року клопотання представника позивача - адвоката Тимошенка Максима Олександровича про ухвалення додаткового рішення в адміністративній справі за позовом ОСОБА_1 до інспектора 3 батальйону 4 роти Управління патрульної поліції в м. Києві Матвійчука Олексія Володимировича, Управління патрульної поліції в м. Києві, Департаменту патрульної поліції про скасування постанови про накладення адміністративного стягнення, а також закриття провадження у справі про адміністративне правопорушення - задоволено частково. Стягнуто за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень Департаменту патрульної поліції на користь ОСОБА_1 судовий збір в розмірі 454 (чотириста п`ятдесят чотири) гривень та витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 1000 (одна тисяча) гривень. У задоволенні іншої частини вимог - відмовлено. В апеляційній скарзі позивач, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи, просить скасувати вказане судове рішення та прийняти нове рішення, яким заяву про ухвалення додаткового судового рішення задовольнити у повному обсязі. В обґрунтування апеляційної скарги зазначає, що суд першої інстанції безпідставно зменшив суму витрат на правову допомогу, оскільки у матеріалах справи наявні всі докази, що підтверджують надані послуги, та суд протиправно не зазначив який саме вид послуг чи їх вартість не підлягає відшкодуванню, з врахуванням положень статті 139 КАС України. Сторони, будучи належним чином повідомлені про дату, час та місце апеляційного розгляду справи, в судове засідання не з`явилися. Враховуючи, що в матеріалах справи достатньо письмових доказів для правильного вирішення апеляційної скарги, а особиста участь сторін в судовому засіданні - не обов`язкова, колегія суддів у відповідності до частини другої ст. 313 КАС України визнала можливим проводити апеляційний розгляд справи за відсутності сторін. Апеляційний розгляд справи здійснюється без фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу у силу вимог частини четвертої ст. 229 КАС України, оскільки сторони у судове засідання не з`явились. Перевіривши повноту встановлення судом першої інстанції фактичних обставин справи та правильність застосування ним норм матеріального і процесуального права, колегія суддів дійшла наступного висновку. Приймаючи додаткове рішення щодо розподілу судових витрат, суд першої інстанції зазначив, що оскільки дана справа відноситься до категорії справ незначної складності, тому сума витрат на написання позовної заяви є завищеною, тому виходячи з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, розумними та співмірними витрати на професійну правничу допомогу є лише у розмірі 1000 грн. Колегія суддів погоджується з наведеними висновками суду першої інстанції з огляду на таке. Частиною другою статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. У силу вимог частини першої та третьої статті 143 Кодексу адміністративного судочинства України суд вирішує питання щодо судових витрат у рішенні, постанові або ухвалі. Якщо сторона з поважних причин не може до закінчення судових дебатів у справі подати докази, що підтверджують розмір понесених нею судових витрат, суд за заявою такої сторони, поданою до закінчення судових дебатів у справі, може вирішити питання про судові витрати після ухвалення рішення по суті позовних вимог. Відповідно до частин четвертої-п`ятої вказаної статті для вирішення питання про судові витрати суд призначає судове засідання, яке проводиться не пізніше п`ятнадцяти днів з дня ухвалення рішення по суті позовних вимог. У випадку, передбаченому частиною третьою цієї статті, суд виносить додаткове рішення в порядку, визначеному статтею 252 цього Кодексу. Згідно з пунктом 3 частини першої статті 252 Кодексу адміністративного судочинства України суд, що ухвалив судове рішення, може за заявою учасника справи чи з власної ініціативи ухвалити додаткове рішення, якщо судом не вирішено питання про судові витрати. Згідно із частиною третьою статті 252 Кодексу адміністративного судочинства України додаткове судове рішення ухвалюється в тому самому порядку, що й судове рішення. Стаття 59 Конституції України гарантує кожному право на професійну правничу допомогу. У випадках, передбачених законом, ця допомога надається безоплатно. Кожен є вільним у виборі захисника своїх прав. Відповідно до п. 11 Перехідних положень Конституції України представництво відповідно до п. 3 частини першої ст. 131-1 та ст. 131-2 цієї Конституції виключно прокурорами або адвокатами у Верховному Суді та судах касаційної інстанції здійснюється з 01 січня 2017 року; у судах апеляційної інстанції - з 01 січня 2018 року; у судах першої інстанції - з 01 січня 2019 року. Наведені положення Основного Закону до 01 січня 2019 року гарантують кожному громадянину України, іноземцям та особам без громадянства, які перебувають на території України, право на правову допомогу та вибір захисника своїх прав - особу, яка є фахівцем у галузі права і на законних підставах має право надавати таку допомогу особисто. Пунктом 3.2 рішення Конституційного Суду України від 30 вересня 2009 року № 23-рп/2009, передбачено, що правова допомога є багатоаспектною, різною за змістом, обсягом та формами і може включати консультації, роз`яснення, складення позовів і звернень, довідок, заяв, скарг, здійснення представництва, зокрема, в судах та інших державних органах тощо. Вибір форми та суб`єкта надання такої допомоги залежить від волі особи, яка бажає її отримати. Право на правову допомогу - це гарантована державою можливість кожної особи отримати таку допомогу в обсязі та формах, визначених нею, незалежно від характеру правовідносин особи з іншими суб`єктами права. У відповідності до частини першої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа. Частиною другою вказаної статті передбачено, що при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору. Згідно з положеннями статті 132 Кодексу адміністративного судочинства України, судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. Відповідно до пункту 1 частини третьої статті 132 Кодексу адміністративного судочинства України до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати, зокрема, на професійну правничу допомогу. Частиною третьою статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку її до розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат. Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги (частина четверта статті 134 КАС України). Аналіз вимог статті 134 КАС України дає підстави для висновку, що на підтвердження витрат, понесених на професійну правничу допомогу, мають бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг тощо), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат. При цьому, правові засади організації і діяльності адвокатури та здійснення адвокатської діяльності в Україні визначає Закон України від 05 липня 2012 року № 5076-VI «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» (далі - Закон №5076-VI). Відповідно до пункту 4 частини першої статті 1 Закону № 5076-VI договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору. Згідно зі статтею 13 Закону №5076-VI адвокат, який здійснює адвокатську діяльність індивідуально, є самозайнятою особою. Адвокат, який здійснює адвокатську діяльність індивідуально, може відкривати рахунки в банках, мати печатку, штампи, бланки (у тому числі ордера) із зазначенням свого прізвища, імені та по батькові, номера і дати видачі свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю. Статтею 30 Закону №5076-VI передбачено, що гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час. Таким чином, при визначенні суми відшкодування суд повинен виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ), присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року. Так, у справі «Схід/Захід Альянс Лімітед» проти України» (заява № 19336/04) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (п. 268). Вказаний правовий висновок викладено в постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі №755/9215/15-ц (провадження №14-382цс-19). З матеріалів справи вбачається, що між позивачем та Адвокатським бюро «Максима Тимошенка» укладено договір про надання правової допомоги № 1Д-05/21-АБ від 15.05.2021. На виконання умов вказаного договору позивачем було надано акт №1 приймання- передачі правової допомоги по Договору про надання правової допомоги № 1Д-05/21-АБ від 15.05.2021 та звіт про витрачений час на надання правової допомоги та супутніх витрат. У відповідності до вказаних документів, позивачем прийнято наступні послуги: - аналіз наданих матеріалів замовником, що стосуються винесення постанови ЕАН № 4205993 від 14.05.2021, вартістю 625 грн.; - зустріч адвоката із замовником для проведення консультації щодо узгодження правової позиції у справі про скасування постанови ЕАН №4205993 від 14.05.2021, вартістю 2500 грн.; - підготовка позовної заяви про скасування постанови інспектора 3 батальйону 4 роти управління патрульної поліції в м. Києві про притягнення до адміністративної відповідальності у вигляді штрафу на підставі частини третьої статті 122 КУпАП у розмірі 680,00 грн., вартістю 3750 грн.; - підготовка заяви про компенсацію судових витрат (щодо подання доказів судових витрат протягом 5 днів після ухвалення рішення у справі) Бориспільський міськрайонний суд Київської області, справа № 359/4537/21, вартістю 625 грн.; - підготовка клопотання про долучення до справи доказів витрат на правничу допомогу та ухвалення додаткового рішення, Бориспільський міськрайонний суд Київської області, справа № 359/4537/21, вартістю 1250 грн. Так, колегія суддів звертає увагу на те, що розподілу судових витрат підлягають лише ті витрати, що безпосередньо стосуються судової справи та її предмета, відтак аналіз наданих матеріалів та зустріч адвоката із замовником для проведення консультації щодо узгодження правової позиції у справі не стосується розгляду конкретної судової справи. При цьому, написання заяви про компенсацію судових витрат та підготовка клопотання про долучення до справи доказів витрат на правничу допомогу також не стосуються надання правничої допомоги у розумінні статті 134 КАС України. Крім того, предмет спору в цій справі не є значно складним, містить лише один епізод спірних правовідносин, та не потребує вивчення великого обсягу фактичних даних, обсяг і складність складених процесуальних документів не є значними. Як наслідок, колегія суддів вважає завищеною оплату наданих послуг представником позивача в частині підготовки позовної заяви, оскільки написання позовної заяви не вимагала від адвоката витрат значного часу. Крім того, наявні в матеріалах справи докази не є безумовною підставою для відшкодування витрат на професійну правничу допомогу в зазначеному розмірі з іншої сторони, адже цей розмір має відповідати критерію розумної необхідності таких витрат. Відповідно до практики Європейського суду з прав людини, про що, зокрема, відзначено у пункті 95 рішення у справі «Баришевський проти України» (Заява № 71660/11), пункті 80 рішення у справі «Двойних проти України» (Заява № 72277/01), пункті 88 рішення у справі «Меріт проти України» (заява № 66561/01), заявник має право на відшкодування судових та інших витрат лише у разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір обґрунтованим. У пункті 154 рішення Європейського суду з прав людини у справі Lavents v. Latvia (заява 58442/00) зазначено, що згідно зі статтею 41 Конвенції Суд відшкодовує лише ті витрати, які, як вважається, були фактично і обов`язково понесені та мають розумну суму. Таким чином, з огляду на вищевикладене, враховуючи характер виконаної адвокатом роботи, принципи співмірності та розумності судових витрат, критерій реальності адвокатських витрат, а також критерій розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи, її складності та виконаної адвокатом роботи, критерію необхідності вчинення відповідних дій адвокатом та значимості таких дій у справі, колегія суддів вважає, що витрати на професійну правничу допомогу на суму 8 750 грн., витрачені позивачем, є документально підтвердженими, разом з тим, вони не є співмірними зі складністю цієї справи, наданим адвокатом обсягом послуг у суді, тому підлягають стягненню судові витрати на правничу допомогу лише в розмірі 1000 грн, що відповідає критерію реальності таких витрат, розумності їхнього розміру. Що стосується відшкодування витрат на сплату судового збору у розмірі 908 грн, колегія суддів зазначає наступне. Відповідно до частини першої статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа. Положеннями пункту 5 частини другої статті 4 вказаного Закону передбачено сплату судового збору у разі ухвалення судом постанови про накладення адміністративного стягнення у розмірі 0,2 прожиткового мінімуму для працездатних осіб. За висновком Великої Палати Верховного Суду, який міститься у постанові від 18.03.2020 по справі № 543/775/17, з огляду на необхідність однакового підходу у визначенні розміру судового збору, який підлягає застосуванню у справах щодо накладення адміністративного стягнення та справляння судового збору, він складає за подання позовної заяви 0,2 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб. Згідно до Закону України «Про Державний бюджет України на 2021 рік» розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб з 01.01.2021, становив 2 270 грн. З огляду на вказане, за подання позовної заяви у даній категорії справ підлягає сплаті судовий збір, який відповідно складає 0,2 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, що дорівнює 454,00 грн. (2270 х 0,2). Враховуючи наведене, суд першої інстанції дійшов вірного висновку про необхідність стягнення за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень Департаменту патрульної поліції на користь позивача судовий збір в розмірі 454 грн. Одночасно колегія суддів зауважує, що у разі внесення судового збору в більшому розмірі, ніж встановлено законом, відповідно до п.1 частини першої ст. 7 Закону України «Про судовий збір», сплачена сума судового збору повертається за клопотанням особи, яка його сплатила за ухвалою суду. Відповідно до п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини, очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. Щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд, що і вчинено судом у даній справі. Доводи апеляційної скарги не спростовують докази, досліджені та перевірені в суді першої інстанції та не впливають на висновки суду, викладені в оскаржуваному рішенні. За таких обставин, рішення суду першої інстанції є законним та обґрунтованим, і доводи апелянта, викладені у скарзі, не свідчать про порушення судом норм матеріального чи процесуального права, які могли б призвести до неправильного вирішення справи. Отже при ухваленні оскаржуваної постанови судом першої інстанції було дотримано всіх вимог законодавства, а тому відсутні підстави для її скасування. За правилами статті 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Керуючись ст. ст. 242, 250, 308, 310, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України суд, ПОСТАНОВИВ : Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення. Додаткове рішення Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 13 вересня 2021 року - залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду у порядку та строки, визначені ст.ст. 329-331 КАС України. Головуючий суддя О.М. Оксененко Судді І.О. Лічевецький В.П. Мельничук