Постанова Шостий апеляційний адміністративний суд № 754/8300/21

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа № 754/8300/21 Суддя (судді) першої інстанції: Скрипка О.І. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 27 жовтня 2021 року м. Київ Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: судді-доповідача: Собківа Я.М., суддів: Глущенко Я.Б., Черпіцької Л.Т., за участю секретаря: Масловської К.І., розглянувши у відкритому судовому засіданні, без фіксації судового процесу, в порядку ч. 4 ст. 229 КАС України, апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Деснянського районного суду м. Києва від 01 жовтня 2021 року по справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Інспектора роти №3 батальйону №1 полку №1 Управління патрульної поліції в м. Києві Департаменту патрульної поліції молодшого лейтенанта поліції Аверман Анни Цилі Миколаївни, третя особа: Департамент патрульної поліції про скасування постанови у справі про адміністративне правопорушення, - В С Т А Н О В И В : ОСОБА_1 звернувся до Деснянського районного суду м. Києва з адміністративним позовом до Інспектора роти №3 батальйону №1 полку №1 Управління патрульної поліції в м. Києві Департаменту патрульної поліції молодшого лейтенанта поліції Аверман Анни Цилі Миколаївни, третя особа: Департамент патрульної поліції про скасування постанови серії ДП 18№746775 від 25 травня 2021 року, у справі про адміністративне правопорушення, передбачене ст. 125 КУпАП. Рішенням Деснянського районного суду м. Києва від 01 жовтня 2021 року в задоволенні позову відмолено повністю. Не погоджуючись з прийнятим рішенням суду першої інстанції, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій просив рішення суду першої інстанції скасувати, оскільки порушено норми процесуального права, а справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції для встановлення належного відповідача та вирішити питання про його залучення. В апеляційній скарзі апелянт зазначає, що належним відповідачем в даній справі є Інспектор Управління патрульної поліції в м. Києві, а не Департаменту патрульної поліції, як зазначив суд першої інстанції. Крім того, позивач зазначив, що суд першої інстанції не пропонував позивачу здійснити заміну відповідача на належного, та вказане питання не вирішував, відтак необґрунтовано позбавив позивача на доступ до правосуддя. Відповідачем та третьою особою, у встановлений строк відзиву на апеляційну скаргу не подано. Сторони, будучи належним чином повідомлені про дату, час та місце розгляду справи, в судове засідання не з`явилися. Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 311 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі неприбуття жодного з учасників справи у судове засідання, хоча вони були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового засідання. Відповідно до ч. 2 ст. 313 Кодексу адміністративного судочинства України, неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи. Враховуючи, що особиста участь сторін в судовому засіданні не обов`язкова, колегія суддів визнала можливим проводити розгляд справи за відсутності сторін. Відповідно до ч. 4 ст. 229 КАС України, у разі неявки у судове засідання всіх учасників справи або якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється за відсутності учасників справи (у тому числі при розгляді справи в порядку письмового провадження), фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється. У відповідності до ст. 308 КАС України справа переглядається колегією суддів в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи та проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає, з огляду на наступне. Судом першої інстанції встановлено, що постановою серії ДП18 № 746775 від 25.05.2021 року, винесеною інспектором роти № 3 батальйону № 1 полку № 1 Управління патрульної поліції в м. Києві Департаменту патрульної поліції молодшим лейтенантом поліції Аверман А., позивача притягнуто до адміністративної відповідальності за ст. 125 КУпАП та накладено адміністративне стягнення у виді попередження. Згідно із оскаржуваною постановою, позивач 25.05.2021 року о 08 годині 52 хвилин по вул. Липській в м. Києві, керуючи автомобілем, став учасником ДТП та не виставив знак аварійної зупинки, чим порушив п. 9.10 ПДР, за що передбачена адміністративна відповідальність за ст.125 КУпАП. Відповідно до позовної заяви, позивач звернувся до суду з адміністративним позовом до інспектора роти № 3 батальйону № 1 полку № 1 Управління патрульної поліції в м. Києві Департаменту патрульної поліції молодшого лейтенанта поліції Аверман А.М. про скасування вищевказаної постанови. Приймаючи рішення про відмову в задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що інспектори патрульної поліції не можуть виступати самостійними відповідачами у даних справах, так як належним відповідачем є саме відповідний орган, на який, зокрема положеннями ст. 222 КУпАП, покладено функціональний обов`язок розглядати справи про адміністративні правопорушення, передбачені частиною першою статті 122 цього Кодексу, тому підстави для задоволення позовних вимог - відсутні. Надаючи правову оцінку обставинам справи, колегія суддів зазначає наступне. Колегія суддів звертає увагу, що відповідачем у даній справі зазначено Інспектора роти №3 батальйону №1 полку №1 Управління патрульної поліції в м. Києві Департаменту патрульної поліції молодшого лейтенанта поліції Аверман Анну Цилі Миколаївну. Пунктом 11 частиною 1 статті 23 Закону України "Про Національну поліцію" від 02 липня 2015 року №580-VIII (далі - Закон №580-VIII) регламентовано, що поліція, відповідно до покладених на неї завдань, регулює дорожній рух та здійснює контроль за дотриманням Правил дорожнього руху його учасниками та за правомірністю експлуатації транспортних засобів на вулично-дорожній мережі. Згідно пункту 8 частини 1 статті 23 Закону № 580-VIII, у випадках, визначених законом, поліція здійснює провадження у справах про адміністративні правопорушення, приймає рішення про застосування адміністративних стягнень та забезпечує їх виконання. В силу частин 1-2 статті 222 КУпАП, органи Національної поліції розглядають справи про такі адміністративні правопорушення: про порушення громадського порядку, правил дорожнього руху, правил паркування транспортних засобів, правил, що забезпечують безпеку руху транспорту, правил користування засобами транспорту, правил, спрямованих на забезпечення схоронності вантажів на транспорті, а також про незаконний відпуск і незаконне придбання бензину або інших паливно-мастильних матеріалів (статті 80 і 81 (в частині перевищення нормативів вмісту забруднюючих речовин у відпрацьованих газах транспортних засобів), частина перша статті 44, стаття 89, частина друга статті 106-1, частини перша, друга, третя, четверта і шоста статті 109, стаття 110, частина третя статті 114, частина перша статті 115, стаття 116-2, частина друга статті 117, частини перша і друга статті 119, частини перша, друга, третя, п`ята, шоста, восьма, десята і одинадцята статті 121, статті 121-1, 121-2, частини перша, друга, третя, п`ята і шоста статті 122, частина перша статті 123, 124-1, 125, частини перша, друга і четверта статті 126, частини перша, друга і третя статті 127, статті 128-129, частина перша статті 132-1, частини перша, друга та п`ята статті 133, частини третя, шоста, восьма, дев`ята, десята і одинадцята статті 133-1, частина друга статті 135, стаття 136 (за винятком порушень на автомобільному транспорті), стаття 137, частини перша, друга і третя статті 140, статті 148, 151, частини шоста, сьома і восьма статті 152-1, статті 161, 164-4, статтею 175-1 (за винятком порушень, вчинених у місцях, заборонених рішенням відповідної сільської, селищної, міської ради), статтями 176, 177, частини перша і друга статті 178, статті 180, 181-1, частина перша статті 182, статті 183, 192, 194, 195). Отже, за приписами статті 222 КУпАП розгляд справ про адміністративні правопорушення правил дорожнього руху, зокрема ст.125, покладено на органи Національної поліції. Від імені органів Національної поліції розглядати справи про адміністративні правопорушення і накладати адміністративні стягнення мають право працівники органів і підрозділів Національної поліції, які мають спеціальні звання, відповідно до покладених на них повноважень. Приписами частини 1 статті 1 Закону України "Про Національну поліцію" визначено, що національна поліція України (поліція) - це центральний орган виконавчої влади, який служить суспільству шляхом забезпечення охорони прав і свобод людини, протидії злочинності, підтримання публічної безпеки і порядку. Згідно частини 1 статті 13 Закону України "Про Національну поліцію" систему поліції складають: 1) центральний орган управління поліцією; 2) територіальні органи поліції. Територіальні органи поліції утворюються як юридичні особи публічного права в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі, районах, містах, районах у містах та як міжрегіональні (повноваження яких поширюються на декілька адміністративно-територіальних одиниць) територіальні органи у межах граничної чисельності поліції і коштів, визначених на її утримання (частини 1 статті 15 Закону України "Про Національну поліцію"). Відповідно до частини 1 статті 17 цього Закону поліцейським є громадянин України, який склав Присягу поліцейського, проходить службу на відповідних посадах у поліції і якому присвоєно спеціальне звання поліції. Приписами частини 3 статті 288 КУпАП визначено порядок оскарження постанови у справі про адміністративне правопорушення, передбачено, що постанову іншого органу (посадової особи) про накладення адміністративного стягнення, постанову по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване в автоматичному режимі можна оскаржити у вищестоящий орган (вищестоящій посадовій особі) або в районний, районний у місті, міський чи міськрайонний суд, у порядку, визначеному Кодексом адміністративного судочинства України, з особливостями, встановленими цим Кодексом. Аналіз наведених норм права свідчить про те, що при розгляді справ про адміністративні правопорушення, зокрема, передбачені ст.125 КУпАП, інспектори відповідного орану поліції діють не як самостійний суб`єкт владних повноважень, а від імені органів Національної поліції, а саме - від імені Департаменту патрульної поліції Національної поліції України і її територіальних органів. Отже, відповідні інспектори не можуть виступати самостійним відповідачем у таких справах, оскільки належним відповідачем є саме відповідний орган, на який, зокрема положеннями ст.222 КУпАП покладено функціональний обов`язок розглядати справи про адміністративне правопорушення, передбачені зокрема ст. 125 КУпАП. Відповідно до ст.ст. 25, 26, 42 Кодексу адміністративного судочинства України на позивача покладено обов`язок визначати відповідача у справі. Водночас позивач не позбавлений права звернутись до суду з клопотанням про залучення до участі у справі співвідповідачів і третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог. Використання у зазначених вище нормах формулювань "від імені органів Національної поліції розглядати справи про адміністративні правопорушення і накладати адміністративні стягнення", "розгляд яких віднесено до відання органів, зазначених у ст.222 - 244-20 КУпАП" вказує на те, що відповідачем у таких справах, які розглядаються судом в порядку, визначеному КАС України, є саме орган державної влади - суб`єкт владних повноважень, а не особа, яка перебуває з цим органом у трудових відносинах та від його імені здійснює розгляд справ про адміністративні правопорушення та накладає адміністративні стягнення. Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 17 вересня 2020 року по справі №742/2298/17 та від 26 грудня 2019 року по справі за №724/716/16-а. Так, Верховний Суд у вказаній справі виклав правовий висновок про те, що у справах про оскарження постанов про адміністративне правопорушення належним відповідачем у таких справах є саме орган, а не особа, яка перебуває з цим органом у трудових відносинах та від його імені здійснює розгляд справ про адміністративні правопорушення та накладає адміністративні стягнення. Згідно до частини 5 статті 242 КАС України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Колегія суддів звертає увагу позивача, що позовні вимоги заявлено до неналежної особи (суб`єкта владних повноважень), яка має відповідати за даним позовом. Відповідно до положень частини 3, 4 статті 48 КАС України, якщо позов подано не до тієї особи, яка повинна відповідати за позовом, суд до ухвалення рішення у справі за згодою позивача замінює первісного відповідача належним відповідачем, не закриваючи провадження у справі, якщо це не потягне за собою зміни підсудності адміністративної справи. Якщо позивач не згоден на заміну відповідача іншою особою, суд може залучити цю особу як другого відповідача. Частинами 6, 7 статті 48 КАС України встановлено, що після заміни сторони, залучення другого відповідача розгляд адміністративної справи починається спочатку, а заміна відповідача допускається до ухвалення рішення судом першої інстанції. Отже, визначення відповідачів, предмета та підстав спору є правом позивача. Натомість, встановлення належності відповідачів й обґрунтованості позову - обов`язком суду, який виконується під час розгляду справи. При цьому, обов`язком суду є встановлення належності відповідачів та їх заміна у разі необхідності. З цього слідує, що суд за результатами розгляду справи відмовляє в позові до неналежного відповідача та приймає рішення по суті заявлених вимог щодо належного відповідача. Проте, колегія суддів зазначає, що позивач не завжди спроможний правильно визначити відповідача. Звертаючись до суду з адміністративним позовом, позивач зазначає відповідачем особу, яка, на його думку, повинна відповідати за позовом, проте під час розгляду справи він може заявити клопотання про заміну неналежного відповідача належним. Заміна відповідача може відбутися за клопотанням не лише позивача, а й будь-якої іншої особи, яка бере участь у справі, у тому числі й за клопотанням самого відповідача. У даному випадку, з матеріалів справи не вбачається, що позивачем або іншою стороною у справі було заявлено клопотання про заміну відповідача, а суд у свою чергу позбавлений можливості здійснити таку заміну без згоди на це позивача. У даному випадку, суд апеляційної інстанції, переглядаючи рішення суду першої інстанції в порядку апеляційного провадження, позбавлений можливості в межах наданої йому КАС України компетенції виправити такий недолік та розглянути вказану справу по суті, оскільки частиною 7 статті 48 вказаного Кодексу визначено, що заміна відповідача допускається до ухвалення рішення судом першої інстанції. Іншого процесуальним законодавством не передбачено. Даний висновок суду узгоджується з позицією Верховного Суду, викладеною у постановах від 26 грудня 2019 року по справі №724/716/16, від 17 червня 2020 року по справі №127/6881/17 та від 17 вересня 2020 року по справі №742/2298/17. При цьому, колегія суддів звертає увагу позивача, що відмова у задоволенні адміністративного позову, заявленого до неналежного відповідача, враховуючи неможливість його заміни на стадії перегляду судового рішення в апеляційному порядку, не позбавляє позивача права на повторне звернення до суду з тим самим позовом, проте, вже до належного відповідача. Як наслідок, з огляду на неналежного відповідача, суд позбавлений можливості надати оцінку оскаржуваній постанові, законність якої може бути перевірена лише у випадку пред`явлення позову до особи, яка є належним відповідачем у справі. З аналізу матеріалів справи та норм права, колегія суддів доходить висновку, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог у цій частині. Відповідно до п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини, очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. Доводи апеляційної скарги зазначених вище висновків суду першої інстанції не спростовують і не дають підстав для висновку, що судом першої інстанції при розгляді справи неправильно застосовано норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, чи порушено норми процесуального права. Відповідно до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Керуючись ст.ст. 243, 250, 268, 272, 286, 308, 310, 315, 316, 321 КАС України, суд,- П О С Т А Н О В И В : Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Деснянського районного суду м. Києва від 01 жовтня 2021 року - без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати прийняття та оскарженню не підлягає. Суддя-доповідач Собків Я.М. Суддя Глущенко Я.Б. Суддя Черпіцька Л.Т.