Постанова Вінницький апеляційний суд № 127/2140/21

Справа № 127/2140/21 Провадження № 22-ц/801/2009/2021 Категорія: 47 Головуючий у суді 1-ї інстанції Бойко В. М. Доповідач:Медвецький С. К. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 21 жовтня 2021 рокуСправа № 127/2140/21м. Вінниця Вінницький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого - Медвецького С.К. (суддя-доповідач), суддів: Денишенко Т. О., Рибчинського В. П., за участю секретаря судового засідання - Очеретної М. Ю., учасники справи: позивач ОСОБА_1 , відповідачі: Вінницька обласна прокуратура, Державна казначейська служба України, розглянув у відкритому судовому засіданні цивільну справу № 127/2140/21 за апеляційними скаргами Вінницької обласної прокуратури та адвоката Кадочнікова А. О. в інтересах ОСОБА_1 на рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 27 липня 2021 року, ухвалене у складі судді Бойка В. М. у залі суду, повний текст якого складено 06 серпня 2021 року, встановив: Короткий зміст позовних вимог У січні 2021 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Вінницької обласної прокуратури, Державної казначейської служби України про відшкодування матеріальної та моральної шкоди заподіяної незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового слідства, прокуратури і суду. Позовна заява мотивована тим, що він працював на посаді продавця непродовольчих товарів у магазині «Євро Склад» у ОСОБА_2 . У магазині проводилась оптова та роздрібна торгівля мобільними телефонами та аксесуарами до них. У лютому 2015 року ОСОБА_2 припинив зайняття підприємницькою діяльністю, а він був звільнений. 04 серпня 2015 року ОСОБА_2 звернувся до Вінницького міського відділу Управління МВС у Вінницькій області щодо вчинення ним крадіжки у особливо великих розмірах. 04 серпня 2015 року щодо нього було відкрито кримінальне провадження № 12015020010005122 та 31 серпня 2016 року йому був вручений обвинувальний акт. Вироком Вінницького міського суду Вінницької області від 30 листопада 2018 року його визнано невинуватим у вчиненні інкримінованого злочину. Стороною обвинувачення та потерпілим були подані апеляційні та касаційні скарги, які за результатами розгляду залишені без задоволення. Зазначав, що емоційні переживання, викликані свідомим звинуваченням у вчиненні тяжкого злочину, негативно вплинули на його стан, спровокували загострення хронічної хвороби - бронхіальної астми. Участь у постійних судових засіданнях у справі позбавили його права на постійне працевлаштування. У зв`язку з фінансовими труднощами погіршились стосунки з дружиною, що призвело до розлучення. Він став замкнутим, роздратованим та невпевненим у собі. Унаслідок незаконного притягнення до кримінальної відповідальності йому було завдано матеріальну шкоду у вигляді втраченого заробітку. За час роботи він періодично був відсутній на робочому місці через слідчі дії та участь у судових засіданнях, що негативно вплинуло на його роботу, а тому 31 січня 2019 року він вимушений був звільнитися з постійного місця роботи. Також йому нанесено моральну шкоду, оскільки у нього погіршились відносини з оточуючими, які його сприймають як особу, яка вчинила злочин. Під слідством і судом він перебував 56 місяців. Посилаючись на зазначені обставини, ОСОБА_1 просив суд стягнути з Вінницької обласної прокуратури, шляхом безспірного списання Державною казначейською службою України з відповідного казначейського рахунку на його користь в порядку відшкодування шкоди, завданої незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду моральну шкоду у розмірі 336 000 грн, матеріальну шкоду у розмірі 60 912 грн та витрати на професійну правничу допомогу у сумі 10 000 грн. Короткий зміст рішення суду першої інстанції Рішенням Вінницького міського суду Вінницької області від 27 липня 2021 року позов задоволено частково. Стягнуто з Вінницької обласної прокуратури шляхом безспірного списання Державною казначейською службою України з відповідного казначейського рахунку на користь ОСОБА_1 в порядку відшкодування шкоди, завданої незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду моральну шкоду у розмірі 10 000 грн, матеріальну шкоду у розмірі 60 912 грн та витрати на професійну правничу допомогу у сумі 10 000 грн. У решті вимог відмовлено. Вирішено питання про розподіл судових витрат. Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що у зв`язку з тривалим перебування ОСОБА_1 під слідством та судом, йому завдано моральну шкоду, яка з урахуванням характеру і обсягу його душевних страждань, принципу розумності та справедливості підлягає стягненню з відповідача. Також суд зазначив, що позивачу підлягає відшкодуванню компенсація за неотриману заробітну плату за місцем роботи через вимушене звільнення та неможливість працевлаштуватись у зв`язку з перебуванням під слідством та судом. Короткий зміст вимог апеляційних скарг У серпні 2021 року представник позивача адвокат Кадочніков А. О подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить рішення суду першої інстанції в частині відмови в задоволенні позовних вимог скасувати й ухвали в цій частині нове судове рішення, яким задовольнити позовні вимоги повністю. У вересні 2021 року Вінницька обласна прокуратура подала апеляційну скаргу, в якій посилаючись на неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи, неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить рішення суду скасувати й ухвалити нове рішення, яким у задоволені позовних вимог відмовити у повному обсязі. Рух справи в суді апеляційної інстанції Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями Вінницького апеляційного суду від 20 серпня 2021 року для розгляду указаної справи визначено склад колегії суддів: головуючий суддя Медвецький С. К., судді: Денишенко Т. О., Рибчинський В. П. Ухвалою Вінницького апеляційного суду від 25 серпня 2021 року відкрито апеляційне провадження у цій справі за апеляційною скаргою адвоката Кадочнікова А. О. в інтересах ОСОБА_1 та надано відповідачам строк для подання відзиву на апеляційну скаргу. Ухвалою Вінницького апеляційного суду від 06 вересня 2021 року апеляційну скаргу Вінницької обласної прокуратури залишено без руху з підстав несплати судового збору та надано строк для усунення недоліків поданої апеляційної скарги протягом п`яти днів з дня отримання копії ухвали. Ухвалою Вінницького апеляційного суду від 20 вересня 2021 року відкрито апеляційне провадження у цій справі за апеляційною скаргою Вінницької обласної прокуратури та надано ОСОБА_1 строк для подання відзиву на апеляційну скаргу. Ухвалою Вінницького апеляційного суду від 04 жовтня 2021 року справу призначено до розгляду на 21 жовтня 2021 року о 9:40 год у судовому засіданні з повідомленням учасників справи. Аргументи учасників справи Доводи осіб, які подали апеляційні скарги Апеляційна скарга адвоката Кадочнікова А. О. мотивована тим, що судом першої інстанції не враховано положення Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, заподіяної громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду», відповідно до якого відшкодування моральної шкоди за час перебування під слідством чи судом проводиться, виходячи з розміру не менше одного мінімального розміру заробітної плати за кожен місяць перебування під слідством чи судом. Мотивуючи судове рішення, суд першої інстанції не зазначив підстави зменшення розміру моральної шкоди, яка підлягала відшкодуванню, відповідно до вимог зазначеного Закону. Апеляційна скарга Вінницької обласної прокуратури мотивована тим, що дії органів досудового розслідування, прокуратори і суду під час перебування ОСОБА_1 під слідством незаконними не визнавались, тому відсутні правові підстави для відшкодування шкоди. Окрім цього, суд безпідставно стягнув кошти безпосередньо з прокуратури, як з юридичної особи, оскільки відповідачем у справі є держава, яка бере участь у справі через відповідний орган державної влади і кошти на відшкодування шкоди державою підлягають стягненню з Державного бюджету України. Також в апеляційній скарзі зазначено про безпідставності стягнення втраченого заробітку та на неспівмірності витрат на правничу допомогу. Відзиви на апеляційні скарги протягом встановленого судом строку не надходили. Фактичні обставини справи, встановлені судом Судом установлено, що 16 серпня 2016 року ОСОБА_1 повідомлено про те, що він підозрюється у вчиненні кримінального правопорушення передбаченого ч. 4 ст. 185 КК України, відомості про яке внесені до Єдиного реєстру досудових розслідувань 04 серпня 0215 року за № 12015020010005122 (а. с. 72). Вироком Вінницького міського суду Вінницької області від 30 листопада 2018 року, залишеним без змін ухвалою Вінницького апеляційного суду від 24 січня 2020 року, ОСОБА_1 визнано невинуватим у вчиненні злочину передбаченого ч. 4 ст. 185 КК України та виправдано (а. с. 13-36). 31 січня 2019 року ОСОБА_1 звільнений з роботи за згодою сторін (а. с. 42-46). Відповідно до довідки № 0000-000003 від 31 січня 2019 року дохід ОСОБА_1 за період з 01 лютого 2018 року по 31 січня 2019 року склав 54 007,44 грн (а. с. 40). Позиція суду апеляційної інстанції Апеляційний суд у складі судової колегії, заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши матеріали справи і обговоривши підстави апеляційних скарг дійшов наступних висновків. Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи. Відповідно до статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. За змістом частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права і з дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Зазначеним вимогам закону рішення суду першої інстанції не відповідає. Згідно зі статтею 56 Конституції України кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень. Частиною першою статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яка з огляду на приписи частини першої статті 9 Конституції України, статті 10 ЦК України є частиною національного законодавства, встановлено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом. За змістом статей 15, 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Способами захисту особистих немайнових або майнових прав та інтересів, з якими особа має право звернутися до суду, зокрема, є відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди, відшкодування моральної (немайнової) шкоди. Статтею 23 ЦК України визначено, що особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Відповідно до частини першої статті 1176 ЦК України шкода, завдана фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту чи виправних робіт, відшкодовується державою у повному обсязі незалежно від вини посадових і службових осіб органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду. Право на відшкодування шкоди, завданої фізичній особі незаконними діями органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду, виникає у випадках, передбачених законом (частина друга статті 1176 ЦК України). Пунктом 1 частини першої статті 1 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» передбачено, що відповідно до положень цього Закону підлягає відшкодуванню шкода, завдана громадянинові внаслідок: незаконного засудження, незаконного повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, незаконного взяття і тримання під вартою, незаконного проведення в ході кримінального провадження обшуку, виїмки, незаконного накладення арешту на майно, незаконного відсторонення від роботи (посади) та інших процесуальних дій, що обмежують права громадян. У пункті 1 частини першої статті 2 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» передбачено, що право на відшкодування шкоди в розмірах і в порядку, передбачених цим Законом, виникає у випадках постановлення виправдувального вироку суду. Згідно з частиною третьою статті 13 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» відшкодування моральної шкоди за час перебування під слідством чи судом проводиться, виходячи з розміру не менше одного мінімального розміру заробітної плати за кожен місяць перебування під слідством чи судом. Межі відшкодування моральної шкоди за час перебування під слідством чи судом визначаються судом у розмірі, співмірному з мінімальним розміром заробітної плати, визначеної законодавством, за кожен місяць перебування під слідством чи судом, виходячи з мінімальної заробітної плати, встановленої законодавством на момент відшкодування. Указаний висновок відповідає правовій позиції викладеній в постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 01 жовтня 2020 року у справі № 639/2981/19 та узгоджується з правовою позицією Верховного Суду України висловленою у постанові від 02 грудня 2015 року у справі № 6-2203цс15. Також, у постанові Великої Палати Верховного суду від 20 вересня 2018 року у справі № 686/23731/15-ц (провадження № 14-298цс18) зроблено висновок, що: «моральною шкодою визнаються страждання, заподіяні громадянинові внаслідок фізичного чи психічного впливу, що призвело до погіршення або позбавлення можливості реалізації ним своїх звичок і бажань, погіршення відносин з оточуючими людьми, інших негативних наслідків морального характеру. У випадках, коли межі відшкодування моральної шкоди визначаються у кратному співвідношенні мінімальним розміром заробітної плати чи неоподатковуваним мінімумом доходів громадян, суд при вирішенні цього питання має виходити з такого розміру мінімальної заробітної плати чи неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, що діють на час розгляду справи. Законодавець визначив мінімальний розмір моральної шкоди, виходячи з установленого законодавством розміру заробітної плати на момент розгляду справи судом, за кожен місяць перебування під слідством та судом. Тобто цей розмір у будь-якому випадку не може бути зменшено, оскільки він є гарантованим мінімумом. Але визначення розміру відшкодування залежить від таких чинників, як характер і обсяг страждань (фізичного болю, душевних і психічних страждань тощо), яких зазнав позивач, можливості відновлення немайнових втрат, їх тривалість, тяжкість вимушених змін у його життєвих і суспільних стосунках, ступінь зниження престижу, репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану, і сама можливість такого відновлення у необхідному чи повному обсязі. Тобто суд повинен з`ясувати усі доводи позивача щодо обґрунтування ним як обставин спричинення, так і розміру моральної шкоди, дослідити надані докази, оцінити їх та визначити конкретний розмір моральної шкоди, зважаючи на засади верховенства права, вимоги розумності, виваженості і справедливості». Відповідно до статті 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є, зокрема, завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі. Згідно зі статтею 2 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» право на відшкодування шкоди в розмірах і в порядку, передбачених цим Законом, виникає у тому числі у випадку закриття кримінального провадження за відсутністю у діянні складу кримінального правопорушення. Вирішуючи спір, суд першої інстанції вірно встановив, що внаслідок незаконних дій органів досудового слідства та суду ОСОБА_1 перебував під слідством, його визнано невинуватим та виправдано за інкримінованим правопорушенням, а відтак дійшов правильного висновку про наявність підстав для відшкодування моральної шкоди. Разом з тим, визначаючи розмір моральної шкоди, суд першої інстанції не врахував, що у випадках, коли межі відшкодування моральної шкоди визначаються у кратному співвідношенні до мінімального розміру заробітної плати, суд при вирішенні питання має виходити з такого розміру мінімальної заробітної плати, що є чинним на час розгляду справи, при цьому визначений законом розмір відшкодування є тим мінімальним розміром, що гарантований державою. Зазначене відповідає правовій позиції, висловленій у постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 вересня 2018 року у справі № 686/23731/15-ц, провадження № 14-298цс18. При визначенні розміру моральної шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду, суд повинен визначити страждання, заподіяні громадянинові внаслідок фізичного чи психічного впливу, що призвело до погіршення або позбавлення можливостей реалізації ним своїх звичок і бажань, погіршення відносин з оточуючими людьми, інших негативних наслідків морального характеру, при цьому суд зобов`язаний враховувати, що таке відшкодування проводиться виходячи з розміру не менше одного мінімального розміру заробітної плати за кожен місяць на момент перебування під слідством чи судом (частина третя статті 13 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду»). Крім того, визначаючи розмір відшкодування, суд має керуватися принципами рівності, поміркованості, розумності та справедливості. Розмір відшкодування моральної шкоди має бути не більш, а ніж достатнім для розумного задоволення потреб потерпілої особи і не повинен призводити до її збагачення. Розмір моральної шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. У випадках, коли межі відшкодування моральної шкоди визначаються у кратному співвідношенні до мінімального розміру заробітної плати чи неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, суд має виходити з такого розміру мінімальної заробітної плати чи неоподаткованого мінімуму доходів громадян, що діють на час розгляду справи. При цьому визначений законом розмір є мінімальним, що гарантований державою, а суд, враховуючи обставини конкретної справи, може застосувати й більший розмір відшкодування. Указане відповідає правовій позиції Великої Палати Верховного Суду, яка викладена у постанові від 22 квітня 2019 року у справі № 236/893/17 (провадження № 14-4цс19). З матеріалів справи слідує, що 16 серпня 2016 року позивачу повідомлено про підозру, а вироком Вінницького міського суду Вінницької області від 30 листопада 2018 року, залишеним без змін ухвалою Вінницького апеляційного суду від 24 січня 2020 року ОСОБА_1 визнано невинуватим та виправдано у вчиненні інкримінованого злочину, тобто останній незаконно перебував під слідством та судом з 16 серпня 2016 року по 24 січня 2020 року, що складає 41 місяць і 8 днів. Розраховуючи розмір моральної шкоди, апеляційний суд виходить з того, що розмір мінімальної заробітної плати на час ухвалення судового рішення, відповідно до статті 8 Закону України «Про державний бюджет України на 2021 рік» з 01 січня 2021 року становить 6 000 грн. З огляду на викладене, колегія суддів дійшла до висновку, що відшкодування моральної шкоди не може бути менше одного мінімального розміру заробітної плати за кожен місяць перебування під слідством чи судом, а тому враховуючи обсяг моральних страждань, перенесених позивачем за період перебування під слідством та судом тривалістю 3 роки 5 місяців і 8 днів (повних 41 місяць) позивачу слід відшкодувати моральну шкоду в розмірі 246 000,00 грн (6000?41). Посилання Вінницької обласної прокуратури в апеляційній скарзі на те, що незаконність дій органів досудового розслідування, прокуратури і суду під час перебування ОСОБА_1 під слідством не встановлено, тому відсутні правові підстави для відшкодування йому шкоди, не заслуговують на увагу, оскільки положеннями статті 1 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» визначено, що завдана шкода відшкодовується державою у повному обсязі незалежно від вини посадових осіб органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду. Разом з тим, обґрунтованими є доводи апеляційної скарги Вінницької обласної прокуратури з приводу безпідставності стягнення втраченого заробітку з огляду на таке. З матеріалів справи слідує, що ОСОБА_1 31 січня 2019 року звільнено з роботи на підставі ч. 1 ст. 36 КЗпП - за згодою сторін. Право на відшкодування втраченого заробітку має особа, яка попередньо втратила такий заробіток, тобто мала його на час незаконного засудження. Доводи ОСОБА_1 про те, що він був вимушений звільнитися, оскільки участь у кримінальному провадженні негативно вплинула на його роботу, не заслуговують на увагу. Доказів, які свідчили б про звільнення ОСОБА_1 з ініціативи роботодавця, а також втрати заробітку саме з підстав перебування під слідством позивачем не надано, а тому підстави для стягнення указаних сум відсутні. Заслуговують на увагу доводи Вінницької обласної прокуратури про те, що стягнення присуджених коштів позивачу слід стягувати безпосередньо з Державного бюджету, а не з прокуратури як з юридичної особи з огляду на наступне. Кошти Державного бюджету України належать на праві власності державі. Отже, боржником у зобов`язанні зі сплати коштів Державного бюджету є держава Україна як учасник цивільних відносин (частина друга статті 2 ЦК України). Відповідно до частини першої статті 170 ЦК України держава набуває і здійснює права та обов`язки через органи державної влади у межах їхньої компетенції, встановленої законом. Відповідно до пункту 1, підпункту 3 пункту 4 Положення про Державну казначейську службу України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15 квітня 2015 року № 215, Державна казначейська служба України (Казначейство) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра фінансів і який реалізує державну політику у сферах казначейського обслуговування бюджетних коштів, коштів клієнтів відповідно до законодавства, бухгалтерського обліку виконання бюджетів та здійснює безспірне списання коштів державного та місцевих бюджетів або боржників на підставі рішення суду. Таким чином, відповідачем у справі є держава, яка бере участь у справі через відповідний орган державної влади. Кошти на відшкодування шкоди державою підлягають стягненню з Державного бюджету України, тому відсутня необхідність зазначення у резолютивній частині рішення таких відомостей, як орган, через який грошові кошти мають перераховуватися, або номера чи види рахунку, з якого має бути здійснено стягнення/списання, оскільки такі відомості не впливають ні на підстави, ні на обов`язковість відновлення права позивача в разі встановлення судом його порушення, та за своє суттю є регламентацією способу та порядку виконання судового рішення, що має відображатися у відповідних нормативних актах, а не резолютивній частині рішення (пункт 6.21 постанови Великої Палати Верховного Суду від 19 червня 2018 року у справі № 910/23967/16 (провадження № 12-110гс18). З огляду на викладене, резолютивні частини рішень не повинні містити відомостей про суб`єкта його виконання, номери та види рахунків, з яких буде здійснено безспірне списання, про які зазначив суд першої інстанції. Щодо доводів апеляційної скарги Вінницької обласної прокуратури з приводу неспівмірності витрат на правничу допомогу, суд вважає їх безпідставними, оскільки в матеріалах справи міститься договір про надання правової допомоги, акт виконаних робіт, розрахунок часу витраченого на надання правничої допомоги (детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, що дають підстави для відшкодуванням судових витрат за надання правничої допомоги в розмірі 10 000 гривень. У постанові Великої Палати Верховного Суду у справі №755/9215/15-ц від 19 лютого 2020 року зазначено, що: «саме зацікавлена сторона має вчинити певні дії, спрямовані на відшкодування з іншої сторони витрат на професійну правничу допомогу, а інша сторона має право на відповідні заперечення проти таких вимог, що виключає ініціативу суду з приводу відшкодування витрат на професійну правничу допомогу одній із сторін без відповідних дій з боку такої сторони». Велика Палата Верховного Суду при вирішенні питання про стягнення витрат на професійну правничу допомогу зазначила, що: «необхідно надати оцінку виключно тим обставинам, щодо яких позивач має заперечення». У суді першої інстанції клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги відповідачем не заявлялось, а тому немає підстав для зменшення цих витрат. Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення. Згідно зі ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: 1) неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права. З огляду на викладене, колегія суддів дійшла висновку, що рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню, як ухвалене за неповного з`ясування обставин, що мають значення для справи, недоведеності обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції вважав встановленими, невідповідності висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи, які зроблені з порушенням та неправильним застосуванням судом норм матеріального та процесуального права, що відповідно до вимог ст. 376 ЦПК України є підставами для його скасування з прийняттям нового судового рішення про часткове задоволення позову. Щодо судових витрат Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 382 ЦПК України, статті 141 ЦПК України суд розподіляє судові витрати, понесені у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції. Оскільки рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню, а позивач звільнений від сплати судового збору на підставі пункту 13 частини 2 статті 3 Закону України «Про судовий збір», судові витрати слід віднести за рахунок держави. Керуючись ст. ст. 367, 368, 374, 376, 381 384 ЦПК України, Вінницький апеляційний суд у складі колегії суддів, постановив: Апеляційні скарги Вінницької обласної прокуратури та адвоката Кадочнікова А. О. в інтересах ОСОБА_1 задовольнити частково. Рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 27 липня 2021 року скасувати й ухвалити нове судове рішення. Позов ОСОБА_1 задовольнити частково. Стягнути з Державної Казначейської служби України на користь ОСОБА_1 за рахунок Державного бюджету України шляхом безспірного списання коштів з єдиного казначейського рахунку 246 000 (двісті сорок шість тисяч) грн на відшкодування моральної шкоди та 10 000 грн витрат на професійну правничу допомогу. В іншій частині позову відмовити. Судові витрати, понесені у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції, віднести за рахунок держави в порядку встановленому Кабінетом Міністрів України. Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття, однак може бути оскаржена шляхом подачі касаційної скарги протягом тридцяти днів з дня її проголошення до Верховного Суду. Головуючий С. К. Медвецький Судді: Т. О. Денишенко В. П. Рибчинський