Постанова КЦС ВС № 127/27354/17

Постанова Іменем України 04 листопада 2020 року м. Київ справа № 127/27354/17 провадження № 61-9550св20 Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: головуючого - Луспеника Д. Д. суддів: Воробйової І. А., Коломієць Г. В., Лідовця Р. А. (суддя-доповідач), Черняк Ю. В., учасники справи: позивач - ОСОБА_1 , відповідачі: Управління Служби безпеки України у Вінницькій області, прокуратура Вінницької області, Державна казначейська служба України, розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційні скарги прокуратури Вінницької області та Державної казначейської служби України на рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 26 лютого 2019 року у складі судді Вохмінової О. С. та постанову Вінницького апеляційного суду від 02 червня 2020 року у складі колегії суддів: Якименко М. М., Ковальчука О. В., Сала Т. Б., ВСТАНОВИВ: 1.

Описова частина Короткий зміст позовних вимог У грудні 2017 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Управління Служби безпеки України у Вінницькій області (далі - УСБУ у Вінницькій області), прокуратури Вінницької області, Державної казначейської служби України (далі - ДКСУ) про відшкодування майнової та моральної шкоди, завданої незаконними діями органів дізнання, досудового слідства, прокуратури та суду. Позовна заява мотивована тим, що 04 листопада 2005 року за поданням слідчого відділу УСБУ у Вінницькій області, заступником прокурора Вінницької області Сичуком В. В. відносно нього була порушена кримінальна справа за ознаками злочинів, передбачених частиною четвертою статті 190, частиною другою статті 364 КК України, а 14 листопада 2005 року за ті ж самі дії - кримінальна справа за частиною другою статті 366 КК України, які об`єднані в одну кримінальну справу за №

610. Зазначав, що 02 грудня 2005 року його було притягнуто як обвинуваченого і 02 грудня 2005 року постановою накладено арешт на майно та застосовано запобіжний захід у виді підписки про невиїзд. 06 травня 2006 року слідчим слідчого відділу УСБУ у Вінницькій області Сичем Р. М. складено обвинувальний висновок, який затверджено заступником прокурора Вінницької області Сичуком В. В. Справа була направлена на розгляд до Староміського районного суду міста Вінниці та з того часу перебувала в провадженні судів різних інстанцій, щодо нього ухвалювалися вироки, а після скасування справа неодноразово надсилалася на додаткове розслідування за правилами КПК України 1960 року. Вказував, що 23 червня 2011 року Вінницьким районним судом Вінницької області постановою справу направлено прокурору Вінницької області для організації проведення додаткового розслідування. Розслідування доручено слідчому відділу УСБУ у Вінницькій області і вже 30 грудня 2011 року кримінальну справу в частині її порушення та пред`явлення обвинувачення за частиною четвертою статті 190, частиною другою статті 364 КК України закрито на підставі пункту 2 частини першої статті 6 КПК України 1960 року, проте 30 грудня 2011 року слідчий відділ УСБУ у Вінницькій області за тими ж подіями порушив кримінальну справу за частиною третьою статті 365 КК України. Справа об`єднана в одне провадження за № 610. 04 січня 2012 року заступником прокурора Вінницької області постанову слідчого про порушення кримінальної справи за частиною третьою статті 365 КК України скасовано як безпідставну. 30 січня 2012 року заступник начальника ГСУ СБ України Яковенко А. І. прийняв постанову про передачу кримінальної справи № 610 за його обвинуваченням у вчиненні злочинів, передбачених частиною четвертою статті 190, частиною другою статті 364, частиною другою статті 366 КК України, для подальшого провадження слідчому відділу УСБУ України в Житомирській області і 04 квітня 2012 року слідчий постановою закрив кримінальну справу в частині її порушення і пред`явлення обвинувачення у вчиненні злочинів, передбачених частиною четвертою статті 190, частиною другою статті 364 КК України за відсутністю в діяннях складу злочинів, а 04 квітня 2012 року порушив кримінальну справу за частиною третьою статті 365 і частиною другою статті 366 КК України (кримінальна справа № 475). Обвинувачення у вчиненні злочинів, передбачених частиною третьою статті 365 і частиною другою статті 366 КК України пред`явлене 09 квітня 2012 року. Зазначав, що 07 вересня 2012 року Корольовським районним судом міста Житомира постанова слідчого від 04 квітня 2012 року про порушення кримінальної справи була скасована. 07 листопада 2012 року слідчим відділом УСБУ у Житомирській області прийнято постанову про закриття кримінальної справи в частині її порушення та пред`явлення обвинувачення за частиною третьою статті 365, частиною другою статті 366 КК України за відсутністю в діянні складу злочину. 14 листопада 2012 року слідчий відділ УСБУ у Житомирській області направив кримінальну справу за частиною другою статті 366 КК України до суду для вирішення питання про звільнення від відповідальності у зв`язку з закінченням строків давності і 29 листопада 2012 року Вінницький міський суд Вінницької області відмовив у задоволенні постанови слідчого в ОВС слідчого УСБУ в Житомирській області Турлія О. В. про вирішення питання про звільнення його від кримінальної відповідальності та закриття кримінальної справи у зв`язку із закінченням строків давності. Матеріали кримінальної справи № 232/3193/12 повернув прокурору Житомирської області. 15 грудня 2014 року слідчим слідчого відділу Вінницького МВ УМВС України у Вінницькій області Покрищуком А. М. прийнято постанову про закриття кримінального провадження через відсутність складу правопорушення, передбаченого статтею 366 КК України. Вказував, що в період з 04 листопада 2005 року до 15 грудня 2014 року (121 місяць) він незаконно перебував під кримінальним переслідуванням, весь період відносно нього було обрано запобіжний захід у виді підписки про невиїзд, а на його майно було накладено арешт. Незаконними діями органу досудового слідства та прокуратури Вінницької області, яка здійснювала нагляд за слідством, йому заподіяно значних майнових та моральних збитків. Під час кримінального переслідування він не міг займатися підприємницькою діяльністю і отримувати прибуток, зокрема, від Товариства з обмеженою відповідальністю «Рудан», в якому йому належить половина статутного фонду, припинилися взаємовідносини з іншими суб`єктами господарської діяльності, розірвані ряд договорів, це унеможливило в повній мірі виконання взятих грошових зобов`язань, зокрема за договором позики від 01 лютого 2004 року на суму 20 000 доларів США, за кредитним договором від 22 серпня 2005 року на суму 8 915 доларів США, за договором позики з ОСОБА_2 на суму 7 875 доларів США, тому завдану майнову шкоду оцінив на суму 36 470 доларів США, що є еквівалентом 989 212,28 грн. Стверджував, що йому завдана моральна шкоди, яка була спричинена незаконним переслідуванням з боку правоохоронних органів, обвинуваченням, накладенням арешту на майно, обранням запобіжного заходу, незаконних проведених слідчих дій, виїмок, обшуків. Внаслідок 10-літнього періоду досудового слідства він втратив нормальні життєві зв`язки, матеріальне благополуччя сім`ї, втратив здоров`я. При цьому просив врахувати, що він тривалий час перебував на службі в органах державної безпеки, здобув авторитет і повагу, проте через необґрунтовані обвинувачення, поширення недостовірної інформації про вчинення злочинів, в тому числі через засоби масової інформації, приниження, його стосунки з багатьма оточуючими, колегами по роботі і діловими партнерами припинилися. Моральна шкода полягає у фізичному болі і стражданнях, переживаннях, завданих такими діями відповідачів, а також погіршенням стану здоров`я. Зокрема, безпідставне притягнення в якості обвинуваченого, постійне перебування в стресі, пов`язаному із слідчими діями і численними судовими засіданнями, призвело до гіпертонічного кризу і подальшої стійкої гіпертонії, ряду серцево-судинних хвороб. На підставі Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» визначив моральну шкоду в сумі 450 483 грн (121 місяць ? 3 723 грн = 450 483 грн). Уточнивши позовні вимоги, ОСОБА_1 просив суд стягнути з ДКСУ за рахунок коштів державного бюджету України шляхом списання коштів з Єдиного казначейського рахунку на його користь 450 483 грн на відшкодування моральної шкоди, завданої незаконними діями органу дізнання, досудового слідства, прокуратури та суду; 989 212,28 грн - на відшкодування майнової шкоди, завданої незаконними діями органу дізнання, досудового слідства, прокуратури та суду. Короткий зміст судових рішень суду першої, апеляційної та касаційної інстанцій Рішенням Вінницького міського суду Вінницької області від 26 лютого 2019 року, з урахуванням ухвали Вінницького міського суду Вінницької області від 17 липня 2019 року про виправлення описки, позов ОСОБА_1 задоволено частково. Стягнуто з Державного казначейства України за рахунок коштів Державного бюджету України шляхом списання коштів з Єдиного казначейського рахунку на користь ОСОБА_1 454 857 грн у відшкодування моральної шкоди. У задоволенні решти позовних вимог відмовлено. Вирішено питання розподілу судових витрат. Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що ОСОБА_1 на підставі Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» має право на відшкодування моральної шкоди, яку необхідно визначати, виходячи з мінімального розміру заробітної плати за кожен місяць перебування під слідством і судом, починаючи з часу пред`явлення обвинувачення до закриття кримінального провадження. При цьому, районний суд виходив з того, що позивачем не надано належних і допустимих доказів заробітку та інших грошових доходів, які він втратив внаслідок незаконних дій відповідачів. Договори, рішення судів, повідомлення про виконання боргових зобов`язань не є належними доказами втраченого заробітку. Також позивачем не доведено, що від підприємницької діяльності, яку він здійснював в період проведення досудового розслідування, він отримував дохід, який гарантував йому повернення позики за договором від 01 лютого 2004 року від компанії «RFK Euroinvest» та погашення кредиту від ТОВ «Укрпромбанк» за договором від 22 серпня 2005 року. Суд першої інстанції вважав, що оцінена позивачем матеріальна шкода в розмірі 36 470 доларів США не доведена належними доказами і не є заробітком чи іншим грошовим доходом в розумінні статті 1 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» та Положення про застосування Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, попереднього слідства, прокуратури і суду». Постановою Вінницького апеляційного суду від 20 червня 2019 року апеляційні скарги Управління Служби безпеки України у Вінницькій області, прокуратури Вінницької області та Державної казначейської служби України залишено без задоволення, а рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 26 лютого 2019 року - без змін. Постановою Верховного Суду від 25 березня 2020 року касаційні скарги заступника прокурора Вінницької області та Державної казначейської служби України задоволено частково. Постанову Вінницького апеляційного суду від 20 червня 2019 року в частині задоволених позовних вимог скасовано, а справу в цій частині направлено на новий розгляд до апеляційного суду (провадження № 61-13204св19). Короткий зміст оскаржуваного судового рішення суду апеляційної інстанції Постановою Вінницького апеляційного суду від 02 червня 2020 року апеляційні скарги Управління Служби безпеки України у Вінницькій області, прокуратури Вінницької області та Державної казначейської служби України залишено без задоволення, а рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 26 лютого 2019 року - без змін. Постанова апеляційного суду мотивована тим, що оскаржуване рішення районного суду відповідає вимогам статей 263-265 ЦПК України, районний суд правильно застосував норми матеріального та процесуального права, що виключає можливість задоволення апеляційної скарги. Апеляційний суд вказав, що висновки районного суду про наявність у ОСОБА_1 права на відшкодування моральної шкоди, яка визначається, виходячи з мінімального розміру заробітної плати за кожен місяць перебування під слідством і судом, починаючи з часу пред`явлення обвинувачення до закриття кримінального провадження, є правильними. При цьому, визначаючи розмір моральної шкоди, суд першої інстанції правильно застосував положення частини третьої статті 13 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» та визначив її розмір з розрахунку мінімальної зарплати в розмірі 4 173 грн, відповідно до статті 8 Закону України «Про Державний бюджет України на 2019 рік», який з січня місяця становив 4 173 грн та за 109 місяців складає 454 857 грн. Крім того, апеляційний суд послався на правові висновки Верховного Суду, викладені у постановах від 04 червня 2018 року у справі № 489/2492/17 (провадження № 61-8890св18), від 25 липня 2018 року у справі № 607/14493/16-ц (провадження № 61-12051св18), від 19 вересня 2018 року у справі № 534/955/179 (провадження № 61-22539св18), від 19 грудня 2018 року у справі № 214/5262/15ц (провадження № 61-34358св18), від 10 квітня 2019 року у справі № 149/2318/16-ц (провадження № 61-11049св18). Апеляційним судом встановлено, що процесуальний статус ОСОБА_1 у даному кримінальному провадженні не визначений. Процесуальні слідчі дії щодо ОСОБА_1 не проводяться, як на час ухвалення рішення судом першої інстанції, так і на час апеляційного розгляду справи. Колегія суддів відхилила доводи апеляційних скарг УСБУ у Вінницькій області та прокуратури Вінницької області щодо того, що постанову про закриття кримінальної справи від 15 грудня 2014 року було скасовано прокуратурою Вінницької області 28 лютого 2018 року, оскільки постанова була скасована після звернення позивача до суду з позовом, відповідачі в заперечення позову не надали доказів того, що після її скасування проводяться процесуальні дії у кримінальному провадженні, а на час ухвалення постанови апеляційним судом ОСОБА_1 вручене повідомлення про підозру. Короткий зміст вимог касаційних скарг У касаційній скарзі прокуратура Вінницької області, посилаючись на неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить оскаржувані судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій в частині стягнення моральної шкоди у розмірі 454 857 грн скасувати і ухвалити нове судове рішення про відмову у задоволенні позову ОСОБА_1 . У касаційній скарзі Державна казначейська служба України просить оскаржувані судові рішення скасувати і ухвалити нове судове рішення про відмову у задоволенні позову ОСОБА_1 . У частині позовних вимог про відшкодування майнової шкоди, судові рішення не оскаржуються, отже, на підставі частини першої статті 400 ЦПК України у цій частині в касаційному порядку не переглядаються. Аргументи учасників справи Доводи особи, яка подала касаційну скаргу Касаційна скарга прокуратури Вінницької області мотивована тим, що на підставі пункту 2 частини першої статті 2 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, попереднього слідства, прокуратури і суду» право на відшкодування шкоди в розмірах і порядку, передбачених цим законом, виникає у випадку закриття кримінального провадження за відсутністю події кримінального правопорушення, відсутністю у діянні складу кримінального правопорушення або не встановлення достатніх доказів для доведення винуватості особи у суді і вичерпанням можливостей їх отримання. Отже, встановлення обставин щодо скасування постанови про закриття кримінального провадження від 15 грудня 2014 року вказує на неможливість відшкодування шкоди на підставі статті 1176 ЦК України та Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, попереднього слідства, прокуратури і суду», оскільки кримінальне провадження на час розгляду справи в судах попередніх інстанцій тривало. Крім того, апеляційний суд, встановивши факт скасування постанови про закриття кримінального провадження від 15 грудня 2014 року і зазначивши, що досудове розслідування у кримінальному провадженні проводиться не щодо позивача, не перевірив процесуальний статус позивача у вказаному провадженні, який на стадії відкриття кримінального провадження був притягнутий як обвинувачений за КПК України 1960 року, на його майно був накладений арешт і обрано запобіжний захід у виді підписки про невиїзд. Скасування постанови про закриття кримінального провадження не змінює статус особи, як і не змінює види запобіжних заходів вжитих до неї, що були застосовані під час слідства. Зазначає, що постанови слідчих про притягнення позивача, як обвинуваченого, про накладення арешту на його майно та постанова про застосування до нього запобіжного заходу у вигляді підписки про невиїзд в установленому порядку не скасовані та на момент розгляду справи є чинними, а тому відсутні докази на підтвердження незаконності бездіяльності органів досудового слідства та прокуратури. Крім того, кримінальне провадження № 12013010010000590 не завершене, остаточного процесуального рішення уповноваженими правоохоронними органами не прийнято. Касаційна скарга Державної казначейської служби України мотивована тим, що матеріали справи не містять жодних доказів про визнання дій органів дізнання, досудового слідства, прокуратури та суду незаконними щодо вчинення будь-яких процесуальних дій в межах кримінальної справи щодо ОСОБА_1 . Вказує, що відповідно до постанови Великої Палати Верховного Суду від 19 червня 2018 року у справі № 910/23967/16 боржником у зобов`язанні зі сплати коштів державного бюджету є держава Україна як учасник цивільних відносин, отже, помилковими є висновки судів про стягнення коштів безпосередньо з УДКС. Підставою касаційного оскарження вказаних судових рішень заявники вказують неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та порушення норм процесуального права за відсутності висновку Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах, що передбачено пунктом 3 частини другої статті 389 ЦПК України. Відзив на касаційні скарги учасники справи не подали. Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції У червні 2020 року касаційна скарга прокуратури Вінницької області надійшла до Верховного Суду. У липні 2020 року касаційна скарга Державної казначейської служби України надійшла до Верховного Суду. Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 19 серпня 2020 року відкрито касаційне провадження у вказаній справі за касаційною скаргою прокуратури Вінницької області. Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 19 серпня 2020 року відкрито касаційне провадження у вказаній справі за касаційною скаргою Державної казначейської служби України. Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 28 вересня 2020 року справу призначено до розгляду. Фактичні обставини справи, встановлені судами 04 листопада 2005 року за поданням слідчого відділу УСБУ у Вінницькій області заступником прокурора Вінницької області щодо ОСОБА_1 порушено кримінальну справу за ознаками злочинів, передбачених частиною четвертою статті 190 КК України за фактом заволодіння ним шляхом обману майном Відкритого акціонерного товариства «Автосервіс» на загальну суму 395 208 грн, що становить особливо великі розміри, за частиною другою статті 364 КК України, вчинене в особливо великих розмірах та зловживання при цьому службовим становищем, що спричинило тяжкі наслідки; підслідність визначена СВ УСБУ у Вінницькій області. 14 листопада 2005 року заступником прокурора Вінницької області щодо ОСОБА_1 за тим же фактом порушена кримінальна справа за частиною другою статті 366 КК України, яка об`єднана в одну кримінальну справу № 610. 16 листопада 2005 року СВ УСБУ у Вінницькій області ОСОБА_1 притягнуто як обвинуваченого у кримінальній справі № 610 і пред`явлено йому обвинувачення у вчиненні злочинів, передбачених частиною четвертою статті 190, частиною другою статті 364, частиною другою статті 366 КК України. 02 грудня 2005 року УСБУ у Вінницькій області прийнято постанову про накладення арешту на майно ОСОБА_1 і згідно з протоколом від 02 грудня 2005 року арешт накладений на належний позивачу автомобіль. 02 грудня 2005 року ОСОБА_1 обрано запобіжний захід у виді підписки про невиїзд. 10 лютого 2006 року СВ УСБУ у Вінницькій області ОСОБА_1 притягнуто як обвинуваченого у кримінальній справі № 610 і пред`явлено обвинувачення за частиною четвертою статті 190, частиною другою статті 364, частиною другою статті 366 КК України. 13 лютого 2006 року СВ УСБУ у Вінницькій області проведений огляд помешкання ОСОБА_1 з метою виявлення майна на яке можливо накласти арешт. 06 травня 2006 року слідчим СВ УСБУ у Вінницькій області складений обвинувальний висновок, який затверджений заступником прокурора Вінницької області. Справа була направлена на розгляд до суду і з того часу перебувала в провадженні судів різних інстанцій. 20 листопада 2006 року Староміським районним судом міста Вінниці був постановлений обвинувальний вирок про визнання ОСОБА_1 винним за частиною четвертою статті 190, частиною другою статті 364, частиною другою статті 366 КК України та призначене покарання у виді шести років позбавлення волі з конфіскацією майна та позбавленням права обіймати керівні і службові посади, займатись управлінською та службовою діяльністю строком на три роки. Вказаний вирок був скасований апеляційним судом Вінницької області 22 березня 2007 року. Справа неодноразово направлялась на додаткове розслідування за правилами КПК України 1960 року. 23 червня 2011 року Вінницьким районним судом Вінницької області прийнято постанову про направлення справи прокурору Вінницької області для організації проведення додаткового розслідування. Розслідування доручено СВ УСБУ у Вінницькій області. 30 грудня 2011 року СВ УСБУ у Вінницькій області кримінальну справу в частині її порушення та пред`явлення обвинувачення за частиною четвертою статті 190, частиною другою статті 364 КК України закрито на підставі пункту 2 частини першої статті 6 КПК України 1960 року за відсутністю в діяннях ОСОБА_1 складів вказаних злочинів. 30 грудня 2011 року СВ УСБУ у Вінницькій області за тими ж подіями щодо перевищення службових повноважень, що спричинило тяжкі наслідки правам та інтересам Відкритого акціонерного товариства «Вінницький консервний завод» порушено кримінальну справу за частиною третьою статті 365 КК України. Справа об`єднана в одне провадження № 610. 04 січня 2012 року заступником прокурора Вінницької області постанову слідчого про порушення кримінальної справи за частиною третьою статті 365 КК України скасовано як безпідставну. 20 січня 2012 року начальником відділу прокуратури Вінницької області постанову СВ УСБУ у Вінницькій області від 30 грудня 2011 року про закриття кримінальної справи відносно ОСОБА_1 в частині її порушення та пред`явлення обвинувачення у вчиненні злочинів, передбачених частиною четвертою статті 190, частиною другою статті 364 КК України скасовано. 30 січня 2012 року заступником начальника ГСУ СБ України винесено постанову про передачу кримінальної справи № 610 по обвинуваченню ОСОБА_1 у вчиненні злочинів, передбачених частиною четвертою статті 190, частиною другою статті 364, частиною другою статті 366 КК України для подальшого провадження СВ УСБУ України в Житомирській області. Справі присвоєний номер 475. 04 квітня 2012 року слідчим відділом УСБУ в Житомирській області винесена постанова про закриття кримінальної справи в частині її порушення і пред`явлення обвинувачення у вчиненні злочинів, частиною четвертою статті 190, частиною другою статті 364 КК України за відсутністю в діяннях ОСОБА_1 складів злочинів. 04 квітня 2012 року СВ УСБУ в Житомирській області порушив кримінальну справу щодо ОСОБА_1 за частиною третьою статті 365 і частиною другою статті 366 КК України (кримінальна справа № 475). 09 квітня 2012 року СВ УСБУ в Житомирській області пред`явив ОСОБА_1 обвинувачення у вчиненні злочинів, передбачених частиною третьою статті 365 і частиною другою статті 366 КК України. Раніше обраний запобіжний захід у виді підписки про невиїзд було залишено без змін. 10 квітня 2012 року слідчий СВ УСБУ у Вінницькій області провів огляд помешкання ОСОБА_1 на підставі постанови про накладення арешту на майно від 06 лютого 2006 року і склав протокол про відсутність майна, яке підлягає опису та на яке може бути накладений арешт. Постановою Корольовського районного суду міста Житомира від 07 вересня 2012 року, залишеною без змін ухвалою Апеляційного суду Житомирської області 02 жовтня 2012 року, постанова слідчого від 04 квітня 2012 року про порушення кримінальної справи була скасована. 07 листопада 2012 року слідчим відділом УСБУ у Житомирській області винесено постанову про закриття кримінальної справи в частині її порушення та пред`явлення обвинувачення за частиною третьою статті 365 і частиною другою статті 366 КК України за відсутністю в діянні ОСОБА_1 складів вказаних злочинів. 14 листопада 2012 року слідчий відділ УСБУ у Житомирській області направив кримінальну справу за частиною другою статті 366 КК України до суду для вирішення питання про звільнення від відповідальності в зв`язку із закінченням строків давності. 29 листопада 2012 року Вінницький міський суд Вінницької області відмовив в задоволенні постанови слідчого в ОВС СВ УСБУ в Житомирській області про звільнення ОСОБА_1 від кримінальної відповідальності та закриття кримінальної справи у зв`язку із закінченням строків давності і повернув кримінальну справу прокурору Житомирської області у зв`язку з тим, що обвинувачений ОСОБА_1 своєї вини у вчиненні злочину, передбаченого частиною другою статті 366 КК України, протягом досудового слідства не визнавав та не визнає, проти закриття кримінальної справи в зв`язку з закінченням строків давності заперечив та бажав домогтися публічного виправдання шляхом закриття кримінальної справи за пункту 2 частини першої статті 6 КПК України 1960 року, що є реабілітуючою підставою, тому суд направив справу для продовження слідства, оскільки закриття кримінальної справи на підставі статей 7-1, 11-1 КПК України 1960 року та статей 49 КК України може призвести до істотного порушення процесуальних прав ОСОБА_1 14 лютого 2013 року заступником прокурора Житомирської області визначено підслідність у вказаній кримінальній справі за органами внутрішніх справ УМВС у Вінницькій області. 22 листопада 2013 року Вінницьким МВ УМВС України у Вінницькій області внесено відомості до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12013010010000590 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого частиною другою статті 366 КК України. 15 грудня 2014 року слідчий СВ Вінницького МВ УМВС України у Вінницькій області прийняв постанову про закриття кримінального провадження відносно ОСОБА_1 за відсутністю складу злочину, передбаченого статтею 366 КК України. ОСОБА_1 перебував під слідством і судом 109 місяців, з 16 листопада 2005 року (день пред`явлення обвинувачення) до 15 грудня 2014 року (день закриття кримінального провадження). Протягом всього досудового слідства на майно ОСОБА_1 був накладений арешт відповідно до постанови від 24 листопада 2005 року і з 02 грудня 2005 року ОСОБА_1 обраний запобіжний захід у виді підписки про невиїзд. У зв`язку із закриттям кримінального провадження, ОСОБА_1 звернуся до Вінницького ВП ГУНП у Вінницькій області щодо надання повідомлення установленого зразка для вирішення питання про відшкодування шкоди, завданої незаконними діями органів дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду, проте 31 травня 2016 року ОСОБА_1 надана відповідь, що Вінницький ВП ГУНП у Вінницькій області не є правонаступником прав та обов`язків Вінницького міського відділу УМВС України у Вінницькій області, тому повідомлення не може надати. Постанову про закриття кримінального провадження від 15 грудня 2014 року скасовано прокуратурою Вінницької області від 28 лютого 2018 року,матеріали кримінального провадження № 12013010010000590 направлено керівнику Вінницької місцевої прокуратури для організації подальшого досудового розслідування (том 2, а. с. 137). 2.

Мотивувальна частина Позиція Верховного Суду Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи. Підстави касаційного оскарження судових рішень визначені у частині другій статті 389 ЦПК України. Відповідно до підпункту 1 пункту 5 частини другої статті 392 ЦПК України у разі подання касаційної скарги на підставі пункту 1 частини другої статті 389 цього Кодексу в касаційній скарзі зазначається постанова Верховного Суду, в якій викладено висновок про застосування норми права у подібних правовідносинах, що не був врахований в оскаржуваному судовому рішенні. Підставою касаційного оскарження вказаних судових рішень заявники вказують неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та порушення норм процесуального права за відсутності висновку Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах, що передбачено пунктом 3 частини другої статті 389 ЦПК України. Касаційна скарга Державної казначейської служби України підлягає задоволенню. Касаційна скарга прокуратури Вінницької області підлягає задоволенню. Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права Відповідно до вимог частин першої та другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. Згідно із частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу. У частинах першій, другій та п`ятій статті 263 ЦПК України встановлено, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Зазначеним вимогам закону оскаржувані судові рішення не відповідають. Згідно зі статтею 56 Конституції України кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень. Відповідно до частини першої статті 1176 ЦК України шкода, завдана фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту чи виправних робіт, відшкодовується державою у повному обсязі незалежно від вини посадових і службових осіб органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду. За відсутності підстав для застосування частини першої статті 1176 ЦК України, в інших випадках заподіяння шкоди цими органами діють правила частини шостої цієї статті - така шкода відшкодовується на загальних підставах, тобто виходячи із загальних правил про відшкодування шкоди, завданої органом державної влади, їх посадовими та службовими особами (статті 1173, 1174 цього Кодексу). Стаття 23 ЦК України передбачає право особи на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав, яка полягає, зокрема, у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів. Відповідно до статті 1174 ЦК України шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю посадової або службової особи органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні нею своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цієї особи. Згідно з пунктом 1 частини першої статті 1 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» відповідно до положень цього Закону підлягає відшкодуванню шкода, завдана громадянинові внаслідок незаконного засудження, незаконного повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, незаконного взяття і тримання під вартою, незаконного проведення в ході кримінального провадження обшуку, виїмки, незаконного накладення арешту на майно, незаконного відсторонення від роботи (посади) та інших процесуальних дій, що обмежують права громадян. Статтею 2 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» передбачено, що право на відшкодування шкоди в розмірах і в порядку, передбачених цим Законом, виникає у випадку, зокрема, закриття кримінального провадження за відсутністю події кримінального правопорушення, відсутністю у діянні складу кримінального правопорушення або невстановленням достатніх доказів для доведення винуватості особи у суді і вичерпанням можливостей їх отримати. Відшкодування моральної шкоди провадиться у разі, коли незаконні дії органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури і суду завдали моральної втрати громадянинові, призвели до порушення його нормальних життєвих зв`язків, вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя. Районний суд, з висновками якого погодився апеляційний суд, на підставі Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» вважав, що ОСОБА_1 має право на відшкодування моральної шкоди, яку необхідно визначати, виходячи з мінімального розміру заробітної плати за кожен місяць перебування під слідством і судом, починаючи з часу пред`явлення обвинувачення до закриття кримінального провадження. З такими висновками судів попередніх інстанцій колегія суддів не погоджується, оскільки судами не взято до уваги положення статті 2 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду», у якій чітко визначено, у яких випадках у особи виникає право на відшкодування шкоди. Тобто, вказаний закон пов`язує виникнення права на відшкодування шкоди з наявністю підстав виникнення шкоди та умовами виникнення права на її відшкодування. Судами встановлено, що 22 листопада 2013 року Вінницьким МВ УМВС України у Вінницькій області внесено відомості до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12013010010000590 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого частиною другою статті 366 КК України, провадження по якому було закрито на підставі постанови прокуратури Вінницької області від 15 грудня 2014 року. Скасувавши 28 лютого 2018 року постанову про закриття кримінального провадження від 15 грудня 2014 року, прокуратура Вінницької області направила матеріали кримінального провадження № 12013010010000590 керівнику Вінницької місцевої прокуратури для організації подальшого досудового розслідування. Отже, суди попередніх інстанцій дійшли помилкового висновку про наявність підстав для задоволення позову ОСОБА_1 у частині стягнення моральної шкоди, оскільки постанова про закриття кримінального провадження від 15 грудня 2014 року, яка була підставою для задоволення позову, була скасована прокуратурою Вінницької області 28 лютого 2018 року, тобто до ухвалення судового рішення як судом першої, так і апеляційної інстанцій. У зв`язку з відсутністю підстав та умов, передбачених положеннями статей 1, 2 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду», статті 22 ЦК України, частини першої, другої статті 1176 ЦК України, для відшкодування моральної шкоди, позов ОСОБА_1 в оскаржуваній частині задоволенню не підлягає. Скасування постанови про закриття кримінального провадження від 15 грудня 2014 року свідчить про наявність кримінального провадження та проведення певних процесуальних дій. Відповідно до частин першої та четвертої статті 412 ЦПК України підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права. Оскільки обставини справи судами попередніх інстанцій були встановлені в достатньому для ухвалення рішення у справі обсязі, немає необхідності для встановлення нових обставин, збирання нових або здійснення переоцінки доказів, проте судами в частині позовних вимог про відшкодування моральної шкоди було ухвалено рішення з неправильним застосуванням норм матеріального права та порушенням норм процесуального права, то колегія суддів дійшла висновку про скасування оскаржуваних судових рішень у зазначеній частині та ухвалення нового рішення про відмову у задоволенні позову ОСОБА_1 у цій частині. Керуючись статтями 400, 402, 409, 412, 416, 419, 436 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ: Касаційну скаргу прокуратури Вінницької області задовольнити. Касаційну скаргу Державної казначейської служби України задовольнити. Рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 26 лютого 2019 року в частині позовних вимог ОСОБА_1 про стягнення з Державного казначейства України за рахунок коштів Державного бюджету України шляхом списання коштів з Єдиного казначейського рахунку на користь ОСОБА_1 454 857 грн у відшкодування моральної шкоди та постанову Вінницького апеляційного суду від 02 червня 2020 року скасувати. У задоволенні позову ОСОБА_1 в частині позовних вимог про стягнення з Державного казначейства України за рахунок коштів Державного бюджету України шляхом списання коштів з Єдиного казначейського рахунку на його користь моральної шкоди відмовити. В решті рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 26 лютого 2019 року залишити без змін. Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає. Головуючий Судді:Д. Д. Луспеник І. А. Воробйова Г. В. Коломієць Р. А. Лідовець Ю. В. Черняк