Постанова Вінницький апеляційний суд № 127/36194/25

Справа № 127/36194/25 Провадження № 22-ц/801/1023/2026 Категорія: 47 Головуючий у суді 1-ї інстанції Воробйов В. В. Доповідач:Ковальчук О. В. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 23 червня 2026 рокуСправа № 127/36194/25м. Вінниця Вінницький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого Ковальчука О. В., суддів: Панасюка О. С., Шемети Т. М., за участю секретаря судового засідання Кулішко Б.А., розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Вінницької обласної прокуратури, за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, Головного управління Державної казначейської служби у Вінницькій області, про відшкодування моральної шкоди, завданої незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування та прокуратури, за апеляційною скаргою Вінницької обласної прокуратури на рішення Вінницького міського суду Вінницької області, ухвалене суддею цього суду Воробйовим В. В. 02 лютого 2026 року, повний текст судового рішення складено 12 лютого 2026 року, УСТАНОВИВ: У листопаді 2025 року адвокат Жовмір Д. О. в інтересах ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Вінницької обласної прокуратури, за участю третьої особи без самостійних вимог щодо предмета спору Головного управління Державної казначейської служби у Вінницькій області, про стягнення моральної шкоди, завданої незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування та прокуратури. Позовні вимоги мотивовано тим, що 11.01.2020 ОСОБА_1 було затримано як підозрюваного в приміщенні СУ ГУНП у Вінницькій області у кримінальному провадженні № 12020020220000036 від 11.01.2020. Процесуальне керівництво у кримінальному провадженні здійснювала Вінницька обласна прокуратура. 12.01.2020 ОСОБА_1 повідомлено про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 186 КК України, вчиненому з корисливих мотивів за попередньою змовою. 13.01.2020 ухвалою слідчого судді Вінницького міського суду Вінницької області Сегеді В. Л. обрано запобіжний захід у вигляді тримання під вартою та поміщено до СІЗО ДУ «Вінницька установа виконання покарань № 1». 13.12.2021 вироком Могилів-Подільського міськрайонного суду Вінницької області у кримінальному провадженні № 138/1907/20 ухвалено вирок, яким ОСОБА_1 визнано невинуватим у пред`явленому обвинуваченні за ч. 3 ст. 186 КК України та виправдано на підставі п. 2 ч. 1 ст. 373 КПК України через недоведеність вчинення ним вказаного кримінального правопорушення. 21.06.2022 ухвалою Вінницького апеляційного суду вказаний вище вирок залишено без змін. За таких обставин, представник позивача вказав, що ОСОБА_1 незаконно перебував під слідством та судом з 11.01.2020 по 21.06.2022, що становить 2 роки 160 днів або 29 місяців, у результаті чого останній був позбавлений прав людини на: свободу та особисту недоторканність, свободу пересування, вільний вибір місця проживання, відпочинок, достатній життєвий рівень, а також був змушений спілкуватись із правоохоронними органами, витрачати кошти на адвокатів, на прибуття до суду. Крім цього, упродовж тривалого часу ОСОБА_1 був вимушений пропускати роботу, адже зобов`язаний ухвалою суду на першу вимогу прибувати до слідчого, прокурора, суду, що відображалось на розмірі заробітної плати. На особисті речі ОСОБА_1 було накладено арешт, який скасовано лише виправдувальним вироком суду від 13.12.2021, що також створювало відповідні незручності. Крім того, сім`я ОСОБА_1 фактично розпалась, а життя перетворилось на суцільну спробу довести рідним та оточуючим, що він добропорядний громадянин. З огляду на викладене, можливий розмір грошової компенсації за завдані страждання (моральну шкоду) ОСОБА_1 оцінює в 500000 грн, що підлягає відшкодуванню в повному обсязі, згідно із Законом України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду». 02 лютого 2026 року рішенням Вінницького міського суду Вінницької області позов задоволено частково, ухвалено стягнути на користь ОСОБА_1 за рахунок державного бюджету шляхом безспірного списання з єдиного казначейського рахунку компенсацію завданої незаконними діями органів досудового розслідування та прокуратури моральної шкоди в розмірі 250763,00 грн. (двісті п`ятдесят тисяч сімсот шістдесят три гривні 00 коп.). В іншій частині позовних вимог відмовлено. Не погодившись з ухваленим рішенням у частині вирішення позовних вимог, які задоволено, Вінницька обласна прокуратура, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, визнання встановленими обставин, які не були доведені належними, допустимими, достовірними та достатніми доказами, у апеляційній скарзі просить оскаржуване рішення скасувати та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволені позовних вимог в повному обсязі. На обґрунтування доводів апеляційної скарги посилається на те, що процесуальні дії у кримінальному провадженні щодо ОСОБА_1 були правомірними, тому що затримання, обшуки, накладення арешту на майно та обрання запобіжного заходу здійснювалися на підставі ухвал слідчих суддів, які набрали законної сили та не були скасовані. Виправдувальний вирок суду сам по собі не встановлює протиправність дій чи рішень органів досудового розслідування та прокуратури, а законність їхньої діяльності під час досудового розслідування не була спростована у встановленому законом порядку. Позивач не надав жодних належних доказів заподіяння йому моральних чи фізичних страждань, а також не довів фактів фізичного чи психічного впливу з боку правоохоронних органів. Відзив на апеляційну скаргу не надходив. Апеляційний суд відповідно до вимог ст. 367 ЦПК України, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, вважає, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції в оскаржуваній частині - без змін з таких підстав. Статтею 375 ЦПК України передбачено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права. Згідно з ч. 1 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутись до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів. Відповідно до ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Положеннями ст. ст. 12, 81 ЦПК України встановлено, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Судом установлено, що вироком Могилів-Подільського міськрайонного суду Вінницької області від 13.12.2021 у справі №138/1907/20, який залишено без змін ухвалою Вінницького апеляційного суду від 21.06.2022, ОСОБА_2 , ОСОБА_1 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 визнано невинуватими у пред`явленому їм обвинуваченні за ч. 3 ст. 186 КК України та виправдано їх на підставі п. 2 ч. 1 ст. 373 КПК України через недоведеність вчинення ними даного кримінального правопорушення. Скасовано арешт, накладений ухвалою слідчого судді Вінницького міського суду Вінницької області від 26.02.2020 на майно, вилучене в ході обшуку у ОСОБА_1 , а саме: чоловічі куртку, кросівки «Adidas», спортивний костюм світло-сірого кольору, що знаходяться на зберіганні в камері зберігання речових доказів ГУНП у Вінницькій області, повернувши їх ОСОБА_1 , як законному володільцю (а.с.7-16, 17-20). Зі змісту вказаного вироку суду вбачається, що: відповідно до протоколу затримання від 11.01.2020 ОСОБА_1 було затримано як підозрюваного 11.01.2020 в 07 год. 30 хв. в приміщенні СУ ГУНП у Вінницькій області в м. Вінниця по вул. Театральна,

10. Під час обшуку нічого не вилучалось; ухвалою слідчого судді Вінницького міського суду Вінницької області від 13.01.2020 до підозрюваного ОСОБА_1 застосовано запобіжний захід у виді тримання під вартою до 10.03.2020 з визначенням застави в розмірі 162160 грн; ухвалою слідчого судді Вінницького міського суду Вінницької області від 06.03.2020 продовжено на два місяці підозрюваному ОСОБА_1 строк дії обов`язків, передбачених ч. 5 ст.194 КПК України; дія запобіжних заходів, застосованих до обвинувачених під час досудового слідства, закінчилась ще до направлення обвинувального акту до суду (в травні 2020 року) і в подальшому сторона обвинувачення не клопотала про обрання запобіжних заходів. Таким чином, у встановленому законом порядку підтверджено невинуватість ОСОБА_1 , якого вироком суду виправдано через недоведеність вчинення ними даного кримінального правопорушення. Статтею 56 Конституції України кожному гарантовано право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень. На підставі вказаної норми права, відшкодуванню за рахунок держави підлягає шкода у випадку встановлення факту заподіяння такої шкоди незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади. Спеціальні підстави відповідальності за шкоду, завдану незаконними діями органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду, визначені ст. 1176 ЦК України. Ці підстави характеризуються особливостями суб`єктного складу заподіювачів шкоди, серед яких законодавець виокремлює посадових чи службових осіб органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, органи досудового розслідування, прокуратури або суду, та особливим способом заподіяння шкоди. Сукупність цих умов і є підставою покладення цивільної відповідальності за завдану шкоду саме на державу. Шкода, завдана незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, розслідування, прокуратури або суду, відшкодовується державою у випадках вчинення незаконних дій, перелік яких охоплюється частиною першою статті 1176 ЦК України, а саме у випадку незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту чи виправних робіт незалежно від вини посадових і службових осіб органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду. Частиною 7 ст. 1176 ЦК України установлено, що порядок відшкодування шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, органу досудового розслідування, прокуратури або суду, встановлюється законом. Таким спеціальним законом є Закон України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» від 01 грудня 1994 року № 266/94-ВР (далі - Закон № 266/94-ВР). Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 1 Закону № 266/94-ВР підлягає відшкодуванню шкода, завдана громадянинові внаслідок незаконного засудження, незаконного повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, незаконного взяття і тримання під вартою, незаконного проведення в ході кримінального провадження обшуку, виїмки, незаконного накладення арешту на майно, незаконного відсторонення від роботи (посади) та інших процесуальних дій, що обмежують права громадян. У ст. 3 Закону № 266/94-ВР визначено, що в наведених у ст. 1 цього Закону випадках громадянинові відшкодовується, зокрема моральна шкода. Статтями 2, 4 Закону № 266/94-ВР установлено, що право на відшкодування шкоди в розмірах і в порядку, передбачених цим Законом, виникає у випадку, зокрема, постановлення виправдувального вироку суду. Відшкодування моральної шкоди провадиться у разі, коли незаконні дії органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури і суду завдали моральної втрати громадянинові, призвели до порушення його нормальних життєвих зв`язків, вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя. Згідно зі ст. 13 Закону № 266/94-ВР питання про відшкодування моральної шкоди за заявою громадянина вирішується судом відповідно до чинного законодавства в ухвалі, що приймається відповідно до частини першої статті 12 цього Закону. Розмір моральної шкоди визначається з урахуванням обставин справи в межах, встановлених цивільним законодавством. Відшкодування моральної шкоди за час перебування під слідством чи судом провадиться виходячи з розміру не менше одного мінімального розміру заробітної плати за кожен місяць перебування під слідством чи судом. Підставою для відшкодування шкоди у цій справі є незаконне повідомлення ОСОБА_1 про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого частиною третьою статті 186 КК України, тривале перебування під слідством та судом, а також застосування запобіжних заходів, що завершилося ухваленням виправдувального вироку у зв`язку з недоведеністю вчинення ним кримінального правопорушення. Унаслідок цих дій ОСОБА_1 було завдано моральної шкоди та душевних страждань, що призвели до порушення його нормальних життєвих зв`язків. Відшкодування моральної шкоди провадиться у разі, коли незаконні дії органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури і суду завдали моральної втрати громадянинові, призвели до порушення його нормальних життєвих зв`язків, вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя. Моральною шкодою визнаються страждання, заподіяні громадянинові внаслідок фізичного та психічного впливу, що призвело до погіршення або позбавлення можливостей реалізації ним своїх звичок і бажань, погіршення відносин з оточуючими людьми, інших негативних наслідків морального характеру (частини п`ята, шоста статті 4 Закону № 266/94-ВР). За змістом ст. 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає, зокрема, у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів. За загальним правилом підставою виникнення зобов`язання про компенсацію моральної шкоди є завдання моральної шкоди іншій особі. Зобов`язання про компенсацію моральної шкоди, завданої особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади при здійсненні своїх повноважень виникає за таких умов: наявність моральної шкоди; протиправність поведінки особи, яка завдала моральної шкоди; наявність причинного зв`язку між протиправною поведінкою особи, яка завдала моральної шкоди, та її результатом моральною шкодою. Отже, суд має встановити: по-перше, невідповідність рішення, дії чи бездіяльності органу чи відповідно їх посадової або службової особи вимогам закону чи іншого нормативного акта; по-друге, факт заподіяння цим рішенням, дією чи бездіяльністю шкоди фізичній або юридичній особі. За наявності цих умов є підстави покласти цивільну відповідальність за завдану шкоду саме на державу. Відповідно до положень ч. 3 ст. 12, ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, установлених цим Кодексом. Згідно з ч. 6 ст. 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Статтею 80 ЦПК України визначено, що достатніми є докази, які в своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання. Визначаючи розмір відшкодування заподіяної ОСОБА_1 моральної шкоди, суд першої інстанції обґрунтовано виходив із засад розумності, виваженості та справедливості. Суд першої інстанції правильно врахував характер, глибину та тривалість душевних страждань ОСОБА_1 , зокрема те, що від дня повідомлення йому про підозру у вчиненні кримінального правопорушення до дня набрання виправдувальним вироком законної сили пройшло 2 роки 160 днів (усього 890 днів), із яких 4 дні позивач безпосередньо перебував під вартою в СІЗО. Судом обґрунтовано взято до уваги, що ОСОБА_1 затрачено чимало часу та зусиль для відновлення своїх прав у судовому порядку, його було обмежено у вільному пересуванні, виборі місця проживання та спілкуванні з рідними через покладені судом обов`язки, він був позбавлений можливості спокійно працювати, а на його особисті речі тривалий час було накладено арешт, що в сукупності призвело до порушення його нормальних життєвих зв`язків та постійного стану стресу. Тому, з урахуванням засад розумності, виваженості і справедливості, а також гарантованого державою мінімуму, визначеного Законом України «Про державний бюджет на 2026 рік» (встановлена мінімальна заробітна плата станом на момент розгляду справи складала 8 647 грн 00 к.), суд першої інстанції правомірно визначив належний розмір відшкодування моральної шкоди, виходячи з розрахунку: 29 місяців (перебування під слідством і судом) х 8 647 грн 00 к., що становить 250 763 грн 00 коп. Правильність цього розрахунку не оспорюється. Доводи апеляційної скарги про те, що сторона обвинувачення діяла законно, а процесуальні дії (затримання, обшук, арешт майна, тримання під вартою) вчинялися на підставі ухвал слідчих суддів, а також те, що факт протиправності такої діяльності не встановлювався, апеляційний суд відхиляє, тому що за наявності виправдувального вироку право на відшкодування шкоди за ст. 1176 ЦК України та спеціальним Законом № 266/94-ВР виникає незалежно від вини посадових осіб органів досудового розслідування чи прокуратури та не потребує окремого визнання їхніх дій протиправними. Безпідставними також є доводи апеляційної скарги про недоведеність позивачем завдання йому моральної шкоди. Сам факт безпідставного кримінального переслідування за вчинення тяжкого злочину(ч.3 ст. 186 КК України) та тривалого обмеження прав особи протягом 890 днів за наявності виправдувального вироку є очевидною підставою для душевних страждань і порушення життєвих зв`язків, а тому визначений судом першої інстанції розмір компенсації відповідає засадам розумності, справедливості та вимогам закону щодо гарантованого мінімуму. Таким чином, доводи апеляційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, визнання встановленими обставин, які не були доведені належними, допустимими, достовірними та достатніми доказами, що є підставами для скасування чи зміни рішення суду першої інстанції. Відповідно до п. п. «в» п. 4 ч. 1 ст. 382 ЦПК України, ст. 141 ЦПК України суд розподіляє судові витрати, понесені у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції. Оскільки апеляційна скарга залишена без задоволення, то судові витрати у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції слід віднести на рахунок особи, яка подала апеляційну скаргу. На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 367, 374, 375, 382 - 384, 389 ЦПК України, суд ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу Вінницької обласної прокуратури залишити без задоволення, а рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 02 лютого 2026 року без змін. Понесені скаржником у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції судові витрати залишити за ним. Постанова набирає законної сили із дня її прийняття. Касаційна скарга на постанову може бути подана до Верховного Суду протягом тридцяти днів із дня складання повного тексту постанови. Головуючий О. В. Ковальчук Судді : О. С. Панасюк Т. М. Шемета