Постанова 4801 № 127/24777/20

від 26.10.2021 ·

Справа № 127/24777/20 Провадження № 22-ц/801/2146/2021 Категорія: 47 Головуючий у суді 1-ї інстанції Жмудь О. О. Доповідач:Стадник І. М. ВІННИЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ПОСТАНОВА Іменем України 26 жовтня 2021 року м. Вінниця Вінницький апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого, судді-доповідача Стадника І.М., суддів: Голоти Л.О., Матківської М.В., з участю секретаря судового засідання Кузьменко Б.І., розглянув у відкритому судовому засіданні в залі судових засідань № 2 апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 29 липня 2021 року, ухвалене під головуванням судді Жмудя О.О., повний текст якого складено 09.08.2021 в справі № 127/24777/20 за позовом ОСОБА_1 (позивач) до Державної казначейської служби України, Вінницької обласної прокуратури (відповідачі) про відшкодування моральної шкоди, - встановив: Короткий зміст позовних вимог У листопаді 2020 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом про стягнення з Державної казначейської служби моральної шкоди, обґрунтовуючи його тим, що 27.09.2018, під час відбування покарання в ДУ Літинська ВК Вінницької області за вчинення кримінального правопорушення за ч. 2 ст. 121, ч. 2 ст. 296 КК України, заступником начальника СВ Літинського ВП Калинівського ВП ГУНП у Вінницькій області старшим лейтенантом поліції Костюком О.В., за погодженням начальника Літинського відділу Калинівської місцевої прокуратури Михальнюк С.В. йому було повідомлено про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 393 КК України. Вироком Літинського районного суду Вінницької області від 20.03.2019, залишеним без змін ухвалою Вінницького апеляційного суду від 16.09.2019, ОСОБА_1 було засуджено, визнано винним у скоєнні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 393 КК України та призначено покарання у виді 5 років позбавлення волі. На підставі ч. 1 ст. 71 КК України йому було призначено остаточне покарання у виді 5 років та 1 місяць позбавлення волі шляхом часткового приєднання невідбутої частини покарання. Однак, ухвалою Верховного Суду від 19.05.2020 скасовано вирок Літинського районного суду Вінницької області від 20.03.2019 та ухвалу Вінницького апеляційного суду від 16.09.2019, а кримінальне провадження закрито на підставі частини 2 статті 11 КК та пункту 2 частини 1 статті 284 КПК України. За вироком суду першої інстанції від 20.03.2019 та ухвалою апеляційної інстанції від 16.09.2019 ОСОБА_1 відбував призначене покарання з 30.07.2019 по 07.10.2019 в ДУ «Вінницька установа виконання покарань (№ 1) та з 08.10.2019 по 20.05.2020 в ДУ «Райківецька виправна колонія (№ 78)». Таким чином, позивач за обвинуваченням у вчиненні кримінального правопорушення за частиною 2 статті 393 перебував під досудовим слідством та судом починаючи з дня повідомлення про підозру, тобто з 27.09.2018 року по 30.07.2019 року, та відбував реальне покарання будучи позбавлений волі - з 30.07.2019 року по 20.05.2020 року, що складає 19 місяців та 29 днів. Позивач зазначає, що внаслідок незаконного перебування під слідством і судом, незаконного притягнення позивача до кримінальної відповідальності, йому заподіяно моральної шкоди, яка полягає в тому, що він змушений був весь час присвячувати захисту від безпідставного обвинувачення та необґрунтованого покарання. Крім того, перебування під слідством і судом протягом тривалого часу негативно вплинуло на стан його здоров`я, на сімейні стосунки та стосунки з оточуючими. Вказані обставини призвели до порушення нормальних життєвих зв`язків позивача, він не мав змоги бути вільним, спілкуватися з рідними та близькими йому людьми, працювати та отримувати від праці дохід, виховувати свою малолітню дитину та бути поряд з дружиною. Посилаючись на зазначені обставини, просив стягнути на свою користь з Державної казначейської служби в рахунок відшкодування моральної шкоди кошти в розмірі 500 000 грн. Рішення суду першої інстанції Рішенням Вінницького міського суду Вінницької області від 29 липня 2021 року в задоволенні позову відмовлено. Короткий зміст вимог апеляційної скарги 06 вересня 2021 року позивач ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій просить рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове рішення про задоволення позову. Узагальнені доводи особи, яка подала апеляційну скаргу Апелянт вважає рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 29 липня 2021 року незаконним та необґрунтованим, винесеним з порушенням норм матеріального права. Доводи апелянта ОСОБА_1 полягають у тому, що висновок суду про самообмову позивача помилковий, оскільки ОСОБА_1 жодних фактів не спотворював та не перекручував. Стверджує також, що помилковими є висновки суду про те, що відсутність вини державних органів у спричиненні моральної шкоди позивачу виключає відповідальність за заподіяну шкоду, а тому відсутні підстави для її стягнення. На думку ОСОБА_1 моральна шкода в даному випадку має відшкодовуватись незалежно від вини посадових і службових осіб. Крім того, суд першої інстанції не звернув уваги на той факт, що встановлення відсутності в діянні складу кримінального правопорушення у зв`язку з його малозначністю є реабілітуючою обставиною, а це в свою чергу є підставою для відшкодування моральної шкоди. Узагальнені доводи і заперечення інших учасників справи У відзиві на апеляційну скаргу Вінницька обласна прокуратура просила рішення суду залишити без змін, а апеляційну скаргу позивача без задоволення. Від Державної казначейської служби відзив не надійшов, проте його відсутність не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції частина 3 статті 360 ЦПК України. Провадження у справі в суді апеляційної інстанції Ухвалою Вінницького апеляційного суду від 10 вересня 2021 року відкрито апеляційне провадження у справі, а ухвалою від 27 вересня 2021 року закінчено підготовчі дії та призначено справу до розгляду. Встановлені судом першої інстанції обставини Судом встановлено, що кримінальне провадження за № 12018020210000237 внесено до Єдиного реєстру досудових розслідувань 07.09.2018 за ч. 2 ст. 393 КК України. 27.09.2018 заступником начальника СВ Літинського ВП Калинівського ВП ГУНП у Вінницькій області Зазуляку І.В., ОСОБА_2 та ОСОБА_3 повідомлено про підозру у вчиненні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 393 КК України. 28.09.2018 прокурором Калинівської місцевої прокуратури затверджено обвинувальний акт і направлено його до Літинського районного суду Вінницької області для розгляду по суті. Досудовим розслідуванням було встановлено, що ОСОБА_1 , ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , відбуваючи покарання у виді позбавлення волі в Державній установі Літинської виправної колонії № 123, розташованої по другому провулку Богдана Хмельницького, 9-А, в смт. Літин Вінницької області, перебуваючи на дільниці соціальної реабілітації, куди були переведені на підставі постанови начальника виправної установи, будучи письмово ознайомленими з адміністративними межами такої, попередженими про кримінальну відповідальність за втечу з місць позбавлення волі відповідно до ст. 393 КК України, свідомо порушуючи правила поведінки відбування покарання у дільниці, перебуваючи в стані алкогольного сп`яніння, діючи умисно за попередньою змовою, без відповідного дозволу, усвідомлюючи те, що не мають будь-яких законних підстав для залишення місця позбавлення волі, таємно, з особистих спонукань, маючи умисел на вчинення втечі, усвідомлюючи суспільно небезпечний характер своїх дій, передбачаючи настання суспільно небезпечних наслідків та бажаючи їх настання, доводячи свої злочинні наміри до кінця, скориставшись відсутністю належного нагляду з боку працівників колонії, 07.09.2018, близько 02.00 год., відчинили металопластикове вікно у кімнаті для вживання їжі, на якому були відсутні металеві грати, та вийшли на вулицю з тильної сторони будівлі, яка не огороджувалась. Потім ОСОБА_1 , ОСОБА_2 та ОСОБА_3 залишили адміністративні межі дільниці соціальної реабілітації і пішли на АЗК № ВН 41 ТОВ «ОККО Рітейл», яка розташована на автошляху «Львів-Кропивницький-Знам`янка» в с. Сосни Літинського району Вінницької області, де придбали алкогольні напої та вживали їх в лісопосадці неподалік АЗК. Вранці 07.09.2018 вищезазначені засуджені самостійно повернулись до дільниці соціальної реабілітації Літинської виправної колонії №

123. Вироком Літинського районного суду Вінницької області від 20.03.2019 ОСОБА_2 , ОСОБА_1 , ОСОБА_3 визнано винними у скоєнні за обставин, вказаних в обвинуваченні, кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 393 КК України і призначено кожному покарання у виді 5 років позбавлення волі. На підставі ч. 1 ст. 71 КК України ОСОБА_2 призначено остаточне покарання у виді 5 років 1 місяця позбавлення волі шляхом часткового приєднання невідбутої частини покарання за вироком Вінницького міського суду Вінницької області від 07.11.2014. ОСОБА_1 , на підставі ч. 1 ст. 71 КК України (за сукупністю вироків), призначено остаточне покарання у виді 5 років 1 місяця позбавлення волі шляхом часткового приєднання невідбутої частини покарання за вироком Апеляційного суду Хмельницької області від 12.10.2017 зміненого Постановою Верховного Суду від 18.10.2018 року. Аналогічно ОСОБА_3 призначено остаточне покарання у виді 5 років 1 місяця позбавлення волі шляхом часткового приєднання невідбутої частини покарання за вироком Козятинського міськрайонного суду Вінницької області від 02.05.2015. Строк відбуття покарання ОСОБА_2 , ОСОБА_1 та ОСОБА_3 визначено рахувати з дня ухвалення даного вироку. Ухвалою Вінницького апеляційного суду від 16.09.2019 апеляційні скарги захисника обвинуваченого ОСОБА_1 , захисника обвинуваченого ОСОБА_2 та обвинуваченого ОСОБА_3 залишено без задоволення, а вирок Літинського районного суду Вінницької області від 20.03.2019 без змін. Постановою колегії суддів Першої судової палати Касаційного кримінального суду Верховного Суду від 19.05.2020 вирок Літинського районного суду Вінницької області від 20.03.2019 та ухвалу Вінницького апеляційного суду від 16.09.2019 скасовано, а кримінальне провадження закрито на підставі частини 2 статті 11 КК України та пункту 2 частини 1 статті 284 КПК України, тобто за малозначністю. Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції виходив із того, що постановою Верховного Суду від 19.05.2020, якою закрито кримінальне провадження, зокрема, щодо ОСОБА_1 , не встановлено фактів недопустимості чи неналежності доказів у зв`язку з порушенням вимог кримінального процесуального закону, незаконності дій органів досудового розслідування та прокуратури при проведенні досудового розслідування та підтриманні обвинувачення в суді. Отже за висновками суду першої інстанції за відсутності факту незаконності дій органів досудового розслідування, прокуратури та суду, сам по собі факт закриття кримінального провадження за пунктом 2 частини 1 статті 284 КПК України через встановлення відсутності в діянні складу кримінального правопорушення у зв`язку з малозначністю діяння, не є підставою для відшкодування моральної шкоди на підставі частин 1, 2 статті 1176 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду». Крім того, суд першої інстанції вважав, що право на відшкодування шкоди у позивача відсутнє, оскільки на початку досудового слідства та під час судового розгляду він давав покази на підтвердження своєї вини, тобто шляхом самообмови, яка була добровільною й завідомо неправдивою, перешкоджав встановленню істини в справі. Позиція апеляційного суду Апеляційний суд не погоджується з висновками суду першої інстанції, так як він неповно встановив обставини справи, вважав встановленими обставини, які мають значення для справи за умов їх недоведеності, та допустив неправильне застосування норм матеріального права. Відповідно до статті 56 Конституції України кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень. Шкода, завдана фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту чи виправних робіт, відшкодовується державною у повному обсязі незалежно від вини посадових і службових осіб органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду частина 1 статті 1176 ЦК України. Зазначене право не є абсолютним, а виникає у випадках, передбачених Законом України від 01 грудня 1994 року № 266/94-ВР «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду». Відповідно до положень цього Закону (стаття 1) підлягає відшкодуванню шкода, завдана громадянинові внаслідок: 1) незаконного засудження, незаконного повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, незаконного взяття і тримання під вартою, незаконного проведення в ході кримінального провадження обшуку, виїмки, незаконного накладення арешту на майно, незаконного відсторонення від роботи (посади) та інших процесуальних дій, що обмежують права громадян; 2) незаконного застосування адміністративного арешту чи виправних робіт, незаконної конфіскації майна, незаконного накладення штрафу; 3) незаконного проведення оперативно-розшукових заходів, передбачених законами України «Про оперативно-розшукову діяльність», «Про організаційно-правові основи боротьби з організованою злочинністю» та іншими актами законодавства. Статтею 2 Закону встановлено, що право на відшкодування шкоди в розмірах і в порядку, передбачених цим Законом, виникає у випадках: постановлення виправдувального вироку суду; встановлення в обвинувальному вироку суду чи іншому рішенні суду (крім ухвали суду про призначення нового розгляду) факту незаконного повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, незаконного взяття і тримання під вартою, незаконного проведення в ході кримінального провадження обшуку, виїмки, незаконного накладення арешту на майно, незаконного відсторонення від роботи (посади) та інших процесуальних дій, що обмежують чи порушують права та свободи громадян, незаконного проведення оперативно-розшукових заходів; закриття кримінального провадження за відсутністю події кримінального правопорушення, відсутністю у діянні складу кримінального правопорушення або невстановленням достатніх доказів для доведення винуватості особи у суді вичерпанням можливостей їх отримати; закриття справи про адміністративне правопорушення. Так само як в статті 1176 ЦК України, в статті 1 Закону № 266/94-ВР встановлено, що у зазначених випадках завдана шкода відшкодовується в повному обсязі незалежно від вини посадових осіб органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури і суду, що відповідає також положенню пункту 2 частини 2 статті 1167 ЦК. Зазначене спростовує висновки суду першої інстанції про те, що у разі закриття справи за відсутністю події злочину, відсутністю в діянні складу злочину або недоведеністю участі обвинуваченого у вчиненні злочину право на відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, попереднього слідства, прокуратури і суду, дає лише встановлена незаконність дій посадових осіб вказаних органів, що порушують права громадян. Постановою Верховного Суду від 19 травня 2020 року вирок Літинського районного суду Вінницької області від 20 березня 2019 року та ухвалу Вінницького апеляційного суду від 16 вересня 2019 року, зокрема, щодо ОСОБА_1 скасовано і кримінальне провадження закрито на підставі частини 2 статті 11 КК та пункту 2 частини 1 статті 284 КПК. Так, відповідно до частини 2 статті 11 КК не є кримінальним правопорушенням дія або бездіяльність, яка хоч і формально і містить ознаки будь-якого діяння, передбаченого цим Кодексом, але через малозначність не становить суспільної небезпеки, тобто не заподіяла і не могла заподіяти істотної шкоди фізичній чи юридичній особі, суспільству або державі. Пунктом 2 частини 1 статті 284 КПК передбачено закриття кримінального провадження в разі, якщо встановлена відсутність в діянні складу кримінального правопорушення. Отже в ОСОБА_1 внаслідок його незаконного засудження і подальшого закриття кримінального провадження у зв`язку з відсутністю у діяння складу кримінального правопорушення виникло право на відшкодування шкоди на підставі частини 1 статті 1176 ЦК, пункту 1 статті 1, пункту 2 статті 2 Закону. Перевіряючи, чи мала місце у випадку із засудженням ОСОБА_1 його самообмова як обставина, що унеможливлює виникнення права на відшкодування шкоди, апеляційний суд виходить з такого. Згідно з частиною 3 статті 1176 ЦК фізична особа, яка у процесі досудового розслідування або судового провадження шляхом самообмови перешкоджала з`ясуванню істини і цим сприяла незаконному засудженню, незаконному притягненню до кримінальної відповідальності, незаконному застосуванню запобіжного заходу, незаконному затриманню, незаконному накладенню адміністративного стягнення у вигляді арешту чи виправних робіт, не має права на відшкодування шкоди. Під самообмовою слід розуміти завідомо неправдиві показання підозрюваного, обвинуваченого, підсудного. Суди мають враховувати причини, які спонукали особу до самообмови, адже самообмова, яка стала наслідком застосування до громадянина насильства, погроз чи інших незаконних заходів, не перешкоджає відшкодуванню шкоди. При цьому факт насильства, погроз та інших незаконних заходів має бути встановлений слідчими органами, прокурором чи судом. Тобто самообмова, яка виключає відшкодування шкоди, має бути добровільною, завідомо неправдивою, мати на меті перешкодити з`ясуванню істини й бути зафіксованою в матеріалах справи. Так само наявність в діях особи самообмови повинно встановлюватись органами дізнання, досудового розслідування, прокуратури та суду. Практично це відображається в постанові про закриття кримінальної справи органом досудового розслідування або у виправдувальному вироку суду чи скасуванні незаконного вироку суду. В постанові від 19 травня 2020 року Верховний Суд вказав, що відповідно до встановлених судом обставин справи ОСОБА_2 , ОСОБА_1 та ОСОБА_3 приблизно о 2 год. без дозволу адміністрації залишили територію дільниці соціальної реабілітації, де відбували покарання, і вранці того ж дня самостійно повернулись, ще до того як їх відсутність була виявлена адміністрацією установи. У матеріалах справи не міститься жодних даних, які б вказували на те, що засуджені, залишаючи територію дільниці, мали іншу мету, ніж лише порушення режиму відбування покарання. За таких обставин Суд вважав, що шкода, завдана нормальній діяльності органів і установ пенітенціарної системи України як об`єкту кримінально-правової охорони, є незначною (мізерною) та дійшов висновку про закриття кримінального провадження на підставі частини 2 статті 11 КК через малозначність. Тобто в постанові Верховного Суду не йдеться про самообмову засуджених, зокрема, ОСОБА_1 , яка призвела до їх незаконного засудження, а за повідомлених ними і встановлених органом досудового розслідування і судом обставин зроблено висновок про малозначність відповідного діяння, а відтак відсутність в такому діянні складу кримінального правопорушення. Натомість суд першої інстанції вважав самообмовою визнання ОСОБА_1 вини на досудовому слідстві і в суді, добровільне повідомлення ним про обставини вчиненого діяння, неоспорення ним своєї винуватості під час апеляційного перегляду справи тощо, що відповідно до вимог закону самообмовою не є. Відтак по справі не встановлено обставин, які б виключали виникнення у ОСОБА_1 права на відшкодування шкоди, завданої незаконним засудженням. У наведених у статті 1 Закону випадках громадянинові, зокрема, відшкодовується моральна шкода. При цьому відшкодування провадиться за рахунок коштів державного бюджету. Відшкодування моральної шкоди провадиться у разі, коли незаконні дії органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури і суду завдали моральної втрати громадянинові, призвели до порушення його нормальних життєвих зв`язків, вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя. Моральною шкодою визнаються страждання, заподіяні громадянинові внаслідок фізичного чи психічного впливу, що призвело до погіршення або позбавлення можливостей реалізації ним своїх звичок і бажань, погіршення відносин з оточуючими людьми, інших негативних наслідків морального характеру (п. 5 ч. 1 ст. 3, ч. 1, 5-6 ст. 4 Закону). Крім того, частиною 3 статті 13 Закону встановлено, що відшкодування моральної шкоди за час перебування під слідством чи судом провадиться виходячи з розміру не менше одного мінімального розміру заробітної плати за кожен місяць перебування під слідством чи судом. Тому для правильного визначення суми відшкодування має значення час перебування особи під слідством і судом. Як встановлено судом, 27.09.2018 ОСОБА_1 оголошено про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого частиною 2 статті 393 КК України. Проте на час вручення підозри він відбував покарання в Державній установі Літинська виправна колонія Вінницької області за вчинення кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2 ст. 121, ч. 2 ст. 296 КК України. Так, вироком Апеляційного суду Хмельницької області від 12.10.2017 засуджений за ч. 2 ст. 121, ст. 69, ч. 2 ст. 296, ч. 5 ст. 70 КК України до покарання у виді 5 років позбавлення волі. Постановою Верховного Суду від 18.10.2018 вирок змінено, вважати засудженим за ч. 2 ст. 121, ст. 69, ч. 2 ст. 296, ч. 5 ст. 70 КК України до 3 років позбавлення волі. При цьому за вироком Апеляційного суду Хмельницької області строк відбування покарання постановлено обчислювати з 11.01.2017, а також на підставі ч. 5 ст. 72 КК у строк відбуття покарання зараховано строк попереднього ув`язнення з 11.01.2017 по 20.06.2017 включно з розрахунку один попереднього ув`язнення за два дні позбавлення волі. Відповідно до листа начальника Державної установи «Літинська виправна колонія (№ 123)» від 20.10.2021 відповідно до вироку Апеляційного суду Хмельницької області від 12.10.2017 із змінами, внесеними Постановою Верховного Суду від 18.10.2019 початок строку відбування покарання зазначається 11.01.2017, а кінець мав бути 01.08.2019, але засуджений ОСОБА_1 вибув до державної установи «Вінницька установа виконання покарань (№ 1) 30.07.2019 і назад не повернувся. До строку перебування під слідством і судом на думку апеляційного суду не може враховуватися строк відбуття ОСОБА_1 покарання, призначеного вироком Апеляційного суду Хмельницької області від 12.10.2018, зміненого постановою Верховного Суду від 18.10.2018, так як покарання, призначене за даним вироком підлягало відбуттю незалежно від оголошення підозри і засудження за вчинення кримінального правопорушення, передбаченого частиною 2 статті 393 КК. Отже в період часу до 01 серпня 2019 року позбавлення волі і пов`язані з ним обмеження прав ОСОБА_1 були зумовлені не засудженням за ч. 2 ст. 393 КК України, а відбуттям покарання згідно з вироком, який набрав законної сили. Зазначене випливає із того, що покарання у виді позбавлення волі відповідно до Кримінального кодексу якраз і полягає в ізоляції засудженого та поміщенні його на певний строк до кримінально-виконавчої установи закритого типу. Покарання, призначене вироком Апеляційного суду Хмельницької області від 12.10.2017 з урахуванням постанови Верховного суду від 18.10.2018, ОСОБА_1 мав відбувати до 01.08.2019, а відтак до відшкодування підлягає моральна шкода починаючи з 02.08.2019 по 20.05.2020, тобто 9 місяців і 18 днів. Відтак мінімальний розмір відшкодування становить 57 600 грн (6000 грн/міс. * 10 міс. + 6000 грн./міс. * 18 днів/30 днів/міс.) і він не може бути зменшеним, оскільки він є гарантованим мінімумом. Разом з тим, на думку апеляційного суду реальне відбування покарання внаслідок незаконного засудження в період часу з 02 серпня 2019 по 20 травня 2020 порушило звичний уклад життя ОСОБА_1 , позбавило можливості реалізації ним своїх звичок і бажань, вимагало від нього додаткових зусиль для організації життя та погіршило відносини з оточуючими людьми і відношення останніх до його особистості, чим ОСОБА_1 завдано моральної шкоди, яка на думку апеляційного суду не може бути повністю відшкодованою стягненням мінімального її розміру, встановленого законодавцем. Відтак визначаючи розмір відшкодування суд враховує глибину фізичних та душевних страждань, керується принципами розумності, справедливості та співмірності з тим, щоб розмір відшкодування моральної шкоди не був більшим, ніж достатньо для розумного задоволення потреб потерпілої особи, і не призводив до її безпідставного збагачення, і дійшов висновку про те, що необхідним і достатнім буде розмір відшкодування моральної шкоди, що становитиме 90 000 грн. Відповідні обставини справи й норми права залишилися поза увагою суду першої інстанції, який дійшов хибного висновку про відмову в задоволенні позовних вимог. Велика Палата Верховного Суду в постанові від 15.12.2020 по справі № 752/17832/14-ц2 (провадження № 14-538цс19) дійшла висновку про те, що у цивільному судочинстві держава бере участь у справі як сторона через відповідний її орган, наділений повноваженнями у спірних правовідносинах, зокрема, представляти державу в суді. У справах про відшкодування шкоди державою остання бере участь як відповідач через той орган, діяннями якого заподіяно шкоду. Хоча наявність такого органу для того, щоби заявити відповідний позов до Держави України, не є обов`язковою, так само як не є необхідною участь у вказаних справах Державної казначейської служби України чи її територіальних органів (п. 71). Отже позивачем вірно залучено до участі в даній справі в якості співвідповідачів Вінницьку обласну прокуратуру як орган, що представляє державу у відповідних правовідносинах, та Державну казначейську службу України, яка здійснює розрахунково-касове обслуговування державного бюджету і в силу закону зобов`язана виконати відповідне рішення. Недоведеність обставин справи, які мають значення для правильного вирішення справи, які суд першої інстанції вважав встановленими, невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи, а також неправильне застосування норм матеріального права відповідно до пунктів 1, 3, 4 частини 1 статті 376 ЦПК України є підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції та ухвалення судом апеляційної інстанції нового рішення по суті позовних вимог. Враховуючи наведене, керуючись статтями 374, 376, 381, 382, 384, 389 ЦПК України, Суд, - постановив: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково. Рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 29 липня 2021 року скасувати і ухвалити нове рішення. Позов ОСОБА_1 задовольнити частково. Стягнути на користь ОСОБА_1 за рахунок коштів Державного бюджету України шляхом безспірного списання з Державної казначейської служби України відшкодування моральної шкоди в сумі 90 000 (дев`яносто тисяч) грн. В задоволенні решти позовних вимог відмовити. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, проте може бути оскаржена в касаційному порядку шляхом подання касаційної скарги до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення її повного тексту. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, проте може бути оскаржена в касаційному порядку шляхом подання касаційної скарги до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення її повного тексту. Відповідно до пункту 4 частини 5 статті 265 ЦПК України: Позивач: ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , місце проживання: АДРЕСА_1 , Відповідач Державна казначейська служба України, ЄДРПОУ 37567646, місце знаходження, м. Київ, вул. Бастіонна, буд. 6, Відповідач: Вінницька обласна прокуратура, ЄДРПОУ 02909909, місце знаходження: м. Вінниця, вул. Монастирська, буд.