Постанова 4814 № 554/4768/19

ПОЛТАВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Справа № 554/4768/19 Номер провадження 22-ц/814/1676/21Головуючий у 1-й інстанції Материнко М. О. Доповідач ап. інст. Триголов В. М. П О С Т А Н О В А ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 11 жовтня 2021 року м. Полтава Полтавський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючий суддя : Триголов В.М., судді: Дорош А.І., Лобов О.А., секретар: Коротун І.В., за участю представника позивача - адвоката Плеханова І.О., та представника апелянта адвоката Гринька П.О. розглянув у відкритому судовому засіданні в м.Полтаві цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Октябрського районного суду м. Полтави від 21 лютого 2020 року у справі за позовом державного комунального житлово-експлуатаційного підприємства "Будівельник", в особі ліквідатора - арбітражного керуючого Рибаченка Миколи Петровича до комунального підприємства "Житлово-експлуатаційна дільниця №2" Полтавської міської ради, ОСОБА_1 про визнання договору найму недійсним та виселення.,- В С Т А Н О В И В : У травні 2019 року Державне комунальне житлово-експлуатаційне підприємство «Будівельник», в особі ліквідатора - арбітражного керуючого Рибаченка М. П., звернулося до суду з позовом до Комунального підприємства «Житлово - експлуатаційна організація № 2» Полтавської міської ради, ОСОБА_1 про визнання недійсним договору найму та виселення. В обґрунтування позовних вимог зазначало, що в межах процедури ліквідації ДК ЖЕП «Будівельник», розпочатої на підставі постанови Господарського суду Полтавської області від 08 грудня 2011 року, ліквідатором-арбітражним керуючим Рибаченком М. П. встановлено наявність на балансі та у повному господарському віданні підприємства гуртожитку, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 . У квартирі АДРЕСА_2 у вказаному гуртожитку зареєстрована ОСОБА_1 .. Реєстрація відповідачки проведена на підставі договору найму, укладеного 27 вересня 2018 року між КП «ЖЕО №2» та ОСОБА_1 . Вселення ОСОБА_1 у спірну квартиру гуртожитку позивач вважає неправомірним та здійсненим КП «ЖЕО №2» без достатніх правових підстав, оскільки зазначене підприємство не мало права розпоряджатись майном ДК ЖЕП «Будівельник», у тому числі приймати рішення щодо укладення договорів найму житлового фонду ДК ЖЕП «Будівельник». Крім того, вселення відповідачки до зазначеного житлового приміщення відбулося за відсутності відповідного ордеру, без укладення договору найму такого житлового приміщення із ДК ЖЕП «Будівельник», також вказує, що ОСОБА_1 не перебувала у трудових відносинах з ДК ЖЕП «Будівельник», із заявою про одержання службового жилого приміщення не зверталася, на квартирному обліку громадян, які потребують поліпшення житлових умов, не перебувала. Позивач просив суд визнати недійсним договір найму житлового приміщення від 27 вересня 2018 року, а саме квартири АДРЕСА_3 , укладеного між КП «ЖЕО №2» та ОСОБА_1 , виселити її із вказаної квартири без надання іншого житлового приміщення. Рішенням Октябрського районного суду м. Полтави від 21 лютого 2020 року позовні вимоги ДК ЖЕП «Будівельник», в особі ліквідатора-арбітражного керуючого Рибаченка М. П., задоволено. Визнано недійсним договір найму квартири АДРЕСА_3 , від 27 вересня 2018 року, укладеного між КП «ЖЕО № 2» та ОСОБА_1 .. Виселено ОСОБА_1 із житлового приміщення - квартири АДРЕСА_3 , без надання іншого житлового приміщення. Вирішено питання розподілу судових витрат. Додатковим рішенням Октябрського районного суду м. Полтави від 06 травня 2020 року вирішено питання про розподіл судових витрат. Постановою Полтавського апеляційного суду від 29 липня 2020 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково. Рішення Октябрського районного суду м. Полтави від 21 лютого 2020 року скасовано, ухвалено нове судове рішення про відмову у задоволенні позову. Вирішено питання розподілу судових витрат. Постановою Верховного Суду від 19 травня 2021 року постанову Полтавського апеляційного суду від 29.07.2020 року скасовано, справу направлено на новий судовий розгляд до суду апеляційної інстанції. З матеріалів справи вбачається, що звертаючись з апеляційною скаргою відповідач ОСОБА_1 в обґрунтування доводів апеляційної скарги вказувала на те, що вона правомірно користується спірною квартирою, оскільки вселена туди як член сім`ї наймача її діда ОСОБА_2 . Вказує, що з народження безперервно проживає у вказаній квартирі. Вважає, що постановою Полтавського апеляційного суду від 03.03.2020 року у справі №554/1893/19 встановлено правомірність користування нею спірною квартирою,як членом сім`ї квартиронаймача ОСОБА_2 . Крім того, апелянт звертає увагу, що у спірній квартирі разом з нею зареєстрована її неповнолітня дитина, а отже судом першої інстанції вирішено питання щодо виселення неповнолітньої дитини без залучення до участі у справі органу опіки та піклування. Представником позивача подано відзив на апеляційну скаргу у доводах якого вважає рішення місцевого суду законним та обґрунтованим. Просить суд апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішенням місцевого суду без змін. Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи та перевіривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку, що скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав. Встановлено, що постановою Господарського суду Полтавської області від 08 грудня 2011 року у справі № 8/471-23/1 визнано ДК ЖЕП «Будівельник» банкрутом, відкрито ліквідаційну процедуру та призначено ліквідатора. Ухвалою Господарського суду Полтавської області від 19 липня 2012 року у справі № 8/471-23/1 встановлено, що будинки у кількості 39 одиниць, які розташовані у м. Полтаві, у тому числі будинок за адресою АДРЕСА_1 , обліковуються на балансі ДК ЖЕП «Будівельник», відносяться до об`єктів житлового фонду, підлягають передачі до відповідної територіальної громади без додаткових умов у встановленому Законом України «Про передачу об`єктів права державної та комунальної власності»порядку. Зобов`язано Полтавську міську раду прийняти до комунальної власності територіальної громади м. Полтави без додаткових умов об`єкти житлового фонду у м. Полтава, в тому числі гуртожиток по АДРЕСА_1 , які обліковуються на балансі банкрута - ДК ЖЕП «Будівельник». Рішенням Полтавської міської ради від 25 вересня 2014 року «Про внесення змін до рішення дев`ятнадцятої сесії Полтавської міської ради п`ятого скликання від 11 вересня 2007 року «Про надання згоди на прийняття до комунальної власності міста жилих будинків ЖЕП «Будівельник» на виконання ухвали Господарського суду Полтавської області від 19 липня 2012 року, надано згоду на прийняття у комунальну власність територіальної громади в особі Полтавської міської ради від ДК ЖЕП «Будівельник» 39 житлових будинків та 8 гуртожитків, згідно з додатком; КП «ЖЕО №2» наділено повноваженнями балансоутримувача вказаних у додатку об`єктів, з метою їх експлуатації. Згідно з протоколом зборів співвласників багатоквартирного будинку, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 , від 15 березня 2018 року, зборами співвласників прийнято рішення про визначення КП «ЖЕО №2» управителем вказаного будинку. Відповідно до пунктів 2.3.15 та 5.4.6 Статуту КП «ЖЕО № 2» підприємство має право на укладення договорів найму житла у гуртожитках, що є власністю територіальної громади м. Полтави, підготовлює із споживачами договори найму житла у гуртожитках, що є власністю територіальної громади м. Полтави. 27 вересня 2018 року між КП «ЖЕО №2», в особі начальника Ландара О. М., що діє на підставі Статуту (наймодавець), з одного боку, і громадянкою ОСОБА_1 (наймач), з іншого боку, на підставі рішення виконавчого комітету Полтавської міської ради від 15 серпня 2013 року № 120 та статті 61 ЖК УРСР, укладено договір, відповідно до якого наймодавець надає наймачу ізольоване жиле приміщення, що складається з однієї кімнати житловою площею 12,53 кв.м., загальною площею 34,69 кв. м, розташованої за адресою: АДРЕСА_4 . 27 вересня 2018 року КП «ЖЕО № 2» видало ОСОБА_1 довідку № 1379 про те, що вона є основним квартиронаймачем зазначеної вище квартири. На підставі зазначеного вище договору найму житлового приміщення та довідки КП «ЖЕО № 2», а також заяви ОСОБА_1 про реєстрацію місця проживання від 05 жовтня 2018 року, Управлінням реєстрації, зняття з реєстрації місця проживання фізичних осіб виконавчого комітету Полтавської міської ради зареєстровано ОСОБА_1 за адресою: АДРЕСА_4 . Задовольняючи позовні вимоги, місцевий суд виходив із того, що відповідач не надав суду доказів виконання рішення Полтавської міської ради від 25.09.2014 щодо передачі до відповідної територіальної громади об`єктів житлового фонду у м. Полатві, які обліковуються на балансі банкрута ДК ЖЕП «Будівельник», КП «ЖЕО №2» не є власником та розпорядником майна ДК ЖЕП «Будівельник», відсутні належні і достатні докази, що будинок по АДРЕСА_2 є власністю територіальної громади міста. Оскільки договір найму укладений з порушенням вимог законодавства, яке діяло на час його укладення, без наявності спеціального ордеру на вселення ОСОБА_1 у спірну квартиру гуртожитку, цей договір є недійсним, що є підставою для її виселення без надання іншого жилого приміщення. Апеляційний суд із такими висновками районного суду погоджується не в повному обсязі з огляду на наступне. Згідно ч. 4 ст. 82 ЦПК України, обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом. Рішенням Октябрського районного суду м. Полтави від 12 липня 2019 року у справі № 554/1893/19 за позовом ОСОБА_3 , ОСОБА_4 до ДК ЖЕП «Будівельник», в особі ліквідатора Рибаченка М. П., про визнання права власності на нерухоме майно, у тому числі на квартиру АДРЕСА_3 , встановлено, що Полтавська міська рада не прийняла до комунальної власності територіальної громади м. Полтави об`єкти житлового фонду та гуртожитки у м. Полтаві, які обліковуються на балансі банкрута - ДК «ЖЕП «Будівельник». Постановою Полтавського апеляційного суду від 03 березня 2020 року скасовано рішення Октябрського районного суду м. Полтави від 12 липня 2019 року в частині визнання за ОСОБА_3 права власності на спірну квартиру, з ухваленням у цій частині нового рішення про відмову у задоволенні позову. Зазначеним судовим рішенням встановлено, що ОСОБА_1 зареєстрована та проживає у спірній квартирі, яка була надана її діду ОСОБА_2 на підставі наказу начальника Управління внутрішніх справ виконавчого комітету Полтавської обласної Ради народних депутатів від 27 серпня 1986 року № 272, та який надав згоду на постановку її на квартирний облік у зазначеній квартирі. Крім того, встановлено, що відповідач ОСОБА_1 проживає у спірній квартирі з народження. Вселена вона була як член сім`ї наймача ОСОБА_2 , який в подальшому дав згоду на її реєстрацію у квартирі. Згідно довідки №846 КП ЖЕО №2 у спірній квартирі АДРЕСА_3 зареєстровані відповідач ОСОБА_1 та її неповнолітній син ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . В ході судового розгляду встановлено, що відповідач та її неповнолітній син постійно проживають у вказаній квартирі. Доказів, які б спростовували вказані обставини позивачем не надано. Отже, з огляду на положення ст. 125, 132 ЖК УРСР, відповідач ОСОБА_1 не може бути виселена з жилого приміщення без надання іншого жилого приміщення. В частині третій статті 47 Конституції України визначено, зокрема, що ніхто не може бути примусово позбавлений житла інакше як на підставі закону за рішенням суду. Відповідно до частини четвертої статті 9 ЖК Української РСРніхто не може бути виселений із займаного жилого приміщення інакше як з підстав і в порядку, передбачених законом. Статтею 8 Конвенції закріплено, що кожен має право на повагу до свого приватного і сімейного життя, до свого житла і кореспонденції. Органи державної влади не можуть втручатись у здійснення цього права, за винятком випадків, коли втручання здійснюється згідно із законом і є необхідним у демократичному суспільстві в інтересах національної та громадської безпеки чи економічного добробуту країни, для запобігання заворушенням чи злочинам, для захисту здоров`я чи моралі або для захисту прав і свобод інших осіб. Правова позиція ЄСПЛ відповідно до пункту 1 статті 8 Конвенції гарантує кожній особі, крім інших прав, право на повагу до її житла. Це право охоплює, насамперед, право займати житло, не бути виселеною чи позбавленою свого житла. Такий загальний захист поширюється як на власника квартири (рішення у справі Gillow v. the U.K. від 24 листопада 1986 року), так і на наймача (рішення у справі Larkos v. Cyprus від 18 лютого 1999 року). Пункт 2 статті 8 Конвенції чітко визначає підстави, за яких втручання держави у використання особою прав, зазначених у пункті 1 цієї статті, є виправданим. Таке втручання має бути передбачене законом і необхідне в демократичному суспільстві, а також здійснюватися в інтересах національної і громадської безпеки або економічного добробуту країни, для охорони порядку і запобігання злочинності, охорони здоров`я чи моралі, захисту прав і свобод інших осіб. Цей перелік підстав для втручання є вичерпним і не підлягає розширеному тлумаченню. Водночас державі надаються широкі межі розсуду, які не є однаковими і в кожному конкретному випадку залежать від цілей, зазначених у пункті 2 статті 8 Конвенції. У §§ 40-44 рішення ЄСПЛ від 02 грудня 2010 року у справі «Кривіцька та Кривіцький проти України» (Заява № 30856/03) зазначено, що згідно з Конвенцією поняття «житло» не обмежується приміщенням, яке законно займано або створено. Чи є конкретне місце проживання «житлом», яке підлягає захисту на підставі пункту 1 статті 8 Конвенції, залежить від фактичних обставин, а саме - від наявності достатніх та триваючих зв`язків із конкретним місцем (див., серед багатьох інших джерел, рішення у справі «Прокопович проти Росії» (Prokopovich v. Russia), заява № 58255/00, п. 36, ECHR 2004-XI (витяги). Втрата житла є найбільш крайньою формою втручання у право на повагу до житла (див., серед багатьох інших джерел, рішення від 13 травня 2008 року у справі «МакКенн проти Сполученого Королівства» (McCann v. the United Kingdom), заява № 19009/04, § 50). Втручання держави є порушенням статті 8 Конвенції, якщо воно не переслідує законну мету, одну чи декілька, що перелічені у пункті 2 статті 8, не здійснюється «згідно із законом» та не може розглядатись як «необхідне в демократичному суспільстві» (див. рішення від 18 грудня 2008 року у справі «Савіни проти України» (Saviny v. Ukraine), заява № 39948/06, § 47). Крім того, втручання у право заявника на повагу до його житла має бути не лише законним, але й «необхідним у демократичному суспільстві». Інакше кажучи, воно має відповідати «нагальній суспільній необхідності», зокрема бути співрозмірним із переслідуваною законною метою (див. рішення у справі «Зехентнер проти Австрії» (Zehentner v. Austria), заява № 20082/02, § 56, ECHR 2009-...). Концепція «житла» має першочергове значення для особистості людини, самовизначення, фізичної та моральної цілісності, підтримки взаємовідносин з іншими, усталеного та безпечного місця в суспільстві (див. рішення від 27 травня 2004 р. у справі «Коннорс проти Сполученого Королівства» (Connors v. the United Kingdom), заява № 66746/01, § 82). Враховуючи, що виселення є серйозним втручанням у право особи на повагу до її житла, Суд надає особливої ваги процесуальним гарантіям, наданим особі в процесі прийняття рішення (див. рішення у справі «Зехентнер проти Австрії», зазначене вище, § 60). Зокрема, навіть якщо законне право на зайняття приміщення припинено, особа вправі мати можливість, щоб співрозмірність заходу була визначена незалежним судом у світлі відповідних принципів статті 8 Конвенції (див., серед багатьох інших джерел, рішення від 09 жовтня 2007 року у справі «Станкова проти Словаччини» (Stankova v. Slovakia), заява № 7205/02, § 60-63; зазначене вище рішення в справі «МакКенн проти Сполученого Королівства», § 50; рішення від 15 січня 2009 р. у справі «Косіч проти Хорватії» (Cosic v. Croatia), заява № 28261/06, § 21-23; та рішення від 22 жовтня 2009 р. у справі «Пауліч проти Хорватії» (Paulic v. Croatia), заява № 3572/06, § 42-45). Відсутність обґрунтування в судовому рішенні підстав застосування законодавства, навіть якщо формальні вимоги було дотримано, може серед інших факторів братися до уваги при вирішенні питання, чи встановлено справедливий баланс заходом, що оскаржується (див., mutatis mutandis, рішення у справі «Беєлер проти Італії» (Beyeler v. Italy) [ВП], заява № 33202/96, п. 110, ECHR 2000-I). Навіть, якщо законне право на зайняття житлового приміщення припинене, особа вправі мати можливість, щоб її виселення було оцінене судом на предмет пропорційності у світлі відповідних принципів статті 8 Конвенції. Позивач не довів і судом не встановлено, що у відповідача наявне інше житло, у якому вона разом з неповнолітньою дитиною можуть проживати. З наведеного слідує, що висновок місцевого суду про відсутність правових підстав для вселення ОСОБА_1 у спірну квартиру гуртожитку по АДРЕСА_1 є помилковим. Разом з цим, з матеріалів справи вбачається, що згідно відомостей з державного реєстру речових прав на нерухоме майно, спірна квартира перебуває у власності Товариства з обмеженою відповідальністю «Полтавське житлово-експлуатаційне підприємство «Будівельник» та ОСОБА_6 . Крім того, у матеріалах справи відсутні докази на підтвердження виконання Полтавською міською радою ухвали Господарського суду Полтавської області від 19 липня 2012 року про прийняття нею до комунальної власності територіальної громади м. Полтави гуртожитку, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 , який обліковується на балансі банкрута - ДК «ЖЕП «Будівельник». Отже, колегія суддів погоджується з висновком місцевого суду про визнання недійсним договору найму квартири АДРЕСА_3 , від 27 вересня 2018 року, укладеного між КП «ЖЕО № 2» та ОСОБА_1 .. З наведеного слідує, що рішення місцевого суду підлягає частковому скасуванню, з ухвалення нового рішення по суті позовних вимог щодо виселення ОСОБА_1 зв спірної квартири. Здійснюючи розподіл судових витрат відповідно до вимог ст. 141 ЦПК України, колегія суддів виходить з наступного. З матеріалі справи вбачається, що за подачу позову ДК ЖЕП «Будівельник» сплачено судовий збір у розмірі 1921 грн. (т. 1 а.с.34) При зверненні до суду підлягав до слати судовий збір за дві вимоги немайнового характеру у розмірі 3842 грн. Оскільки, вимоги позивача задоволено на 50%, то сплачений судовий збір за пред`явлення позовних вимог підлягає стягненню з відповідачів на його користь в сумі по 960,50 грн. з кожного. Відповідачем ОСОБА_1 при подачі апеляційної скарги було сплачено 2881 грн. 21 коп. (т. 1 а.с.186, 245). Оскільки, в задоволенні позовних вимог відмовлено на 50 %, то судовий збір на користь відповідача підлягає стягненню з позивача в сумі 1440,60 грн. В зв`язку з тим, що під час стягнення судових витрат на користь сторін пропорційно до задоволених і відмовлених в задоволенні вимог, як позивач, так і відповідач поєднують одночасно статус боржника і стягувача, то колегія суддів приходить до висновку, що на користь позивача з відповідача ОСОБА_1 судові витрати не підлягають стягненню, а повинні бути вирахувані із суми, що підлягає стягненню на її користь. Таким чином, з позивача необхідно стягнути на користь відповідача ОСОБА_1 480 грн. 10 коп., а з відповідача КП «ЖЕО№2» на користь позивача підлягає стягненню судовий збір у розмір 960,50 грн.. Керуючись ст.ст.367, 374, п.п.3,4 ч.1 ст.376, ст.ст.382,383 ЦПК України, суд, - П О С ТА Н О В И В : Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково. Рішення Октябрського районного суду м. Полтави від 21 лютого 2020 року скасувати в частині задоволення позовних вимог державного комунального житлово-експлуатаційного підприємства «Будівельник», в особі ліквідатора арбітражного керуючого Рибаченка Миколи Петровича про виселення. Ухвалити в цій частині нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог державного комунального житлово-експлуатаційного підприємства "Будівельник", в особі ліквідатора - арбітражного керуючого Рибаченка Миколи Петровича до комунального підприємства "Житлово-експлуатаційна дільниця №2" Полтавської міської ради, ОСОБА_1 про виселення відмовити. В іншій частині рішення Октябрського районного суду м. Полтави від 21 лютого 2020 року - залишити без змін. Змінити порядок розподілу судових витрат. Стягнути з державного комунального житлово-експлуатаційного підприємства "Будівельник" на користь ОСОБА_1 судовий збір за подачу апеляційної скарги 480 грн. 10 коп. Стягнути з комунального підприємства «Житлово-експлуатаційна дільниця №2» на користь державного комунального житлово-експлуатаційного підприємства "Будівельник" збір за подачу позову 960 грн. 50 коп. Постанова апеляційного суду набирає законної сили з моменту її прийняття і може бути оскаржена протягом тридцяти днів з дня набрання законної сили шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду. Головуючий: В.М.Триголов Судді : А.І. Дорош О.А. Лобов