Постанова 4812 № 484/2738/21

18.10.21 22-ц/812/1908/21 Єдиний унікальний номер справи 484/2738/21 Провадження №22-ц/812/1908/21 Доповідач в апеляційній інстанції Лисенко П.П. П О С Т А Н О В А іменем України 18 жовтня 2021 року м. Миколаїв Миколаївський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати в цивільних справах: головуючого - Лисенка П.П., суддів Самчишиної Н.В. та Серебрякової Т.В., із секретарем судового засідання Богуславською О.М., за відсутності учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час та місце розгляду справи, переглянувши у відкритому судовому засіданні за апеляційною скаргою ОСОБА_1 рішення Первомайського міськрайонного суду Миколаївської області, ухвалене 09 вересня 2021 року, у приміщенні того ж суду, головуючим суддею Шикеря І.А., у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до Виконавчого комітету Первомайської міської ради Миколаївської області про відшкодування моральної шкоди, в с т а н о в и л а : 15 липня 2021 року ОСОБА_1 звернулася до суду та пред`явила до Виконавчого комітету Первомайської міської ради Миколаївської області вищезазначений позов, який обґрунтовувала наступним. 31 травня 2021 року рішенням Миколаївського окружного адміністративного суду у справі № 400/2625/21, визнано протиправною бездіяльність Виконавчого комітету Первомайської міської ради, щодо недотримання встановленого законом п`ятиденного строку надання інформації на запит ОСОБА_1 щодо наявності на території м. Первомайськ вільних земельних ділянок, що можуть бути використані під забудову жилого будинку, господарських будівель і споруд. Такими протиправними діями відповідача, їй була завдана моральна шкода, яка полягає у стражданні та приниженні, інших негативних переживаннях та емоціях, розмір завданої моральної шкоди позивач пов`язує з приниженням честі та гідності внаслідок протиправних дій відповідача, негативними переживаннями, станом постійної психоемоційної напруги, важкістю виконання повсякденних обов`язків, тимчасову відірваність від активного суспільно-політичного життя громади міста, зниженням та нестійким настроєм, нервозністю, дратівливістю, порушенням сну, гіпертонічною кризою, побоюванням про майбутній стан здоров`я. Крім того, їй довелося присвятити багато часу, творчої енергії та сил на захист свого порушеного права, а тому нехтування відповідача під час здійснення розгляду його запиту сприймалось ним як прояв образи з боку відповідача, що призвело до сильного дискомфорту, погіршення самопочуття, емоційного хвилювання. Протиправними діями відповідача було порушено її душевну рівновагу, для відновлення якої довелося докладати додаткові вольові та психологічні зусилля. Посилаючись на викладені обставини, та на те, що запит направлено ще в березні, та станом на липень відповіді не надходило, позивач просила стягнути з відповідача на її користь моральну шкоду в розмірі 30 000 гривень. Рішенням Первомайського міськрайонного суду Миколаївської області від 09 вересня 2021 року в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 відмовлено. Не погодившись з вказаним рішенням суду І інстанції, позивач подала апеляційну скаргу, в якій посилаючись на неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи, порушення судом норм матеріального та процесуального права, просила його скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким задовольнити її позовні вимоги в повному обсязі. Апеляційна скарга мотивована тим, що рішення суду ухвалено з порушенням норм матеріального та процесуального права, у зв`язку з чим суд необґрунтовано не встановив факту завдання моральної шкоди позивачеві з огляду на обставини справи, що суперечить положенням статті 24 Закону України «Про доступ до публічної інформації», статтям 3, 56 Конституції України, статті 31 Закону України «Про інформацію». Також судом не було враховано практику Європейського суду з прав людини та судову практику в аналогічних справах. У відзиві на апеляційну скаргу Виконавчий комітет Первомайської міської ради Миколаївської області просить відмовити у задоволенні апеляційної скарги через відсутність для її задоволення правових підстав. Заслухавши доповідь судді та дослідивши матеріали справи, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційну скаргу слід задовольнити частково, а оскаржене рішення суду скасувати, виходячи з наступних підстав. Так, задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, що позивач, як на підставу стягнення грошової компенсації завданої моральної шкоди, посилається на те, що порушення Виконкомом Первомайської міськради строків надання відповіді вплинуло на важкість виконання ним повсякденних обов`язків, його тимчасову відірваність від активного суспільно-політичного життя громади міста, без зазначення якого саме. Разом з тим, ОСОБА_1 не є членом територіальної громади міста Первомайська, так як не проживає у місті, та не має в ньому майна, і за цих обставин ним не доведено причинно-наслідковий зв`язок між його не участю в житті іншої громади з діями органу місцевого самоврядування територіальної громади міста Первомайська, а сам факт побоювання позивача про свій майбутній стан здоров`я та порушення органом місцевого самоврядування строків надання відповіді взагалі є несумісними речами, де одне пов`язується виключно з суб`єктивними думками особи, а інше з об`єктивними діями юридичної особи, та не є взаємопов`язаним. А оскільки позивачем не надано суду доказів наявності шкоди та причинно-наслідкового зв`язку між самою шкодою та протиправною поведінкою відповідача, у задоволенні позову відмовив. Зважаючи на вимоги частин 1, 4 статті 130, частини 1 статті 131, частини 2 статті 372 ЦПК України колегія суддів, з урахуванням заяви позивача про розгляд справи без його участі визнала повідомлення учасників справи, які не з`явилися, належним, а неявку такою, що не перешкоджає апеляційному розглядові справи. Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави (ч. 1 ст. 2 ЦПК України). Суд, зберігаючи об`єктивність і неупередженість роз`яснює у випадку необхідності учасникам судового процесу їхні процесуальні права та обов`язки, наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій (ч. 5 ст. 12 ЦПК України). Відповідно до положень частин 1, 2, 3, 5 статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Згідно із вимогами частини 1 статті 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує, чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин. Рішення суду першої інстанції не відповідає вказаним положенням процесуального закону. Як вбачається з матеріалів справи, рішенням Миколаївського окружного адміністративного суду від 31 травня 2021 року у справі № 400/2625/21 частково задоволений позов ОСОБА_1 , визнано протиправною бездіяльність Виконавчого комітету Первомайської міської ради щодо недотримання встановленого законом п`ятиденного строку надання інформації на запит ОСОБА_1 від 06 березня 2021року про надання публічної інформації щодо наявності на території м. Первомайськ вільних земельних ділянок, що можуть бути використані під забудову жилого будинку, господарських будівель і споруд. (а.с.8-10). Вказаним рішенням було встановлено, що 06 березня 2021 року позивач звернулася до Виконавчого комітету Первомайської міської ради із запитом на отримання публічної інформації про наявність на території м. Первомайськ вільних земельних ділянок, що можуть бути використані під забудову житлового будинку, господарських будівель і споруд, з місцями (орієнтирами) розташування. Запит надійшов до відповідача 10 березня 2021 року. Листом від 15 березня 2021 року № Б-13 і/з-21 відповідач надав відповідь на запит позивача. Суд констатував, що лист-відповідь була зареєстрована відповідачем за вихідним номером № Б-13 і/з-21. При цьому відповідачем не було надано до суду копії витягу з журналу обліку вихідної (відправленої) кореспонденції, тобто жодним доказом не підтверджено факту направлення відповіді позивачу. З огляду на зазначене, суд дійшов висновку про протиправність бездіяльності Виконавчого комітету Первомайської міської ради щодо недотримання встановленого законом п`ятиденного строку надання інформації на запит ОСОБА_1 . Згідно із статтею 1 Закону України «Про доступ до публічної інформації» публічна інформація - це відображена та задокументована будь-якими засобами та на будь-яких носіях інформація, що була отримана або створена в процесі виконання суб`єктами владних повноважень своїх обов`язків, передбачених чинним законодавством, або яка знаходиться у володінні суб`єктів владних повноважень, інших розпорядників публічної інформації, визначених цим Законом. Публічна інформація є відкритою, крім випадків, встановлених законом. В силу статті 3 цього ж Закону право на доступ до публічної інформації гарантується, зокрема, обов`язком розпорядників інформації надавати та оприлюднювати інформацію, крім випадків, передбачених законом. Згідно пункту 2 частини 1 статті 5 Закону України «Про доступ до публічної інформації» доступ до інформації забезпечується шляхом надання інформації за запитами на інформацію. Відповідно до положень статті 20 Закону України «Про доступ до публічної інформації» розпорядник інформації має надати відповідь на запит на інформацію не пізніше п`яти робочих днів з дня отримання запиту. Крім того, згідно зі статтею 24 Закону України «Про доступ до публічної інформації» за несвоєчасне надання інформації передбачена відповідальність осіб, які винні у вчиненні таких порушень. Особи, на думку яких їхні права та законні інтереси порушені розпорядниками інформації, мають право на відшкодування матеріальної та моральної шкоди в порядку, визначеному законом. За вимогами частини четвертої статті 82 ЦПК України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом. Рішенням Миколаївського окружного адміністративного суду від 31 травня 2021 року у справі № 400/2625/21 встановлено порушення відповідачем прав позивача на отримання відповіді на запит про публічну інформацію у передбачений законом строк, а тому в силу положень статті 82 ЦПК України ці обставини не підлягають доказуванню. Статтею 77 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» передбачено, що шкода, заподіяна юридичним і фізичним особам в результаті неправомірних рішень, дій або бездіяльності органів місцевого самоврядування, відшкодовується за рахунок коштів місцевого бюджету, а в результаті неправомірних рішень, дій або бездіяльності посадових осіб місцевого самоврядування - за рахунок їх власних коштів у порядку, встановленому законом. Спори про поновлення порушених прав юридичних і фізичних осіб, що виникають в результаті рішень, дій чи бездіяльності органів або посадових осіб місцевого самоврядування, вирішуються в судовому порядку. ОСОБА_1 , звертаючись до суду із даним цивільним позовом, посилається на заподіяння їй, внаслідок протиправних дій відповідача, моральних страждань, завданих неправомірною бездіяльністю відповідача, що встановлена рішенням адміністративного суду, яка призвела до зміни звичного способу життя, важкістю виконання ним повсякденних обов`язків, тимчасової відірваності від активного суспільно-політичного життя громади міста, зниження та нестійкого настрою, нервозності, дратівливості, порушенням сну, гіпертонічної кризи, побоювання про майбутній стан здоров`я та необхідності докладати додаткових зусиль для оскарження такої бездіяльності до суду. Розрахунок моральної шкоди позивач ОСОБА_1 визначила виходячи з розміру мінімальної заробітної плати, шляхом множення кількості місяців, протягом яких тривало порушення (5 місяців), що становить 30 000 гривень. Відмовляючи у задоволені позовних вимог, суд першої інстанції виходив із недоведеності факту спричинення позивачеві моральної шкоди внаслідок бездіяльності відповідача. Колегія суддів не погоджується з висновками суду першої інстанції, виходячи з наступного. Згідно із пунктом 9 частини 2 статті 16 ЦК України відшкодування моральної (немайнової) шкоди є одним зі способів захисту цивільних прав та інтересів кожної особи. Статтею 3 Конституції України встановлено, що людина, її життя і здоров`я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю. Права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов`язком держави. Статтею 56 Конституції України передбачено, що кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень. Неналежне виконання органами державної влади чи місцевого самоврядування своїх повноважень, що призвело до порушення прав людини, свідчить про невиконання державою в особі відповідного органу її головного обовязку перед людиною - утверджувати та забезпечувати її права. Згідно із частиною 1, 2 статті 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає:у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я;у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів;у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна;у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи. Відповідно до частин 3-5 статті 23 ЦК України моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості. Моральна шкода відшкодовується незалежно від майнової шкоди, яка підлягає відшкодуванню, та не пов`язана з розміром цього відшкодування. Моральна шкода відшкодовується одноразово, якщо інше не встановлено договором або законом. Підстави відповідальності за завдану моральну шкоду визначені у статті 1167 ЦК України. Відповідно до частини 1 статті 1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті. Відсутність хоча б одного з таких елементів виключає відповідальність за заподіяння шкоди. Деліктна відповідальність за загальним правилом настає лише за наявності вини заподіювача шкоди. Слід звернути увагу, що в деліктних правовідносинах саме на позивача покладається обов`язок довести наявність шкоди та її розмір, протиправність поведінки заподіювача шкоди та причинний зв`язок такої поведінки із заподіяною шкодою. Спеціальні підстави відповідальності за шкоду, завдану незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування та посадової або службової особи згаданих органів при здійсненні ними своїх повноважень, визначені статтями 1173 та 1174 ЦК України відповідно. Відповідно до статті 1173 ЦК України шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні ними своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цих органів. Згідно зі статтею 1174 ЦК України шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю посадової або службової особи органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні нею своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цієї особи. Отже, зазначені підстави характеризуються особливостями суб`єктного складу заподіювачів шкоди, серед яких законодавець виокремлює як зазначені органи, так і їх посадових чи службових осіб, та особливим способом заподіяння шкоди. Сукупність цих умов є підставою покладення цивільної відповідальності за завдану шкоду саме на державу, Автономну Республіку Крим або орган місцевого самоврядування. З урахуванням положень пункту 10 частини 2 статті 16, статей 21, 1173 та 1174 ЦК України шкода, завдана зазначеними органами чи (та) особами відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування лише у випадках визнання зазначених рішень незаконними та їх подальшого скасування або визнання дій або бездіяльності таких органів чи (та) осіб незаконними. Статті 1173, 1174 ЦК України є спеціальними і передбачають певні особливості, характерні для розгляду справ про деліктну відповідальність органів державної влади та посадових осіб, які відмінні від загальних правил деліктної відповідальності. Так, зокрема, цими правовими нормами передбачено, що для застосування відповідальності посадових осіб та органів державної влади наявність їх вини не є обов`язковою. Втім, цими нормами не заперечується обов`язковість наявності інших елементів складу цивільного правопорушення, які є обов`язковими для доказування у спорах про стягнення збитків. Згідно із пунктом 3 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» від 31 березня 1995 року під моральною шкодою належить розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб. Вона може проявлятися у приниженні честі, гідності, престижу або ділової репутації, моральних переживаннях у зв`язку з ушкодженням здоров`я, у порушенні права власності (в тому числі інтелектуальної), прав, наданих споживачам, інших цивільних прав, у зв`язку з незаконним перебуванням під слідством і судом у порушенні нормальних життєвих зв`язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків. Як вказано у постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 вересня 2019 року в справі № 916/1423/17 (провадження № 12-208гс18), застосовуючи статті 1173,1174 ЦК України, суд має встановити: по-перше, невідповідність рішення, дії чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, чи відповідно їх посадової або службової особи вимогам закону, чи іншого нормативного акта; по-друге, факт заподіяння цим рішенням, дією чи бездіяльністю шкоди фізичній або юридичній особі. За наявності цих умов є підстави покласти цивільну відповідальність за завдану шкоду саме на державу, Автономну Республіку Крим або орган місцевого самоврядування. Загальні підходи до відшкодування моральної шкоди, завданої органом державної влади, викладені у Постанові Верховного Суду від 10 квітня 2019 року у справі № 464/3789/17. Суд дійшов висновку, що адекватне відшкодування шкоди, зокрема, й моральної, за порушення прав людини є одним із ефективних засобів юридичного захисту. Моральна шкода полягає у стражданні або приниженні, яких людина зазнала внаслідок протиправних дій. Страждання і приниження - емоції людини, змістом яких є біль, мука, тривога, страх, занепокоєння, стрес, розчарування, відчуття несправедливості, тривала невизначеність, інші негативні переживання. Порушення прав людини чи погане поводження із нею з боку суб`єктів владних повноважень завжди викликають негативні емоції. Проте, не всі негативні емоції досягають рівня страждання або приниження, які заподіюють моральну шкоду. Оцінка цього рівня залежить від усіх обставин справи, які свідчать про мотиви протиправних дій, їх інтенсивність, тривалість, повторюваність, фізичні або психологічні наслідки та, у деяких випадках, стать, вік та стан здоров`я потерпілого. При цьому слід враховувати, що порушення прав людини чи погане поводження із нею з боку суб`єктів владних повноважень завжди викликають негативні емоції. Проте, не всі негативні емоції досягають рівня страждання або приниження, які заподіюють моральну шкоду. Оцінка цього рівня залежить від усіх обставин справи, які свідчать про мотиви протиправних дій, їх інтенсивність, тривалість, повторюваність, фізичні або психологічні наслідки та, у деяких випадках, стать, вік та стан здоров`я потерпілого. У справах про відшкодування моральної шкоди, завданої органом державної влади або органом місцевого самоврядування, суд, оцінивши обставин справи, повинен встановити чи мали дії (рішення, бездіяльність) відповідача негативний вплив, чи досягли негативні емоції позивача рівня страждання або приниження, встановити причинно-наслідковий зв`язок та визначити співмірність розміру відшкодування спричиненим негативним наслідкам. При цьому, в силу статті 1173 ЦК України шкода відшкодовується незалежно від вини відповідача, а протиправність його дій та рішень презюмується - обов`язок доказування їх правомірності покладається на відповідача (ч. 2 ст. 77 КАС України). Відсутність наслідків у вигляді розладів здоров`я внаслідок душевних страждань, психологічних переживань не свідчить про те, що позивач не зазнала страждань та приниження, а отже, і не свідчить про те, що моральної шкоди не завдано. У практиці Європейського суду з прав людини порушення державою прав людини, що завдають психологічних страждань, розчарувань і незручностей, зокрема, через порушення принципу належного врядування, кваліфікуються як такі, що завдають моральної шкоди. Приймаючи до уваги вище викладене, слід дійти висновку, що психологічне напруження, розчарування та незручності, що виникли внаслідок порушення органом держави чи місцевого самоврядування прав людини, навіть якщо вони не потягли за собою вагомих наслідків у вигляді погіршення здоров`я, можуть свідчить про заподіяння моральної шкоди, що вказано у постанові Верховного Суду від 24 березня 2020 року, справа № 818/607/17. Враховуючи обставини справи, наведені положення закону та правові позиції Верховного Суду, колегія суддів не погоджується з висновком суду першої інстанції про недоведеність факту спричинення позивачеві моральних страждань, оскільки вважає, що протиправна поведінка відповідача, який є органом місцевого самоврядування і зобов`язаний діяти в межах закону та на захист прав громадян, а саме затримка у наданні відповіді позивачу, що змусило останнього хвилюватися, витрачати додаткові зусилля, а саме - звертатися за захистом своїх прав до адміністративного суду, з огляду на його статус учасника бойових дій спричинили йому душевні страждання, переживання, стрес та відчуття невизначеності, тобто заподіяли йому моральну шкоду. Позивач просив стягнути з відповідача моральну шкоду в розмірі 30 000 гривень. При визначенні розміру стягнення на відшкодування моральної шкоди апеляційний суд приймає до уваги розмір завданої моральної шкоди, її тривалість та обставини справи. Моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб. У пункті 9 Постанови Пленуму Верховного суду України «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» від 31 березня 1995 року № 4 роз`яснено, що розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості. Визначаючи співмірність розміру відшкодування спричиненим негативним наслідкам, суд повинен виходити із засад розумності та справедливості. З огляду на те, що «розумність» і «справедливість» є оціночними поняттями, то суди встановлюють фактичні обставини справи, та мають широку свободу розсуду під час визначення розумного та справедливого (співмірного) розміру відшкодування моральної шкоди. Апеляційний суд звертає увагу, що розрахунок моральної шкоди у співвідношенні до мінімального розміру заробітної плати передбачена статті 13 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» та підлягає застосуванню в спеціальних випадках, передбачених цим Законом. В даному випадку вказана норма не підлягає застосуванню, тому мінімальний розмір заробітної плати не може бути прийнятий для визначення розміру моральної шкоди. Слід вказати, що відсутній законодавчо встановлений алгоритм визначення розміру відшкодування моральної шкоди, тому розмір моральної шкоди має бути визначений з урахуванням конкретних обставин справи, залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо), та з урахуванням інших обставин, зокрема, тяжкості вимушених змін у життєвих стосунках, ступеню зниження престижу і ділової репутації позивача. Враховуючи тривалість порушення прав позивача, характер моральних страждань, яких позивач зазнала, з урахуванням вимог розумності та виваженості, апеляційний суд вважає, що компенсація моральної шкоди позивачу у даній справі має бути визначена в розмірі 1 000 гривень. Оскільки ухвалюючи рішення судом неправильно застосовані норми матеріального права, що регулюють спірні правовідносини, а також недотримані вимоги процесуального закону, щодо належної оцінки доказів, колегія суддів на підставі вимог пункту 4 частини 1 статті 376 ЦПК України, приходить до висновку про його скасування та ухвалення нового судового рішення про часткове задоволення позову. Частиною 13 ст. 141 ЦПК України передбачено, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат. В силу ч. 1 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Якщо сторону, на користь якої ухвалено рішення, звільнено від сплати судових витрат, з другої сторони стягуються судові витрати на користь осіб, які їх понесли, пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог, а інша частина компенсується за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Якщо обидві сторони звільнені від оплати судових витрат, вони компенсуються за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України (частина 6 статті 141 ЦПК України). Порядок та розміри справляння судового збору, підстави звільнення від його сплати визначені Законом України «Про судовий збір» від 08 липня 2011 року № 3674-VI (далі - Закон № 3674-VI). Оскільки рішення суду скасовано, позов за наслідками перегляду справи задоволений частково, а позивач звільнений від сплати судового збору на підставі пункту 13 статті 5 Закону № 3674-VI, слід провести розподіл судових витрат наступним чином. Частиною 1 статті 4 Закону № 3674-VI визначено, що судовий збір справляється у відповідному розмірі від прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подається до суду, - у відсотковому співвідношенні до ціни позову та у фіксованому розмірі. Згідно підпунктами 1, 6 частини 2 статті 4 цього ж Закону за подання фізичною особою позовної заяви майнового характеру справляється судовий збір за ставкою 1 відсоток ціни позову, але не менше 0,4 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб та не більше 5 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, а за подання апеляційної скарги - 150 відсотків ставки, що підлягала сплаті при поданні позовної заяви, іншої заяви і скарги, що на день звернення з позовом у даній справі становило, відповідно, 908 гривень та 1 362 гривень. З урахуванням викладеного, з відповідача підлягає стягненню судовий збір в розмірі 2270 гривень . Керуючись ст. ст. 367-368, 374, 376, 381-382 ЦПК України, суд, - п о с т а н о в и в: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково. Рішення Первомайського міськрайонного суду Миколаївської області від 09 вересня 2021 року скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким позовні вимоги ОСОБА_1 до Виконавчого комітету Первомайської міської ради Миколаївської області про відшкодування моральної шкоди - задовольнити частково. Стягнути з Виконавчого комітету Первомайської міської ради Миколаївської області, код ЄДРПОУ 04056575, на користь ОСОБА_1 , яка проживає у АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , у відшкодування моральної шкоди 1 000 гривень (одну тисячу гривень). Стягнути з Виконавчого комітету Первомайської міської ради Миколаївської області, в дохід держави 2 270 гривень судового збору. Постанова набирає законної сили з дня прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду за наявності передбачених статтею 389 ЦПК України підстав протягом тридцяти днів. Головуючий: П.П. Лисенко Судді: Н.В. Самчишина Т.В. Серебрякова ___________________________________________________ Повний текст постанови складений 20 жовтня 2021 року.