Постанова 4872 № 522/22473/15-ц

ПІВДЕННО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД _____________________________________________________________________________________________ П О С Т А Н О В А ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 04 жовтня 2021 року м. ОдесаСправа № 522/22473/15-ц Південно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів: головуючого судді Принцевської Н.М.; суддів: Діброви Г.І., Савицького Я.Ф.; (Південно-західний апеляційний господарський суд, м. Одеса, проспект Шевченка,29) Секретар судового засідання Соловйова Д.В.; Представники сторін: Від Компанії з обмеженою відповідальністю "Компанія "Садіра" - Павельченко І.В., ордер серія ОД № 638652, від 19.07.21; від Фізичної особи ОСОБА_1 - Хаджи І.Д., ордер серія АТ № 1013287, від 06.08.21; від Товариства з обмеженою відповідальністю "Альфа-Аркадія" - не з`явився; розглянувши апеляційну скаргу Компанії з обмеженою відповідальністю "Компанія "Садіра" на рішення Господарського суду Одеської області від 16.06.2021 по справі №522/22473/15-ц за позовом Компанії з обмеженою відповідальністю "Компанія "Садіра" до відповідачів: - Товариства з обмеженою відповідальністю "Альфа-Аркадія"; - Фізичної особи ОСОБА_1 про визнання договорів недійсними, (суддя першої інстанції: Бездоля Д.О., дата та місце ухвалення рішення: 16.06.2021, Господарський суд Одеської області, м. Одеса, проспект Шевченка, 29) В листопаді 2015 року Компанія з обмеженою відповідальністю "Садіра" (далі - КОВК «Садіра») звернулась до Приморського районного суду м. Одеси з позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю "Альфа-Аркадія" (ТОВ «Альфа-Аркадія» та фізичної особи ОСОБА_1 , в якій просила суд: - визнати недійсним договір купівлі-продажу земельної ділянки (кадастровий номер 5110137500:49:001:0013), від 20.02.2013 №686, укладений між ТОВ "Альфа-Аркадія" та фізичною особою ОСОБА_1 , посвідчений приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Дєордієвою Іриною Вікторівною, та вилучити з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно запис про право власності від 20 лютого 2013 року № 182833; - визнати недійсним договір купівлі-продажу земельної ділянки (кадастровий номер 5110137500:49:001:0004), від 20.02.2013 №690, укладений між ТОВ "Альфа-Аркадія" та фізичною особою ОСОБА_1 , посвідчений приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Дєордієвою Іриною Вікторівною, та вилучити з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно запис про право власності від 20 лютого 2013 року № 183095; - визнати недійсним договір купівлі-продажу будинку, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 , від 20.02.2013 №698, укладений між ТОВ "Альфа-Аркадія" та фізичною особою ОСОБА_1 , посвідчений приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Дєордієвою Іриною Вікторівною, та вилучити з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно запис про право власності від 20 лютого 2013 року № 183559; - визнати недійсним договір купівлі-продажу будинку, розташованого за адресою: АДРЕСА_2 , від 20.02.2013 №694, укладений між ТОВ "Альфа-Аркадія" та фізичною особою ОСОБА_1 , посвідчений приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Дєордієвою Іриною Вікторівною, та вилучити з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно запис про право власності від 20 лютого 2013 року № 183559. В обґрунтування підстав позову позивач посилається на обставину укладення відповідачем-1 з відповідачем-2 спірних договорів з перевищенням передбачених Статутом товариства повноважень, без згоди позивача, який є єдиним учасником ТОВ "Альфа-Аркадія". Рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 27.09.2018 у задоволенні позову КОВК "Садіра" відмовлено повністю. Постановою Одеського апеляційного суду від 08.05.2019 рішення Приморського районного суду м. Одеси від 27.09.2018 було скасовано та ухвалено нове рішення, яким позов задоволено. Постановою Верховного Суду у складі суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 11.11.2020 рішення Приморського районного суду м. Одеси від 27.09.2018 та постанову Одеського апеляційного суду від 08.05.2019 скасовано; провадження у справі за позовом КОВК "Садіра" до ТОВ "Альфа-Аркадія" та фізичної особи ОСОБА_1 про визнання недійсними договорів купівлі-продажу земельних ділянок та будинків закрито; повідомлено учасників справи про те, що розгляд вказаної категорії справ віднесено до компетенції господарського суду. В подальшому позивач звернувся до Верховного Суду із заявою про направлення справи №522/22473/15-ц за встановленою юрисдикцією до Господарського суду Одеської області. Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 20.01.2021 заяву КОВК "Садіра" задоволено; справу №522/22473/15-ц за позовом КОВК «Садіра» до ТОВ "Альфа-Аркадія" та фізичної особи ОСОБА_1 про визнання недійсними договорів купівлі-продажу земельних ділянок та будинків передано для продовження розгляду до Господарського суду Одеської області. Рішенням Господарського суду Одеської області від 16.06.2021 по даній справі у задоволенні позову відмовлено повністю. В оскаржуваному рішенні місцевий господарський суд зазначив, що позивачем не доведено належним чином наявності у спірних відносинах обставини порушеного права позивача, що є самостійною та достатньою підставою для відмови у позові, про що також неодноразово наголошував Верховний Суд. Не погоджуючись з рішенням місцевого господарського суду, КОВК «Садіра» звернулась до Південно-західного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить рішення Господарського суду Одеської області від 16.06.2021 по справі №522/22473/15-ц скасувати та прийняти нове - про задоволення позовних вимог в повному обсязі. Апелянт вважає рішення суду першої інстанції протиправним, ухваленим з порушенням норм процесуального права, неправильним застосуванням норм матеріального права, таким, що прийняте без урахування висновків про застосування норм права, викладених у постанові суду касаційної інстанції, без повного дослідження обставин справи. Заявник апеляційної скарги вказує, що суд першої інстанції дійшов помилкового висновку , що КОВК «Садіра» не доводено обставин порушеного права позивача. На думку апелянта суд першої інстанції не ознайомився із правовою позицією КОВК «Садіра», при вирішенні справи викладав свої висновки без урахування доводів позивача, не встановив характер спірних правовідносин, що призвело до невірного вирішення справи. КОВК «Садіра» зазначає, що висновки про застосування норм права, викладені у Постанові Великої Палати Верховного Суду у справах №916/2084/17, №905/2559/17, у Постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду у справі №904/9839/16 не можуть бути застосованими при розгляді справи №522/22473/15-ц, у зв`язку з тим, що обставини вказаних справ не є подібними. КОВК «Садіра» зазначає, що у жодній справі, на яку посилався суд першої інстанції частка позивача у статутному капіталі підприємства відповідача не складала 100%. Крім того, апелянт зазначає, що матеріалами справи підтверджується, що у колишнього директора ТОВ «Альфа-Аркадія» ОСОБА_2 були відсутні повноваження на укладення оспорюваних договорів купівлі-продажу, тобто вказана особа на час укладення оспорюваних правочинів не мала необхідного обсягу цивільної дієздатності, діяла з перевищенням повноважень та всупереч інтересам підприємства, а КОВК «Садіра» у жодній формі не схвалювала оспорювані правочини. Ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 27.07.2021 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою КОВК"Садіра" на рішення Господарського суду Одеської області від 16.06.2021 по справі №522/22473/15-ц, призначено розгляд справи на: 04.10.2021 року о 10-30 год. 09.08.2021 до Південно-західного апеляційного господарського суду від ОСОБА_1 надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому відповідач-2 не погоджується з доводами апелянта та вважає, що рішення Господарського суду Одеської області від 16.06.2021 у справі №522/22473/15-ц є законним та обгрунтованим. Відповідач зазначає у відзиві, що у КОВК «Садіра» відсутнє право на звернення до суду з даною позовною заявою, а тому Господарський суд Одеської області у своєму рішенні від 16.06.2021 дійшов законного та обгрунтованого висновку про необхідність відмовити у задоволенні позовних вимог. В судовому засіданні пердставник КОВК «Садіра» пітримав доводи та вимоги, викладені ним в апеляційній скаргі, наполягав на її задоволенні та скасуванні рішення місцевого господарського суду. Представник ФОП Ляшенко В.В. заперечував проти доводів апеляційної скарги, наполягав на залишенні її без задоволення, просив залишити рішення суду першої інстанції без змін. Представник Товариства з обмеженою відповідальністю "Альфа-Аркадія" в судове засідання не з`явився, про дату, час та місце розгляду справи повідомлений належним чином. 04.10.2021 до Південно-західного апеляційного господарського суду від ТОВ «Альфа-Аркадія» надійшло клопотання про відкладення розгляду справи на іншу дату, оскільки на теперішній час у підприємства відсутній адвокат, для пошуку адвоката необхідний певний час. Частиною 1 ст. 202 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею. Частинами 11, 12 ст. 270 Господарського процесуального кодексу України, яка визначає порядок розгляду апеляційної скарги, встановлено, що суд апеляційної інстанції відкладає розгляд справи в разі неявки у судове засідання учасника справи, стосовно якого немає відомостей щодо його повідомлення про дату, час і місце судового засідання, або за його клопотанням, коли повідомлені ним причини неявки будуть визнані судом поважними. Неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи. Судова колегія зазначає, що відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні. Крім того, суд апеляційної інстанції зазначає, що справа перебуває протягом тривалого часу на розгляді Південно-західного апеляційного господарського суду, у зв`язку з відсутністю представника в м.Одесі ТОВ «Альфа-Аркадія» не було позбавлене можливості звернутись до суду з клопотанням про проведення розгляду справи в режимі відеоконференції. Відповідно до положень п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950 кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом. Також, відповідно до рішень Європейського суду з прав людини, що набули статусу остаточного, зокрема "+11 посилань", "ТОВ "ФПК "ГРОСС" проти України", "Гержик проти України" суду потрібно дотримуватись розумного строку для судового провадження. Розумним, зокрема, вважається строк, що є об`єктивно необхідним для виконання процесуальних дій, прийняття процесуальних рішень та розгляду і вирішення справи з метою забезпечення своєчасного (без невиправданих зволікань) судового захисту. З урахуванням практики Європейського суду з прав людини критеріями розумних строків є: правова та фактична складність справи; поведінка заявника, а також інших осіб, які беруть участь у справі, інших учасників процесу; поведінка органів державної влади (насамперед суду); характер процесу та його значення для заявника (справи "Федіна проти України" від 02.09.2010, "Смірнова проти України" від 08.11.2005, "Матіка проти Румунії" від 02.11.2006, "Літоселітіс проти Греції" від 05.02.2004 та інші). Враховуючи викладене, а також зважаючи на те, що явка представників сторін судом обов`язковою не визнавалась, колегія суддів апеляційного господарського суду, з урахуванням ст. 120, ст. 202, ст. 270, ч. 2 ст. 273 Господарського процесуального кодексу України, вважає за необхідне відмовити в задоволенні клопотання ТОВ «Альфа-Аркадія» про відкладення розгляду справи та вважає за можливе розглянути справу за відсутності представника відповідача, за наявними у справі матеріалами. Відповідно до ст.269 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції. Розглянувши матеріали справи, апеляційну скаргу, заслухавши пояснення представників сторін, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, судова колегія апеляційної інстанції встановила наступне. Як вбачається з матеріалів справи, 15.06.2007 відбулись збори учасників ТОВ "Альфа-Аркадія", які оформлені протоколом №3 (а.с.220-222, т.1), на яких були прийняті такі рішення: 1) прийнято до товариства Компанію "Садіра Лімітед"; 2) затверджено вихід з товариства ОСОБА_3 та ОСОБА_2 та передачу їх часток товариству; 3) затверджено вклади учасників у статутному капіталі, розмір часток учасників у статутному капіталі, а також у майні та прибутку товариства, кількість голосів на зборах наступним чином: учасник - Компанія "Садіра Лімітед", з вкладом у статутний капітал в розмірі 42000,00 грн, розміром частки учасника у статутному капіталі 100%, кількість голосів учасника 100%; 4) підтверджено повноваження ОСОБА_2 , діючого директора ТОВ "Альфа-Аркадія", призначеного попереднім складом учасників; 5) затверджено Статут товариства в новій редакції, вирішено провести його державну реєстрацію у встановленому законом порядку, доручено з правом передоручення іншим особам ОСОБА_2 оформлення, підписання, подання та одержання всіх необхідних документів, пов`язаних з державною реєстрацією Статуту у новій редакції. Згідно зі Статутом ТОВ "Альфа-Аркадія", в редакції на момент укладення оскаржуваних правочинів (а.с.29-47, т.7), єдиним учасником цього товариства є Компанія "Садіра Лімітед" з часткою у статутному капіталі 100%. Відповідно до п.п. 7.3.6. п.7.3. Статуту до виключної компетенції загальних зборів товариства віднесено, зокрема, попереднє затвердження правочинів, що укладаються від імені товариства щодо купівлі-продажу чи відчуження будь-яким іншим чином нерухомості та/або земельних ділянок та/або інших основних засобів, надання будь-якого майна чи майнових прав товариства в заставу чи використання їх іншим чином в якості засобу забезпечення виконання зобов`язань, отримання будь-яких позик, кредитів, надання будь-яких порук, гарантій. При цьому учасники товариства, шляхом прийняття відповідного рішення, можуть надавати директору товариства або іншій уповноваженій особі повноваження на укладення певних правочинів, вказаних в цьому пункті, без попереднього погодження зборами учасників. Згідно з п. 7.11. Статуту ні директор, ні інші посадові особи товариства, ні головний бухгалтер не мають права укладати та підписувати від імені товариства правочини, для укладання яких необхідне попереднє погодження або рішення загальних зборів учасників, або документи, направлені на їх виконання, без попереднього погодження чи отримання відповідних рішень, виданих у зв`язку з такими правочинами зборами учасників. З матеріалів справи вбачається, а сторонами не заперечується, що 31.05.2007 на підставі договорів купівлі-продажу, які посвідчені приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Тиквенко М.О. за реєстровим №№ 2770, 2774 та №2777 (а.с.112, 116, т.1; а.с.8, т.2) ТОВ "Альфа-Аркадія", в особі директора ОСОБА_5, яка діяла на підставі Статуту та протоколу №1 установчих зборів засновників від 24.04.2007, придбало у власність: 1) 1/2 частину домоволодіння, за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 73,7 кв.м., та надвірних споруд; 2) 1/2 частину домоволодіння, за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 73,9 кв.м., та надвірних споруд; 3) будинок за адресою: АДРЕСА_2 , загальною площею 80,6 кв.м., та надвірних споруд; 4) земельну ділянку, площею 0,1344 га, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 , кадастровий номер: 5110137500:49:001:0013; 4) земельну ділянку, площею 0,0495 га, що розташована за адресою: АДРЕСА_2 , кадастровий номер: 5110137500:49:001:0004. 20.02.2013 ТОВ "Альфа-Аркадія", в особі директора ОСОБА_5, яка діяла на підставі Статуту, було укладено спірні у цій справі договори купівлі-продажу, що були посвідчені приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Дєордієвою І.В. за реєстровими №№ 686, 690, 698 та 694 (а.с.233-234, т.1; а.с.88-89, 181, 275, т.2), відповідно до яких право власності на вищевказані об`єкти нерухомого майна було передано відповідачу-2 - ОСОБА_1 , про що до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно були внесені відповідні записи, що підтверджується інформаційними довідками з Реєстру (а.с. 15-24, а.с. 61-67, т.1, а.с. 147-156, а.с. 191-200, т.3). В матеріалах справи відсутнє та сторонами не подано рішення загальних зборів відповідача-1 про окреме погодження укладення відповідачем-1 спірних у цій справі правочинів. Позивач звертає увагу, що директор ТОВ "Альфа-Аркадія" ОСОБА_2 , на час укладення спірних договорів щодо відчуження нерухомого майна, не мала відповідних повноважень, оскільки не погодила укладення договорів з єдиним учасником товариства - позивачем, що призвело до порушення прав останнього. На підтвердження обставини перевищення директором ТОВ "Альфа-Аркадія" повноважень під час укладення спірних договорів позивач посилається, зокрема, на: умови Статуту товариства; заяву ОСОБА_4 від 18.11.2015 (а.с.277-279, т.2), яку суд оцінює який письмовий доказ та в якій остання повідомила, що перебуваючи на посаді директора Компанії з обмеженою відповідальністю "Садіра" не підписувала рішення (протокол) про надання згоди на відчуження відповідачем-1 будь-яких об`єктів нерухомого майна, включаючи, але не обмежуючись, спірних у цій справі об`єктів, а також, що нею ніколи не було надано жодних інструкцій щодо відчуження директором ТОВ "Альфа-Аркадія" ОСОБА_2 , жодних активів та матеріальних цінностей, що на праві власності належать відповідачу-1; письмову резолюцію ради директорів Компанії "Садіра Лімітед" ОСОБА_8 та ОСОБА_7 від 09.02.2016 (а.с.16-22, т.3), в якій останні заявили, що ніколи не надавали згоди і не схвалюють в письмовій або в усній формі укладення спірних у цій справі договорів купівлі-продажу, вважають, що договори є такими, що укладені в порушення Статуту компанії та ТОВ "Альфа-Аркадія", проти волі учасників та всупереч інтересам компанії, внаслідок обманних дій, вчинених ОСОБА_5 , яка обіймала посаду директора ТОВ "Альфа-Аркадія" на момент укладення спірних договорів. Крім цього, додатково позивачем було надано до суду, зокрема, видані Департаментом реєстратора компаній і офіційного ліквідатора Нікосія: свідоцтво від 26.03.2021 (а.с.172-174, т.6), яким підтверджено, що згідно з записами, які зберігаються у цьому Департаменті, Компанія "Садіра Лімітед" була зареєстрована 29.04.2006 і станом на день видачі свідоцтва значиться в реєстрі; свідоцтво від 10.12.2015 (а.с.48-52, т.7), яким засвідчено, що відповідно до записів, що зберігаються в цьому Департаменті, станом на 01.01.2013, директорами компанії були ОСОБА_6 та ОСОБА_7 . Вказані обставини стали підставою для звернення КОВК «Садіра», як учасника ТОВ «Альфа-Аркадія», до суду з відповідними вимогами про визнання правочинів недійсними. Оцінюючи правильність застосування місцевим господарським судом норм матеріального права, перевіривши дотримання судом норм процесуального законодавства, в контексті встановлених обставин, апеляційний суд дійшов наступних висновків. Відповідно до ч. 1 ст. 15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. В ч. 2 ст. 16 Цивільного кодексу України визначені способи захисту цивільних прав та інтересів, якими можуть бути, зокрема, визнання правочину недійсним. Відповідно до ч. 2 ст. 4 Господарського процесуального кодексу України юридичні особи та фізичні особи-підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням. Спосіб захисту втілює безпосередню мету, якої прагне досягти суб`єкт захисту (позивач), вважаючи, що таким чином буде припинено порушення (чи оспорювання) його прав, він компенсує витрати, що виникли у зв`язку з порушенням його прав, або в інший спосіб нівелює негативні наслідки порушення його прав. Гарантоване статтею 55 Конституції України й конкретизоване у законах України право на судовий захист передбачає можливість звернення до суду за захистом порушеного права, але вимагає, щоб твердження позивача про порушення було обґрунтованим. Таке порушення прав має бути реальним, стосуватися індивідуально виражених прав або інтересів особи, яка стверджує про їх порушення. Отже, захисту підлягає наявне законне порушене право (інтерес) особи, яка є суб`єктом (носієм) порушених прав чи інтересів та звернулася за таким захистом до суду. Тому для того, щоб особі було надано судовий захист, суд встановлює, чи особа дійсно має порушене право (інтерес), і чи це право (інтерес) порушено відповідачем. Статтею 203 Цивільного кодексу України встановлено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним (стаття 204 Цивільного кодексу України). В силу приписів ст. 204 Цивільного кодексу України правомірність правочину презюмується. Отже, обов`язок доведення наявності обставин, з якими закон пов`язує визнання господарським судом оспорюваного правочину недійсним, покладається на позивача. Згідно з ч.ч. 1, 3 ст. 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами 1-3, 5 та 6 статті 203 цього Кодексу. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин). Тобто, за змістом ст. 215 Цивільного кодексу України вимога про визнання оспорюваного правочину недійсним може бути заявлена як однією зі сторін правочину, так і іншою заінтересованою особою, права та законні інтереси якої порушено вчиненим правочином. При вирішенні позову про визнання недійсним оспорюваного правочину враховуються загальні приписи статей 3, 15, 16 Цивільного кодексу України. За результатами розгляду такого спору вирішується питання про спростування презумпції правомірності правочину й має бути встановлено не лише наявність підстав недійсності правочину, передбачених законом, але й визначено, чи було на час пред`явлення позову порушене цивільне право особи, за захистом якого позивач звернувся до суду, яке саме право порушене та в чому полягає його порушення, оскільки залежно від цього визначається необхідний та ефективний спосіб захисту порушеного права, якщо таке порушення відбулося. Велика Палата Верховного Суду вже звертала увагу на те, що право чи інтерес мають бути захищені судом у належний спосіб, який є ефективним (пункт 57 постанови від 05.06.2018 у справі № 338/180/17), тому суд повинен відмовляти у задоволенні позовної вимоги, яка не відповідає ефективному способу захисту права чи інтересу (див. mutatis mutandis висновки у пунктах 72-76 постанови Великої Палати Верховного Суду від 07.11.2018 у справі № 488/5027/14-ц). Вирішуючи господарський спір, суд з`ясовує, чи існує у позивача право або законний інтерес; якщо так, то чи має місце його порушення, невизнання або оспорювання відповідачем; якщо так, то чи підлягає право або законний інтерес захисту і чи буде такий захист ефективний за допомогою того способу, який визначено відповідно до викладеної в позові вимоги. В іншому випадку у позові слід відмовити. Колегія суддів звертається до правової позиції Верховного Суду, викладеної у постановах від 04.12.2019 у справі №910/15262/18, від 11.02.2020 у справі №922/1159/19, об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 16.10.2020 у справі № 910/12787/17, відповідно до якої самі по собі дії осіб, зокрема, щодо вчинення правочинів, навіть якщо вони здаються іншим особам неправомірними, не можуть бути оспорені в суді, допоки ці останні не доведуть, що цими діями порушуються їхні права. Тобто саме на позивача покладений обов`язок обґрунтувати свої вимоги поданими до суду доказами, тобто довести, що його права та інтереси порушуються укладанням спірного договору, а тому потребують захисту. Отже, за змістом вищенаведених правових норм визнанню правочину недійсним має передувати встановлення судом наявності порушення прав та інтересів позивача, який не є стороною цього правочину, а в разі відсутності такого порушення в позові має бути відмовлено. Вищенаведене узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, яка викладена у постановах від 04.06.2020 у справі № 916/1411/19, від 19.02.2020 у справі №916/1408/19, від 09.04.2019 у справі № 908/1194/18, від 03.09.2019 у справі №910/14255/18. Статтею 509 Цивільного кодексу України визначено, що зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов`язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу. Зобов`язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості. Частиною 1 ст. 510 Цивільного кодексу України визначено, що сторонами у зобов`язанні є боржник і кредитор. Статтею 207 Цивільного кодексу України визначено, що правочин, який вчиняє юридична особа, підписується особами, уповноваженими на це її установчими документами, довіреністю, законом або іншими актами цивільного законодавства. За змістом ст. 92 Цивільного кодексу України юридична особа набуває цивільних прав та обов`язків і здійснює їх через свої органи, які діють відповідно до установчих документів та закону. Порядок створення органів юридичної особи встановлюється установчими документами та законом. Орган або особа, яка відповідно до установчих документів юридичної особи чи закону виступає від її імені, зобов`язана діяти в інтересах юридичної особи, добросовісно і розумно та не перевищувати своїх повноважень. У відносинах із третіми особами обмеження повноважень щодо представництва юридичної особи не має юридичної сили, крім випадків, коли юридична особа доведе, що третя особа знала чи за всіма обставинами не могла не знати про такі обмеження. Відповідно до ст. 97 Цивільного кодексу України управління товариством здійснюють його органи. Органами управління товариством є загальні збори його учасників і виконавчий орган, якщо інше не встановлено законом. Згідно з ст.116 Цивільного кодексу України учасники господарського товариства мають право у порядку, встановленому установчим документом товариства та законом: 1) брати участь в управлінні товариством у порядку, визначеному в установчому документі, крім випадків, встановлених законом; 2) брати участь у розподілі прибутку товариства і одержувати його частину (дивіденди); 3) вийти у встановленому порядку з товариства; 4) здійснити відчуження частки (її частини) у статутному (складеному) капіталі товариства, цінних паперів, що засвідчують участь у товаристві, у порядку, встановленому законом. Договір відчуження майна, предметом якого є частка (її частина) у статутному (складеному) капіталі товариства, укладається у письмовій формі; 5) одержувати інформацію про діяльність товариства у порядку, встановленому установчим документом. Учасники господарського товариства можуть також мати інші права, встановлені установчим документом товариства та законом. За змістом ч.ч.1, 3 ст.167 Господарського кодексу України корпоративні права - це права особи, частка якої визначається у статутному капіталі (майні) господарської організації, що включають правомочності на участь цієї особи в управлінні господарською організацією, отримання певної частки прибутку (дивідендів) даної організації та активів у разі ліквідації останньої відповідно до закону, а також інші правомочності, передбачені законом та статутними документами. Під корпоративними відносинами маються на увазі відносини, що виникають, змінюються та припиняються щодо корпоративних прав. Як вбачається з матеріалів справи, позивач є єдиним учасником відповідача-1, якому на час укладення спірних правочинів належало 100% частки в статутному капіталі. Як зазначалося раніше, в обґрунтування заявлених вимог КОВК «Садіра» посилається на недійсність оскаржуваних ним договорів купівлі-продажу майна з тих підстав, що їх було укладено від імені ТОВ "Альфа-Аркадія" директором ОСОБА_2 з перевищенням наданих їй повноважень. Згідно з ч.4 ст.236 Господарського процесуального кодексу України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Разом з тим, в постанові Великої Палати Верховного Суду від 30.01.2019 у справі №755/10947/17 зазначено, що незалежно від того чи перераховані усі постанови, у яких викладена правова позиція, від якої відступила Велика Палата Верховного Суду, суди під час вирішення тотожних спорів мають враховувати саме останню правову позицію Великої Палати Верховного Суду. Суд апеляційної інстанції звертає увагу, що на сьогодні існує чітка та послідовна судова практика Великої Палати Верховного Суду щодо неможливості учасника (акціонера) звертатися з позовом в інтересах господарського товариства, крім випадків, визначених законом, оскільки укладення спірних договорів не є прямим порушенням прав позивача на участь у товаристві та управлінні ним, а є наслідком господарської діяльності товариства (Аналогічний висновок викладено в постанові Верховного Суду від 30.06.2021 у справі № 916/1914/20). Так, у постанові від 08 жовтня 2019 року у справі № 916/2084/17 (провадження № 12-77гс19) Велика Палата Верховного Суду зробила висновок, що договори, укладені посадовою особою товариства без передбаченої статутом згоди загальних зборів, не порушують прав та інтересів учасників такого товариства. В подальшому такі висновки були підтверджені у постановах від 15 жовтня 2019 року у справі № 905/2559/17 (провадження № 12-264гс18), від 03 грудня 2019 року у справі № 904/10956/16 (провадження № 12-90гс19) (з урахуванням ухвал від 17 грудня 2019 у справі № 916/1731/18 (провадження № 12-207гс19); від 7 липня 2020 року у справі № 910/10647/18 (провадження № 12-175гс19; від 15.09.2020 у справі № 904/920/19 (провадження № 12-60гс20 ). Вказані висновки мають загальний характер, тому місцевий господарський суд обґрунтовано їх враховував при вирішенні спору у цій справі, та правомірно зазначив, що посилання позивача на порушення його корпоративних прав як засновника та учасника товариства щодо права на отримання прибутку та участь в управлінні товариством є необґрунтованим та не може бути підставою для визнання недійсними спірних правочинів. Судова колегія не приймає до уваги доводи апелянта стосовно відсутності підстав для застосування в даному випадку вищенаведених правових позицій, оскільки вони не є подібними, з огляду на наступне. Під судовими рішеннями в подібних правовідносинах слід розуміти такі рішення, де є схожі предмет спору, підстави позову, зміст позовних вимог та встановлені фактичні обставини, а також має місце однакове матеріально-правове регулювання спірних правовідносин. Такий правовий висновок викладено у пункті 60 постанови Великої Палати Верховного Суду від 23.06.2020 у справі № 696/1693/15-ц (провадження № 14-737цс19). Верховний Суд зазначав, що подібність правовідносин визначається за такими критеріями: суб`єктний склад сторін спору, зміст правовідносин (права та обов`язки сторін спору) та об`єкт (предмет) (ухвала Об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 27.03.2020 у справі №910/4450/19). Велика Палата Верховного Суду неодноразово висловлювала позицію про те, що порівнювати подібні правовідносин необхідно за критеріями: предмети спору, підстави позову, зміст позовних вимог, встановлені фактичні обставини, та однакове матеріально-правове регулювання спірних відносин (постанови Великої Палати Верховного Суду від 11.06.2019 у справі № 305/1180/15-ц, від 19.06.2018 у справі № 922/2383/16, від 16.01.2019 у справі № 757/31606/15-ц). Під судовими рішеннями в подібних правовідносинах потрібно розуміти такі рішення, де подібними (тотожними, аналогічними) є предмети спору, підстави позову, зміст позовних вимог і встановлені судом фактичні обставини, а також наявне однакове матеріально-правове регулювання спірних правовідносин (п.6.30 постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.05.2020 у справі №910/719/19, п.5.5 постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.06.2018 у справі №922/2383/16; п.8.2 постанови Великої Палати Верховного Суду від 16.05.2018 у справі №910/5394/15-г; постанова Великої Палати Верховного Суду від 12.12.2018 у справі №2-3007/11; постанова Великої Палати Верховного Суду від 16.01.2019 у справі №757/31606/15-ц). Водночас досягти повного збігу всіх зазначених обставин у двох різних справах неможливо. Відповідно, враховуючи різноманіття можливих правовідносин, в межах яких така норма права може бути застосована, для забезпечення однакового застосування норми права визначальним при визначенні подібних правовідносин мають бути ті ознаки, які впливають на їх матеріально-правове регулювання (тобто можливість застосування відповідної норми). З огляду на зазначене, враховуючи предмети спору, підстави позову, зміст позовних вимог і встановлені судом фактичні обставини, а також наявне однакове матеріально-правове регулювання спірних правовідносин у наведених постановах Верховного Суду та у даній справі, судова колегія відхиляє доводи апелянта стосовно неможливості застосування у даній справі відповідних правових позицій Верховного Суду. Крім того, суд апеляційної інстанції не приймає до уваги посилання апелянта на ту обставину, що у даному випадку частка КОВК «Садіра» у статутному капіталі підприємства відповідача скаладала 100%, оскільки вказана обставина жодним чином не змінює суті правовідносин у даній справі, а також не виключає подібність правовідносин та неможливість застосування сформованої правової позиції, викладеної у справах №916/1914/20, № 905/2559/17, № 916/2084/17, № 904/10956/16, № 910/10647/18 тощо. Також суд апеляційної інстанції зазначає, що враховуючи відсутність порушення оспорюваним договором прав та інтересів позивача, що є самостійною підставою для відмови у позові, в даному випадку немає необхідності надавати оцінку законності оспорюваних правочинів, у зв`язку з чим доводи апелянта стосовно незаконності правочинів судовою колегією не розглядаються. За таких обставин, суд апеляційної інстанції зазначає, викладені в апеляційній скарзі доводи не знайшли свого підтвердження під час перегляду рішення судом апеляційної інстанції, а тому апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін. Враховуючи вищевикладене, судова колегія вважає, що норми чинного законодавства місцевим господарським судом застосовані правильно, рішення відповідає приписам матеріального та процесуального права, а мотиви, з яких подана апеляційна скарга, не можуть бути підставою для скасування рішення суду першої інстанції. З огляду на зазначене, апеляційна скарга Компанії з обмеженою відповідальністю "Компанія "Садіра" на рішення Господарського суду Одеської області від 16.06.2021 по справі №522/22473/15-ц задоволенню не підлягає, а рішення суду першої інстанції залишається без змін. Відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги покладаються на заявника апеляційної скарги. Керуючись ст.ст. 129, 269, 275, 276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, суд, - ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу Компанії з обмеженою відповідальністю "Компанія "Садіра" на рішення Господарського суду Одеської області від 16.06.2021 по справі №522/22473/15-ц залишити без задоволення. Рішення Господарського суду Одеської області від 16.06.2021 по справі №522/22473/15-ц залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду в порядку та строки, встановленими статтями 286-289 ГПК України. Повний текст постанови складено та підписано 08.10.2021 року. Головуючий суддя: Н.М. Принцевська Судді: Г.І. Діброва Я.Ф. Савицький