Постанова Київський апеляційний суд № 757/28590/21-ц

П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 11 жовтня 2021 року місто Київ справа № 757/28590/21-ц провадження №22-ц/824/11759/2021 Київський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: суддя-доповідач Стрижеуса А.М., суддів: Поливач Л.Д., Шкоріної О.І. сторони: позивач ОСОБА_1 відповідач Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова Компанія «Гарант Капітал» розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 , подану адвокатом Шиловим Валерієм Вячеславовичем, на ухвалу Печерського районного суду м. Києва, постановлену у складі судді Підпалого В.В. 31 травня 2021 року, у справі за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова Компанія «Гарант Капітал» про стягнення коштів, - В С Т А Н О ВИ В: У травні 2021 року позивач ОСОБА_1 звернулася до Печерського районного суду м. Києва з позовом до ТОВ до ТОВ «Фінансова Компанія «Гарант Капітал» про стягнення коштів. Ухвалою Печерського районного суду м. Києва від 31 травня 2021 року справу за позовною заявою ОСОБА_1 до ТОВ «Фінансова компанія «Гарант Капітал» про стягнення грошових коштів, передано за територіальною юрисдикцією (підсудністю) на розгляд до Дарницького районного суду м. Києва. Не погоджуючись з постановленою ухвалою, представник ОСОБА_1 - адвокат Шилов В.В. подав апеляційну скаргу, в якій посилаючись на порушення судом норм процесуального права, просить скасувати ухвалу суду першої інстанції, а справу направити для продовження розгляду до суду першої інстанції. Зазначає, що договір про участь у фонді фінансування будівництва за своєю природою є договором управління майном. Позивачем заявлено позовні вимоги про стягнення коштів з управителя у зв`язку з припиненням управління майном (грошовими коштами) позивача та виникнення в управителя обв`язку повернення коштів грошових коштів переданих в управління. Обов`язок повернення грошових коштів виник у відповідача в силу закону, а саме відповідно до ч.2 ст. 20 Закону України «Про фінансово-кредитні механізми і управління майном при будівництві жита та операціях з нерухомістю» при відкріпленні від довірителя об`єкта інвестування управитель також відкріплює від довірителя всі закріплені за ним вимірні одиниці цього об`єкта інвестування. З моменту відкріплення об`єкта інвестування від довірителя управління майном припиняється, довіритель втрачає право вимоги на об`єкт інвестування та вимірні одиниці цього об`єкта інвестування, управитель Фонду фінансування будівництва зобов`язаний виплатити довірителю кошти на умовах та у порядку, визначених Правилами фонду. Відповідно до п. 5.7.2. Правил Фонду фінансування будівництва відкріплення об`єкта інвестування від довірителя - припинення правовідносин, встановлених між Банком та довірителем стосовно закріпленого за довірителем об`єкта інвестування, в результаті чого довіритель втрачає право вимоги на цей об`єкт інвестування з поверненням йому внесених коштів у порядку встановленому Законом України ««Про фінансово-кредитні механізми і управління майном при будівництві жита та операціях з нерухомістю», цими правилами та договором про участь у Фонді фінансування будівництва. Таким чином, позовні вимоги позивача не є наслідком правовідносин пов`язаних з обігом об`єкту інвестування, не пов`язані зі спором щодо об`єкта інвестування, не пов`язані з нерухомим майном (майновими правами на об`єкт інвестування), зокрема з правами та обов`язками, що пов`язані із нерухомим майном (майновими правами). Тобто спір не виникає з приводу нерухомого майна. У відзиві на апеляційну представник ТОВ «Фінансова компанія «Гарант-Капітал», зазначає, що постановою, Верховного Суду від 11 липня 2019 року у справі № 462/7217/18 встановлено, що виключна підсудність застосовується до тих позовів, вимоги за яким стосуються нерухомого майна як безпосередньо, так і опосередковано, тобто спір може стосуватися як правового статусу нерухомого майна, так і інших прав та обов`язків, що пов`язані із нерухомим майном. У Постанові Верховного Суду від 14 січня 2021 року у справі № 910/3414/20 передбачено, що особливістю правового режиму нерухомого майна є те, що у процесі створення воно може набувати статусу як незавершеного будівництвом нерухомого майна, так і завершеного нерухомого майна. Постанова Верховного Суду від 09 вересня 2020 року у справі № 910/6644/18 містить позицію про те, що виходячи з аналізу чинного законодавства, вбачається, що об`єкт будівництва (об`єкт незавершеного будівництва) є нерухомою річчю особливого роду: фізичне її створення розпочато, однак не завершено. Таким чином, даний спір опосередковано пов`язаний із об`єктом інвестування, який перебуває в процесі будівництва, а права та обов`язки сторін за Договором про участь у ФФБ виникли з приводу нерухомого майна (відкріплення об`єкта інвестування). Є хибним твердження позивача про те, що випадок повернення грошових коштів у зв`язку із припиненням управління майном не передбачений п. 42 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ «Про деякі питання юрисдикції загальних судів та визначення підсудності цивільних справ» № З від 01.03.2013 p., а тому не може бути застосований до визначених правовідносин. Перелік позовів, наведений у п. 42 постанови Пленуму, до яких застосовується виключна підсудність, не є вичерпним, адже сформульований наступним чином «Наприклад, це позови про право власності на таке майно; про право володіння і користування (стаття 358 ЦК)». Тобто, перелік позовів, що виникають з приводу нерухомого майна і щодо яких, відповідно, встановлюється виключна підсудність не обмежується переліком, зазначеним у п. 42 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України № 3 від 01.03.2013 р. Невірним є також твердження позивача про те, що позовні вимоги не є наслідком правовідносин, пов`язаних з обігом об`єкту інвестування, не пов`язані зі спором щодо об`єкта інвестування, нерухомим майном (майновими правами на об`єкт інвестування), зокрема з правами та обов`язками, що пов`язані із нерухомим майном Майновими правами) у зв`язку із припиненням управлінням майном. Ухвалою Київського апеляційного суду від 15 липня 2021 року в складі колегії суддів відкрито апеляційне провадження. Ухвалою Київського апеляційного суду від 29 вересня 2021 року в складі колегії суддів справу призначено до розгляду в порядку письмового провадження. Відповідно до ч.13 ст.7 ЦПК України, розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться. Справу розглянуто в порядку ст. 369 ЦПК України без повідомлення учасників справи. Вислухавши доповідь судді, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість ухвали суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав. Постановляючи оскаржувану ухвалу суд першої інстанції виходив з того, що предметом позову у даній справі є стягнення грошових коштів за договором про участь у Фонді фінансування будівництва, об`єкт інвестування - квартира АДРЕСА_1 . Спір у даній справі виник у зв`язку з невиконанням умов договору про участь у Фонді фінансування будівництва на інвестування квартири в житловому будинку АДРЕСА_1 , тому вказаний позов не підсудний Печерському районному суду м. Києва, оскільки повинен розглядатися за правилами виключної підсудності за місцезнаходженням нерухомого майна. Проте колегія суддів не може погодитись з таким висновком суду першої інстанції виходячи з наступного. Відповідно до ч. 1 ст. 8 Закону України "Про судоустрій та статус суддів" ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи в суді, до юрисдикції якого вона віднесена процесуальним законом. Під підсудністю у цивільному процесуальному праві розуміють інститут (тобто сукупність правових норм), який регулює віднесення справ, які підлягають розгляду судами цивільної юрисдикції, до відання конкретного суду судової системи України для розгляду по першій інстанції. Тобто, визначити підсудність цивільної справи означає встановити компетентний, належний суд у цій справі. Згідно з ч. 1 ст. 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів. Відповідно до ч. 1 ст. 23 ЦПК України усі справи, що підлягають вирішенню в порядку цивільного судочинства, розглядаються місцевими загальними судами як судами першої інстанції, крім справ, визначених частинами другою та третьою цієї статті. Відповідно до ч. 1 ст. 30 ЦПК України позови, що виникають із приводу нерухомого майна, пред`являються за місцезнаходженням майна або основної його частини. Якщо пов`язані між собою позовні вимоги пред`явлені одночасно щодо декількох об`єктів нерухомого майна, спір розглядається за місцезнаходженням об`єкта, вартість якого є найвищою. Відповідно до ст. 1029 ЦК України за договором управління майном одна сторона (установник управління) передає другій стороні (управителеві) на певний строк майно в управління, а друга сторона зобов`язується за плату здійснювати від свого імені управління цим майном в інтересах установника управління або вказаної ним особи (вигодонабувача). Спеціальним законом, який установлює загальні принципи, правові та організаційні засади залучення коштів фізичних і юридичних осіб в управління з метою фінансування будівництва житла та особливості управління цими коштами є Закон України «Про фінансово-кредитні механізми і управління майном при будівництві житла та операціях з нерухомістю »№978-IV. Відповідно до ст. 20 Закону України «Про фінансово-кредитні механізми і управління майном при будівництві житла та операціях з нерухомістю» управління майном, яке здійснюється за договором про участь у Фонді фінансування будівництва, припиняється у разі: відкріплення управителем від довірителя закріпленого за ним об`єкта інвестування за невиконання довірителем своїх зобов`язань за договором про участь у Фонді фінансування будівництва. Відповідно до ч. 2 ст. 20 Закону України «Про фінансово-кредитні механізми і управління майном при будівництві житла та операціях з нерухомістю» при відкріпленні від довірителя об`єкта інвестування управитель також відкріплює від довірителя всі закріплені за ним вимірні одиниці цього об`єкта інвестування. З моменту відкріплення об`єкта інвестування від довірителя управління майном припиняється, довіритель втрачає право вимоги на об`єкт інвестування та вимірні одиниці цього об`єкта інвестування, управитель Фонду фінансування будівництва зобов`язаний виплатити довірителю кошти на умовах та у порядку, визначених Правилами фонду. Відповідно до п. 5.7.2. Правил Фонду фінансування будівництва відкріплення об`єкта інвестування від Довірителя - припинення правовідносин, встановлених між Банком та Довірителем стосовно закріпленого за Довірителем об`єкта інвестування, в результаті чого Довіритель втрачає право вимоги на цей об`єкт інвестування з поверненням йому внесених коштів у порядку, встановленому Законом України №978-IV, цими Правилами та Договором про участь у Фонді фінансування будівництва. З урахуванням наведених норм Закону, позовні вимоги позивача не є наслідком правовідносин пов`язаних з обігом об`єкту інвестування, не пов`язані зі спором щодо об`єкта інвестування, не пов`язані з нерухомим майном (майновими правами на об`єкт інвестування), зокрема з правами та обов`язками, що пов`язані із нерухомим майном (майновими правами). Тобто спір не виникає з приводу нерухомого майна. У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 лютого 2021 року у справі № 911/2390/18 визначено, які спори стосуються нерухомого майна, зокрема позови про право власності на таке майно; право володіння і користування ним (ст. 358 ЦК України); поділ нерухомого майна, що є у спільній частковій власності, та виділ частки із цього майна (ст.ст. 364, 367 ЦК України); поділ нерухомого майна, що є у спільній сумісній власності, та виділ частки із цього майна (ст.ст. 370, 372 ЦК України); право користування нерухомим майном (визначення порядку користування ним); право, яке виникло із договору найму жилого приміщення, оренди, тощо; визнання правочину з нерухомістю недійсним; звернення стягнення на нерухоме майно - предмет іпотеки чи застави; розірвання договору оренди землі; стягнення орендної плати, якщо спір виник з приводу нерухомого майна; усунення від права на спадкування та визначення додаткового строку для прийняття спадщини. Забезпечуючи єдність у застосуванні процесуального законодавства, суди цивільної юрисдикції стало застосовували це положення таким чином, що у цьому випадку виключну підсудність встановлено для позовів, що виникають із приводу нерухомого майна. Враховуючи положення ст. 181 ЦК України, зазначали, що такими є, наприклад, позови про право власності на таке майно; про право володіння і користування ним (ст. 358 ЦК); про поділ нерухомого майна, що є у спільній частковій власності та виділ частки із цього майна (ст.ст. 364, 367 ЦК); про поділ нерухомого майна, що є у спільній сумісній власності та виділ частки із цього майна (ст.ст. 370, 372 ЦК); про право користування нерухомим майном (визначення порядку користування ним); про право, яке виникло із договору найму жилого приміщення, оренди тощо; про визнання правочину з нерухомістю недійсним; про звернення стягнення на нерухоме майно - предмет іпотеки чи застави; розірвання договору оренди землі; стягнення орендної плати, якщо спір виник з приводу нерухомого майна; про усунення від права на спадкування та визначення додаткового строку для прийняття спадщини (така позиція викладена, наприклад, у пункті 42 постанови пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 01 березня 2013 року № 3 «Про деякі питання юрисдикції загальних судів та визначення підсудності цивільних справ», а також в подальшому Касаційним цивільним судом у складі Верховного Суду в постанові від 25 лютого 2018 року у справі № 201/12876/17 та від 11 липня 2019 року у справі № 426/7217/18). Таким чином, Печерським районним судом міста Києва не вірно застосовано положення норми частини першої статті 30 Цивільного процесуального кодексу України. Відповідно до ч. 1 ст. 379 Підставами для скасування ухвали суду, що перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції є: неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції вважає встановленими; невідповідність висновків суду обставинам справи; порушення норм процесуального права чи неправильне застосування норм матеріального права, які призвели до постановлення помилкової ухвали. З урахуванням наведеного, колегія суддів вважає, що ухвалу Печерського районного суду м. Києва від 31 травня 2021 року неможливо визнати законною та обґрунтованою, тому оскаржувана ухвала підлягає скасуванню, з направленням справи для продовження розгляду до суду першої інстанції. Керуючись ст. ст. 367, 368, 374, 379, 381-383 ЦПК України, суд - П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , подану адвокатом Шиловим Валерієм Вячеславовичем - задовольнити. Ухвалу Печерського районного суду м. Києва від 31 травня 2021 року - скасувати, справу праву направити для продовження розгляду до суду першої інстанції. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та оскарженню в касаційному порядку не підлягає. Суддя-доповідач: А.М. Стрижеус Судді: Л.Д. Поливач О.І. Шкоріна