Постанова 4855 № 2540/3116/18

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа № 2540/3116/18 Суддя (судді) першої інстанції: Непочатих В.О. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 07 жовтня 2021 року м. Київ Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: Головуючого судді Оксененка О.М., суддів: Мельничука В.П., Лічевецького І.О., розглянувши у порядку письмового провадження апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України у Чернігівській області на ухвалу Чернігівського окружного адміністративного суду від 01 червня 2021 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Ріпкинського об`єднаного управління Пенсійного фонду України про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії, - В С Т А Н О В И В : ОСОБА_1 звернувся до Чернігівського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Ріпкинського об`єднаного управління Пенсійного фонду України, в якому просив: визнати протиправними дії відповідача щодо невиплати позивачу пенсії за віком; зобов`язати відповідача виплатити позивачу усю суму нарахованої, але не виплаченої йому пенсії. Рішенням Чернігівського окружного адміністративного суду від 25.10.2018 адміністративний позов задоволено у повному обсязі. Визнано протиправними дії Ріпкинського об`єднаного управління Пенсійного фонду України щодо невиплати за період з 04.07.2015 по 31.08.2018 ОСОБА_1 пенсії за віком. Зобов`язано Ріпкинське об`єднане управління Пенсійного фонду України виплатити ОСОБА_1 пенсію за віком за період з 04.07.2015 по 31.08.2018 в розмірі 183144,81 грн. Ухвалою Чернігівського окружного адміністративного суду від 23.07.2019 у виконавчому провадженні ВП № 58558841, відкритому на підставі виконавчого листа №2540/3116/18, виданого 11.02.2019 Чернігівським окружним адміністративним судом, було замінено боржника Ріпкинське об`єднане управління Пенсійного фонду України його правонаступником Головним управлінням Пенсійного фонду України в Чернігівській області. У подальшому, 23.12.2020 представником позивача Слєпченком С.А. подано до суду клопотання, в якому просить зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області протягом визначеного судом строку подати звіт про виконання рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 25.10.2018 по справі № 2540/3116/18. Ухвалою Чернігівського окружного адміністративного суду від 01.06.2021 клопотання представника позивача Слєпченка С.А. про встановлення судового контролю за виконанням рішення суду - задоволено. Зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області подати у місячний строк з моменту отримання копії даної ухвали суду звіт про виконання рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 25.10.2018 у справі № 2540/3116/18. В апеляційній скарзі відповідач, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи, просить скасувати вказане судове рішення та прийняти нове, яким у задоволенні клопотання про встановлення судового контролю - відмовити. В обґрунтування апеляційної скарги зазначає, що сума коштів, які повинні бути виплачені позивачу, обліковуються Головним управлінням та буде виплачено після прийняття Кабінетом Міністрів України окремого порядку. На думку апелянта, пенсійним органом було вжито всіх залежних від нього заходів щодо повного фактичного виконання судового рішення, тому підстави для встановлення судового контролю - відсутні. Згідно п.3 частини першої ст. 311 Кодексу адміністративного судочинства України суд може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) також у разі подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження). З огляду на викладене, колегія суддів визнала за можливе розглянути справу в порядку письмового провадження. Перевіривши повноту встановлення судом першої інстанції фактичних обставин справи та правильність застосування ним норм матеріального і процесуального права, колегія суддів дійшла наступного висновку. Як вбачається з матеріалів справи, рішенням Чернігівського окружного адміністративного суду від 25.10.2018, яке набрало законної сили 22.01.2019, адміністративний позов задоволено у повному обсязі. 23 грудня 2020 року представником позивача Слєпченком С.А. подано до суду клопотання, в якому просить зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області протягом визначеного судом строку подати звіт про виконання рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 25.10.2018 по справі №2540/3116/18. Встановлюючи строк для подачі звіту, суд першої інстанції виходив з того, що оскільки рішення суду, яке набрало законної сили є обов`язковим для учасників справи, відтак наявні підстави для зобов`язання Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області подати звіт про виконання судового рішення. Колегія суддів погоджується з наведеними висновками суду першої інстанції з огляду на таке. Частиною другою статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. За приписами положень статей 129 та 129-1 Конституції України обов`язковість рішень суду визначена як одна з основних засад судочинства. Суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов`язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд. Відповідно до частин другої та третьої статті 14 КАС України судові рішення, що набрали законної сили, є обов`язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об`єднаннями на всій території України. Невиконання судового рішення тягне за собою відповідальність, встановлену законом. Крім того, статтею 370 КАС України визначено, що судове рішення, яке набрало законної сили, є обов`язковим для учасників справи, для їхніх правонаступників, а також для всіх органів, підприємств, установ та організацій, посадових чи службових осіб, інших фізичних осіб і підлягає виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, або за принципом взаємності, - за її межами. У силу вимог статті 382 Кодексу адміністративного судочинства України суд, який ухвалив судове рішення в адміністративній справі, може зобов`язати суб`єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення. За наслідками розгляду звіту суб`єкта владних повноважень про виконання рішення суду або в разі неподання такого звіту суддя своєю ухвалою може встановити новий строк подання звіту, накласти на керівника суб`єкта владних повноважень, відповідального за виконання рішення, штраф у сумі від двадцяти до сорока розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб. Половина суми штрафу стягується на користь позивача, інша половина - до Державного бюджету України. Таким чином, такий контроль здійснюється судом шляхом зобов`язання надати звіт про виконання судового рішення, розгляду поданого звіту на виконання постанови суду першої інстанції, а в разі неподання такого звіту - встановленням нового строку для подання звіту та накладенням штрафу. При цьому, зазначені процесуальні дії є диспозитивним правом суду, яке може використовуватися в залежності від наявності об`єктивних обставин, які підтверджені належними та допустимими доказами. Верховний Суд у постанові від 20 лютого 2019 року у справі № 806/2143/15 (адміністративне провадження № К/9901/5159/18) звернув увагу, що зазначені правові норми КАС України мають на меті забезпечення належного виконання судового рішення. Підставами їх застосування є саме невиконання судового рішення, ухваленого на користь особи-позивача та обставини, пов`язані з невиконанням судового рішення в цій справі. Крім того, у рішенні Європейського суду з прав людини від 19.03.1997 у справі «Горнсбі проти Греції» Суд підкреслив, що виконання рішення, ухваленого будь-яким судом, має розцінюватись як невід`ємна частина судового розгляду. Здійснення права на звернення до суду з позовом стосовно його прав та обов`язків цивільного характеру було б ілюзорним, якби внутрішня правова система допускала, щоб остаточне судове рішення, яке має обов`язкову силу, не виконувалося б на шкоду однієї зі сторін. З матеріалів справи вбачається, що рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 25.10.2018 набрало законної сили 22.01.2020. Відтак, відповідач з дня набрання вказаного законної сили, зобов`язаний був виконати вказане рішення суду. При цьому, Конституційний Суд України у Рішенні від 30.06.2009 №16-рп/2009 зазначив, що метою судового контролю є своєчасне забезпечення захисту та охорони прав і свобод людини і громадянина, та наголосив, що виконання всіма суб`єктами правовідносин приписів, викладених у рішеннях суду, які набрали законної сили, утверджує авторитет держави як правової (абз. 1 пп. 3.2 п. 3, абз. 2 п. 4 мотивувальної частини). Як зазначає апелянт, ним проведено нарахування грошових коштів позивачу, у той же час вказує, що Головне управління Пенсійного фонду України у Чернігівській області здійснює виплати винятково за рахунок коштів Фонду та з інших джерел, визначених законодавством, та за відсутності затвердження Кабінетом Міністрів України окремого порядку зазначене неможливо здійснити. У той же час, колегія суддів враховує неможливість врегулювання спірних правовідносин положеннями постанови Кабінету Міністрів України «Про внесення змін до деяких постанов Кабінету Міністрів України» від 21.08.2019 № 788, в якій зазначено про те, що загальна сума пенсії буде виплачена на умовах окремого порядку, так як особа не отримувала нараховану пенсію з вини відповідного суб`єкта владних повноважень, а встановлення окремого порядку для внутрішньо переміщених осіб, зокрема з числа пенсіонерів при отриманні соціальних (в тому числі пенсійних) виплат вказує на наявність певної дискримінації в порівнянні з іншими пенсіонерами, що призводить до обмеження їх можливості у реалізації свого права, гарантованого державою на соціальний захист. Посилання відповідача на необхідність застосування положень постанови Кабінету Міністрів України від 05 листопада 2014 року № 637 «Про здійснення соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам» з відповідними змінами, колегія суддів оцінює критично з огляду на наступне. Відповідно до пункту 1 частини першої статті 10 Закону України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб» № 1706-VII (далі - Закон №1706-VII) Кабінет Міністрів України координує і контролює діяльність органів виконавчої влади щодо вжиття ними необхідних заходів із забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб відповідно до цього Закону. Частиною другою статті 20 Закону № 1706-VII визначено, що закони та інші нормативно-правові акти України діють в частині, що не суперечить цьому Закону. Проте, наведені положення Закону № 1706-VII не надають Кабінету Міністрів України повноважень на визначення випадків припинення виплати пенсій чи страхових виплат. За змістом конституційних норм Кабінет Міністрів України не наділений правом вирішувати питання, які належать до виключної компетенції Верховної Ради України, так само як і приймати правові акти, які підміняють або суперечать законам України. Згідно з пунктом 6 частини першої статті 92 Конституції України виключно законами України визначаються, зокрема, основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення. Преамбулою Закону №1058-IV визначено, що зміна умов і норм загальнообов`язкового державного пенсійного страхування здійснюється виключно шляхом внесення змін до цього Закону. При цьому, згідно з преамбулою Закону № 1706-VII цей Закон відповідно до Конституції та законів України, міжнародних договорів України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, встановлює гарантії дотримання прав, свобод та законних інтересів внутрішньо переміщених осіб. Україна вживає всіх можливих заходів, передбачених Конституцією та законами України, міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, щодо захисту та дотримання прав і свобод внутрішньо переміщених осіб, створення умов для добровільного повернення таких осіб до покинутого місця проживання або інтеграції за новим місцем проживання в Україні (частина перша статті 2 Закону №1706-VII). Отже, ураховуючи наведені положення Закону №1706-VII, прийняття законодавцем цього Закону спрямоване на встановлення додаткових гарантій дотримання прав, свобод та законних інтересів внутрішньо переміщених осіб, а не на звуження обсягу їх прав, закріплених в інших законодавчих актах України. Така правова позиція узгоджується з практикою Верховного Суду, викладеною в постановах від 04 вересня 2018 року у справі №805/402/18 (зразкова справа), від 12 грудня 2018 року у справі №243/4547/17, від 07 лютого 2019 року у справі №408/2686/17-а, від 12 лютого 2019 року у справі № 243/5451/17, від 12 лютого 2019 року у справі №243/3113/17 та від 22 серпня 2019 року у справі №636/3447/16-а. З огляду на викладене, враховуючи факт відсутності в матеріалах справи належних та допустимих доказів виконання відповідачем рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 25 жовтня 2019 року в адміністративній справі №2540/3116/18, колегія суддів дійшла висновку про наявність правових підстав для задоволення клопотання представника позивача Слєпченка С.А. щодо зобов`язання Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області подати звіт про виконання судового рішення. Відповідно до п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини, очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. Щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд, що і вчинено судом у даній справі. Інші доводи апеляційної скарги не спростовують докази, досліджені та перевірені в суді першої інстанції та не впливають на висновки суду, викладені в оскаржуваному рішенні. За таких обставин, рішення суду першої інстанції є законним та обґрунтованим, і доводи апелянта, викладені у скарзі, не свідчать про порушення судом норм матеріального чи процесуального права, які могли б призвести до неправильного вирішення справи. Отже при ухваленні оскаржуваної постанови судом першої інстанції було дотримано всіх вимог законодавства, а тому відсутні підстави для її скасування. За правилами статті 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Керуючись ст. ст. 242, 250, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України суд, ПОСТАНОВИВ : Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України у Чернігівській області - залишити без задоволення. Ухвалу Чернігівського окружного адміністративного суду від 01 червня 2021 року - залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду у порядку та строки, визначені ст.ст. 329-331 КАС України. Головуючий суддя О.М. Оксененко Судді І.О. Лічевецький В.П. Мельничук