Постанова 4821 № 711/8800/20

ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 07 жовтня 2021 року м. Черкаси Справа № 711/8800/20 Провадження № 22-ц/821/1593/21 категорія: 304000000 Черкаський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого: Василенко Л. І., суддів: Бородійчука В. Г, Карпенко О. В., учасники справи: позивач ОСОБА_1 , відповідачі: акціонерне товариство «Альфа Банк», публічне акціонерне товариство «Уксоцбанк», третя особа: ОСОБА_2 , розглянувши в порядку письмового провадження в м. Черкаси апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Придніпровського районного суду м. Черкаси від 09 червня 2021 року у справі за позовом ОСОБА_1 до акціонерного товариства «Альфа Банк», публічного акціонерного товариства «Уксоцбанк», третя особа: ОСОБА_2 , про припинення дії, що порушує право, у складі головуючого судді Демчика Р. В., повний текст рішення складено 14 червня 2021 року, в с т а н о в и в : Описова частина Короткий зміст позовних вимог У грудні 2020 року ОСОБА_1 звернулась в суд з позовом до АТ «Альфа-Банк», ПАТ «Укрсоцбанк», третя особа: ОСОБА_2 , про припинення дії, що порушує право. Позовні вимоги мотивовано тим, що 10.05.2007 між ОСОБА_2 та Черкаською обласною філією АКБ «Укрсоцбанк» був укладений Договір про надання невідновлювальної кредитної лінії №899/06-034/301 в межах максимального ліміту заборгованості до 62000 доларів США. 10.05.2007 між поручителем ОСОБА_1 , позичальником ОСОБА_2 та Черкаською обласною філією АКБ «Укрсоцбанк» було укладено Договір поруки №1-899/06-034-301. В цей же день, 10.05.2007, між позивачем ОСОБА_1 та ЧОФ АКБ «Укрсоцбанк» був укладений Іпотечний договір № ІД 899/06-034-301. Тобто, позивач була майновим поручителем, оскільки передала в іпотеку своє нерухоме майно для забезпечення виконання зобов`язання іншої особи позичальника. Зазначає, що рішенням Придніпровського районного суду м. Черкаси від 11.06.2018 у справі №711/4195/17, залишеним без змін постановою Апеляційного суду Черкаської області від 15.08.2018, за позовом ПАТ «Укрсоцбанк» до ОСОБА_2 , ОСОБА_1 про солідарне стягнення заборгованості за договором про надання невідновлювальної кредитної лінії від 10.05.2007 № 899/06-034-301 в сумі 125 557,26 доларів США - відмовлено. В касаційному порядку рішення судів Банком не оскаржувалось. Вказаними судовими рішеннями було встановлено наступне: з 15.10.2008 припинилось основне зобов`язання позичальника ОСОБА_2 та порука ОСОБА_1 ; кредитний договір припинив свою дію у відповідності до його умов. Вважає, що за приписами ст. ст. 3, 17 ЗУ «Про іпотеку», іпотека є припиненою з 15.10.2008, тобто із припиненням основного зобов`язання за кредитним договором. Отже, позивач вказує, що а ні у неї, а ні у третьої особи ОСОБА_3 не існує жодної заборгованості перед ПАТ «Укрсоцбанк», а договір про задоволення вимог іпотекодержателя не погоджувався та не укладався. Позивач також зазначає, що 09.12.2020 вона отримала рекомендований лист із «повторним» повідомленням від 23.11.2020 вих. №7456 ПАТ «Альфа-Банк» про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі Договору та анулювання залишку заборгованості за основним зобов`язанням (вимога про усунення порушень). У повідомленні відповідач АТ «Альфа-Банк» стверджує, що відбулась реорганізація шляхом приєднання АТ «Укрсоцбанк» та внаслідок чого правонаступником всього майна, майнових прав та обов`язків є АТ «Альфа-Банк» з 15.10.2019. Банк вимагає від ОСОБА_1 , яка була іпотекодавцем та від ОСОБА_2 , який був позичальником, сплатити борг за Кредитним договором № 899/06-034-301 від 10.05.2007 в сумі 141763,34 дол. США та зазначає, що така заборгованість утворилась станом на 21.07.2020, однак не надав жодних розрахунків та підстав таких вимог. Також Банк попереджав, що у разі невиконання цієї вимоги протягом тридцятиденного строку, має намір звернути стягнення на предмет іпотеки в порядку передбаченому ст. 37 ЗУ «Про іпотеку». Вказує, що заборгованість за основним зобов`язанням у позивача перед ПАТ «Укрсоцбанком» відсутня у зв`язку з цим, відступлення права вимоги за іпотечним договором до ПАТ «Аль-Банк» є неможливим. Крім того, іпотекодавець не повідомив письмово у п`ятиденний строк ані боржника, ані позивача про відступлення прав за Іпотечним договором і права вимоги за основним зобов`язанням. Відомості про таке відступлення не зареєстровані у встановленому законодавством порядку. Позивач вважає вказану вимогу незаконною, протиправною та такою, що порушує її права, а тому звернулась до суду з даним позовом та просила суд заборонити АТ «Альфа-Банк» вчиняти дії щодо вимагання від неї та ОСОБА_2 сплати неіснуючої заборгованості за Договором про надання невідновлювальної кредитної лінії № 899/06-034-301 від 10.05.2007 та використання Іпотечного договору №ІД 899/06-034-301 від 10.05.2007, укладеного між ОСОБА_1 та АКБ СР «Укрсоцбанк» за для задоволення неіснуючої заборгованості перед ПАТ «Укрсоцбанк» шляхом переоформлення права власності на третіх осіб квартири АДРЕСА_1 , яка належить на праві приватної власності ОСОБА_1 . Короткий зміст рішення суду першої інстанції Рішенням Придніпровського районного суду м. Черкаси від 09 червня 2021 року в задоволенні позову відмовлено. Рішення мотивоване тим, що позивач має право звертаться до суду лише за наявності у нього суб`єктивного права, яке вже порушене на момент звернення до суду, а суд в свою чергу, захищає лише порушені права позивача, звернення позивача до суду за захистом суб`єктивного права, яке може бути порушено у майбутньому, і щодо якого не відомо, чи буде воно порушено чи ні, є підставою для відмови в позові, оскільки ці вимоги незаконні. Вимога заборонити АТ «Альфа-Банк» вчиняти певні дії, а саме заборонити кредитору вимагати від недобросовісного позичальника та майнового поручителя повернення отриманих кредитних коштів (тобто фактично вимагати виконати взяті на себе зобов`язання перед кредитором) в майбутньому не може бути задоволена, оскільки по-перше, такі дії кредитора є абсолютно правомірними, а по-друге, така вимога ґрунтується на припущеннях про події, які можуть не настати. Суд дійшов висновку, що матеріалами справи не підтверджено факту порушення прав позивача відповідачем, тому позовні вимоги про захист ще непорушеного права у майбутньому є передчасними, оскільки законодавством не надано позивачу права вимагати захисту своїх прав на майбутнє. Короткий зміст вимог апеляційної скарги Вважаючи незаконним та необґрунтованим рішення Придніпровського районного суду м. Черкаси від 09 червня 2021 року, ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу, в якій просила скасувати рішення суду першої інстанції та постановити нове рішення про задоволення позову у повному обсязі, а саме: заборонити АТ «Альфа-Банк» вчиняти дії щодо вимагання від неї та ОСОБА_2 сплати неіснуючої заборгованості за Договором про надання невідновлювальної кредитної лінії № 899/06-034-301 від 10.05.2007 та використання Іпотечного договору №ІД 899/06-034-301 від 10.05.2007, укладеного між ОСОБА_1 та АКБ СР «Укрсоцбанк» за для задоволення неіснуючої заборгованості перед ПАТ «Укрсоцбанк» шляхом переоформлення права власності на третіх осіб квартири АДРЕСА_1 , яка належить на праві приватної власності ОСОБА_1 . Апеляційна скарга мотивована тим, що суд першої інстанції не навів жодної підстави для відмови в позові по суті спору у справі, що розглядається. Суд першої інстанції залишив без уваги ключові доводи позивача, що є порушенням загальної вимоги про справедливий суд, не дослідив питання правонаступництва АТ «Альфа-Банк» після ПАТ «Укрсоцбанк». При цьому суд першої інстанції, на думку скаржника, в порушення вимог закону зазначив позивача і третя особу, як недобросовісних позичальників, а вимагання Банком коштів визнав законним, однак наведене спростовується рішеннями по справі № 711/4195/17. Вважає, що враховуючи встановлений в іншому судовому рішенні факт відсутності заборгованості у позичальника, як майнового поручителя, та третьої особи, як позичальника, за кредитним договором №899/06-034-301 від 10.05.2007, ПАТ «Укрсоцбанк», як іпотекодержатель, зобов`язаний був звернутися до державного реєстратора із заявою про державну реєстрацію іпотеки не пізніше 14 днів з дня повного погашення боргу за основним зобов`язанням, забезпеченим іпотекою. Також зазначила, що навіть за наявності боргу, звернення стягнення на предмет іпотеки в період дії мараторію на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті, є неправомірним. Підсумовуючи викладене скаржник зазначила, що між сторонами по справі наявний спір, що надає їй право для звернення до суду, оскільки наявне право, що підлягає захисту, а відмова від права на звернення до суду за захистом є недійсною. Щодо способу захисту зазначила, що обраний нею спосіб захисту обрано вірно, оскільки альтернативного ефективного способу захисту не існує і Законом України встановлено саме такий спосіб захисту у даному випадку. 15 вересня 2021 року АТ «Альфа-Банк» подало відзив на апеляційну скаргу в якому просило суд залишити рішення Придніпровського районного суду Черкаської області від 09 червня 2021 року без змін, а апеляційну скаргу без задоволення. Зазначає, що суд першої інстанції достатньою мірою дослідив докази, надані сторонами, встановив всі фактичні обставини справи, від яких залежить її правильне вирішення, а тому постановлене по справі судове рішення не підлягає скасуванню. Наголошує, що третя особа має перед кредитором невиконані зобов`язання за Кредитним договором №899/06-034-301 від 10.05.2007, що встановлено двома судовими рішеннями. Вказаний Кредитний договір та Іпотечний договір недійсними не визнано, кредит не погашено, іпотека не припинена, а тому вимоги іпотекодержателя до іпотекодавця з приводу виконання своїх зобов`язань не можуть бути визнані неправомірними діями відносно позивача. Щодо правонаступництва, зазначив, що згідно рішення акціонерів АТ «Альфа-Банк» і АТ «Укрсоцбанк» чітко передбачено, що до першого, як єдиного правонаступника, переходить без виключень майно, права та зобов`язання АТ «Укрсоцбанк», а не окрема його частина, тобто фактично відбулася реорганізація двох банківських установ. Фактичні обставини справи 10.05.2007 між ОСОБА_2 та Черкаською обласною філією АКБ «Укрсоцбанк» укладено Договір про надання невідновлювальної кредитної лінії №899/06-034/301 в межах максимального ліміту заборгованості до 62 000 дол. США. 10.05.2007 між поручителем ОСОБА_1 , позичальником ОСОБА_2 та Черкаською обласною філією АКБ «Укрсоцбанк» було укладено Договір поруки №1-899/06-034-301. 10.05.2007, між позивачем ОСОБА_1 та ЧОФ АКБ «Укрсоцбанк» був укладений Іпотечний договір № ІД 899/06-034-301 (а.с. 25-26). Рішенням Придніпровського районного суду м. Черкаси від 11.06.2018 у справі №711/4195/17, залишеним без змін постановою Апеляційного суду Черкаської області від 15.08.2018, в задоволенні позову ПАТ «Укрсоцбанк» до ОСОБА_2 , ОСОБА_1 про солідарне стягнення заборгованості за Договором про надання невідновлювальної кредитної лінії від 10.05.2007 №899/06-034-301 в сумі 125 557,26 доларів США відмовлено (а.с. 16-24). Рішення мотивовані тим, що позивач звернувся до суду із даним позовом після спливу трирічного строку позовної давності. Вказаними судовими рішеннями встановлено наступне. Із 15 жовтня 2008 року строк користування кредитом вважається таким, що сплив, а отже у позичальника ОСОБА_2 та поручителя ОСОБА_1 виникло зобов`язання протягом одного робочого дня погасити кредит в повному обсязі, сплатити проценти за фактичний час використання кредиту, а також нараховані штрафні санкції (штраф, пеня). Однак ні позичальник, ні поручитель даного обов`язку не виконали. Упродовж шести місяців з дня настання строку виконання основного зобов`язання передбаченого п. 4.4. Договору про надання невідновлювальної кредитної лінії Банк не пред`явив вимоги до поручителя ОСОБА_1 , тому її порука за Договором від 10.05.2007 припинилася. 23.11.2020 ОСОБА_2 та ОСОБА_1 було отримано повторне повідомлення про звернення стягнення на предмет іпотеки від вих. №7456 від АТ «Альфа-Банк». Згідно даної вимоги, внаслідок реорганізації шляхом приєднання АТ «Укрсоцбанк» правонаступником усього майна, майнових прав та обов`язків є АТ «Альфа-Банк». АТ «Альфа-Банк» має право вимоги заборгованості по Кредитному договору №899/06-034-301 від 10.05.2007, укладеному між ОСОБА_2 та АТ «Укрсоцбанк», згідно якого, являється іпотекодержателем нерухомого майна, а саме: квартири, загальною площею 51,8 кв.м., яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 , що є предметом Договору іпотеки, яким забезпечено виконання зобов`язання по зазначеному Кредитному договору. Повідомили про порушення позичальником зобов`язання своєчасно та у повному обсязі погашати кредит з процентами за фактичний час його використання і цим листом вимагали усунути порушення, а саме сплатити борг за Кредитним договором, розмір якого станом на 21.07.2020 в загальній сумі заборгованості складає 141 763,34 доларів США. Попередили, що в порядку ст. ст. 35, 56 ЗУ «Про іпотеку» Банк має намір звернути стягнення на предмет іпотеки в порядку передбаченому ст. 37 ЗУ «Про іпотеку». Також повідомили, що у випадку задоволення вимог іпотекодержателя в порядку, передбаченому ст. 37 ЗУ «Про іпотеку», ОСОБА_2 та ОСОБА_1 буде прощено (анульовано) залишок непогашеної заборгованості за кредитом, у зв`язку з чим, вони будуть зобов`язані сплатити 18% податку на доходи фізичних осіб та 1,5% військового збору з доходу у вигляді основної суми боргу, анульованого кредитором (а.с. 11-12). Відповідно до відомостей із Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, 03.12.2019 юридичну особу - АТ «Укрсоцбанк» (ЄДРПОУ 00039019) припинено, правонаступником зазначено АТ «Альфа-Банк» (код ЄДРПОУ 23494714) (а.с. 73-74). Згідно розрахунку вимог Банку, станом на 20.12.2017 розмір заборгованості за Кредитним договором №899/06-034-301 від 10.05.2007 складає 162300,94 дол. США (а.с. 75-78). Відповідно до листа Національного Банку України від 22.08.2016 № 20-0007/70551, відсутня інформація щодо простроченої заборгованості ОСОБА_1 перед банками України (а.с. 27).

Мотивувальна частина Позиція Черкаського апеляційного суду Згідно з ч. 1ст. 368 ЦПК України, справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного провадження, з особливостями, встановленими цією главою. Відповідно до ч. 1 ст. 369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи. Згідно з ч. 13 ст. 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться. Суд апеляційної інстанції створив учасникам процесу належні умови для ознайомлення з рухом справи шляхом надсилання процесуальних документів та апеляційної скарги, а також надав сторонам строк для подачі відзиву. Крім того, кожен з учасників справи має право безпосередньо знайомитися з її матеріалами, зокрема з аргументами іншої сторони, та реагувати на ці аргументи відповідно до вимог ЦПК України. Враховуючи викладене, суд проводить розгляд справи без повідомлення учасників справи. Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів дійшла наступного висновку. Мотиви, з яких виходить Черкаський апеляційний суд, та застосовані норми права У ст. 129 Конституції України закріплені основні засади судочинства, які є конституційними гарантіями права на судовий захист. Згідно з ч. 3 ст. 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи. Суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги (ч. 1 ст. 367 ЦПК України). Відповідно до ч. 2 ст. 2 ЦПК України суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі. Згідно з ч. 1, ч. 2 та ч. 5 ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Зазначеним вимогам закону оскаржуване судове рішення суду першої інстанції відповідає, виходячи з наступного. За змістом п. 1 ст. 6 Конвенції кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом. Відповідно до ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Згідно з принципом диспозитивності (ст. 13 ЦПК України) суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках (ст. 49 ЦПК України). Відповідно до ч. 1 ст. 15, ч. 1 ст. 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Порушення права пов`язане з позбавленням його суб`єкта можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. Для застосування того чи іншого способу захисту необхідно встановити, які ж права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких прав (інтересів) позивач звернувся до суду. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках (абз. 12 ч. 2 ст. 16 ЦК України). Згідно ч. 1 та ч. 2 ст. 5 ЦПК України здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону. Відповідно до ч. 4 ст. 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. У постанові Верховного Суду в складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 вересня 2019 року в справі №638/2304/17 (провадження №61-2417сво19) вказано, що завданням цивільного судочинства є саме ефективний захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Такий захист можливий за умови, що права, свободи чи інтереси позивача власне порушені, а учасники використовують цивільне судочинство для такого захисту. У постанові Великої Палати Верховного Суду від 05 травня 2020 року в справі №750/3917/17 (провадження №14-24цс20) зазначено, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам. У постанові Верховного Суду від 03 серпня 2020 року в справі №167/867/17 (провадження №61-17092св18) зроблено висновок, що «для застосування того чи іншого способу захисту необхідно встановити, які ж права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких прав (інтересів) позивач звернувся до суду. […] Згідно частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом». Позивачем пред`явлено позов з вимогами про заборону вчиняти певні дії Банку в майбутньому, а саме - заборонити АТ «Альфа-Банк» вчиняти дії щодо вимагання від неї та ОСОБА_2 сплати заборгованості за Договором про надання невідновлювальної кредитної лінії №899/06-034-301 від 10.05.2007 та використання Іпотечного договору №ІД 899/06-034-301 від 10.05.2007 для задоволення заборгованості перед ПАТ «Укрсоцбанк». При цьому, позивач вважає, що направлення АТ «Альфа-Банк» на її адресу повідомлення про намір задовольнити свої вимоги за рахунок іпотечного майна - квартири АДРЕСА_1 в порядку, передбаченому ст. 37 ЗУ «Про іпотеку», може привести в подальшому до порушення її права власності на вказану квартиру, адже вважає, що заборгованість за Кредитним договором №899/06-034-301 від 10.05.2007 відсутня, а АТ «Альфа-Банк» не є правонаступником ПАТ «Укрсоцбанк» за вказаним Договором. Судом встановлено, що 10.05.2007 між позивачем ОСОБА_1 та ЧОФ АКБ «Укрсоцбанк» був укладений Іпотечний договір №ІД 899/06-034-301. Договір укладено в забезпечення виконання умов Кредитного договору №899/06-034/301, укладеного 10.05.2007 між ОСОБА_2 (третьою особою) та ЧОФ АКБ «Укрсоцбанк». Слід зазначити, що згідно з Єдиним державним реєстром юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, 03.12.2019 юридичну особу - АТ «Укрсоцбанк» припинено, правонаступником зазначено АТ «Альфа-Банк», тобто в даному випадку не відбулося відступлення вимог за Кредитним договором, а припинення юридичної особи із наявністю правонаступника всіх її прав та обов`язків, тому доводи скаржника про відсутність права вимоги за Іпотечним договором в АТ «Аль-Банк» спростовується матеріалами справи. Позивач неодноразово посилалась на відсутність заборгованості (повне погашення) за Кредитним договором. Проте інформація, що міститься в листі Національного Банку України від 22.08.2016 №20-0007/70551, свідчить лише про відсутність простроченої заборгованості ОСОБА_1 перед банками України, тоді як позичальником у даних кредитних правовідносинах є не ОСОБА_1 , а ОСОБА_2 . В обґрунтування відсутності зобов`язань перед Банком, позивач посилалась на рішення Придніпровського районного суду м. Черкаси від 11.06.2018 у справі №711/4195/17, залишеним без змін постановою Апеляційного суду Черкаської області від 15.08.2018, яким в задоволенні позову ПАТ «Укрсоцбанк» до ОСОБА_2 , ОСОБА_1 про солідарне стягнення заборгованості за Договором про надання невідновлювальної кредитної лінії від 10.05.2007 №899/06-034-301 в сумі 125 557,26 доларів США відмовлено. Проте, як вірно встановлено судом першої інстанції підставою для відмови в позові стало саме пропуск строку позовної давності, про що було заявлено стороною у справі. Так, згідно з ч. 1 ст. 509, ст. 526 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. За загальним правилом зобов`язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом. Припинення зобов`язання на вимогу однієї із сторін допускається лише у випадках, встановлених договором або законом (ч. 1 та ч. 2 ст. 598 ЦК України). Сплив позовної давності як підставу для припинення зобов`язання норми глави 50 «Припинення зобов`язання» ЦК України не передбачають. При цьому відповідно до ст. 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. За правилами ст. 266 ЦК України зі спливом позовної давності до основної вимоги вважається, що позовна давність спливла і до додаткової вимоги (стягнення неустойки, накладення стягнення на заставлене майно тощо). Наслідки спливу позовної давності визначаються ст. 267 ЦК України. Згідно з ст. 267 ЦК України особа, яка виконала зобов`язання після спливу позовної давності, не має права вимагати повернення виконаного, навіть якщо вона у момент виконання не знала про сплив позовної давності. Заява про захист цивільного права або інтересу має бути прийнята судом до розгляду незалежно від спливу позовної давності. Позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові. Якщо суд визнає поважними причини пропущення позовної давності, порушене право підлягає захисту. Таким чином, позовна давність пов`язується із судовим захистом суб`єктивного права особи в разі його порушення, невизнання або оспорювання. Якщо упродовж установлених законом строків особа не подає до суду відповідного позову, то за загальним правилом ця особа втрачає право на позов у розумінні можливості в судовому порядку здійснити належне їй цивільне майнове право. Тобто сплив позовної давності позбавляє цивільне суб`єктивне право здатності до примусового виконання проти волі зобов`язаної особи. У зобов`язальних відносинах суб`єктивним правом кредитора є право одержати від боржника виконання його обов`язку з передачі майна, виконання роботи, надання послуги тощо. Зі спливом позовної давності в цих відносинах кредитор втрачає можливість у судовому порядку примусити боржника до виконання обов`язку. Так само боржник зі спливом позовної давності одержує вигоду - захист від можливості застосування кредитором судового примусу до виконання обов`язку. Однак за змістом ст. 267 ЦК України сплив позовної давності само по собі не припиняє суб`єктивного права кредитора, яке полягає в можливості одержання від боржника виконання зобов`язання як у судовому порядку, так і без використання судового примусу. Отже, ЦК України сплив позовної давності окремою підставою для припинення зобов`язання не визнає. Виконання боржником зобов`язання після спливу позовної давності допускається та визнається таким, що має достатню правову підставу. Пропущення позовної давності також не породжує права боржника вимагати припинення зобов`язання в односторонньому порядку (ч. 2 ст. 598 ЦК України), якщо таке його право не встановлено договором або законом окремо. Таким чином, за загальним правилом ЦК України зі спливом позовної давності, навіть за наявності рішення суду про відмову в позові з підстави пропущення позовної давності, зобов`язання не припиняється. Відповідно до приписів ст. 575 ЦК України та ст. 1 ЗУ «Про іпотеку» іпотека - це окремий вид застави, вид забезпечення виконання зобов`язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов`язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому цим Законом. Іпотека виникає на підставі договору, закону або рішення суду (ч. 1 ст. 3 ЗУ «Про іпотеку»). Вона має похідний характер від основного зобов`язання і, за загальним правилом, є дійсною до припинення основного зобов`язання або до закінчення строку дії іпотечного договору (ч. 5 ст. 3 ЗУ «Про іпотеку»). Підстави припинення іпотеки окремо визначені в ЗУ «Про іпотеку». Зміст цієї статті дає підстави для висновку, що припинення іпотеки можливе виключно з тих підстав, які передбачені цим Законом. Так, згідно з указаною нормою іпотека припиняється у разі припинення основного зобов`язання (абз. 2 ч. 1 ст. 17 ЗУ «Про іпотеку»). Натомість ЗУ «Про іпотеку» не передбачено такої підстави для припинення іпотеки, як сплив позовної давності до основної чи додаткової вимог кредитора за основним зобов`язанням. Таким чином, якщо інше не передбачене договором, сплив позовної давності до основної та додаткової вимог кредитора про стягнення боргу за кредитним договором і про звернення стягнення на предмет іпотеки (зокрема, й за наявності рішення суду про відмову в цьому позові з підстави пропущення позовної давності) само по собі не припиняє основного зобов`язання за кредитним договором і, відповідно, не може вважатися підставою для припинення іпотеки за абз. 2 ч. 1 ст. 17 ЗУ «Про іпотеку». Зазначена правова позиція висловлена Верховним Судом України у постановах: від 15 травня 2017 року у справі №6-786цс17 та від 05 липня 2017 року у справі №6-1840цс16, Верховним Судом у постанові від 18 липня 2018 року у справі №537/6072/16, провадження №61-35327св18 та Верховним Судом у постанові від 04 серпня 2021 року у справі №751/4229/19, провадження №61-18100св20. Крім того, судовими рішеннями, на які посилається позивач, не визнано Кредитний договір та Іпотечний договір недійсними, не встановлено відсутності заборгованості за вказаним Кредитним договором. Будь яких інших доказів погашення кредитної заборгованості позивачем суду надано не було. Отже, Банк не втратив права визначені ЗУ «Про іпотеку» та відповідно Іпотечним договором №ІД 899/06-034-301, зокрема надсилання іпотекодавцю вимоги про виконання вимог Договору. Відповідно до ст. 37 ЗУ «Про іпотеку» іпотекодержатель може задовольнити забезпечену іпотекою вимогу шляхом набуття права власності на предмет іпотеки. Правовою підставою для реєстрації права власності іпотекодержателя на нерухоме майно, яке є предметом іпотеки, є договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору за своїми правовими наслідками та передбачає передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов`язання. Отже, ст. 37 ЗУ «Про іпотеку» не містить можливості визнання права власності на предмет іпотеки за іпотекодержателем за рішенням суду, а передбачає право іпотекодавця оспорити в суді державну реєстрацію за іпотекодержателем права власності на предмет іпотеки, набутого в позасудовому порядку. Згідно з ч. 2 ст. 386 ЦК України власник, який має підстави передбачати можливість порушення свого права власності іншою особою, може звернутися до суду з вимогою про заборону вчинення нею дій, які можуть порушити його право, або з вимогою про вчинення певних дій для запобігання такому порушенню. У постановах Великої Палати Верховного Суду від 14 травня 2019 року у справі №910/16744/17 (провадження №12-255гс18), від 11 червня 2019 року у справі №910/15651/17 (провадження №12-266гс18), від 25 червня 2019 року у справі №910/16981/17 (провадження №12-7гс19) зроблено висновок, що згідно з частиною другою статті 386 ЦК України власник, який має підстави передбачити можливість порушення свого права власності іншою особою, може звернутися до суду з вимогою про заборону вчинення нею дій, які можуть порушити його право, або з вимогою про вчинення певних дій для запобігання такому порушенню. Для захисту права власності особи в порядку частини другої статті 386 ЦК України суд повинен установити наявність реальної можливості порушення вказаного права в майбутньому внаслідок протиправного впливу іншої особи. Встановивши, що право власності на предмет іпотеки зареєстроване за позивачем як іпотекодавцем, а будь-яких даних про вчинення Банком дій щодо реалізації положень Іпотечного договору на час розгляду справи матеріали справи не містять та судом не встановлено, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про відмову в задоволенні позову, оскільки права позивача не порушені, а згідно з ч. 1 ст. 4 ЦПК України захисту підлягають порушені, невизнані або оспорювані права, свободи чи законні інтереси осіб. Намір Банку в майбутньому набути у власність іпотечне майно відповідно до умов Договору іпотеки не порушує прав позивача, а тому вимоги про заборону Банку в майбутньому вчиняти дії щодо примусового стягнення (відчуження без згоди власника) будь-яким шляхом реалізації предмета іпотеки є передчасними. Аналогічна позиція викладена в постанові Верховного Суду від 20 квітня 2021 року у справі №310/5473/17, провадження №61-10970св20. При таких обставинах доводи апеляційної скарги про доведеність наявності реальної можливості безпідставного порушення відповідачами прав позивача в майбутньому є необґрунтованими та такими, що спростовуються матеріалами справи. Інші доводи апеляційної скарги також не дають підстав для висновку, що рішення суду першої інстанції ухвалене без додержання норм матеріального і процесуального права, та зводяться до переоцінки доказів у справі, що були досліджені судом першої інстанції та їм надана відповідна правова оцінка. Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Серявін та інші проти України», заява № 4909/04, від 10 лютого 2010 року). Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення. Згідно зі ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. З огляду на викладене, оскаржуване рішення суду першої інстанції ухвалене з додержанням норм матеріального права та процесуального права, доводи апеляційної скарги його висновків не спростовує, на законність ухваленого судового рішення не впливає, тому підстави для скасування або зміни постановленого судом першої інстанції рішення відсутні. Керуючись ст. ст. 367, 368, 374, 375, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, апеляційний суд, п о с т а н о в и в : Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення. Рішення Придніпровського районного суду м. Черкаси від 09 червня 2021 року залишити без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення, в порядку та за умов визначених ЦПК України. Текст постанови складено 07 жовтня 2021 року. Головуючий Л. І. Василенко Судді: В. Г. Бородійчук О. В. Карпенко