Постанова Одеський апеляційний суд № 521/15425/18

Номер провадження: 22-ц/813/3739/21 Номер справи місцевого суду: 521/15425/18 Головуючий у першій інстанції Гуревський В. К. Доповідач Сегеда С. М. ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 04.10.2021 року м. Одеса Одеський апеляційний суд у складі: головуючого Сегеди С.М., суддів: Гірняк Л.А., Комлевої О.С., за участю секретаря Хухрова С.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні у спрощеному позовному провадженні, у відсутність учасників справи, апеляційну скаргу Мусійченка Данила Леонідовича в інтересах Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» на рішення Малиновського районного суду м.Одеси від 28 лютого 2019 року у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» про захист прав споживача, встановив: У вересні 2018 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» в особі Філії «Южне головне регіональне управління» Акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» (далі АТ КБ «ПриватБанк») про захист прав споживача. Позивачка посилалася на те, що на підставі договору про розрахунково-касове обслуговування підприємства/організації з видачі заробітної плати/стипендії з використанням платіжних карток № НОМЕР_1 від 08 лютого 2011 року, укладеного між відповідачем та КУ «Одеська обласна дитяча клінічна лікарня» (клієнт), позивачеві, як працівникові цієї установи, відповідачем у липні 2014 року відкрито картковий рахунок для виплати заробітної плати та видано зарплатну платіжну банківську картку за № НОМЕР_2 , а також кредитну картку за № НОМЕР_3 . 08 квітня 2017 року, у вихідний день - субота, на фінансовий телефон позивача почали надходити СМС-повідомлення про спроби списання коштів з її карткових рахунків, які супроводжувались дзвінками з номеру НОМЕР_4 особи, яка представлялась як співробітник АТ КБ «ПриватБанк», та намагалась дізнатися її персональні данні за картками. Задля запобігання заволодіння невідомими особами її коштами, позивач відразу зателефонувала на цілодобовий телефон підтримки АТ КБ «ПриватБанк» та заблокувала свої картки, також працівник банку переконав її, що жодної операції за її рахунками не можливо здійснити до перевипуску карток та їх особистого отримання позивачем у відділенні АТ КБ «ПриватБанк». На підтвердження зазначеного на фінансовий телефон позивача також надійшло відповідне СМС- повідомлення від відповідача. При зверненні у робочий день до відділення АТ КБ «ПриватБанку» позивачеві було повідомлено про списання 08 квітня 2017 року з її зарплатної картки за № НОМЕР_2 її особистих коштів в розмірі 15 000,00 грн., а також - з кредитної картки за № НОМЕР_3 кредитних коштів в розмірі 13 000,00 грн. Позивач ОСОБА_1 звернула увагу суду на те, що позивачем не здійснювались дії щодо розблокування карток, також на телефон позивача не надходило жодних СМС-повідомлень про списання грошей та вхід до сервісу «Приват24». Позивач зазначила, що нею 14 квітня 2017 року подана заява до правоохоронних органів, відомості за якою внесено до ЄРДР, яка також не надала жодних відповідей, яким чином відбулось списання коштів та на чию користь. Посилаючись на вказані обставини позивач просила задовольнити її позов на підставі Закону України «Про захист прав споживачів» та визнати недійсними транзакції по списанню 08 квітня 2017 року коштів у загальній сумі 15000,0 грн. з картки АТ КБ «ПриватБанк» за № НОМЕР_2 , виданої на ім`я ОСОБА_1 ; стягнути з АТ КБ «ПриватБанк» на користь ОСОБА_1 15000,0 грн.; визнати недійсною транзакцію по списанню 08 квітня 2017 року коштів у сумі 13000,0 грн. з картки АТ КБ «ПриватБанк» за № НОМЕР_3 , виданої на ім`я ОСОБА_1 . Рішенням Малиновського районного суду м. Одеси від 28 лютого 2019 року позов ОСОБА_1 задоволено. Визнано недійсними транзакції по списанню 08 квітня 2017 року коштів у загальній сумі 15000,0 грн. з картки АТ КБ «ПриватБанк» за № НОМЕР_2 , виданої на ім`я ОСОБА_1 . Стягнуто з АТ КБ «ПриватБанк» на користь ОСОБА_1 15000,0 грн. Визнано недійсною транзакцію по списанню 08 квітня 2017 року коштів у сумі 13000,0 грн. з картки АТ КБ «ПриватБанк» за № НОМЕР_3 виданої на ім`я ОСОБА_1 . Стягнуто з АТ КБ «ПриватБанк» на користь держави судовий збір в сумі 1762,0 грн. Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, АТ КБ «ПриватБанк» подало апеляційну скаргу. Постановою Одеського апеляційного суду від 16.07.2019 року рішення Малиновського районного суду було залишено без змін (а.с.117-122). Не погодившись із постановою Одеського апеляційного суду від 16.07.2019 року, АТ КБ «ПриватБанк» подало касаційну скаргу. Постановою Верховного Суду від 07 жовтня 2020 року, справа № 521/15425/18, провадження № 61-15743св19, касаційна скарга була задоволена частково, постанову Одеського апеляційного суду було скасовано, справу передано на новий розгляд до суду апеляційної інстанції (а.с.150-155). Вирішуючи питання про слухання справи у спрощеному позовному провадженні, у відсутності учасників справи, колегія суддів виходить із того, що учасники справи повідомлені про час і місце судового засідання, призначеного на 22.09.2021 року, на 10.00 год., як то передбачено ст. 130 ЦПК України (а.с.168-171). Таким чином, враховуючи те, що з моменту ухвалення оскаржуваного судового рішення фактично пройшло два з половиною років, у тому числі дана справа перебуває в суді апеляційної інстанції більше 10 місяців після повернення справи із Верховного Суду (а.с.158), а також те, що всі учасники справи, у тому числі представники сторін, повідомлені про час і місце судового засідання, проте не надали суду заяви про розгляд справи в судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду, з використанням власних технічних засобів за допомогою програмного забезпечення «ЕаsуСоn», колегія суддів вирішила слухати справу у відсутність її учасників, на підставі наявних у справі доказів. При цьому, Одеський апеляційний суд виходить із того, що за змістом ст.368 ЦПК України явка до суду апеляційної інстанції не є обов`язковою. Апеляційний суд розглядає цивільні справи, які не віднесені до справ, зазначених у ч.ч.1,2 ст. 369 ЦПК України, у відсутності учасників справи та осіб, які не залучалися до участі у справі судом першої інстанції, за наявності відомостей про їх повідомлення про дату, час і місце розгляду справи. Враховуючи вищенаведене та у відповідності до ч. 5 ст. 268 ЦПК України, датою ухвалення рішення є дата його проголошення (незалежно від того, яке рішення проголошено - повне чи скорочене). Датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення. У зв`язку з цим, датою ухвалення цього судового рішення, яким є постанова суду, є 04.10.2021 року. Перевіривши законність і обґрунтованість оскаржуваного судового рішення, заслухавши доповідача, доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку про необхідність задоволення апеляційної скарги, виходячи з наступних підстав. Ухвалюючи оскаржуване судове рішення, суд першої інстанції виходив із того, що відповідно до ст. 1073 ЦК України у разі несвоєчасного зарахування на рахунок грошових коштів, що надійшли клієнтові, їх безпідставного списання банком з рахунка клієнта або порушення банком розпорядження клієнта про перерахування грошових коштів з його рахунка банк повинен негайно після виявлення порушення зарахувати відповідну суму на рахунок клієнта або належного отримувача, сплатити проценти та відшкодувати завдані збитки, якщо інше не встановлено законом. Також суд зазначив, що ч.1 ст. 40-1 Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні» визначено, що сквайр та емітент повинні проводити моніторинг з метою ідентифікації помилкових та неналежних переказів, суб`єктів помилкових та неналежних переказів та вжиття заходів із запобігання або припинення зазначених переказів. Крім того, згідно із п. 8 Розділу 6 Положення про порядок емісії електронних платіжних засобів і здійснення операцій з їх використанням, затверджених Постановою правління Національного банку України № 705 від 5 грудня 2014 року, емітент у разі здійснення помилкового або неналежного переказу, якщо користувач невідкладно повідомив про платіжні операції, що ним не виконувалися, після виявлення помилки негайно відновлює залишок коштів на рахунку до того стану, в якому він був перед виконанням цієї операції. В п. 9 визначено, що користувач не несе відповідальності за здійснення платіжних операцій, якщо електронний платіжний засіб було використано без фізичного пред`явлення користувачем та/або електронної ідентифікації самого електронного платіжного засобу і його користувача, крім випадків, якщо доведено, що дії чи бездіяльність користувача призвели до втрати, незаконного використання ПІНу або іншої інформації, яка дає змогу ініціювати платіжні операції. При цьому суд вказав, що зазначені норми є спеціальними для спірних правовідносин, а також вказав, що аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 13 травня 2015 року у справі № 6-71цс15 та в постанові Верховного Суду від 14 лютого 2018 року, у справі № 127/23496/15-ц, касаційне провадження № 61-3239св18). Таким чином, суд вказав, що несанкціоновані позивачем транзакції, щодо переказу коштів в загальній сумі 28 000,00 грн. з її карткових рахунків, не відповідають загальним вимогам, встановленим ч.3 ст.203 ЦК України, додержання яких є необхідним для чинності правочину, оскільки волевиявлення учасника правочину має бути спрямоване на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Виходячи з викладеного, суд першої інстанції дійшов висновку про обгрунтованість позовних вимог і необхідності їх задоволення. Однак, судом першої інстанції не було враховано наступного. Обґрунтовуючи підстави своїх позовних вимог, ОСОБА_1 посилалась на те, що АТ КБ «ПриватБанк», як суб`єкт, що надає банківські послуги, порушив її права як споживача зазначених послуг, оскільки за відсутності її волі та розпорядження був здійснений переказ коштів з її рахунків без законних підстав. Будь-яких дій, що могли б призвести до зняття грошових коштів вона не вчиняла, дії щодо розблокування карток вона не проводила, про несанкціоноване списання та зняття коштів повідомила банк та просила заблокувати картки, відкриті на її ім`я, а також повідомила правоохоронні органи про вчинений злочин. В свою чергу, заперечуючи проти позову, АТ КБ «ПриватБанк» зазначало, що позивач ОСОБА_1 по телефону просила заблокувати картки, що АТ КБ «ПриватБанк» і зробило, однак вона не повідомила головної обставини - що вона повідомила не тільки конфіденційні дані картки, а й дані, що дали можливість третім особам скористатися її аккаунтом «Приват24». АТ КБ «ПриватБанк» не має права на власний розсуд блокувати будь-які рахунки та/чи вхід до особистого кабінету «Приват24» - працівник Колл-центру блокує тільки ту картку/картки, які вкаже клієнт. І якщо Клієнт не заявив про блокування іншого (в т.ч. входу до аккаунту «Приват24»), то оператор не може з власної ініціативи це зробити. В даному випадку, АТ КБ «ПриватБанку» зазначив, що позивач ОСОБА_1 просила заблокувати тільки картки, а не аккаунт у «Приват24», у зв`язку з чим були заблоковані лише картки, що не тягне за собою неможливість її використання через «Приват24». Також АТ КБ «ПриватБанк» вказав, що кожна транзакція, здійснена за допомогою додатку «Приват24», забезпечена захистом від шахрайських дій, а саме: проходження клієнтом авторизації, тобто введення реквізитів картки, які дають можливість ідентифікувати клієнта та картковий рахунок, додаткове підтвердження операції шляхом введення одноразового ОТП-паролю (коду авторизації), який надсилається банком на мобільний телефон клієнта, який зареєстрований ним в банківській системі (фінансовий телефон). Позивачка при зверненні на лінію 3700 просила заблокувати картки, що банк і зробив, однак через годину із застосуванням паролю для входу в «Приват24» та коду і СМС-паролю, який був надісланий на фінансовий телефон позивачки, її картки було розблоковано і здійснено платежі. Проте, судом не було враховано даних заперечень АТ «КБ «ПриватБанк» проти позовних вимог ОСОБА_1 , які фактично свідчать про те, що без застосування паролю для входу в «Приват24» та коду і СМС-паролю, який був надісланий на фінансовий телефон позивачки, та які були відомі лише ОСОБА_1 , її картки не могли бути розблокованими і ніяких платежів здійснено б не було. Разом з тим, суд апеляційної інстанції, вирішуючи спір, погодився з висновком суду першої інстанції про наявність підстав для задоволення позову з огляду на те, що ОСОБА_1 вжила всі необхідні дії задля унеможливлення здійснення будь-яких платежів за її картковими рахунками. Крім того, апеляційний суд додатково зазначив, що банком не доведено здійснення всіх необхідних процедур для припинення незаконного використання карток іншими особами, не надано належних доказів того, що саме позивач ОСОБА_1 розголосила третім особам свої персональні дані, чи вчинила інші дії, що дали змогу ініціювати платіжні операції з її банківськими картками. Проте, скасовуючи постанову Одеського апеляційного суду від 16 липня 2019 року, Верховний Суд вказав, що, погодившись із доводами позивачки ОСОБА_1 про те, що нею не вчинялись дії, що могли б призвести до зняття її грошових коштів та розблокування карток, апеляційний суд не надав оцінки доводам банківської установи з приводу того, що в банку не було підстав для відмови в обслуговуванні рахунків позивачки, в тому числі й у розблокуванні карток та проведенні платежів, оскільки всі операції здійснювалися з введенням її персональних даних, всі коди і паролі для відповідних операцій були надіслані на її фінансовий телефон. Як вбачається з матеріалів справи, матеріали службового розслідування АТ «КБ «ПриватБанк» та роздруківка СМС-повідомлень свідчать про те, що для зміни даних точки входу в «Приват24» (фінансового телефону) достатньо повідомити один-єдиний пароль, який надійшов у вигляді СМС. Тобто матеріалами справи не спростовано те, що саме позивач ОСОБА_1 повідомила третім особам конфіденційні дані, чим дала можливість використати її аккаунт у «Приват24» третім особам, що призвело до здійснення оспорюваних нею фінансових операцій. З огляду на викладені обставини, колегія суддів виходить із того, що позивач ОСОБА_1 не надала суду достатніх доказів того, що саме винні дії АТ КБ «ПриватБанк» призвели до здійснення транзакції по списанню 08 квітня 2017 року коштів у загальній сумі 15000,0 грн. з картки АТ КБ «ПриватБанк» за № НОМЕР_2 , а також транзакції по списанню 08 квітня 2017 року коштів у сумі 13000,0 грн. з картки АТ КБ «ПриватБанк» за № НОМЕР_3 , виданих на ім`я позивача ОСОБА_1 . Таким чином, оскільки винні дії АТ КБ «ПриватБанк» не доведені, то в діях останнього відсутній склад правопорушення, у зв`язку з чим позовні вимоги ОСОБА_1 не підлягають задоволенню. Згідно ч.ч. 1,5,6 ст. 81 ЦПК України кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Колегія суддів зазначає, що заявник апеляційної скарги надав суду достатні, належні і допустимі докази існування обставин, на які він посилається як на підставу своїх заперечень проти позовних вимог, заперечень проти оскаржуваного судового рішення та доводів апеляційної скарги. У відповідності до ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. При цьому, докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього. За змістом ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватись на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотримання норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданням цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються, як на підставу своїх вимог або заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. З огляду на викладене, колегія суддів дійшла висновку про те, що оскаржуване рішення суду не відповідає зазначеним вимогам, доводи апеляційної скарги його повністю спростовують, оскільки рішення ухвалено не у відповідності до вимог матеріального і процесуального права, у зв`язку з чим апеляційну скаргу слід задовольнити, оскаржуване рішення суду скасувати і прийняти постанову, якою у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 відмовити у повному обсязі. Колегія суддів також вважає за необхідне компенсувати АТ КБ «ПриватБанк» сплачений судовий збір у загальній сумі 6167 грн., із яких 2643 грн. за подання апеляційної скарги і 3524 грн. за подання касаційної скарги, за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України, як то передбачено ст. 141 ЦПК України, враховуючи при цьому, що у відповідності до ч 3 ст. 22 Закону України «Про захист прав споживачів», позивач ОСОБА_1 звільнена від сплати судового збору. Крім того, оскільки зазначена справа згідно п. 5 ч. 6 ст. 19 ЦПК Україниє малозначною, то у відповідності до п.2 ч.3 ст. 389 ЦПК України постанова в касаційному порядку оскарженню не підлягає. Керуючись ст.ст. 141, 367, 368, п.2 ч.1 ст. 374, п.4 ч.1 ст. 376, ст.ст. 381 384, 389, 390 ЦПК України, апеляційний суд постановив: Апеляційну скаргу Акціонерного товариства Комерційний Банк «ПриватБанк» задовольнити. Рішення Малиновського районного суду м. Одеси від 28 лютого 2019 року скасувати. Прийняти постанову, якою у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 про захист прав споживача відмовити у повному обсязі. Компенсувати Акціонерному товариству Комерційний Банк «ПриватБанк» сплачений судовий збір у сумі 6167 грн. (шість тисяч сто шістдесят сім гривень) за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття і касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених п.2 ч.3 ст. 389 ЦПК України Судді Одеського апеляційного суду: С.М. Сегеда Л.А. Гірняк О.С. Комлева