Постанова Одеський апеляційний суд № 522/7448/23

Номер провадження: 22-ц/813/7594/23 Справа № 522/7448/23 Головуючий у першій інстанції Свячена Ю.Б. Доповідач Сегеда С. М. ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 28.12.2023 року м. Одеса Одеський апеляційний суд у складі: головуючого Сегеди С.М., суддів: Громіка Р.Д., Драгомерецького М.М., розглянувши у порядку письмового провадження, без повідомлення учасників справи, апеляційну скаргу Акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк» на рішення Приморського районного суду м. Одеси від 26 липня 2023 року, ухваленого під головуванням судді Свяченої Ю.Б., у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до Акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк» про стягнення грошових коштів, встановив: 14.04.2023 року ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» (далі Банк) про стягнення матеріальної шкоди у розмірі 2 126,43 грн. та моральної шкоди у розмірі 2 500,00 грн. Позовні вимоги були обґрунтовані тим, що 03.04.2023 року при отриманні грошового переказу, на дебетну картку, виданої відповідачем, Банк відмовився виплатити грошовий переказ, та не навів жодної мотивованої підстави про списання грошових коштів. Лише через три дні представник відповідача повідомив про списання грошових коштів в рахунок погашення простроченої заборгованості, за кредитної картою, строк дії якої закінчився у 2017 році. Посилаючись на те, що відповідачем порушено права позивача, як споживача, ОСОБА_1 просив задовольнити його позовні вимоги. Рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 26 липня 2023 року позовні вимоги ОСОБА_1 було задоволено. Стягнуто на користь ОСОБА_1 з АТ КБ «Приватбанк» 2 126,43 грн. матеріальної шкоди та 2 500,00 грн. моральної шкоди (а.с.53-55). В апеляційній скарзі Банк ставить питання про скасування рішення Приморського районного суду м. Одеси від 26 липня 2023 року, ухвалення нового рішення, яким відмовити у позові, посилаючись на порушення судом норм матеріального і процесуального права (а.с.64-68). Відзив на апеляційну скаргу не надходив. У відповідності до ч. 13 ст. 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється 28.12.2023 року в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, оскільки цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи, у зв`язку з чим судове засідання не проводиться. Згідно приписів ч.1 ст.369 ЦПК України апеляційна скарга на рішення суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи. Враховуючи вищенаведене, дана справа розглядається судом апеляційної інстанції в порядку спрощеного позовного провадження за наявними матеріалами без повідомлення учасників справи, як малозначна у зв`язку з її незначною складністю (ч.ч. 4, 6 ст. 19, ч.ч. 1, 2, 4 ст. 274 ЦПК України). Крім того, у відповідності до ч. 5 ст. 268 ЦПК України, датою ухвалення рішення є дата його проголошення (незалежно від того, яке рішення проголошено - повне чи скорочене). Датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення. На підставі викладеного та враховуючи, що суддя Сегеда С.М. перебував у відпустці, а також у зв`язку з відкликанням його із відпустки, датою ухвалення цього судового рішення є 28.12.2023 року. При цьому, колегія суддів зазначає, що провадження по даній справі було відкрито ухвалою Одеського апеляційного суду від 02.10.2023 року (а.с.84), згідно якої розгляд справи проводиться в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, без проведення судового засідання, та без повідомлення учасників справи, копію ухвали останні отримали належним чином (а.с.85-88), що передбачено ст. 130 ЦПК України. Колегією суддів було також враховано, що поштова кореспонденція направлялась позивачу ОСОБА_1 за зареєстрованим місцем його проживання, що підтверджується довідкою з Єдиного державного демографічного реєстру про зареєстроване у встановленому законом порядку місце проживання боржника: АДРЕСА_1 (а.с.89). Однак, поштова кореспонденція на вказану адресу повернулася до суду з відміткою про те, що адресат відсутній за вказаною адресою (а.с.87), що у відповідності до вимог, передбачених ч.1 ст. 131 ЦПК України вважається його належним сповіщенням. На підставі викладеного, а також враховуючи, що в своїх рішеннях Європейський Суд з прав людини наголошує, що сторона, яка задіяна в ході судового розгляду, зобов`язана з розумним інтервалом сама цікавитись провадженням у її справі, добросовісно користуватися належними їй процесуальними правами та неухильно виконувати процесуальні обов`язки, колегія суддів вирішила слухати справу на підставі наявних доказів. Перевіривши законність і обґрунтованість оскаржуваного судового рішення, заслухавши доповідача, доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку про необхідність відмови у задоволенні апеляційної скарги, виходячи з наступних підстав. Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив із того, що у відповідача не було законного права на списання коштів (грошового переказу), а тому є всі підстави стягнення матеріальної і моральної шкоди (а.с.53-55). Апеляційний суд погоджується з висновками суду першої інстанції, з огляду на наступне. З матеріалів справи вбачається, що 06.04.2010 року між ОСОБА_1 та Банком було укладено кредитний договір № б/н. Рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 09 листопада 2020 року у справі № 522/14743/20 з ОСОБА_1 на користь АТ КБ «ПриватБанк» було стягнуто заборгованість у розмірі 44 985,76 грн., а також судовий збір у розмірі 1519,74 грн. (а.с.39-46). Постановою від 31.08.2022 року відкрито ВП № 69746367 на підставі виконавчого листа № 522/14743/20, виданого Приморським районним судом м. Одеси (а.с.37). 02.03.2023 року Банк видав ОСОБА_1 дебітну картку № НОМЕР_1 (а.с.4). 03.04.2023 року на дебетну картку ОСОБА_1 надійшов грошовий переказ, який відповідач відмовився виплатити та списав зазначені кошти в рахунок заборгованості, що стягується за виконавчим провадженням № 69746367. Зазначене підтверджується текстом письмових пояснень відповідача на позовну заяву, а також його апеляційною скаргою (а.с.33, 66). Разом із тим, примусове виконання судових рішень і рішень інших органів (посадових осіб) згідно із ст. 1 Закону України «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів» покладається на органи державної виконавчої служби та у визначених Законом України «Про виконавче провадження» у випадках на приватних виконавців. Згідно вказаного закону у відповідача відсутнє право на примусове виконання судового рішення. Колегія суддів не приймає до уваги посилання заявника апеляційної скарги на те, що позивач ОСОБА_1 ухиляється від виконання судового рішення від 09.11.2020 року, оскільки предметом розгляду у даній справі є незаконне списання грошових коштів Банком, а невиконання позивачем своїх зобов`язань за кредитним договором б/н від 06.04.2010 року. Відповідно до ч. 2 ст. 23 ЦК України, моральна шкода полягає, зокрема у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна; у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи. За правилами ч. 1 ст. 1167 ЦК України, моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті. Згідно з п.п. 3, 5 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» №4 від 31.03.1995 р. під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб. Обов`язковому з`ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв`язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з`ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору. Відповідно до п. 9 цієї Постанови розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості. Статтею 1167 ЦК України визначено, що моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини. Стягуючи з відповідача на користь позивача моральну шкоду у розмірі 2 500,00 грн., суд першої інстанції обґрунтовано виходив із того, що неправомірними діями відповідача, які полягали у незаконному списанню грошових коштів, спричинені позивачу емоційні страждання і переживання. З огляду на викладене, слід дійти висновку про те, що доводи апеляційної скарги не спростовують правильності висновків суду першої інстанції. Інші доводи апеляційної скарги не можуть бути підставою для скасування законного та обґрунтованого рішення, оскільки по своїй суті зводяться до незгоди з висновками суду першої інстанції щодо установлення обставин справи, містять посилання на факти, що були предметом дослідження й оцінки судом першої інстанції. Ураховуючи, що судом першої інстанції повно та всебічно з`ясовані фактичні обставини справи, правильно застосовано норми матеріального і процесуального права, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню. Згідно ч.ч. 1,5,6 ст. 81 ЦПК України кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Колегія суддів зазначає, що заявник апеляційної скарги не надав суду достатні, належні і допустимі докази існування обставин, на які він посилається як на підставу своїх заперечень проти позовних вимог, оскаржуваного судового рішення та доводів апеляційної скарги. За змістом ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватись на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотримання норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданням цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються, як на підставу своїх вимог або заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Відповідно до ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Крім того, докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього. Колегія суддів також зазначає, що Європейський суд з прав людини (далі ЄСПЛ) вказав, що п. 1 статті 6 Конвенції «Про захист прав людини і основоположних свобод» (далі Конвенція) зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). Суд апеляційної інстанції враховує положення практики ЄСПЛ про те, що право на обґрунтоване рішення не вимагає детальної відповіді судового рішення на всі доводи висловлені сторонами. Крім того, воно дозволяє вищим судам просто підтверджувати мотиви, надані нижчими судами, не повторюючи їх (справа «Гірвісаарі проти Фінляндії», п.32.) Пункт 1 ст. 6 Конвенції не вимагає більш детальної аргументації від апеляційного суду, якщо він лише застосовує положення для відхилення апеляції відповідно до норм закону, як такої, що не має шансів на успіх, без подальших пояснень (Burg and others v. France (Бюрг та інші проти Франції), (dec.); Gorou v. Greece (no.2) (Гору проти Греції №2) [ВП], §

41. Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням матеріального і процесуального права. З огляду на викладене, колегія суддів дійшла висновку про законність і обґрунтованість оскаржуваного рішення суду, доводи апеляційної скарги його не спростовують, рішення ухвалено у відповідності до вимог матеріального і процесуального права, у зв`язку з чим апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, оскаржуване рішення суду - залишити без змін. Крім того, відповідно до ч. 1, п.п.1-3 ч.2 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: у разі задоволення позову - на відповідача; у разі відмови в позові - на позивача; у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Разом з тим, ухвалюючи судове рішення, судом першої інстанції не вирішено питання про розподіл судових витрат. Таким чином, враховуючи, що позовні вимоги ОСОБА_1 задоволені у повному обсязі, з АТ КБ «ПриватБанк» на користь держави слід стягнути судовий збір за розгляд справи у суді першої інстанції у загальному розмірі 2 147,20 грн. Крім того, оскільки зазначена справа згідно п. 1 ч. 6 ст. 19 ЦПК України є малозначною, то у відповідності до п. 2 ч. 3 ст. 389 ЦПК України постанова в касаційному порядку оскарженню не підлягає, крім випадків, встановлених передбачених п.2 ч.3 ст. 389 ЦПК України. Керуючись ст.ст.367, 368, п.1 ч.1 ст. 374, ст.ст.375, 381 384, 389 ЦПК України, апеляційний суд постановив: Апеляційну скаргу Акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк» залишити без задоволення. Рішення Приморського районного суду м. Одеси від 26 липня 2023 року залишити без змін. Стягнути з Акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк», код ЄДРПОУ 14360570, на користь держави судовий збір за розгляд справи у суді першої інстанції у розмірі 2 147,60 грн. (дві тисячі сто сорок сім гривень 60 копійок). Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття і касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених п.2 ч.3 ст. 389 ЦПК України. Судді Одеського апеляційного суду: С.М. Сегеда Р.Д. Громік М.М.Драгомерецький