Ухвала КЦС ВС № 521/15425/18

Ухвала 15 листопада 2021 року м. Київ справа № 521/15425/18 провадження № 61-18351ск21 Верховний Суд у складі постійної колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду: Грушицького А. І. (суддя-доповідач), Висоцької В. С., Литвиненко І. В., розглянувши касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Одеського апеляційного суду від 04 жовтня 2021 року у справі за позовом ОСОБА_1 до акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» про захист прав споживача, ВСТАНОВИВ: У вересні 2018 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до АТ «КБ «ПриватБанк» про захист прав споживача та просила: - визнати недійсними транзакції зі списання 08 квітня 2017 року коштів на загальну суму 15 000 грн з картки АТ «КБ «ПриватБанк» № НОМЕР_1 , виданої на її ім`я; - стягнути з АТ «КБ «ПриватБанк» на її користь 15 000 грн; - визнати недійсною транзакцію зі списання 08 квітня 2017 року коштів у сумі 13 000 грн з картки АТ КБ «ПриватБанк» за № НОМЕР_2 , виданої на її ім`я. Рішенням Малиновського районного суду міста Одеси від 28 лютого 2019 року позов ОСОБА_1 задоволено. Визнано недійсними транзакції по списанню 08 квітня 2017 року коштів у загальній сумі 15 000 грн з картки АТ КБ «ПриватБанк» за № НОМЕР_1 , виданої на ім`я ОСОБА_1 . Стягнуто з АТ КБ «ПриватБанк» на користь ОСОБА_1 15 000 грн. Визнано недійсною транзакцію по списанню 08 квітня 2017 року коштів у сумі 13 000 грн з картки АТ КБ «ПриватБанк» за № НОМЕР_2 виданої на ім`я ОСОБА_1 . Стягнуто з АТ КБ «ПриватБанк» на користь держави судовий збір в сумі 1 762 грн. Постановою Одеського апеляційного суду від 16 липня 2019 року рішення Малиновського районного суду міста Одеси від 28 лютого 2019 року було залишено без змін. Постановою Верховного Суду від 07 жовтня 2020 року постанову Одеського апеляційного суду було скасовано, справу передано на новий розгляд до суду апеляційної інстанції. Постановою Одеського апеляційного суду від 04 жовтня 2021 року рішення Малиновського районного суду міста Одеси від 28 лютого 2019 року скасовано. Прийнято постанову, якою у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 про захист прав споживача відмовлено у повному обсязі. Вирішено питання розподілу судових витрат. 08 листопада 2021 року ОСОБА_1 засобами поштового зв`язку звернулася до Верховного Суду із касаційною скаргою на постанову Одеського апеляційного суду від 04 жовтня 2021 року в зазначеній вище справі. Вивчивши касаційну скаргу та додані до неї матеріали, Верховний Суд дійшов висновку про відмову у відкритті касаційного провадження, оскільки вона подана на судове рішення у малозначній справі, що не підлягає касаційному оскарженню. Стаття 129 Конституції України серед основних засад судочинства визначає забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення (пункт 8). Згідно з пунктом 2 частини третьої статті 389 ЦПК України не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у малозначних справах, крім випадків, зазначених у цій же нормі ЦПК України. Відповідно до пунктів 1, 5 частини шостої статті 19 ЦПК України для цілей цього Кодексу малозначними справами є справи, у яких ціна позову не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб та справи про захист прав споживачів, ціна позову в яких не перевищує двохсот п`ятдесяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб. Прожитковий мінімум для працездатних осіб вираховується станом на 01 січня календарного року, в якому подається скарга (частина дев`ята статті 19 ЦПК України). Предметом спору в цій справі є вимоги про захист прав споживача. Ціна позову у даній справі станом на 01 січня 2021 року не перевищує двісті п`ятдесят розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб (2 270 грн х 250 = 567 500 грн) та становить 28 000 грн, а тому відповідно до вимог ЦПК України справа є малозначною. Доводів щодо наявності підстав для відкриття касаційного провадження у справі відповідно до пункту 2 частини третьої статті 389 ЦПК України, заявником не наведено. Таким чином, обставин, за наявності яких судове рішення у малозначній справі підлягає касаційному оскарженню, Верховним Судом у цій справі не встановлено. Сама по собі незгода заявника із судовим рішенням, висновками щодо встановлених обставин та оцінкою доказів не є підставою для відкриття касаційного провадження. Встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Якщо порушень порядку надання та отримання доказів у суді першої інстанції апеляційним судом не встановлено, а оцінка доказів зроблена як судом першої, так і судом апеляційної інстанцій, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів (постанова Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц). Наведене повністю узгоджується з практикою Європейського суду з прав людини (далі - Суд) згідно з якою умови прийнятності касаційної скарги, відповідно до норм законодавства, можуть бути суворішими, ніж для звичайної заяви. Зважаючи на особливий статус суду касаційної інстанції, процесуальні процедури у суді касаційної інстанції можуть бути більш формальними, особливо, якщо провадження здійснюється судом після їх розгляду судом першої інстанції, а потім судом апеляційної інстанції (рішення у справах: «Levages Prestations Services v. France» (Леваж Престасьон Сервіс проти Франції), «Brualla Gomez de la Torre v. Spain» (Бруалья Ґомес де ла Торре проти Іспанії)). Суд вказує, що важко погодитись з тим, що Верховний Суд, у ситуації, коли відповідне національне законодавство дозволяло йому відфільтровувати справи, що надходять на розгляд до нього, зобов`язаний враховувати помилки, яких припустилися суди нижчої інстанції при визначенні того, чи надавати доступ до нього. Ухвалення іншого рішення могло б суттєво завадити роботі Верховного Суду і унеможливило б виконання Верховним Судом своєї особливої ролі. У практиці Суду вже підтверджувалося, що повноваження Верховного Суду визначати свою юрисдикцію не можуть обмежуватися у такий спосіб (п. 122 рішення у справі «Zubac v. Croatia» (Зубац проти Хорватії) від 05 квітня 2018 року). Зазначене відповідає Рекомендаціям № R (95) 5 Комітету Міністрів Ради Європи від 07 лютого 1995 року, який рекомендував державам-членам вживати заходи щодо визначення кола питань, які виключаються з права на апеляцію та касацію, щодо попередження будь-яких зловживань системою оскарження. Відповідно до частини «с» статті 7 цієї Рекомендації скарги до суду третьої інстанції мають передусім подаватися відносно тих справ, які заслуговують на третій судовий розгляд, наприклад справ, які розвиватимуть право або сприятимуть однаковому тлумаченню закону. Вони також можуть бути обмежені скаргами у тих справах, де питання права мають значення для широкого загалу. Від особи, яка подає скаргу, слід вимагати обґрунтування причин, з яких її справа сприятиме досягненню таких цілей. Відповідно до пункту 1 частини другої статті 394 ЦПК України суд відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо касаційну скаргу подано на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню. З урахуванням наведеного, оскільки касаційну скаргу подано на судове рішення у малозначній справі, що не підлягає касаційному оскарженню, передбачених пунктом 2 частини третьої статті 389 ЦПК України випадків не встановлено, у відкритті касаційного провадження у справі слід відмовити. Керуючись статтею 129 Конституції України, пунктами 1, 5 частини шостої, частиною дев`ятою статті 19, пунктом 2 частини третьої статті 389, пунктом 1 частини другої статті 394 ЦПК України, Верховний Суд

УХВАЛИВ: Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на постанову Одеського апеляційного суду від 04 жовтня 2021 року у справі за позовом ОСОБА_1 до акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» про захист прав споживача. Копію ухвали та додані до скарги матеріали направити особі, яка подавала касаційну скаргу. Ухвала оскарженню не підлягає. Судді: А. І. Грушицький В. С. Висоцька І. В. Литвиненко