Постанова Сьомий апеляційний адміністративний суд № 560/947/21

П О С Т А Н О В А ІМЕНЕМ УКРАЇНИ Справа № 560/947/21 Головуючий у 1-й інстанції: Петричкович А.І. Суддя-доповідач: Гонтарук В. М. 06 жовтня 2021 року м. Вінниця Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії: головуючого судді: Гонтарука В. М. суддів: Сторчака В. Ю. Курка О. П. розглянувши в порядку письмового провадження апеляційні скарги ОСОБА_1 та Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області на рішення Хмельницького окружного адміністративного суду від 17 березня 2021 року (ухвалене в м.Хмельницький) у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області про визнання рішення і відмови протиправними, дій неправомірними та зобов`язання вчинити дії, , В С Т А Н О В И В : В січні 2021 року позивач звернувся до суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області, в якому просив суд: - визнати неправомірними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області щодо відмови ОСОБА_1 у здійсненні зарахування до його страхового стажу періоду його роботи у Полонському підприємстві водопровідно-каналізаційного господарства з березня 2015 року по серпень 2016 року та відповідно у проведенні відповідного перерахунку пенсії з дня її призначення - 05.09.2016, з урахуванням збільшеного страхового стажу; - зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області зарахувати до страхового стажу ОСОБА_1 період його роботи у Полонському підприємстві водопровідно-каналізаційного господарства з березня 2015 року по серпень 2016 року та провести відповідний перерахунок пенсії, починаючи з 05.09.2016, з урахуванням збільшеного страхового стажу; - визнати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області від вересня 2020 про відмову у зарахуванні до пільгового стажу ОСОБА_1 за Списком № 2 період роботи з 21.06.1994 по 17.04.2000 в ПАТ «Південьзахідшляхбуд» на посаді аккумуляторника протиправним; - зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області зарахувати до пільгового стажу ОСОБА_1 за Списком № 2 період роботи з 21.06.1994 по 17.04.2000 в ПАТ «Південьзахідшляхбуд» на посаді аккумуляторника протиправним; - визнати протиправною відмову Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області у застосуванні для обчислення розміру пенсії ОСОБА_1 періоду роботи з 21.06.1994 по 17.04.2000 в ПАТ «Південьзахідшляхбуд», загального страхового стажу 30 років та проведені перерахунку пенсії; - зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області застосувати для обчислення розміру пенсії ОСОБА_1 періоду роботи з 21.06.1994 по 17.04.2000 в ПАТ «Південьзахідшляхбуд», загального страхового стажу 30 років та провести перерахунок пенсії. Рішенням Хмельницького окружного адміністративного суду від 17 березня 2021 року адміністративний позов задоволено частково. Не погодившись з прийнятим рішенням, сторони подали апеляційні скарги. 28 квітня 2021 року до суду від відповідача надійшов відзив на апеляційну скаргу позивача, в якому зазначено про безпідставність її доводів. Позивач своїм правом, передбаченими ст. 300, 304 КАС України не скористався та не подав відзив на апеляційну скаргу. Ухвалами суду від 19 квітня 2021 року та від 24 травня 2021 року відкрито провадження у справі за апеляційними скаргами ОСОБА_1 та Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області. Оскільки, в даному випадку рішення суду першої інстанції оскаржується як позивачем так і відповідачем, та апеляційні скарги стосуються одного ж і того предмета, тому колегія суддів прийшла до висновку, що за доцільно розглянути апеляційні скарги в комплексі. Сьомий апеляційний адміністративний суд, з урахуванням ст. 311 КАС України, вирішив розглядати дану справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами. За таких умов згідно з ч. 4 ст. 229 КАС України при розгляді справи в порядку письмового провадження фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється. Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи, перевіривши доводи апеляційних скарг та відзиву, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга позивача не підлягає задоволенню, а апеляційна скарга відповідача підлягає частковому задоволенню, виходячи з наступного. Як вірно встановлено судом першої інстанції та підтверджено під час апеляційного розгляду неоспорені факти про те, що ОСОБА_1 перебуває на обліку у Головному управлінні Пенсійного фонду України в Хмельницькій області та з 02.01.2017 отримує пенсію за віком, призначену відповідно до Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" від 9 липня 2003 року №1058-IV (далі - Закон №1058-IV). Копією Трудової книжки серії НОМЕР_1 , дата заповнення 30.06.1982 стверджено, що позивач 08.09.2011 прийнятий Полонським водоканалом на роботу електриком по ремонту та обслуговуванню електрообладнання на підставі Наказу №44 від 07.09.2011, а 03.08.2016 звільнений у зв`язку з виявленою невідповідністю посади за станом здоров`я на підставі Наказу №35-ВК від 03.08.2016 (записи №33,36) (арк. спр. 66-67). Листом від 02.10.2020 №4823-4252/Д-03/8-2200/20 відповідач повідомив, що до стажу не враховано період роботи на Полонському підприємстві водопровідно-каналізаційного господарства з березня 2015 по серпень 2016 року, оскільки підприємством страхові внески за вказаний період не сплачено. Вважаючи дії відповідача протиправними позивач звернувся до суду за захистом своїх порушених прав. Надаючи оцінку спірним правовідносинам, що виникли між сторонами, колегія зазначає наступне. Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду визначає Закон №1058-IV. Згідно з абз. 37, 39 ст. 1 Закону №1058-IV, страхові внески - кошти відрахувань на соціальне страхування, збір на обов`язкове державне пенсійне страхування та страхові внески на загальнообов`язкове державне пенсійне страхування, сплачені (які підлягають сплаті) згідно із законодавством, що діяло раніше; надходження від сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, що спрямовуються на загальнообов`язкове державне пенсійне страхування. Страхувальники - роботодавці та інші особи, які відповідно до закону сплачують єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування та/або є платниками відповідно до цього Закону. Відповідно до ст. 20 Закону №1058-IV, страхові внески обчислюються виключно в грошовій формі, у тому числі з виплат (доходу), що здійснюються в натуральній формі. Обчислення страхових внесків застрахованих осіб, зазначених у пунктах 1, 2, 5 - 7, 9, 10, 12, 15, 17 і 18 статті 11 цього Закону, здійснюється страхувальниками на підставі бухгалтерських та інших документів, відповідно до яких провадиться нарахування (обчислення) або які підтверджують нарахування (обчислення) заробітної плати (доходу), грошового забезпечення, на які відповідно до цього Закону нараховуються страхові внески. Обчислення страхових внесків територіальними органами Пенсійного фонду у випадках, передбачених цим Законом, здійснюється на підставі складених актів перевірки правильності нарахування та сплати страхових внесків, звітності, що подається страхувальником, бухгалтерських та інших документів, що підтверджують суму заробітної плати (доходу), на які відповідно до цього Закону нараховуються страхові внески. Страхові внески обчислюються територіальним органом Пенсійного фонду в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України, за непрямим методом виходячи з оцінки валового доходу та витрат страхувальника, кількості осіб, які перебувають з ним у трудових відносинах, обсягу виробленої (реалізованої) продукції (послуг), суми сплачених ним податків, інших обов`язкових платежів, передбачених законодавством, у разі: ухилення страхувальника чи його посадових осіб від надання територіальному органу Пенсійного фонду звітності чи інших документів про сплату страхових внесків; неведення страхувальником бухгалтерського обліку чи відсутності в нього відповідних первинних документів; якщо сума страхових внесків, нарахована страхувальником, не підтверджується документами. Обчислення територіальними органами Пенсійного фонду сум страхових внесків за минулі періоди провадиться виходячи з розміру страхового внеску, що діяв на день нарахування виплат (доходу), на які відповідно до цього Закону нараховуються страхові внески. Якщо страхувальники несвоєчасно або ені вирішувати справи про події, що мали місце у далекому минулому, спираючись на докази, які вже, можливо, втратили достовірність і повноту із плином часу (пункт 51 рішення від 22.10.1996 за заявами № 22083/93, 22095/93 у справі «Стаббінгс та інші проти Сполученого Королівства», пункт 570 рішення в Згідно з ч. 16 ст. 106 Закону №1058-IV, виконавчі органи Пенсійного фонду накладають на посадових осіб, які вчинили правопорушення, адміністративні стягнення у разі, зокрема, несплати або несвоєчасної сплати страхових внесків, у тому числі авансових платежів. За змістом вищезазначених норм, обов`язок по сплаті страхових внесків та відповідальність за несвоєчасну або не в повному обсязі сплату страхових внесків законом покладено на страхувальника. Колегія суддів зазначає, що як вбачається зі спірної відмови відповідача останній не заперечує факт роботи позивача у Полонському підприємстві водопровідно-каналізаційного господарства в період з березня 2015 по серпень 2016 року, та одержання позивачем заробітної плати, однак зазначає про відсутність сплати страхових внесків підприємством за вказаний період, тому не зараховує позивачу відповідний страховий стаж. Таким чином, з урахуванням вищенаведених правових норм, колегія суддів приходить до висновку, що позивач не повинен відповідати за неналежне виконання підприємством-страхувальником свого обов`язку щодо належної сплати страхових внесків, а отже, наявність заборгованості підприємства по страховим внескам не може бути підставою для не зарахування до страхового стажу позивача періоду його роботи, у зв`язку з чим суд першої інстанції дійшов вірного висновку про задоволення позовних вимог, при цьому вимоги апеляційної скарги відповідача в цій частині не знайшли свого підтвердження під час апеляційного розгляду справи. Аналогічна правова позиція викладена в постановах Верховного Суду від 12 вересня 2019 року у справі №489/2283/16-а (провадження № К/9901/18617/18), від 24 травня 2018 року у справі №490/12392/16-а. Даючи оцінку доводам апеляційної скарги ОСОБА_1 , щодо протиправності дій відповідача про застосування для обчислення розміру пенсії позивача періоду роботи з 21.06.1994 по 17.04.2000 в ПАТ «Південьзахідшляхбуд», колегія суддів зазначає наступне. З матеріалів справи встановлено, що період роботи позивача з 21.06.1994 по 17.04.2000 в ПАТ «Південьзахідшляхбуд» зараховано до страхового стажу позивача, що підтверджується листом відповідача №2200-0304-7/10057 від 19.02.2021. При цьому, варто зазначити, що згідно матеріалів справи пенсійним органом взято до уваги надані позивачем довідки про заробітну плату: від 11.01.2017 №7, видану ПАТ "Полонський гірничий комбінат", за період роботи з липня 1985 року по грудень 1990 року та від 07.12.2016 № 4-20"б"/193, видану ПАТ "Південьзахідшляхбуд", за період роботи з червня 1994 року по грудень 2000 року. Так відповідач у своїй апеляційній скарзі зазначає, що для обчислення пенсії вибрано оптимальний варіант заробітку за періоди роботи з 01.07.2000 по 31.03.2009, з 01.09.2010 по 28.02.2011, з 01.06.2011 по 28.02.2015, з 01.10.2016 по 30.11.2016 (згідно відомостей, що містяться в системі персоніфікованого обліку), індивідуальний коефіцієнт для обчислення заробітку становить 0,97821. Тому на переконання відповідача при обчисленні пенсії заробітну плату згідно наданих довідок від 11.01.2017 № 7 та від 07.12.2016 № 4-20"б"/193 недоцільно, оскільки зменшується індивідуальний коефіцієнт заробітної плати (0,97423). З огляду на встановлені обставини колегія суддів вважає, що довідка від 07.12.2016 № 4-20"б"/193 видана ПАТ "Південьзахідшляхбуд", за період роботи з червня 1994 року по грудень 2000 року відповідачем врахована, і для обчислення пенсії вибрано оптимальний варіант заробітку за періоди роботи, тому відсутні підстави повторно зобов`язувати пенсійний орган враховувати зазначений період (довідку), тому в цій частині позов не задовольняється. З приводу позовної вимоги позивача про зарахування до пільгового стажу позивача за Списком № 2 періоду роботи з 01.06.1994 по 17.04.2000 в ПАТ «Південьзахідшляхбуд» на посаді аккумуляторника, суд зазначає наступне. Відповідно до абз. 10 ч. 3 ст. 24 Закону № 1058, кожний повний рік стажу роботи (врахованого в одинарному розмірі) на підземних роботах, на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці за списком N 1 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затвердженим Кабінетом Міністрів України, зайнятість на яких давала та дає право на пенсію на пільгових умовах, до страхового стажу додатково зараховується по одному року. Суд враховує, що тривалість пільгового стажу за Списком № 2 дає право на зменшення пенсійного віку для призначення пенсії на пільгових умовах для окремих категорій працівників, однак позивачу пенсію вже призначено, і дії (рішення) відповідача щодо цього не оспорюються. Таким чином, тривалість пільгового стажу за Списком № 2 на величину коефіцієнта страхового стажу при визначені розміру пенсії не впливає, а тому права позивача в цій частині не порушені. Даючи оцінку доводам апеляційної скарги відповідача з приводу строку звернення до суду з адміністративним позовом, колегія суддів зазначає наступне. Згідно частини 1, 2 статті 122 КАС України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами. Для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів. Наслідки пропущення строку звернення визначені у ст.123 КАС України, зокрема, частиною 3 цієї статті передбачено, що якщо факт пропуску позивачем строку звернення до адміністративного суду буде виявлено судом після відкриття провадження в адміністративній справі і позивач не заявить про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані ним у заяві, будуть визнані судом неповажними, суд залишає позовну заяву без розгляду. Встановлення процесуальних строків законом передбачено з метою дисциплінування учасників адміністративного судочинства та своєчасного виконання ними передбачених КАС України певних процесуальних дій. Інститут строків в адміністративному процесі сприяє досягненню юридичної визначеності у публічно-правових відносинах, а також стимулює учасників адміністративного процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов`язків. Ці строки обмежують час, протягом якого такі правовідносини можуть вважатися спірними; після їх завершення, якщо ніхто не звернувся до суду за вирішенням спору, відносини стають стабільними. Поважними причинами визнаються лише такі обставини, які є об`єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення особи, що звернулась з адміністративним позовом, пов`язані з дійсно істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного вчинення процесуальних дій та підтверджені належним чином. День, коли особа дізналася про порушення свого права, - це встановлений доказами день, коли позивач дізнався про рішення, дію чи бездіяльність, внаслідок якої відбулося порушення його прав, свобод чи інтересів. Якщо цей день встановити точно неможливо, строк обчислюється з дня, коли особа повинна була дізнатися про порушення своїх прав (свобод чи інтересів). Доказами того, що особа знала про порушення своїх прав, є, зокрема, умови, за яких особа мала реальну можливість дізнатися про порушення своїх прав. Таким чином, для вирішення питання про наявність або відсутність поважності причин пропуску строку звернення до суду за захистом прав, свобод та інтересів особи необхідно з`ясувати, яким саме рішенням, дією чи бездіяльністю порушені права цієї особи, коли розпочався перебіг цього строку та коли особа дізналася (повинна була дізнатися) про порушення свого права. В свою чергу, право на звернення до суду не є абсолютним і може бути обмеженим, в тому числі і встановленням строків для звернення до суду, якими чинне законодавство обмежує звернення до суду за захистом прав, свобод та інтересів. Це, насамперед, обумовлено специфікою соціальних спорів, які розглядаються в порядку адміністративного судочинства, а запровадження таких строків обумовлене досягненням юридичної визначеності у публічно-правових відносинах. Ці строки обмежують час, протягом якого такі правовідносини можуть вважатися спірними. Після їх завершення, якщо ніхто не звернувся до суду за вирішенням спору, відносини стають стабільними. Рішенням Конституційного Суду України від 13.12.2011 №17-рп/2011 визначено, що держава може встановленням відповідних процесуальних строків обмежувати строк звернення до суду, що не впливає на зміст та обсяг конституційного права на судовий захист і доступ до правосуддя. Окрім того, Європейський суд з прав людини, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (пункт 1 статті 32 зазначеної Конвенції), наголошує, що позовна давність - це законне право правопорушника уникнути переслідування або притягнення до суду після закінчення певного періоду після скоєння правопорушення. Застосування строків позовної давності має кілька важливих цілей, а саме: забезпечувати юридичну визначеність і остаточність, захищати потенційних відповідачів від прострочених позовів, та запобігати несправедливості, яка може статися в разі, якщо суди будуть змушені вирішувати справи про події, що мали місце у далекому минулому, спираючись на докази, які вже, можливо, втратили достовірність і повноту із плином часу (пункт 51 рішення від 22.10.1996 за заявами № 22083/93, 22095/93 у справі «Стаббінгс та інші проти Сполученого Королівства», пункт 570 рішення від 20.09.2011 за заявою у справі «ВАТ «Нафтова компанія «Юкос» проти Росії»). Також, у постанові від 31 березня 2021 року у справі №240/12017/19 Верховний Суд у складі Судової палати з розгляду справ щодо захисту соціальних прав Касаційного адміністративного суду зазначив таке. Загальне правило щодо необхідності вчинення особою активних дій з метою призначення, перерахунку, переведення з одного виду пенсії на інший чи з`ясування видів та розміру складових, які враховані при розрахунку пенсії шляхом подання відповідних заяв визначено Законом № 1058-IV (зокрема, статті 44, 45) та Порядком подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону "України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», затвердженим постановою Правління Пенсійного фонду України від 25.11.2005 № 22-1 (далі - Порядок № 22-1). Так, згідно із статтями 42, 44, 45 Закону № 1058-IV призначення, перерахунок та поновлення виплати раніше призначеної пенсії, а також переведення з одного виду пенсії на інший здійснюється територіальним органом ПФУ за заявою особи, яка має право на призначення, перерахунок, перехід з одного виду пенсії на інший чи поновлення відповідної пенсії. Зокрема згідно з пунктом 4.1 Порядку № 22-1 орган, що призначає пенсію, розглядає питання про призначення пенсії, перерахунок та поновлення виплати раніше призначеної пенсії, а також про переведення з одного виду пенсії на інший при зверненні особи з відповідною заявою. У разі звернення пенсіонера видається виписка з розпорядження про призначення (перерахунок) пенсії з інформацією про періоди страхового стажу та заробітної плати (доходу), яка врахована при розрахунку пенсії (пункт 4.9 вказаного Порядку № 22-1). При вирішенні питання щодо дотримання строку звернення до адміністративного суду необхідно чітко диференціювати поняття «дізнався» та «повинен був дізнатись». Так, під поняттям «дізнався» необхідно розуміти конкретний час, момент, факт настання обізнаності особи щодо порушених її прав, свобод та інтересів. Велика Палата Верховного Суду у постанові від 24.12.2020 у справі № 510/1286/16-а вказала на те, що у спорах, що виникають з органами Пенсійного фонду України, особа може дізнатися, що її права порушені, зокрема, при отриманні від органу Пенсійного фонду України відповіді (листа-відповіді, листа-роз`яснення) на надісланий запит щодо розміру пенсії, нормативно-правових документів (про правильність/помилковість нарахування розміру пенсії, своєчасність/несвоєчасність її перерахунку), на підставі яких був здійснений саме такий розрахунок. Поняття «повинен був дізнатися» необхідно розуміти як неможливість незнання, високу вірогідність, можливість дізнатися про порушення своїх прав. Зокрема, особа має можливість дізнатися про порушення своїх прав, якщо їй відомо про обставини прийняття рішення чи вчинення дій і у неї відсутні перешкоди для того, щоб дізнатися про те, яке рішення прийняте або які дії вчинені (постанова Верховного Суду від 21.02.2020 №340/1019/19). При цьому, у вказаній постанові Верховний Суд наголосив на тому, що пенсія є щомісячним періодичним платежем, а тому в будь-якому разі її розмір відомий особі, яка її отримує. Така особа має реальну, об`єктивну можливість виявити належну зацікавленість та вчинити активні дії з метою отримання інформації про рішення, на підставі якого було здійснено призначення пенсії чи був здійснений її перерахунок, з яких складових вона складається, як обрахована та на підставі яких нормативно-правових актів був здійснений саме такий її розрахунок чи розрахунок її складових. Отже, з дня отримання пенсійної виплати особою, якій призначена пенсія вона вважається такою, що повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи законних інтересів. Винятком з цього правила є випадок, коли така особа без зайвих зволікань, в розумний строк після отримання пенсійної виплати, демонструючи свою необізнаність щодо видів та розміру складових призначеної (перерахованої) їй пенсії звернулась до пенсійного органу із заявою про надання їй відповідної інформації. В такому випадку особа вважається такою, що дізналась про порушення її прав при отриманні від пенсійного органу відповіді на подану нею заяву. При цьому, обмеження на законодавчому рівні права звернення до суду за захистом прав, свобод та інтересів відповідними строками узгоджується із принципом «Leges vigilantibus non dormientibus subveniunt», згідно з яким закони допомагають тим, хто пильнує. До того ж, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 24.12.2020 у справі №510/1286/16-а дійшла висновку, що норми, зокрема статі 87 Закону № 1788-ХІ та статті 46 Закону № 1058-ІV (щодо не обмеження будь-яким строком невиплаченої пенсіонерові суми пенсії), підлягають застосуванню у справах за позовами про оскарження бездіяльності, дій та/або рішень суб`єкта владних повноважень щодо обчислення, призначення, перерахунку пенсійних виплат виключно за наявності таких умов: 1) ці суми мають бути нараховані пенсійним органом; 2) ці суми мають бути не виплаченими саме з вини держави в особі пенсійного органу. З урахуванням наведеного, колегія суддів зазначає, що реалізація позивачем права на звернення до суду з позовною заявою в рамках строку звернення до суду залежить виключно від нього самого, а не від дій чи бездіяльності посадових осіб відповідача. Позивач, необґрунтовано не дотримуючись такого порядку, позбавляє себе можливості реалізовувати своє право на звернення до суду в межах строків звернення до суду, не реалізація цього права зумовлена його власною пасивною поведінкою. При цьому, із пункту 43 Постанови Верховного Суду від 31 березня 2021 року у справі №240/12017/19 слідує, що Судова палата з розгляду справ щодо захисту соціальних прав Касаційного адміністративного суду відступила від висновків, викладених, зокрема у постановах від 29.10.2020 у справі №816/197/18 (касаційне провадження №К/9901/50050/18), від 20.10.2020 у справі №640/14865/16-а (касаційне провадження № К/9901/36805/18), від 25.02.2021 у справі № 822/1928/18 (касаційне провадження № К/9901/1313/18) щодо застосування строку звернення до суду у соціальних спорах, у яких, зокрема зазначено, що при застосуванні строків звернення до адміністративного суду у вказаній категорії справ слід виходити з того, що встановлені процесуальним законом строки та повернення позовної заяви без розгляду на підставі їх пропуску не можуть слугувати меті відмови у захисті порушеного права, легалізації триваючого правопорушення, в першу чергу, з боку держави (постанови Верховного Суду від 29.10.2020 у справі №816/197/18 (касаційне провадження №К/9901/50050/18), від 20.10.2020 у справі №640/14865/16-а (касаційне провадження № К/9901/36805/18), а також про те, що строк звернення позивача до суду у випадку спірних правовідносин розпочав перебіг після отримання позивачем листа-відповіді від органу Пенсійного фонду, а не після отримання пенсії за відповідний період (постанова Верховного Суду від 25.02.2021 у справі № 822/1928/18) та дійшла такого висновку щодо застосування строку звернення до суду, передбаченого статтею 122 КАС України. Отже, для визначення початку перебігу строку для звернення до суду необхідно встановити час, коли позивач дізнався або повинен був дізнатись про порушення своїх прав, свобод та інтересів. Позивачу недостатньо лише послатись на необізнаність про порушення його прав, свобод та інтересів; при зверненні до суду він повинен довести той факт, що він не міг дізнатися про порушення свого права й саме із цієї причини не звернувся за його захистом до суду протягом шести місяців від дати порушення його прав, свобод чи інтересів чи в інший визначений законом строк звернення до суду. В той же час, триваюча пасивна поведінка такої особи не свідчить про дотримання такою особою строку звернення до суду з урахуванням наявної у неї можливості знати про стан своїх прав, свобод та інтересів. Пенсія є щомісячним періодичним платежем, а тому в будь-якому разі її розмір відомий особі, яка її отримує щомісячно. Відтак, отримання пенсіонером листа від територіального органу Пенсійного фонду України у відповідь на його заяву не змінює момент, з якого така особа повинна була дізнатись про порушення своїх прав, а свідчить лише про час, коли вона почала вчиняти дії щодо реалізації свого права і ця дата не пов`язується з початком перебігу строку звернення до суду у разі якщо така особа без зволікань та протягом розумного строку не вчиняла активних дій щодо отримання інформації про правильність/помилковість нарахування розміру пенсії, своєчасність/несвоєчасність її перерахунку, тощо. Як вбачається з матеріалів справи, адміністративний позов поданий до суду 27.01.2021 року, у зв`язку з чим колегія суддів приходить до висновку, що позовні вимоги в частині зобов`язання Головне управління Пенсійного фонду України у Хмельницькій області провести позивачу перерахунок і виплату пенсії з урахуванням збільшеного страхового стажу підлягають задоволенню з 27.07.2020 (з врахуванням шестимісячного строку звернення до суду). При цьому, адміністративний позов в частині зобов`язання Головне управління Пенсійного фонду України у Хмельницькій області провести позивачу перерахунок і виплату пенсії з урахуванням збільшеного страхового стажу за період з 02.01.2017 по 26.07.2020 (включно) підлягає залишенню без розгляду, а рішення суду першої інстанції в цій частині скасуванню. У силу п.2 ч.1 ст.315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове судове рішення у відповідній частині або змінити судове рішення. Колегія суддів зауважує, що законодавством чітко визначені та однакові для всіх учасників справи строки звернення до суду, здійснення інших процесуальних дій є гарантією забезпечення рівності сторін та інших учасників справи. А для цього має бути також виконано умову щодо недопустимості безпідставного поновлення судами пропущеного строку. Відповідно до ч. 1 ст. 319 КАС України судове рішення першої інстанції, яким закінчено розгляд справи, підлягає скасуванню повністю або частково в апеляційному порядку і позовна заява залишається без розгляду або провадження у справі закривається у відповідній частині з підстав, встановлених відповідно статтями 238, 240 цього Кодексу. Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 310, 315, 317, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення. Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області задовольнити частково. Рішення Хмельницького окружного адміністративного суду від 17 березня 2021 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області про визнання рішення і відмови протиправними, дій неправомірними та зобов`язання вчинити дії, скасувати. Прийняти нову постанову, якою адміністративний позов ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області про визнання рішення і відмови протиправними, дій неправомірними та зобов`язання вчинити дії задовольнити частково. Визнати протиправними дії Головного управлінням Пенсійного фонду України в Хмельницькій області щодо відмови у зарахуванні до страхового стажу ОСОБА_1 періоду роботи у Полонському підприємстві водопровідно-каналізаційного господарства з березня 2015 по серпень 2016 року. Адміністративний позов ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області про визнання рішення і відмови протиправними, дій неправомірними та зобов`язання вчинити дії в частині зобов`язання Головне управління Пенсійного фонду України у Хмельницькій області провести позивачу перерахунок і виплату пенсії з урахуванням збільшеного страхового стажу за період з 02.01.2017 по 26.07.2020 (включно) залишити без розгляду Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України у Хмельницькій області зарахувати до страхового стажу ОСОБА_1 період роботи у Полонському підприємстві водопровідно-каналізаційного господарства з березня 2015 по серпень 2016 року, та провести перерахунок і виплату пенсії з 27.07.2020 року. В задоволенні решти позовних вимог відмовити. Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку згідно зі ст.ст.328, 329 КАС України. Головуючий Гонтарук В. М. Судді Сторчак В. Ю. Курко О. П.