LLegalAIпошук судової практики
← повернутись до результатів

Постанова 4856560/3416/20

від 06.09.2021 ·

П О С Т А Н О В А ІМЕНЕМ УКРАЇНИ Справа № 560/3416/20 Головуючий суддя 1-ої інстанції - Фелонюк Д.Л. Суддя-доповідач - Смілянець Е. С. 06 вересня 2021 року м. Вінниця Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії: головуючого судді: Смілянця Е. С. суддів: Сапальової Т.В. Капустинського М.М. , розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області на рішення Хмельницького окружного адміністративного суду від 25 лютого 2021 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити дії, В С Т А Н О В И В : в липні 2020 року позивач, ОСОБА_1 , звернувся в суд з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області (відповідача), в якому просив: - визнати протиправною бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області щодо відмови у перерахунку призначеної пенсії для ОСОБА_1 ; - зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області зарахувати період роботи ОСОБА_1 з 25.02.1991 по 31.12.1991 та з 01.07.1995 по 30.04.2000 до страхового стажу при перерахунку пенсії, здійснивши перерахунок пенсії позивача, починаючи з 01.01.2020. Хмельницький окружний адміністративний суд рішенням від 25.02.2021 позов задовольнив частково. Визнав протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області щодо відмови зарахувати ОСОБА_1 до страхового стажу періоди з 25.02.1991 по 31.12.1991 та з 01.07.1995 по 30.04.2000. Зобов`язав Головне управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій зарахувати до страхового стажу ОСОБА_1 періоди роботи з 25.02.1991 по 31.12.1991 та з 01.07.1995 по 30.04.2000. Також зобов`язав відповідача здійснити перерахунок пенсії позивача з 01.02.2020 із врахуванням періодів роботи з 25.02.1991 по 31.12.1991 та з 01.07.1995 по 30.04.2000. В задоволенні решти позовних вимог відмовити. Не погоджуючись з рішенням суду, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення, яким у задоволені позовних вимог відмовити. Аргументами на підтвердження вимог скарги зазначає, що у зв`язку з відсутністю відомостей про сплату страхових внесків до Пенсійного фонду України відсутні підстави для врахування періоду роботи священнослужителем з 25.02.1991 по 31.12.1991 та з 01.07.1995 по 30.04.2000 до страхового стажу ОСОБА_1 . У відзиві на апеляційну скаргу позивач зазначає, що не повинен відповідати за неналежне виконання підприємством-страхувальником свого обов`язку щодо належної сплати страхових внесків, а отже, наявність заборгованості підприємства по страховим внескам не може бути підставою для не зарахування до страхового стажу при перерахунку пенсії позивача періодів його роботи на такому підприємстві. Згідно з положеннями ч. 3 ст. 308 Кодексу адміністративного судочинства України (далі-КАС України), суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Виходячи з приписів ст. 311 КАС України, вищезазначена апеляційна скарга розглядається в порядку письмового провадження. Заслухавши доповідь судді, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на наступне. Судом першої інстанції встановлено та підтверджується матеріалами справи, що ОСОБА_1 з 29.12.2019 перебуває на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України в Хмельницькій області та отримує пенсію за віком згідно з Законом України від 09.07.2003 №1058-IV "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" (далі - Закон №1058-IV). За змістом відомостей трудової книжки НОМЕР_1 , дата заповнення - 20.08.1977, ОСОБА_1 працював: - у Житомирській Єпархії Української Православної Церкви настоятелем храму з 25.02.1991 по 15.11.1991 (с. Заньки і с. Модилів), з 15.11.1991 по 31.08.1992 (с. Дриглів), з 31.08.1992 по 03.06.1993 (с. Дриглів і с. Годиха), з 03.06.1993 по 21.06.1993 (с. Провалівка і с. Вигнанка); - у Кам`янець-Подільській єпархії з 21.06.1993 по час звернення до суду. Позивач звернувся до відповідача з письмовим зверненням від 01.02.2020, в якому просив зарахувати до стажу роботи період з 25.02.1992 до 01.01.2004. За результатами розгляду звернення відповідач повідомив про відсутність підстав для його задоволення. Позивач, вважаючи порушеними його права, звернувся з позовом до суду. Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, що виникли між сторонами та висновкам суду першої інстанції, колегія суддів враховує наступне. Критерії, за якими адміністративний суд перевіряє рішення суб`єктів владних повноважень, визначені у ч. 2 ст. 2 КАС України. Згідно частин першої, другої та третьої статті 242 КАС України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Крім того, ст. 2 та ч. 4 ст. 242 КАС України встановлюють, що судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, а саме бути справедливим та неупередженим, своєчасно вирішувати спір у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень. Згідно з статтею 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Це право гарантується загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними. Частиною другою статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Згідно ч.1 ст.7 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» № 1058-IV від 09.07.2003 (далі Закон № 1058), загальнообов`язкове державне пенсійне страхування здійснюється за принципами: рівноправності застрахованих осіб щодо отримання пенсійних виплат та виконання обов`язків стосовно сплати страхових внесків на загальнообов`язкове державне пенсійне страхування. Приписами статтею 8 Закону №1058-IV передбачене право громадян на отримання пенсійних виплат та соціальних послуг. Відповідно до частини 2 статті 24 Закону №1058-IV страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом. Періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом (частина 4 статті 24 Закону №1058-IV). Згідно з пунктом "а" статті 56 Закону України "Про пенсійне забезпечення" до стажу роботи зараховується також будь-яка інша робота, на якій працівник підлягав державному соціальному страхуванню, або за умови сплати страхових внесків, період одержання допомоги по безробіттю, а також робота в`язнів і робота за угодами цивільно-правового характеру за умови сплати страхових внесків. На громадян, які працюють у релігійних організаціях та створених ними підприємствах, добродійних закладах на умовах трудового договору, поширюється дія законодавства про працю, загальнообов`язкове державне соціальне страхування, оподаткування (стаття 26 Закону України "Про свободу совісті та релігійні організації"). Відповідно до статті 28 Закону України "Про свободу совісті та релігійні організації" громадяни, які працюють у релігійних організаціях, створених ними підприємствах, закладах на умовах трудового договору, а також священнослужителі, церковнослужителі та особи, які працюють у релігійних організаціях на виборних посадах, підлягають загальнообов`язковому державному соціальному страхуванню на умовах і в порядку, встановлених законодавством про загальнообов`язкове державне соціальне страхування. Релігійні організації, їх підприємства та заклади, а у випадках, передбачених законом, також і працівники цих організацій, підприємств, закладів сплачують страхові внески до Фонду загальнообов`язкового державного соціального страхування України на випадок безробіття, Фонду соціального страхування України, а також збір на обов`язкове державне пенсійне страхування до Пенсійного фонду України в порядку і розмірах, установлених законодавством. Усім громадянам, які працюють у релігійних організаціях, їх підприємствах і закладах, державна пенсія призначається і виплачується на загальних підставах відповідно до законодавства. Положеннями статті 20 Закону №1058-IV визначено, що страхові внески обчислюються виключно в грошовій формі, у тому числі з виплат (доходу), що здійснюються в натуральній формі. Обчислення страхових внесків застрахованих осіб, здійснюється страхувальниками на підставі бухгалтерських та інших документів, відповідно до яких провадиться нарахування (обчислення) або які підтверджують нарахування (обчислення) заробітної плати (доходу), грошового забезпечення, на які відповідно до цього Закону нараховуються страхові внески. Страхові внески підлягають сплаті незалежно від фінансового стану платника страхових внесків. Якщо страхувальники несвоєчасно або не в повному обсязі сплачують страхові внески, до них застосовуються фінансові санкції, передбачені цим Законом, а посадові особи, винні в порушенні законодавства про сплату страхових внесків, несуть дисциплінарну, адміністративну, цивільно-правову або кримінальну відповідальність згідно із законом. За змістом статті 106 Закону №1058-IV відповідальність за несплату страхових внесків несе підприємство-страхувальник, оскільки здійснює нарахування страхових внесків із заробітної плати застрахованої особи. Таким чином, обов`язок по сплаті страхових внесків та відповідальність за несвоєчасну або не в повному обсязі сплату страхових внесків законом покладено на страхувальника, який здійснив нарахування цього внеску та утримання його із заробітної плати позивача. Водночас, позивач не повинен відповідати за неналежне виконання підприємством-страхувальником свого обов`язку щодо належної сплати страхових внесків, а отже, наявність заборгованості підприємства по страховим внескам не може бути підставою для не зарахування до страхового стажу при перерахунку пенсії позивача періодів його роботи на такому підприємстві. Схожа правова позиція щодо застосування зазначених норм права висловлена Верховним Судом у постановах від 27.03.2018 у справі №208/6680/16-а, від 24.05.2018 у справі №490/12392/16-а, від 20.03.2019 у справі №688/947/17, від 20.03.2019 у справі №688/947/17, від 23.07.2019 у справі №617/927/17 та від 12.09.2019 у справі №489/2283/16-а. За змістом ч. 5 ст. 242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Відповідно до статті 48 Кодексу законів про працю України трудова книжка є основним документом про трудову діяльність працівника. Слід також зазначити, що згідно з статтею 62 Закону України "Про пенсійне забезпечення" основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Приписами пункту 1 Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 №637 (далі - Порядок №637), визначено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами. Як встановлено судом першої інстанції, зміст трудової книжки позивача підтверджує його працевлаштування в спірні періоди. При цьому, записи за спірні періоди внесені відповідно до вимог законодавства, засвідчені відповідними печатками підприємства, вказано накази про призначення та звільнення, і дефекти щодо вчинення записів відсутні. Тобто, періоди роботи позивача з 25.02.1991 по 31.12.1991 та з 01.07.1995 по 30.04.2000 підтверджуються записами в трудовій книжці. При цьому, невиконання страхувальником обов`язку по сплаті страхових внесків до Пенсійного фонду України може бути підставою для притягнення останнього до відповідальності, однак позбавляти особу, за яку не сплачено страхові внески, соціальної захищеності та пенсійного стажу за час роботи на вказаному підприємстві, є неприпустимим та таким, що суперечить основним конституційним засадам в сфері соціального захисту. Враховуючи вищезазначене, колегія суддів вважає обґрунтованим висновок суду першої інстанції, що пенсійний орган, відмовляючи в зарахуванні позивачу до страхового стажу періодів з 25.02.1991 по 31.12.1991 та з 01.07.1995 по 30.04.2000 вчинив протиправні дії, тому правомірно зобов`язав Головне управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій зарахувати до страхового стажу ОСОБА_1 періоди роботи з 25.02.1991 по 31.12.1991 та з 01.07.1995 по 30.04.2000, та здійснити перерахунок його пенсії з врахуванням вказаних періодів з 01.02.2020 (з урахуванням вимог ч. 4 ст. 45 Закону №1058-IV). Підсумовуючи викладене, колегія суддів приходить до висновку, що суд першої інстанції при вирішенні даного публічно-правового спору правильно встановив фактичні обставини справи та надав їм належну правову оцінку, а доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції не спростовують та не дають правових підстав для скасування оскаржуваного судового рішення. Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін. Відповідно до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. За таких підстав апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін. Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд П О С Т А Н О В И В : апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області залишити без задоволення, а рішення Хмельницького окружного адміністративного суду від 25 лютого 2021 року - без змін. Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку згідно зі ст.ст.328, 329 КАС України. Головуючий Смілянець Е. С. Судді Сапальова Т.В. Капустинський М.М.

релевантний фрагмент
Посилання у тексті:
· понад 3 посилання поспіль згортаються у «+N»