Постанова 4814 № 554/2715/21

ПОЛТАВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Справа № 554/2715/21 Номер провадження 22-ц/814/1671/21Головуючий у 1-й інстанції Савченко Л. І. Доповідач ап. інст. Хіль Л. М. П О С Т А Н О В А ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 05 жовтня 2021 року м. Полтава Полтавський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого (судді-доповідача): Хіль Л.М., суддів: Гальонкіна С.А., Карпушина Г.Л., Секретар: Ряднина І.В., За участі: позивача ОСОБА_1 , представника відповідача ОСОБА_2 , представника відповідача ОСОБА_3 , розглянувши у відкритому судовом засіданні в м. Полтаві провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Октябрського районного суду м. Полтави від 01 червня 2021 року ухваленого під головуванням судді Савченко Л.І. ( повний текст рішення складено 04.06.2021 року) по справі за позовом ОСОБА_1 до Територіального управління Державного бюро розслідувань розташованого у м. Полтаві, Державної казначейської служби України про відшкодування моральної шкоди. Апеляційний суд заслухавши доповідь судді- доповідача,- В С Т А Н О В И В : У березні 2021 року ОСОБА_1 звернулась до суду з вказаним позовом, в якому просила захистити її конституційне право на компенсацію моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, протиправною тривалою бездіяльністю, неефективним розслідуванням посадовими та службовими особами при проведенні досудового розслідування кримінального провадження №42018221080000168 від 08.06.2018 року; відшкодувати з Державного бюджету України на її користь моральну шкоду, завдану незаконними рішеннями, протиправною, тривалою бездіяльністю, неефективним розслідуванням посадовими особами та службовими особами при проведенні досудового розслідування у вищезазначеному кримінальному провадженні відносно працівників Патрульної поліції у м. Харкові ОСОБА_4 та ОСОБА_5 з правовою кваліфікацією за ч.2 ст. 256, ч.1 ст. 396 КК України у сумі 30 000 грн. В обґрунтування скарги вказувала, що ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , ОСОБА_12 , ОСОБА_13 , ОСОБА_14 , ОСОБА_15 , ОСОБА_16 умисно приховано злочин за ч.2 ст.256, ч.1 ст.396 КК України під час проведення досудового розслідування кримінального провадження №42018221080000168 від 08.06.2018 року відносно працівників поліції ОСОБА_4 та ОСОБА_5 . Зазначала, що неодноразово зверталася з заявами про залучення її в якості потерпілої у вищевказаному кримінальному провадженні, проте постановами слідчих їй було відмовлено у визнанні її потерпілою у цьому кримінальному провадженні. Вказані постанови було скасовано ухвалами слідчих суддів. Також вказувала, що неодноразово виносилися постанови про закриття кримінального провадження, які в подальшому були скасовані. Зазначала, що своїми незаконними рішеннями, протиправною довготривалою бездіяльністю, неефективним розслідуванням їй спричинено моральну шкоду, у зв`язку з тим, що з вини відповідача вона відчуває глибокі моральні страждання від криміналізації правоохоронних органів України, що погрузли у круговій поруці; протягом тривалого часу змушена була готувати документи та виїжджати до судів, щоб викрити посадових та службових осіб у прийнятті незаконних та явно надуманих рішень; при здійсненні вимушених поїздок до судів, де викривала службових осіб у прийняття незаконних рішень, протиправної тривалої бездіяльності, неефективного розслідування, переносила та дотепер переносить глибокі душевні страждання від допущеної некомпетентності та моральної деградації посадових та службових осіб органу державної влади при імітації досудового розслідування; порушена її благополучність, з`явилося глибоке бажання примусити до правового порядку посадових та службових осіб правоохоронного органу, оскільки зникає віра в справедливість, а їх безкарність породжує зло та свавілля у цивілізованому суспільстві; позбавлена відчуття безпеки. Вказувала, що була змушена витрачати свій час, сили, здоров`я та гроші і звертатися до суду за захистом своїх прав та законних інтересів, гарантованих громадянам, що навмисно та зухвало з особливим цинізмом були порушені посадовими та службовими особами, що привело до погіршення та позбавлення можливості продовжувати активне суспільне життя та потребувало значних зусиль для організації свого життя, прийняття незаконних рішень, протиправною тривалою бездіяльністю, неефективним розслідуванням при проведенні слідства вказаного провадження. Вона позбавлена конституційного права на доступ до правосуддя, оскільки провадження закрито, підозри не має, але залишилося обвинувачення у завідомо неправдивому повідомленні за її заявою про вчинення злочинів ОСОБА_4 та ОСОБА_5 ; злочинні дії відповідача підривають авторитет держави в очах її громадян. Вважає, що її законні права та інтереси були порушені і підстави для відшкодування моральної шкоди встановлені ухвалами слідчих суддів, у яких встановлена протиправна бездіяльність досудового розслідування при здійсненні слідства, що призвело до моральних страждань. Також зазначала, що слідство тривало з 08.06.2018 року за подіями які відбулися 10.08.2016 року. Як наслідок нестерпний душевний біль, психологічні страждання, приниження, сором, страх, відчай. Неможливість відновлення попереднього стану, у зв`язку з тим, що ОСОБА_5 та ОСОБА_4 не викликали слідчо-оперативну групу внаслідок чого відбулося безповоротне приховування слідів злочину з метою приховування винних та речових доказів, знарядь катування та вбивства, знищення відеозапису з нагрудних камер як доказу. Рішенням Октябрського районного суду м. Полтави від 01 червня 2021 року у задоволенні позову ОСОБА_1 до Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у м.Полтаві, Державної казначейської служби України про відшкодування моральної шкоди відмовлено. Судові витрати по справі компенсовано за рахунок держави. Не погоджуючись із вказаним рішенням, його в апеляційному порядку оскаржила ОСОБА_1 посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просила рішення місцевого суду скасувати та ухвалити нове рішення, яким задовольнити її позовні вимоги. В обґрунтування апеляційної скарги вказує, що їй була спричинена моральна шкода у зв`язку з тривалою бездіяльністю, неефективним розслідуванням посадовими та службовими особами при проведенні досудового розслідування кримінального провадження №42018221080000168 від 08.06.2018 року. Вказує, що неодноразово зверталася з заявами про залучення її в якості потерпілої у вищевказаному кримінальному провадженні, проте постановами слідчих їй було відмовлено у визнанні її потерпілою. Вказані постанови було скасовано ухвалами слідчих суддів. Зазначає, що своїми незаконними рішеннями, протиправною довготривалою бездіяльністю, неефективним розслідуванням їй спричинено моральну шкоду, у зв`язку з тим, що з вини відповідача вона відчуває глибокі моральні страждання від криміналізації правоохоронних органів України. Вказує, що суддею Савченко Л.І. не було досліджено всіх доказів по справі, оскільки тривале розслідування, неодноразове винесення постанов про відмову у визнанні потерпілою та про закриття кримінального провадження, які вподальшому були скасовані ухвалами слічих суддів і свідчать про спричинення моральної шкоди. 29.07.2021 року на адресу апеляційного суду надійшов відзив від представника Державної казначейської служби, в якому вона просила апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення місцевого суду без змін. Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів, приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає до часткового задоволення виходячи з наступних підстав. У відповідності з ч.1 ст. 13 ЦПК України, суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі. Частиною 1 ст. 367 ЦПК України передбачено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Відповідно п.2 ч.1 ст. 374 ЦПК України, за результатами розгляду апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення. Згідно п.п.3, 4 ч.1 ст. 376 ЦПК України, підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи та порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права. Місцевим судом встановлено, що за заявою ОСОБА_1 від 31.05.2018 року були внесені відомості до ЄРДР за № 42018221080000168 від 08.06.2018 року за ознаками кримінальних правопорушень, передбачених ч.1 ст. 396, ч.2 ст. 256 КК України. Згідно фабули відомостей внесених до ЄРДР співробітники УПП м.Харкова приховали тяжкий злочин, а саме катування та вбивство сина заявниці, ОСОБА_17 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , а також вчинили сприяння та приховали злочинну діяльність медичного працівника БШМД № 603 щодо ненадання без поважних причин допомоги хворому, що призвело до тяжких наслідків, а саме смерті сина заявниці, ОСОБА_17 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (а.с.23). Також встановлено, що досудове розслідування по вказаному кримінальному провадженні проводилося СУ прокуратури Харківської області. Слідчими СВ СУ прокуратури Харківської області неодноразово виносилися постанови про відмову у визнанні її потерпілою та про закриття кримінального провадження, які в подальшому скасовувалися ухвалами слідчих суддів Червонозаводського районного суду м. Харкова та Октябрського районного суду м.Полтави (а.с.37, 68-69, 73-75, 78-79, 83-86, 88-93). 09.01.2020 року змінено підслідність даного кримінального провадження, органом досудового розслідування визначено ТУ ДБР, розташоване у м.Полтаві. Ухвалою слідчого судді Октябрського районного суду м. Полтави від 22 січня 2020 року було задоволено скаргу ОСОБА_1 на постанову про відмову у визнанні її потерпілою у кримінальному провадженні №42018221080000168 від 08.06.2018 року. Постановою слідчого Другого слідчого відділу слідчого управління ТУ ДБР, розташованого у м.Полтаві Мироненка Д.І. від 14 липня 2020 року кримінальне провадження внесене до ЄРДР за №42018221080000168 від 08.06.2018 закрите на підставі п.2 ч.1 ст. 284 КПК України (а.с.95-100). Ухвалою слідчого судді Октябрського районного суду м.Полтави від 08 грудня 2020 року постанову слідчого Другого слідчого відділу слідчого управління ТУ ДБР, розташованого у м.Полтаві Мироненка Д.І. від 14 липня 2020 року про закриття вказаного кримінального провадження скасовано (а.с.101-102). Постановою слідчого Другого слідчого відділу слідчого управління ТУ ДБР, розташованого у м.Полтаві Мироненка Д.І. від 28 грудня 2020 року кримінальне провадження внесене до ЄРДР за №42018221080000168 від 08.06.2018 закрите на підставі абзацу 14 ч.1ст. 284 КПК України (а.с.104-106). Із вказаного вбачається, що у період з 09 січня 2020 року по 28.12.2020 року не було поновлено її порушених прав, про що свідчить надмірна тривалість досудового розслідування у кримінальному провадженні. Відмовляючи в задоволенні позову, місцевий суд виходив з того, вказані обставини не є безумовною підставою для визнання позовних вимог обгрунтованими, такі процесуальні рішення та бездіяльність слідчого, на які посилається позивач, є предметом оскарження відповідно до ст.303 КПК України, тобто є механізмом реалізації права особи на контроль в порядку кримінального судочинства за діяльтністю уповноважених осіб на здійснення функцій органу досудового розслідування. Також зазначив, що позивачем по справі не надано належних та допустимих доказів факту заподіяння моральної шкоди на підставі ст. 1174,1176 УК України та не доведено винної, протиправної систематичної бездіяльності посадовими особами та службовими особами ТУ ДБР розташованого у м. Полтаві під час здійснення досудового розслідування у кримінальному провадженні № 42018221080000168 від 08.06.2018 року. Проте, апеляційний суд не може погодитись з таким висновком місцевого суду з огляду на наступне. Згідно зі статтею 55 Конституції України кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб. Кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень (стаття 56 Конституції України). Справедливість судового розгляду повинна знаходити свою реалізацію у здійсненні судом правосуддя без формального підходу до розгляду кожної конкретної справи. Завдання моральної шкоди є підставою виникнення цивільних прав та обов`язків (пункт 3 частини другої статті 11 ЦК України). Підстави відповідальності за завдану моральну шкоду визначені статтею 1167 ЦК України. Спеціальні підстави відповідальності за шкоду, завдану органом державної влади, зокрема, органами дізнання, попереднього (досудового) слідства, прокуратури або суду, визначені статтею 1176 ЦК України. Оскільки у цій справі йдеться про шкоду, спричинену неправомірними діями та бездіяльністю органу державної влади, що здійснює досудове розслідування, то, відповідно до положень частини шостої статті 1176 ЦК України, така шкода відшкодовується на загальних підставах. Загальні підстави відшкодування шкоди, завданої органом державної влади та посадовою або службовою особою органу державної влади передбачені статтями 1173, 1174 ЦК України. Відповідно до частини першої статті 1173 ЦК України шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні ними своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цих органів. Згідно зі статтею 1174 ЦК України шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю посадової або службової особи органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні нею своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цієї особи. Застосовуючи статті 1173, 1174 ЦК України, суд має встановити: по-перше, невідповідність рішення, дії чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування чи, відповідно, їх посадової або службової особи вимогам закону чи іншого нормативного акта; по-друге, факт заподіяння цим рішенням, дією чи бездіяльністю шкоди фізичній або юридичній особі. За наявності цих умов є підстави покласти цивільну відповідальність за завдану шкоду саме на державу, Автономну Республіку Крим, орган державної влади або орган місцевого самоврядування. Статтею 23 ЦК України встановлено право особи на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав та законних інтересів. Відповідно до частини другої цієї статті моральна шкода полягає, зокрема у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів. Із матеріалів справи вбачається, що тривале розслідування кримінального провадження № 42018221080000168 від 08.06.2018 року, неодноразові необґрунтовані рішення органів досудового розслідування про закриття кримінального провадження, відмови слідчих визнати позивача потерпілою та відмови провести ряд інших слідчих дій для встановлення істини у справі, поза розумним сумнівом, негативно впливають на моральний стан позивача, завдаючи їй моральної шкоди. Посилання в рішення місцевого суду що ухвали, якими скасовано постанови слідчого судді, підтверджують лише факт реалізації особою свого права на оскарження дій чи бездіяльності органів досудового розслідування, яке передбачено кримінально-процесуальним законодавством, а не про завдання ОСОБА_1 моральної шкоди, колегія суддів оцінює критично, оскільки наведеними вище ухвалами слідчих суддів установлено неодноразове протиправне закриття кримінального провадження №42018221080000168, та безпідставні відмови слідчих визнати позивача потерпілою, судом відповідні дії органів досудового розслідування та прокуратури були оцінені як бездіяльність та зобов`язано здійснити належний розгляд. Протиправність дій органів досудового розслідування встановлена наведеними вище ухвалами слідчих суддів, та саме факт необхідності неодноразового оскарження таких дій, доказування своєї правоти, і свідчить про наявність спричинення ОСОБА_1 моральних та душевних страждань та причинно-наслідкового зв`язку між цими протиправними діями органів державної влади та заподіяною шкодою. Відтак, оскільки такі порушення права позивача були неодноразовими, тривали значний проміжок часу то колегія суддів вважає доведеним наявність спричинення ОСОБА_1 моральної шкоди. Згідно з частинами першою, другою статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі. Суд при розгляді справи керується принципом верховенства права (частина перша статті 10 ЦПК України). Право особи на ефективний засіб правового захисту закріплено у статті 13 Конвенції, згідно з якою кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, були порушені, має право на ефективний засіб правового захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження. У постанові від 03 вересня 2019року у справі №916/1423/17, провадження №12-208 гс18 Велика Палата Верховного Суду зазначила, що ефективність національного засобу правового захисту за змістом статті 13 Конвенції не залежить від упевненості в сприятливому результаті провадження. Ефективність має оцінюватися за можливістю виправлення порушення права, гарантованого Конвенцією, через поєднання наявних засобів правового захисту. Щоб вважатися ефективним і в такий спосіб відповідати статті 13 Конвенції, внутрішній засіб правового захисту повинен надати змогу компетентному національному органу як розглянути суть відповідної скарги за Конвенцією, так і забезпечити «належний захист» (рішення від 27 вересня 1999 року у справі «Сміт і Ґрейді проти Сполученого Королівства» (Smith and Grady v. The UK), заяви № 33985/96 і № 33986/96; рішення ЄСПЛ від 18 грудня 1996 року у справі «Аксой проти Туреччини» (Aksoy v. Turkey), заява № 21987/93). Результатом такого провадження може бути, зокрема, присудження відшкодування у зв`язку з порушенням. ЄСПЛ, оцінюючи ефективність різних національних засобів правового захисту узв`язку з надмірною тривалістю провадження, розробив кілька критеріїв та принципів, які сформулював у своїх рішеннях. Так, ЄСПЛ вказав, що вирішальним питанням при оцінюванні ефективності засобу правового захисту у випадку скарги щодо тривалості провадження є те, чи може заявник подати цю скаргу до національних судів з вимогою конкретного відшкодування; іншими словами, чи існує будь-який засіб, який міг би вирішити його скаргу шляхом надання безпосереднього та швидкого відшкодування, а не просто опосередкованого захисту його прав, ґарантованих статтею 6 Конвенції (рішення ЄСПЛ у справі «Меріт проти України» (Merit v. Ukraine) від 30 березня 2004 року, заява №66561/01). Cуд також постановив, що цей засіб вважатиметься «ефективним», якщо його можна використати, щоб прискорити постановлення рішення судом, який розглядає справу, або надати скаржникові належне відшкодування за зволікання і затримки, що вже відбулися (§ 78 того ж рішення). Так, за умови встановлення фактів, на які посилається позивач як на підставу позову, а саме на неефективність кримінального провадження, оскільки протягом тривалого часу після початку кримінального провадження досудове розслідування кримінального провадження №42018221080000168 неодноразово безпідставно закривалось (відповідні постанови в подальшому були скасовані судом), крім того, неодноразові відмови у визнанні її потерпілою у вказаному кримінальному провадженні (які в подальшому були скасовані ухвалами слідчих суддів), то надмірна тривалість кримінального провадження здатна призвести до моральних страждань особи, зумовлених тривалою невизначеністю спірних правовідносин; необхідністю постійного звернення до органів досудового розслідування, прокуратури та суду і, як наслідок, неможливість довести законність вимог. У постанові від 03 вересня 2019 року у справі №916/1423/17, провадження №12-208 гс18 Велика Палата Верховного Суду вказала, що, відповідно до статті 1 Першого протоколу до Конвенції позивач може претендувати на компенсацію за шкоду, спричинену надмірною тривалістю кримінального провадження, якщо доведе факт надмірної тривалості досудового розслідування і те, що тим самим йому було завдано матеріальної чи моральної шкоди, та обгрунтує її розмір. Висновок про відшкодування моральної шкоди, завданої особі надмірною тривалістю досудового розслідування викладено у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 21 липня 2021 року, справа № 646/7015/19, провадження № 61-1452св21. З урахуванням положень ст.ст.1173,1174 ЦК України, частини шостої статті 1176 ЦК України та прецедентної практики Європейського суду з прав людини, факт спричинення моральної шкоди ОСОБА_1 є безумовним та доводиться наявними у матеріалах справи належними та допустимими доказами. Відповідно до частини другої статті 1167 ЦК України моральна шкода відшкодовується незалежно від вини органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування, фізичної або юридичної особи, яка її завдала. Розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров`я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану, добровільне - за власною ініціативою чи за зверненням потерпілого - спростування інформації редакцією засобу масової інформації. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості. Згідно роз`яснень, викладених у п.4 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» від 31.03.1995 року №4, під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб. Головною умовою покладення на особу обов`язку компенсувати моральну шкоду є наявність такої шкоди. Відповідно до п.п.3-5 ст.23 ЦК України моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості. Моральна шкода відшкодовується незалежно від майнової шкоди, яка підлягає відшкодуванню, та не пов`язана з розміром цього відшкодування. Моральна шкода відшкодовується одноразово, якщо інше не встановлено договором або законом. Апеляційний суд, аналізуючи наявні у справі докази в їх сукупності та кожен окремо, прийшов до висновку, що факт тривалого досудового розслідування у кримінальному провадженні та неодноразове прийняття слідчими рішень про закриття кримінального провадження є доведеним, а тому вимога про відшкодування моральної шкоди підлягає до задоволенння та з урахуванням виваженості, розумності та справелживості апеляційний суд її оцінює у 5000 грн. Згідно постанови Великої Палати Верховного Суду від 19 червня 2018 року в справі 910/23967/16 (провадження №12-110гс18), вказано, що кошти державного бюджету належать на праві власності державі. Отже, боржником у зобов`язанні зі сплати коштів державного бюджету є держава Україна як учасник цивільних відносин (частина друга статті 2 ЦК України). Відповідно до частини першої статті 170 ЦК України держава набуває і здійснює цивільні права та обов`язки через органи державної влади у межах їхньої компетенції, встановленої законом. Резолютивні частини рішень не повинні містити відомостей про суб`єкта його виконання, номери та види рахунків, з яких буде здійснено безспірне списання. Таким чином, кошти на відшкодування шкоди державою підлягають стягненню з Державного бюджету України. У таких справах резолютивна частина судового рішення не повинна містити відомостей про суб`єкта його виконання, номери та види рахунків, з яких буде здійснено стягнення коштів. Керуючись ст. 367, 374, 376, 382-384 ЦПК України, апеляційний суд- П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково. Рішення Октябрського районного суду м. Полтави від 01 червня 2021 року - скасувати. Ухвалити нове рішення яким позов ОСОБА_1 до Територіального управління Державного бюро розслідувань розташованого у м. Полтаві, Державної казначейської служби України про відшкодування моральної шкоди задовольнити частково. Стягнути з Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 , грошові кошти у сумі 5000 грн. в рахунок відшкодування моральної шкоди. В іншій частині позовних вимог ОСОБА_1 відмовити. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена протягом тридцяти днів з дня її проголошення шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду. Головуючий суддя Л.М. Хіль Судді: С.А. Гальонкін Г.Л. Карпушин Повний текст постанови складено 05.10.2021 року