Постанова Чернігівський апеляційний суд № 733/401/21

ЧЕРНІГІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД П О С Т А Н О В А іменем України 25 листопада 2021 року м. Чернігів Унікальний номер справи № 733/401/21 Головуючий у першій інстанції Овчарик В. М. Апеляційне провадження № 22-ц/4823/1374/21 Чернігівський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого судді Харечко Л.К., суддів: Онищенко О.І., Шарапової О.Л. секретар Позняк О.М., учасники справи: позивач ОСОБА_1 , відповідачі Полтавська обласна прокуратура, Державна казначейська служба України, розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження апеляційні скарги Полтавської обласної прокуратури, Державної казначейської служби України на рішення Ічнянського районного суду Чернігівської області від 06 серпня 2021 року у складі судді Овчарика В.М., повний текст якого складений у м. Ічня Чернігівської області, У С Т А Н О В И В : У квітні 2021 року ОСОБА_1 звернувся з позовом до Полтавської обласної прокуратури, Державної казначейської служби України, Управління МВС України на Південній залізниці про відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного засудження та перебування під слідством. Обгрунтовував свої вимоги тим, що 20.11.2009 старшим слідчим СВ лінійного відділу на ст. Полтава Управління МВС України на Південній залізниці була порушена кримінальна справа № 3409132 за фактом привласнення чужого майна за ч. 1 ст. 191 КК України. 27.11.2009 кримінальна справа порушена проти позивача за ч. 1 ст. 366 КК України. 12.01.2010 старшим слідчим ОСОБА_1 був обраний запобіжний захід підписка про невиїзд. 18.01.2020 порушена кримінальна справа № 3409132/2 за ознаками злочину, передбаченого ч. 3 ст. 358 КК України, після чого, обидві кримінальні справи були об`єднані в одне провадження (за єдиним номером 3409132). 19.01.2010 позивачу пред`явлено обвинувачення у скоєнні злочинів за ч. 1 ст. 191, ч. 3 ст. 358, ч. 1 ст. 366 КК України. 25.01.2010 складений обвинувальний висновок та кримінальна справа направлена для розгляду до Ленінського районного суду м. Полтава. 16.09.2010 вироком суду визнано винним ОСОБА_1 за ч. 3 ст. 358 КК України та призначено покарання у вигляді штрафу в розмірі 30 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян. Цим же вироком позивача виправдано за ч. 1 ст.191 та ч. 1 ст. 366 КК України. Вирок в частині визнання винним у скоєнні злочину за ч. 3 ст. 358 КК України був оскаржений в апеляційному порядку і 19.11.2011 ухвалою апеляційного суду Полтавської області вирок суду першої інстанції від 16.09.2010 в частині засудження за ч. 3 ст. 358 КК України скасовано, а справу направлено для проведення додаткового розслідування. В іншій частині вирок суду був залишений без змін. 22.04.2011 вдруге позивачу пред`явлено обвинувачення у скоєнні злочину за ч. 3 ст. 358 КК України і вдруге кримінальну справу направлено до Ленінського районного суду м. Полтава. Міра запобіжного заходу підписка про невиїзд. 12.12.2011 постановою Ленінського районного суду м. Полтава кримінальну справу було направлено Полтавському транспортному прокурору для проведення додаткового розслідування. На вказану постанову прокурором була подана апеляція, яка ухвалою апеляційного суду Полтавської області від 12.12.2011 залишена без задоволення. Отже, розслідування кримінальної справи за ч. 3 ст. 358 КК України продовжувалося. 29.05.2012 слідчим СВ ЛВ на ст. Полтава втретє складено обвинувальний висновок, а справу направлено до Ленінського районного суду м. Полтава. Запобіжний захід залишився у вигляді підписки про невиїзд. 23.05.2012 позивача визнано винним у скоєнні злочину, передбаченого ч. 3 ст. 358 КК України та призначено покарання у вигляді штрафу у розмірі 30 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян. На підставі ст. 49, ч. 5 ст. 74 КК України його звільнено від покарання у зв`язку із закінченням строків давності. Ухвалою апеляційного суду Полтавської області від 11.10.2013 вказаний вирок скасовано, а кримінальна справа закрита на підставі п. 2 ч. 1 ст. 6 КПК України. 10.04.2014 ухвалою колегії суддів Судової палати у кримінальних справах ВССУ з розгляду цивільних і кримінальних справ ухвалу апеляційного суду залишено без змін. Таким чином, ОСОБА_1 перебував під слідством і судом у 2010 році 11 місяців 20 днів, у 2011 році 12 місяців, у 2012 році 12 місяців, у 2013 році 12 місяців, у 2014 році 3 місяці і 10 днів, що складає разом 51 місяць. Вважав, що внаслідок незаконного перебування під слідством і судом він зазнав значних моральних страждань, що виразилися у довготривалому періоді обмеження його прав та особистих свобод, гарантованих ст. ст. 28, 29, 32, 42 Конституції України права на повагу до гідності, невтручання в особисте та сімейне життя, свободи пересування, вільного вибору місця проживання, недоторканості особи, свободи економічних прав, в тому числі, права на працю. Відповідно до ч. 4 ст. 62 Конституції України, ст.ст. 16, 170, 1174, 1176 ЦК України, Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового слідства, прокуратури і суду», просив стягнути з Державного бюджету України шляхом списання з рахунку державної казначейської служби України на свою користь 500 000,00 грн у відшкодування моральної шкоди. У червні 2021 року ОСОБА_1 подав уточнену позовну заяву, в якій зазначив, що один з відповідачів, до якого він заявив вимоги Управління МВС України на Південній залізниці, структурним підрозділом якого був лінійний відділ міліції на ст. Полтава і який проводив досудове розслідування кримінальної справи, ліквідоване Наказом МВС України від 08.06.2015 № 662, а отже, відповідачем у даній справі Управління не може бути. Правонаступника Управління не має. Рішенням Ічнянського районного суду Чернігівської області від 06 серпня 2021 року позов задоволено, стягнуто з Державного бюджету України шляхом безспірного списання з Державною казначейською службою України коштів з єдиного казначейського рахунку на користь ОСОБА_1 500 000,00 грн у рахунок відшкодування моральної шкоди. В апеляційній скарзі Державна казначейська служба України просить скасувати рішення і ухвалити нове, яким відмовити позивачу у задоволенні його позовних вимог, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права. Доводи скарги зводяться до того, що при ухваленні рішення суд не врахував, що ОСОБА_1 не довів причинно наслідковий зв`язок між діями відповідачів і тяжкими фізичними та моральними стражданнями, на які посилався позивач. Не довів останній також наявності моральної шкоди і обгрунтованості її розміру, не надано доказів, які б свідчили про важкий душевний стан та реальні зміни у його житті. Зазначає, що Державна казначейська служба України не порушувала прав та інтересів позивача, не вступала у правовідносини з ним і шкоди не завдавала, а отже, не може нести відповідальності за шкоду, завдану діями інших суб`єктів. Також вказує на те, що межі відшкодування моральної шкоди за час перебування під слідством чи судом визначаються судом у розмірі, співмірному з мінімальним розміром заробітної плати, визначеної законодавством за кожен місяць перебування під слідством чи судом, виходячи з мінімальної заробітної плати, встановленої законодавством на момент відшкодування, а якщо є підстави для стягнення шкоди у більшому розмірі, повинен обґрунтувати розмір шкоди, але з обов`язковим виконанням наведеної норми права. В апеляційній скарзі Полтавська обласна прокуратура просить скасувати рішення суду і ухвалити нове про задоволення позовних вимог з наведених в апеляційній скарзі підстав у мінімально визначеному статтею 13 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового слідства, прокуратури і суду» розмірі. Доводи скарги зводяться до того, що Державна казначейська служба України є належним відповідачем щодо заявлених вимог і така шкода підлягає стягненню з держави, проте, розмір, заявлений позивачем не підтверджений належними і допустимими доказами, крім того, що моральна шкода, завдана громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового слідства, прокуратури і суду, відшкодовується, виходячи з підстав у мінімально визначеному статтею 13 вищезазначеного Закону. Не погоджується відповідач і з визначеним судом періодом перебування ОСОБА_1 під слідством і судом з 24.11.2009, оскільки вважає, що цей строк необхідно рахувати з 19.01.2010 (з часу повідомлення про підозру) по 23.05.2013 (до набрання законної сили виправдувальним вироком або судовим рішенням). Відзиви на апеляційні скарги учасниками справи не подавались. Вислухавши суддю доповідача, пояснення учасників справи, обговоривши доводи апеляційних скарг та дослідивши матеріали справи, апеляційний суд приходить до наступного висновку. Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Право на справедливий суд, гарантоване особі у статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Відповідно до статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів. Згідно з ч. 1 ст. 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Відповідно до ч.1 статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Частиною 1 статті 76 ЦПК України передбачено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Статтею 55 Конституції України передбачено, що права і свободи людини і громадянина захищаються судом. Кожен має право будь-якими не забороненими способами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань. Згідно зі статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» обов`язок судів застосовувати при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права. Зміст права на справедливий суд, в силу пункту 1 статті 6 Конвенції з прав людини та основоположних свобод, полягає у праві кожного на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення. Отже стаття 13 Конвенції передбачає, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження. Відповідно, за приписами статті 17 Конвенції, жодне з положень цієї Конвенції не може тлумачитись як таке, що надає будь-якій державі, групі чи особі право займатися будь-якою діяльністю або вчиняти будь-яку дію, спрямовану на скасування будь-яких прав і свобод, визнаних цією Конвенцією, або на їх обмеження в більшому обсязі, ніж це передбачено в Конвенції. Відповідно до частини 1 статті 1176 ЦК України шкода, завдана фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту чи виправних робіт, відшкодовується державою у повному обсязі незалежно від вини посадових і службових осіб органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду. Право на відшкодування шкоди, завданої фізичній особі незаконними діями органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду, виникає у випадках, передбачених законом (частина 2 статті 1176 ЦК України). Згідно зі ст. 1 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» відшкодуванню підлягає шкода, завдана громадянинові внаслідок, зокрема, незаконного засудження, незаконного повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, незаконного взяття і тримання під вартою, незаконного проведення в ході кримінального провадження обшуку, виїмки, незаконного накладення арешту на майно, незаконного відсторонення від роботи (посади) та інших процесуальних дій, що обмежують права громадян. Відповідно до ст. 2 Закону право на відшкодування шкоди в розмірах і в порядку, передбачених цим Законом, виникає у випадках, зокрема, закриття кримінального провадження за відсутністю події кримінального правопорушення, відсутністю у діянні складу кримінального правопорушення або не встановленням достатніх доказів для доведення винуватості особи у суді і вичерпанням можливостей їх отримати. Суд встановив, що 20.11.2009 старшим слідчим СВ лінійного відділу на ст. Полтава Управління МВС України на Південній залізниці Грімовим В.Ю. було порушено кримінальну справу за фактом привласнення чужого майна, яке було ввірене особі, за ознаками злочину, передбаченого ч. 1 ст. 191 КК України (а. с. 9). 27.11.2009 порушено кримінальну справу стосовно ОСОБА_1 за ознаками злочину, передбаченого ч. 1 ст. 366 КК України (а. с. 10). 18.01.2010 порушено кримінальну справу стосовно ОСОБА_1 за ознаками злочину, передбаченого ч. 3 ст. 358 КК України (а. с. 11). Постановою ст. слідчого СВ ЛВ на ст. Полтава Управління МВС України на Південній залізниці Грімова В.Ю. від 24.11.2009 стосовно позивача обрано запобіжний захід у вигляді підписки про невиїзд (а. с. 90, 91). Постановою ст. слідчого СВ ЛВ на ст. Полтава Управління МВС України на Південній залізниці від 29.12.2009 стосовно ОСОБА_1 обрано запобіжний захід у вигляді підписки про невиїзд (а. с. 92, 93). Постановою ст. слідчого СВ ЛВ на ст. Полтава Управління МВС України на Південній залізниці Грімова В.Ю. від 12.01.2010 стосовно позивача обрано запобіжний захід у вигляді підписки про невиїзд (а. с. 94, 95). Постановою ст. слідчого від 19.01.2010 притягнуто ОСОБА_1 як обвинуваченого та пред`явлено йому обвинувачення у скоєнні злочинів за ч. 1 ст. 191, ч. 1 ст. 366 та ч. 3 ст. 358 КК України (а. с. 96-97). 02.02.2010 складений обвинувальний висновок у кримінальній справі № 3409132 по обвинуваченню ОСОБА_1 за ч. 1 ст. 191, ч. 1 ст. 366 та ч. 3 ст. 358 КК України (а. с. 98-109), який був направлений для розгляду до Ленінського районного суду м. Полтава (а. с. 110). Вироком Ленінського районного суду м. Полтави від 16.09.2010 ОСОБА_1 визнано винним у скоєнні злочину, передбаченого за ч. 3 ст. 358 КК України та призначено покарання у виді штрафу в розмірі 30 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян. Цим же вироком за ч. 1 ст. 191 КК України його виправдано за недоведеністю вчинення злочину, а за ч. 1 ст. 366 КК України виправдано за відсутністю складу злочину (а. с. 114-115). Ухвалою апеляційного суду Полтавської області від 19.01.2011 вирок Ленінського районного суду міста Полтави від 16.09.2010 в частині засудження ОСОБА_1 за ч. 3 ст. 358 КК України скасовано, справу направлено Полтавському транспортному прокурору для проведення додаткового розслідування (а. с. 134-136). 10.05.2011 складений обвинувальний висновок у кримінальній справі № 3409132 по обвинуваченню позивача за ч. 3 ст. 358 КК України (а. с. 116-129). Постановою Ленінського районного суду міста Полтави 12.12.2011 кримінальну справу по обвинуваченню ОСОБА_1 за ч. 3 ст. 358 КК України направлено Полтавському транспортному прокурору для проведення додаткового розслідування (а. с. 130-133). 15.06.2012 складений обвинувальний висновок у кримінальній справі № 3409132 по обвинуваченню позивача за ч. 3 ст. 358 КК України (а. с. 138-152). Вироком Ленінського районного суду міста Полтави 23.05.2013 ОСОБА_1 визнано винним у скоєнні злочину за ч. 3 ст. 358 КК України та призначено покарання у виді штрафу в розмірі 510 грн та на підставі ст. 49, ч. 5 ст. 74 КК України звільнено від покарання у зв`язку з закінченням строків давності. Запобіжний захід скасовано (а. с. 153-155). Ухвалою апеляційного суду Полтавської області від 11.10.2013 вирок Ленінського районного суду міста Полтави від 23.05.2013 стосовно ОСОБА_1 скасовано, кримінальну справу провадженням закрито на підставі п. 2 ч. 1 ст. 6 КПК України (а. с. 161-163). Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 10.04.2014 ухвалу апеляційного суду Полтавської області від 11.10.2013 щодо ОСОБА_1 залишено без змін (а. с. 174-175). Таким чином, виходячи з викладених вище обставин, суд першої інстанції дійшов вірного висновку про те, що ОСОБА_1 має право на відшкодування шкоди на підставі ст. 56 Конституції України, статті 1176 ЦК України та Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду». Також колегія суддів погоджується з висновком суду в частині того, що позивач був незаконно підданий кримінальному переслідуванню саме з часу обрання стосовно нього запобіжного заходу у вигляді підписки про невиїзд 24.11.2009 і до постановлення ухвали апеляційним судом Полтавської області від 11.10.2013. Доводи Полтавської обласної прокуратури про те, що суд невірно визначив період для розрахунку розміру моральної шкоди, є необґрунтованими і помилковими та суперечать положенням Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду». У статті 13 зазначеного Закону вказано, що питання про відшкодування моральної шкоди за заявою громадянина вирішується судом відповідно до чинного законодавства в ухвалі, що приймається згідно з частиною першою статті

12. Розмір моральної шкоди визначається з урахуванням обставин справи в межах, встановлених цивільним законодавством. Відшкодування моральної шкоди за час перебування під слідством чи судом провадиться виходячи з розміру не менше одного мінімального розміру заробітної плати за кожен місяць перебування під слідством чи судом. Межі відшкодування моральної шкоди за час перебування під слідством чи судом визначаються судом у розмірі, співмірному з мінімальним розміром заробітної плати, визначеної законодавством, за кожен місяць перебування під слідством чи судом, виходячи з мінімальної заробітної плати, встановленої законодавством на момент відшкодування. Відшкодування шкоди проводиться за рахунок коштів державного бюджету (стаття 4 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду»). Відповідно до ч. 2 ст. 25 Бюджетного кодексу України відшкодування шкоди, завданої фізичній чи юридичній особі внаслідок незаконно прийнятих рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, а також, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень, здійснюється державою у порядку, визначеному законом. Згідно зі ст. 2 ЦК України держава Україна є учасником цивільних відносин, а тому має бути відповідачем у справах про відшкодування шкоди за рахунок держави. Пунктом 4 Положення про Державну казначейську службу України, затвердженого Указом Президента України від 13.04.2011 № 460/2011, центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, є Державна казначейська служба України (Казначейство України), яке зокрема, здійснює безспірне списання коштів державного бюджету та місцевих бюджетів на підставі рішення суду. Відшкодування моральної шкоди в цих випадках провадиться за рахунок коштів державного бюджету, незалежно від вини посадових осіб органів дізнання, попереднього слідства, прокуратури і суду. Розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров`я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його житті, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану. При цьому суд має виходити із засад розумності, справедливості, виваженості. Коли межі відшкодування моральної шкоди визначаються у кратному відношенні з мінімальним розміром заробітної плати, суд при вирішенні цього питання має виходити з такого розміру мінімальної заробітної плати, що діє на час розгляду справи. Відповідно до ст. 8 Закону України «Про Державний бюджет України на 2021 рік» мінімальна заробітна плата у 2021 році з 01 січня установлена в розмірі 6 000,00 грн. Врахувавши, що законодавством встановлений лише мінімальний розмір для визначення моральної шкоди, а не граничний, провівши відповідний розрахунок, дотримуючись принципів рівності, розумності, справедливості, взявши до уваги характер та обсяг душевних та психічних страждань позивача, який зазнав під час перебування під слідством та судом, будучи обмеженим у праві пересування через обраний запобіжний захід у вигляді підписки про невиїзд, стосовно якого виносилися два обвинувальні вироки, які завершувалися їх скасуванням за закриттям кримінальної справи, характер пред`явлених обвинувачень, часу та зусиль, які необхідно було вжити для відновлення попереднього стану, суд першої інстанції вірно та обґрунтовано дійшов висновку про необхідність стягнення з Державного бюджету України шляхом списання з рахунку Державної казначейської служби України на користь ОСОБА_1 500 000,00 грн моральної шкоди. Доводи апеляційних скарг відповідачів в частині того, що заявлений позивачем розмір моральної шкоди не підтверджений належними і допустимими доказами, апеляційним судом до уваги не сприймаються та не є підставою для зміни або скасування рішення суду в цій частині. Посилання в апеляційній скарзі Державної казначейської служби України на те, що вона не може нести відповідальності за шкоду, завдану діями інших суб`єктів, також не можуть бути підставою для відмови у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 про стягнення моральної шкоди з Державного бюджету, адже, як зазначалось вище, шкода, завдана фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, відшкодовується державою незалежно від вини посадових і службових осіб органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду. Інші доводи також не є слушними, а тому, до уваги судом апеляційної інстанції не беруться. Відповідно до статті 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Отже, рішення Ічнянського районного суду Чернігівської області від 06 серпня 2021 року скасуванню не підлягає. Керуючись ст. ст. 367, 374, 375, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, апеляційний суд, П О С Т А Н О В И В: Апеляційні скарги Полтавської обласної прокуратури, Державної казначейської служби України залишити без задоволення. Рішення Ічнянського районного суду Чернігівської області від 06 серпня 2021 року залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повної постанови. Повний текст постанови складений 30.11.2021. Головуюча судді: