Постанова 4855 № 320/4573/20

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа № 320/4573/20 Суддя першої інстанції: Балаклицький А. І. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 06 жовтня 2021 року м. Київ Колегія суддів Шостого апеляційного адміністративного суду у складі: судді-доповідача - Степанюка А.Г., суддів - Бєлової Л.В., Єгорової Н.М., розглянувши у порядку письмового провадження апеляційну скаргу Головного управління Держпраці у Київській області на прийняте у порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження рішення Київського окружного адміністративного суду від 29 грудня 2020 року у справі за адміністративним позовом фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до Головного управління Держпраці у Київській області про визнання протиправною та скасування постанови, - В С Т А Н О В И Л А: У травні 2020 року фізична особа-підприємець ОСОБА_1 (далі - Позивач, ФОП ОСОБА_1 ) звернулася до Київського окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління Держпраці у Київській області (далі - Відповідач, ГУ Держпраці у Київській області) про визнання протиправною та скасування постанови від 10.12.2019 року №КВ1774/1359/АВ/ТД/ФС-684 про накладення штрафу уповноваженими посадовими особами. Рішенням Київського окружного адміністративного суду від 29.12.2020 року позов задоволено повністю. При цьому суд першої інстанції виходив з того, що оскільки постановою Києво-Святошинського районного суду Київської області від 03.02.2020 року у справі №369/16124/19 притягнуто ФОП ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за ч. 3 ст. 41 КпАП України у вигляді штрафу у розмірі 8 500,00 грн., то накладення оскаржуваною у цій справі постановою штрафу за те ж саме правопорушення є фактично притягненням до того самого виду відповідальності за одне й те ж саме правопорушення вдруге, що суперечить ст. 61 Конституції України та узгоджується з практикою Верховного Суду. Не погоджуючись із прийнятим судовим рішенням, Відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати його та ухвалити нове, яким відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі. Свою позицію обґрунтовує тим, що інспекційне відвідування, розгляд справи про правопорушення та накладення стягнення здійснено у відповідності до положень чинного законодавства, а відтак висновки суду про необхідність скасування оскаржуваної постанови є помилковими. Після усунення визначених в ухвалі від 22.06.2021 року про залишення апеляційної скарги без руху недоліків ухвалою Шостого апеляційного адміністративного суду від 13.07.2021 року відкрито апеляційне провадження у справі та встановлено строк для подачі відзиву на апеляційну скаргу. У відзиві на апеляційну скаргу ФОП ОСОБА_1 просить залишити її без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін, наголошуючи на правильності позиції про неможливість подвійного притягнення особи до одного й того ж самого виду відповідальності за одне й те ж саме правопорушення. Ухвалою Шостого апеляційного адміністративного суду від 27.08.2021 року справу призначено до розгляду у порядку письмового провадження. Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін, виходячи з такого. Вирішуючи спір, суд першої інстанції встановив, ГУ Держпраці у Київській області на підставі наказу від 21.10.2019 року №5183 видано направлення на проведення інспекційного відвідування на предмет дотримання вимог законодавства про працю ФОП ОСОБА_1 від 21.10.2019 року № 1774 з 21.10.2019 року по 01.11.2019 року (а.с. 81-82). 22.10.2019 року інспектором праці складено вимогу №1774 про надання документів у строк до 15:00 24.10.2019 року, примірник якої отримано ОСОБА_2 (а.с. 83-84). У зв`язку з ненаданням документів на вимогу від 22.10.2019 року №1774 уповноваженою особою Відповідача складено акт від 31.10.2019 року №КВ1774/1359/НП/АВ про неможливість проведення інспекційного відвідування (а.с. 92-94). 31.10.2019 року інспектором праці складено вимогу №1774/1 про надання документів у строк до 11:00 11.11.2019 року, примірник якої направлено засобами поштового зв`язку 01.11.2019 року (а.с. 95-97). За наслідками проведеного інспекційного відвідування складено акт від 11.11.2019 року №КВ1774/1359/АВ (а.с. 98-104), в якому зафіксовано, що ФОП ОСОБА_1 використовувала найману працю трьох працівників ОСОБА_2 , ОСОБА_3 та ОСОБА_4 без укладення трудового договору, оформленого наказом чи розпорядженням власника або уповноваженого ним органу, та без повідомлення центрального органу виконавчої влади з питань забезпечення формування та реалізації державної політики з адміністрування єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування про прийняття працівника на роботу в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України, чим порушено ч. 1 ст. 21, ч. 3 ст. 24 КЗпП України та постанову Кабінету Міністрів України від 17.06.2015 року №413. Примірник указаного акту направлено на адресу Позивача листом №0406005377761 (а.с. 105) у зв`язку з відмовою від підпису останнього (а.с. 106). За результатами розгляду справи про накладення штрафу заступником начальника ГУ Держпраці у Київській області на підставі абз. 2 ч. 2 ст. 265 КЗпП України винесено постанову від 10.12.2019 року № КВ1774/1359/АВ/ТД/ФС-684 про накладення на ФОП ОСОБА_1 штрафу в розмірі 375 570,00 грн. (а.с. 108-111). Крім іншого, судом першої інстанції встановлено, що постановою Києво-Святошинського районного суду Київської області від 03.02.2020 року у справі №369/16124/19 ОСОБА_1 притягнуто до адміністративної відповідальності за ч. 3 ст. 41 КпАП України та накладено на неї адміністративне стягнення у вигляді штрафу у розмірі 8 500,00 грн. (а.с. 32). Указана постанова набрала законної сили 14.02.2020 року. На підставі встановлених вище обставин, здійснивши системний аналіз положень ст. 61 Конституції України, ст. ст. 21, 265 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України), ст. ст. 41, 221 Кодексу України про адміністративні правопорушення (далі - КпАП України), а також ряду позицій Верховного Суду, суд першої інстанції прийшов до висновку про обґрунтованість позовних вимог з огляду на накладення оскаржуваною постановою одного й того ж виду стягнення за одне й те ж саме правопорушення вдруге. З такими висновками суду першої інстанції не можна не погодитися з огляду на таке. Відповідно до ч. 1 ст. 259 Кодексу законів про працю України державний нагляд та контроль за додержанням законодавства про працю юридичними особами незалежно від форми власності, виду діяльності, господарювання, фізичними особами - підприємцями, які використовують найману працю, здійснює центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику з питань нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю, у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України. Державна служба України з питань праці (Держпраці) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра розвитку економіки, торгівлі та сільського господарства, і який реалізує державну політику у сферах промислової безпеки, охорони праці, гігієни праці, поводження з вибуховими матеріалами промислового призначення, здійснення державного гірничого нагляду, а також з питань нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю, зайнятість населення, загальнообов`язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності, у зв`язку з тимчасовою втратою працездатності, на випадок безробіття (далі - загальнообов`язкове державне соціальне страхування) в частині призначення, нарахування та виплати допомоги, компенсацій, надання соціальних послуг та інших видів матеріального забезпечення з метою дотримання прав і гарантій застрахованих осіб (п. 1 затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 11.02.2015 року №96 Положення про Державну службу України з питань праці (далі - Положення №96)). Згідно пп. 6 п. 4 вказаного Положення №96 Держпраці відповідно до покладених на неї завдань здійснює державний контроль за дотриманням законодавства про працю юридичними особами, у тому числі їх структурними та відокремленими підрозділами, які не є юридичними особами, та фізичними особами, які використовують найману працю. Пунктом 7 Положення передбачено, що Держпраці здійснює свої повноваження безпосередньо та через утворені в установленому порядку територіальні органи. На утворені територіальні органи Держпраці може покладати виконання завдань за міжрегіональним принципом. Частиною 1 статті 265 КЗпП України передбачено, що посадові особи органів державної влади та органів місцевого самоврядування, підприємств, установ та організацій, винні у порушенні законодавства про працю, несуть відповідальність згідно з чинним законодавством. Абзацом 2 частини 2 статті 265 КЗпП України встановлено, що юридичні та фізичні особи-підприємці, які використовують найману працю, несуть відповідальність у вигляді штрафу у разі фактичного допуску працівника до роботи без оформлення трудового договору (контракту), оформлення працівника на неповний робочий час у разі фактичного виконання роботи повний робочий час, установлений на підприємстві, та виплати заробітної плати (винагороди) без нарахування та сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування та податків - у тридцятикратному розмірі мінімальної заробітної плати, встановленої законом на момент виявлення порушення, за кожного працівника, щодо якого скоєно порушення. Із змісту положень ч. ч. 3-4 ст. 265 КЗпП України випливає, що штрафи, накладення яких передбачено частиною другою цієї статті, є фінансовими санкціями і не належать до адміністративно-господарських санкцій, визначених главою 27 Господарського кодексу України. Штрафи, зазначені у частині другій цієї статті, накладаються центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику з питань нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю, у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Водночас, як вірно зауважив суд першої інстанції, відповідальність за фактичний допуск працівника до роботи без оформлення трудового договору (контракту) передбачено також КпАП України. Відповідно до ч. 3 ст. 41 КпАП України фактичний допуск працівника до роботи без оформлення трудового договору (контракту), допуск до роботи іноземця або особи без громадянства та осіб, стосовно яких прийнято рішення про оформлення документів для вирішення питання щодо надання статусу біженця, на умовах трудового договору (контракту) без дозволу на застосування праці іноземця або особи без громадянства - тягнуть за собою накладення штрафу на посадових осіб підприємств, установ і організацій незалежно від форми власності, фізичних осіб-підприємців, які використовують найману працю, від п`ятисот до однієї тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян. Таким чином, абз. 2 ч. 2 ст. 265 КЗпП України і ч. 3 ст. 41 КпАП України передбачено відповідальність для фізичних осіб-підприємців, які використовують найману працю, у вигляді штрафу за фактичний допуск працівника до роботи без оформлення трудового договору (контракту). Стаття 265 КЗпП України і стаття 41 КпАП України викладені у зазначеній редакції Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо реформування загальнообов`язкового державного соціального страхування та легалізації фонду оплати праці» від 28.12.2014 року. Ключовою відмінністю статті 265 КЗпП України і статті 41 КпАП України є суб`єктний склад правопорушення. Завдяки цьому одночасно до відповідальності може бути притягнуто юридичну особу як роботодавця за статтею 265 КЗпП України і посадову особу цієї юридичної особи за статтею 41 КпАП України за фактичний допуск працівника до роботи без оформлення трудових відносин. Отже, при допуску працівника до роботи без оформлення трудового договору в разі притягнення до відповідальності фізичної особи-підприємця на підставі абз. 2 ч. 2 ст. 265 КЗпП України та ч. 3 ст. 41 КпАП України можуть збігатися суб`єкт відповідальності та вид порушення. Верховний Суд у складі об`єднаної палати Касаційного адміністративного суду у постанові від 22.12.2020 року у справі № 260/1743/19 сформував правовий висновок, відповідно до якого штрафи, передбачені ст. 265 КЗпП України, є заходами фінансової відповідальності, підстав відносити їх до заходів адміністративної відповідальності немає; фізична особа-підприємець, яка використовує найману працю, не може бути одночасно притягнута до відповідальності за ч. 2 ст. 265 КЗпП України та ч. 3 ст. 41 КпАП України в частині допуску працівника до роботи без оформлення трудового договору у зв`язку з порушенням принципу «non bis in idem» як складового елементу принципу верховенства права. У подальшому зазначений висновок був підтриманий Верховним Судом у постановах від 26.04.2021 року у справі №400/2755/18, від 27.05.2021 року у справі № 824/1164/18-а, від 01.06.2021 року у справі № 440/654/19, від 08.07.2021 року у справі № 1.380.2019.000006 та від 06.09.2021 року у справі № 200/14022/18-а. Як було встановлено раніше, постановою Києво-Святошинського районного суду Київської області від 03.02.2020 року у справі №369/16124/19 ОСОБА_1 притягнуто до адміністративної відповідальності за ч. 3 ст. 41 КпАП України та накладено на неї адміністративне стягнення у вигляді штрафу у розмірі 8 500,00 грн. Із змісту цієї постанови суду вбачається, що вона ухвалена за результатами розгляду протоколу ГУ Держпраці у Київській області про адміністративне правопорушення від 11.11.2019 року №КВ1774/1359/АВ/П/ПТ щодо вчинення порушень ч. 1 ст. 21, ст. 24 КЗпП України та постанови Кабінету Міністрів України від 17.06.2015 року №413, а саме: використання найманої праці трьох працівників без укладення трудового договору, оформлення наказом чи розпорядженням власника або уповноваженого ним органу та повідомлення центрального органу виконавчої влади з питань забезпечення формування та реалізації державної політики з адміністрування єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування про прийняття працівника на роботу в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України (а.с. 21-22). Водночас, постановою від 10.12.2019 року №КВ1774/1359/АВ/ТД/ФС-684 про накладення штрафу уповноваженими посадовими особами на ФОП ОСОБА_1 за порушення вимог ч. ч. 1, 3 ст. 24 КЗпП України, постанови Кабінету Міністрів України від 17.06.2015 року №413 накладено штраф у розмірі 375 570,00 грн на підставі абз. 2 ч. 3 ст. 265 КЗпП України. Відтак, враховуючи висновки Верховного Суду у складі об`єднаної палати Касаційного адміністративного суду, викладені у постанові від 22.12.2020 року у справі № 260/1743/19, колегія суддів зауважує, що за встановлених обставин ФОП ОСОБА_1 не може бути одночасно притягнута до відповідальності за ч. 2 ст. 265 КЗпП України та ч. 3 ст. 41 КпАП України в частині допуску працівників до роботи без оформлення трудового договору у зв`язку з порушенням у такому випадку суб`єктом владних повноважень принципу «non bis in idem» як складового елементу принципу верховенства права. Зважаючи на викладене, суд першої інстанції прийшов до правильного висновку щодо протиправності оскаржуваної постанови від 10.12.2019 року №КВ1774/1359/АВ/ТД/ФС-684 про накладення штрафу на ФОП ОСОБА_1 , винесеної заступником начальника ГУ Держпраці у Київській області, оскільки відповідно до ст. 61 Конституції України ніхто не може бути двічі притягнений до юридичної відповідальності одного виду за одне й те саме правопорушення. Щодо аргументів апеляційної скарги про те, що матеріалами справи підтверджується вчинення ФОП ОСОБА_1 порушення ч. 1 ст. 21 та ч. ч. 1 і 3 ст. 24 КЗпП України і постанови Кабінету Міністрів України від 17.06.2015 року №413, за що абз. 2 ч. 2 ст. 265 КЗпП України передбачена відповідальність, судова колегія вважає за необхідне зазначити, що факт вчинення відповідного правопорушення підтверджується постановою суду, яка набрала законної сили, а також визнанням такого порушення Позивачем (а.с. 22). Поряд з цим, як було підкреслено вище, підставою для скасування оскаржуваної у цій справі постанови стало подвійне притягнення особи до одного й того ж виду відповідальності за одне й те ж саме правопорушення, на чому вірно наголосив суд першої інстанції та будь-яких аргументів на спростування такої позиції суду Відповідачем в апеляційній скарзі не наведено. Колегією суддів враховується, що згідно п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд. Таким чином, суд апеляційної інстанції приходить до висновку, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права, а викладені в апеляційній скарзі доводи позицію суду не спростовують. Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін. Приписи ст. 316 КАС України визначають, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Керуючись ст. ст. 242-244, 250, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325 КАС України, колегія суддів, - ПОСТАНОВИЛА: Апеляційну скаргу Головного управління Держпраці у Київській області - залишити без задоволення, а рішення Київського окружного адміністративного суду від 29 грудня 2020 року - без змін. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття. Касаційна скарга на рішення суду апеляційної інстанції подається безпосередньо до Верховного Суду у порядку та строки, визначені ст.ст. 328-331 КАС України. Суддя-доповідач А.Г. Степанюк Судді Л.В. Бєлова Н.М. Єгорова Повний текст постанови складено «06» жовтня 2021 року.