Постанова Другий апеляційний адміністративний суд № 520/1831/2020

ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ Головуючий І інстанції: Лук`яненко М.О. 28 жовтня 2020 р.Справа № 520/1831/2020 Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії: головуючого судді - Мельнікової Л.В., суддів - Бегунца А.О. , Рєзнікової С.С. , за участю секретаря судового засідання Білюк Д.О. розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду у місті Харкові справу за апеляційною скаргою Головного управління Держпраці у Харківській області на рішення Харківського окружного адміністративного суду від 17 березня 2020 року по справі за адміністративним позовом фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до Головного управління Держпраці у Харківській області про скасування постанови, - встановила: 12.02.2020 року позивач ФО-П ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом, в якому просить суд скасувати постанову про накладення штрафу уповноваженими посадовими особами від 31.01.2020 року № ХК 7915/297/НП/АВ/П/ТД-ФС. Обґрунтовує позовні вимоги позивач тим, що ОСОБА_2 та ОСОБА_3 не є працівниками у розумінні Кодексу законів про працю України (далі КЗпП України), трудові функції вони не виконували, так як виконували виконання робіт на умовах цивільно-правових договорів підряду. Висновки інспектора, які зафіксовані в акті інспекційного відвідування від 27.12.2019 року № ХК7915/297/НП/АВ та на підставі якого винесена оскаржувана постанова від 31.01.2020 року № ХК7915/297/НП/АВ/П/ТД-ФС про накладення на ФО-П ОСОБА_1 штрафу у розмірі 250.380,00 грн., не відповідають фактичним обставинам справи, а інспекційне відвідування проведено з грубим порушенням норм Закону України «Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності», не забезпечено повноти та об`єктивності з`ясування фактичних обставин справи. У відзиві на адміністративний позов відповідач, не погоджуючись з позовними вимогами, просив суд відмовити у їх задоволенні, посилаючись на правомірність висновків акту інспекційного відвідування з огляду на встановлений факт допуску позивачем двох працівників до виконання роботи без укладення трудового договору, оформленого наказом чи розпорядженням власника або уповноваженого ним органу. Рішенням суду від 17.03.2020 року адміністративний позов ФО-П ОСОБА_1 задоволено. Судове рішення вмотивоване тим, що основною ознакою, яка відрізняє трудові відносини від цивільно-правових є регулювання трудовим законодавством трудової діяльності, її організації, а за цивільно-правовим договором процес організації трудової діяльності залишається поза його межами оскільки метою договору є отримання певного результату. Наданий відповідачем електронний відеозапис не містить інформацію щодо предмета доказування, оскільки не підтверджує обставин, викладених в акті інспекційного відвідування, викладені в оскаржуваній постанові факти не відповідають дійсності наявності у позивача порушень ч. 3 ст. 24 КЗпП України. Не погоджуючись із судовим рішенням, Головним управлінням Держпраці в Харківській області (далі ГУ Держпраці в Харківській області) подано апеляційну скаргу, в якій просив рішення суду першої інстанції скасувати, в задоволенні адміністративного позову відмовити. В обґрунтування поданої апеляційної скарги, відповідач вказує, що суд першої інстанції не з`ясував усіх обставин у справі. Громадянкою ОСОБА_2 виконуються роботи подібні до посади прибиральниці, що передбачено класифікатором професій ДК 003:2010 та характерне саме для трудових відносин. З пояснень гр. ОСОБА_3 , зафіксованих на відеопристрій слідує, що остання стажується у позивача на посаду пакувальника протягом двох днів, стосовно укладення з нею цивільно-правого договору не зазначила. Судом першої інстанції вказані обставини були відхилені. У відзиві на апеляційну скаргу позивач просить відмовити у її задоволенні, а рішення суду першої інстанції залишити без змін. За приписами ст. 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги (ч. 1 ст. 308). Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язкової підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права (ч. 2 ст. 308). Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши рішення суду першої інстанції, доводи апеляційної скарги, дослідивши докази по справі колегія суддів, дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на наступне. Судом встановлено, що ГУ Держпраці у Харківській області складено наказ від 19.12.2019 року № 2347 «Про проведення інспекційного відвідування ФО-П ОСОБА_1 », підстави проведення: рішення керівника органу контролю про проведення інспекційних відвідувань з питань виявлення неоформлених трудових відносин, в тому числі прийнятим на підставі звернення гр. ОСОБА_4 від 17.12.2019 року № К-1436. На підставі вищевказаного наказу відповідачем оформлено направлення на проведення заходу державного контролю у формі інспекційного відвідування/невиїзного інспектування об`єкту відвідування від 19.12.2019 року № 02.03-03/3769. 20.12.2019 року інспекторами праці здійснено спробу проведення інспекційного відвідування ФО-П ОСОБА_1 у зв`язку з ненаданням інформації, необхідної для проведення інспекційного відвідування або невиїзного інспектування та складено акт про неможливість проведення інспекційного відвідування/невиїзного інспектування від 20.12.2019 року № ХК7915/297/НП. ГУ Держпраці в Харківській області 20.12.2019 року складено вимогу про надання документів № ХК7915/297/НД, якою зобов`язано ФО-П ОСОБА_1 у строк до 10 год. 00 хв. 27.12.2019 року надати до управління документи для проведення інспекційного відвідування. За результатами проведеного інспекційного відвідування ФО-П ОСОБА_1 , відповідачем складено акт інспекційного відвідування фізичної особи, яка використовує найману працю від 27.12.2019 року № ХК7915/297/НП/АВ. В ході проведення інспекційного відвідування встановлено, що порушення позивачем вимог ч. 3 ст. 24 КЗпП України, а саме: до роботи допущено 2-х працівників без укладання трудового договору, оформленого наказом чи розпорядженням власника або уповноваженого ним органу, та повідомлення центрального органу виконавчої влади з питань забезпечення формування та реалізації державної політики адміністрування єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування про прийняття працівника на роботу в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України, а саме гр. ОСОБА_2 та гр. ОСОБА_3 . Не погодившись з висновками акту інспекційного відвідування, ФО-П ОСОБА_1 подав до ГУ Держпраці в Харківській області свої зауваження. Листом від 13.01.2020 року № 18869/27/364/02.03/02-10/426 ГУ Держпраці в Харківській області повідомило позивача, що наведені у зауваженнях доводи не спростовують встановлених порушень, виявлених під час проведення заходу інспекційного відвідування. На підставі зазначеного акту інспекційного відвідування відповідачем винесено припис від 27.12.2019 року №ХК/7915/297/НП/АВ/П, відповідно до якого ФО-П ОСОБА_1 зобов`язано у строк до 27.01.2020 року усунути порушення, зазначені в акті інспекційного відвідування від 27.12.2019 року № ХК7915/297/НП/АВ. Позивач не погодившись із винесеним приписом подав на нього скаргу. Листом від 13.01.2020 року №27/361/02.03/02-10/428 ГУ Держпраці в Харківській області повідомило позивача, що наведені у скарзі доводи не спростовують встановлених порушень, виявлених під час проведення заходу інспекційного відвідування, а тому припис про усунення виявлених порушень від 27.12.2019 року №ХК/7915/297/НП/АВ/П до акту інспекційного відвідування від 27.12.2019 року №ХК7915/297/НП/АВ залишено без змін. На підставі акту інспекційного відвідування від 27.12.2019 року № ХК7915/297/НП/АВ ГУ Держпраці в Харківській області винесено постанову про накладення штрафу уповноваженими посадовими особами від 31.01.2020 року № ХК7915/297/НП/АВ/П/ТД-ФС у розмірі 250.380,00 грн. на підставі абз. 2 ч. 2 ст. 265 КЗпП України. Не погоджуючись з оскаржуваною постановою ГУ Держпраці у Харківській області від 31.01.2020 року № ХК7915/297/НП/АВ/П/ТД-ФС, позивач звернувся до суду за захистом своїх порушених прав. Відповідно до ч.2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Згідно з п. 1 Положення про Державну службу України з питань праці, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 11.02.2016 року № 96, Державна служба України з питань праці є центральним органом виконавчої влади з питань нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю. Пунктом 7 цього Положення встановлено, що Держпраці здійснює свої повноваження безпосередньо та через утворені в установленому порядку територіальні органи. Відповідно до Положення про ГУ Держпраці у Харківській області, затвердженого наказом Державної служби України з питань праці від 03.08.2018 року № 84, ГУ Держпраці у Харківській області є територіальним органом Державної служби України з питань праці, що їй підпорядковується. Згідно зі ст. 1 Закону України «Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності» від 05.04.2007 року № 877-V (далі Закон № 877-V), заходи державного нагляду (контролю) - планові та позапланові заходи, які здійснюються шляхом проведення перевірок, ревізій, оглядів, обстежень та інших дій. Статтею 6 Закону № 877-V визначено, що підставою для здійснення позапланового заходу є, зокрема, звернення фізичної особи (фізичних осіб) про порушення, що спричинило шкоду її (їхнім) правам, законним інтересам, життю чи здоров`ю, навколишньому природному середовищу чи безпеці держави, з додаванням документів чи їх копій, що підтверджують такі порушення (за наявності). Позаплановий захід у такому разі здійснюється виключно за погодженням центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у відповідній сфері державного нагляду (контролю), або відповідного державного колегіального органу. Крім того, у абзаці 5 ч. 1 ст. 6 Закону № 877-V зазначено, що у такому разі перед початком здійснення позапланового заходу державного нагляду (контролю) посадові особи органів державного нагляду (контролю) зобов`язані пред`явити керівнику чи уповноваженій особі суб`єкта господарювання - юридичної особи, її відокремленого підрозділу, фізичній особі-підприємцю або уповноваженій ним особі, крім документів, передбачених цим Законом, додатково копію погодження центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у відповідній сфері державного нагляду (контролю), або відповідного державного колегіального органу на проведення такої перевірки. Як вбачається з вказаних вище норм, вони містять вказівку на те, що у випадку коли перевірка проводиться за зверненням особи, проведення такої перевірки повинно бути погоджене центральним органом виконавчої влади. Колегія суддів зауважує, що відповідачем не надано суду доказів погодження центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у відповідній сфері державного нагляду (контролю), або відповідного державного колегіального органу на проведення такої перевірки, з огляду на підставу проведення такої перевірки, що відповідно до приписів ст. 6 Закону № 877-V є передумовою здійснення позапланового заходу державного нагляду (контролю). Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом у постанові від 31.01.2019 року по справі № 809/799/17 та в ухвалі від 08.09.2020 року по справі № 280/5983/19. За приписами ч. 5 ст. 242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах верховного Суду. Колегія суддів зазначає, що за відсутність відповідного погодження центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику з питань нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю є самостійною підставою для визнання перевірки (інспекційного відвідування) незаконною, а прийнятих за її результатами рішень протиправним. Верховний Суд в постановах від 12.06.2018 року, 20.09.2018 року у справах №№ 821/597/17, 810/1438/17 відповідно висловив правову позицію, що акт отриманий в результаті перевірки, виходячи із положень допустимості доказів, закріплених частиною другою статті 74 КАС України, не може визнаватися допустимим доказом у справі, якщо він одержаний з порушенням порядку, встановленого законом. Рішення прийняте за наслідками незаконної перевірки на підставі акту перевірки, який є недопустимим доказом, не може вважатися правомірним та підлягає скасуванню. Колегія суддів зазначає, що порушення визначеного законом порядку здійснення певних процедур підриває основи правової держави та не може бути допустимим для існування в рамкам правового суспільства, оскільки руйнує правовий порядок в державі і створює умови для різного роду зловживань з боку суб`єктів владних повноважень і ставить їх у більш вигідне становище порівняно з фізичними чи юридичними особами. Таким чином, колегія суддів дійшла висновку, що відповідач, в даному випадку, діяв не в межах, визначених законодавством, чим вчинив протиправні дії щодо прав та інтересів позивача, які підлягають захисту, шляхом скасування постанови про застосування штрафу від 31.01.2020 року № ХК 7915/297/НП/АВ/П/ТД-ДС, оскільки вона, з огляду на встановлені у справі обставини, є незаконною. Статтею 265 КЗпП передбачено відповідальність юридичних та фізичних осіб - підприємців, які використовують найману працю, у вигляді штрафу в разі фактичного допуску працівника до роботи без оформлення трудового договору (контракту), оформлення працівника на неповний робочий час у разі фактичного виконання роботи повний робочий час, установлений на підприємстві, та виплати заробітної плати (винагороди) без нарахування та сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування та податків - у тридцятикратному розмірі мінімальної заробітної плати, встановленої законом на момент виявлення порушення, за кожного працівника, щодо якого скоєно порушення. За змістом наведеної норми відповідальність настає в разі, якщо особа виконує певні роботи чи здійснює окремі повноваження з відома, за дорученням та в інтересах, зокрема, фізичної особи-підприємця. При цьому, повинен бути встановлений факт використання фізичною особою-підприємцем найманої праці. Порядок накладення штрафів за порушення законодавства про працю та зайнятість населення затверджений постановою КМУ від 17.07.2013 року № 509 (далі - Порядок № 509) визначає механізм накладення на суб`єктів господарювання та роботодавців штрафів за порушення законодавства про працю та зайнятість населення, передбачених ч. 2 ст. 265 КЗпПУ та ч.ч. 2-7 ст. 53 Закону України «Про зайнятість населення». Відповідно до п. 2 Порядку № 509, однією з підстав для накладення штрафів є акт про виявлення під час перевірки суб`єкта господарювання або роботодавця ознак порушення законодавства про працю та/або зайнятість населення, складеного посадовою особою Держпраці чи її територіального органу. Отже, підставою для накладення штрафів є виявлені під час перевірки суб`єкта господарювання порушення законодавства про працю та/або зайнятість населення, зафіксовані в акті інспекційного відвідування. Колегією суддів встановлено, що підставою прийняття оскаржуваної постанови ГУ Держпраці у Харківській області від 31.01.2020 року № ХК7915/297/НП/АВ/П/ТД-ФС слугував акт інспекційного відвідування в якому зазначено, що позивачем при здійсненні своєї підприємницької діяльності за адресою: АДРЕСА_1 (виробництво паперової продукції), ФО-П ОСОБА_1 допущено до роботи двох працівників ОСОБА_2 та ОСОБА_3 без укладання з ними трудових договорів, оформлених наказом чи розпорядженням власника або уповноваженого ним органу та повідомлення центрального органу виконавчої влади з питань забезпечення формування та реалізації державної політики з адміністрування єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування про прийняття працівника на роботу, чим порушено приписи ч. 1 та 3 ст. 24 КЗпП України. В обґрунтування позовної заяви ФО-П ОСОБА_1 зазначає, що особи, які зазначені в акті інспекційного відвідування, а саме ОСОБА_2 та ОСОБА_3 не є працівниками позивача та вони не допускались фізичною особою - підприємцем до виконання трудових обов`язків, оскільки перебували в приміщенні позивача на підставі договорів підряду. Матеріалами справи встановлено, що відповідно до договіру підряду від 18.12.2019 року укладеного з гр. ОСОБА_3 (підрядник), відповідно до п. 2 якого, підрядник виконує сортування, перевірку та оформлення засобами та із матеріалів які надає замовник. Згідно п.п. 5.1 п. 5 даного договору виконання робіт підтверджується актом здачі приймання виконаних робіт. Крім того, між позивачем (замовник) та гр. ОСОБА_2 (підрядник) укладено договір підряду від 19.12.2019 року, за умовами якого підрядник виконує прибирання (миття) власними засобами. Матеріали для виконання робіт (вода, миючі засоби та ін.) надає Замовник. На підтвердження виконання умов вищевказаних договорів позивачем надано акти приймання передачі виконаної роботи, видаткові касові ордери та платіжні доручення щодо сплати позивачем єдиного внеску, військового збору та податку на доходи фізичних осіб (а.с. 31-53). Відповідно до ст. 21 КЗпП України трудовий договір є угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов`язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов`язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін. Цивільно-правовий договір - це угода між організацією (підприємством, установою тощо) і громадянином на виконання останнім певної роботи (а саме: договір підряду, договір доручення тощо), предметом якого є надання певного результату праці, але за цього виду договору не виникають трудові відносини, на які поширюється трудове законодавство. Відповідно до ч. 1 ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Згідно зі ч. 1 ст. 629 ЦК України договір є обов`язковим для виконання сторонами. Строком договору є час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов`язки відповідно до договору (ч. 1 ст. 631 ЦК України). Відповідно до ч. 1 ст. 901 ЦК України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов`язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов`язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором. Якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов`язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором (ч. 1 ст. 903 ЦК України). У цивільно-правових відносинах діє принцип свободи договору, тобто сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (ч. 1 ст. 627 ЦК України). Основною ознакою, що відрізняє цивільно-правові відносини від трудових, є те, що трудовим законодавством регулюється процес трудової діяльності, її організація. За цивільно-правовим договором процес організації трудової діяльності залишається за його межами, метою спірного договору є отримання певних послуг. Отже, за трудовим договором працівника приймають на роботу (посаду), включену до штату підприємства, для виконання певної роботи (певних функцій) за конкретною кваліфікацією, професією посадою. Працівникові гарантується заробітна плата, встановлені трудовим законодавством гарантії, пільги, компенсації тощо. При цьому за цивільно-правовим договором оплачується не процес праці, а її результати, отримання певних послуг. Договором також може бути передбачено попередню або поетапну оплату. Відповідно до пункту «а» ч. 3 ст. 56 Закону України «Про пенсійне забезпечення» робота за угодами цивільно-правового характеру за умови сплати страхових внесків зараховується до стажу роботи, що дає право на трудову пенсію. Таким чином, основною ознакою, яка відрізняє трудові відносини від цивільно-правових є те, що трудове законодавство регулює процес трудової діяльності, її організації, а за цивільно-правовим договором процес організації трудової діяльності залишається поза його межами, метою договору є отримання певного результату. Системно аналізуючи вищезазначені норми права, колегія суддів зазначає, що позивачем при здійсненні своєї господарської діяльності не допускались порушення ч. 3 ст. 24 КЗпП України. Вищевказана позиція суду узгоджується із висновками Верховного Суду викладеними у постанові від 03.12.2018 року по справі №200/9385/16. Відповідно до ч. 5 ст. 242 КАС України, суд при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Відповідно до положень ст. 72 КАС України, доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування (ст. 73 КАС України). Колегія суддів приходить до висновку, наданий відповідачем електронний відеозапис не містить інформацію щодо предмета доказування, оскільки не підтверджує обставин викладених в акті інспекційного відвідування. Таким чином, суд не вбачає наявності у позивача порушень ч.3 ст. 24 КЗпП України, викладені в оскаржуваній постанові факти не відповідають дійсності, оскільки відповідачем належними доказами не доведено, що ФО-П ОСОБА_1 при здійсненні підприємницької діяльності, використовував найману працю без офіційного оформлення трудових відносин. Відповідно до ч. 1 та 2 ст. 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст. 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. Враховуючи вищевикладене, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, що відповідачем не доведено правомірності оскаржуваної постанови про накладення штрафу від 31.01.2020 року № ХК7915/297/НП/АВ/П/ТД-ФС, складеної уповноваженими посадовими особами ГУ Держпраці в Харківській області. Відповідно до ст. 242 КАС України, рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. За приписами ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. На підставі викладеного, судова колегія вважає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, доводи апеляційної скарги спростовані наведеними вище обставинами та нормативно - правовим обґрунтуванням, у зв`язку з чим підстав для скасування рішення суду першої інстанції не вбачається. На підставі наведеного, керуючись ст. ст. 292, 293, 308, 315, 316, 321, 325 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, - П О С Т А Н О В И Л А: Апеляційну скаргу Головного управління Держпраці у Харківській області залишити без задоволення, а рішення Харківського окружного адміністративного суду від 17 березня 2020 року, - без змін. Постанова Другого апеляційного адміністративного суду набирає законної сили з дня її проголошення та може бути оскаржена в касаційному порядку на протязі тридцяти днів, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду. Головуючий суддя (підпис)Л.В. Мельнікова Судді(підпис) (підпис) А.О. Бегунц С.С. Рєзнікова Постанова у повному обсязі виготовлена і підписана 06 листопада 2020 року.