Постанова 4854 № 420/10642/20

П`ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ___________________________________________________________________________________ П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 29 вересня 2021 р.м.ОдесаСправа № 420/10642/20 Головуючий в 1 інстанції: Харченко Ю.В. П`ятий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: судді доповідачаКравця О.О. судді Домусчі С.Д. судді Коваля М.П. розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 07 червня 2021 року по справі № 420/10642/21, прийнятого в порядку спрощеного позовного провадження у складі судді Харченко Ю.В., за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області про зобов`язання вчинити певні дії,- ВСТАНОВИВ: І. КОРОТКИЙ ЗМІСТ ПОЗОВНИХ ВИМОГ І РІШЕННЯ СУДУ ПЕРШОЇ ІНСТАНЦІЇ: 15 жовтня 2020 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ГУ Пенсійного фонду України в Одеській області, в якому просив: зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області відновити з 01.10.2019р. виплату пенсії ОСОБА_1 ; провести перерахунок і виплату пенсії з урахуванням двох довідок про додатковий стаж 2 роки, 11 місяців і 6 днів на території РФ з дати звернення, 06.09.2011; відповідно до Постанови КМУ №251 зробити перерахунок пенсії з коефіцієнтом 1,11 з 01.05.2020 року і виплатити належні ОСОБА_1 1000грн. за квітень 2020р., оскільки розмір пенсії становить 3660,29грн., тобто менше 5000,00 грн.; всі виплати провести через рахунок ОСОБА_1 № НОМЕР_1 у банку Південний; всі виплати провести з урахуванням індексу інфляції аналогічно правової позиції ООАС по справі 2018р., відповідно до Законів України - №1058-VI, ст. 46, п.2 і №2050-ІІІ. Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 07 червня 2021 року позов був задоволений частково. Визнано протиправною бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області щодо не розгляду заяв ОСОБА_1 , а саме Заяви № 1 (доповнений стаж) про перерахунок пенсії від 20 лютого 2020 року та Заяви № 2 (поновлення пенсії) від 20 лютого 2020 року направлених до Київського відділу обслуговування громадян управління обслуговування громадян Головного Управління Пенсійного Фонду України в Одеській області. Зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області розглянути заяви ОСОБА_1 , а саме Заяви № 1 до Київського відділу обслуговування громадян управління обслуговування громадян Головного Управління Пенсійного Фонду України в Одеській області (доповнений стаж) про перерахунок пенсії від 20 лютого 2020 року та Заяви № 2 до Київського відділу обслуговування громадян управління обслуговування громадян Головного Управління Пенсійного Фонду України в Одеській області (поновлення пенсії) від 20 лютого 2020 року із врахуванням висновків суду викладених в цьому рішенні. В іншій частині позовних вимог - відмовлено. II. КОРОТКИЙ ЗМІСТ ВИМОГ АПЕЛЯЦІЙНОЇ СКАРГИ , УЗАГАЛЬНЕНІ ДОВОДИ АПЕЛЯНТА ТА ІНШИХ УЧАСНИКІВ АПЕЛЯЦІЙНОГО ПРОВАДЖЕННЯ: Не погоджуючись з рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 07 червня 2021 року позивач подав апеляційну скаргу, в якій вважає, що судом 1-ї інстанції було порушено норми матеріального та процесуального права та просив його скасувати і ухвалити нове рішення, яким позов задовольнити в повному обсязі. Вимоги апеляційної скарги апелянт, обґрунтовує тим, що Порядком подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсії відповідно до Закону, затвердженим постановою правління Пенсійного фонду України від 25.11.2005 №22-1 передбачено, що заява про поновлення виплати пенсії подається пенсіонером (опікуном, піклувальником) особисто до органу, що призначає пенсію, за місцем проживання (реєстрації). На думку апелянта, оскільки представник позивача не є законним представником позивача, а дії на підставі довіреності, що не передбачено Порядком, підстав для звернення за поновленням пенсії позивачу Вона не має. Виплату пенсії позивачу призупинено з 01.10.2019, оскільки позивачем не подано заяву про поновлення пенсії у встановлений чинним законодавством спосіб, що не прийнято до уваги судом першої станції. Отже, за умови особистого звернення позивача до Пенсійного органу з заявою про поновлення пенсії та поновлення пенсії, позивачу будуть нараховані виплати, передбачені діючим законодавством України. Апелянт також зазначив, що у разі підвищення розмірів пенсій (заробітних плат, стипендій), місяць, в якому відбулося підвищення, вважається базовим при обчисленні індексу споживчих цін і індексація грошових доходів громадян за цей місяць не проводиться. В подальшому, з наступного місяця здійснюється обчислення індексу споживчих цін наростаючим підсумком. Відповідно до п. 5 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, місяць, в якому відбулося підвищення пенсії вважається базовим і індексація грошових доходів не проводиться. Крім того, апелянт зазначає, що позивачем пропущений строк звернення до суду з позовною заявою III. ПРОЦЕДУРА АПЕЛЯЦІЙНОГО ПРОВАДЖЕННЯ: Ухвалою П`ятого апеляційного адміністративного суду від 15 липня 2021 року відкрито апеляційне провадження. Ухвалою П`ятого апеляційного адміністративного суду від 15 липня 2021 року призначено справу до розгляду в порядку письмового провадження. Апеляційний суд, заслухавши доповідача, вивчивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, вважає, що вона не підлягає задоволенню з наступних підстав: IV. ФАКТИЧНІ ОБСТАВИНИ СПРАВИ : Судом першої інстанції було встановлено, що позивачем засобами поштового зв`язку 21.02.2020 року та 22.02.2020 року направлено до Київського відділу обслуговування громадян управління обслуговування громадян Головного Управління Пенсійного Фонду України в Одеській області Заяву № 1 (доповнений стаж) про перерахунок пенсії від 20 лютого 2020 року (т.1 а/с 98) та Заяву № 2 (поновлення пенсії) від 20 лютого 2020 року (Т.1 а/с 99). В подальшому позивач отримав копії листів пенсійного фонду від 12.02.2020 № 777-698/КО-02/8-1500/20 (Т.1 а/с 143-144), від 18.03.2020 № 2131-2044/КО-02/8-1500/20 (Т.1 а/с 145-146), від 16.04.2020 № 2886-2761/Ш-02/8-1500/20 (Т.1 а/с 147-148) та від 17.04.2020 № 2916-2756/Ц-04/8-1500/20 (Т.1 а/с 149), в яких зазначено про припинення виплати пенсії у відповідності до вимоги Кабінету Міністрів України № 1596 та роз`яснено про необхідність особистого звернення з відповідною заявою. Крім того, з матеріалів справи вбачається, що позивач неодноразово звертався з електронними листами до пенсійного органу та отримував відповіді аналогічного змісту. Разом з тим, станом на дату звернення з цим позовом до суду виплата пенсії позивачу не поновлена, а також не здійснено її перерахунок у відповідності до заяв позивача від 20 лютого 2020 року, у зв`язку з чим, позивач звернувся з цим позовом до суду. V. РЕЛЕВАНТНІ ДЖЕРЕЛА ПРАВА(в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) ТА ОЦІНКА СУДУ : Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, у межах повноважень та способом, передбаченими Конституцією та законами України. Відповідно до статті 22 Конституції України права і свободи людини та громадянина, закріплені цією Конституцією, не є вичерпними. Конституційні права і свободи гарантуються й не можуть бути скасовані. Під час прийняття нових законів або внесення змін до чинних законів не допускається звуження змісту й обсягу наявних прав і свобод. Відповідно до положень статті 24 Конституції України, громадяни мають рівні конституційні права і свободи та є рівними перед законом. Не може бути привілеїв чи обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками. Відповідно до частини першої статті 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Закон України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» від 09 липня 2003 року № 1058-IV (далі Закон № 1058-IV) визначає принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел, передбачених цим Законом. Статтею 8 Закону № 1058-IV закріплено право громадян на отримання пенсійних виплат та соціальних послуг. Відповідно до пункту 1 частини 1 цієї статті право на отримання пенсій та соціальних послуг із солідарної системи мають громадяни України, які застраховані згідно із цим Законом та досягли встановленого цим Законом пенсійного віку чи визнані особами з інвалідністю в установленому законодавством порядку і мають необхідний для призначення відповідного виду пенсії страховий стаж, а в разі смерті цих осіб - члени їхніх сімей, зазначені у статті 36 цього Закону, та інші особи, передбачені цим Законом. Частиною 3 статті 2 Протоколу № 4 Конвенції про захист прав і основних свобод людини визначено, що кожна людина має право на вільне пересування і свободу вибору місця проживання. Кожна людина має право залишати будь-яку країну, включаючи свою власну. Відповідно до частини 2 статті 2 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» реєстрація міста проживання чи міста перебування особи або її відсутність не може бути умовою реалізації прав і свобод, передбачених Конституцією, законами чи міжнародними договорами України, або підставою для їх обмеження. Статтею 44 Закону № 1058-IV встановлено порядок звернення за призначенням (перерахунком) пенсії, відповідно до якого, заява про призначення (перерахунок) пенсії та необхідні документи подаються до територіального органу Пенсійного фонду або до уповноваженого ним органу чи уповноваженій особі в порядку, визначеному правлінням Пенсійного фонду за погодженням із центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сферах трудових відносин, соціального захисту населення, особисто або через представника, який діє на підставі виданої йому довіреності, посвідченої нотаріально. Частиною 5 статті 45 цього Закону визначено, що документи про призначення (перерахунок) пенсії розглядає територіальний орган Пенсійного фонду та не пізніше 10 днів з дня їх надходження приймає рішення про призначення (перерахунок) або про відмову в призначенні (перерахунку) пенсії. Згідно з пунктом 2 частини 1 статті 49 Закону № 1058-IV виплата пенсії за рішенням територіальних органів ПФУ або за рішенням суду припиняється на весь час проживання за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України. Згідно зі статтею 51 цього Закону у разі виїзду пенсіонера на постійне місце проживання за кордон пенсія, призначена в Україні, за заявою пенсіонера може бути виплачена йому за шість місяців наперед перед від`їздом, рахуючи з місяця, що настає за місяцем зняття з обліку за місцем постійного проживання. Під час перебування за кордоном пенсія виплачується в тому разі, якщо це передбачено міжнародним договором України, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України. Рішенням Конституційного Суду України від 07.10.2009 № 25-рп/2009 пункт 2 частини першої статті 49, друге речення статті 51 Закону № 1058-ІV щодо припинення виплати пенсії на весь час проживання (перебування) пенсіонера за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України, визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційним). Зазначені положення Закону № 1058-ІV втратили чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення. Як зазначено в Рішенні № 25-рп/2009 оспорюваними нормами Закону № 1058-ІV держава, всупереч конституційним гарантіям соціального захисту для всіх осіб, право на соціальний захист поставила в залежність від факту укладення Україною з відповідною державою міжнародного договору з питань пенсійного забезпечення. Таким чином, держава всупереч конституційним гарантіям соціального захисту для всіх осіб, що мають право на отримання пенсії у старості, на законодавчому рівні позбавила цього права пенсіонерів у тих випадках, коли вони обрали постійним місцем проживання країну, з якою не укладено відповідного договору. Виходячи із правової, соціальної природи пенсій право громадянина на одержання призначеної йому пенсії не може пов`язуватися з такою умовою, як постійне проживання в Україні; держава відповідно до конституційних принципів зобов`язана гарантувати це право незалежно від того, де проживає особа, якій призначена пенсія, в Україні чи за її межами. Питання щодо подання та оформлення документів для призначення пенсій урегульовано Порядком подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», затвердженим постановою правління ПФУ 25 листопада 2005 року № 22-1 (зареєстровано в Міністерстві юстиції України 27 грудня 2005 року за № 1566/11846) (далі Порядок). Пунктом 1.1 Порядку передбачено, що заява про призначення пенсії непрацюючим особам, а також членам сім`ї у зв`язку з втратою годувальника подається заявником особисто або через представника, який діє на підставі виданої йому довіреності, посвідченої нотаріально, безпосередньо до управління Пенсійного фонду України у районі, місті, районі у місті, об`єднаного управління (далі - орган, що призначає пенсію) за місцем проживання (реєстрації). Відповідно до пункту 1.5 Порядку № 22-1 заява про переведення з одного виду пенсії на інший, про перерахунок пенсії, про виплату пенсії у зв`язку з виїздом на постійне місце проживання за кордон, поновлення виплати пенсії, про припинення перерахування пенсії на банківський рахунок та отримання пенсії за місцем фактичного проживання, про виплату частини пенсії на непрацездатних членів сім`ї особи, яка перебуває на повному державному утриманні, про виплату пенсії за довіреністю, термін дії якої більше одного року, через кожний рік дії такої довіреності, подається пенсіонером особисто або його законним представником до органу, що призначає пенсію, за місцем перебування на обліку як одержувача пенсії, а пенсіонерами, які зареєстровані на території Автономної Республіки Крим та м. Севастополя і не отримують пенсії від уповноважених органів Російської Федерації, - до органу, що призначає пенсію, визначеного Пенсійним фондом України. При цьому у заяві про виплату частини пенсії непрацездатним членам сім`ї особи, яка знаходиться на повному державному утриманні, вказується адреса одержувача цієї частини пенсії. Пунктом 4.10 Порядку № 22-1 передбачено, що не пізніше 10 днів після надходження всіх необхідних документів для виплати пенсії орган, що призначає пенсію, повинен їх розглянути та прийняти відповідне рішення, яке оформлюється розпорядженням. Надані документи та заява зберігаються в пенсійній справі. Згідно з частиною другою статті 49 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» поновлення виплати пенсії здійснюється за рішенням територіального органу Пенсійного фонду протягом 10 днів після з`ясування обставин та наявності умов для відновлення її виплати. Виплата пенсії поновлюється в порядку, передбаченому частиною третьою статті 35 та статтею 46 цього Закону. Європейська Конвенція про захист прав людини та основоположних свобод від 04.11.1950 року (надалі - Конвенція) , була ратифікована Законом України N 475/97-ВР від 17.07.97, та відповідно до ст.9 Конституції України є частиною національного законодавства. Згідно ч.1 ст.6 Конвенції , кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення. Згідно статті 1 Першого протоколу до Конвенції , кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений свого майна інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом або загальними принципами міжнародного права. Проте попередні положення жодним чином не обмежують право держави вводити в дію такі закони, які, на її думку, є необхідними для здійснення контролю за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів. Отже, вищевказана норма гарантує захист права на мирне володіння майном особи, яка законним шляхом, добросовісно набула майно у власність, і в оцінці дотримання "справедливого балансу" в питаннях позбавлення майна мають значення обставини, за яких майно було набуте у власність, поведінка особи, з власності якої майно витребовується. Відповідно до ст.8 Конституції України, ст.6 КАС України та ч.1 ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» від 23.02.2006 року ,суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого зокрема людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. застосовує цей принцип з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини. Першим і найголовнішим правилом статті 1 Першого протоколу є те, що будь-яке втручання державних органів у право на мирне володіння майном має бути законним і повинно переслідувати легітимну мету "в інтересах суспільства". Будь-яке втручання також повинно бути пропорційним по відношенню до переслідуваної мети. Іншими словами, має бути забезпечено "справедливий баланс" між загальними інтересами суспільства та обов`язком захисту основоположних прав конкретної особи. Необхідного балансу не буде досягнуто, якщо на відповідну особу або осіб буде покладено особистий та надмірний тягар (див., серед багатьох інших джерел, рішення у справі "Колишній Король Греції та інші проти Греції" (Former King of Greece and Others v. Greece) [ВП], заява № 25701/94, пп. 79 та 82, ЄСПЛ 2000-XII). Поняття «майно» в першій частині статті 1 Першого протоколу має автономне значення, яке не обмежується правом власності на фізичні речі та є незалежним від формальної класифікації в національному законодавстві. Певні інші права та інтереси, що складають активи, наприклад, борги, можуть також вважатися «майновими правами» і, відповідно, «майном» у розумінні цього положення. Питання, що має бути розглянуто, полягає у тому, чи надавали заявнику обставини справи, розглянуті в цілому, право на інтерес, який по суті захищається статтею 1 Першого протоколу (див. рішення щодо прийнятності у справі «Броньовські проти Польщі» (Broniowski v. Poland) [ВП], заява №31443/96, пункт 98, ECHR 2002-X). Держава на власний розсуд визначає, які доплати надавати своїм працівникам із державного бюджету. Держава може ввести, призупинити або припинити їх виплату, вносячи відповідні законодавчі зміни. Однак, якщо законодавча норма, яка передбачає певні доплати, є чинною, а передбачені умови - дотриманими, державні органи не можуть відмовляти у їх наданні, доки законодавче положення залишається чинним (див. рішення у справі "Кечко проти України» (Kechko v. Ukraine), згадане вище, пункт 23). За певних обставин "легітимне очікування" на отримання "активу" також може захищатися ст. 1 Першого протоколу до Конвенції. Так, якщо суть вимоги особи пов`язана з майновим правом, особа, якій воно надане, може вважатися такою, що має "легітимне очікування", якщо для такого права у національному законодавстві існує достатнє підґрунтя (див. mutatis mutandis рішення у справі "Суханов та Ільченко проти України" від 26 червня 2014 року (Sukhanov and Ilchenko v. Ukraine, заяви №68385/10 та №71378/10, §35)). Тлумачення та застосування національного законодавства є прерогативою національних органів. Суд, однак, зобов`язаний переконатися в тому, що спосіб, в який тлумачиться і застосовується національне законодавство, призводить до наслідків, сумісних з принципами Конвенції з точки зору тлумачення їх у світлі практики Суду (див. рішення у справі "Скордіно проти Італії"(Scordino v. Italy) (№ 1) [ВП], № 36813/97, пункти 190 та 191, ECHR 2006-V та п.52 Рішення Європейського Суду з прав людини у справі "Щокін проти України" (заяви №№ 23759/03 та 37943/06), від 14 жовтня 2010року, яке набуло статусу остаточного 14 січня 2011року ). Державні органи, які не впроваджують або не дотримуються своїх власних процедур, не повинні мати можливість отримувати вигоду від своїх протиправних дій або уникати виконання своїх обов`язків (див. зазначене вище рішення у справі "Лелас проти Хорватії" (Lelas v. Croatia), п. 74). Ризик будь-якої помилки державного органу повинен покладатися на саму державу, а помилки не можуть виправлятися за рахунок осіб, яких вони стосуються (див., серед інших джерел, mutatis mutandis, зазначене вище рішення у справі "Пінкова та Пінк проти Чеської Республіки" (Pincova and Pincv. The Czech Republic), п. 58, а також рішення у справі "Ґаші проти Хорватії" (Gashi v. Croatia), заява № 32457/05, п. 40, від 13 грудня 2007 року, та у справі "Трґо проти Хорватії" (Trgo v. Croatia), заява № 35298/04, п. 67, від 11 червня 2009 року, також Рішення у справі "Рисовський проти України" (Rysovskyy v. Ukraine) від 20 жовтня 2011 року, заява № 29979/04, п.71). Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (див. рішення ЄСПЛ у справі Суомінен проти Фінляндії (Suominen v. Finland), № 37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року). Зміст зобов`язань Договірних держав за статтею 13 Конвенції ( 995_004 ) залежить від характеру поданої заявником скарги; "ефективність" "засобу юридичного захисту" у значенні цієї статті не залежить від визначеності сприятливого для заявника результату. Водночас засіб юридичного захисту, якого вимагає стаття 13, має бути "ефективним" як з практичної, так і з правової точки зору, тобто таким, що або запобігає стверджуваному порушенню чи його повторенню в подальшому, або забезпечує адекватне відшкодування за те чи інше порушення, яке вже відбулося. Навіть якщо якийсь окремий засіб юридичного захисту сам по собі не задовольняє вимоги статті 13, задоволення її вимог може забезпечуватися за допомогою сукупності засобів юридичного захисту, передбачених національним законодавством (див. згадане вище рішення у справі Кудли, пп. 157-158; та рішення у справі "Вассерман проти Росії" (N 2) (Wasserman v. Russia) (no. 2), N 21071/05, п. 45, від 10 квітня 2008 року). (1) Оцінка аргументів учасників справи і висновку суду першої інстанції Суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права (ч.1-2 ст.308 КАС України, в редакції Закону на момент вчинення процесуальної дії). Надаючи оцінку правомірності дій та рішень органів владних повноважень, суд керується критеріями, закріпленими у статті 2 КАС України (в цьому випадку й далі - у редакції, чинній на момент звернення позивача до суду і розгляду справи), встановлюючи при цьому чи прийняті (вчинені) ним рішення (дії): на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку. З системного аналізу вищенаведених правових норм вбачається, що кожен громадянин України, включаючи пенсіонерів, має право на вибір свого місця проживання, зі збереженням усіх конституційних прав. Тобто, проживаючи в США громадянин України, має такі ж самі конституційні права, як і інші громадяни України, так як Конституція України та пенсійне законодавство України не допускає обмеження права на соціальний захист, зокрема, права на отримання пенсії, за ознакою місця проживання громадянина України. Таким чином, виходячи із правової та соціальної природи пенсійного забезпечення, право громадянина на призначення йому пенсії не може пов`язуватися з такою умовою, як постійне проживання в Україні. Апеляційний суд також зазначає, що норми законодавства містять положення, що дозволяють звернення пенсіонера з заявою про поновлення, перерахунок виплати пенсій не особисто, а через представника. Тобто, під особистим зверненням пенсіонера, слід розуміти особисте підписання пенсіонером заяви про виплату пенсії, а не фізичне переміщення цієї особистої заяви пенсіонера до канцелярії чи приймальної відповідача. При цьому, доводи апелянта про те, що особисто підписана заява пенсіонера може бути передана в пенсійний фонд тільки ним особисто, звужує конституційне право на звернення за допомогою через уповноваженого представника відповідно до Закону України Про звернення громадян, та взагалі унеможливлює право пенсіонера, який проживає за кордоном, на поновлення пенсії. Крім того апеляційний суд вважає, що у даному випадку зазначені тлумачення норм права звужують право позивача на пенсію у порівнянні з нормами, викладеними у спеціальному Законі України Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування, що має вищу юридичну силу. Отже, законом передбачено можливість подачі заяви як особисто пенсіонером, так і його уповноваженим представником, при цьому, відсутні вказівки на те, що останній повинен звертатися до органу ПФУ особисто та позбавлений можливості надіслати заяву та належні документи поштою. Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 20.02.2018 року у справі № 757/12134/14-а. Отже, після отримання відповідної заяви від позивача про поновлення виплати пенсії відповідач повинен був розглянути цю заяву та прийняти мотивоване рішення, у разі необхідності - у відповідності з вимогами пункту 4-2 Порядку №22-1 вимагати від підприємств, установ та організацій, фізичних осіб дооформлення у тримісячний строк з дня подання заяви прийнятих і подання додаткових документів, передбачених законодавством. Як встановлено судами 1-ої та апеляційної інстанції , позивачем засобами поштового зв`язку 21.02.2020 року та 22.02.2020 року направлено до Київського відділу обслуговування громадян управління обслуговування громадян Головного Управління Пенсійного Фонду України в Одеській області Заяву № 1 (доповнений стаж) про перерахунок пенсії від 20 лютого 2020 року та Заяву № 2 (поновлення пенсії) від 20 лютого 2020 року. Проте, мотивоване рішення відповідачем не приймалось, що свідчить про недотримання ним встановленого законодавством порядку вирішення питання про поновлення виплати пенсії та про перерахунок пенсії з урахуванням довідок про додатковий стаж. Отже, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про допущення відповідачем бездіяльності щодо не розгляду заяв позивача від 20 лютого 2020 року про поновлення виплати пенсії та перерахунок згідно додаткових довідок чим порушено конституційні права позивача на пенсійне забезпечення. В даному випадку належним способом захисту позивача у спірних відносинах є зобов`язання відповідача розглянути заяви позивача направлені до Київського відділу обслуговування громадян управління обслуговування громадян Головного Управління Пенсійного Фонду України в Одеській області, а саме Заяву № 1 (доповнений стаж) про перерахунок пенсії від 20 лютого 2020 року та Заяву № 2 (поновлення пенсії) від 20 лютого 2020 року й прийняти відповідне рішення із урахуванням висновків суду викладених в цьому рішенні. Разом з тим, позовні вимоги щодо проведення перерахунку пенсії відповідно до Постанови КМУ №251 з коефіцієнтом 1,11 з 01.05.2020 року; виплата 1000 грн. за квітень 2020р., виплати з урахуванням індексу інфляції, відповідно до Законів України - №1058-VI, ст. 46, п.2 і №2050-ІІІ є похідними від вимог позивача про зобов`язання відповідача поновити пенсію та здійснити перерахунок, а отже враховуючи, що відповідачем не було розглянуто заяви позивача про поновлення виплати пенсії та здійснення її перерахунку такі вимоги є передчасними. Апеляційний суд також відхиляє доводи апелянта щодо пропуску позивачем строку звернення до суду з позовною заявою, оскільки норми ст.122 КАС не підлягають застосуванню до спорів, які виникли у зв`язку виплатою недоплаченої суми пенсії. Зважаючи на те, що непроведення виплати належної суми пенсії позивачу відбулося з вини держави в особі її компетентних органів, виплати недоплаченої суми пенсії має проводитися без обмеження будь-яким строком. Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 24.11.2020 року по справі № 815/460/18. Доводи апеляційної скарги не спростовують висновки суду першої інстанції і апеляційним судом відхиляються за необґрунтованістю. (2) Висновки апеляційного суду: Судом 1-ої інстанції повно з`ясовані обставини, що мають значення для справи, висновки, викладених у рішенні суду першої інстанції, відповідають обставинам справи, правильно застосовані та додержані норми матеріального та процесуального права, справу розглянуто повноважним складом суду, суд не приймав рішення про права, свободи, інтереси та (або) обов`язки осіб, які не були залучені до участі у справі, судове рішення прийнятне та підписано суддею, який зазначений у судовому рішенні. Апеляційний суд доходить до висновку, щодо відсутності підстав для задоволення апеляційної скарги , та зміни чи скасування рішення суду 1-ої інстанції, а також вважає, що відсутні підстави для зміни розподілу судових витрат. Керуючись ст.8,19,55 Конституції України, ст. 6 та ст. 1 Першого протоколу Європейської Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод від 04.11.1950 року, ст. 3, 6, 7, 242, 292, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328 КАС України, суд апеляційної інстанції,

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області залишити без задоволення, а рішення Одеського окружного адміністративного суду від 07 червня 2021 року без змін. Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дати її підписання та не підлягає оскарженню в касаційному порядку, крім випадків, встановлених ст.328 КАС України. Повне судове рішення складене та підписане 29 вересня 2021 року. Головуючий суддя О.О. Кравець Суддя С.Д. Домусчі Суддя М.П. Коваль