Постанова 4854 № 420/13481/21

П`ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ___________________________________________________________________________________ П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 14 грудня 2021 р.м.ОдесаСправа № 420/13481/21 Головуючий в 1 інстанції: Аракелян М.М. П`ятий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: судді доповідачаКравця О.О. судді Зуєвої Л.Є. судді Коваля М.П. розглянувши у порядку письмового провадження апеляційну скаргу Головного управління ДПС в Одеській області на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 08 жовтня 2021 року по справі №420/13481/21, прийнятого в порядку спрощеного позовного провадження без виклику осіб в порядку письмового провадження у складі судді Аракелян М.М., за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Південна Житниця» до Головного управління ДПС в Одеській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення, ВСТАНОВИВ: І. КОРОТКИЙ ЗМІСТ ПОЗОВНИХ ВИМОГ І РІШЕННЯ СУДУ ПЕРШОЇ ІНСТАНЦІЇ: 30 липня 2021 року ТОВ «Південна Житниця» звернулось до суду з позовом до ГУ ДПС в Одеській області, в якому просило визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення форми «Р» від 24.03.2021 року №6641/15-32-18-11-21. Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 08 жовтня 2021 року позов був задоволений. II. КОРОТКИЙ ЗМІСТ ВИМОГ АПЕЛЯЦІЙНОЇ СКАРГИ , УЗАГАЛЬНЕНІ ДОВОДИ АПЕЛЯНТА ТА ІНШИХ УЧАСНИКІВ АПЕЛЯЦІЙНОГО ПРОВАДЖЕННЯ: Не погоджуючись з рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 08 жовтня 2021 року ГУ ДПС в Одеській області подало апеляційну скаргу, в якій вважає, що судом 1-ї інстанції було порушено норми матеріального та процесуального права та просив його скасувати і ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову. Вимоги апеляційної скарги апелянт, обґрунтовує тим, що за результатами камеральної перевірки складено акт від 19.02.2021 року № 2574/15-32-18-10-19/42779594. У висновках акту перевірки зазначено, що ТОВ «ПІВДЕННА ЖИТНИЦЯ» при складанні декларації з ПДВ за січень 2021 порушено норми п. 200.1 та 200.4 ст. 200 ПК України, Розділу V Порядку заповнення і подання податкової звітності з податку на додану вартість, що в свою чергу призвело до заниження позитивного значення різниці між сумою податкового зобов`язання та сумою податкового кредиту поточного звітного (податкового) періоду, яке сплачується до державного бюджету на суму 375 801 грн. та до завищення суми від`ємного значення, яке зараховується до складу податкового кредиту наступного звітного (податкового) періоду на 250 292 грн. Апелянт зазначає, що на підставі зазначеного акту перевірки Головним управлінням ДПС в Одеській області було прийнято податкове повідомлення-рішення Форми «Р» від 24.03.2021 року № 6641/15-32-18-11-21 щодо донарахування грошового зобов`язання з податку на додану вартість в сумі 375801,0 грн. та застосування штрафних (фінансових) санкцій в сумі 93950,25 грн. Актом перевірки встановлено, що згідно з даними АІС «Податковий блок» ТОВ «ПІВДЕННА ЖИТНИЦЯ» за звітний (податковий період) січень 2021 року засобами електронного зв`язку було подано подано уточнюючий розрахунок податкових зобов`язань з податку на додану вартість у зв`язку з виправленням самостійно виправлених помилок (подано до декларації з ПДВ за звітний податковий період листопад 2020 року) від 20.01.2021 №9003203401 з додатками. Також апелянт зазначив, що за результатами аналізу даних зазначеного уточнюючого розрахунку встановлено, що до графи 5 рядка 16.2 розділу II Податковий кредит «збільшено/зменшено залишок від`ємного значення за результатами поданих уточнюючих розрахунків» платником включено суму 626 093,0. Але згідно з даними АІС «Податковий блок» будь який уточнюючий розрахунок податкових зобов`язань з податку на додану вартість у зв`язку з виправленням самостійно виправлених помилок за січень 2021 року на суму 626 093 грн,що призвело до заниження позитивного значення різниці між сумою податкового зобов`язання та сумою податкового кредиту поточного звітного ( податкового) періоду, яке сплачується до державного бюджету на суму 375 801 грн та завищення суми від`ємного значення, що зараховується до складу податкового кредиту наступного податкового періоду на суму ПДВ 250 292 грн. Також перевіркою встановлено порушення ТОВ «ПІВДЕННА ЖИТНИЦЯ» вимог п. 200.1 та п.200.4, ст.200 Податкового кодексу України в результаті чого завищено суму від`ємного значення, що зараховується до складу податкового кредиту наступного податкового періоду на суму ПДВ 250 292 грн. Апелянт вказує на те, що у скарзі платника податків на податкове повідомлення -рішення Форми «Р» від 24.03.2021 року № 6641/15-32-18-11-21 відсутня позиція щодо незгоди з вищевказаними порушеннями. Апелянт також зауважив, що ГУ ДПС в Одеській області листом від 09.06.2021 року №16743/6/15-32-18-11-07 повідомлено ТОВ «ПІВДЕННА ЖИТНИЦЯ», що у зв`язку з технічною помилкою, акт про результати камеральної перевірки даних, задекларованих у податковій звітності з податку на додану вартість за січень 2021 року вважати чинним за номером №2574/15-32-18-10-10/42779594 від 19.02.2021 року. На підставі даного акта перевірки, контролюючим органом було прийнято податкові повідомлення-рішення Форми «Р» 24.03.2021 року № 6641/15-32-18-11-21 щодо донарахування грошового зобов`язання з податку на додану вартість в сумі 375801,0 та застосування штрафних (фінансових) санкцій 93950,25 грн. На думку апелянта, контролюючим органом дотримано вимог законодавства, щодо проведення камеральної перевірки податкової звітності з податку на додану вартість позивача. 06.12.2021 року від позивача надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому вказує на законність та обґрунтованість рішення суду 1-ї інстанції, просить залишити його без змін, а апеляційну скаргу без задоволення. III. ПРОЦЕДУРА АПЕЛЯЦІЙНОГО ПРОВАДЖЕННЯ: Ухвалою П`ятого апеляційного адміністративного суду від 12 листопада 2021 року апеляційну скаргу було залишено без руху. Ухвалою П`ятого апеляційного адміністративного суду від 24 листопада 2021 року відкрито апеляційне провадження. Ухвалою П`ятого апеляційного адміністративного суду від 24 листопада 2021 року призначено справу до розгляду у відкритому судовому засіданні. Особи, що беруть участь у справі, про час і місце судового розгляду були сповіщені належним чином відповідно до ст.124 -127 КАС України, представник позивача надав заяву про розгляд справи у письмовому провадженні, відповідач до судового засідання не з`явився , про причини неявки суду не повідомив, а тому апеляційний суд вважає причини неявки неповажними та в порядку ст.311 КАС України продовжує розгляд справи в порядку письмового провадження . Апеляційний суд, заслухавши доповідача, вивчивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, вважає, що вона не підлягає задоволенню з наступних підстав: IV. ФАКТИЧНІ ОБСТАВИНИ СПРАВИ : Судом першої інстанції було встановлено, що Головним управлінням ДПС в Одеській області на підставі пп. 20.1.4 п.20.1 ст.20 розділу І та відповідно статті 76 глави 8 розділу II Податкового кодексу України проведено камеральну перевірку податкової звітності Товариства з обмеженою відповідальністю «ПІВДЕННА ЖИТНИЦЯ» з податку на додану вартість за грудень 2020 року та складено Акт перевірки від 19.02.2021 № 2574/15-32-18-10-19/42779594 (а/с 10-12). У акті перевірки податковий орган дійшов висновку про заниження суми від`ємного значення, що зараховується до складу податкового кредиту наступного періоду на 626093 грн. в порушення вимог п.200.4 ст.200 ПК України. На підставі Акта перевірки 2574/15-32-18-10-19/42779594 , ГУ ДПС в Одеській області було прийнято податкове повідомлення-рішення форми "Р" від 24.03.2021 р. № 6641/15-32-18-11-21 (а/с 8), яким із посиланням на п.п.54.3.2. п.54.3, ст. 54, п. 58.1 ст. 58 ПК та пп. 16.1.2,16.1.4 п. 16.1. ст. 16, пп. 36.3., 36.5. ст. 36, пп. 109.1. ст. 109, п, 123.2 ст. 123 ПК Товариству було збільшено суму грошового зобов`язання за платежем податок на додану вартість із вироблених в Україні товарів (робіт, послуг) на 469 751 гривню 25 копійок, в тому числі за податковими зобов`язаннями на 375 801 гривню 00 копійок та за штрафними санкціями на 93 950 гривень 25 копійок у зв`язку із порушенням п.п.200.1, 200.4 ст.200 ПК України. Не погодившись з сумою грошового зобов`язання, визначеного в податковому повідомленні - рішенні, позивач звернувся до Державної податкової служби України зі Скаргою за виx. № 06/04/21-1 від 06.04.2021 року (а/с 13-15). Рішенням № 15365/6/99-06-01-05-06 від 07.07.2021 року про результати розгляду скарги вказане податкове повідомлення-рішення залишено без змін, а скаргу - без задоволення (а/с 16-18). V. РЕЛЕВАНТНІ ДЖЕРЕЛА ПРАВА(в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) ТА ОЦІНКА СУДУ : Частиною 2 статті 19 Конституції України визначено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Відповідно до ст. 55 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом, кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб. Відповідно до п. 1.1. ст. 1 Податкового кодексу України, Податковий кодекс України регулює відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов`язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов`язки їх посадових осіб під час адміністрування податків та зборів, а також відповідальність за порушення податкового законодавства. Відповідно до п. 3.1. ст. 3 Податкового кодексу України, податкове законодавство України складається з Конституції України; цього Кодексу; Митного кодексу України та інших законів з питань митної справи у частині регулювання правовідносин, що виникають у зв`язку з оподаткуванням митом операцій з переміщення товарів через митний кордон України (далі - законами з питань митної справи); чинних міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України і якими регулюються питання оподаткування; нормативно-правових актів, прийнятих на підставі та на виконання цього Кодексу та законів з питань митної справи; рішень Верховної Ради Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування з питань місцевих податків та зборів, прийнятих за правилами, встановленими цим Кодексом. Види та порядок проведення перевірок врегульовано Главою 8 «Перевірки» Податкового кодексу України. Відповідно до п. 75.1. ст. 75 Податкового кодексу України, контролюючі органи мають право проводити камеральні, документальні (планові або позапланові; виїзні або невиїзні) та фактичні перевірки. Відповідно до п. 44.1 ст. 44 ПКУ, платники податків зобов`язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов`язаних з визначенням об`єктів оподаткування та/або податкових зобов`язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов`язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством. Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту. У випадках, передбачених статтею 216 Цивільного кодексу України, платники податків мають право вносити відповідні зміни до податкової звітності у порядку, визначеному статтею 50 ПКУ. Відповідно до п. 46.1 ст. 46 ПКУ податкова декларація, розрахунок, звіт (далі - податкова декларація) - документ, що подається платником податків (у тому числі відокремленим підрозділом у випадках, визначених цим Кодексом) контролюючому органу у строки, встановлені законом, на підставі якого здійснюється нарахування та/або сплата податкового зобов`язання або відображаються обсяги операції (операцій), доходів (прибутків), щодо яких податковим та митним законодавством передбачено звільнення платника податку від обов`язку нарахування і сплати податку і збору, чи документ, що свідчить про суми доходу, нарахованого (виплаченого) на користь платників податків - фізичних осіб, суми утриманого та/або сплаченого податку. Відповідно до п. 192.1 ст. 192 ПКУ, розрахунок коригування до податкової накладної складається також у випадку виправлення помилок, допущених при складанні податкової накладної, у тому числі не пов`язаних із зміною суми компенсації вартості товарів/послуг. Постачальник має право зменшити суму податкових зобов`язань лише після реєстрації в Єдиному реєстрі податкових накладних розрахунку коригування до податкової накладної згідно вимог Порядку № 21: - у р. 1.1 декларації вказуються дані операцій на митній території України, що оподатковуються за основною ставкою, крім ввезення товарів на митну територію України. - у рядку 4.1 вказується сума податкового зобов`язання, нарахована протягом звітного періоду та у рядку 4.1.1 коригування за такими операціями відповідно до пункту 198.5 статті 198 та пункту 199.1 статті 199 Кодексу, за операціями, що оподатковуються за основною ставкою. - коригування податкових зобов`язань, крім випадків, передбачених цим Порядком, відображається у рядках 7 та

8. Відповідно до п. 201.1. ст. 201 ПКУ, на дату виникнення податкових зобов`язань платник податку зобов`язаний скласти податкову накладну в електронній формі з дотриманням умови щодо реєстрації у порядку, визначеному законодавством, кваліфікованого електронного підпису уповноваженої платником особи та зареєструвати її в Єдиному реєстрі податкових накладних у встановлений цим Кодексом термін. Згідно з п.201.10 ст.201 ПКУ, при здійсненні операцій з постачання товарів/послуг платник податку - продавець товарів/послуг зобов`язаний в установлені терміни скласти податкову накладну, зареєструвати її в Єдиному реєстрі податкових накладних та надати покупцю за його вимогою. Податкова накладна, складена та зареєстрована в Єдиному реєстрі податкових накладних платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, є для покупця таких товарів/послуг підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту. Податкова накладна та/або розрахунок коригування до неї, складені та зареєстровані після 1 липня 2017 року в Єдиному реєстрі податкових накладних платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, є для покупця таких товарів/послуг достатньою підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту, та не потребує будь-якого іншого додаткового підтвердження. З метою отримання продавцем зареєстрованого в Єдиному реєстрі податкових накладних розрахунку коригування, що підлягає реєстрації в Єдиному реєстрі податкових накладних покупцем, такий продавець надсилає в електронному вигляді запит до Єдиного реєстру податкових накладних, за яким отримує в електронному вигляді повідомлення про реєстрацію розрахунку коригування в Єдиному реєстрі податкових накладних та розрахунок коригування в електронному вигляді. Такий розрахунок коригування вважається зареєстрованим в Єдиному реєстрі податкових накладних та отриманими продавцем. Реєстрація податкових накладних та/або розрахунків коригування до податкових накладних у Єдиному реєстрі податкових накладних повинна здійснюватися з урахуванням граничних строків: - для податкових накладних / розрахунків коригування до податкових накладних, складених з 1 по 15 календарний день (включно) календарного місяця, - до останнього дня (включно) календарного місяця, в якому вони складені; - для податкових накладних / розрахунків коригування до податкових накладних, складених з 16 по останній календарний день (включно) календарного місяця, - до 15 календарного дня (включно) календарного місяця, наступного за місяцем, в якому вони складені. Статтею 203 ПКУ визначено, що податкова декларація подається за базовий звітний (податковий) період, що дорівнює календарному місяцю, протягом 20 календарних днів, що настають за останнім календарним днем звітного (податкового) місяця. Відповідно до ст. 50.1 ПКУ, у разі якщо у майбутніх податкових періодах (з урахуванням строків давності, визначених статтею 102 цього Кодексу) платник податків самостійно (у тому числі за результатами електронної перевірки) виявляє помилки, що містяться у раніше поданій ним податковій декларації (крім обмежень, визначених цією статтею), він зобов`язаний надіслати уточнюючий розрахунок до такої податкової декларації за формою чинного на час подання уточнюючого розрахунку. Відповідно до пункту 86.2 статті 86 Податкового кодексу України за результатами камеральної перевірки у разі встановлення порушень складається акт у двох примірниках, який підписується посадовими особами такого органу, які проводили перевірку, і після реєстрації у контролюючому органі вручається або надсилається для підписання протягом трьох робочих днів платнику податків у порядку, визначеному статтею 42 цього Кодексу. Європейська Конвенція про захист прав людини та основоположних свобод від 04.11.1950 року (надалі - Конвенція) , була ратифікована Законом України N 475/97-ВР від 17.07.97, та відповідно до ст.9 Конституції України є частиною національного законодавства. Згідно ч.1 ст.6 Конвенції , кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення. Згідно статті 1 Першого протоколу до Конвенції , кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений свого майна інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом або загальними принципами міжнародного права. Проте попередні положення жодним чином не обмежують право держави вводити в дію такі закони, які, на її думку, є необхідними для здійснення контролю за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів. Отже, вищевказана норма гарантує захист права на мирне володіння майном особи, яка законним шляхом, добросовісно набула майно у власність, і в оцінці дотримання "справедливого балансу" в питаннях позбавлення майна мають значення обставини, за яких майно було набуте у власність, поведінка особи, з власності якої майно витребовується. Відповідно до ст.8 Конституції України, ст.6 КАС України та ч.1 ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» від 23.02.2006 року ,суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого зокрема людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. застосовує цей принцип з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини. Першим і найголовнішим правилом статті 1 Першого протоколу є те, що будь-яке втручання державних органів у право на мирне володіння майном має бути законним і повинно переслідувати легітимну мету "в інтересах суспільства". Будь-яке втручання також повинно бути пропорційним по відношенню до переслідуваної мети. Іншими словами, має бути забезпечено "справедливий баланс" між загальними інтересами суспільства та обов`язком захисту основоположних прав конкретної особи. Необхідного балансу не буде досягнуто, якщо на відповідну особу або осіб буде покладено особистий та надмірний тягар (див., серед багатьох інших джерел, рішення у справі "Колишній Король Греції та інші проти Греції" (Former King of Greece and Others v. Greece) [ВП], заява № 25701/94, пп. 79 та 82, ЄСПЛ 2000-XII). Тлумачення та застосування національного законодавства є прерогативою національних органів. Суд, однак, зобов`язаний переконатися в тому, що спосіб, в який тлумачиться і застосовується національне законодавство, призводить до наслідків, сумісних з принципами Конвенції з точки зору тлумачення їх у світлі практики Суду (див. рішення у справі "Скордіно проти Італії"(Scordino v. Italy) (№ 1) [ВП], № 36813/97, пункти 190 та 191, ECHR 2006-V та п.52 Рішення Європейського Суду з прав людини у справі "Щокін проти України" (заяви №№ 23759/03 та 37943/06), від 14 жовтня 2010року, яке набуло статусу остаточного 14 січня 2011року ). Принцип "належного урядування", як правило, не повинен перешкоджати державним органам виправляти випадкові помилки, навіть ті, причиною яких є їхня власна недбалість (див. зазначене вище рішення у справі "Москаль проти Польщі" (Moskal v. Poland), п. 73). Будь-яка інша позиція була б рівнозначною, inter alia, санкціонуванню неналежного розподілу обмежених державних ресурсів, що саме по собі суперечило б загальним інтересам (див. там само). З іншого боку, потреба виправити минулу "помилку" не повинна непропорційним чином втручатися в нове право, набуте особою, яка покладалася на легітимність добросовісних дій державного органу (див., mutatis mutandis, рішення у справі "Пінкова та Пінк проти Чеської Республіки" (Pincova and Pincv. The Czec hRepublic), заява № 36548/97, п. 58, ECHR 2002-VIII). Іншими словами, державні органи, які не впроваджують або не дотримуються своїх власних процедур, не повинні мати можливість отримувати вигоду від своїх протиправних дій або уникати виконання своїх обов`язків (див. зазначене вище рішення у справі "Лелас проти Хорватії" (Lelas v. Croatia), п. 74). Ризик будь-якої помилки державного органу повинен покладатися на саму державу, а помилки не можуть виправлятися за рахунок осіб, яких вони стосуються (див., серед інших джерел, mutatis mutandis, зазначене вище рішення у справі "Пінкова та Пінк проти Чеської Республіки" (Pincova and Pinc v. The Czech Republic), п. 58, а також рішення у справі "Ґаші проти Хорватії" (Gashi v. Croatia), заява № 32457/05, п. 40, від 13 грудня 2007 року, та у справі "Трґо проти Хорватії" (Trgov. Croatia), заява № 35298/04, п. 67, від 11 червня 2009 року, також Рішення у справі "Рисовський проти України" (Rysovskyy v. Ukraine) від 20 жовтня 2011 року, заява № 29979/04, п.71). Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (див. рішення ЄСПЛ у справі Суомінен проти Фінляндії (Suominen v. Finland), № 37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року). Право на виконання рішень, винесених судом, є невід`ємною частиною «права на суд» (Hornsby v. Greece (Горнсбі проти Греції), § 40; Scordino v. Italy (Скордіно проти Італії) (no. 1) [ВП], § 196). У іншому випадку, положення статті 6 § 1 будуть позбавлені ефекту корисної дії (Burdov v. Russia (Бурдов проти Росії), §§ 34 і 37). Ефективний захист сторони у справі, а отже і відновлення справедливості, передбачає зобов`язання адміністративних органів виконувати рішення (Hornsby v. Greece (Горнсбі проти Греції), § 41; Kyrtatos v. Greece (Кіртатос проти Греції), §§ 31-32). Хоча, за деяких обставин виконання рішення може бути відкладено, відкладання рішення не повинно порушувати право сторони на виконання рішення (Burdov v. Russia (Бурдов проти Росії), §§ 35-37). У цьому розумінні виконання рішення повинно бути повним та вичерпним, а не частковим (Matheus v. France (Матецс проти Франції), § 58; SabinPopescu v. Romania (Sabin Popescu проти Франції), §§ 68-76), і рішення не може не виконуватись, бути позбавлено юридичної сили, або незаконно відкладено (Immobiliare Saffi v. Italy (Іммобільяре Саффі проти Італії) [ВП], § 74). Згідно ст.13 Конвенції , кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб правового захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження. Стаття 13 Конвенції ( 995_004 ) прямо виражає обов`язок держави, передбачений статтею 1 Конвенції, захищати права людини передусім у межах своєї власної правової системи. Таким чином, ця стаття вимагає від держав національного засобу юридичного захисту, який би забезпечував вирішення по суті поданої за Конвенцією "небезпідставної скарги", та надання відповідного відшкодування (див. справу "Кудла проти Польщі" (Kudla v. Poland) [GC], N 30210/96, п. 152, ECHR 2000-XI). Зміст зобов`язань Договірних держав за статтею 13 Конвенції ( 995_004 ) залежить від характеру поданої заявником скарги; "ефективність" "засобу юридичного захисту" у значенні цієї статті не залежить від визначеності сприятливого для заявника результату. Водночас засіб юридичного захисту, якого вимагає стаття 13, має бути "ефективним" як з практичної, так і з правової точки зору, тобто таким, що або запобігає стверджуваному порушенню чи його повторенню в подальшому, або забезпечує адекватне відшкодування за те чи інше порушення, яке вже відбулося. Навіть якщо якийсь окремий засіб юридичного захисту сам по собі не задовольняє вимоги статті 13, задоволення її вимог може забезпечуватися за допомогою сукупності засобів юридичного захисту, передбачених національним законодавством (див. згадане вище рішення у справі Кудли, пп. 157-158; та рішення у справі "Вассерман проти Росії" (N 2) (Wasserman v. Russia) (no. 2), N 21071/05, п. 45, від 10 квітня 2008 року). У справах про невиконання судових рішень будь-який засіб юридичного захисту, який дозволяє запобігти порушенню шляхом забезпечення вчасного виконання рішення, є в принципі найціннішим. Однак, якщо судове рішення винесене проти держави і на користь фізичної особи, від такої особи в принципі не слід вимагати використання таких засобів: тягар виконання такого рішення покладається головним чином на органи влади, яким слід використати всі засоби, передбачені в національній правовій системі, щоб прискорити процес виконання рішення і не допустити таким чином порушення Конвенції ( 995_004 ) ( див.п.63-65 рішення у справі «Юрій Миколайович Іванов проти України» (заява № 40450/04), яке набуло статусу остаточного від 15 січня 2010 року). (1) Оцінка аргументів учасників справи і висновку суду першої інстанції Суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права (ч.1-2 ст.308 КАС України, в редакції Закону на момент вчинення процесуальної дії). Надаючи оцінку правомірності дій та рішень органів владних повноважень, суд керується критеріями, закріпленими у статті 2 КАС України (в цьому випадку й далі - у редакції, чинній на момент звернення позивача до суду і розгляду справи), встановлюючи при цьому чи прийняті (вчинені) ним рішення (дії): на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку. Апеляційний суд зазначає, що акт, складений за результатами податкової перевірки, є носієм доказової інформації про виявлені порушення вимог податкового законодавства, на підставі якого виноситься податкове повідомлення-рішення. Аналогічна правова позиція викладена в постановах Верховного Суду від 26.03.2019 по справі №804/7803/14, від 26.02.2019 по справі №2а/0470/2107/12, від 16.10.2018 по справі №П/811/3836/14 та від 28.08.2018 по справі №808/7415/14. Тобто, саме акт перевірки є тим, чим ГУ ДПС в Одеській області повинно було керуватися під час винесення спірного податкового повідомлення-рішення. З акту перевірки вбачається, що перевіряючим не були виявлені податкові правопорушення, що передбачають збільшення суми грошового зобов`язання з податку на додану вартість із вироблених в Україні товарів (робіт, послуг) та накладення на платника податків штрафник (фінансових) санкцій. Фактично, і це відображено у Акті перевірки, встановлено методологічну помилку при складанні податкової декларації з податку на додану вартість, а саме перенесення значень рядків у зв`язку із виправленням даних щодо сплати податку. При цьому, проведення змін опосередковано поданням уточнюючих розрахунків податкових зобов`язань з податку на додану вартість, що також відображено у акті перевірки (аркуш Акту 2). Окрім того, згідно з Актом перевірки від 19.02.2021 №2574/15-32-18-10-19/42779594 (а/с 10-12) камеральна перевірка податкової звітності з податку на додану вартість проводилась за грудень 2020 року, а в Додатку до податкового повідомлення - рішення № 6641/15-32-18-11-21 від 24.03.2021 р. (а/с 8) розрахунок штрафних (фінансових санкцій) ТОВ Південна житниця здійснено за січень 2021 року. З наведеного вбачається розбіжність звітного (податкового) періоду в Акті перевірки та податковому повідомленні рішенні. Так, в податковому повідомленні-рішенні № 6641/15-32-18-11-21 міститься посилання на Акт №2574/15-32-18-10-19/42779594 про результати камеральної перевірки за грудень 2020 року. Водночас, з листа ГУ ДПС в Одеській області від 09.06.2021р. №16743/6/15-32-18-11-075 (а/с 20-21) вбачається, що спірне рішення фактично прийнято на підставі іншого акту - №2574/15-32-18-11-19/42779594 від 24.03.2021р., допущено технічну помилку. Проте, апеляційний суд зауважує, що чинним законодавством України не передбачено повноважень податкового органу вносити зміни та доповнювати акт податкової перевірки (будь-якого виду) після закінчення перевірки та ознайомлення платника податків з таким актом, тим більше після винесення податкового повідомлення-рішення. Апеляційний суд зазначає, що зміни до акту перевірки були внесені листом ҐУ ДПС в Одеській області не лише після закінчення проведення відповідної камеральної перевірки позивача, але і після винесення контролюючим органом за результатами такої перевірки оскаржуваного ППР, а тому на момент прийняття спірного рішення податковий орган керувався недостовірними даними щодо реєстраційних даних Акту. При цьому, судами першої та апеляційної інстанцій встановлено відсутність обґрунтування складу зазначеного в податковому повідомленні-рішенні правопорушення, а тому відповідач протиправно застосував штрафні санкції, що передбачені п. 123.1 ст. 123 ПК України з огляду на те, що при проведенні перевірки безпідставно надано оцінку спірним правовідносинам без врахування норм податкового законодавства щодо ведення податкової звітності, наданих уточнюючих розрахунків. Таким чином, апеляційний суд вважає що податкове повідомлення-рішення форми «Р» від 24.03.2021 року №6641/15-32-18-11-21 не можна вважати таким, що прийняте в поряду, межах повноважень та у спосіб, встановлені Конституцією, Податковим Кодексом України. Отже, апеляційний суд погоджується з висновком суду 1-ї інстанції про обґрунтованість даного позову та наявність підстав для його задоволення. Доводи апеляційної скарги не спростовують висновки суду першої інстанції і апеляційним судом відхиляються за необґрунтованістю. (2) Висновки апеляційного суду: Судом 1-ої інстанції повно з`ясовані обставини, що мають значення для справи, висновки, викладених у рішенні суду першої інстанції, відповідають обставинам справи, правильно застосовані та додержані норми матеріального та процесуального права, справу розглянуто повноважним складом суду, суд не приймав рішення про права, свободи, інтереси та (або) обов`язки осіб, які не були залучені до участі у справі, судове рішення прийнятне та підписано суддею, який зазначений у судовому рішенні. Апеляційний суд доходить до висновку, щодо відсутності підстав для задоволення апеляційної скарги , та зміни чи скасування рішення суду 1-ої інстанції, а також вважає, що відсутні підстави для зміни розподілу судових витрат. Керуючись ст.8,19,55 Конституції України, ст. 6 та ст. 1 Першого протоколу Європейської Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод від 04.11.1950 року, ст. 3, 6, 7, 242, 292, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328 КАС України, суд апеляційної інстанції,

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу Головного управління ДПС в Одеській області залишити без задоволення, а рішення Одеського окружного адміністративного суду від 08 жовтня 2021 року без змін. Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дати її підписання та може бути, у разі відповідності вимогам ст.328 КАС України, оскаржена в касаційному порядку до Верховного суду протягом 30-ти днів. Повне судове рішення складене та підписане 14 грудня 2021 року. Головуючий суддя Кравець О.О. Судді Коваль М.П. Зуєва Л.Є.