Постанова П'ятий апеляційний адміністративний суд № 420/7527/20

П`ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ___________________________________________________________________________________ П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 16 грудня 2020 р.м.ОдесаСправа № 420/7527/20 Головуючий в 1 інстанції: Завальнюк І.В. П`ятий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: судді доповідача Кравця О.О. судді Домусчі С. Д. судді за участю секретаря представника позивача-апелянта представника відповідача-апелянта ОСОБА_1 Недашковської Я.О. Стаднійчук Т.В. Наумової К.М. розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційні скарги Товариства з обмеженою відповідальністю «Табакко Інвест» та Головного управління ДПС в Одеській області на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 30 вересня 2020 року по справі № 420/7527/20 за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Табакко Інвест» до Головного управління ДПС в Одеській області про визнання протиправними дій, визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення та зобов`язання вчинити певні дії,- ВСТАНОВИВ: І. КОРОТКИЙ ЗМІСТ ПОЗОВНИХ ВИМОГ І РІШЕННЯ СУДУ ПЕРШОЇ ІНСТАНЦІЇ: 10.08.2020 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Табакко Інвест» звернулось до суду із адміністративним позовом до Головного управління ДПС в Одеській області, в якому, з урахуванням уточнення позовних вимог, просило визнати протиправними дії відповідача, які полягають у вимогах щодо порушень правил карантину шляхом проведення інвентаризації основних засобів та ТМЦ позивача; визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення від 09.06.2020 № 0000880402; зобов`язати відповідача внести в Реєстр заяв про повернення сум бюджетного відшкодування дані щодо узгодження суми бюджетного відшкодування ТОВ «Табакко Інвест» в розмірі 79 664 005 грн. Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 30 вересня 2020 року адміністративний позов був задоволений частково, визнане протиправним та скасоване податкове повідомлення-рішення Головного управління ДПС в Одеській області від 09.06.2020 № 0000880402, в іншій частині позовних вимог відмовлено , стягнуто з бюджетних асигнувань Головного управління ДПС в Одеській області на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Табакко Інвест» судові витрати в розмірі 21 020 (двадцять одну тисячу двадцять) грн. та повернуто з Державного бюджету України через Управління Державної казначейської служби України у м. Одесі на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Табакко Інвест» судовий збір в розмірі 2102 (дві тисячі сто дві грн) грн. II. КОРОТКИЙ ЗМІСТ ВИМОГ АПЕЛЯЦІЙНОЇ СКАРГИ , УЗАГАЛЬНЕНІ ДОВОДИ АПЕЛЯНТА ТА ІНШИХ УЧАСНИКІВ АПЕЛЯЦІЙНОГО ПРОВАДЖЕННЯ: Не погоджуючись з рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 24 липня 2020 року, Товариство з обмеженою відповідальністю «Табакко Інвест» подало апеляційну скаргу, в якій вважає, що судом 1-ї інстанції було порушено норми матеріального права, просило його скасувати у частині відмови у задоволенні позову, постановити нове рішення у цій частині нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги в повному обсязі. Вимоги апеляційної скарги ТОВ «Табакко Інвест» обґрунтовує тим, що судом першої інстанції не взято до уваги положення Податкового Кодексу, щодо обов`язку внесення до Реєстру заяв про повернення суми бюджетного відшкодування данних у разі узгодження суми, а саме: з дня визнання протиправним та/або скасування податкових повідомлень-рішень, в даному випадку оскаржуваного рішення №0000880402 від 09.06.2020 року. У відзиві на апеляційну скаргу ГУ ДПС в Одеській області просить відмовити ТОВ "Табакко Інвест" у задоволенні апеляційних вимог у повному обсязі. Не погоджуючись з рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 24 липня 2020 року, ГУ ДПС в Одеській області подало апеляційну скаргу, в якій вважає, що судом 1-ї інстанції було порушено норми матеріального права, просило його скасувати у частині задоволення позову, постановити нове рішення у цій частині, яким відмовити у задовольнні позовних вимог в повному обсязі. Доводи апеляційної скарги ГУ ДПС в Одеській області обгрунтовує тим, що питання втрати та відновлення втрачених документів врегульовано не лише Податковим кодексом, а також іншими нормативно - правовими актами. Так, відповідно до п. 6.10 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку затвердженого наказом МФУ від 24.05.1995 №88 у разі пропажі або знищення первинних документів, облікових регістрів і звітності керівник підприємства, установи письмово повідомляє про це правоохоронні органи та наказом призначає комісію для встановлення переліку відсутніх документів та розслідування причин їх пропажі або знищення. Для участі в роботі комісії запрошуються представники слідчих органів, охорони і державного пожежного нагляду. Результати роботи комісії оформляються актом, який затверджується керівником підприємства, установи. Копія акта надсилається органу, в сфері управління якого перебуває підприємство, установа, а також територіальному органу центрального органу виконавчої влади, який реалізує державну податкову політику, державну політику у сфері державної митної справи, державну політику з адміністрування єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, державну політику у сфері боротьби з правопорушеннями під час застосування податкового, митного законодавства, а також законодавства з питань сплати єдиного внеску, - підприємствами та місцевому фінансовому органу - установами, в 10-денний строк. Однак, всупереч п. 6.10 вказаного Положення, позивачем вказаний акт як до початку проведення перевірки так і під час проведення перевірки надано не було. Щодо тверджень позивача, що нібито наказ №88 розповсюджується лише на підприємства, які фінансуються за рахунок бюджету є лише міркуванням позивача та невірним трактуванням законодавства. Відповідно до Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24 травня 1995 року N88, зі змінами та доповненнями: 1.1 Положення встановлює порядок створення, прийняття і відображення у бухгалтерському обліку, а також зберігання первинних документів, облікових регістрів, бухгалтерської та іншої звітності, що ґрунтується на даних бухгалтерського обліку, підприємствами, їх об`єднаннями та госпрозрахунковими організаціями (крім банків) незалежно від форм власності (надалі - підприємства), установ та організацій, основна діяльність яких фінансується за рахунок коштів бюджету (надалі - установи). Отже, вищезазначене положення розповсюджується на ТОВ «ТАБАККО ІНВЕСТ». Така ж правова думка висловлена у Постанові Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду України від 24.01.2020 року по справі №816/38/16 III. ПРОЦЕДУРА АПЕЛЯЦІЙНОГО ПРОВАДЖЕННЯ: Ухвалою П`ятого апеляційного адміністративного суду від 22 жовтня 2020 року відкрито апеляційне провадження по справі. Ухвалою П`ятого апеляційного адміністративного суду від 13 листопада 2020 року розгляд справи за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «Табакко Інвест» призначено до розгляду у порядку письмового провадження. Ухвалою П`ятого апеляційного адміністративного суду від 3 грудня 2020 року розгляд справи за апеляційною скаргою Головного управління ДПС в Одеській області призначено до розгляду у відкритому судовому засіданні . Апеляційний суд, заслухавши доповідача, вивчивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційних скарг, вважає ,що апеляційна скарга Товариства з обмеженою відповідальністю «Табакко Інвест» підлягає частковому задоволенню, а у задоволенні апеляційної скарги Головного управління ДПС в Одеській області слід відмовити ,за наступних встановлених обставин : IV. ФАКТИЧНІ ОБСТАВИНИ СПРАВИ : Судом 1-ої інстанції було встановлено, що відповідно до наказу ГУ ДПС в Одеській області від 21.04.2020 № 1459, на підставі пп. 78.1.8 п. 78.1 ст. 78 ПКУ співробітниками податкового управління проведено документальну позапланову перевірку ТОВ «Табакко Інвест» з питання законності декларування від`ємного значення з податку на додану вартість, яке становить більше 100 тисяч грн та визначеного в додатку 3 до декларації з ПДВ за лютий 2020 року, за результатами якої складено акт від 18.05.2020 № 419/15-32-04-02/42153596. Перевіркою встановлено порушення ТОВ «Табакко Інвест» пп. 14.1.18 п. 14.1 ст. 14, п. 44.1, п. 44.6 ст. 44, пп. 75.1.2 п. 75.1 ст. 75, п. 189.1 ст. 189, п. 198.5 ст. 198, п. 200.1, абз. «б» п. 200.4 ст. 200, п. 201.14 ст. 201 ПКУ, в результаті чого Товариством завищено суму бюджетного відшкодування заявленого на рахунок платника у банку (відображеного у р.20.2.1 декларації з ПДВ за лютий 2020 року) у розмірі 79 664 005 грн; в порушення пп. 14.1.191 п. 14.1 ст. 14, п. 44.1 ст. 44, пп. «а» п. 185.1 ст. 185, п. 187.1 ст. 187, п. 188.1 ст. 188, п. 201.1, п. 201.10 ст. 201 ПКУ, п. 2 ст. 3, п. 1 ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», п.п. 5, 8, 12, 14 Порядку заповнення податкової накладної, затвердженого Наказом Міністерства фінансів України від 31.12.2015 № 1307 «Про затвердження форми податкової накладної та Порядку заповнення податкової накладної», Товариство не виписало та не зареєструвало податкові накладні на суму ПДВ 476 113 грн. Згідно з поданою ТОВ «Табакко Інвест» до ГУ ДПС в Одеській області декларацією з ПДВ за лютий 2020 року від 20.03.2020 № 9058715927, розрахунком суми бюджетного відшкодування ПДВ (додаток № 3 до декларації з ПДВ), сума що підлягає бюджетному відшкодуванню на рахунок платника у банку, відображена у р. 20.2.1 декларації, яку сформовано з урахуванням залишку від`ємного значення різниці між сумою податкового зобов`язання та сумою податкового кредиту, нарахованої за попередні звітні (податкові) періоди, у загальні сумі 79 664 005 грн. Згідно з п. 3.14.5 акту перевірки керівництву ТОВ «Табакко Інвест» вручено запит про надання документів від 05.05.2020 № 8568/10/15-32-32-05-08, проте станом на останній день перевірки документи не було надано. Крім того, згідно з актом перевірки ТОВ «Табакко Інвест» вручено запити про надання оригіналів документів від 04.05.2020 № 56/15-32-10-03-37 та від 07.05.2020 № 65/15-32-10-03-37 про надання в ході перевірки переліку документів, проведення в присутності представників контролюючого органу та представника Товариства обстеження складського приміщення, що знаходиться за адресою: 428 км траси Київ Одеса, на землях Усатівської сільради, проведення інвентаризації основних засобів та ТМЦ. У зв`язку з ненаданням Товариством під час проведення перевірки у повному обсязі документів, які були зазначені в листах, в ході позапланової документальної перевірки були складені та вручені керівнику особисто акти про ненадання документів від 05.04.2020 № 240/15-32-10-03 та від 08.05.2020 № 260/15-32-10-03. Однак з матеріалів справи вбачається, що листом від 14.04.2020 № 223/4 директор Товариства повідомив ГУ ДПС в Одеській області про те, що 09.04.2020 ТОВ «Табакко Інвест» було втрачено документи бухгалтерського та податкового обліку, зокрема податкові накладні, видаткові накладні, прибуткові накладні, договори, виписки з банку, реєстри складського обліку та інші документи фінансово-господарської діяльності за період з 01.11.2018 по теперішній час, що підтверджується листом Приморського ВП в м. Одесі ГУ НП в Одеській області від 09.04.2020 № 33/ЕО-15922. У відповідь ГУ ДПС в Одеській області листом від 04.05.2020 № 8385/10/15-32-04-10 відмовлено Товариству в надання 90-денного терміну для відновлення документів з огляду на те, що втрата документів повинна бути підтверджена судовим рішенням або довідкою з поліції. В судовому засіданні у суді 1-ої інстанції представник відповідача отримання податковим органом вищезазначеного повідомлення Товариства, до якого було додано лист Приморського відділу поліції в місті Одесі ГУ НП в Одеській області від 09.04.2020 № 33/ЕО-15922 не заперечував. Однак, зі слів представника відповідача, в ході перевірки зазначена обставина не була взята до уваги через те, що всупереч вимогам пункту 6.10 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого Наказом Міністерства фінансів України 24.05.1995 № 88, до повідомлення не було додано наказу керівництва Товариства про призначення комісії для встановлення переліку відсутніх документів та розслідування причин їх пропажі або знищення. На підставі вищевказаного акту перевірки ГУ ДПС в Одеській області прийнято податкове повідомлення-рішення від 09.06.2020 № 0000880402, яким зменшено суму бюджетного відшкодування з податку на додану вартість, задекларовану на рахунок платника у банку в розмірі 79 664 005 грн. Згідно листа Приморського відділу поліції в м. Одесі ГУ НП в Одеській області від 09.04.2020 № 33/ЕО-15922, розгляд заяви ТОВ «Табакко Інвест» щодо втрати документів від 09.04.2020, яка зареєстрована в Журналі єдиного обліку заяв і повідомлень про вчинені кримінальні правопорушення та інші події Приморського ВП у місті Одесі ГУ НП в Одеській області за № 15922 було проведено працівниками Приморського відділу поліції. В ході проведення перевірки за вказаними матеріалами було проведено низку заходів, які були спрямовані на встановлення місця знаходження втрачених документів, зокрема: вантажно-митних декларацій, міжнародних контрактів, договорів, договорів постачання, інвойсів, документів ведення складського опису, установчих документів, податкових накладних, прибуткових касових накладних, банківських виписок та інших документів фінансово-господарської діяльності ТОВ «Табакко Інвест» за період з 01.11.2018, однак встановити місцезнаходження зазначених документів не надалось можливим. Не погодившись із діями при проведенні перевірки та вищезазначеним податковим повідомленням-рішенням, Товариство звернулось за судовим захистом із даним позовом. Так, на підтвердження господарської діяльності ТОВ «Тобакко Інвест» надано до суду відновлену первинну документацію по взаємовідносинам із контрагентом ТОВ «Експансія» на виконання договору купівлі-продажу від 07.09.2018 № 40058791 (видаткові накладні, податкові накладні;). Таким чином, за вказаним договором купівлі-продажу ТОВ «Тобакко Інвест» було отримано товар, за який проведено оплату на загальну суму 79 664 005 грн, а тому, скориставшись своїм правом, визначеним ст. 200 ПК України, Товариство подало заяву на відшкодування сплаченого ПДВ. Крім того, матеріалами справи підтверджується наявність ТМЦ на складі ТОВ «Тобакко Інвест», зокрема відповідно до Положення про інвентаризацію активів і зобов`язань, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 02.09.2014 № 879, наказом директора Товариства № 1 від 30.01.2020 «Про призначення інвентаризаційної комісії» на підприємстві створено інвентаризаційну комісію на яку покладено функції з проведення інвентаризація майна, ТМЦ, які знаходяться у наявних місцях зберігання, та оформлення відповідної документації за її результатами. Наказом директора ТОВ «Тобакко Інвест» від 30.01.2020 № 2 на виконання ст. 10 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», п. 7 р. І Положення про інвентаризацію активів та зобов`язань, затвердженою наказом Мінфіну від 02.09.2014 № 879, п. 12 Порядку подання фінансової звітності, затвердженого постановою КМУ від 28.02.2000 № 419, наказано провести щорічну інвентаризацію активів і зобов`язань підприємства станом на 29.02.2020 за групами об`єктів активів і зобов`язань, а саме: облік та перерахунок ТМЦ, що зберігаються у складських приміщеннях; провести інвентаризацію з 01.02.2020 по 29.02.2020 в присутності матеріально відповідальних осіб. На виконання вищезазначених наказів інвентаризаційною комісією проведено інвентаризацію, за результатами якої складено акт, в якому відображено виявлені ТМЦ (цагарки) за переліком порядкових номерів 12 561, із відповідним відображенням відомостей щодо правовстановлюючих документів (прибуткові накладні), одиниць виміру (пачка), кількість, ціна та балансова вартість на загальну суму 477 984 030,31 грн (в т.ч. ПДВ 79 664005,05 грн). Судом апеляційної інстанції було встановлено , що згідно листа Національного антикорупційного бюро України від 11.12.2020 року № 0434-231/42641 , детективами Головного підрозділу детективів Національного антикорупційного бюро України здійснюється досудове розслідування у кримінальному провадженні № 52020000000000529 від 21.08.2020 за ознаками кримінальних правопорушень, передбачених ч. 5 ст. 191, ч. 2 от. 364, ч. 2 ст. 366 КК України. У листі зазначається , що на підставі ухвал слідчих суддів Вищого антикорупційного суду 03-04.12.2020 було проведено обшуки за місцем знаходження складських приміщень, ТОВ «БИЗНЕС КОНСАЛТИНГ», TOB «ГРАВІЕ», TOB «ТРЕС СІТІ», TOB «СТАТ ХОЛДІНГ», TOB «ЮКРЕЙН СЕРВІС ЛТД», TOB «ДОЛАРОСА», TOB «ІНТЕКО ТРАНС», TOB «ТАБАККО ІНВЕСТ», ТОВ «ОКТАВА ЕВРО ТРЕЙДІНГ», ТОВ «ВІАЛАКС», ТОВ «АЙСГРІН», ТОВ «ПОЛІНКС». За результатами проведення обшуків у складських приміщеннях, які використовуються або використовувались вказаними вище підприємствами, де мали б зберігатися товари, за рахунок придбання яких сформовано від`ємне значення ПДВ, та як наслідок заявлено його до бюджетного відшкодування, таких товарів не виявлено, окрім того, більшість складських приміщень не придатні для зберігання товарів, які придбавались підприємствами або ж за своїм обсягом не могли б його вмістити. Враховуючи, що виготовлення копій запитуваних документів потребує певного часу,зазначаєтиься , що вони будуть надані ГУ ДПС в Одеській області додаткового. V. РЕЛЕВАНТНІ ДЖЕРЕЛА ПРАВА Й АКТИ ЇХ ЗАСТОСУВАННЯ(в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) ТА ОЦІНКА СУДУ: Ст.8 Конституції України, визначає, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Ч.1 ст. 9 Конституції України встановлює, що чинні міжнародні договори, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України. Згідно ч. 2 статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Частиною другою статті 55 Конституції України кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб. Згідно ст. 67 Конституції України, кожен зобов`язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом. Усі громадяни щорічно подають до податкових інспекцій за місцем проживання декларації про свій майновий стан та доходи за минулий рік у порядку, встановленому законом. Відповідно до пп.20.1.4 п.20.1 ст. 20 ПК України контролюючі органи мають право проводити відповідно до законодавства перевірки і звірки платників податків (крім Національного банку України), у тому числі після проведення процедур митного контролю та/або митного оформлення. Відповідно до п. 75.1 ст. 75 ПК України контролюючі органи мають право проводити камеральні, документальні (планові або позапланові; виїзні або невиїзні) та фактичні перевірки. Камеральні та документальні перевірки проводяться контролюючими органами в межах їх повноважень виключно у випадках та у порядку, встановлених цим Кодексом, а фактичні перевірки - цим Кодексом та іншими законами України, контроль за дотриманням яких покладено на контролюючі органи. Документальною перевіркою вважається перевірка, предметом якої є своєчасність, достовірність, повнота нарахування та сплати усіх передбачених цим Кодексом податків та зборів, а також дотримання валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, дотримання роботодавцем законодавства щодо укладення трудового договору, оформлення трудових відносин з працівниками (найманими особами) та яка проводиться на підставі податкових декларацій (розрахунків), фінансової, статистичної та іншої звітності, регістрів податкового та бухгалтерського обліку, ведення яких передбачено законом, первинних документів, які використовуються в бухгалтерському та податковому обліку і пов`язані з нарахуванням і сплатою податків та зборів, виконанням вимог іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, а також отриманих в установленому законодавством порядку контролюючим органом документів та податкової інформації, у тому числі за результатами перевірок інших платників податків. Документальна позапланова перевірка не передбачається у плані роботи контролюючого органу і проводиться за наявності хоча б однієї з обставин, визначених цим Кодексом. Документальною невиїзною перевіркою вважається перевірка, яка проводиться в приміщенні контролюючого органу. Відповідно до п. 86.1 ст. 86 ПК України результати перевірок (крім камеральних та електронних перевірок) оформлюються у формі акта або довідки, які підписуються посадовими особами контролюючого органу та платниками податків або їх законними представниками (у разі наявності). У разі встановлення під час перевірки порушень складається акт. Якщо такі порушення відсутні, складається довідка. Акт (довідка), складений за результатами перевірки та підписаний посадовими особами, які проводили перевірку, у строки визначені цим Кодексом, надається платнику податків або його законному представнику, який зобов`язаний його підписати. Строк складення акта (довідки) про результати перевірки не зараховується до строку проведення перевірки, встановленого цим Кодексом (з урахуванням його продовження).У разі незгоди платника податків з висновками акта такий платник зобов`язаний підписати такий акт перевірки із зауваженнями, які він має право надати разом з підписаним примірником акта або окремо у строки, передбачені цим Кодексом. Згідно п. 4 Розділу III Порядку оформлення результатів документальних перевірок дотримання законодавства України з питань державної митної справи, податкового, валютного та іншого законодавства платниками податків - юридичними особами та їх відокремленими підрозділами",затвердженого Наказом Мінфіну від 20.08.2015, № 727.

Описова частина акта (довідки) документальної перевірки складається таким чином: 1) результати документальної перевірки дотримання податкового законодавства групуються за окремими видами податків, зборів відповідно до затвердженого плану (переліку питань) перевірки. У цій частині акта (довідки) документальної перевірки відображаються задекларовані платником податків у податковій та іншій звітності показники, результати перевірки цих показників та робиться відповідний запис щодо встановлення або невстановлення порушень. При цьому до акта (довідки) документальної перевірки у разі необхідності додаються відповідні аналітичні таблиці. Крім того, наводяться дані про наявність та результати перевірки пільг, наданих відповідно до законів (код пільги, на яку суму і на який податок, збір отримано пільги з розбивкою за роками в межах звітних періодів, що перевіряються); 2) у разі встановлення перевіркою порушень податкового законодавства за кожним відображеним в акті документальної перевірки фактом порушення необхідно: викласти зміст порушення з посиланням на конкретні пункти і статті законодавчих актів (міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України і якими регулюються питання оподаткування), що порушені платником податків, зазначити період (календарний день, місяць, квартал, півріччя, три квартали, рік) фінансово-господарської діяльності платника податків та господарську операцію, при здійсненні якої вчинено це порушення; викласти зміст порушень (у разі їх встановлення), в тому числі щодо правильності та повноти визначення фінансового результату до оподаткування згідно з бухгалтерським обліком відповідно до національних положень (стандартів) бухгалтерського обліку або міжнародних стандартів фінансової звітності, своєчасності, достовірності, повноти нарахування та сплати податків та зборів, виконання законодавства з інших питань, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи; зазначити первинні документи, на підставі яких вчинено записи у податковому та бухгалтерському обліку, навести регістри бухгалтерського обліку, кореспонденцію рахунків операцій та інші документи, пов`язані з обчисленням і сплатою податків, зборів, та докази, що підтверджують наявність факту порушення; у разі відсутності первинних документів, документів податкового або бухгалтерського обліку, інших документів, що підтверджують факт порушення, або у разі ненадання їх для перевірки - зазначити перелік цих документів; у разі отримання під час перевірки копій документів, які підтверджують факт виявленого порушення, про це робиться запис із відображенням підстав для їх отримання, а також переліку цих документів; у разі відмови посадових осіб платника податків (керівника платника податків або уповноважених ним осіб) надати документи та/або копії документів посадовій особі контролюючого органу така особа складає акт у довільній формі, що засвідчує факт відмови, із зазначенням посади, прізвища, імені, по батькові посадової особи платника податків, уповноваженої здійснювати від його імені юридичні дії, та переліку документів (копій документів), які йому запропоновано подати, факт складання такого акта відображається в акті (довідці) документальної перевірки; у разі надання посадовими особами платника податків (керівником платника податків або уповноваженою ним особою) посадовим особам контролюючого органу письмових пояснень щодо встановлених порушень податкового законодавства та/або причин ненадання первинних та інших документів, що підтверджують встановлені порушення, або їх копій факти надання таких пояснень необхідно відобразити в акті документальної перевірки; 3) виявлені факти однотипних порушень та порушень, які повторюються, групуються у відомості або таблиці, що додаються до акта документальної перевірки. Зазначені відомості або таблиці повинні містити повний перелік однотипних порушень податкового законодавства із зазначенням звітного періоду, до якого вони належать (назва, дата і номер документа, відповідно до якого здійснено операцію, суть операції). Зазначені додатки повинні бути підписані посадовими особами контролюючого органу, які проводили перевірку, а також посадовими особами платника податків (керівником платника податків або уповноваженою ним особою); 4) результати документальної перевірки з питань дотримання вимог валютного законодавства, законодавства у сфері запобігання та протидії легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, або фінансуванню тероризму чи фінансуванню розповсюдження зброї масового знищення та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, оформляються аналогічно результатам перевірки з питань дотримання вимог податкового законодавства; 5) у разі встановлення порушення у сфері зовнішньоекономічної діяльності необхідно відобразити такі відомості: номер, дату зовнішньоекономічного договору (контракту) та його суму; у разі реєстрації договору (контракту) у центральному органі виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері економічного розвитку, - номер та дату його реєстрації; країну нерезидента, який є стороною зовнішньоекономічного договору (контракту); найменування фінансової установи нерезидента, через яку здійснюються розрахунки за договором (контрактом), найменування фінансової установи резидента, через яку здійснюються розрахунки за договором (контрактом); номенклатуру товарів договору (контракту) згідно з кодами Української класифікації товарів зовнішньоекономічної діяльності; суму простроченої заборгованості, що виникла при виконанні договору (контракту); 6) результати документальної перевірки щодо дотримання вимог законодавства про збір та ведення обліку єдиного внеску оформляються аналогічно результатам перевірки дотримання вимог податкового законодавства. При цьому обов`язковому дослідженню та відображенню в акті (довідці) документальної перевірки підлягають питання, визначені програмою перевірки, зокрема такі питання: ведення первинних документів про нарахування, обчислення та сплату єдиного внеску; достовірність та повнота відображення у звітності сум, на які нараховується та з яких утримується єдиний внесок; правильність нарахування та утримання єдиного внеску; правомірність застосування та правильність обчислення понижуючого коефіцієнта до ставки єдиного внеску; повнота сплати єдиного внеску (авансових платежів) одночасно з виплатою сум заробітної плати (доходу), на суми якої (якого) нараховується єдиний внесок. Результати перевірки щодо сплати суми єдиного внеску (авансових платежів) одночасно з виплатою сум заробітної плати (доходу), на суми якої нараховується єдиний внесок, оформляються в таблиці окремим додатком, який додається до акта (довідки) перевірки; виявлені факти порушень банківськими установами встановленого порядку перерахування коштів для сплати сум єдиного внеску; 7) результати документальної перевірки щодо дотримання вимог законодавства з питань державної митної справи оформляються аналогічно результатам перевірки дотримання вимог податкового та валютного законодавства. Обов`язковому дослідженню та відображенню в акті (довідці) документальної перевірки підлягають питання, визначені програмою (переліком питань) перевірки, затвердженою наказом контролюючого органу про призначення перевірки, зокрема такі питання: правильність визначення бази оподаткування, своєчасність, достовірність, повнота нарахування та сплати митних платежів; обґрунтованість та законність надання (отримання) пільг і звільнення від оподаткування (у разі наявності); правильність класифікації згідно з УКТ ЗЕД товарів, щодо яких проведено митне оформлення; відповідність фактичного використання переміщених через митний кордон України товарів заявленій меті такого переміщення та/або відповідність фінансових і бухгалтерських документів, звітів, договорів (контрактів), калькуляцій, інших документів платника податків, що перевіряється, інформації, зазначеній у митній декларації, декларації митної вартості, за якими проведено митне оформлення товарів у відповідному митному режимі; законність переміщення товарів через митний кордон України, у тому числі ввезення товарів на територію вільної митної зони або їх вивезення з цієї території. У разі встановлення перевіркою порушень законодавства з питань державної митної справи необхідно: чітко викласти зміст порушення з посиланням на конкретні пункти і статті законодавчих актів, що порушені платником податків; зазначити невідповідність даних, які містяться в документах, поданих платником податків для здійснення митного оформлення, фактичним даним, виявленим під час перевірки, на підставі первинних документів платника податків; вказати первинні документи та інші матеріали, що свідчать про наявність порушень. Окремо зазначається інформація про виявлені порушення, що передбачають вжиття заходів нетарифного регулювання зовнішньоекономічної діяльності. Рішення щодо правильності визначення заявлених у митних деклараціях кодів товарів згідно з УКТ ЗЕД, митної вартості та країни походження товарів, підстави для звільнення від оподаткування митними платежами окремими документами не оформляються, а зазначаються в акті (довідці) документальної перевірки; 8) в акті (довідці) документальної перевірки щодо дотримання законодавства з питань державної митної справи зазначається відповідна інформація, якщо при проведенні перевірки посадовими особами контролюючого органу здійснювались відбір проб та зразків товарів, контрольні аналізи сировини, матеріалів і готової продукції, контрольні запуски у виробництво сировини та матеріалів, які перебували або перебувають під митним контролем чи використовувалися платником податків, що перевіряється, у виробництві готової продукції, виготовленої із сировини та матеріалів, поміщених у відповідний митний режим, призначалось проведення уповноваженими експертами контрольних обмірів обсягів будівельних, монтажних, ремонтних та інших робіт; 9) в акті (довідці) документальної перевірки зазначається інформація про проведення огляду виробничих, складських, торговельних та інших приміщень платника податків, що перевіряється, з відображенням результатів такого огляду у відповідному акті (у разі його проведення); 10) в акті (довідці) документальної перевірки відображається інформація про складання протоколів про порушення митних правил у порядку, визначеному Митним кодексом, або протоколів про інші адміністративні правопорушення (у разі їх складання під час проведення перевірок); 11) в акті (довідці) документальної перевірки відображається інформація щодо наявності контрольованих операцій та повноти їх відображення у поданій платником звітності. Відповідно до п. 1.2.6 Методичних рекомендацій щодо порядку взаємодії між підрозділами органів державної фіскальної служби при організації, проведення та реалізації матеріалів перевірок платників податків, затверджених наказом ДФС України від 31.07.2014 року № 22, за рішенням керівника (його заступника або уповноваженої особи) органу ДФС, який здійснює (очолює) перевірку, терміни проведення документальної планової або позапланової перевірки платника податків можуть бути перенесені у випадках та на строк, які визначені пунктом 44.5 статті 44 та пунктом 85.9 статті 85 Кодексу. Про перенесення термінів проведення перевірки видається відповідний наказ із зазначенням строку та обставин, що спричинили таке перенесення, копія якого вручається платнику податків (посадовим особам платника податків або його законним (уповноваженим) представникам) під підпис або надсилається у порядку, передбаченому статтею 42 Кодексу. Такий наказ видається на підставі складеного посадовими особами податкового органу акта довільної форми, в якому зафіксовано документально підтверджені факти, що призвели до неможливості проведення перевірки у терміни, вказані у направленні та наказі. При цьому, податковий орган, який здійснює (очолює) перевірку, забезпечує оформлення документів та вжиття заходів у порядку, передбаченому підпунктом 1.4.7 пункту 1.4 розділу I Методичних рекомендацій. Звітним періодом для платника податку на додану вартість є один календарний місяць, що встановлено пунктом 202.1 статті 202 ПК України. Підпунктом 14.1.39. пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу визначено, що грошове зобов`язання платника податків - сума коштів, яку платник податків повинен сплатити до відповідного бюджету як податкове зобов`язання та/або штрафну (фінансову) санкцію, що справляється з платника податків у зв`язку з порушенням ним вимог податкового законодавства та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, а також санкції за порушення законодавства у сфері зовнішньоекономічної діяльності. Відповідно до підпункту 14.1.156. пункту 14.1 статті 14 ПК України податкове зобов`язання - сума коштів, яку платник податків, у тому числі податковий агент, повинен сплатити до відповідного бюджету як податок або збір на підставі, в порядку та строки, визначені податковим законодавством (у тому числі сума коштів, визначена платником податків у податковому векселі та не сплачена в установлений законом строк). Згідно з підпунктом 14.1.175 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України податковий борг - сума узгодженого грошового зобов`язання (з урахуванням штрафних санкцій за їх наявності), але не сплаченого платником податків у встановлений цим Кодексом строк, а також пеня, нарахована на суму такого грошового зобов`язання. За змістом підпункт 14.1.265 пункту 14.1 статті 14 ПК України штрафна санкція (фінансова санкція, штраф) - плата у вигляді фіксованої суми та/або відсотків, що справляється з платника податків у зв`язку з порушенням ним вимог податкового законодавства та іншого законодавства, контроль за дотриманням яких покладено на контролюючі органи, а також штрафні санкції за порушення у сфері зовнішньоекономічної діяльності. Платник податків, згідно з пунктом 57.1 статті 57 ПК України, зобов`язаний самостійно сплатити суму податкового зобов`язання, зазначену у поданій ним податковій декларації, протягом 10 календарних днів, що настають за останнім днем відповідного граничного строку, передбаченого цим Кодексом для подання податкової декларації, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Згідно п.57.3 ст.57 ПК України, у разі визначення грошового зобов`язання контролюючим органом за підставами, зазначеними у підпунктах 54.3.1 - 54.3.6 пункту 54.3 статті 54 цього Кодексу, платник податків зобов`язаний сплатити нараховану суму грошового зобов`язання протягом 10 календарних днів, що настають за днем отримання податкового повідомлення-рішення, крім випадків, коли протягом такого строку такий платник податків розпочинає процедуру оскарження рішення контролюючого органу. У разі оскарження рішення контролюючого органу про нараховану суму грошового зобов`язання платник податків зобов`язаний самостійно погасити узгоджену суму, а також пеню та штрафні санкції за їх наявності протягом 10 календарних днів, наступних за днем такого узгодження. Водночас, пунктом 114.1 статті 114 ПК України передбачено, що граничні строки застосування штрафних (фінансових) санкцій (штрафів) до платників податків відповідають строкам давності для нарахування податкових зобов`язань, визначеним статтею 102 цього Кодексу. Так, згідно з пунктом 102.1 статті 102 ПК України контролюючий орган, крім випадків, визначених пунктом 102.2 цієї статті, має право самостійно визначити суму грошових зобов`язань платника податків у випадках, визначених цим Кодексом, не пізніше закінчення 1095 дня, що настає за останнім днем граничного строку подання податкової декларації та/або граничного строку сплати грошових зобов`язань, нарахованих контролюючим органом, а якщо така податкова декларація була надана пізніше, - за днем її фактичного подання. Якщо протягом зазначеного строку контролюючий орган не визначає суму грошових зобов`язань, платник податків вважається вільним від такого грошового зобов`язання, а спір стосовно такої декларації та/або податкового повідомлення не підлягає розгляду в адміністративному або судовому порядку. У разі подання платником податку уточнюючого розрахунку до податкової декларації контролюючий орган має право визначити суму податкових зобов`язань за такою податковою декларацією протягом 1095 днів з дня подання уточнюючого розрахунку. Пунктом 138.1 статті 138 ПК України передбачено, що витрати, що враховуються при обчисленні об`єкта оподаткування, складаються із: витрат операційної діяльності, які визначаються згідно з пунктами 138.4, 138.6 - 138.9, підпунктами 138.10.2 - 138.10.4 пункту 138.10, пунктом 138.11 цієї статті: інших витрат, визначених згідно з пунктом 138.5, підпунктами 138.10.5, 138.10.6 пункту 138.10, пунктами 138.11, 138.12 цієї статті, пунктом 140.1 статті 140 і статтею 141 цього Кодексу; крім витрат, визначених у пунктах 138.3 цієї статті та у статті 139 цього Кодексу. Згідно з пунктом 138.2 статті 138 ПК України витрати, які враховуються для визначення об`єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов`язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу. Відповідно до підпункту 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 ПК України не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов`язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку. Згідно п.п.14.1.181 п.14.1 ст.14 Податкового кодексу України податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов`язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу. Згідно п. 185.1 ст.185 Податкового кодексу України об`єктом оподаткування є операції платників податку з: а) постачання товарів, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу, у тому числі операції з передачі права власності на об`єкти застави позичальнику (кредитору), на товари, що передаються на умовах товарного кредиту, а також з передачі об`єкта фінансового лізингу в користування лізингоотримувачу/орендарю. Згідно п. 188.1 ст.188 Податкового кодексу України база оподаткування операцій з постачання товарів/послуг визначається виходячи з їх договірної вартості (у разі здійснення контрольованих операцій - не нижче звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу) з урахуванням загальнодержавних податків та зборів (крім збору на обов`язкове державне пенсійне страхування, що справляється з вартості послуг стільникового рухомого зв`язку, податку на додану вартість та акцизного податку на спирт етиловий, що використовується виробниками - суб`єктами господарювання для виробництва лікарських засобів, у тому числі компонентів крові і вироблених з них препаратів (крім лікарських засобів у вигляді бальзамів та еліксирів). До складу договірної (контрактної) вартості включаються будь-які суми коштів, вартість матеріальних і нематеріальних активів, що передаються платнику податків безпосередньо покупцем або через будь-яку третю особу у зв`язку з компенсацією вартості товарів/послуг. До складу договірної (контрактної) вартості не включаються суми неустойки (штрафів та/або пені), три проценти річних та інфляційні, що отримані платником податку внаслідок невиконання або неналежного виконання договірних зобов`язань. До бази оподаткування включаються вартість товарів/послуг, які постачаються (за виключенням суми компенсації на покриття різниці між фактичними витратами та регульованими цінами (тарифами) у вигляді виробничої дотації з бюджету та/або суми відшкодування орендодавцю - бюджетній установі витрат на утримання наданого в оренду нерухомого майна, на комунальні послуги та на енергоносії), та вартість матеріальних і нематеріальних активів, що передаються платнику податків безпосередньо отримувачем товарів/послуг, поставлених таким платником податку. У випадках, передбачених статтею 189 цього Кодексу, база оподаткування визначається з урахуванням положень статті 189 цього Кодексу. Згідно п. 187.1 ст.187 Податкового кодексу України датою виникнення податкових зобов`язань з постачання товарів/послуг вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше: а) дата зарахування коштів від покупця/замовника на банківський рахунок платника податку як оплата товарів/послуг, що підлягають постачанню, а в разі постачання товарів/послуг за готівку - дата оприбуткування коштів у касі платника податку, а в разі відсутності такої - дата інкасації готівки у банківській установі, що обслуговує платника податку; б) дата відвантаження товарів, а в разі експорту товарів - дата оформлення митної декларації, що засвідчує факт перетинання митного кордону України, оформлена відповідно до вимог митного законодавства, а для послуг - дата оформлення документа, що засвідчує факт постачання послуг платником податку. За операціями з виконання підрядних будівельних робіт суб`єкти підприємницької діяльності можуть застосовувати касовий метод податкового обліку відповідно до підпункту 14.1.266 пункту 14.1 статті 14 цього Кодексу. Відповідно до п. 198.1 ст. 198 ПК України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв`язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу. Пунктом 198.2 ст. 198 ПК України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною. Для операцій із ввезення на митну територію України товарів датою виникнення права на віднесення сум податку до податкового кредиту є дата сплати податку за податковими зобов`язаннями згідно з пунктом 187.8 статті 187 цього Кодексу, а для операцій з постачання послуг нерезидентом на митній території України - дата сплати (нарахування) податку за податковими зобов`язаннями, що були включені отримувачем таких послуг до податкової декларації попереднього періоду. Датою виникнення права орендаря (лізингоотримувача) на збільшення податкового кредиту для операцій фінансової оренди (лізингу) є дата фактичного отримання об`єкта фінансового лізингу таким орендарем. Датою виникнення права замовника на віднесення сум до податкового кредиту з договорів (контрактів), визначених довгостроковими відповідно до пункту 187.9 статті 187 цього Кодексу, є дата фактичного отримання замовником результатів робіт (оформлених актами виконаних робіт) за такими договорами (контрактами). Для товарів/послуг, постачання (придбання) яких контролюється приладами обліку, факт постачання (придбання) таких товарів/послуг засвідчується даними обліку. Згідно п. 198.3 ст. 198 ПК України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг (у разі здійснення контрольованих операцій - не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу) та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв`язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку. Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду. Пунктом 201.7 ст. 201 Податкового кодексу України Податкова накладна складається на кожне повне або часткове постачання товарів/послуг, а також на суму коштів, що надійшли на поточний рахунок як попередня оплата (аванс). У разі якщо частка товарів/послуг, послуг не містить відокремленої вартості, перелік (номенклатура) частково поставлених товарів/послуг зазначається в додатку до податкової накладної у порядку, встановленому центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику, та враховується при визначенні загальних податкових зобов`язань. У відповідності до п. 201.4 ст. 201 Податкового кодексу України Податкова накладна складається у двох примірниках у день виникнення податкових зобов`язань продавця. Один примірник видається покупцю, а другий залишається у продавця. У разі складання податкової накладної у паперовому вигляді покупцю видається оригінал, а копія залишається у продавця. Згідно п. 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв`язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу). Згідно п.п. 201.1 ст. 201 ПК України Платник податку зобов`язаний надати покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою (за наявності) податкову накладну, складену за вибором покупця (отримувача) в один з таких способів: а) порядковий номер податкової накладної; б) дата виписування податкової накладної; в) повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім`я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - продавця товарів/послуг; г) податковий номер платника податку (продавця та покупця); ґ) місцезнаходження юридичної особи - продавця або податкова адреса фізичної особи - продавця, зареєстрованої як платник податку; д) повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім`я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - покупця (отримувача) товарів/послуг; е) опис (номенклатура) товарів/послуг та їх кількість, обсяг; є) ціна постачання без урахування податку; ж) ставка податку та відповідна сума податку в цифровому значенні; з) загальна сума коштів, що підлягають сплаті з урахуванням податку; и) вид цивільно-правового договору. За умовами, визначеними п. 201.10 ст. 201 ПК України, при здійсненні операцій з постачання товарів/послуг платник податку - продавець товарів/послуг зобов`язаний в установлені терміни скласти податкову накладну, зареєструвати її в Єдиному реєстрі податкових накладних та надати покупцю за його вимогою. Підтвердженням продавцю про прийняття його податкової накладної та/або розрахунку коригування до Єдиного реєстру податкових накладних є квитанція в електронному вигляді у текстовому форматі, яка надсилається протягом операційного дня. Датою та часом надання податкової накладної та/або розрахунку коригування в електронному вигляді до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну податкову і митну політику, є дата та час, зафіксовані у квитанції. Якщо надіслані податкові накладні/розрахунки коригування сформовано з порушенням вимог, передбачених пунктом 201.1 цієї статті та/або пунктом 192.1 статті 192 цього Кодексу, а також у разі зупинення реєстрації податкової накладної/розрахунку коригування відповідно до пункту 201.16 цієї статті, протягом операційного дня продавцю/покупцю надсилається квитанція в електронному вигляді у текстовому форматі про неприйняття їх в електронному вигляді або зупинення їх реєстрації із зазначенням причин. Якщо протягом операційного дня не надіслано квитанції про прийняття або неприйняття, або зупинення реєстрації податкової накладної/розрахунку коригування, така податкова накладна вважається зареєстрованою в Єдиному реєстрі податкових накладних. Реєстрація податкових накладних та/або розрахунків коригування до податкових накладних у Єдиному реєстрі податкових накладних повинна здійснюватися з урахуванням граничних строків: для податкових накладних/розрахунків коригування до податкових накладних, складених з 1 по 15 календарний день (включно) календарного місяця, - до останнього дня (включно) календарного місяця, в якому вони складені; для податкових накладних/розрахунків коригування до податкових накладних, складених з 16 по останній календарний день (включно) календарного місяця, - до 15 календарного дня (включно) календарного місяця, наступного за місяцем, в якому вони складені. У разі порушення таких строків застосовуються штрафні санкції згідно з цим Кодексом. Згідно п.1. Порядку заповнення податкової накладної, затверджений наказом Міністерство доходів і зборів України, від 31.12.2015, № 1307 (надалі Порядок № 1307) Податкову накладну складає особа, яка зареєстрована як платник податку у контролюючому органі та якій присвоєно індивідуальний податковий номер платника податку на додану вартість. Якщо не зареєстровані платниками податку на додану вартість філії та інші структурні підрозділи платника податку самостійно здійснюють постачання товарів/послуг та проводять розрахунки з постачальниками/споживачами, то зареєстрований платник податку, до складу якого входять такі структурні підрозділи, може делегувати філії або структурному підрозділу право складання податкових накладних. Для цього платник податку повинен кожній філії та кожному структурному підрозділу присвоїти окремий цифровий номер, про що має письмово повідомити контролюючий орган за місцем його реєстрації як платника податку на додану вартість. При складанні податкової накладної філією чи іншим структурним підрозділом платника податку в графі «Продавець» податкової накладної зазначаються найменування головного підприємства, зареєстрованого як платник податку, що визначене статутними документами, та найменування такої філії (структурного підрозділу). У разі постачання товарів/послуг філії (структурному підрозділу) платника податку при складанні податкової накладної у графі «Покупець» разом із найменуванням головного підприємства, зареєстрованого як платник податку на додану вартість, зазначається найменування такої філії (структурного підрозділу), яка фактично є від імені головного підприємства (покупця) стороною договору. При виконанні договорів про спільну діяльність податкова накладна складається особою, яка веде облік результатів такої діяльності та відповідальна за утримання і внесення податку до бюджету. Облік результатів спільної діяльності ведеться такою особою у загальновстановленому порядку окремо від обліку господарських результатів такої особи. При здійсненні господарських операцій, пов`язаних з використанням майна, отриманого в управління за договорами про управління майном, податкова накладна складається особою - управителем майна, яка веде окремий облік з податку на додану вартість таких господарських операцій та відповідальна за утримання і внесення податку до бюджету. При виконанні багатосторонньої угоди про розподіл продукції за участю кількох інвесторів податкова накладна може складатись як оператором, так і інвесторами, якщо усі інвестори зареєстровані платниками податку. У разі надання нерезидентом послуг, місце постачання яких розташоване на митній території України, податкова накладна складається зареєстрованим на території України платником податку - отримувачем (покупцем). Суб`єкти підприємницької діяльності, що перейшли на спрощену систему оподаткування, яка не передбачає сплати податку на додану вартість або передбачає його нарахування за іншими ставками, ніж визначені підпунктами „а-„в пункту 193.1 статті 193 розділу V Податкового кодексу України, втрачають право на складання податкової накладної. Податкова накладна вважається недійсною у разі її заповнення іншою особою, ніж зазначена в цьому пункті. Згідно п.2 Порядку № 1307 податкова накладна та додатки до неї складаються та надаються отримувачу (покупцю) в електронній формі з дотриманням умови щодо реєстрації у порядку, визначеному законодавством, електронного підпису уповноваженої платником особи. Відправлення, передавання, одержання, зберігання та організація обігу податкових накладних в електронній формі здійснюються у порядку, визначеному законодавством. Усі податкові накладні, в тому числі накладні, особливості заповнення яких викладені в пунктах 10-13, 18 та 20 цього Порядку, підлягають реєстрації в Єдиному реєстрі податкових накладних у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Платник податку має право зареєструвати податкову накладну в Єдиному реєстрі податкових накладних на суму податку, обчислену за формулою, зазначеною у пункті 200-1.3 статті 200-1 Податкового кодексу України та пункті 9 Порядку електронного адміністрування податку на додану вартість, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 16 жовтня 2014 року №

569. Згідно п.7 Положення № 1307 податкова накладна є підставою для віднесення сум податку на додану вартість до податкового кредиту отримувача (покупця), зареєстрованого як платник податку, за умови дотримання вимог щодо реєстрації в Єдиному реєстрі податкових накладних та інших вимог, передбачених законодавством. Не дає права отримувачу (покупцю) на віднесення сум податку на додану вартість до податкового кредиту: відсутність факту реєстрації платником податку - постачальником (продавцем) товарів/послуг податкових накладних в Єдиному реєстрі податкових накладних (для податкових накладних, складених до 01 січня 2015 року: відсутність факту такої реєстрації у разі, якщо такі накладні складені в електронній формі або якщо такі накладні відповідають вимогам пункту 11 підрозділу 2 розділу ХХ Податкового кодексу України у разі складання податкової накладної у паперовому вигляді); порушення порядку заповнення податкової накладної; складення податкової накладної платником податку, звільненим від сплати податку за рішенням суду, після набрання чинності таким рішенням суду. Законом України «Про внесення змін до Податкового кодексу України щодо покращення інвестиційного клімату в Україні» № 1797-VІІІ від 21 грудня 2016 року, який набрав чинності з 1 січня 2017 року (далі Закон №1797-VІІІ), був змінений порядок бюджетного відшкодування ПДВ платникам цього податку, який не передбачає надання контролюючим органом відповідного висновку та його направлення до органу державного казначейства. Відшкодування здійснюється в автоматичному порядку на підставі інформації, відображеної в Реєстрі заяв про повернення суми бюджетного відшкодування. Згідно з підпунктом 200.7.1 пункту 200.7 статті 200 ПК України формування Реєстру заяв про повернення суми бюджетного відшкодування здійснюється на підставі баз даних центрального органу виконавчої влади, що реалізує податкову і митну політику, та центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів. Відповідно до підпункту 200.7.2 заяви про повернення сум бюджетного відшкодування автоматично вносяться до Реєстру заяв про повернення суми бюджетного відшкодування протягом операційного дня їх отримання у хронологічному порядку їх надходження. Повернення узгоджених сум бюджетного відшкодування здійснюється у хронологічному порядку, відповідно до черговості внесення до Реєстру заяв про повернення суми бюджетного відшкодування. Платники податку, які мають право на бюджетне відшкодування відповідно до цієї статті та подали заяву про повернення суми бюджетного відшкодування, отримують таке бюджетне відшкодування в разі узгодження контролюючим органом заявленої суми бюджетного відшкодування за результатами камеральної перевірки, а у випадках, визначених пунктом 200.11 цієї статті, - за результатами перевірки, зазначеної у такому пункті, що проводяться відповідно до цього Кодексу (абзац другий пункту 200.10 статті 200 ПК України). Порядок узгодження зазначеної у заяві суми бюджетного відшкодування визначений в пункті 200.12 цієї статті. Так, зазначена у заяві сума бюджетного відшкодування вважається узгодженою в Реєстрі заяв про повернення суми бюджетного відшкодування з однієї із таких дат: а) з дня, наступного за днем закінчення граничного строку проведення перевірки, в разі, якщо контролюючим органом внесені до Реєстру заяв про повернення суми бюджетного відшкодування відомості про відсутність порушень під час такої перевірки; б) з дня, наступного за днем закінчення граничного строку проведення камеральної перевірки, в разі, якщо контролюючим органом не внесені до Реєстру заяв про повернення суми бюджетного відшкодування відомості про дату початку та закінчення проведення перевірки даних, зазначених у податковій декларації або уточнюючому розрахунку, з обов`язковою відміткою щодо виду перевірки (камеральна, документальна); в) з дня, наступного за днем закінчення граничного строку, передбаченого цим Кодексом для складення акта перевірки, в разі, якщо контролюючим органом не внесені до Реєстру заяв про повернення суми бюджетного відшкодування відомості про дату складення акта перевірки; г) з дня, наступного за днем закінчення граничного строку, передбаченого цим Кодексом для надсилання (вручення) податкового повідомлення-рішення, в разі, якщо контролюючим органом не внесені до Реєстру заяв про повернення суми бюджетного відшкодування відомості про дату та номер податкового повідомлення-рішення; ґ) з дня визнання протиправним та/або скасування податкового повідомлення-рішення. У випадках, передбачених підпунктами «а», «г» і «ґ» цього пункту, інформація про узгодженість бюджетного відшкодування та його суму відображається в Реєстрі заяв про повернення суми бюджетного відшкодування контролюючим органом на наступний робочий день після виникнення такого випадку. Узгоджена сума бюджетного відшкодування стає доступною органу, що здійснює казначейське обслуговування бюджетних коштів, для виконання на наступний операційний день за днем її відображення в Реєстрі заяв про повернення суми бюджетного відшкодування та перераховується органом, що здійснює казначейське обслуговування бюджетних коштів, у строки, передбачені пунктом 200.13 цієї статті, на поточний банківський рахунок платника податку в обслуговуючому банку та/або на бюджетні рахунки для перерахування у рахунок сплати грошових зобов`язань або погашення податкового боргу такого платника податку з інших платежів, що сплачуються до Державного бюджету України. На підставі даних Реєстру заяв про повернення суми бюджетного відшкодування орган, що здійснює казначейське обслуговування бюджетних коштів, після дня набуття статусу узгодженої суми бюджетного відшкодування перераховує таку суму з бюджетного рахунка на поточний банківський рахунок платника податку в обслуговуючому банку та/або на бюджетні рахунки для перерахування у рахунок сплати грошових зобов`язань або погашення податкового боргу такого платника податку з інших платежів, що сплачуються до державного бюджету, протягом п`яти операційних днів (пункт 200.13 статті 200 ПК України). При цьому пунктами 52 та 56 підрозділу 2 розділу XX «Перехідні положення» ПК України, якими цей підрозділ був доповнений Законом № 1797-VІІІ, визначено, що до 10 січня 2017 року центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну податкову та митну політику, зобов`язаний на підставі реєстрів заяв про повернення суми бюджетного відшкодування платникам податку, які відповідають та які не відповідають критеріям, визначеним пунктом 200.19 статті 200 цього Кодексу, в редакції, що діяла до 01.01.2017, сформувати єдиний Реєстр заяв про повернення суми бюджетного відшкодування у хронологічному порядку їх надходження. До 1 лютого 2017 року центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну податкову та митну політику, формує у хронологічному порядку надходження заяв про повернення суми бюджетного відшкодування податку на додану вартість Тимчасовий реєстр заяв про повернення суми бюджетного відшкодування, поданих до 1 лютого 2016 року, за якими станом на 1 січня 2017 року суми податку на додану вартість не відшкодовані з бюджету. Формування, ведення та офіційне публікування Тимчасового реєстру заяв про повернення суми бюджетного відшкодування, зазначеного у цьому пункті, здійснюються у порядку, визначеному статтею 200 цього Кодексу. Постановою Кабінету Міністрів України від 25 січня 2017 року №26 був затверджений Порядок ведення Реєстру заяв про повернення суми бюджетного відшкодування податку на додану вартість (далі - Порядок №26), який, згідно з пунктом 3 цієї постанови набирав чинності з 1 квітня 2017 року. Зазначеною постановою встановлено, що до набрання чинності цим Порядком бюджетне відшкодування сум податку на додану вартість за заявами, включеними до Реєстру заяв про повернення суми бюджетного відшкодування податку на додану вартість, сформованого згідно з пунктом 52 підрозділу 2 розділу XX «Перехідні положення» ПК України, здійснюється у порядку, що діяв до 1 січня 2017 року. Відповідно до положень пункту 4 Порядку №26 орган ДФС вносить до Реєстру, зокрема, такі дані: дату подання заяви про повернення суми бюджетного відшкодування податку на додану вартість на рахунок платника податку у банку, поданої у складі податкової декларації з податку на додану вартість, або уточнюючого розрахунку з податку на додану вартість (в разі їх подання); суму податку, заявленого до бюджетного відшкодування, зазначену в кожній заяві, поданій у складі податкової декларації або уточнюючого розрахунку (в разі їх подання), у тому числі окремо, яка підлягає перерахуванню на рахунок платника податку у банку та/або в рахунок сплати грошових зобов`язань, та/або погашення податкового боргу такого платника податку з інших платежів, що сплачуються до державного бюджету; дату початку та закінчення проведення перевірки даних податкової декларації або уточнюючого розрахунку (в разі їх подання), в складі яких подана заява, з обов`язковою відміткою щодо виду перевірки (камеральна, документальна); суму податку, заявленого до бюджетного відшкодування, та дату поданої до органу ДФС заяви у разі виникнення у платника податку необхідності змінити напрям узгодженого бюджетного відшкодування; дату складення та вручення платнику податку акта перевірки; суму узгодженого органом ДФС бюджетного відшкодування за кожною заявою та дату її узгодження. Згідно з пунктом 6 Порядку №26 інформація про узгодженість бюджетного відшкодування та його суму відображається в Реєстрі органом ДФС на наступний робочий день після виникнення такого випадку. Пунктом 12 Порядку №26 передбачено, що узгоджена сума бюджетного відшкодування стає доступною органу Казначейства для виконання на наступний операційний день за днем її відображення в Реєстрі та перераховується органом Казначейства у строки, передбачені пунктом 200.13 статті 200 ПК України, на поточний банківський рахунок платника податку в обслуговуючому банку та/або на бюджетні рахунки для перерахування у рахунок сплати грошових зобов`язань або погашення податкового боргу такого платника податку з інших платежів, що сплачуються до державного бюджету. При цьому органу Казначейства стають доступними для виконання узгоджені суми бюджетного відшкодування, зазначені в Реєстрі, які підлягають поверненню. У зв`язку з набранням чинності Порядком №26, з 1 квітня 2017 року втратив чинність Порядок ведення реєстрів заяв про повернення суми бюджетного відшкодування податку на додану вартість, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 22 лютого 2016 року №68 (далі Порядок №68), який передбачав, що реєстри формуються ДФС за даними: прийнятих територіальними органами ДФС податкових декларацій з податку на додану вартість або уточнюючих розрахунків з податку на додану вартість, передбачених абзацом четвертим пункту 50.1 статті 50 ПК, та заяв, поданих у складі податкових декларацій або уточнюючих розрахунків; податкової інформації, зібраної та отриманої органами доходів і зборів, відповідно до глави 7 ПК. Пунктом 10 Порядку №68 було встановлено, що друга частина реєстрів містить інформацію, зокрема, про: зазначену у заяві суму податку, заявлену до бюджетного відшкодування на рахунок платника податку в банку; дату узгодження територіальним органом ДФС зазначеної у заяві суми податку, що підлягає бюджетному відшкодуванню. Відповідно до пункту 44.1 статті 44 Податкового кодексу України для цілей оподаткування платники податків зобов`язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов`язаних з визначенням об`єктів оподаткування та/або податкових зобов`язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов`язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством. Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту. Відповідно до п.п. 4.1.4. п.4.1. ст. 4 ПК України (в редакції, діючої на момент прийняття рішення податковим органом), основним принципом податкового законодавства є презумпція правомірності рішень платника податку в разі, якщо норма закону чи іншого нормативно-правового акта, виданого на підставі закону, або якщо норми різних законів чи різних нормативно-правових актів припускають неоднозначне (множинне) трактування прав та обов`язків платників податків або контролюючих органів, внаслідок чого є можливість прийняти рішення на користь як платника податків, так і контролюючого органу Відповідно до п.56.21 ст.56 ПК України у разі коли норма цього Кодексу чи іншого нормативно-правового акту , виданого на підставі цього Кодексу, або коли норми різних законів чи різних нормативно-правових актів припускають неоднозначне (множинне) трактування прав та обов`язків платників податків або контролюючих органів, внаслідок чого є можливість прийняти рішення на користь як платника податків, так і контролюючого органу, рішення приймається на користь платника податків. Згідно ч. 1 ст. 1 Закону України від 16.07.1999, № 996-XIV «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні»(надалі Закон № 996-XIV) господарська операція - дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов`язань, власному капіталі підприємства; Згідно ч. 2 ст. 3 Закону № 996-XIV бухгалтерський облік є обов`язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, грунтуються на даних бухгалтерського обліку. Згідно з п.п. 1.1. Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затверджене наказом Міністерства фінансів України від 24 травня 1995 року № 88, (надалі Положення № 88) Положення встановлює порядок створення, прийняття і відображення у бухгалтерському обліку, а також зберігання первинних документів, облікових регістрів, бухгалтерської та іншої звітності, що ґрунтується на даних бухгалтерського обліку, підприємствами, їх об`єднаннями та госпрозрахунковими організаціями (крім банків) незалежно від форм власності (надалі - підприємства), установ та організацій, основна діяльність яких фінансується за рахунок коштів бюджету (надалі - установи). Згідно з п.п. 2.1., 2.2 Положення № 88 первинні документи - це документи, створені у письмовій або електронній формі, що фіксують та підтверджують господарські операції, включаючи розпорядження та дозволи адміністрації (власника) на їх проведення. Господарські операції - це факти підприємницької та іншої діяльності, що впливають на стан майна, капіталу, зобов`язань і фінансових результатів. Первинні документи повинні бути складені у момент проведення кожної господарської операції або, якщо це неможливо, безпосередньо після її завершення. При реалізації товарів за готівку допускається складання первинного документа не рідше одного разу на день на підставі даних касових апаратів, чеків тощо. Для контролю та впорядкування обробки інформації на основі первинних документів можуть складатися зведені документи (далі - первинні документи). Згідно з пп. 2.4 п. 2 Положення № 88, первинні документи (на паперових і машинозчитуваних носіях інформації) для надання їм юридичної сили і доказовості повинні мати такі обов`язкові реквізити: назва підприємства, установи, від імені яких складений документ, назва документа (форми), код форми, дата і місце складання, зміст господарської операції та її вимірники (у натуральному і вартісному виразі), посади, прізвища і підписи осіб, відповідальних за дозвіл та здійснення господарської операції і складання первинного документа. Неістотні недоліки в документах, що містять відомості про господарську операцію, не є підставою для невизнання господарської операції, за умови, що такі недоліки не перешкоджають можливості ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції, та містять відомості про дату складання документа, назву підприємства, від імені якого складено документ, зміст та обсяг господарської операції тощо. Відповідно до п.п.2.15 та п.п.2.16 п.2 вищевказаного Положення № 88 забороняється приймати до виконання первинні документи на операції, що суперечать законодавчим та нормативним актам. Європейська Конвенція про захист прав людини та основоположних свобод від 04.11.1950 року (надалі - Конвенція), була ратифікована Законом України N 475/97-ВР від 17.07.97, та відповідно до ст.9 Конституції України є частиною національного законодавства. Згідно ч.1 ст.6 Конвенції, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення. Згідно статті 1 Першого протоколу до Конвенції , кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений свого майна інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом або загальними принципами міжнародного права. Проте попередні положення жодним чином не обмежують право держави вводити в дію такі закони, які, на її думку, є необхідними для здійснення контролю за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів. Отже, вищевказана норма гарантує захист права на мирне володіння майном особи, яка законним шляхом, добросовісно набула майно у власність, і в оцінці дотримання "справедливого балансу" в питаннях позбавлення майна мають значення обставини, за яких майно було набуте у власність, поведінка особи, з власності якої майно витребовується. Відповідно до ст.8 Конституції України, ст.6 КАС України та ч.1 ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» від 23.02.2006 року ,суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого зокрема людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. застосовує цей принцип з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини. Першим і найголовнішим правилом статті 1 Першого протоколу є те, що будь-яке втручання державних органів у право на мирне володіння майном має бути законним і повинно переслідувати легітимну мету "в інтересах суспільства". Будь-яке втручання також повинно бути пропорційним по відношенню до переслідуваної мети. Іншими словами, має бути забезпечено "справедливий баланс" між загальними інтересами суспільства та обов`язком захисту основоположних прав конкретної особи. Необхідного балансу не буде досягнуто, якщо на відповідну особу або осіб буде покладено особистий та надмірний тягар (див., серед багатьох інших джерел, рішення у справі "Колишній Король Греції та інші проти Греції" (Former King of Greece and Others v. Greece) [ВП], заява № 25701/94, пп. 79 та 82, ЄСПЛ 2000-XII). За певних обставин "легітимне очікування" на отримання "активу" також може захищатися ст. 1 Першого протоколу до Конвенції. Так, якщо суть вимоги особи пов`язана з майновим правом, особа, якій воно надане, може вважатися такою, що має "легітимне очікування", якщо для такого права у національному законодавстві існує достатнє підґрунтя (див. mutatis mutandis рішення у справі "Суханов та Ільченко проти України" від 26 червня 2014 року (Sukhanov and Ilchenko v. Ukraine, заяви №68385/10 та №71378/10, §35)). ЄСПЛ у рішенні у справі "Інтерсплав проти України" від 09 січня 2007 року зазначив, що юридична особа-платник ПДВ мала достатньо підстав сподіватись на відшкодування цього податку, так само як і на компенсацію за затримку його виплати, та встановив, що заявник мав захищений ст. 1 Першого протоколу до Конвенції майновий інтерес (Intersplav v. Ukraine, заява №803/02, § 31-32). ЄСПЛ констатував порушення ст. 1 Першого протоколу до Конвенції у справі з огляду на постійні затримки відшкодування і компенсації ПДВ у поєднанні із відсутністю ефективних засобів запобігання або припинення такої адміністративної практики, та зазначив, що і стан невизначеності щодо часу повернення коштів заявника порушували "справедливий баланс" між вимогами публічного інтересу та захистом права на мирне володіння майном (§ 40). Тлумачення та застосування національного законодавства є прерогативою національних органів. Суд, однак, зобов`язаний переконатися в тому, що спосіб, в який тлумачиться і застосовується національне законодавство, призводить до наслідків, сумісних з принципами Конвенції з точки зору тлумачення їх у світлі практики Суду (див. рішення у справі "Скордіно проти Італії"(Scordino v. Italy) (№ 1) [ВП], № 36813/97, пункти 190 та 191, ECHR 2006-V та п.52 Рішення Європейського Суду з прав людини у справі "Щокін проти України" (заяви №№ 23759/03 та 37943/06), від 14 жовтня 2010року, яке набуло статусу остаточного 14 січня 2011року ). Принцип "належного урядування", як правило, не повинен перешкоджати державним органам виправляти випадкові помилки, навіть ті, причиною яких є їхня власна недбалість (див. зазначене вище рішення у справі "Москаль проти Польщі" (Moskalv. Poland), п. 73). Будь-яка інша позиція була б рівнозначною, inter alia, санкціонуванню неналежного розподілу обмежених державних ресурсів, що саме по собі суперечило б загальним інтересам (див. там само). З іншого боку, потреба виправити минулу "помилку" не повинна непропорційним чином втручатися в нове право, набуте особою, яка покладалася на легітимність добросовісних дій державного органу (див., mutatis mutandis, рішення у справі "Пінкова та Пінк проти Чеської Республіки" (Pincova and Pinc v. The Czech Republic), заява № 36548/97, п. 58, ECHR 2002-VIII). Іншими словами, державні органи, які не впроваджують або не дотримуються своїх власних процедур, не повинні мати можливість отримувати вигоду від своїх протиправних дій або уникати виконання своїх обов`язків (див. зазначене вище рішення у справі "Лелас проти Хорватії" (Lelasv. Croatia), п. 74). Ризик будь-якої помилки державного органу повинен покладатися на саму державу, а помилки не можуть виправлятися за рахунок осіб, яких вони стосуються (див., серед інших джерел, mutatis mutandis, зазначене вище рішення у справі "Пінкова та Пінк проти Чеської Республіки" (Pincova and Pinc v. The Czech Republic), п. 58, а також рішення у справі "Ґаші проти Хорватії" (Gashi v. Croatia), заява № 32457/05, п. 40, від 13 грудня 2007 року, та у справі "Трґо проти Хорватії" (Trgo v. Croatia), заява № 35298/04, п. 67, від 11 червня 2009 року, також Рішення у справі "Рисовський проти України" (Rysovskyy v. Ukraine) від 20 жовтня 2011 року, заява № 29979/04, п.71). Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (див. рішення ЄСПЛ у справі Суомінен проти Фінляндії (Suominen v. Finland), № 37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року). Згідно ч.1 ст.372 КАС України , у разі необхідності спосіб, строки і порядок виконання можуть бути визначені у самому судовому рішенні. Так само на відповідних суб`єктів владних повноважень можуть бути покладені обов`язки щодо забезпечення виконання рішення. Згідно п.1 ч.6 ст.246 КАС України , у разі необхідності у резолютивній частині також вказується про порядок і строк виконання рішення. Згідно ч.2 -4 ст.14 КАС України , судові рішення, що набрали законної сили, є обов`язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об`єднаннями на всій території України. Невиконання судового рішення тягне за собою відповідальність, встановлену законом. Обов`язковість судового рішення не позбавляє осіб, які не брали участі у справі, можливості звернутися до суду, якщо ухваленим судовим рішенням вирішено питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки. Відповідно до ч. 1, 2 ст. 370 КАС України судове рішення, яке набрало законної сили, є обов`язковим для учасників справи, для їхніх правонаступників, а також для всіх органів, підприємств, установ та організацій, посадових чи службових осіб, інших фізичних осіб і підлягає виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, або за принципом взаємності, - за її межами. Невиконання судового рішення тягне за собою відповідальність, встановлену законом . Право на виконання рішень, винесених судом, є невід`ємною частиною «права на суд» (Hornsby v. Greece (Горнсбі проти Греції), § 40; Scordino v. Italy (Скордіно проти Італії) (no. 1) [ВП], § 196). У іншому випадку, положення статті 6 § 1 будуть позбавлені ефекту корисної дії (Burdov v. Russia (Бурдов проти Росії), §§ 34 і 37). Ефективний захист сторони у справі, а отже і відновлення справедливості, передбачає зобов`язання адміністративних органів виконувати рішення (Hornsby v. Greece (Горнсбі проти Греції), § 41; Kyrtatos v. Greece (Кіртатос проти Греції), §§ 31-32). Хоча, за деяких обставин виконання рішення може бути відкладено, відкладання рішення не повинно порушувати право сторони на виконання рішення (Burdov v. Russia (Бурдов проти Росії), §§ 35-37). У цьому розумінні виконання рішення повинно бути повним та вичерпним, а не частковим (Matheus v. France (Матецс проти Франції), § 58; SabinPopescu v. Romania (SabinPopescu проти Франції), §§ 68-76), і рішення не може не виконуватись, бути позбавлене юридичної сили, або незаконно відкладено (ImmobiliareSaffi v. Italy (ІммобільяреСаффі проти Італії) [ВП], § 74). Згідно ст.13 Конвенції, кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб правового захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження. Стаття 13 Конвенції ( 995_004 ) прямо виражає обов`язок держави, передбачений статтею 1 Конвенції, захищати права людини передусім у межах своєї власної правової системи. Таким чином, ця стаття вимагає від держав національного засобу юридичного захисту, який би забезпечував вирішення по суті поданої за Конвенцією "небезпідставної скарги", та надання відповідного відшкодування (див. справу "Кудла проти Польщі" (Kudla v. Poland) [GC], N 30210/96, п. 152, ECHR 2000-XI). Зміст зобов`язань Договірних держав за статтею 13 Конвенції ( 995_004 ) залежить від характеру поданої заявником скарги; "ефективність" "засобу юридичного захисту" у значенні цієї статті не залежить від визначеності сприятливого для заявника результату. Водночас засіб юридичного захисту, якого вимагає стаття 13, має бути "ефективним" як з практичної, так і з правової точки зору, тобто таким, що або запобігає ствердженому порушенню чи його повторенню в подальшому, або забезпечує адекватне відшкодування за те чи інше порушення, яке вже відбулося. Навіть якщо якийсь окремий засіб юридичного захисту сам по собі не задовольняє вимоги статті 13, задоволення її вимог може забезпечуватися за допомогою сукупності засобів юридичного захисту, передбачених національним законодавством (див. згадане вище рішення у справі Кудли, пп. 157-158; та рішення у справі "Вассерман проти Росії" (N 2) (Wasserman v. Russia) (no. 2), N 21071/05, п. 45, від 10 квітня 2008 року). У справах про невиконання судових рішень будь-який засіб юридичного захисту, який дозволяє запобігти порушенню шляхом забезпечення вчасного виконання рішення, є в принципі найціннішим. Однак, якщо судове рішення винесене проти держави і на користь фізичної особи, від такої особи в принципі не слід вимагати використання таких засобів: тягар виконання такого рішення покладається головним чином на органи влади, яким слід використати всі засоби, передбачені в національній правовій системі, щоб прискорити процес виконання рішення і не допустити таким чином порушення Конвенції ( 995_004 ) ( див.п.63-65 рішення у справі «Юрій Миколайович Іванов проти України» (заява № 40450/04), яке набуло статусу остаточного від 15 січня 2010 року). (1) Оцінка аргументів учасників справи і висновку суду першої інстанції Суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права(ч.1-2 ст.308 КАС України , в редакції Закону на момент вчинення процесуальної дії). Надаючи оцінку правомірності дій та рішень органів владних повноважень, суд керується критеріями, закріпленими у статті 2 КАС України (в цьому випадку й далі - у редакції, чинній на момент звернення позивача до суду і розгляду справи), встановлюючи при цьому чи прийняті (вчинені) ним рішення (дії): на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку. Як вірно встановлено судом 1-ої інстанції ,враховуючи виконання ТОВ «Табакко Інвест» позивачем вимог п.44.5 ст.44 ПК України, письмового повідомлення контролюючого органу за місцем обліку -ГУ ДПС в Одеській області в порядку, встановленому Податковим Кодексом України для подання податкової звітності 14.04.2020 , із додержанням п`ятиденниого строку з дня втрати документів - 09.04.2020, зазначених в пунктах 44.1 і 44.3 ст.44 ПК України ,зокрема, податкові накладні, видаткові накладні, прибуткові накладні, договори, виписки з банку, реєстри складського обліку та інші документи фінансово-господарської діяльності за період з 01.11.2018 по теперішній час та фактичної неможливості проведення перевірки платника податків у цьому випадку , апеляційний суд вважає, що терміни проведення документальної позопланової перевірки позивача за рішенням керівника (його заступника або уповноваженої особи) органу ДФС, який здійснює (очолює) перевірку відповідно до вимог ПК України та Методичних рекомендацій щодо порядку взаємодії між підрозділами органів державної фіскальної служби при організації, проведення та реалізації матеріалів перевірок платників податків, затверджених наказом ДФС України від 31.07.2014 року № 22, мали бути перенесені до дати відновлення та надання документів до перевірки в межах 90 календарних днів з дня, що настає за днем надходження повідомлення до контролюючого органу. Нормами Податкового кодексу України, з дотриманням балансу публічних і приватних інтересів, встановлені умови та порядок проведення перевірок, у тому числі й документальних позапланових невиїзних. Лише їх дотримання може бути підставою для висновку про законність такої перевірки. Невиконання, в свою чергу, процедурних вимог Податкового кодексу України щодо призначення та (або) проведення контрольних заходів призводить до визнання перевірок (незалежно від їх виду) незаконними та відсутності правових наслідків таких. Аналогічна правова позиція зазначена у постанові Верховного Суду України від 27 січня 2015 року у справі №21-425а14. Таким чином , апеляційний суд ввважає ,що порушення прав позивача щодо надання документів до перевірки в межах 90 календарних днів з дня, що настає за днем надходження повідомлення до контролюючого органу з 15.04.2020 та не прийняття відповідного рішення про перенесення строків перевірки також в межах 90 календарних днів з дня, що настає за днем надходження повідомлення до контролюючого органу призвело до незаконності вказаної перевірки та відсутності її правових наслідків , так як при прйнятті рішення про її проведення не було враховані усі обставини, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); не було дотримано принцип рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; не було дотримано необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія). Крім того, правові наслідки у вигляді виникнення права платника податку на формування податкового кредиту наступають лише у разі реального (фактичного) вчинення господарських операцій з придбання товарів (робіт, послуг) з метою їх використання в своїй господарській діяльності, що пов`язані з рухом активів, зміною зобов`язань чи власного капіталу платника, та відповідають економічному змісту, відображеному в укладених платником податку договорах, що має підтверджуватись належним чином оформленими первинними документами. Аналіз реальності господарської діяльності повинен здійснюватися на підставі даних податкового, бухгалтерського обліку платника податків та відповідності їх дійсному економічному змісту. При цьому в первинних документах, які є підставою для бухгалтерського обліку, фіксуються дані лише про фактично здійснені господарські операції. При вирішенні спорів щодо правомірності формування платниками податків своїх даних податкового обліку, необхідно враховувати, що відповідно до вимог статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України обов`язок доведення відповідних обставин у спорах між особою та суб`єктом владних повноважень покладається на суб`єкта владних повноважень. Проте, у разі надання контролюючим органом доказів, які і свідчать, що платником податків не було відображено у податковому обліку та задекларовано отриманий прибуток, або документи, на підставі яких платник податків задекларував свої податкові зобов`язання, у тому числі сформував податковий кредит, містять інформацію, що не відповідає дійсності, платник податків має спростовувати ці доводи. Наведене випливає зі змісту частини першої статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України, згідно з якою кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення. Аналогічна правова позицію висловлена у постанові Верховного Суду від 25 лютого 2020 року по справі № 320/6625/18. Як вірно встновлено судом 1-ої інстанції, на підтвердження господарської діяльності ТОВ «Тобакко Інвест» надано до суду відновлену первинну документацію по взаємовідносинам із контрагентом ТОВ «Експансія» на виконання договору купівлі-продажу від 07.09.2018 № 40058791 (видаткові накладні, податкові накладні;). Апеляційний суд погоджується із висновком суду 1-ої інстанції , що за вищевказаним договором купівлі-продажу ТОВ «Тобакко Інвест» було отримано товар, за який проведено оплату на загальну суму 79 664 005 грн, а тому, скориставшись своїм правом, визначеним ст. 200 ПК України, Товариство подало заяву на відшкодування сплаченого ПДВ. Крім того, матеріалами справи підтверджується наявність ТМЦ на складі ТОВ «Тобакко Інвест», зокрема відповідно до Положення про інвентаризацію активів і зобов`язань, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 02.09.2014 № 879, наказом директора Товариства № 1 від 30.01.2020 «Про призначення інвентаризаційної комісії» на підприємстві створено інвентаризаційну комісію на яку покладено функції з проведення інвентаризація майна, ТМЦ, які знаходяться у наявних місцях зберігання, та оформлення відповідної документації за її результатами. Наказом директора ТОВ «Тобакко Інвест» від 30.01.2020 № 2 на виконання ст. 10 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», п. 7 р. І Положення про інвентаризацію активів та зобов`язань, затвердженою наказом Мінфіну від 02.09.2014 № 879, п. 12 Порядку подання фінансової звітності, затвердженого постановою КМУ від 28.02.2000 № 419, наказано провести щорічну інвентаризацію активів і зобов`язань підприємства станом на 29.02.2020 за групами об`єктів активів і зобов`язань, а саме: облік та перерахунок ТМЦ, що зберігаються у складських приміщеннях; провести інвентаризацію з 01.02.2020 по 29.02.2020 в присутності матеріально відповідальних осіб. На виконання вищезазначених наказів інвентаризаційною комісією проведено інвентаризацію, за результатами якої складено акт, в якому відображено виявлені ТМЦ (цагарки) за переліком порядкових номерів 12 561, із відповідним відображенням відомостей щодо правовстановлюючих документів (прибуткові накладні), одиниць виміру (пачка), кількість, ціна та балансова вартість на загальну суму 477 984 030,31 грн (в т.ч. ПДВ 79 664005,05 грн). Також в матеріалах справи наявна копія договору відповідального зберігання № 31/12-2019 від 31.12.2019, укладеного ТОВ «Тобакко Інвест» із ТОВ «Айсгрін» (Зберігач), відповідно до якого Зберігач зобов`язаний прийняти від Поклажедавця і за плату зберігати майно останнього, повернути його в обумовлений договором строк в схоронності (п.1.1); приміщення, в якому здійснюється зберігання майна, розташовано за адресою: м. Одеса, вул. Тираспольське шосе, 15-А, та / або 8 км + 100 м автошляху Одеса-Київ-Санкт-Петербург, Одеська область, Біляївський район, Усатівська сільрада. Згідно довідки про внесення місця зберігання до Єдиного державного реєстру Серія АП № 148761, видана ТОВ «Айсгрін» про внесення місця зберігання тютюнових виробів площею (місткістю) 500 кв. м, що знаходиться за адресою: м. Одеса, вул. Тираспольське шосе, 15-А, до Єдиного державного реєстру 28.12.2019 № 15170117686. Крім того, на підтвелдення доводів позивача був наданий договір № П-Т/2019 від 01.08.2019, укладений ТОВ «Тобакко Інвест» із ТОВ «Полінікс» щодо зберігання тютюнової продукції на відповідальному зберіганні (п.1.1); адреса місця зберігання: м. Одеса, вул. Головківська, 57/1 (літ. Ж). Згідно довідки про внесення місця зберігання до Єдиного державного реєстру Серія АП № 148231, видана ТОВ «Полінікс» про внесення місця зберігання тютюнових виробів площею (місткістю) 798,2 кв. м, що знаходиться за адресою: м. Одеса, вул. Головківська, 57/1 (літ. Ж), до Єдиного державного реєстру 25.07.2019 № 15170117363. Таким чином, апеляційний суд погоджується із висновками суду 1-ої інстанції, що доводи відповідача про відсутність ТМЦ на складах підприємства є припущенням, яке не підтверджено належними та допустимими доказами. При цьому, вказані доводи могли б бути підтверджені самим податковим органом, якби останній дотримувався вимог ст. 44 ПКУ щодо його обов`язку надати платнику податків 90-денний строк для відновлення втрачених документів з дня, що настає за днем надходження повідомлення до контролюючого органу про це. Доводи апеляента ,що у всупереч п. 6.10 Положення № 88, позивачем ані до початку проведення перевірки ,ані під час її проведення -не був наданий акт комісії про встановлення переліку відсутніх документів та розслідування причин їх пропажі або знищення не приймаються судом апелдяційної інстанцції , так як згідно з п.п. 1.1. Положення № 88 вказане Положення встановлює порядок створення, прийняття і відображення у бухгалтерському обліку, а також зберігання первинних документів, облікових регістрів, бухгалтерської та іншої звітності, що ґрунтується на даних бухгалтерського обліку, підприємствами, їх об`єднаннями та госпрозрахунковими організаціями (крім банків) незалежно від форм власності (надалі - підприємства), установ та організацій, основна діяльність яких фінансується за рахунок коштів бюджету (надалі - установи), а протилежна правова позиція щодо тлумачення зазначеної норми у Постанові Верховного Суду України від 24.01.2020 року у справі №816/38/16 відсутня. Апеляційний суд вважає , що реєстри заяв про повернення суми бюджетного відшкодування податку на додану вартість, які діяли як до 1 квітня 2017 року, так і після цієї дати, передбачають його інформаційне наповнення, зокрема, внесення інформації про узгоджену суму бюджетного відшкодування, яка підлягає перерахуванню платнику ПДВ, контролюючим органом щодо цього платника. При цьому, у разі внесення заяви про бюджетне відшкодування до Реєстру відповідно до Порядку №68, який діяв до 1 квітня 2017 року, відповідна інформація мала бути включена у сформований до 10 січня 2017 року єдиний Реєстр заяв про повернення суми бюджетного відшкодування та у Тимчасовий реєстр заяв про повернення суми бюджетного відшкодування, поданих до 1 лютого 2016 року, за якими станом на 1 січня 2017 року суми податку на додану вартість не відшкодовані з бюджету. Бюджетне відшкодування за такими заявами до 1 квітня 2017 року мало здійснюватися у раніше визначеному порядку, тобто зі складанням контролюючим органом відповідного висновку та його наданням територіальному органу Державної казначейської служби України. Водночас з 1 квітня 2017 року передумовою для отримання платником ПДВ належної йому суми бюджетного відшкодування є відображення органом ДФС в Реєстрі інформації про її узгодження. Водночас після набрання чинності Порядком №26, тобто з 1 квітня 2017 року, податковий орган мав внести до Реєстру дані щодо узгодженої суми бюджетного відшкодування платника податку, задля забезпечення доступу органу Казначейства для виконання. Оскільки вказані дії контролюючим органом всупереч вимог законодавства вчинені не були, це призвело до неотримання позивачем бюджетного відшкодування у визначений законом строк. Відповідно до пункту 200.23 статті 200 ПК суми податку не відшкодовані платникам протягом визначеного цією статтею строку вважаються заборгованістю бюджету з відшкодування податку на додану вартість. На суму такої заборгованості нараховується пеня на рівні 120% облікової ставки Національного банку України, встановленої на момент виникнення пені, протягом строку її дії, включаючи день погашення, у звязку з чим , у позивача наявне право на отримання з Державного бюджету України пені, нарахованої у розмірі та в порядку, встановлених пунктом 200.23 статті 200 ПК України, інвслідок невиплати бюджетного відшкодування в установлений законом строк, що відповідає висновку Великої Палати у постанові від 12 лютого 2019 року у справі №826/7380/15. Аналогічна правова позицію висловлена у постанові Верховного Суду від 10 червня 2020 року по справі № 640/1032/19 У ході розгляду справи в частині вимог про протиправність спірного податкового повідомлення-рішення судом першої інстанції надано належну оцінку доказам, наданих позивачем та зібраних судами на підставі та у відповідності до вимог Кодексу адміністративного судочинства України та іншим обставинами, що спростовують позицію контролюючого органу про порушення позивачем вимог податкового законодавства щодо формування податкового кредиту. Апеляційний суд погоджується з висновками суду першої інстанції про те, що контролюючим органом як суб`єктом владних повноважень в силу частини другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України не доведено правомірність свого рішення належними, допустимими, достатніми доказами. Всупереч Методичних рекомендацій щодо порядку взаємодії між підрозділами органів державної фіскальної служби при організації, проведення та реалізації матеріалів перевірок платників податків, затверджених наказом ДФС України від 31.07.2014 року № 22 перевіряючими не було складено Акт про неможливість проведення документальної позапланової виїзної перевірки ТОВ «Табакко Інвест» та, не зважаючи на втрату позивачем документів та неможливість їх надання до перевірки з відповідним обґрунтуванням, оформлено результат перевірки шляхом складання акту від 18.05.2020 № 419/15-32-04-02/42153596 про результати документальної позапланової перевірки ТОВ «Табакко Інвест» з питань законності декларування від`ємного значення з податку на додану вартість, яке становить більше 100 тис грн та визначеного в додатку 3 до декларації з ПДВ за лютий 2020 року, на підставі якого винесено оскаржуване податкове повідомлення-рішення. Крім того, стосовно посилань апелянта на інформацію Національного антикорупційного бюро України від 11.12.2020, що: здійснюється досудове розслідування у кримінальному провадженні № 52020000000000529 від 21.08.2020 за ознаками кримінальних правопорушень, передбачених ч. 5 ст. 191, ч. 2 от. 364, ч. 2 ст. 366 КК України, на підставі ухвал слідчих суддів Вищого антикорупційного суду 03-04.12.2020 було проведено обшуки за місцем знаходження складських приміщень, ТОВ «БИЗНЕС КОНСАЛТИНГ», TOB «ГРАВІЕ», TOB «ТРЕС СІТІ», TOB «СТАТ ХОЛДІНГ», TOB «ЮКРЕЙН СЕРВІС ЛТД», TOB «ДОЛАРОСА», TOB «ІНТЕКО ТРАНС», TOB «ТАБАККО ІНВЕСТ», ТОВ «ОКТАВА ЕВРО ТРЕЙДІНГ», ТОВ «ВІАЛАКС», ТОВ «АЙСГРІН», ТОВ «ПОЛІНКС» за результатами яких у складських приміщеннях, які використовуються або використовувались вказаними вище підприємствами, де мали б зберігатися товари, за рахунок придбання яких сформовано від`ємне значення ПДВ, та як наслідок заявлено його до бюджетного відшкодування, таких товарів не виявлено, окрім того, більшість складських приміщень не придатні для зберігання товарів, які придбавались підприємствами або ж за своїм обсягом не могли б його вмістити. Але, будь-які належні , достовірні , допустимі та достатні докази , які підтверджують вищевказану інформацію Національного антикорупційного бюро України ,зазначену у листі від 11.12.2020 на адресу відповідача а ні до суду 1-ої інстанції , а ні до суду апеляційної інстанції не надано. Вирок суду станом на час проведення перевірки позивача та прийняття відповідачем оскарженого податкового повідомлення-рішення був відсутній , немає відповідного вироку суду по зазначеному в акті перевірки кримінальному провадженню і станом на момент розгляду і вирішення цієї адміністративної справи, в тому числі і на момент апеляційного перегляду справи. Доказів, які б свідчили про наявність вироку суду відносно контрагентів позивача, який би набрав законної сили, під час розгляду справи, відповідачем не надано, а отже сам по собі факт порушення кримінальної справи щодо посадових осіб контрагента позивача не може слугувати належним доказом фіктивності розглядуваних господарських операцій та не тягне за собою правових наслідків для позивача, оскільки податкове законодавство не ставить у залежність право позивача на формування податкового кредиту та витрат від податкового обліку (стану) інших осіб і фактичної сплати контрагентами податку до бюджету. Питання визначення складу податкового кредиту та витрат поширюється тільки на окремо взятого платника податків і не ставить цей факт у залежність від розрахунку з бюджетом третіх осіб. Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 20 лютого 2018 року по справі № 826/6280/13-а. Зазначене також узгоджується із положеннями ч. 2 ст. 61 Конституції України, відповідно до яких юридична відповідальність особи має індивідуальний характер. Крім того, відсутність на момент провендення обшків у складських приміщеннях, які використовуються або використовувались вказаними вище підприємствами, де мали б зберігатися товари, за рахунок придбання яких сформовано від`ємне значення ПДВ, та як наслідок заявлено його до бюджетного відшкодування, не може бути належним доказом їх відсутності взагалі на момент здійснення господарської операції, що не доведено відповідачем в порядку ч.2 ст.77 КАС України. Податковк повідомлення-рішення форми №0000880402 від 09.06.2020 року, становило порушення вимог ст.19 Конституції України , Податкового Кодексу України та ст.1 Протоколу 1 Європейської Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, так як за таких обставин легітимне очікування" на отримання "активу" також має захищатися ст. 1 Протоколу 1 Конвенції. Враховуючи ту обставину, що вже встановлено протиправність податкового повідомлення-рішення форми №0000880402 від 09.06.2020 року, у відповідача виникає обов`язок, з урахуванням висновків судового рішення, внести до Реєстру заяв про повернення суми бюджетного відшкодування дані щодо узгодженої суми бюджетного відшкодування платника. Держава в особі відповідних державних органів, виконуючи певний комплекс дій, зобов`язана повернути платнику суму бюджетного відшкодування з податку на додану вартість протягом законодавчо встановленого строку після дня набуття відповідною сумою статусу узгодженої, в даному випадку після вчинення контролюючим органом дій по внесенню до Реєстру заяв про повернення суми бюджетного відшкодування даних щодо узгодженої суми бюджетного відшкодування платника на наступний робочий день після отримання рішення суду апеляційної інстанції, яке набрало законної сили. У зв`язку з чим, апеляцінйи суд погоджується із висновком суду пещої інстанції , який відповідає правовій позиції висловленої у постанові Верховного Суду від 25 лютого 2020 року по справі № 320/6625/18, щодо передчасності позовних вимог про зобов`язання Головного управління ДПС в Одеській області внести до Реєстру заяв про повернення суми бюджетного відшкодування податку на додану вартість дані щодо узгодження суми бюджетного відшкодування та не погоджується із відповідним твердженням апелянта, але апеляційний суд вважає , що суд першої інстанції відповідно до п.1 ч.6 ст.246 та ч.1 ст.372 КАС України, не мав ігнорувати можливість порушення прав позивача у майбутньому у звязку із виконанням судового рішення , так як засіб юридичного захисту, якого вимагає стаття 13 Конвенції , має бути "ефективним" як з практичної, так і з правової точки зору, тобто таким, що , у тому числі , запобігає ствердженому порушенню ст.1 Протоколу пешого Конвенції, а державний орган відповідно до реалізації принципц належного врядування , який не дотримуються своїх власних процедур, не повинен мати можливість отримувати вигоду від своїх протиправних дій або уникати виконання своїх обов`язків, тому суд мав встановити необхідний порядок виконання судового рішення. Конституційний Суд України неодноразово наголошував, що виконання судового рішення є невід`ємним складовим елементом права кожного на судовий захист; невиконання судового рішення загрожує сутності права на справедливий розгляд судом; держава не може ухилятися від виконання свого позитивного обов`язку щодо забезпечення виконання судового рішення задля реального захисту та відновлення захищених судом прав і свобод, законних інтересів фізичних та юридичних осіб, суспільства, держави (абзац третій пункту 2 мотивувальної частини Рішення КСУ від 13 грудня 2012 року № 18-рп/2012, перше речення абзацу другого пункту 3 мотивувальної частини Рішення КСУ від 25 квітня 2012 року № 11-рп/2012, перше речення абзацу восьмого підпункту 2.1 пункту 2 мотивувальної частини Рішення КСУ від 15 травня 2019 року № 2-р(II)/2019,

мотивувальна частина рішення КСУ№ 10-р/2020 у справі № 1-14/2020(230/20) від 28 серпня 2020 рокуза конституційним поданням Верховного Суду щодо відповідності Конституції України (конституційності) окремих положень постанови Кабінету Міністрів України „Про встановлення карантину з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, та етапів послаблення протиепідемічних заходів , положень частин першої, третьої статті 29 Закону України „Про Державний бюджет України на 2020 рік, абзацу дев`ятого пункту 2 розділу II „Прикінцеві положення Закону України «Про внесення змін до Закону України „Про Державний бюджет України на 2020 рік»). Згідно зі статтею 13 Закону України „Про судоустрій і статус суддів судові рішення, що набрали законної сили, є обов`язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об`єднаннями на всій території України (перше речення частини другої); органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи не можуть ухвалювати рішення, які скасовують судові рішення або зупиняють їх виконання (абзац другий частини сьомої). Спосіб відновлення порушеного права має бути ефективним та таким, який виключає подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність суб`єкта владних повноважень, а у випадку невиконання, або неналежного виконання рішення не виникала б необхідність повторного звернення до суду, а здійснювалося примусове виконання рішення.Отже, суд повинен відновлювати порушене право шляхом зобов`язання суб`єкта владних повноважень прийняти конкретне рішення, якщо відмова визнана неправомірною, а інших підстав для відмови не вбачається. Аналогічний правовий висновок вказаний у постанові Верховного Суду від 28 листопада 2019 року по справі № 2340/3933/18. Дискреційне повноваження може полягати у виборі діяти чи не діяти, а якщо діяти, то у виборі варіанту рішення чи дії серед варіантів, що прямо або опосередковано закріплені у законі. Важливою ознакою такого вибору є те, що він здійснюється без необхідності узгодження варіанту вибору будь з ким. Повноваження державних органів не є дискреційними, коли є лише один правомірний та законно обґрунтований варіант поведінки суб`єкта владних повноважень. Тобто в разі настання визначених законодавством умов відповідач зобов`язаний вчинити конкретні дії та, якщо він їх не вчиняє, його можна зобов`язати до цього в судовому порядку. Аналогічний правовий висновок вказаний у постановах Верховного Суду від 6 березня 2019 року у справах № 1640/2592/18, № 1640/2594/18. Апеляційний суд не може допустити порушення конституційних та конвенційних засад верховенства права та усунутись від з`ясування вказаних підстав ,посилаючись тільки на дискреційні повноваження суду ,застосовуючи позитивістський підхід та допускаючи свавілля державного органу, який нехтуючи законом не вчинив встановлені законом дії , бо вказане може підірвати довіру ,яку в демократичному суспільстві суди повинні вселяти у громадськість, у цьому відношенні навіть вигляд має певну важливість - іншими словами, "має не лише здійснюватися правосуддя - ще має бути видно, що воно здійснюється". (див. рішення ЄСПЛ від 26 жовтня 1984 року у справі "Де Куббер проти Бельгії",SeriesA, N 86). За таких обставин, з урахуванням встановленого судами 1-ої та апеляційної права ТОВ "Табакко Інвест" на бюджетне відшкодування ПДВ у розмірі 79 664 005 грн., суд апеляціної інстанції вважає за необхідне вийти за межі доводів та вимог апеляційної скарги ТОВ «Табакко Інвест" в порядку ч.2 ст. 308 КАС України та встановити такий порядок виконання судового рішення , як зобов`язання відповідача внести до Реєстру заяв про повернення суми бюджетного відшкодування податку на додану вартість дані щодо заяви ТОВ "Табакко Інвест" про виникнення необхідності зміни напрямку узгодженого бюджетного відшкодування у сумі 79 664 005 грн., який є необхідним та належним чином захистить права та інтереси Товариства для запобігання порушення прав позивача у майбутньому ,у звязку із виконанням судового рішення. Апеляційний суд, враховуючи принципи верховенства права, належного врядування, презумпції правомірності дій платника податків, практику ЄСПЛ, як джерело права, правові позиції Верховного Суду, вважає наявними підстави для часткового задоволення позову. Інші доводи апеляційних скарг не спростовують висновки суду і апеляційним судом відхиляються за необґрунтованістю. Відповідачем не наведено інших доречних та важливих аргументів, які суд зобов`язаний оцінити, виконуючи свої зобов`язання щодо п.1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. (2) Висновки суду апеляційної інстанції Враховуючи, що хоча висновки суду 1-ої інстанції відповідають обставинам справи , вірно застосовані норми матеріального права та в цілому вирішена справа , але судом першої інстанції порушені норми процесуального права, а саме п.1 ч.6 ст.246 та ч.1 ст.372 КАС України, що у свою чергу призвело до неправильного вирішення справи у частині встановлення необхідного способу виконання судового рішення, доходить до висновку щодо наявності підстав для зміни рішення суду першої інстанції, та встановлення відповідного спосібу виконання судового рішення. Позивачем заявлено дві вимоги немайнового характеру (одна з яких є похідною від вимоги щодо визнання протиправним та скасування ППР від 09.06.2020 № 0000880402), за які сплачено 4204 грн (2102 + 2102) та одну вимогу майнового характеру, за яку з урахуванням максимального обмеження підлягала сплаті сума в розмірі 21020 грн., крім того, за подачу апеляційної скарги було сплачено 3 153 грн. У зв`язку із цим, відповідно до ч.6 ст. 139 КАС України , з відповідача на користь позивача додатково підлягає стягненню сума судових витрат в розмірі 3 153 грн. Керуючись ст.8,9,19,55 Конституції України, ст.6, 13, ст. 1 Першого протоколу Європейської Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод від 04.11.1950 року, ст. 3, 6, 7, 139,242, 292, 308, 310, 311,п.1 ч.1 ст.315, 317, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України, суд апеляційної інстанції,

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу Головного управління ДПС в Одеській області залишити без задоволення. Апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "Табакко Інвест" задовольнити частково. Рішення Одеського окружного адміністративного суду від 30 вересня 2020 року змінити та додати до резолютивної частини наступний абзац : « Встановити порядок виконання судовго рішення та зобов`язати Головне управління ДПС в Одеській області внести до Реєстру заяв про повернення суми бюджетного відшкодування податку на додану вартість дані щодо узгодження суми бюджетного відшкодування Товариства з обмеженою відповідальністю "Табакко Інвест" у розмірі 79 664 005 грн.» Змінити розподіл судових витрат та стягнути додатково з рахунку бюджетних асигнувань Головного управління ДПС в Одеській області (65044, м. Одеса, вул. Семінарська, 5, код ЄДРПОУ 43142370) на користь товариства з обмеженою відповідальністю "Табакко Інвест" судові витрати у розмірі суми 3 153 грн. (три тисячі сто пядесят три грн. 00 коп.). Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дати її прийняття та може бути, у разі відповідності вимогам ст.328 КАС України, оскаржена в касаційному порядку до Верховного суду протягом 30-ти днів. Повне судове рішення складене та підписане 17.12.2020 року Головуючий суддя Кравець О.О. Судді Домусчі С.Д. Коваль М.П.