Постанова 4856 № 240/15864/20

П О С Т А Н О В А ІМЕНЕМ УКРАЇНИ Справа № 240/15864/20 Головуючий суддя 1-ої інстанції - Токарева М.С. Суддя-доповідач - Біла Л.М. 29 вересня 2021 року м. Вінниця Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії: головуючого судді: Білої Л.М. суддів: Гонтарука В. М. Курка О. П. , розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 18 травня 2021 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Міністерства оборони України про визнання протиправним та скасування абзацу протоколу, зобов`язання вчинити дії, В С Т А Н О В И В : У вересні 2020 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Міністерства оборони України в якому просив: - визнати протиправним та скасувати абзац 4 пункту 4 Протоколу № 97 рішення Комісії Міністерства оборони України з розгляду питань, пов`язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги в разі загибелі (смерті), каліцтва або інвалідності військовослужбовців та інвалідності звільнених з військової служби від 09 липня 2020 року щодо призначення одноразової грошової допомоги та виплати різниці між 90 та 70-кратним прожитковим мінімумом, виходячи з прожиткового мінімуму встановленого на 01 січня 2018 року в сумі 11 340 грн. 00 коп. Загальний розмір виплати одноразової грошової допомоги становить 123 340 грн. - як такий, що не відповідає вимогам ст.ст. 1-2, 2, п.6 ч.2 ст.16, ч.ч.4, 6, 8 статті 16-3 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів сімей" та п.п. 3, 6, 8 Порядку, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів У країни від 25 грудня 2013 р. № 975; - зобов`язати Міністерство оборони України розглянути на комісії Міністерства оборони України з розгляду питань, пов`язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги в разі загибелі (смерті), каліцтва або інвалідності військовослужбовців та інвалідності звільнених з військової служби та вирішити питання про виплату (доплату) у повному обсязі одноразової грошової допомоги ОСОБА_1 , як інваліду 2 групи внаслідок захворювання, пов`язаного із проходженням та виконанням обов`язків військової служби, згідно ст.ст. 1-2, 2, п.6 ч.2 ст.16, ч.ч.4, 6, 8 статті 16-3 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів сімей" та п.п. 3, 6, 8 Порядку, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів У країни від 25 грудня 2013 р. № 975 з урахуванням раніше виплаченої допомоги, а саме здійснити доплату одноразової грошової допомоги за встановлення 2-ї групи інвалідності у сумі 35240 грн. Рішенням Житомирського окружного адміністративного суду від 18 травня 2021 року відмовлено в задоволенні позову. Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, позивачем подано апеляційну скаргу, в якій апелянт просить рішення суду першої інстанції скасувати та прийняти нове рішення, яким в результаті визнання відповідачем позовних вимог, останні задовольнити частково та закрити провадження в частині вимог зобов`язального характеру. Обгрунтовуючи вимоги апеляційної скарги, позивач відзначив, що суд першої інстанції залишив поза увагою той факт, що відповідач, Міністерство оборони України, до ухвалення судового рішення у даній справі здійснило доплату позивачу одноразової грошової допомоги за встановлення ІІ групи інвалідності у сумі 35240 грн., що є фактичним визнанням позову. На переконання апелянта, ухвалена судом першої інстанції відмова в задоволенні його позову, позбавили його права на вирішення питання про розподіл судових витрат за результатами розгляду справи, в тому рахунку, і на компенсацію витрат на професійну правову допомогу. Відповідач правом подання письмового відзиву на апеляційну скаргу не скористався. Враховуючи, що рішення суду першої інстанції ухвалено в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження), суд апеляційної інстанції в порядку п.3 ч.1 ст.311 КАС України розглядає справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, оскільки справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів. Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши в межах доводів апеляційної скарги законність та обґрунтованість судового рішення, повноту встановлення обставин справи, застосування норм процесуального права, дослідивши матеріали справи, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних мотивів. Судом встановлено наступні обставини справи. Пунктом 28 рішення Комісії Міністерства оборони України з розгляду питань, пов`язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум, яке оформлено протоколом № 69 від 31.05.2019, позивачу відмовлено у призначенні одноразової грошової допомоги у зв`язку з встановленням 3-ої групи інвалідності, пов`язаної з виконанням обов`язків строкової військової служби, як військовослужбовцю строкової служби на підставі того, що інвалідність, яка настала під час виконання обов`язків військової служби, встановлена йому понад три місяці після звільнення із служби. Рішенням Житомирського окружного адміністративного суду від 20.01.2020 у справі № 240/10334/19, було визнано протиправним та скасовано пункт 28 Протоколу № 69 засідання Комісії Міністерства оборони України з розгляду питань, пов`язаних із при значенням і виплатою одноразової грошової допомоги в разі загибелі (смерті), каліцтва або інвалідності військовослужбовців та інвалідності осіб, звільнених з військової служби від 31 травня 2019 року про відмову позивачу у призначенні одноразової грошової допомоги, як інваліду третьої групи з 12.05.2017 внаслідок захворювання, що пов`язане із проходженням та виконанням обов`язків військової служби та зобов`язано Міністерство оборони України повторно розглянути документи, подані позивачем та вирішити питання про призначення та нарахування одноразової грошової допомоги позивачу, як інваліду третьої групи із 12.05.2017 внаслідок захворювання, пов`язаного із проходженням та виконанням обов`язків військової служби, згідно вимог Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їхніх сімей" та в Порядку затвердженим постановою Кабінету Міністрів України №975 від 25.12.2013, з урахуванням висновків суду. На виконання вказаного судового рішення, яке в установленому законом порядку набрало законної сили, Комісією Міністерства оборони України з розгляду питань, пов`язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги в разі загибелі (смерті), каліцтва або інвалідності військовослужбовців та інвалідності звільнених з військової служби було прийнято рішення №97 від 09.07.2020, яким скасовано пункт 28 протоколу засідання комісії Міністерства оборони України з розгляду питань, пов`язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум від 31.05.2019 №

69. Призначено одноразову грошову допомогу у зв`язку з установленням 3 групи інвалідності в розмірі 70-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб на 1 січня 2017 року в сумі 112 000 грн. Крім цього, на підставі довідки МСЕК (серія 12ААБ № 101849 від 05.09.2018) у зв`язку зі встановленням II групи інвалідності внаслідок цієї ж причини призначити одноразову грошову допомогу та здійснити виплату різниці між 90 та 70-кратним прожитковим мінімум, виходячи з прожиткового мінімуму, встановленого на 1 січня 2018 року в сумі 11340 грн. Загальний розмір виплати одноразової грошової допомоги становить 123340 грн. Не погоджуючись з таким рішенням у частині визначення розміру одноразової грошової допомоги позивач звернувся до суду з вказаним позовом. Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції дійшов висновку, що відповідач під час прийняття рішення про призначення позивачу одноразової грошової допомоги діяв правомірно та у відповідності до вимог чинного законодавства України. Надаючи правову оцінку обставинам справи та висновкам суду першої інстанції, враховуючи межі перегляду, передбачені ст. 308 КАС України, апеляційний суд зазначає наступне. Як відзначено вище, апелянтом ставиться питання про порушення судом першої інстанції норм процесуального права, а саме залишення поза увагою приписів ст. 189 КАС України, якими регламентовано порядок відмови від позову та визнання позову, при тому, що для вказаного були наявні всі необхідні і достатні докази. Так, відповідно до ч. 1 ст. 189 КАС України позивач може відмовитися від позову, а відповідач - визнати позов на будь-якій стадії провадження у справі, зазначивши про це в заяві по суті справи або в окремій письмовій заяві. Частиною четвертою вказаної статті відзначено, що у разі визнання позову відповідачем повністю або частково суд за наявності для того законних підстав ухвалює рішення про задоволення позову повністю або у відповідній частині вимог. Отже, приписами вказаної норми чітко визначено, що основними умовами для ухвалення судом рішення про задоволення позову повністю або у відповідній його частині в результаті визнання позову відповідачем є факт подання однієї із сторін відповідної заяви та подальше встановлення судом наявності для цього законних підстав. Ці підстави є оціночними, тому суд повинен у кожному випадку, виходячи з конкретних доказів, встановити, чи є хоча б одна з обставин, яка свідчить про факт визнання позову відповідачем, і надати їй відповідну оцінку. Крім того, ухвалюючи відповідне рішення, суд повинен навести мотиви, з яких він дійшов відповідного висновку. В даному випадку, судова колегія зауважує, що ні позивачем, ні відповідачем будь-яких заяв до суду першої інстанції подано не було. До ухвалення оскаржуваного судового рішення відповідачем було подано клопотання про зупинення провадження у даній справі та надання можливості дійти згоди з позивачем щодо здійснення йому виплати одноразової грошової допомоги в сумі 35240 грн. при зверненні стосовно вказаної виплати у встановленому законом порядку. При цьому, враховуючи відсутність належних доказів в підтвердження заявленого клопотання, суд першої інстанції відмовив в задоволенні останнього. Додаткових звернень від сторін з даного питання до суду не надходило. Висновки суду завжди базуються на ретельно здійсненому аналізі наявної або ж додатково наданої сторонами доказової бази. Згідно із ст. 72 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються, зокрема, письмовими, речовими і електронними доказами. Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 73, ч.ч. 1, 2 ст. 74 КАС України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Як встановлено з матеріалів справи, будь-яких доказів фактичного або ж факультативного визнання відповідачем позову суду першої інстанції до ухвалення оскаржуваного рішення надано не було. Апелянт, обгрунтовуючи власні доводи, долучив до матеріалів апеляційної скарги банківську виписку по його картковому рахунку, з якої прослідковується факт сплати відповідачем на його рахунок одноразової грошової допомоги в сумі 35240 грн., що мало місце 25.11.2020 року. При цьому, до суду першої інстанції вказана обставина доведена не була, хоча враховуючи великий проміжок часу між здійсненою виплатою та ухваленням судового рішення апелянт не був позбавлений можливості звернутись до суду з відповідним клопотанням та надати докази в його обгрунтування. Відсутнє також і клопотання про закриття провадження у справі. Частиною четвертою ст. 308 КАС України відзначає, що докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього. Аналіз наведених норм адміністративного процесуального законодавства, з урахуванням обставин справи, дає колегії суддів підстави для висновку про неможливість прийняти до розгляду подані апелянтом докази, оскільки вони не були представлені суду першої інстанції як на момент їх виявлення, так і на момент ухвалення оскаржуваного рішення. Тобто, суд першої інстанції, в межах даної справи здійснив розгляд позовної заяви, яка була подана позивачем у її первісному вигляді. Принцип диспозитивності покладає на суд обов`язок вирішувати лише ті питання, за вирішенням яких позивач звернувся до адміністративного суду. Суд вирішує лише ті вимоги по суті спору, про вирішення яких клопочуть сторони, і за загальним правилом, не повинен виходити за межі цих вимог. Тобто, судова колегія зауважує, що суд зв`язаний предметом та обсягом заявлених вимог, що також відзначено Верховним Судом у постанові від 19.02.2019 року у справі №824/399/17-а та не може керуватись припущеннями, які на переконання апелянта, повинні були бути відомі суду першої інстанції під час ухвалення рішення. Враховуючи вказане, судова колегія не надає оцінку рішенню суду першої інстанції по суті прийнятих вимог, оскільки це не є предметом апеляційного оскарження. Відтак, твердження позивача щодо неврахування судом першої інстанції доказів визнання відповідачем позовних вимог, судом апеляційної інстанції відхиляються та визнаються безпідставними, оскільки не є підтвердженими належними та достатніми доказами. Судом апеляційної інстанції враховується, що згідно п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд. Враховуючи вищевикладене, колегія суддів приходить до висновку, що рішення суду першої інстанції є законним, підстави для його скасування відсутні, оскільки суд всебічно перевіривши обставини справи, вирішив спір у відповідності з нормами матеріального та процесуального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин. Доводи апеляційної скарги зазначених вище висновків суду першої інстанції не спростовують і не дають підстав для висновку, що при розгляді справи неправильно застосовано норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, чи порушено норми процесуального права. Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін. За правилами ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд П О С Т А Н О В И В : апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 18 травня 2021 року - без змін. Постанова суду набирає законної сили в порядку та в строки, передбачені ст. 325 КАС України. Головуючий Біла Л.М. Судді Гонтарук В. М. Курко О. П.