Постанова 4852 № 280/312/21

ТРЕТІЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД П О С Т А Н О В А і м е н е м У к р а ї н и 23 вересня 2021 року м. Дніпросправа № 280/312/21 (суддя Татаринов Д.В., м. Запоріжжя) Третій апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого - судді Чередниченка В.Є. (доповідач), суддів: Іванова С.М., Панченко О.М., за участю секретаря судового засідання Трошиної А.С. розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 , Управління Державного агентства рибного господарства у Запорізькій області на рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 18 травня 2021 року у справі №280/312/21 за позовом ОСОБА_1 до Управління Державного агентства рибного господарства у Запорізькій області про визнання протиправним та скасування рішення, наказу про звільнення, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, - ВСТАНОВИВ: ОСОБА_1 16 січня 2021 звернулась до суду з позовом до Управління Державного агентства рибного господарства у Запорізькій області згідно з яким просить: - визнати неправомірним та скасувати наказ Управління Державного агентства рибного господарства у Запорізькій області від 22 грудня 2020 року №271-к "Про звільнення ОСОБА_1 "; - визнати неправомірним та скасувати висновок щодо оцінювання результатів службової діяльності державних службовців Управління Державного агентства рибного господарства у Запорізькій області ОСОБА_1 , які займають посади державної служби категорії "В" за 2019 рік, затверджений наказом Управління Державного агентства рибного господарства у Запорізькій області від 21 грудня 2020 року №270-к; - поновити ОСОБА_1 на посаді головного спеціаліста відділу іхтіології та регулювання рибальства Управління Державного агентства рибного господарства у Запорізькій області з 24 грудня 2020 року; - стягнути з Управління Державного агентства рибного господарства у Запорізькій області на користь ОСОБА_1 , середній заробіток за час вимушеного прогулу, починаючи з 24 грудня 2020 року до дня поновлення на посаді; - стягнути з Управління Державного агентства рибного господарства у Запорізькій області на користь ОСОБА_1 , суму моральної шкоди у розмірі 150 000 гривень. В обґрунтування своїх вимог позивач посилається на те, що наказ відповідача від 22 грудня 2020 року №271-к про звільнення ОСОБА_1 з посади головного спеціаліста відділу іхтіології та регулювання рибальства Управління Державного агентства рибного господарства у Запорізькій області з 23 грудня 2020 року, у зв`язку з отриманням негативної оцінки за результатами оцінювання службової діяльності, яке ґрунтується на наказі відповідача від 21 грудня 2020 року №270-к "Про затвердження висновку щодо оцінювання результатів службової діяльності державного службовця Управління Державного агентства рибного господарства у Запорізькій області ОСОБА_1 , яка займає посаду державної служби категорії В за 2019 рік" є протиправним та підлягає скасуванню, оскільки висновок щодо оцінювання результатів службової діяльності позивача із негативною оцінкою результатів діяльності ОСОБА_1 в 2019 році є неправомірним та таким, що не відповідає дійсності. Позивач вважає, що внаслідок безпідставного заниження балів при оцінюванні службової діяльності відповідачем порушено її права, свободи і інтереси, зокрема, принижено її професійні здібності, знецінено імідж, як керівника структурного підрозділу, що, у свою чергу, негативно впливає на ділову репутацію державного службовця. На думку позивача, виставлення результатів відбувалось формально, без обґрунтування виставлених балів відповідно до встановлених вимог та у розрізі із посадовими обов`язками ОСОБА_1 . Рішенням Запорізького окружного адміністративного суду від 18 травня 2021 року позов задоволено частково. Суд: визнав протиправним та скасував висновок щодо оцінювання результатів службової діяльності державних службовців Управління Державного агентства рибного господарства у Запорізькій області ОСОБА_1 , які займають посади державної служби категорії "В" за 2019 рік, затверджений наказом Управління Державного агентства рибного господарства у Запорізькій області від 21 грудня 2020 року №270-к. Визнав протиправним та скасував наказ Управління Державного агентства рибного господарства у Запорізькій області від 22 грудня 2020 року №271-к "Про звільнення ОСОБА_1 ". Поновив ОСОБА_1 на посаді головного спеціаліста відділу іхтіології та регулювання рибальства Управління Державного агентства рибного господарства у Запорізькій області з 24 грудня 2020 року. Стягнув з Управління Державного агентства рибного господарства у Запорізькій області на користь ОСОБА_1 , середній заробіток за час вимушеного прогулу, починаючи з 24 грудня 2020 року по 13 квітня 2021 року у сумі 29 300, 25 грн. Допустив до негайного виконання рішення суду в частині стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу у межах суми стягнення за один місяць у розмірі 8399,40 грн. Допустив до негайного виконання рішення суду в частині поновлення ОСОБА_1 на посаді головного спеціаліста відділу іхтіології та регулювання рибальства Управління Державного агентства рибного господарства у Запорізькій області. У задоволені позову в іншій частині вимог відмовив. Рішення суду мотивовано тим, що висновок щодо оцінювання результатів службової діяльності державних службовців Управління Державного агентства рибного господарства у Запорізькій області ОСОБА_1 , які займають посади державної служби категорії "В" за 2019 рік, затверджений наказом Управління Державного агентства рибного господарства у Запорізькій області від 21 грудня 2020 року №270-кє необґрунтованим, як наслідок похідний від нього наказ Управління Державного агентства рибного господарства у Запорізькій області від 22 грудня 2020 року №271-к "Про звільнення ОСОБА_1 " є протиправним та підлягає скасуванню. Не погодившись з рішенням суду першої інстанції в частині відмови «у задоволені моральної шкоди», ОСОБА_1 посилаючись на його необґрунтованість та неправомірність оскаржила його до апеляційного суду. Просить скасувати рішення суду першої інстанції в цій частині та позов в цій частині вимог задовольнити. В апеляційній скарзі зазначає про те, що: постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 08.12.2020 року не виконано; відповідно до прецедентної практики ЄСПЛ право заявника на відшкодування моральної шкоди у випадку невиконання остаточного рішення, за що держава несе відповідальність, презюмується. Зазначає про завдання моральної шкоди при попередньому звільненні. Посилається на те, що моральна шкода, завдана незаконними діями суб`єкта владних повноважень - органу державної влади презюмується та не підлягає додатковому доказуванню (т. 2 а.с. 202 - 221). Згідно з відзивом на апеляційну скаргу відповідач просить у її задоволені відмовити, рішення суду першої інстанції, в оскарженій позивачем частині, залишити без змін. Не погодившись з рішенням суду першої інстанції Управління Державного агентства рибного господарства у Запорізькій області оскаржило його до апеляційного суду з підстав невідповідності висновків суду обставинам справи, порушення судом першої інстанції норм процесуального права, неправильного застосування норм матеріального права. Просить скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нову постанову, якою у задоволені позову відмовити повністю. В апеляційній скарзі зазначає про: недотримання позивачем досудового порядку врегулювання спору, оскільки висновок щодо результатів оцінювання службової діяльності державного службовця, який займає посаду державної служби категорії «Б» або «В», повинен був оскаржений позивачем до керівника державної служби, що не відбулось; ненадання судом оцінки всім доводам представника відповідача; відсутності доказів протиправності дій відповідача; неналежне засвідчення позивачем копій документів. Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення позивача та представника відповідача, які підтримали доводи своїх апеляційних скарг, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційних скарг, обговоривши доводи апеляційних скарг та заперечень на них, дослідивши матеріали справи, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга відповідача не підлягає задоволенню, а апеляційна скарга позивача підлягає частковому задоволенню з наступних підстав. Судом першої інстанції встановлено та знайшло підтвердження під час апеляційного розгляду справи, що 15 грудня 2020 року Управлінням Державного агентства рибного господарства у Запорізькій області щодо ОСОБА_1 винесено наказ №267-к "Про визначення результатів виконання завдань державними службовцями, які займають посади державної служби категорій "В" за 2019 рік". Наказом Управління Державного агентства рибного господарства у Запорізькій області №270-к від 21 грудня 2020 року затверджено Висновок щодо оцінювання результатів службової діяльності державного службовця Управління Державного агентства рибного господарства у Запорізькій області ОСОБА_1 , яка займає посаду державної служби категорії "В" за 2019 рік. Згідно з вказаним Висновком результатів оцінювання службової діяльності ОСОБА_1 , оцінка "негативна". 22 грудня 2020 року Управлінням Державного агентства рибного господарства у Запорізькій області прийнято наказ №271-к "Про звільнення ОСОБА_1 ". Правомірність та обґрунтованість вказаного висновку, наказу про звільнення з роботи, поновлення на посаді, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та відшкодування моральної шкоди є предметом спору переданого на вирішення суду. Вирішуючи спірні відносини між сторонами та задовольняючи позов частково, суд першої інстанції дійшов висновку про те, що висновок щодо оцінювання результатів службової діяльності державних службовців Управління Державного агентства рибного господарства у Запорізькій області ОСОБА_1 , які займають посади державної служби категорії "В" за 2019 рік, затверджений наказом Управління Державного агентства рибного господарства у Запорізькій області від 21 грудня 2020 року №270-к є необґрунтованим, як наслідок похідний від нього наказ Управління Державного агентства рибного господарства у Запорізькій області від 22 грудня 2020 року №271-к "Про звільнення ОСОБА_1 " є протиправним та підлягає скасуванню. Колегія суддів, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права при ухвалені оскарженого рішення, виходить з наступного. Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Відносини, що виникають у зв`язку із вступом на державну службу, її проходженням та припиненням, визначає правовий статус державного службовця регулює Закон України "Про державну службу" № 889-VIII від 10 грудня 2015 року (частина 1 статті 3 Закону), (далі за текстом - Закон № 889). Відповідно до статті 44 Закону № 889 проводиться оцінювання результатів службової діяльності державних службовців. Оцінювання результатів службової діяльності проводиться на підставі показників результативності, ефективності та якості, визначених з урахуванням посадових обов`язків державного службовця, а також дотримання ним правил етичної поведінки та вимог законодавства у сфері запобігання корупції, виконання індивідуальної програми професійного розвитку, а також показників, визначених у контракті про проходження державної служби (у разі укладення). Державного службовця ознайомлюють з результатами оцінювання його службової діяльності під підпис протягом трьох календарних днів після проведення оцінювання. Висновок щодо результатів оцінювання службової діяльності затверджується наказом (розпорядженням) суб`єкта призначення. За результатами оцінювання службової діяльності державного службовця йому виставляється негативна, позитивна або відмінна оцінка з її обґрунтуванням. У разі отримання державним службовцем негативної оцінки за результатами оцінювання службової діяльності такий державний службовець звільняється із служби відповідно до пункту 3 частини першої статті 87 цього Закону та з ним розривається контракт про проходження державної служби (у разі укладення). Висновок, що містить негативну оцінку за результатами оцінювання службової діяльності, може бути оскаржений державним службовцем у порядку, визначеному статтею 11 цього Закону. Порядок проведення оцінювання результатів службової діяльності державних службовців затверджується Кабінетом Міністрів України. Постановою Кабінету Міністрів України №640 від 23 серпня 2017 року затверджено "Порядок проведення оцінювання результатів службової діяльності державних службовців" (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин, далі - Порядок), який визначає процедуру проведення оцінювання результатів службової діяльності державних службовців (далі - оцінювання). Дія цього Порядку поширюється на державних службовців, які займають посади державної служби категорій "А", "Б" і "В". У відповідності до пункту 2 Порядку метою оцінювання є визначення якості виконання державним службовцем поставлених завдань, а також прийняття рішення щодо його преміювання, планування службової кар`єри. Пунктом 7 Порядку визначено, що оцінювання проводиться на підставі ключових показників, визначених з урахуванням посадових обов`язків державного службовця, а також дотримання ним загальних правил етичної поведінки та вимог законодавства у сфері запобігання корупції. Згідно з пунктами 11-13 Порядку державному службовцю визначається від двох до п`яти завдань. Строк виконання завдання має бути реальним для досягнення необхідного результату та визначатися з урахуванням дати прийняття наказу (розпорядження) про визначення результатів виконання завдань відповідно до пункту 13 цього Порядку. Завдання і ключові показники для державного службовця на наступний рік визначаються у грудні року, що передує звітному. Визначення результатів виконання завдань проводиться у жовтні - грудні за період з 1 січня поточного року або з дати визначення завдань і ключових показників до дати прийняття наказу (розпорядження) про визначення результатів виконання завдань. На підставі пункту 16 Порядку висновок з оцінювання затверджується наказом (розпорядженням) суб`єкта призначення у грудні звітного року. Служба управління персоналом державного органу, в якому працює державний службовець, ознайомлює відповідного державного службовця із затвердженим висновком у порядку, визначеному Законом України "Про державну службу". Відповідно до пункту 33 Порядку визначено, що завдання і ключові показники державних службовців, які займають посади державної служби категорій "Б" і "В", визначаються за формою згідно з додатком 7 з урахуванням стратегічних документів державного та/або регіонального рівня, річного плану роботи державного органу, завдань, функцій та обов`язків, визначених у положенні про державний орган, положенні про відповідний структурний підрозділ, посадовій інструкції. За приписами пункту 41 Порядку висновок щодо оцінювання результатів службової діяльності державних службовців, які займають посади державної служби категорій "Б" і "В", в якому виставляється негативна, позитивна або відмінна оцінка, за формою згідно з додатком 5 затверджується наказом (розпорядженням) суб`єкта призначення. Додатком 4 до Порядку визначено критерії виставлення балів за результатами оцінювання: - " 0" - Завдання не виконано або під час його виконання порушено вимоги законодавства у сфері запобігання корупції; - " 1" - Завдання виконано частково, результати не можуть бути використані через необхідність суттєвого доопрацювання, до виконання завдання державний службовець підійшов формально, чим нівелював практичну цінність отриманого результату, або завдання виконане з демонстрацією неспроможності одночасного забезпечення на належному рівні і своєчасного виконання посадових обов`язків, або під час виконання такого завдання порушено вимоги правил етичної поведінки, або процес досягнення результату чи сам результат мав негативний відгук з боку користувачів, споживачів, співвиконавців, керівництва тощо; - " 2" - Завдання виконано, але з порушенням строку виконання та/або із залученням до виконання завдання інших осіб (під час виконання роботи державний службовець потребував надання зразків документів, допомоги у виробленні алгоритму роботи, аналізі нормативно-правових актів, суттєвому коригуванні проектів документів, проявляв низьку самостійність, недостатність знань нормативно-правових актів, вимог до підготовки службових документів, потребував нагадувань і високої міри контролю з боку керівника тощо); - " 3" - Завдання виконано своєчасно, результат якого повною мірою можна використати в роботі. Робота проводилась ефективно з дотриманням правил етичної поведінки; - " 4" - Завдання виконано своєчасно (завчасно), результат високої якості, його досягнуто з високим ступенем самостійності (за необхідності командної роботи), ініціативності, робота проводилась ефективно, з дотриманням правил етичної поведінки. Під час виконання завдання державним службовцем вносилися пропозиції щодо інших документів або їх удосконалення. Пройдено професійне навчання відповідно до індивідуальної програми, за результатами якого нараховано не менше ніж 0,4 кредиту Європейської кредитної трансферно-накопичувальної системи (ЄКТС). Враховуючи перелічене, на думку колегії суддів, суд першої інстанції вирішуючи спір правильно визначив норми права, які здійснюють правове регулювання спірних правовідносин. Також, колегії суддів вважає, що суд першої інстанції дослідивши наявні у справі докази щодо результатів виконання завдань державним службовцем, який займає посаду державної служби категорії "Б" або "В" за 2019 рік Управління Державного агентства рибного господарства у Запорізькій області ОСОБА_1 дослідивши письмові докази по справі обґрунтовано встановив наявність розбіжностей між обґрунтуваннями виставлення балів за виконання завдань, і фактичними обставинами. Тому, колегія суддів вважає правильними висновки суду першої інстанції відносно того, що у обґрунтуванні наведеному відповідачем у результатах виконання завдань (додаток 8 до Типового порядку)(т.1 а.с. 65-66) жодним чином не визначено кількісних або якісних показників, які вплинули на оцінку досягнутого результату, що не дозволяє стверджувати про обґрунтованість визначених відповідачем балів за виконанні позивачем завдання. Відповідач, вказуючи на не отримання іхтіологічного матеріалу, не обґрунтував чому такий матеріал мав бути відібраний саме позивачем, враховуючи її посадові обов`язки. Крім того, до суду не надано доказів визначення позивачу завдань або покладених обов`язків стосовно складання актів перевірки промислового лову, аналізу промислових уловів, оформлення карток визначення середньої штучної маси вселених водних біоресурсів. Отже, суд апеляційної інстанції погоджується з висновками суду першої інстанції щодо необґрунтованості здійсненої відповідачем оцінки результатів виконання позивачем завдань, як державним службовцем і, як наслідок, необґрунтованістю висновку, затвердженого наказом відповідача від 21 грудня 2020 року № 270-к "Про затвердження висновку щодо оцінювання результатів службової діяльності державного службовця Управління Державного агентства рибного господарства у Запорізькій області ОСОБА_1 , який займає посаду державної служби категорії "В" за 2019 рік" та похідного від нього наказу відповідача від 22 грудня 2020 року №271-к "Про звільнення ОСОБА_1 ", який є протиправним та підлягає скасуванню. Проте, вирішуючи спірні правовідносини, суд першої інстанції неправильно визначив період вимушеного прогулу позивача, який триває до її поновлення на роботі, а не до часу прийняття на іншу роботу, як помилково вважає суд першої інстанції, та яке відбулось згідно з рішенням суду 18 травня 2021 року, та як наслідок неправильно визначив суму середнього заробітку за час вимушеного прогулу. Частиною другою статі 235 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України, в редакції, чинній на момент виникнення спірних відносин) передбачено, що при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижче оплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу. При цьому, середній заробіток працівника визначається відповідно до статті 27 Закону України "Про оплату праці" від 24.03.1995 року № 108/95 - ВР за правилами, передбаченими Порядком обчислення середньої заробітної плати працівника, затвердженої Постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 року №100 (далі - Порядок №100). Відповідно до абзацу 3 пункту 2 Порядку, середньомісячна заробітна плата за час вимушеного прогулу працівника обчислюється виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана виплата, тобто, що передують дню звільнення працівника з роботи. Пунктом 8 Порядку передбачено, що нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів. Враховуючи те, що звільнення позивача відбулося 23 грудня 2020 року, та відсутність її на роботі у зв`язку з звільненням 09.12.2019 року, середня заробітна плата позивача повинна обчислюватися з виплат, отриманих нею за попередні два повних календарних місяці її роботи, а саме: за жовтень-листопад 2019 року. Отже, середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 23.12.2020 року по 18.05.2021 року, складає 38797,09 грн, виходячи з розміру заробітної плати позивача за два місяця, що передують її звільненню - жовтень - листопад 2019 року та зазначеному у довідці (т.2 а.с.142) (6994,10 грн + 9804,72) = 16798,82 грн. : 42(21+21) (робочих дня в місяцях що передували звільненню) = 399,97 грн (середньоденне грошове забезпечення) х 97 робочих днів прострочення. Розрахунок робочих днів наведений у довідці відповідача для розрахунку середньоденної заробітної плати (т.2 а.с.142) на думку колегії суддів є неправильним, оскільки при її складенні не було враховано те, що 14 жовтня 2020 року є Днем захисника України - святковим днем, а не робочим, а отже кількість робочих днів в жовтні 2020 року дорівнює 21 дню, а не 22 як зазначено у цій довідці. При цьому, оскільки справляння і сплата прибуткового податку з громадян є відповідно обов`язком роботодавця та працівника, суд визначає зазначену суму без утримання цього податку й інших обов`язкових платежів. Щодо доводів відповідача про недотримання позивачем досудового порядку врегулювання спору, оскільки висновок щодо результатів оцінювання службової діяльності державного службовця, який займає посаду державної служби категорії «Б» або «В», повинен був бути оскаржений позивачем до керівника державної служби, що не відбулось, та як наслідок відсутності у позивача у зв`язку з цим права на звернення до суду з цим позовом, слід зазначити, що таке твердження є помилковим, оскільки у рішенні Конституційного Суду України від 09.07.2002 року №1-2/2002№ 15-рп/2002 у справі за конституційним зверненням Товариства з обмеженою відповідальністю "Торговий Дім "Кампус Коттон клаб" щодо офіційного тлумачення положення частини другої статті 124 Конституції України (справа про досудове врегулювання спорів) суд зазначив, що положення частини другої статті 124 Конституції України (254к/96-ВР ) щодо поширення юрисдикції судів на всі правовідносини, що виникають у державі, в аспекті конституційного звернення необхідно розуміти так, що право особи (громадянина України, іноземця, особи без громадянства, юридичної особи) на звернення до суду за вирішенням спору не може бути обмежене законом, іншими нормативно-правовими актами. Встановлення законом або договором досудового врегулювання спору за волевиявленням суб`єктів правовідносин не є обмеженням юрисдикції судів і права на судовий захист. Щодо інших доводів відповідача викладених в апеляційній скарзі, саме щодо не надання судом першої інстанції оцінки всім доводам представника відповідача, відсутності доказів протиправності дій відповідача слід зазначити наступне. Відповідно до п.29 Рішення Європейського суду з прав людини від 09.12.1994 справа «Руїз Торіха проти Іспанії» суд наголошує на тому, що згідно з його установленою практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції і зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтованості рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення. Між тим, інші аргументи наведені відповідачем в апеляційній скарзі фактично зводяться до загального, а саме правомірності оскарженого висновку та наказу відповідача, проте враховуючи те, що судовим рішенням у цій справі надано необхідне та достатнє обґрунтування, при цьому суд дослідив усі основні питання віднесені на його розгляд, суд апеляційної інстанції вважає, що всі інші аргументи апеляційної скарги відповідача не є доречними і важливими аргументами, оскільки не спростовують висновок суду щодо протиправності оскарженого висновку та наказу та необхідності їх скасування. Щодо інших доводів відповідача викладених в апеляційній скарзі, а саме про неналежне засвідчення позивачем копій документів та таке інше, колегія суддів зазначає, що інші аргументи, наведені в апеляційній скарзі відповідача, не вимагають детального обґрунтування, оскільки не є вирішальними. Щодо доводів позивача про завдання незаконними звільненнями та не поновленням на роботі моральної шкоди та необхідності її відшкодування суд зазначає, що такі вимоги не підлягають задоволенню, враховуючи наступне. Відповідно до статті 1167 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті. Згідно з положеннями статті 23 ЦК України, особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає: у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна; у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи. Моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості. Моральна шкода відшкодовується незалежно від майнової шкоди, яка підлягає відшкодуванню, та не пов`язана з розміром цього відшкодування. Моральна шкода відшкодовується одноразово, якщо інше не встановлено договором або законом. Під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб. При вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди з`ясуванню підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв`язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача, вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з`ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору. Розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров`я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості. В контексті зазначеного колегія суддів вважає за необхідне звернути увагу на приписи статті 6 КАС України, за якими суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Статтею 9 КАС України визначено, що розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. Із зазначеного випливає, що першочерговим завданням судочинства є захист порушених прав та свобод людини, які визнаються найвищою цінністю. З цією метою сторонам забезпечується рівність та свобода у наданні суду доказів, що підтверджують заявлені ними вимоги. Поняття доказів наведено у статті 72 КАС України, відповідно до якої доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків. Відповідно до статей 73, 74 КАС України, надані сторонами докази мають відповідати вимогам належності та допустимості, тобто, містити інформацію щодо предмета доказування та бути одержаними в порядку, встановленому законом. Обов`язок доказування в адміністративному процесі встановлений статтею 77 КАС України, відповідно до якої кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. Докази суду надають учасники справи. Ураховуючи вищезазначені норми процесуального закону, колегія суддів зазначає, що у справах про відшкодування моральної шкоди обов`язок доказування покладається саме на особу, яка заявляє вимогу про відшкодування такої шкоди. Однак, позивач не зазначає обставин наявності причинного зв`язку між моральною шкодою і саме діями, рішенням відповідача як вини останнього в її заподіянні, протиправність яких було встановлено судом в межах розгляду цієї справи. Доводи позивача про завдання моральної шкоди відповідачем, оскільки він не поновлює її на роботі, «здійснює систематичні дії та заходи з приниження честі та гідності, порушує права на працю та ділову репутацію» носять формальний характер, оскільки або були вчинені після розгляду цієї справи в суді першої інстанції або є не підтверджені доказами та позивач не зазначає причинного зв`язку зазначених обставин з понесенням нею моральних страждань через протиправність дій, рішення відповідача, як суб`єкта владних повноважень, протиправність яких було встановлено судом в межах розгляду цієї справи. Враховуючи те, що позивач під час розгляду справи не навів доводів з належним їх обґрунтуванням і підтвердженням, що внаслідок протиправних дій та рішення відповідача їй було заподіяно моральні чи фізичні страждання, суд апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції про відсутність підстав для задоволення позову в цій частині вимог. На підставі зазначеного, суд апеляційної інстанції вважає за необхідне апеляційну скаргу відповідача залишити без задоволення, апеляційну скаргу позивача задовольнити частково, рішення суду першої інстанції змінити в частині визначення розміру середнього заробітку за час вимушеного прогулу, в іншій частині рішення суду залишити без змін. Керуючись: статтями 241-245, 250, пунктом 2 частини 1 статті 315, статтями 316, 321, 322, 327, 329 КАС України, Третій апеляційний адміністративний суд,-

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу Управління Державного агентства рибного господарства у Запорізькій області залишити без задоволення. Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково. Рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 18 травня 2021 року у справі №280/312/21 змінити. Викласти його мотивувальну частину в частині визначення розміру середнього заробітку за час вимушеного прогулу в редакції цієї постанови; - викласти абзац п`ятий його резолютивної частини у наступній редакції: «Стягнути з Управління Державного агентства рибного господарства у Запорізькій області на користь ОСОБА_1 , середній заробіток за час вимушеного прогулу, починаючи з 23 грудня 2020 року по 18 травня 2021 року у розмірі 38797,09 грн. (який визначений без утримання податків й інших обов`язкових платежів). В іншій частині рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 18 травня 2021 року у справі №280/312/21 залишити без змін. Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду за наявності підстав, передбачених частиною 5 статті 291, пунктом 2 частини 5 статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України. Вступну та резолютивну частини постанови проголошено 23 вересня 2021 року. Повне судове рішення складено 28 вересня 2021 року. Головуючий - суддя В.Є. Чередниченко суддя С.М. Іванов суддя О.М. Панченко