Постанова 4851 № 440/1953/20

ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 22 вересня 2021 р.Справа № 440/1953/20 Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії: Головуючого судді: Подобайло З.Г., Суддів: Бартош Н.С. , Григорова А.М. , за участю секретаря судового засідання Щеглової Г.О. розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційними скаргами Головного управління Державної податкової служби України у Полтавській області , ОСОБА_1 на рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 11.12.2020 року , повний текст складено 11.12.2020 та за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Полтавського окружного адміністративного суду від 04.01.2021 року , повний текст складено 04.01.21 , головуючий суддя І інстанції: А.Б. Головко, м. Полтав, по справі № 440/1953/20 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Державної податкової служби України у Полтавській області про визнання протиправною та скасування вимоги про сплату боргу (недоїмки), ВСТАНОВИВ: ОСОБА_1 звернувся до Полтавського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Головного управління Державної податкової служби України у Полтавській області, в якому просить суд визнати протиправною та скасувати вимогу про сплату боргу (недоїмки) від 10.03.2020 року №Ф-35874-17. 16.10.2020 року ОСОБА_1 подав до суду заяву про відшкодування судових витрат, пов`язаних з правничою допомогою адвоката. Рішенням Полтавського окружного адміністративного суду від 11.12.2020 року позов ОСОБА_1 задоволено. Визнано протиправною та скасовано вимогу Головного управління ДПС у Полтавській області від 10 березня 2020 року №Ф-35874-17 про сплату боргу (недоїмки) зі сплати єдиного внеску на суму 18276,84 грн. Стягнуто на користь ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДПС у Полтавській області судові витрати по сплаті судового збору у розмірі 840,80 грн. 21.12.2020 року ОСОБА_1 подав до суду заяву про ухвалення додаткового рішення, яким просив вирішити питання про розподіл судових витрат, пов`язаних з правничою допомогою адвоката. Ухвалою Полтавського окружного адміністративного суду від 04.01.2021 року заяву ОСОБА_1 про ухвалення додаткового рішення залишено без задоволення. Не погодившись з рішенням Полтавського окружного адміністративного суду від 11.12.2020 року, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків суду обставинам справи та порушення норм процесуального права, просить скасувати рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 11.12.2020 року в частині відмови у задоволенні вимог про стягнення з відповідача на користь позивача витрат на правничу допомогу та прийняти в цій частині нове рішення, яким стягнути на користь позивача витрати на правничу допомогу у розмірі 14000,00 грн. за рахунок бюджетних асигнувань відповідача. В обґрунтування вимог апеляційної скарги зазначає, що посилаючись на факт ненадання позивачем доказів понесених витрат на правничу допомогу, суд першої інстанції не вказує статті процесуального закону, якою передбачено обов`язковість подання суду доказів понесених позивачем витрат (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки), або неможливість розподілу судових витрат без надання вказаних документів. Стверджує, що витрати за надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою, чи тільки має бути сплачено. Посилається на правову позицію Верховного Суду, викладену у постановах від 03.10.2019 року у справі №922/445/19, від 02.09.2020 року у справі №329/766/18, від 29.10.2020 року у справі №686/5064/20. Зауважує, що позивачем надано до суду всі необхідні документи, достатні для здійснення розподілу витрат на правничу допомогу. Головне управління Державної податкової служби України у Полтавській області подало до суду відзив на апеляційну скаргу позивача, вважає доводи та обґрунтування апеляційної скарги помилковими та безпідставними, просить суд апеляційної інстанції апеляційну скаргу залишити без задоволення. Зазначає, що склад та розміри витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги, документи, що свідчать про оплату обґрунтованого гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку. Посилається на правову позицію Верховного Суду, викладену у постановах від 21.03.2018 у справі № 815/4300/17, від 11.04.2018 у справі № 814/698/160, від 18.10.2018 у справі № 813/4989/17. Стверджує, що матеріали справи не містять доказів понесених позивачем витрат (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки), при цьому з боку позивача не надано суду обґрунтованих пояснень щодо неможливості виписки адвокатом ОСОБА_1 рахунку на оплату та сплату позивачем відповідних послуг. Вважає, що позивачем не надано належних доказів щодо обґрунтованості суми судових витрат. Крім цього, не доведено необхідності надання правової допомоги ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) з огляду на й те, що останній з 08 травня 2013 року зареєстрований як особа, яка здійснює незалежну професійну діяльність-адвокат. Не погодившись з рішенням Полтавського окружного адміністративного суду від 11.12.2020 року, Головне управління Державної податкової служби України у Полтавській області подало апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції при прийнятті оскаржуваного рішення норм матеріального та процесуального права, просить скасувати рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 11.12.2020 року в частині задоволених позовних вимог та прийняти нове рішення, яким відмовити в задоволенні позову у повному обсязі. В обґрунтування вимог апеляційної скарги зазначає, що фізична особа-підприємець, яка одночасно провадить незалежну професійну діяльність, веде окремий облік доходів (витрат), отриманих (понесених) від провадження незалежної професійної діяльності і підприємницької діяльності, та здійснює окремо розрахунки з бюджетом. Вказує, що законодавець розмежовує фізичних осіб-підприємців, та осіб, які провадять незалежну професійну діяльність, при цьому порядок обліку та сплати єдиного внеску фізичними особами-підприємцями з ознакою провадження незалежної професійної діяльності Законом №2464 не передбачений. Зауважує, що згідно з відомостями, наявними в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, основним видом діяльності позивача, як ФОП, є діяльність з надання послуг таксі, за кодом згідно КВЕД 49.32, що не відповідає діяльності позивача, як самозайнятої особи. Стверджує, що згідно приписів абз 2 п.1 ст.7 Закону №2464, а також абз.3 п.3 розділу III Інструкції №449 для платників, які провадять незалежну професійну діяльність базою нарахування єдиного внеску є сума доходу (прибутку), отриманого від їх діяльності, що підлягає обкладенню податком на доходи фізичних осіб. При цьому, сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску на місяць. У разі якщо таким платником не отримано дохід (прибуток) у звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, такий платник зобов`язаний визначити базу нарахування, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому, сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску. Зазначає, що згідно з п.п.4 п.1 ст.4 Закону №2464 платниками єдиного внеску є фізичні особи - підприємці, в тому числі ті, які обрали спрощену систему оподаткування. Періодом, за який фізичні особи-підприємці на загальній системі оподаткування подають звітність до органу доходів і зборів (звітним періодом), є календарний рік (ч.8 ст.9 Закону №2464). Якщо платниками єдиного внеску - фізичними особами - підприємцями, не отримано дохід (прибуток) у звітному році або окремому місяці звітного року, такі платники зобов`язані визначити базу нарахування, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої Законом №2464. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску (абз.2 п.2 ч.1 ст.7 Закону №2464). Крім того, у ч.12 ст.9 Закону №2464 наголошено, що єдиний внесок підлягає сплаті незалежно від фінансового стану платника. Вказує, що якщо особа не звільнена від сплати єдиного внеску, то самостійно нараховане зобов`язання підлягає обов`язковій сплаті у визначених звітністю розмірах. Наголошує, що за 2017 рік платником подано податкову декларацію про майновий стан і доходи, де задекларовано доходи від провадження незалежної професійної діяльності (діяльність у сфері права). Таким чином, позивач, стверджуючи про подвійне оподаткування та прохаючи скасувати вимогу №Ф-35874-17 від 10.03.2020 про сплату боргу (недоїмки) зі сплати єдиного внеску у розмірі 18276,84 грн (по якій наявні нарахування як від незалежної професійної діяльності, так і з нарахувань, ФОП, що перебуває на спрощеній системі оподаткування, що є непогашеними) фактично прохає про повне звільнення від сплати ЄСВ. Вразі скасування вимоги в повному обсязі скасується виконавчий документ на всю суму боргу як по нарахуванню від незалежної професійної діяльності, так і з нарахувань, ФОП, що перебуває на спрощеній системі оподаткування. Щодо посилання позивача на рішення Полтавського окружного адміністративного суду у справі № 440/4958/19 від 03.08.2020, вказує, що дане рішення не набрало законної сили. Скасування вимоги Головного управління ДПС у Полтавській області №Ф-35874-17 від 18.11.2019 про сплату боргу (недоїмки) зі сплати єдиного внеску у розмірі 23785.26 грн не може свідчити про відсутність заборгованості по ЄСВ та відсутності підстав винесення вимоги №Ф-35874-17 від 10.03.2020 про сплату боргу (недоїмки) зі сплати єдиного внеску у розмірі 18276,84 грн. Не погодившись з ухвалою Полтавського окружного адміністративного суду від 04.01.2021 року, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків суду обставинам справи та порушення норм процесуального права, просить скасувати ухвалу Полтавського окружного адміністративного суду від 04.01.2021 року та справу направити до суду першої інстанції на новий розгляд. В обґрунтування вимог апеляційної скарги зазначає, що відповідно до приписів пункту 3 частини 5 статті 246 КАС України, у резолютивній частині рішення зазначається про розподіл судових витрат. Вказує, що фактично у рішенні судом не було зазначено про розподіл витрат на правничу допомогу: ні про стягнення таких витрат на користь позивача, ні про відмову у їх стягненні, оскільки у резолютивній частині оскаржуваного рішення не зазначено про розгляд клопотання по суті. Сторони про дату, час та місце апеляційного розгляду справи повідомлені належним чином. Апеляційна скарга розглядається у судовому засіданні згідно приписів ст.229 Кодексу адміністративного судочинства України. Відповідно до ч.1 ст.308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши рішення суду та доводи апеляційних скарг, дослідивши письмові докази у їх сукупності, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга відповідача та апеляційна скарга позивача на ухвалу від 04.01.2021 року не підлягають задоволенню, апеляційна скарга позивача на рішення від 11.12.2020 року підлягає задоволенню, з наступних підстав. Судом першої інстанції встановлено та підтверджено в суді апеляційної інстанції, що ОСОБА_1 10.12.2008 зареєстрований як фізична особа - підприємець з правом ведення підприємницької діяльності, окрім іншого, за видом 69.10 Діяльність у сфері права. 11.12.2008 позивач взятий на облік як платник податків в ГУ ДПС у Полтавській області, Полтавське управління, Полтавська ДПІ (Полтавський район). 15.02.2013 позивачем отримано свідоцтво на право зайняття адвокатською діяльністю №1375. Головним управлінням ДПС у Полтавській області 10.03.2020 сформовано вимогу про сплату боргу (недоїмки) №Ф-35874-17, якою позивача повідомлено про необхідність сплати єдиного внеску загалом у розмірі 18276,84 грн. Зазначена вимога не містить посилань на підстави виникнення недоїмки та її розрахунку. Водночас, у відзиві на позов ГУ ДПС у Полтавській області зазначило, що недоїмка загалом у розмірі 18276,84 грн нарахована позивачу в якості зобов`язання зі сплати єдиного внеску за 2018-2019 роки окремо за самозайняту особу (адвоката) і окремо за фізичну особу - підприємця. Відповідно до інформації в ІКП для фізичних осіб, які обрали спрощену систему оподаткування та осіб, які проводять незалежну професійну діяльність за період 2018-2019, розмір вказаної вище недоїмки сформований наступним чином: - 19.04.2018 платнику нараховано єдиний внесок в розмірі 2457,18 грн (незалежна професійна діяльність), зараховано кошти на погашення боргу у розмірі 496,97 грн, заборгованість - 1960,21 грн; - 02.05.2018 нараховано єдиний внесок в розмірі 8448,00 грн (незалежна професійна діяльність за 2017 рік), заборгованість склала 10408,21 грн; - 19.07.2018 зараховано кошти на погашення боргу у розмірі 1960,21 грн, нараховано єдиний внесок в розмірі 2457,18 грн (ФОП на спрощеній системі) та нараховано єдиний внесок в розмірі 2457,18 грн (незалежна професійна діяльність), сума заборгованості склала 15819,54 грн; - 19.10.2018 нараховано єдиний внесок в розмірі 2457,18 грн (ФОП на спрощеній системі) та нараховано єдиний внесок в розмірі 2457,18 грн (незалежна професійна діяльність), сума заборгованості склала 18276,72 грн; - 22.10.2018 зараховано кошти в погашення боргу у розмірі 2457,18 грн, сума боргу склала 15819,54 грн; - 18.01.2019 зараховано кошти в погашення боргу у розмірі 2457,18 грн, сума боргу склала 13362,54 грн; - 21.01.2019 нараховано єдиний внесок в розмірі 2457,18 грн (ФОП на спрощеній системі) та нараховано єдиний внесок в розмірі 2457,18 грн (незалежна професійна діяльність), сума боргу склала 18276,72 грн; - 19.04.2019 нараховано єдиний внесок в розмірі 2754,18 грн (ФОП на спрощеній системі), сума боргу склала 21031,08 грн; - 28.05.2019 нараховано єдиний внесок в розмірі 2754,18 грн (ФОП на спрощеній системі) та зараховано кошти в погашення боргу у розмірі 2457,18 грн, сума боргу склала 21031,08 грн; - 21.10.2019 нараховано єдиний внесок в розмірі 2754,18 грн (ФОП на спрощеній системі), сума боргу склала 23785,26 грн. - 20.01.2020 року зараховано єдиного внеску згідно платіжного доручення від 17.01.2020 року в ромзірі 2754,20 грн. - 20.01.2020 року зменшено борг минулих років в розмірі 482,62 грн. та 2271,58 грн. Відтак, недоїмка з єдиного внеску по вимозі ГУ ДПС у Полтавській області від 10.03.2020 №Ф-35874-17 про сплату боргу (недоїмки) зі сплати єдиного внеску у розмірі 18276,84 грн складається як з нарахувань від незалежної професійної діяльності, так і з нарахувань ФОП, що перебуває на спрощеній системі оподаткування. Стверджуючи про відсутність підстав для нарахування контролюючим органом, та як наслідок, сплати позивачем єдиного внеску, нарахованого останньому окремо як фізичній особі - підприємцю і як особі, яка здійснює незалежну професійну діяльність (адвокат), ОСОБА_1 звернувся до суду з цим позовом. Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції дійшов висновку про безпідставність доводів контролюючих органів щодо наявності у позивача обов`язку зі сплати єдиного внеску за 2018-2019 роки, що нарахований йому як особі, яка провадить незалежну професійну діяльність (адвокату), оскільки позивач реалізує право на ведення такої діяльності як фізична особа - підприємець, тому суд першої інстанції, з метою захисту порушених прав позивача, вважав за необхідне визнати протиправною та скасувати вимогу ГУ ДПС у Полтавській області від 10.03.2020 №Ф-35874-17 про сплату боргу (недоїмки) зі сплати єдиного внеску на суму 18276,84 грн. Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про задоволення позову, з огляду на наступне. Згідно з ч.2 ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Відповідно до підпункту 14.1.226 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України самозайнята особа - платник податку, який є фізичною особою-підприємцем або провадить незалежну професійну діяльність за умови, що така особа не є працівником в межах такої підприємницької чи незалежної професійної діяльності. Незалежна професійна діяльність - участь фізичної особи у науковій, літературній, артистичній, художній, освітній або викладацькій діяльності, діяльність лікарів, приватних нотаріусів, приватних виконавців, адвокатів, арбітражних керуючих (розпорядників майна, керуючих санацією, ліквідаторів), аудиторів, бухгалтерів, оцінщиків, інженерів чи архітекторів, особи, зайнятої релігійною (місіонерською) діяльністю, іншою подібною діяльністю за умови, що така особа не є працівником або фізичною особою - підприємцем та використовує найману працю не більш як чотирьох фізичних осіб. Правові засади організації і діяльності адвокатури та здійснення адвокатської діяльності в Україні, визначені Законом України Про адвокатуру та адвокатську діяльність (далі Закон № 5076-VI). Відповідно до п. 65.1 ст. 65 ПК України взяття на облік фізичних осіб - підприємців у контролюючих органах здійснюється за податковою адресою на підставі відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань, наданих державним реєстратором згідно із Законом України Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань. Разом з тим, згідно п. 65.2 ст. 65 ПК України облік самозайнятих осіб здійснюється шляхом внесення до Державного реєстру фізичних осіб - платників податків записів про державну реєстрацію або припинення підприємницької діяльності, незалежної професійної діяльності, перереєстрацію, постановку на облік, зняття з обліку, внесення змін стосовно самозайнятої особи, а також вчинення інших дій, які передбачені Порядком обліку платників податків, зборів. При цьому, відповідно до пп. 65.4.4 п. 65.4 ст. 65 ПК України контролюючий орган відмовляє в розгляді документів, поданих для взяття на облік особи, яка здійснює незалежну професійну діяльність, у разі коли фізична особа вже взята на облік як самозайнята особа. Таким чином, податковим законодавством виключена можливість подвійного взяття на облік особи, яка здійснює незалежну професійну діяльність, у разі коли фізична особа вже взята на облік як самозайнята особа. Правові та організаційні засади забезпечення збору та обліку єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, умови та порядок його нарахування і сплати та повноваження органу, що здійснює його збір та ведення обліку, визначає Закон України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування" (далі по тексту - Закон України № 2464-VI). Відповідно до п.2 ч. 1 ст. 1 Закону № 2464-VI передбачено, що єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування (далі - єдиний внесок) - консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов`язкового державного соціального страхування в обов`язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування. Згідно з п. 4, 5 ч.1 ст. 4 Закону № 2464-VІ платниками єдиного внеску є: фізичні особи - підприємці, в тому числі ті, які обрали спрощену систему оподаткування; особи, які провадять незалежну професійну діяльність, а саме наукову, літературну, артистичну, художню, освітню або викладацьку, а також медичну, юридичну практику, в тому числі адвокатську, нотаріальну діяльність, або особи, які провадять релігійну (місіонерську) діяльність, іншу подібну діяльність та отримують дохід від цієї діяльності. Тобто, законодавець розмежовує платників єдиного внеску на фізичних осіб-підприємців та осіб, які провадять незалежну професійну діяльність. Згідно з п.1 ч.2 ст.6 Закону №2464-VI платник єдиного внеску зобов`язаний своєчасно та в повному обсязі нараховувати, обчислювати і сплачувати єдиний внесок. Відповідно до п.2 ч.1 ст.7 Закону №2464-VI для платників, зазначених у пунктах 4 (крім фізичних осіб - підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування), 5 та 5-1 частини першої статті 4 цього Закону, - на суму доходу (прибутку), отриманого від їх діяльності, що підлягає обкладенню податком на доходи фізичних осіб. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску на місяць. У разі якщо таким платником не отримано дохід (прибуток) у звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, такий платник зобов`язаний визначити базу нарахування, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску. Пунктом 3 цієї частини статті передбачено, що для платників, зазначених у пункті 4 частини першої статті 4 цього Закону, які обрали спрощену систему оподаткування, - на суми, що визначаються такими платниками самостійно для себе, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску. Згідно з ч.5 ст.8 Закону № 2464-VІ єдиний внесок для платників, зазначених у ст. 4 цього Закону, тобто для осіб, що провадять незалежну професійну діяльність встановлюється у розмірі 22 відсотки до визначеної ст. 7 цього Закону бази нарахування єдиного внеску. Відповідно до ч.8 ст.9 Закону № 2464-VІ платники єдиного внеску, крім платників, зазначених у пунктах 4, 5 та 5-1 частини першої статті 4 цього Закону, зобов`язані сплачувати єдиний внесок, нарахований за календарний місяць, не пізніше 20 числа наступного місяця, крім гірничих підприємств, які зобов`язані сплачувати єдиний внесок, нарахований за календарний місяць, не пізніше 28 числа наступного місяця. Відповідно до ч.2 ст.5 Закону № 2464-VI взяття на облік платників єдиного внеску, зазначених, зокрема, у п. 4, 5 ч. 1 ст. 4 цього Закону, здійснюється органом доходів і зборів з внесенням відповідних відомостей до реєстру застрахованих осіб Відповідно до ст.5 Закону № 2464-VI та інших нормативно-правових актів розроблено Порядок обліку платників єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, затверджений наказом Міністерства фінансів України від 24.11.2014 № 1162 (далі по тексту - Порядок № 1162) Цим Порядком визначаються питання взяття на облік, внесення змін до облікових даних та зняття з обліку платників єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування у територіальних органах Державної фіскальної служби України, надання контролюючим органам відомостей про зміну класу професійного ризику виробництва Фондом соціального страхування за період до 01 січня 2016 року, надання Пенсійному фонду України та фондам загальнообов`язкового державного соціального страхування даних про взяття/зняття з обліку платників єдиного внеску (пункт 2 розділу І Порядку № 1162). Порядок поширюється на платників єдиного внеску, зазначених у пунктах, зокрема, 4, 5 ч. 1 ст. 4 Закону № 2464 (п. 3 розділу І Порядку № 1162). Дані про взяття на облік платників єдиного внеску в порядку інформаційної взаємодії передаються державному реєстратору в день взяття їх на облік за місцезнаходженням чи місцем проживання із зазначенням: дати взяття на облік, найменування та коду за ЄДРПОУ контролюючого органу, в якому такого платника взято на облік, реєстраційного номера платника єдиного внеску (п. 3 розділу ІІ Порядку № 1162). Взяття на облік юридичних осіб (їх відокремлених підрозділів) та фізичних осіб-підприємців, відомості щодо яких містяться в Єдиному державному реєстрі, як платників єдиного внеску підтверджується випискою з Єдиного державного реєстру, яка надсилається (видається) цим юридичним особам (відокремленим підрозділам) та фізичним особам - підприємцям у порядку, встановленому Законом України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань" (далі - Закон № 755-IV) (п. 4 розділу ІІ Порядку № 1162). Розділом ІІІ Порядку № 1162 встановлено порядок взяття на облік платників єдиного внеску, на яких не поширюється дія Закону № 755-IV. Взяття на облік платників єдиного внеску, на яких не поширюється дія Закону № 755, контролюючим органом здійснюється за місцезнаходженням чи місцем проживання у день отримання від них заяви про взяття на облік платника єдиного внеску за формою № 1-ЄСВ згідно з додатком 1, заяви про взяття на облік платника єдиного внеску (члена фермерського господарства) за формою № 12-ЄСВ згідно з додатком 2 до цього Порядку (п. 1 розділу ІІІ Порядку № 1162). Платники єдиного внеску, зазначені в п. 5 ч. 1 ст. 4 Закону № 2464, подають заяву за формою № 1-ЄСВ (додаток 1) протягом 10 календарних днів після державної реєстрації незалежної професійної діяльності у відповідному уповноваженому органі та отримання документа, що підтверджує право фізичної особи на ведення незалежної професійної діяльності (п. 2 розділу ІІІ Порядку № 1162). Платникам єдиного внеску, на яких не поширюється дія Закону № 755-IV, контролюючим органом наступного робочого дня з дня взяття на облік безоплатно надсилається (вручається) повідомлення про взяття їх на облік за формою № 2-ЄСВ згідно з додатком 2 до цього Порядку (п. 3 розділу ІІІ Порядку № 1162). Аналіз положень Порядку свідчить про те, що взяття контролюючим органом на облік платників єдиного внеску осіб, які провадять незалежну професійну діяльність, здійснюється виключно за заявою такої особи за формою № 1-ЄСВ. Взяття на облік платників єдиного внеску осіб, які провадять незалежну професійну діяльність, контролюючим органом за власною ініціативою шляхом встановлення "ознаки незалежної професійної діяльності" Порядок № 1162 не передбачає. Крім того, як передбачено у пункті 4 розділу VI Порядку №1162 фізична особа, зареєстрована як особа, яка провадить незалежну професійну діяльність, але не перебуває на обліку чи знята з обліку в контролюючому органі, обліковується в реєстрі страхувальників як особа, яка провадить незалежну професійну діяльність, з ознакою «платник не подав заяви для взяття на облік». Аналіз норм Закону України №2464-VI та Положення №10-1 вказує про відсутність повноважень у контролюючого органу за власною ініціативою без наявності звітності платника єдиного внеску (особи, яка провадить незалежну професійну діяльність/фізичної особи - підприємця), в якій містяться відомості про суми нарахованого доходу та єдиного внеску фізичних осіб - підприємців, осіб, які провадять незалежну професійну діяльність, вносити зміни (подавати інформацію до Пенсійного фонду України щодо змін) до облікової картки платника єдиного внеску шляхом встановлення ознаки незалежної професійної діяльності та відповідно нараховувати єдиний внесок у розмірі мінімального страхового внеску на місяць, визначеного Законом №2464-VI як граничний мінімальний внесок для осіб, які провадять незалежну професійну діяльність. Отже, законодавством розмежовується поняття "фізична особа-підприємець" та "особи, які провадять незалежну професійну діяльність". При цьому, положеннями Закону № 2464-VІ, який є спеціальним у сфері забезпечення збору та обліку єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, не визначеного такого платника єдиного внеску, як фізична особа-підприємець з ознакою провадження незалежної професійної діяльності, а тому порядок обліку та сплати єдиного внеску таким платником положеннями Закону № 2464-VІ не передбачений. Фізична особа-підприємець та особа, яка провадить незалежну професійну діяльність, є різними платниками єдиного внеску. Відповідно до пп. 4 п. 6.7 Розділу VI Порядку обліку платників податків і зборів, який затверджено наказом Міністерства фінансів України 09.12.2011 № 1588, взяття на облік фізичних осіб, які не є підприємцями та здійснюють незалежну професійну діяльність, умовою ведення якої згідно із законом є державна реєстрація такої діяльності у відповідному уповноваженому органі та отримання свідоцтва про реєстрацію чи іншого документа (дозволу, сертифіката тощо), що підтверджує право фізичної особи на ведення незалежної професійної діяльності (далі - фізична особа, яка провадить незалежну професійну діяльність), здійснюється за місцем постійного проживання у порядку, встановленому цим Порядком для фізичних осіб - підприємців: якщо фізична особа зареєстрована як підприємець та при цьому така особа провадить незалежну професійну діяльність, така фізична особа обліковується у контролюючих органах як фізична особа - підприємець з ознакою провадження незалежної професійної діяльності. У такому разі фізична особа зобов`язана подати особисто (надіслати рекомендованим листом з описом вкладення) або через уповноважену особу до контролюючого органу за місцем свого постійного проживання заяву за формою № 5-ОПП з позначкою "Зміни" та копію документа, що підтверджує право фізичної особи на провадження незалежної професійної діяльності, визначеного у підпункті 1 цього пункту. Порядок формування та подання страхувальниками звіту щодо сум нарахованого єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, затверджений наказом Міністерства фінансів України від 14 квітня 2015 року № 435(далі по тексту - Порядок № 435) визначає процедуру, форму, строки подання звіту щодо сум нарахованого єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування до Державної фіскальної служби України, яка є центральним органом виконавчої влади, який реалізує, зокрема, державну політику з адміністрування єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, державну політику у сфері боротьби з правопорушеннями під час застосування законодавства з питань сплати єдиного внеску, її територіальних органів. Колегія суддів зауважує про наявність колізії між положеннями нормативно-правових актів різної юридичної сили, а саме: приписи пункту 16 розділу ІV Порядку № 435, яким передбачено обов`язок формування та подання звіту фізичною особою - підприємцем, з ознакою незалежної професійної діяльності, не відповідають положенням пунктів 4 та 5 частини першої статті 4 Закону № 2464-VI. При цьому положення пункту 16 розділу IV «Формування звіту» Порядку № 435 відсилають до додатка 5 «Звіт про суми нарахованого доходу застрахованих осіб та суми нарахованого єдиного внеску», розділом 6 якого визначені типи платника, серед яких окремо зазначено ФО - на загальній системі оподаткування, ФО - на спрощеній системі оподаткування, особу, яка провадить незалежну професійну діяльність, членів фермерського господарства. Визначення окремого типу платника «фізична особа - підприємець, з ознакою незалежної професійної діяльності» формою звіту не передбачено. За наявного існуючого правового регулювання взяття та перебування на обліку платника єдиного внеску фізичної особи-підприємця з ознакою провадження незалежної професійної діяльності не передбачено. Взяття контролюючим органом на облік особи як платника єдиного внеску - фізичної особи-підприємця (п.4 ч.1 ст.4 Закону України №2464-VI) та внесення відомостей до реєстру застрахованих осіб унеможливлює нарахування єдиного внеску за іншим типом платника без прийняття відповідних рішень і внесення змін щодо попереднього обліку особи у спосіб, визначений Законом і підзаконними нормативно-правовими актами. Підзаконний нормативно-правовий акт спеціальної облікової політики в частині визначення такої категорії платників єдиного внеску, як фізична особа-підприємець з ознакою здійснення незалежної професійної діяльності не відповідає ст.4 Закону України №2464-VI. Зміна контролюючим органом обліку особи платника єдиного внеску в спосіб, не встановлений Законом або встановлений підзаконним нормативно-правовим актом, який не відповідає Закону в цій частині, та нарахування на підставі таких дій єдиного внеску, суперечить принципам законності та належного врядування. Вищевказаний висновок узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, яка була викладена в рішенні Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду Верховного Суду від 02.09.2019 року, яке було залишено без змін постановою Великої Палати Верховного Суду від 04.12.2019 року у зразковій справі №520/3939/19 (Пз/9901/10/19). Відповідно до ч.5 ст.242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Колегією суддів встановлено, що позивачем особисто не подавалася до податкового органу заява за формою № 5-ОПП та заява про реєстрацію його платником єдиного внеску за формою 1-ЄСВ. Однак, відповідач самостійно встановив позивачу ознаку як самозайнятій особі, яка здійснює незалежну професійну діяльність, що не узгоджується з нормами Порядку № 1162, якими визначена процедура взяття на облік платників єдиного внеску. За обставинами справи, ОСОБА_1 зареєстрований як фізична особа - підприємець (вид діяльності - надання послуг у сфері права) та є адвокатом. При цьому позивач реалізує право на зайняття адвокатською діяльністю як фізична особа - підприємець. У межах ведення підприємницької діяльності позивач звітує контролюючим органам про отримані доходи та витрати, а також сплачує податки, збори та єдиний внесок, що останніми фактично не заперечується. З огляду на зазначене, колегія суддів вважає, що у позивача відсутній обов`язок сплачувати окремо ЄСВ за себе як за самозайняту особу. Крім того, до оскаржуваної суми недоїмки з єдиного внеску 18276,84 грн входить також сума недоїмки, нарахована позивачу вимогою від 13.05.2019 №Ф-35874-17 як самозайнятій особі (адвокату). Разом з тим, вимога про сплату боргу від 13.05.2019 №Ф-35874-17 в розмірі 21031,08 грн скасована рішенням Полтавського окружного адміністративного суду від 06.09.2019 у справі №440/1887/19, яке набрало законної сили. Також, до оскаржуваної суми недоїмки з єдиного внеску 18276,84 грн входить також сума недоїмки, нарахована позивачу вимогою від 18.11.2019 №Ф-35874-17 як самозайнятій особі (адвокату). Разом з тим, вимога про сплату боргу від 18.11.2019 №Ф-35874-17 в розмірі 23785,26 грн скасована рішенням Полтавського окружного адміністративного суду від 03.08.2020 у справі №440/4958/19, яке набрало законної сили. Посилання апеляційної скарги не набрання законної сили рішенням Полтавського окружного адміністративного суду від 03.08.2020 у справі №440/4958/19 є необґрунтованими та спростовуються відомостями з Єдиного державного реєстру судових рішень. За таких обставин, колегія суддів не приймає до уваги доводи апеляційної скарги відповідача щодо наявності у позивача обов`язку зі сплати єдиного внеску за 2018-2019 роки, що нарахований йому як особі, яка провадить незалежну професійну діяльність (адвокату), оскільки позивач реалізує право на ведення такої діяльності як фізична особа - підприємець. Щодо посилань відповідача в апеляційній скарзі на рішення Верховного Суду, колегія суддів зазначає, що в даному випадку, з урахуванням предмету позову, підлягає застосуванню рішення Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду Верховного Суду від 02.09.2019 року, яке було залишено без змін постановою Великої Палати Верховного Суду від 04.12.2019 року у зразковій справі №520/3939/19 (Пз/9901/10/19). З урахуванням вищезазначеного, доводи відповідача щодо правомірності вимоги ГУ ДПС у Полтавській області від 10.03.2020 року №Ф-35874-17 є помилковими. Враховуючи вищенаведене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що нарахування позивачу ЄСВ як особі, яка здійснює незалежну професійну діяльність є безпідставним, тому вимога відповідача про сплату боргу (недоїмки) від 10.03.2020 року №Ф-35874-17 є неправомірною та підлягає скасуванню. Доводи апеляційної скарги Головного управління ДПС у Полтавській області не спростовують висновків суду першої інстанції. Жодних інших обґрунтувань та аргументів, які б доводили правомірність спірних вимог про сплату боргу (недоїмки) в апеляційній скарзі не наведено. Суд зазначає, що доводи апеляційної скарги відповідача є ідентичними тим, які були висловлені в суді першої інстанції та з урахуванням яких суд першої інстанції вже надав оцінку встановленим обставинам справи, інших обґрунтувань в апеляційній скарзі наведено не було. Таким чином, колегія суддів доходить висновку про відсутність правових підстав для задоволення апеляційної скарги відповідача та скасування рішення суду першої інстанції в оскаржуваній відповідачем частині. Стосовно апеляційної скарги ОСОБА_1 на рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 11.12.2020 року в частині відмови у стягненні витрат на правничу допомогу, колегія суддів зазначає наступне. Відмовляючи в задоволенні клопотання позивача про відшкодування судових витрат, пов`язаних з правничою допомогою адвоката, суд першої інстанції виходив з того, що матеріали справи не містять доказів понесених позивачем витрат (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки), при цьому з боку позивача не надано суду обґрунтованих пояснень щодо неможливості виписки адвокатом Черевичною Ю.О. рахунку на оплату та сплату позивачем відповідних послуг. Колегія суддів не погоджується з таким висновком суду першої інстанції, з огляду на наступне. Судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи (ч.1 ст. 132 КАС України). Згідно з ч.1 ст.134 КАС України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката (ч.2 ст.134 КАС України). Згідно з п.п. 1, 2 ч.3 ст.134 КАС України для цілей розподілу судових витрат: розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підстав доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат. Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги (ч.4 ст.134 КАС України). Згідно з п.п. 6, 7 ст.134 КАС України у разі недотримання вимог частини п`ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. З аналізу положень статті 134 КАС України вбачається, що склад та розмір витрат на професійну правничу допомогу підлягає доказуванню в судовому процесі - сторона, яка хоче компенсувати судові витрати повинна довести та підтвердити розмір заявлених судових витрат, а інша сторона може подати заперечення щодо неспівмірності розміру таких витрат. Результат та вирішення справи безпосередньо пов`язаний із позицією, зусиллям і участю в процесі представника інтересів сторони за договором. При цьому, такі надані послуги повинні бути обґрунтованими, тобто доцільність надання такої послуги та її вплив на кінцевий результат розгляду справи, якого прагне сторона, повинно бути доведено стороною в процесі. Принцип співмірності витрат на оплату послуг адвоката запроваджено у частині п`ятій статті 134 КАС України. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. При цьому розмір витрат на правничу допомогу встановлюється судом на підставі оцінки доказів щодо детального опису робіт, здійснених адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Отже, питання розподілу судових витрат пов`язане із суддівським розсудом (дискреційні повноваження). Згідно з п.4 ч.1 ст.1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору. Статтею 19 цього Закону визначено такі види адвокатської діяльності як надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави; складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру; представництво інтересів фізичних і юридичних осіб у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного та конституційного судочинства, а також в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами. Таким чином, правова допомога є багатоаспектною, різною за змістом, обсягом та формами і може включати консультації, роз`яснення, складення позовів і звернень, довідок, заяв, скарг, здійснення представництва, зокрема в судах та інших державних органах, захист від обвинувачення тощо, а договір про надання правової допомоги укладається на такі види адвокатської діяльності як захист, представництво та інші види адвокатської діяльності. Представництво - вид адвокатської діяльності, що полягає в забезпеченні реалізації прав і обов`язків клієнта в цивільному, господарському, адміністративному та конституційному судочинстві, в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами, прав і обов`язків потерпілого під час розгляду справ про адміністративні правопорушення, а також прав і обов`язків потерпілого, цивільного позивача, цивільного відповідача у кримінальному провадженні (п.9 ч.1 ст.1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність»). Інші види правової допомоги - види адвокатської діяльності з надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правового супроводу діяльності клієнта, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, спрямованих на забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів клієнта, недопущення їх порушень, а також на сприяння їх відновленню в разі порушення (п.6 ч.1 ст.1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність»). Відповідно до ст.30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час. Відповідно до ч.7 ст.139 КАС України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. За відсутності відповідної заяви або неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду. Згідно з ч.9 ст.139 КАС України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору (у випадках, коли відповідно до закону досудове вирішення спору є обов`язковим) та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися. Як зазначив Верховний Суд у постанові від 04.02.2020 у справі № 280/1765/19, склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, які входять до предмета доказування у справі, мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат. Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов`язаних зі сплатою судового збору, повинен бути співрозмірним з ціною позову, тобто не має бути явно завищеним порівняно з ціною позову. Також судом мають бути враховані критерії об`єктивного визначення розміру суми послуг адвоката. У зв`язку з цим суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи. Аналогічна правова позиція викладена, зокрема, у постанові Верховного Суду від 07.05.2020 року у справі № 320/3271/19. Відповідно до практики Європейського суду з прав людини, про що, зокрема, відзначено у пункті 95 рішення у справі "Баришевський проти України" (Заява № 71660/11), пункті 80 рішення у справі "Двойних проти України" (Заява № 72277/01), пункті 88 рішення у справі "Меріт проти України" (заява № 66561/01), заявник має право на відшкодування судових та інших витрат лише у разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір обґрунтованим. Крім того, у пункті 154 рішення Європейського суду з прав людини у справі Lavents v. Latvia (заява 58442/00) зазначено, що згідно зі статтею 41 Конвенції Суд відшкодовує лише ті витрати, які, як вважається, були фактично і обов`язково понесені та мають розумну суму. Колегія суддів зазначає, що з аналізу статті 134 КАС України впливає, що крім того, що зазначена стаття забезпечує право особи на правову допомогу, з іншого боку, вона запобігає зловживанню правом на компенсацію витрат на правову допомогу в т.ч. неоднаковій судовій практиці, встановлюючи критерії співмірності, які визначені в частині 5 цієї статті. Тобто, суд зобов`язаний оцінити рівень адвокатських витрат обґрунтовано у кожному конкретному випадку за критеріями співмірності необхідних і достатніх витрат. Колегія суддів звертає увагу на те, що при визначенні суми компенсації витрат, понесених на правничу допомогу, необхідно досліджувати на підставі належних та допустимих доказів обсяг фактично наданих адвокатом послуг і виконаних робіт, кількість витраченого часу, розмір гонорару, співмірність послуг категоріям складності справи, витраченого адвокатом часу, об`єму наданих послуг, ціни позову та (або) значенню справи. При визначені відшкодування витрат на суму гонорару адвоката, суд виходить з реальності адвокатських витрат (чи мали місце ці витрати, чи була в них необхідність) а також розумності їх розміру. Такі критерії застосовує Європейській суд з прав людини. У справі "East/West Allianse Limited" суд зазначив, що заявник має право на компенсацію судових витрат, тільки якщо буде доведено, що такі витрати фактично мали місце, були неминучі, а їх розмір є обґрунтованим. Верховний Суд в постанові від 05.06.2018 року у справі № 904/8308/17 зазначив, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрат на підставі статті 41 Конвенції. Зокрема, згідно з його практикою заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі "East/West Alliance Limited" проти України", заява N 19336/04). У рішенні ЄСПЛ у справі "Лавентс проти Латвії" зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір. У даній справі представник позивача просить стягнути з відповідача витрати на правничу допомогу у розмірі 14000,00 грн. На підтвердження понесених витрат позивачем надано наступні документи: - копію договору (угоди) про надання професійної правової (юридичної, правничої) допомоги від 24.04.2020 року, укладеного між ОСОБА_1 та адвокатом Черевичною Юлією Олексіївною, відповідно до якого Клієнт доручає Адвокату, а Адвокат приймає доручення на надання Клієнту професійної правничої (правової, юридичної) допомоги у справі № 440/1953/20, а Клієнт зобов`язується сплатити Адвокату гонорар на визначених цим Договором умовах і порядку, а також оплатити витрати, пов`язані з виконанням зобов`язань за цим Договором. Відповідно до п.3 Договору Клієнт за надання професійної правничої (правової, юридичної) допомоги за цим Договором зобов`язується сплатити Адвокату гонорар у розмірі 1500 грн. 00 коп. (одна тисяча п`ятсот грн. 00 коп.) з розрахунку на кожну 1 (одну) годину виконання Адвокатом робіт, обумовлених цим Договором. Сторони дійшли згоди про те, що час (тривалість) надання Адвокатом Клієнту професійної правової (юридичної, правничої) допомоги за цим Договором фіксується Адвокатом у звіті (звітах) Адвоката Клієнту, журналах судових засідань, повістках, довідках та будь-яких інших документах, які містять відповідну інформацію (п.4 Договору). Гонорар сплачується Адвокату не пізніше ніж 7 (Семи) робочих днів з дня отримання Клієнтом відповідного рахунку від Адвоката (п. 7 Договору) (а.с. 91); - копію звіту Адвоката від 16.10.2020 року про надання професійної правової (юридичної, правничої) допомоги за Договором від 24.04.2020 року у справі № 440/1953/20, що включає наступні виконані роботи (надані послуги): ознайомлення з матеріалами та інформацією, наданими Клієнтом, в тому числі матеріалами цивільної справи №440/1953/20, в тому числі і ухвалою від 17.04.2020 р.; пошук і аналіз відповідного законодавства та нормативно-правових актів, які регулюють спірні взаємовідносини, а також відповідної судової практики; аналіз матеріалів та інформації, наданої Клієнтом, з метою підготовки і надання (усно в порядку консультації) висновку, щодо варіантів та способів реагування на наявні обставини; а по завершенню - надання консультації щодо усунення недоліків позовної заяви і обговорення предмету позову і вимоги, обставин обґрунтування позову, доказів, а також щодо процесуальних строків через карантин (загалом 01 година 00 хвилин); підготовка (складення тексту) позовної заяви і доданих документів (тривалість 07 години 30 хвилин); ознайомлення і аналіз відзиву, консультація щодо недоречності подання відповіді на відзив з огляду на відсутність в ньому істотних обставин, які б потребували реагування (00 годин 30 хвилин). Загальна тривалість 08 годин 00 хвилин. Розрахунок розміру гонорару: 8 х 1500 = 14000,00 грн. (а.с. 93); - копію свідоцтва про право на зайняття адвокатською діяльністю Черевичною Юлією Олексіївною (а.с. 92). Колегія суддів зазначає, що вищевказані документи є належними доказами, які підтверджують понесення позивачем витрат на правничу допомогу адвоката в суді першої інстанції. При цьому, колегія суддів звертає увагу, що приписами ч.ч. 5-7 ст.134 КАС України визначено, що розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. У разі недотримання вимог частини п`ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. Тобто, саме зацікавлена сторона має вчинити певні дії, спрямовані на відшкодування з іншої сторони витрат на професійну правничу допомогу, а інша сторона має право на відповідні заперечення проти таких вимог. Велика Палата Верховного Суду у постанові від 19 лютого 2020 року у справі №755/9215/15-ц вказала про виключення ініціативи суду з приводу відшкодування витрат на професійну правничу допомогу одній із сторін без відповідних дій з боку такої сторони. Отже, принцип співмірності розміру витрат на професійну правничу допомогу повинен застосовуватися відповідно до вимог частини шостої статті 134 КАС України за наявності клопотання іншої сторони. Це означає, що відповідач, як особа, яка заперечує зазначений позивачем розмір витрат на оплату правничої допомоги, зобов`язаний навести обґрунтування та надати відповідні докази на підтвердження його доводів щодо неспівмірності заявлених судових витрат із заявленими позовними вимогами, подавши відповідне клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги, а суд, керуючись принципом співмірності, обґрунтованості та фактичності, вирішує питання розподілу судових витрат керуючись критеріями, закріпленими у статті 139 КАС України. Наведений вище висновок узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, яка була викладена в постановах Верховного Суду від 09.03.2021 року по справі №200/10535/19-а, від 05.08.2020 року у справі №640/15803/19. Разом з тим, колегія суддів зазначає, що відповідачем, з огляду на наведене вище, не було надано такого клопотання, в якому б останній обґрунтовував саме неспівмірність заявлених судових витрат на правничу допомогу із заявленими позовними вимогами. При цьому, в наявному в матеріалах даної справи відзиві на позовну заяву ОСОБА_1 відповідач не наводить доводів щодо заявлених судових витрат на правничу допомогу, зокрема щодо їх неспівмірності, а тому вказаний документ не є розумінні ч.6 ст.134 КАС України клопотанням про зменшення розміру витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. За таких обставин, з огляду на підтвердження позивачем фактичного розміру понесених витрат на правничу допомогу та недоведеність відповідачем обставин понесення позивачем розміру витрат у меншому розмірі та/або неспівмірності таких витрат, колегія суддів не погоджується з висновком суду першої інстанції про наявність підстав для відмови у задоволенні клопотання позивача. Наведений вище висновок узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, яка була викладена в постанові від 11.02.2021 року по справі №804/8237/17. Щодо висновку суду першої інстанції, що матеріали справи не містять доказів понесених позивачем витрат (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки), при цьому з боку позивача не надано суду обґрунтованих пояснень щодо неможливості виписки адвокатом Черевичною Ю.О. рахунку на оплату та сплату позивачем відповідних послуг, то колегія суддів зазначає, що колегія суддів вважає такий висновок суду необґрунтованим, з урахуванням положень ч.7 ст.139 КАС України, оскільки відповідно до п.7 завіреної копії Договору гонорар сплачується Адвокату не пізніше ніж 7 (Семи) робочих днів з дня отримання Клієнтом відповідного рахунку від Адвоката. Наведений вище висновок узгоджується з правовою позицією, яка була викладена в постанові від 02.10.2019 року по справі №815/1479/18. При цьому, відсутні підстави вважати, що положення наведеного вище договору, такими, що суперечать чинному законодавству України. Окрім того, відсутні підстави вважати, що договірні зобов`язання між сторонами не будуть виконані. Крім того, чинним законодавством України не встановлено відповідних вимог до розрахункового документа, який повинен надати адвокат при сплаті клієнтом послуг, а також не встановлено форму такого документа. Адвокат може видати клієнту на його вимогу складений в довільній формі документ (квитанція, довідка, тощо), який буде підтверджувати факт отримання коштів від клієнта. Аналогічна позиція викладена Верховним Судом у постанові від 16.04.2020 року у справі №727/4597/19. Посилання відповідача, викладені у відзиві на апеляційну скаргу позивача, про недоведеність позивачем необхідності надання правової допомоги ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) з огляду на те, що останній з 08.05.2013 року зареєстрований як особа, яка здійснює незалежну професійну діяльність-адвокат, колегія суддів вважає такими, що жодним чином не впливають на вирішення даної справи, оскільки відповідно до ст.56 Конституції України кожен має право на професійну правничу допомогу і є вільним у виборі захисника своїх прав. Крім того, з урахуванням приписів ст.ст.134, 139 КАС України в разі задоволення позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень судові витрати, в тому числі і витрати на професійну правничу допомогу підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі. З огляду на вищевикладене, переглядаючи висновки суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги позивача, враховуючи співмірність витрат позивача на правову допомогу із складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг), обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт, витрачений час, значенням справи для сторони, відсутність клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, колегія суддів дійшла висновку про обґрунтованість та співмірність понесених позивачем витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 14000,00 грн., що підтверджується належними доказами, а тому, такі витрати на професійну правничу допомогу у вказаному розмірі підлягають стягненню на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань відповідача. Відповідно до ч.1 ст.2 КАС України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб`єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ. Згідно із ч.1 ст.6 КАС України суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Відповідно до ч.1 ст.9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. Згідно зі ст.242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. При цьому, суд враховує положення Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. При цьому, зазначений Висновок також акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану в пункті 58 рішення у справі "Серявін та інші проти України" (№ 4909/04): згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain), серія A, 303-A, п. 29). Відповідно до ч.1 ст.317 КАС України підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є: 1) неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права. З огляду на вищевикладене, враховуючи часткове задоволення судом першої інстанції вимог позивача щодо стягнення витрат на професійну правничу допомогу, колегія суддів дійшла висновку щодо задоволення апеляційної скарги ОСОБА_2 та скасування рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 16.02.2021 в частині відмови у стягненні за рахунок бюджетних асигнувань відповідача на користь позивача витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 2085,00 грн. Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань відповідача на користь позивача витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 2085,00 грн. В іншій частині рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 16.02.2021 року по справі підлягає залишенню без змін. Відповідно до ч.1 ст.2 КАС України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб`єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ. Згідно з ч.1 ст.6 КАС України суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Відповідно до ч.1 ст.9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. Згідно зі ст.242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. При цьому, суд враховує положення Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. При цьому, зазначений Висновок також акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану в пункті 58 рішення у справі "Серявін та інші проти України" (№ 4909/04): згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain), серія A, 303-A, п. 29). Відповідно до ч.1 ст.317 КАС України підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є: 1) неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права. З огляду на вищевикладене, колегія суддів дійшла висновку щодо задоволення апеляційної скарги ОСОБА_1 на рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 11.12.2020 року. Рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 11.12.2020 року по справі № 440/1953/20 підлягає скасуванню в частині відмови у стягненні на користь ОСОБА_1 витрат на правничу допомогу у розмірі 14000,0 грн. Стягнути на користь ОСОБА_1 витрати на правничу допомогу у розмірі 14000,0 грн. за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Державної податкової служби України у Полтавській області. Стосовно апеляційної скарги ОСОБА_1 на ухвалу Полтавського окружного адміністративного суду від 04.01.2021 року, якою залишено без задоволення заяву про ухвалення додаткового рішення у справі, то колегія суддів зазначає наступне. За матеріалами справи, 21.12.2020 року ОСОБА_1 подав до суду заяву про ухвалення додаткового рішення, яким просив вирішити питання про розподіл судових витрат, пов`язаних з правничою допомогою адвоката. Відмовляючи в задоволенні заяви позивача про ухвалення додаткового рішення у справі, суд першої інстанції виходив з того, що судом вирішено усі позовні вимоги, вирішено питання судових витрат, в тому числі витрат на правничу допомогу, та визначено спосіб виконання судового рішення, тому у суду відсутні правові підстави для задоволення заяви та прийняття додаткового рішення. Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції, з огляду на наступне. Відповідно до ч.1 ст.252 КАС України суд, що ухвалив судове рішення, може за заявою учасника справи чи з власної ініціативи ухвалити додаткове рішення, якщо: 1) щодо однієї із позовних вимог, з приводу якої досліджувалися докази, чи одного з клопотань не ухвалено рішення; 2) суд, вирішивши питання про право, не визначив способу виконання судового рішення; 3) судом не вирішено питання про судові витрати. Отже, зі змісту вказаної статті вбачається, що КАС України передбачено процесуальний інститут додаткового судового рішення, яким вирішуються окремі правові вимоги, котрі не вирішені основним рішенням, та за умови, якщо з приводу позовних вимог досліджувались докази (для постанов) або вирішені не всі клопотання (для ухвал). Крім того, додаткове судове рішення може прийматися, якщо судом при ухваленні основного судового рішення не визначено способу його виконання або не вирішено питання про судові витрати. Вищевказаний висновок узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, викладеною в постанові від 29.01.2020 року по справі №9901/118/19. Згідно з ч.5 ст.242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Отже, процесуальний інститут додаткового судового рішення дає можливість виправити помилки суду, спричинені недотриманням вимог судового рішення, зокрема, щодо наявності в ньому відповіді на всі заявлені вимоги позивача (скаржника в адміністративному процесі), наявності суджень суду щодо способу виконання судового рішення у випадку, коли такі судження є необхідними, вирішення питання про судові витрати. Зі змісту поданої заяви вбачається, що позивач обґрунтовує наявність підстав для ухвалення додаткового рішення тим, що судом першої інстанції в рішенні від 11.12.2020 року не вирішено питання про судові витрати, а саме витрати на правничу допомогу адвоката. При цьому, колегія суддів зауважує, що в мотивувальній частині рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 11.12.2020 року зазначено про відсутність правових підстав для задоволення клопотання позивача про стягнення судових витрат на правничу допомогу адвоката, тобто питання про судові витрати, а саме витрати на правничу допомогу адвоката, вирішено судом першої інстанції. Враховуючи вищевикладене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що заява ОСОБА_1 про ухвалення додаткового рішення у справі є необґрунтованою та безпідставною, а тому у зв`язку з відсутністю, визначених ч.1 ст.252 КАС України, підстав для ухвалення додаткового рішення, вказана заява підлягає залишенню без задоволення. Доводи апеляційної скарги позивача про те, що у резолютивній частині оскаржуваного рішення не зазначено про розгляд заяви по суті, колегія суддів не приймає до уваги, оскільки, в разі задоволення заяви про стягнення з відповідача судових витрат на правничу допомогу, розподіл судових витрат зазначався б у резолютивній частині рішення у відповідності до вимог п.2 ч.5 ст.246 КАС України. При цьому, судом першої інстанції відмовлено у задоволенні такої заяви, про що зазначено в мотивувальній частині рішення. Частиною 1 ст. 315 КАС України визначено, що за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін. Згідно з ч.1 ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Таким чином, переглянувши ухвалу суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги позивача, колегія суддів вважає, що при прийнятті оскаржуваної ухвали, суд першої інстанції дійшов правильних висновків щодо встановлення обставин справи і правильно застосував норми матеріального та процесуального права, а тому залишає апеляційну скаргу позивача без задоволення, а судове рішення без змін. Керуючись ст. ст. 242, 243, 250, 308, 310, 315, 317, 321, 322, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу Головного управління Державної податкової служби України у Полтавській області залишити без задоволення. Апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 11.12.2020 року задовольнити . Рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 04.01.2021 по справі № 440/1953/20 скасувати в частині відмови у стягненні на користь ОСОБА_1 витрат на правничу допомогу у розмірі 14000,0 грн. Стягнути на користь ОСОБА_1 витрати на правничу допомогу у розмірі 14000,0 грн. за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Державної податкової служби України у Полтавській області . Апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Полтавського окружного адміністративного суду від 04.01.2021 року по справі № 440/1953/20 залишити без задоволення. Ухвалу Полтавського окружного адміністративного суду від 04.01.2021 року по справі № 440/1953/20 залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України відповідно до вимог ст.327, ч.1 ст.329 КАС України. Головуючий суддя (підпис)З.Г. Подобайло Судді(підпис) (підпис) Н.С. Бартош А.М. Григоров Повний текст постанови складено 27.09.2021 року