Постанова Другий апеляційний адміністративний суд № 480/654/21

ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 15 вересня 2021 р.Справа № 480/654/21 Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії: Головуючого судді: Подобайло З.Г., Суддів: Бартош Н.С. , Григорова А.М. , за участю секретаря судового засідання Щеглової Г.О. розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Товариста з обмеженою відповідальністю "Токарівський пісок" на рішення Сумського окружного адміністративного суду від 24.03.2021, головуючий суддя І інстанції: О.А. Прилипчук, м. Суми, повний текст складено 24.03.21 по справі № 480/654/21 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Токарівський пісок" до Головного управління ДПС у Сумській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення, ВСТАНОВИВ: Товариство з обмеженою відповідальністю "Токарівський пісок" звернулось до Сумського окружного адміністративного суду з позовною заявою до Головного управління ДПС у Сумській області, в якій просить визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Головного управління ДПС у Сумській області від 15.01.2021 № 0001510406. Рішенням Сумського окружного адміністративного суду від 24.03.2021 в задоволенні адміністративного позову Товариства з обмеженою відповідальністю "Токарівський пісок" відмовлено. Товариство з обмеженою відповідальністю "Токарівський пісок", не погодившись з рішенням суду першої інстанції , подало апеляційну скаргу , вважає , що рішення прийняте при неповному з`ясуванні судом першої інстанції обставин, що мають значення для справи, невідповідності висновків суду обставинам справи та з порушенням норм матеріального і процесуального права. Посилаючись на обставини, викладені в апеляційній скарзі , просить суд апеляційної інстанції скасувати рішення Сумського окружного адміністративного суду від 24.03.2021 , прийняти нове рішення, яким визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Головного управління ДПС у Сумській області від 15.01.2021 № 0001510406. Головне управління ДПС у Сумській області подало до суду відзив на апеляційну скаргу, вважає, що рішення суду першої інстанції є законним та обґрунтованим, і не підлягає скасуванню, оскільки суд, всебічно перевіривши обставини справи, вирішив спір у відповідності з нормами матеріального права та при дотриманні норм процесуального права, повно і всебічно з`ясовані обставини в адміністративній справі з наданням оцінки всім аргументам учасників справи, а доводи апеляційної скарги їх не спростовують. Просить суд апеляційної інстанції залишити апеляційну скаргу без задоволення, а рішення Сумського окружного адміністративного суду від 24.03.2021- без змін. Сторони по справі повідомлені належним чином про день, час та місце судового розгляду апеляційної скарги. Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, пояснення представників сторін , дослідивши матеріали справи у їх сукупності, рішення суду першої інстанції, доводи апеляційної скарги, приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню , виходячи з наступного. Судом першої інстанції встановлено та підтверджено у суді апеляційної інстанції , що Головним управлінням ДПС у Сумській області проведено камеральну перевірку податкової декларації з рентної плати за 3 квартал 2020 року ТОВ "Токарівський пісок", за результатами якої складено акт № 2075/А/18-28-04-16/38867637 від 08.12.2020 (а.с. 8-10). Позивач, не погодився зі змістом акту перевірки № 2075/А/18-28-04-16/38867637 від 08.12.2020 та подав до податкового органу заперечення. Листом ГУ ДПС у Сумській області від 14.01.2021 № 68/16/18-28-04-06-14 висновки акт у перевірки № 2075/А/18-28-04-16/38867637 від 08.12.2020 залишено без змін (а.с. 12-16). 15.01.2021 Головним управлінням ДПС у Сумській області на підставі акту № 2075/А/18-28-04- 16/38867637 від 08.12.2020 прийнято податкове повідомлення - рішення №0001510406, згідно якого ТОВ "Токарівський пісок" збільшено суму грошового зобов`язання з рентної плати за користування надрами для видобування корисних копалин місцевого значення на 7256,31 грн., в тому числі за основним платежем - 5805,05 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями - 1451,26 грн. (а. с. 6). Відмовляючи у задоволенні позову , суд першої інстанції виходив з правомірності збільшення суми грошового зобов`язання з рентної плати за користування надрами для видобування корисних копалин місцевого значення на 7256,31 грн., в тому числі за основним платежем - 5805,05 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями - 1451,26 грн. Колегія суддів не погоджується з висновком суду першої інстанції щодо відмови у задоволенні позову , виходячи з наступного. Відповідно до ч.1 та ч.2 ст. 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. Згідно п.п. 14.1.172 п. 14.1 статті 14 Податкового кодексу України податкова консультація - допомога контролюючого органу конкретному платнику податків стосовно практичного використання конкретної норми закону або нормативно-правового акта з питань адміністрування, нарахування та сплати податків чи зборів, контроль за справлянням яких покладено на такий контролюючий орган. Підпунктом 14.1.217 п. 14.1 статті 14 Податкового кодексу України визначено, що рентна плата - загальнодержавний податок, який справляється за користування надрами для видобування корисних копалин; за користування надрами в цілях, не пов`язаних з видобуванням корисних копалин; за користування радіочастотним ресурсом України; за спеціальне використання води; за спеціальне використання лісових ресурсів; за транспортування нафти і нафтопродуктів магістральними нафтопроводами та нафтопродуктопроводами, транзитне транспортування трубопроводами природного газу та аміаку територією України. Так, відповідно до п. п. 252.1.1 п. 252.1 ст. 252 Податкового кодексу України платниками рентної плати за користування надрами для видобування корисних копалин є суб`єкти господарювання, у тому числі громадяни України, іноземці та особи без громадянства, зареєстровані відповідно до закону як підприємці, які набули права користування об`єктом (ділянкою) надр на підставі отриманих спеціальних дозволів на користування надрами (далі - спеціальний дозвіл) в межах конкретних ділянок надр з метою провадження господарської діяльності з видобування корисних копалин, у тому числі під час геологічного вивчення (або геологічного вивчення з подальшою дослідно-промисловою розробкою) в межах зазначених у таких спеціальних дозволах об`єктів (ділянок) надр. Згідно п. 252.3 ст. 252 ПК України об`єктом оподаткування рентною платою за користування надрами для видобування корисних копалин по кожній наданій у користування ділянці надр, що визначена у відповідному спеціальному дозволі, є обсяг товарної продукції гірничого підприємства - видобутої корисної копалини (мінеральної сировини), що є результатом господарської діяльності з видобування корисних копалин у податковому (звітному) періоді, приведеної у відповідність із стандартом, встановленим галузевим законодавством, до якої належать: - обсяг товарної продукції гірничого підприємства - видобутої корисної копалини (мінеральної сировини), що є результатом господарської діяльності з видобування корисних копалин з надр на території України, її континентального шельфу і виключної (морської) економічної зони, у тому числі обсяг мінеральної сировини, що утворюється в результаті виконання первинної переробки, що провадиться іншими, ніж платник рентної плати, суб`єктами господарювання на умовах господарських договорів про послуги з давальницькою сировиною; - обсяг товарної продукції гірничого підприємства - видобутої корисної копалини (мінеральної сировини), що є результатом господарської діяльності з видобування корисних копалин з відходів (втрат, хвостів тощо) гірничого виробництва, у тому числі обсяг мінеральної сировини, що утворюється в результаті виконання первинної переробки, що провадиться іншими, ніж платник рентної плати, суб`єктами господарювання на умовах господарських договорів про послуги з давальницькою сировиною, якщо для її видобутку відповідно до законодавства необхідно отримати спеціальний дозвіл; - обсяг товарної продукції - видобутої корисної копалини (мінеральної сировини), що є результатом господарської діяльності з видобування корисних копалин з надр на території України, її континентального шельфу і виключної (морської) економічної зони, у тому числі обсяг мінеральної сировини, що утворюється під час виконання робіт, для проведення яких необхідно отримання погодження центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері геологічного вивчення та раціонального використання надр, у тому числі під час виконання робіт в акваторіях водних об`єктів. Базою оподаткування рентною платою за користування надрами для видобування корисних копалин є вартість обсягів видобутих у податковому (звітному) періоді корисних копалин (мінеральної сировини), яка окремо обчислюється для кожного виду корисної копалини (мінеральної сировини) для кожної ділянки надр на базових умовах поставки (склад готової продукції гірничого підприємства; пункт 252.6 ст. 252 ПК України). Відповідно до пункт 252.22 статті 252 Податкового кодексу України (в редакції яка діяла на 01.01.2020) до ставок рентної плати за користування надрами для видобування корисних копалин застосовуються коригуючі коефіцієнти, які визначаються залежно від виду корисної копалини (мінеральної сировини) та умов її видобування, крім іншого , до видобування запасів корисних копалин ділянки надр, затверджених державною експертизою на підставі звітів з геологічного вивчення, яке виконане платником рентної плати за рахунок власних коштів, крім вуглеводневої сировини застосовуєть величина коефіцієнта, яка складає 0,70. Законом України Про внесення змін до Податкового кодексу України щодо вдосконалення адміністрування податків, усунення технічних та логічних неузгодженостей у податковому законодавстві від 16.01.2020 № 466-ІХ внесено зміни, зокрема, до пункту 252.22 статті 252 Податкового кодексу України, згідно з якими уточнено умови застосування та величини деяких коригуючих коефіцієнтів, які застосовуються при обчисленні податкових зобов`язань з рентної плати за користування надрами для видобування корисних копалин. Так, пункт 252.22 статті 252 Податкового кодексу України визначає, що обов`язковою умовою для застосування коригуючого коефіцієнту 0,95 встановлено видобування запасів корисних копалин ділянки надр із дотримання кондицій мінеральної сировини ділянки надр, затверджених державною експертизою на підставі звітів з геологічного вивчення за рахунок власних коштів, виконане платником рентної плати за користування надрами для видобування корисних копалин не раніше ніж за 5 років до звітного податкового періоду. Пунктом 1 Розділу II Прикінцевих положень Закону України «Про внесення змін до Податкового кодексу України щодо вдосконалення адміністрування податків, усунення технічних та логічних неузгодженостей у податковому законодавстві» від 16 січня 2020 № 466-ІХ, встановлено, що цей Закон набирає чинності з дня, наступного за днем його опублікування, крім: - змін до підпункту 14.1.54 пункту 14.1 статті 14, абзаців десятого, двадцять першого пункту 42 1.2, абзаців сьомого, восьмого пункту 42 1.5 статті 42 1, пункту 64.5 статті 64, підпункту 78.1.21 пункту 78.1, пункту 78.4 статті 78, підпункту "е" підпункту 141.4.1, абзаців восьмого - одинадцятого підпункту 141.4.2 пункту 141.4 статті 141, статті 256, підпункту 4 пункту 297.1 статті 297 Податкового кодексу України, що набирають чинності з 1 липня 2020 року; - змін до підпунктів 14.1.49, 14.1.162, 14.1.265 пункту 14.1 статті 14, підпункту 17.1.16 пункту 17.1 статті 17, підпункту 39.2.1.1 підпункту 39.2.1 пункту 39.2, підпункту 39.4.7 пункту 39.4 статті 39, пунктів 44.6, 44.7 статті 44, абзаців першого та другого пункту 53.1 статті 53, пунктів 58.1, 58.2 статті 58, підпункту 78.1.5 пункту 78.1 статті 78, пунктів 86.7, 86.8 статті 86, статей 102, 109, 110, 111, 112, 113, 114, 115, 116, 123, 124, 126, 128, 129, 130, 131, підпункту 133.1.5 пункту 133.1 статті 133, підпункту 134.1.7 пункту 134.1 стані 134, підпунктів "в" - "д" пункту 137.5, пункту 137.9 статті 137, пунктів 140.1, 140.2 статті 140, підпункту 140.4.2 пункту 140.4 статті 140, пунктів 170.13, 170.13 1 статті 170, пункту 277.1 статті 277, підпункту 1 пункту 297.1, пункту 297.6 статті 297 Податкового кодексу України, що набирають чинності з 1 січня 2021 року; - доповнення Податкового кодексу України статтями 39-2, 112-1, 125-1, що набирають чинності з 1 січня 2021 року; - змін до підпунктів 14.1.56 3, 14.1.56 4, 14.1.107, 14.1.109, 14.1.114, 14.1.148, 14.1.190, 14.1.212 пункту 14.1 статті 14, підпунктів 19 1.1.13, 19 1.1.16 - 19 1.1.18 пункту 19 1.1 статті 19, підпункту 80.2.5 пункту 80.2 статті 80, пункту 215.1, підпунктів 215.3.2, 215.3.2 1, 215.3.3, 215.3.3 1 пункту 215.3 статті 215, пункту 221.2 статті 221, підпункту 222.1.2 пункту 222.1 статті 222, статей 226 і 227, назви та пунктів 228.1 -228.4, 228.7 - 228.9 статті 228, пункту 17 підрозділу 5 розділу XX «Перехідні положення» Податкового кодексу України, що набирають чинності з 1 січня 2021 року. Цей Закон опубліковано в газеті «Голос України» 22 травня 2020 року, отже він набрав чинності з 23 травня 2020 року, за виключенням окремих змін, наведених вище. Отже, відповідно до Закону України «Про внесення змін до Податкового кодексу України щодо вдосконалення адміністрування податків, усунення технічних та логічних неузгодженостей у податковому законодавстві» від 16 січня 2020 № 466-ІХ, зміни до порядку формування рентної плати за користування надрами для видобування корисних копалин, зміни до розмірів коригуючого коефіцієнту до ставок рентної плати, зміни до розділу ПІ Податкового кодексу України «Податок на прибуток», щодо зміни вартісних критеріїв віднесення МНМА до складу основних засобів, застосування «Виробничого методу» до нарахування амортизації, внесення змін до переліку доходів та витрат, що впливають на фінансовий результат тощо, набрали чинності з 23 05.2020. Однак, відповідно до положень п.п. 4.1.9 п. 4.1 ст. 4 Податкового кодексу України податкове законодавство України ґрунтується на таких принципах: стабільність - зміни до будь-яких елементів податків та зборів не можуть вноситися пізніш як за шість місяців до початку нового бюджетного періоду, в якому будуть діяти нові правила та ставки. Податки та збори, їх ставки, а також податкові пільги не можуть змінюватися протягом бюджетного року. Законом № 466-ІХ посилено податкове навантаження на позивача шляхом збільшення ставки рентної плати ,а також зміни коригуючого коефіцієнта з 0,7 до 0,95 у разі видобування запасів корисних копалин ділянки надр . В розумінні пункту 7.1 статті 7 ПК України ставка податку та порядок його обчислення є елементами податку. Згідно з частиною першою статті 3 Бюджетного кодексу України бюджетний період для всіх бюджетів, що складають бюджетну систему України, становить один календарний рік, який починається 01 січня кожного і закінчується 31 грудня того ж року. Законом України «Про внесення змін до Податкового кодексу України щодо вдосконалення адміністрування податків, усунення технічних та логічних неузгодженостей у податковому законодавстві» від 16 січня 2020 № 466-ІХ, внесено зміни до великої кількості елементів податків та зборів, податкових пільг та механізмів обчислення та справляння податків та зборів, а тому, з урахуванням принципу стабільності та дати набрання чинності Законом, мають набувати чинності не раніше наступного бюджетного року, тобто з 01.01.2021. У частині наведених вище змін, цей принцип порушено, оскільки зміни були внесені фактично протягом бюджетного року, отже, склалась ситуація, коли порядок внесення змін до Податкового кодексу України порушує інші норми цього Кодексу. Принцип стабільності податкового законодавства спрямований на конкретизацію одного з аспектів принципу правової визначеності - вимоги розумної стабільності права, яка зумовлює необхідність незмінності правових приписів протягом певного часу. Аналогічні правові висновки висловлені Верховним Судом у постанові від 07.09.2018 у справі № 826/18755/15, постанові від 30.03.2021 у справі № 804/846/16. Колегія суддів зазначає, що право власності має фундаментальний характер, захищається згідно з нормами національного законодавства з урахуванням принципів статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Держави-учасниці Конвенції зобов`язані поважати право кожного на мирне володіння своїм майном та гарантувати його захист передусім на національному рівні. Зазначене положення в Україні закріплено на конституційному рівні принципом непорушності права власності (стаття 41 Конституції України). Європейський суд з прав людини у справі «Федоренка проти України» у рішенні від 30 червня 2006 року у § 21 зазначив, що відповідно до прецедентного права органів, які діють на підставі Конвенції, право власності може виступати у формі не тільки майна, а й «виправданих очікувань» від ефективного використання права власності. У рішенні ЄСПЛ у справі «Стретч проти Об`єднаного Королівства» від 24 червня 2003 року майном, у значенні статті 1 Протоколу 1 до Конвенції (встановлює право особи на мирне володіння своїм майном), вважається, зокрема, «законне і обґрунтоване очікування набути майно або майнове право». Таким чином, наявність згаданої вище норми Податкового кодексу України породжує у платників податків обґрунтовані «законні очікування» щодо майна (податку), який підлягає (або не підлягає) сплаті в наступному податковому періоді, за умови збереження або відчуження власного майна. Виходячи з цього платник податків може скористатись можливістю захистити на його думку порушене право та інтереси з огляду на доведеність чи реальність такого порушення в іншій спосіб, зокрема, пред`явленням позову про відшкодування шкоди. У рішенні в справі «Щокін проти України» (пункт 49) ЄСПЛ вказав, що збільшення податковим органом зобов`язання особи з податку безперечно є втручанням до майнових прав заявника, гарантованих статтею 1 Протоколу 1 до Конвенції. Таке втручання за Конвенцією може бути визнане тільки якщо здійснене на умовах, передбачених законом. Так, у підпункті 50-51 згаданого рішення ЄСПЛ зазначає: «Найпершою та найбільш важливою вимогою статті 1 Протоколу 1 до Конвенції є те, що будь-яке втручання державних органів у мирне володіння майном повинне бути законним: друге речення першого параграфу наділяє правом позбавляти майна лише «на умовах, передбачених законом і другий параграф визначає, що держава має право контролювати використання майна шляхом введення в дію «законів». Більш того, верховенство права, один з фундаментальних принципів демократичного суспільства, притаманний всім статтям Конвенції. Це поняття (поняття «закону») вимагає, перш за все, щоб заходи, що застосовуються, ґрунтувалися на національному законодавстві. Воно також посилається на якість закону, що застосовується, вимагаючи його доступності для осіб, яких він стосується, точності та передбачуваності в його застосуванні». У параграфах 70-71 рішення по справі «Рисовський проти України» (заява № 29979/04) ЄСПЛ підкреслює особливу важливість принципу «належного урядування», зазначивши, що цей принцип передбачає, що у разі, коли йдеться про питання загального інтересу, зокрема, якщо справа впливає на такі основоположні права людини як майнові права, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і якомога послідовніший спосіб (рішення у справах «Беєлер проти Італії», заява № 33202/96, параграф 120, «Онер`їлдіз проти Туреччини», заява № 48939/99, параграф 128, «Megadat.com S.r.l. проти Молдови», № 21151/04, параграф 72, «Москаль проти Польщі», заява № 10373/05, параграф 51). Зокрема, на державні органи покладений обов`язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок (зокрема, рішення у справах «Лелас проти Хорватії», заява № 55555/08, параграф 74, «Тошкуце та інші проти Румунії», заява № 36900/03, параграф 37) і сприятимуть юридичній визначеності у цивільних правовідносинах, які зачіпають майнові інтереси (рішення у справах «Онер`їлдіз проти Туреччини», параграф 128, «Беєлер проти Італії», параграф 119). Таким чином, принцип стабільності податкового законодавства породжує у платників податків обґрунтовані «законні очікування» щодо майна (податку), який підлягає (або не підлягає) сплаті в наступному податковому періоді, за умови збереження або відчуження власного майна. Відтермінування моменту набрання чинності законом, що вносить зміни до елементів податків та зборів, слід розуміти як гарантію, що надається державою платнику податків для цілей податкового планування і забезпечення передбачуваності податкового законодавства. Саме стабільність елементів Принцип стабільності податкового законодавства передбачає обов`язкове дотримання двох заборон: 1) заборона внесення змін до будь-яких елементів податків та зборів пізніше, ніж за шість місяців до початку нового бюджетного періоду, в якому будуть діяти нові правила та ставки; 2) заборона зміни податків та зборів, їх ставок, а також податкових пільг протягом бюджетного періоду. Ключовим у межах спірних правовідносин та вирішальним для правильного вирішення цього спору є те, що зміни згідно з Законом № 466-ІХ набрали чинності протягом бюджетного періоду, а не були відтерміновані. Європейський суд з прав людини у справі 41/74 Yvonne Van Duyn vs Home Office зазначає, що принцип юридичної визначеності означає, що зацікавлені особи можуть покладатися на зобов`язання, взяті державою, навіть коли вони закріплені в нормативному акті, який взагалі не має автоматичної прямої дії. Така дія зазначеного принципу пов`язана з іншим принципом відповідальності держави, котрий полягає в тому, що держава не може посилатися на власне порушення зобов`язань для уникнення відповідальності. Якщо держава затвердила певну правову концепцію, якою в описаному випадку є стабільність податкового законодавства, то вона чинить протиправно, коли відступає від заявленої поведінки або політики, оскільки погодження такої політики (поведінки) дало підстави для виникнення обґрунтованих очікувань в осіб щодо її дотримання державою чи органом публічної влади. Отже, актуальна практика Європейського Суду з прав людини та Верховного Суду спирається на такі загально-правові категорії як «непорушність прав», «якість та точність закону», «стабільність та остаточність судових рішень», «законні очікування» тощо. Названі поняття можна узагальнити принципом правової (юридичної) визначеності, який відіграє надважливе значення у формуванні та функціонуванні системи права демократичної держави. Європейський суд у своїх рішеннях неодноразово робив висновок, що принцип правової визначеності є одним з фундаментальних аспектів верховенства права (рішення у справах «Брумареску проти Румунії», «Стіл та інші проти Сполученого Королівства» та ін.). Для безперешкодної реалізації прав людини та громадянина кожен повинен бути впевнений в тому, що гарантовані йому права є непорушними та підлягають належному захисту. Даний принцип закріплений на рівні Основного закону - Конституції України - та є основоположним для правової держави. Відповідно до положень Конституції України, права і свободи людини є невідчужуваними та непорушними (ст. 21); конституційні права і свободи людини не є вичерпними, гарантуються і не можуть бути скасовані (ст. 22); конституційні права і свободи людини не можуть бути обмежені, крім випадків, передбачених Конституцією України (ст. 64). Міжнародне співтовариство ставить доволі високі вимоги до якості законів, ясності їхнього формулювання, правильного тлумачення та коректного застосування. Венеціанська комісія у своїй доповіді від 04 квітня 2011 року «Верховенство права» вказала, що правова визначеність є елементом верховенства права та є істотно важливою для питання довіри до судової системи. Аби досягти цієї довіри, держава повинна зробити текст закону легко доступним, закон має бути сформульований з достатньою мірою чіткості, аби особа мала можливість скерувати свою поведінку. Як вказав Європейський Суд з прав людини у рішенні у справі «Ольссон проти Швеції», норма національного закону не може розглядатися як право, якщо її не сформульовано з достатньою точністю так, щоб громадянин мав змогу, якщо потрібно, з відповідними рекомендаціями, до певної міри передбачити наслідки своєї поведінки. Згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини поняття «якість закону» означає, що національне законодавство повинне бути доступним і передбачуваним, тобто визначати достатньо чіткі положення, аби дати людям адекватну вказівку щодо обставин і умов, за яких державні органи мають право вживати заходів, що вплинуть на права осіб (рішення у справах «Олександр Волков проти України», «C.G. та інші проти Болгарії» та ін). Окрім того, Європейський суд зазначає, що відповідальність за подолання недоліків законодавства, правових колізій, прогалин, інтерпретаційних сумнівів лежить, в тому числі, і на судових органах, які застосовують та тлумачать закони (рішення у справах «Вєренцов проти України», «Кантоні проти Франції»). Підпунктом 4.1.4 п. 4.1 ст. 4 Податкового кодексу України встановлено, що податкове законодавство України ґрунтується на презумпції правомірності рішень платника податку в разі, якщо норма закону чи іншого нормативно-правового акта, виданого на підставі закону, або якщо норми різних законів чи різних нормативно-правових актів припускають неоднозначне (множинне) трактування прав та обов`язків платників податків або контролюючих органів, внаслідок чого є можливість прийняти рішення на користь як платника податків, так і контролюючого органу. Таким чином, прийняття рішення платником податків про застосування змін до Податкового кодексу України, внесених Законом України «Про внесення змін до Податкового кодексу України щодо вдосконалення адміністрування податків, усунення технічних та логічних неузгодженостей у податковому законодавстві» від 16 січня 2020 № 466-ІХ, з урахуванням принципу стабільності, тобто з 01.01.2021, - повинно трактуватись на користь такого платника податків. Крім того, Верховний Суд раніше вирішував питання про усунення розбіжностей у застосуванні аналогічних норм податкового законодавства в контексті аналогічних за своїм змістом правовідносин. Зокрема, у своїй постанові від 17 березня 2021 року по справі №816/846/16 Верховний Суд сформулював правовий висновок про те, що, оскільки Закон №1621-VII було прийнято 31 липня 2014 року (набрав чинності 3 серпня 2014 року), тобто за 5 місяців до початку нового бюджетного періоду (2015 року), а Закон №71-VIIІ (набрав чинності 1 січня 2015 року), було прийнято 28 грудня 2014 року, тобто за 3 дні до початку нового бюджетного періоду, яким є 2015 рік, то історичний та нормативний підхід до розуміння положень статті 252 ПК України, зокрема, її пункту 252.20, дає підстави вважати, що зміни до ставок податку (збору), які були внесені Законами №1621-VII та №71-VIIІ у 2014 році менш, ніж за шість місяців до початку нового бюджетного періоду (2015 року), можуть застосовуватись відповідно до принципу стабільності оподаткування лише з нового бюджетного періоду - тобто з 2016 року. Саме у такому разі буде виконано умову підпункту 4.1.9 пункту 4.1 статті 4 ПК України, відповідно до якої зміни до будь-яких елементів податків та зборів не можуть вноситися пізніш як за шість місяців до початку нового бюджетного періоду, в якому будуть діяти нові правила та ставки, тобто дотримано принцип стабільності податкових відносин. Враховуючи вищенаведене , колегія суддів вважає, що на протязі 2020 бюджетного року, в тому числі протягом спірного звітного податкового періоду - ІІІ кварталу 2020 року, підлягала застосуванню редакція п. 252.22 ст. 252 Податкового кодексу України, яка діяла до 23.05.2020, та якою було встановлено, що коригуючий коефіцієнт 0,70 застосовується у випадку видобування запасів корисних копалин ділянки надр, затверджених державною експертизою на підставі звітів з геологічного вивчення, яке виконане платником рентної плати за рахунок власних коштів, крім вуглеводневої сировини, а не коригуючий коефіцієнт 0,95. Також, колегія суддів зазначає , що в акті перевірки ГУДПС застосувало не існуючий та не передбачений Податковим кодексом коригуючий коефіцієнт 1,00 посилаючись при цьому на пункт 252.22 статті 252 Податкового кодексу України в редакції, яка діє з 23.05.2020 . Отже, колегія суддів вважає, що податковим органом, з урахуванням наведених вище висновків судом апеляційної інстанції, не було належним чином доведено факту того, що позивачем було протиправно занижено податкові зобов`язання з рентної плати за користування надрами для видобування корисних копалин за ІІI квартал 2020 року , позивачем правомірно та обґрунтовано визначено розмір податкового зобов`язання плати за користування надрами для видобування корисних копалин за III квартали 2020 року з урахуванням ставки відповідно до пункт 252.22 статті 252 Податкового кодексу України в редакції , яка діяла станом на 01.01.2020 , та застосовуючи коригуючий коефіцієнт 0,70. Колегія суддів приходить до висновку про те, що відповідач, відповідно до ч. 2 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України, правомірність винесеного податкового повідомлення- рішення належним чином в суді не довів, у зв`язку з чим оскаржуване податкове повідомлення рішення підлягає скасуванню, а позовні вимоги є правомірними, обґрунтованими і такими, що підлягають задоволенню. Судом першої інстанції не було враховано вищенаведених обставин, що призвело до неправильного вирішення справи, доводи апеляційної скарги спростовують висновку суду першої інстанції. Інші доводи позову , апеляційної скарги і заперечення податкового органу на висновки суду апеляційної інстанції не впливають. Відповідно до ч. 1 ст. 317 КАС України підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є: неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права. За вищевказаних обставин, колегія суддів дійшла висновку про те, що судом першої інстанції неповно з`ясовано обставини, що мають значення для справи, та порушено норми матеріального права, тому судове рішення - підлягає скасуванню, а апеляційна скарга задоволенню. Судові витрати підлягають розподілу у відповідності до ст. 139 КАС України. Керуючись ст. ст. 242, 243, 250, 308, 310, 315, 317, 321, 322, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу задовольнити. Рішення Сумського окружного адміністративного суду від 24.03.2021 по справі № 480/654/21 скасувати. Прийняти нове рішення, яким позов задовольнити. Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Головного управління ДПС у Сумській області від 15.01.2021 № 0001510406. Стягнути на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Токарівський пісок" судовий збір за подачу позовної заяви у розмірі 2270,0 грн та за подачу апеляційної скарги в розмірі 3405,0 грн за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДПС у Сумській області . Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України відповідно до вимог ст.327, ч.1 ст.329 КАС України. Головуючий суддя (підпис)З.Г. Подобайло Судді(підпис) (підпис) Н.С. Бартош А.М. Григоров Повний текст постанови складено 27.09.2021 року