Постанова Другий апеляційний адміністративний суд № 520/9948/19

ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 22 вересня 2020 р.Справа № 520/9948/19 Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії: Головуючого судді: Рєзнікової С.С., Суддів: Мельнікової Л.В. , Бегунца А.О. , за участю секретаря судового засідання Машури Г.І. розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Головного управління Державної податкової служби у Харківській області на рішення Харківського окружного адміністративного суду від 02.04.2020 року, головуючий суддя І інстанції Чудних С.О., майдан Свободи, 6, м. Харків, 61022, повний текст складено 02.04.20 року по справі № 520/9948/19 за позовом Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до Головного управління Державної податкової служби у Харківській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, ВСТАНОВИВ: Позивач, Фізична особа-підприємець ОСОБА_1 , звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Головного управління Державної податкової служби у Харківській області, в якому просив суд: - визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Головного управління ДФС у Харківській області № 0038035006 від 05.06.2019; - визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Головного управління ДФС у Харківській області № 0038045006 від 05.06.2019. В обґрунтування заявлених позовних вимог позивачем зазначено, що оскаржувані рішення податкового органу ґрунтуються на помилкових судженнях суб`єкта владних повноважень, що викладені в акті перевірки № 357/20-40-50-06-08/ НОМЕР_1 від 24.04.2019. На думку позивача відповідач вийшов за межі предмету камеральної перевірки, а тому акт такої перевірки є доказом здобутим з порушенням діючого законодавства, а тому перевірка є незаконною. Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 02.04.2020 позов задоволено. Визнано протиправними та скасовано податкові повідомлення-рішення Головного управління ДФС у Харківській області № 0038035006 від 05.06.2019 та № 0038045006 від 05.06.2019. Стягнуто на користь Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 судовий збір в розмірі 768 (сімсот шістдесят вісім) грн. 40 коп. за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДПС у Харківській області. Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, відповідачем подано апеляційну скаргу, згідно з якою апелянт просить суд скасувати оскаржуване рішення та прийняти постанову про відмову в задоволенні позовних вимог в повному обсязі, посилаючись на невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи, неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права. Позивач не скористався своїм правом на подання відзиву на апеляційну скаргу. Відповідно до ч. 4 ст. 229 КАС України фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється. Колегія суддів заслухавши суддю-доповідача, перевіривши в межах доводів апеляційної скарги рішення суду першої інстанції вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з наступних підстав. Судом першої інстанції встановлено та підтверджено в суді апеляційної інстанції, що фахівцями Головного управління ДФС у Харківській області проведена камеральна перевірка Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 з питання дотримання термінів сплати податкових зобов`язань з податку на додану вартість, результати якої оформлені актом №357/20-40-50-06-08/ НОМЕР_1 від 24.04.2019. У висновках акту перевірки зафіксовані наступні порушення позивачем вимог діючого законодавства України: вимог приписів п. 57.1 ст. 57, п. 203.2 ст. 203 Податкового кодексу України, в частині несвоєчасної сплати узгодженого податкового зобов`язання за податковими деклараціями № 9089877885 від 15.05.2017, № 9066345019 від 14.04.2017, № 9042166506 від 15.03.2017, № 9020267595 від 15.02.2017, № 9266027300 від 17.01.2017, № 9221928207 від 18.11.2016, № 9195340714 від 18.10.2016, № 9171712582 від 19.09.2016. На підставі вказаних вище висновків акту перевіркиподатковим органом винесено податкове повідомлення-рішення № 0038035006 від 05.06.2019, яким до позивача за затримку сплати грошового зобов`язання з податку на додану вартість застосовано штрафні санкції у розмірі 20 % у сумі 9951,87 грн. та податкове повідомлення-рішення № 0038045006 від 05.06.2019, яким до позивача за затримку сплати грошового зобов`язання з податку на додану вартість застосовано штрафні санкції у розмірі 10 % у сумі 1205,68 грн. Не погоджуючись з прийнятими рішеннями контролюючого органу позивач скористався своїм правом на їх адміністративне оскарження, проте рішенням ДПС України від 06.09.2019 №880/6/99-00-08-05-04 скарга Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 залишена без задоволення, а податкові повідомлення-рішення № 0038035006 від 05.06.2019 та № 0038045006 від 05.06.2019 - без змін. Не погоджуючись з податковими повідомленнями-рішеннями від 05.06.2019, позивач звернувся до суду з даним позовом. Приймаючи рішення про задоволення позовних вимог суд першої інстанції виходив з їх обґрунтованості. Колегія суддів погоджується з вказаним висновком суду першої інстанції та зазначає наступне. Так, відповідно до п. 75.1. ст. 75 Податкового кодексу України, контролюючі органи мають право проводити камеральні, документальні (планові або позапланові; виїзні або невиїзні) та фактичні перевірки. Камеральні та документальні перевірки проводяться контролюючими органами в межах їх повноважень виключно у випадках та у порядку, встановлених цим Кодексом, а фактичні перевірки - цим Кодексом та іншими законами України, контроль за дотриманням яких покладено на контролюючі органи. Згідно з пп. 75.1.1. п. 75.1. ст. 75 Податкового кодексу України, камеральною вважається перевірка, яка проводиться у приміщенні контролюючого органу виключно на підставі даних, зазначених у податкових деклараціях (розрахунках) платника податків та даних системи електронного адміністрування податку на додану вартість (даних центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, в якому відкриваються рахунки платників у системі електронного адміністрування податку на додану вартість, даних Єдиного реєстру податкових накладних та даних митних декларацій), а також даних Єдиного реєстру акцизних накладних та даних системи електронного адміністрування реалізації пального. Предметом камеральної перевірки також може бути своєчасність подання податкових декларацій (розрахунків) та/або своєчасність реєстрації податкових накладних та/або розрахунків коригування до податкових накладних у Єдиному реєстрі податкових накладних, акцизних накладних та/або розрахунків коригування до акцизних накладних у Єдиному реєстрі акцизних накладних, виправлення помилок у податкових накладних та/або своєчасність сплати узгодженої суми податкового (грошового) зобов`язання виключно на підставі даних, що зберігаються (опрацьовуються) у відповідних інформаційних базах. Згідно з п. 76.1. ст. 76 Податкового кодексу України, камеральна перевірка проводиться посадовими особами контролюючого органу без будь-якого спеціального рішення керівника (його заступника або уповноваженої особи) такого органу або направлення на її проведення. Камеральній перевірці підлягає вся податкова звітність суцільним порядком. Згода платника податків на перевірку та його присутність під час проведення камеральної перевірки не обов`язкова. Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам колегія суддів зазначає наступне. Постановою Харківського окружного адміністративного суду від 02.07.2015 по справі №820/5151/15 адміністративний позов Дергачівської об`єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Харківській області до Фізичної особи - підприємця ОСОБА_1 про стягнення податкового боргу - задоволено в повному обсязі. Стягнуто з Фізичної особи - підприємця ОСОБА_1 суму податкового боргу з податку на додану вартість в розмірі 68299,27 грн. на користь Державного бюджету України. Зазначена заборгованість виникла за 2014 рік. Починаючи з березня 2015 року Фізична особа-підприємець ОСОБА_1 сплачував податок на додану вартість. Внаслідок перерахування поточних платежів в рахунок погашення податкового боргу, що виник у 2014 році, за період з 30.09.2016 по 30.05.2017 ФОП ОСОБА_1 періодично виникав новий податковий борг. У зв`язку із затримкою погашення податкового боргу на позивача нараховані штрафні санкції у порядку ст. 126 Податкового кодексу України. Відповідно до пп. 16.1.4. Податкового кодексу України, платник податків зобов`язаний сплачувати податки та збори в строки та у розмірах, встановлених Податковим кодексом України та законами з питань митної справи. Згідно з п. 31.1. Податкового кодексу України, строком сплати податку та збору визнається період, що розпочинається з моменту виникнення податкового обов`язку платника податку із сплати конкретного виду податку і завершується останнім днем строку, протягом якого такий податок чи збір повинен бути сплачений у порядку, визначеному податковим законодавством. Податок чи збір, що не був сплачений у визначений строк, вважається не сплаченим своєчасно. Відповідно до ст. 35 Податкового кодексу України, сплата податків та зборів здійснюється в грошовій формі у національній валюті України, крім випадків, передбачених цим Кодексом або законами з питань митної справи. Сплата податків та зборів здійснюється в готівковій або безготівковій формі, крім випадків, передбачених цим Кодексом або законами з питань митної справи. Порядок сплати податків та зборів встановлюється цим Кодексом або законами з питань митної справи для кожного податку окремо. Згідно з ст. 36 Податкового кодексу України, податковим обов`язком визнається обов`язок платника податку обчислити, задекларувати та/або сплатити суму податку та збору в порядку і строки, визначені цим Кодексом, законами з питань митної справи. Податковий обов`язок виникає у платника за кожним податком та збором. Податковий обов`язок є безумовним і першочерговим стосовно інших неподаткових обов`язків платника податків, крім випадків, передбачених законом. Виконання податкового обов`язку може здійснюватися платником податків самостійно або за допомогою свого представника чи податкового агента. Відповідальність за невиконання або неналежне виконання податкового обов`язку несе платник податків, крім випадків, визначених цим Кодексом або законами з питань митної справи. Відповідно до ст. 38 Податкового кодексу України, виконанням податкового обов`язку визнається сплата в повному обсязі платником відповідних сум податкових зобов`язань у встановлений податковим законодавством строк. Сплата податку та збору здійснюється платником податку безпосередньо, а у випадках, передбачених податковим законодавством, - податковим агентом, або представником платника податку. Спосіб, порядок та строки виконання податкового обов`язку встановлюються цим Кодексом та законами з питань митної справи. Згідно з пп. 49.18.1 п. 49.18 ст. 49 Податкового кодексу України, податкові декларації, крім випадків, передбачених цим Кодексом, подаються за базовий звітний (податковий) період, що дорівнює календарному місяцю (у тому числі в разі сплати місячних авансових внесків) - протягом 20 календарних днів, що настають за останнім календарним днем звітного (податкового) місяця. Відповідно до п. 57.1 ст. 57 Податкового кодексу України, платник податків зобов`язаний самостійно сплатити суму податкового зобов`язання, зазначену у поданій ним податковій декларації, протягом 10 календарних днів, що настають за останнім днем відповідного граничного строку, передбаченого цим Кодексом для подання податкової декларації, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Згідно з п. 9 ст. 87 Податкового кодексу України, у разі наявності у платника податків податкового боргу органи державної податкової служби зобов`язані зарахувати кошти, що сплачує такий платник податків, в рахунок погашення податкового боргу згідно з черговістю його виникнення незалежно від напряму сплати, визначеного платником податків. Спрямування коштів платником податків на погашення грошового зобов`язання перед погашенням податкового боргу забороняється, крім випадків спрямування цих коштів на виплату заробітної плати та єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування. Вказаною нормою визначено обов`язок податкового органу на зарахування усіх платежів на погашення податкового боргу згідно з черговістю його виникнення незалежно від напряму сплати, визначеного платником податків. Визначальним при застосуванні приписів цієї статті є наявність податкового боргу. Зміст графи "призначення платежу" у платіжних дорученнях за будь-яких умов не має значення, що прямо передбачено п. 87.9 ст. 87 Податкового кодексу України. Згідно зі ст. 126 Податкового кодексу України, у разі якщо платник податків не сплачує узгоджену суму грошового зобов`язання протягом строків, визначених цим Кодексом, такий платник податків притягується до відповідальності у вигляді штрафу у таких розмірах: при затримці до 30 календарних днів включно, наступних за останнім днем строку сплати суми грошового зобов`язання, - у розмірі 10 відсотків погашеної суми податкового боргу; при затримці більше 30 календарних днів, наступних за останнім днем строку сплати суми грошового зобов`язання, - у розмірі 20 відсотків погашеної суми податкового боргу. Зі змісту акту перевірки та розрахунку штрафної санкції, пояснень представника відповідача встановлено, що контролюючим органом застосовано до позивача штрафну санкцію, передбачену ст. 126 Податкового кодексу України, за несвоєчасну сплату узгоджених податкових зобов`язань за період з 30.09.2016 по 30.05.2017, до яких увійшов борг, що виник у зв`язку із зарахуванням органом державної податкової служби поточних платежів, що сплачені у вказаному періоді позивачем, в рахунок погашення податкового боргу. Як свідчать матеріали справи, ФОП ОСОБА_1 сплачував ПДВ, що підтверджується наступними документами: платіжне доручення № 72 від 05.05.2017 на суму 5000,00 грн., платіжне доручення №49 від 13.04.2017 на суму 10096,85 грн., платіжне доручення №43 від 12.04.2017 на суму 4223,37 грн., платіжне доручення № 37 від 28.03.2017 на суму 1300,00 грн., платіжне доручення № 27 від 20.03.2017 на суму 1000,00 грн., платіжне доручення № 24 від 17.03.2017 на суму 529,42 грн., платіжне доручення № 116 від 09.02.2017 на суму 4000,00 грн., платіжне доручення № 68 від 01.12.2016 на суму 900,00 грн., платіжне доручення № 62 від 30.11.2016 на суму 950,00 грн., платіжне доручення № 100 від 24.05.2017 на суму 3900,00 грн., платіжне доручення № 76 від 10.05.2017 на суму 10000,00 грн., платіжне доручення № 59 від 28.04.2017 на суму 5200,00 грн., платіжне доручення № 22 від 15.03.2017 на суму 100,00 грн., платіжне доручення № 59 від 29.11.2016 на суму 4800,00 грн., платіжне доручення № 49 від 23.11.2016 на суму 1100,00 грн., платіжне доручення № 47 від 22.11.2016 на суму 3400,00 грн., платіжне доручення № 63 від 28.10.2016 на суму 2000,00 грн., платіжне доручення № 58 від 24.10.2016 на суму 1600,00 грн., платіжне доручення № 45 від 11.10.2016 на суму 1500,00 грн., платіжне доручення № 1 від 03.10.2016 на суму 800,00 грн., платіжне доручення № 1 від 30.09.2016 на суму 4800,00 грн., платіжне доручення № 2 від 26.09.2016 на суму 10400,00 грн., платіжне доручення № 145 від 29.08.2016 на суму 3300,00 грн., платіжне доручення № 137 від 19.08.2016 на суму 1000,00 грн, платіжне доручення № 127 від 09.08.2016 на суму 3000,00 грн., платіжне доручення № 119 від 01.08.2016 на суму 2600,00 грн., платіжне доручення № 110 від 29.07.2016 на суму 800,00 грн., платіжне доручення № 83 від 12.07.2016 на суму 3500,00 грн, платіжне доручення № 82 від 08.07.2016 на суму 150,00 грн., платіжне доручення № 78 від 05.07.2016 на суму 7800,00 грн. Із матеріалів справи вбачається, що призначення платежів за платіжними дорученнями, а саме: платіжне доручення № 72 від 05.05.2017 на суму 5000,00 грн., платіжне доручення №49 від 13.04.2017 на суму 10096,85 грн., платіжне доручення №43 від 12.04.2017 на суму 4223,37 грн., платіжне доручення № 37 від 28.03.2017 на суму 1300,00 грн., платіжне доручення № 27 від 20.03.2017 на суму 1000,00 грн., платіжне доручення № 24 від 17.03.2017 на суму 529,42 грн., платіжне доручення № 116 від 09.02.2017 на суму 4000,00 грн., платіжне доручення № 68 від 01.12.2016 на суму 900,00 грн., платіжне доручення № 62 від 30.11.2016 на суму 950,00 грн. було саме сплата податкового боргу згідно рішення суду по справі № 520/5151/15 та сплата пені. Призначення платежів за платіжними дорученнями, а саме: платіжне доручення № 100 від 24.05.2017 на суму 3900,00 грн., платіжне доручення № 76 від 10.05.2017 на суму 10000,00 грн., платіжне доручення № 59 від 28.04.2017 на суму 5200,00 грн., платіжне доручення № 22 від 15.03.2017 на суму 100,00 грн., платіжне доручення № 59 від 29.11.2016 на суму 4800,00 грн., платіжне доручення № 49 від 23.11.2016 на суму 1100,00 грн., платіжне доручення № 47 від 22.11.2016 на суму 3400,00 грн., платіжне доручення № 63 від 28.10.2016 на суму 2000,00 грн., платіжне доручення № 58 від 24.10.2016 на суму 1600,00 грн., платіжне доручення № 45 від 11.10.2016 на суму 1500,00 грн., платіжне доручення № 1 від 03.10.2016 на суму 800,00 грн., платіжне доручення № 1 від 30.09.2016 на суму 4800,00 грн., платіжне доручення № 2 від 26.09.2016 на суму 10400,00 грн., платіжне доручення № 145 від 29.08.2016 на суму 3300,00 грн., платіжне доручення № 137 від 19.08.2016 на суму 1000,00 грн., платіжне доручення № 127 від 09.08.2016 на суму 3000,00 грн., платіжне доручення № 119 від 01.08.2016 на суму 2600,00 грн., платіжне доручення № 110 від 29.07.2016 на суму 800,00 грн., платіжне доручення № 83 від 12.07.2016 на суму 3500,00 грн., платіжне доручення № 82 від 08.07.2016 на суму 150,00 грн., платіжне доручення № 78 від 05.07.2016 на суму 7800,00 грн. було саме сплата податку на додану вартість за період з 30.09.2016 по 30.05.2017. Таким чином, у зв`язку з перерахуванням поточних платежів в рахунок погашення податкового боргу, що виник у 2014 році протягом 01.07.2016 по 01.04.2017, у позивача виникав періодично новий податковий борг, у зв`язку із затримкою погашення якого, на нього також нараховані штрафні санкції у порядку ст. 126 Податкового кодексу України. Отже, судом першої інстанції правомірно встановлено, що фактично санкції застосовані паритетно, тобто в рівній мірі, як на суму боргу щодо якої існувала фактична затримка погашення, так і на суми наступних платежів. Таким чином, при простроченні сплати певної узгодженої суми грошового зобов`язання, санкції на цю суму по ст. 126 ПК України нараховані неодноразово. Крім того, при проведенні перевірки контролюючим органом не враховано, що з лютого 2015 року, в зв`язку зі змінами діючого податкового законодавства, змінено порядок та механізм сплати ПДВ. Введено систему електронного адміністрування цього податку, в рамках якої відкрито рахунки в системі електронного адміністрування податку на додану вартість. Порядок списання коштів в рахунок сплати податків було встановлено п. 200-1.7 ст. 200-1 Податкового кодексу України: кошти, зараховані на рахунок платника в системі електронного адміністрування податку на додану вартість, є коштами, які використовуються виключно у цілях, визначених пунктом 5 статті 200-1 цього Кодексу. А право використовувати ці кошти на погашення податкового боргу, встановлено лише з 29.07.2016 (зміни внесено Законом України №643-VІІІ від 16.07.2015). Відповідно до п.200-1.5 ст.200-1 Податкового кодексу України, з рахунку у системі електронного адміністрування податку на додану вартість платника перераховуються кошти до державного бюджету в сумі податкових зобов`язань з податку на додану вартість, що підлягає сплаті за наслідками звітного податкового періоду, та на поточний рахунок платника податку за його заявою, яка подається до контролюючого органу у складі податкової звітності з податку на додану вартість, у розмірі суми коштів, що перевищує суму задекларованих до сплати до бюджету податкових зобов`язань та суми податкового боргу з податку. При цьому перерахування коштів на поточний рахунок платника може здійснюватися у разі відсутності перевищення суми податку, зазначеної у складених податкових накладних, складених у звітному періоді та зареєстрованих у Єдиному реєстрі податкових накладних, над сумою податкових зобов`язань з податку за операціями з постачання товарів/послуг, задекларованих у податковій звітності з податку на додану вартість у цьому звітному періоді. Згідно п.п. 20, 25 Порядку електронного адміністрування податку на додану вартість, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 16.11.2014 №569, для перерахування до бюджету сум узгоджених податкових зобов`язань відповідно до поданої податкової декларації з податку ДФС не пізніше ніж три робочі дні до закінчення граничного строку, встановленого Кодексом для самостійної сплати податкових зобов`язань, надсилає Казначейству реєстр платників податків, в якому зазначаються найменування або прізвище, ім`я та по батькові платника податку, податковий номер або серія (за наявності) та номер паспорта (для фізичних осіб-підприємців, які мають відмітку в паспорті про право здійснювати будь-які платежі за серією (за наявності) та номером паспорта), індивідуальний податковий номер платника податку, звітний (податковий) період та сума податку, що підлягає перерахуванню до бюджету. На підставі такого реєстру Казначейство перераховує суми податку до бюджету. Сплата податкових зобов`язань, визначених контролюючим органом відповідно до пп.пп. 54.3.1, 54.3.2, 54.3.5, 54.3.6 п. 54.3 ст. 54 Податкового кодексу України, та сплата передбачених Кодексом штрафних санкцій і пені здійснюються платником податку з поточного рахунку до відповідного бюджету. При цьому положення п. 87.1 ст.87 Податкового кодексу України (в редакції чинній на момент вчинення спірних правовідносин) встановлювали, що джерелами самостійної сплати грошових зобов`язань або погашення податкового боргу платника податків є будь-які власні кошти, у тому числі ті, що отримані від продажу товарів (робіт, послуг), майна, випуску цінних паперів, зокрема корпоративних прав, отримані як позика (кредит), та з інших джерел, з урахуванням особливостей, визначених цією статтею, а також суми надміру сплачених платежів до відповідних бюджетів. Джерелом самостійної сплати грошових зобов`язань з податку на додану вартість є суми коштів, що обліковуються в системі електронного адміністрування податку на додану вартість, та джерела, зазначені в абзаці першому цього пункту. А право використовувати ці кошти на погашення податкового боргу, встановлено тільки з 29.07.2016 Законом України № 643-VІІІ від 16.07.2015, зокрема, п. 87.1 ст. 87 Податкового кодексу України доповнено наступним реченням: "Для погашення такого податкового боргу за рахунок коштів на рахунку платника податків у системі електронного адміністрування податку на додану вартість центральний орган виконавчої влади, що реалізує податкову і митну політику, за умови наявності підстав, передбачених статтею 95 цього Кодексу, надсилає органу, що здійснює казначейське обслуговування бюджетних коштів, у якому відкриті рахунки платників у системі електронного адміністрування податку на додану вартість, реєстр, у якому зазначаються найменування платника, податковий та індивідуальний податковий номер платника та сума податкового боргу, що підлягає перерахуванню до бюджету. Порядок формування та надсилання органу, що здійснює казначейське обслуговування бюджетних коштів, такого реєстру визначається центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізацію державної податкової і митної політики". Згідно п. 95.3 ст. 95 Податкового кодексу України, стягнення коштів з рахунків платника податків у банках, обслуговуючих такого платника податків, та з рахунків платників податків у системі електронного адміністрування податку на додану вартість, відкритих в органі, що здійснює казначейське обслуговування бюджетних коштів, здійснюється за рішенням суду, яке направляється до виконання контролюючим органам, у розмірі суми податкового боргу або його частини. Враховуючи вищевикладене, суд першої інстанції дійшов правомірного висновку, що позивачем були подані податкові декларації з податку на додану вартість та вчасно здійснено перерахування коштів до бюджету в погашення податкових зобов`язань за податковими деклараціями з ПДВ, в порядку, передбаченому вимогами ст. 200-1 Податкового кодексу України, разом з тим контролюючим органом самостійно змінено напрямок перерахування грошових коштів до бюджету та скеровано їх на погашення податкового боргу за податковим повідомленням рішенням. Вказані дії контролюючого органу порушують право позивача мирно володіти своїм майном, визначення якого міститься у Першому Протоколі до Конвенції про захист прав і основоположних свобод людини від 20 березня 1952 року (надалі також "Протокол 1 до Конвенції"), яка є частиною національного законодавства України згідно із ст.9 Конституції України, оскільки стаття 1 Протоколу 1 до Конвенції так визначає підстави, за яких особа може бути позбавлена свого майна: "Кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права". Так, у рішенні в справі "Щокін проти України" (п.49) ЄСПЛ вказав, що збільшення податковим органом зобов`язання особи з податку безперечно є втручанням до майнових прав заявника, гарантованих ст. 1 Протоколу 1 до Конвенції. Таке втручання за Конвенцією може бути визнане тільки якщо здійснене на умовах, передбачених законом. Так, у пп. 50-51 згаданого рішення ЄСПЛ зазначає: "Найпершою та найбільш важливою вимогою ст.1 Протоколу 1 до Конвенції є те, що будь-яке втручання державних органів у мирне володіння майном повинне бути законним: друге речення першого параграфу наділяє правом позбавляти майна лише «на умовах, передбачених законом" і другий параграф визначає, що Держава має право контролювати використання майна шляхом введення в дію "законів". Більше того, верховенство права, один з фундаментальних принципів демократичного суспільства, притаманний всім статтям Конвенції. Це поняття (поняття "закону") вимагає, перш за все, щоб заходи, що застосовуються, ґрунтувалися на національному законодавстві. Воно також посилається на якість закону, що застосовується, вимагаючи його доступності для осіб, яких він стосується, точності та передбачуваності в його застосуванні». Таким чином, будь-які дії, спрямовані на позбавлення особи її майна є незаконними, якщо контролюючі органи діють не у відповідності до закону. Відповідно до ч. 1 ст. 9 КАС України, розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. Отже, колегія суддів зазначає, що висновки, викладені в акті перевірки № 357/20-40-50-06-08/ НОМЕР_1 від 24.04.2019 не відповідають дійсним обставинам справи та вимогам діючого законодавства, а отже оскаржувані податкові повідомлення-рішення підлягають скасуванню, а позовні вимоги - задоволенню. Відповідно до ст. 242 КАС України, рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. За приписами ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. На підставі викладеного, судова колегія вважає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, доводи апеляційної скарги спростовані наведеними вище обставинами та нормативно - правовим обґрунтуванням, у зв`язку з чим підстав для скасування рішення суду першої інстанції не вбачається. Керуючись ст. ст. 242, 243, 250, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу Головного управління Державної податкової служби у Харківській області залишити без задоволення. Рішення Харківського окружного адміністративного суду від 02.04.2020 року по справі №520/9948/19 залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України. Головуючий суддя С.С. Рєзнікова Судді Л.В. Мельнікова А.О. Бегунц Повний текст постанови складено 28.09.2020 року