Постанова Запорізький апеляційний суд № 334/310/21

Дата документу 23.09.2021 Справа № 334/310/21 ЗАПОРІЗЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Єдиний унікальний №334/310/21 Головуючий у 1-й інстанції: Гнатюк О.М. Провадження №22-ц/807/3364/21 Суддя-доповідач: Подліянова Г.С. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 23 вересня 2021 року м. Запоріжжя Запорізький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого, судді-доповідача суддів: Подліянової Г.С., Гончар М.С., Маловічко С.В., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження апеляційну скаргу Акціонерного товариства Комурційний банк «ПриватБанк» на рішення Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 24 травня 2021 року у справі за позовом Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором, - ВСТАНОВИВ: В січні 2021 року Акціонерне товариство Комерційний банк «ПриватБанк» звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором. Позовні вимоги обґрунтовано тим, що 10 травня 2007 року між АТ КБ «Приватбанк» та ОСОБА_1 було укладено договір № б/н про надання банківських послуг шляхом підписання відповідачем анкети-заяви про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг.Своїм підписом відповідач підтвердила, що підписана нею заява разом з «Умовами та Правилами надання банківських послуг» та «Тарифами банку», які викладені на банківському сайті www.privatbank.ua, складає Договір про надання банківських послуг.Банком було виконано умови кредитного договору в повному обсязі та надано відповідачу кредит. Відповідач зобов`язання за вказаним договором належним чином не виконував, у зв`язку із чим станом на 13 грудня 2020 року утворилась заборгованість в розмірі 25888,35 грн, що складається із заборгованості за тілом кредита 20262,65 грн; в т.ч. 0,00 грн заборгованість за поточним тілом кредита; заборгованості за простроченим тілом кредита 20262,65 грн; 0, 00 грн - заборгованості за нарахованими відсотками; 5625,70 грн - заборгованості за простроченими відсотками; 0,00 грн - заборгованості за відсотками нарахованими на прострочений кредит згідно ст. 625 ЦК України; 0,00 грн - нарахованої пені; 0,00 грн нарахованої комісії, у зв`язку із чим, позивач просив стягнути з відповідача заборгованість за кредитним договором №б/н від 10 травня 2007 року у розмірі 25888,35 грн, а також судові витрати, сплачені при пред`явленні позову у розмірі 2270,00 грн. Рішенням Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 24 травня 2021 року позов Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, задоволено частково. Стягнуто зОСОБА_1 на користь Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» 22039,36 грн, що складаються з: заборгованості за кредитним договором №б/н від 10 травня 2007 року у розмірі 20262,65 грн; судового збору у розмірі 1776,71 грн. В іншій частині позову, відмовлено. Не погоджуючись з рішенням суду в частині незадоволених позовних вимог, Акціонерне товариство Комерційний банк «ПриватБанк» подало апеляційну скаргу, в якій посилаючись на неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи, порушення норм матеріального та процесуального права, просить скасувати рішення Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 24 травня 2021 року в частині відмови у задоволенні позовних вимог та ухвалити в цій частині нове рішення про задоволення позовних вимог в повному обсязі, в іншій частині рішення залишити без змін. Узагальненими доводами апеляційної скарги є те, що суд першої інстанції не прийняв до уваги, що анкета-заява була підписана ОСОБА_1 при отриманні кредитної картки Універсальна 55 днів пільгового періоду № 4149437304357419 та під-коду до неї, зазначено про розмір базової процентної ставки за креитом 3 % на місяць. Такми чином, апелянт вважає, що оскільки Заяви з Відповідачем було погоджено розмір базової відсоткової ставки 3 % на місяць, то позовні вимоги Банку щодо стягнення відсотків підлягають до задовлення. Розрахунок заборгованості відповідачем не спростовано. Доказів належного виконання зобов`язань по сплаті кредиту відповідачем не надано. Відповідач не звертався до Банку задля розірвання договору, а навпаки погодився з йог оумовами та прийняв їх до виконання, адже протягом тривалого часу користувався кредитною карткою та частково погашав заборгованість. Дії відповідача щодо користування кредитом, сплати заборгованості за кредитом, що підтверджується наданим розрахунком заборгованості та Виписикою по рахунку (зазначення транзакцій щодо поповнення рахнку) є доказом приєднання до умов і правил надання банківських послуг, Тарифів, та прийняття цих умов, запропонованих банком, та виконанням договору, тому висновок суду про відсутність, погодження умов кредитування є безпідставними та такими, що не відповідають дійсності і спростовуються матеріалами справи. АТ КБ "ПриватБанк" посилається на те, що суд безпідставно відмовив у стягненні заборгованості за простроченими відсотками в розмірі 5625,70 грн, незважаючи на надану банком заяву на отримання криту та виписку по рахунку. Крім того, апелянт вважає, що суд першої інстанції незаконно звільнив Відповідача від сплати процентів за користування кредитом, чим грубо порушив права кредитора, оскільки в з відповідачем було погоджено умови кредитування під час укладення договору. Відзив на апеляційну скаргу в порядку ст. 360 ЦПК України до суду не надходив. Відповідно до пунктів 1, 2 частини шостої статті 19 ЦПК України малозначними справами є справи, у яких ціна позову не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, а також справи незначної складності, визнані судом малозначними, крім справ, які підлягають розгляду лише за правилами загального позовного провадження, та справ, ціна позову в яких перевищує п`ятсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб. Згідно зі статтею 274 ЦПК України в порядку спрощеного позовного провадження не можуть бути розглянуті справи у спорах: 1) що виникають з сімейних відносин, крім спорів про стягнення аліментів, збільшення їх розміру, оплату додаткових витрат на дитину, стягнення неустойки (пені) за прострочення сплати аліментів, індексацію аліментів, зміну способу їх стягнення, розірвання шлюбу та поділ майна подружжя; 2) щодо спадкування; 3) щодо приватизації державного житлового фонду; 4) щодо визнання необґрунтованими активів та їх витребування відповідно до глави 12 цього розділу; 5) в яких ціна позову перевищує двісті п`ятдесят розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб; 6) інші вимоги, об`єднані з вимогами у спорах, вказаних у пунктах 1-5 цієї частини. Прожитковий мінімум для працездатних осіб вираховується станом на 01 січня календарного року, в якому подається скарга (частина дев`ята статті 19 ЦПК України). В силу вимог ч. 1 та ч. 2 ст. 369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, з 01 січня 2021 року це 227 000,00 грн (відповідно до Закону України «Про Державний бюджет на 2021 рік» з 01 січня 2021 року прожитковий мінімум для працездатних осіб складає 2270 грн (2270 грн х 100 = 227 000,00 грн), крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи. Встановлено, що ціна позову в даній справі становить 25888,35 грн, що не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб. Апеляційний суд врахував ціну та предмет позову, складність справи, а також значення справи для сторін та дійшов висновку, що дана справа є незначної складності, ціна позову якї не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, а тому не належить до виключень із цієї категорії, передбачених пунктом 2 частини 6 статті 19 ЦПК України. Отже, зазначена справа є малозначною в силу вимог закону. Відповідно до ч. 13 ст. 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться. Ухвалою Запорізького апеляційного суду справу призначено до апеляційного розгляду в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи та без проведення судового засідання в порядку ч. 1, ч. 2 ст. 369 та ч. 13 ст. 7 ЦПК України. Заслухавши суддю - доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції та обставини справи в межах доводів апеляційної скарги і вимог, заявлених в суді першої інстанції, суд апеляційної інстанції вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав. Згідно з ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обгрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. За вимогами п. п. 1, 2 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення, скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення. Відповідно до частини першої статті 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішеня з додержанням норм матеріального і процесуального права. Відповідно ч. 1 ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права. Відповідно до частини першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Судове рішення зазначеним вимогам в повній мірі не відповідає. Судом першої інстанції, встановлено, що згідно з наданим банком розрахунком, заборгованість ОСОБА_1 за кредитним договором б/н від 10 травня 2007 року станом на 13 грудня 2020 року становить 25888,35 грн, з яких: 20262,65 грн - заборгованість за тілом кредита, в т.ч. 0,00 грн заборгованість за поточним тілом кредита; 20262,65 грн заборгованість за простроченим тілом кредита; 0, 00 грн - заборгованість за нарахованими відсотками; 5625,70 грн - заборгованість за простроченими відсотками; 0.00 грн - заборгованість за відсотками нарахованими на прострочений кредит згідно ст. 625 ЦК України; 0,00 грн. нарахована пеня; 0,00 нарахована комісія. У заяві позичальника від 10 травня 2007 року не зазначено ані розмір (кредитного ліміту), яку заявник бажав отримати, ані процента ставка за використання кредиту. Крім того, у цій заяві, підписаній сторонами, відсутні умови договору про встановленя відповідальності у вигляді неустойки (пені, штрафів) за порушення зобов`язання у вигляді грошової суми та її визначеного розміру. За таких обставин та без наданих підтверджень про конкретні запропоновані відповідачу Умови та Правила банківських послуг, відсутність у анкеті-заяві домовленості сторін про сплату відсотків за користування кредитними коштами, розміру кредитного ліміту, суд першої інстанції дійшов висновку, що оскільки з у Анкеті-заяві про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг не зазначені ані розмір (кредитного ліміту), яку заявник бажав отримати, ані процентна ставка за використання кредиту, у зв`язку з чим суд прийшов до висновку про недоведеність в цій частині позивачнм своїх позовних вимог та вважав відмови в задовлені позову в частині стягнення заборгованості за простроченими відсотками в розмірі 5625,70 грн. З вказаними висновками суду першої інстанції, колегія суддів апеляційного суду не може повністю погодитись, виходячи з наступного. Судом встановлено, що відповідач ОСОБА_1 звернувся до ПАТ КБ "ПриватБанк" (правонаступником якого є АТ КБ "ПриватБанк") з метою отримання кредитних послуг, у зв`язку з чим 10 травня 2007 року підписав Анкету-заяву про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг в ПриватБанку. (а.с.19). У анкеті-заяві зазначено, що відповідач погоджується з тим, що ця анкета-заява разом із пам`яткою клієнта, Умовами та правилами надання банківських послуг і тарифами становить між ним та банком договір про надання банківських послуг, а також, що він ознайомився та погодився з умовами та правилами надання банківських послуг і тарифами банку, які були надані йому для ознайомлення в письмовому вигляді. До кредитного договору банк додав Витяг з Тарифів обслуговування кредитних карт "Універсальна", "Універсальна, 30 днів пільгового періоду", "Універсальна, 55 днів пільгового періоду", «Універсальна CONTRACT», «Універсальна GOLD» (а.с. 20) та Витяг з Умов та правил надання банківських послуг в ПриватБанку. (а.с. 21-26) та довідку про внесення змін в договірну базу по розрахунковим карткам (а.с. 27-30). У даній справі, встановлено, що ОСОБА_1 підписав анкету-заяву від 10 травня 2007 року, в якій визначені суттєві умови кредитного договору, як то відсоткова ставка за кредитом у розмірі 3% на місяць, порядок внесення щомісячних платежів в період з 10 по 15 числа місяця, наступного за звітним (а.с. 19). Інша відповідальність у вигляді неустойки (пені, штрафів) за порушення термінів виконання договірних зобов`язань, дана Анкета-Заява не містить. ОСОБА_1 свої зобов`язання за вищевказаним договором не виконував, на вимоги банку не реагував внаслідок чого за розрахунком Банку станом на 13 грудня 2020 року утворилася заборгованість за кредитним договором у розмірі25888,35 грн, з яких: 20262,65 грн - заборгованість за тілом кредита, в т.ч. 0,00 грн заборгованість за поточним тілом кредита; 20262,65 грн заборгованість за простроченим тілом кредита; 0, 00 грн - заборгованість за нарахованими відсотками; 5625,70 грн - заборгованість за простроченими відсотками; 0.00 грн - заборгованість за відсотками нарахованими на прострочений кредит згідно ст. 625 ЦК України; 0,00 грн. нарахована пеня; 0,00 нарахована комісія. (а.с.6-16). Відповідно до частин першої, другої статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Частиною першою статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. У статті 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1048 ЦК України). Частиною другою статті 1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору. Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (стаття 1055 ЦК України). Згідно із частиною першою статті 633 ЦК України публічним є договір, в якому одна сторона - підприємець взяла на себе обов`язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв`язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо). Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги. За змістом статті 634 цього Кодексу договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору. У переважній більшості випадків застосування конструкції договору приєднання його умови розроблює підприємець (у цьому випадку АТ КБ "ПриватБанк"). Оскільки умови договорів приєднання розробляються банком, тому повинні бути зрозумілі усім споживачам і доведені до їх відома, у зв`язку із чим банк має підтвердити, що на час укладення відповідного договору діяли саме ці умови, а не інші. Тому з огляду на зміст статей 633, 634 ЦК України можна вважати, що другий контрагент (споживач послуг банку) лише приєднується до тих умов, з якими він ознайомлений. За змістом статті 1056-1 ЦК України в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин, розмір процентів та порядок їх сплати за договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів. Відповідно до частини першої статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики. Згідно зі статтею 1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками. За змістом статті 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання. Частинами першою, другою статті 551 ЦК України визначено, що предметом неустойки може бути грошова сума, рухоме і нерухоме майно. Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства. Згідно із частиною першою статті 1050 ЦК України якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов`язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу. Таким чином, у разі укладення кредитного договору проценти за користування позиченими коштами та неустойка поділяються на встановлені законом (розмір та підстави, стягнення яких визначаються актами законодавства) та договірні (розмір та підстави, стягнення яких визначаються сторонами в самому договорі). У анкеті-заяві позичальника від 10 травня 2007 року зазначена процентна ставка. Проте, у цій заяві, підписаній сторонами, відсутні умови договору про встановлення відповідальності у вигляді неустойки (пені, штрафів) за порушення зобов`язання у вигляді грошової суми та її визначеного розміру. Також, хоча Банком було надано Витяг з Тарифів обслуговування кредитних карт із зазначеними в ньому умовами кредитного договору (а.с. 20), однак він не звертався до суду з вимогою про стягнення неустойки (пені, штрафів) за порушення зобов`язання у вигляді грошової суми та її визначеного розміру і яка не підписана ОСОБА_1 , тому колегія суддів не розглядає даний вид стягнення. При цьому, Банк, пред`являючи вимоги про погашення кредиту, просив у тому числі, крім тіла кредиту (сума, яку фактично отримав в борг позичальник), стягнути заборгованість за простроченими відсотками. Позивач, обґрунтовуючи право вимоги в цій частині, в тому числі їх розмір і порядок нарахування, крім самого розрахунку кредитної заборгованості за договором, посилався на Витяг з Умов та правил надання банківських послуг в ПриватБанку ресурс: Архів Умов та правил надання банківських послуг розміщені на сайті: https://privatbank.ua, як невід`ємні частини спірного договору. Витягом з Тарифів обслуговування кредитних карт "Універсальна" та витягом з Умов та Правил надання батьківських послуг в ПриватБанку, які розміщені на сайті: https://www.privatbank.ua, що надані позивачем на підтвердження позовних вимог, визначені, у тому числі: пільговий період користування коштами, процентна ставка, права та обов`язки клієнта (позичальника) і банку, відповідальність сторін, зокрема пеня за несвоєчасне погашення кредиту та/або процентів, штраф за порушення строків платежів за будь-яким із грошових зобов`язань та їх розміри і порядок нарахування, а також містяться додаткові положення, в яких зокрема визначено дію договору (12 місяців з моменту підписання), позовну давність щодо вимог банку - 50 років (пункт 1.1.7.31 згаданих Умов), та інші умови. При цьому, матеріали справи не містять підтверджень, що саме цей витяг з Тарифів обслуговування кредитних карт "Універсальна" та витяг з Умов та Правил надання батьківських послуг в ПриватБанку розумів відповідач та ознайомився і погодився з ними, підписуючи анкету-заяву про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг в ПАТ КБ "ПриватБанк", а також те, що вказані документи на момент отримання відповідачем кредитних коштів взагалі містили умови, зокрема й щодо сплати процентів за користування кредитними коштами та щодо сплати неустойки (пені, штрафів), та, зокрема саме у зазначеному в цих документах, що додані банком до позовної заяви розмірах і порядках нарахування. Крім того, роздруківка із сайту позивача належним доказом бути не може, оскільки цей доказ повністю залежить від волевиявлення і дій однієї сторони (банку), яка може вносити і вносить відповідні зміни в Умови та Правила споживчого кредитування, що підтверджено й у постанові Верховного Суду України від 11 березня 2015 року (провадження № 6-16цс15) і не спростовано позивачем при розгляді справи, яка переглядається. Колегія суддів вважає, що у даному випадку також неможливо застосувати до вказаних правовідносин правила частини першої статті 634 ЦК України за змістом якої - договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому, оскільки Умови та Правила надання банківських послуг, що розміщені на офіційному сайті позивача (www.privatbank.ua) неодноразово змінювалися самим АТ КБ "ПриватБанк" у період з часу виникнення спірних правовідносин до моменту звернення до суду із вказаним позовом, тобто кредитор міг додати до позовної заяви витяг з Тарифів обслуговування витяг з Тарифів обслуговування кредитних карт "Універсальна" та витяг з Умов та Правил надання банківських послуг в ПриватБанку у будь-яких редакціях, що найбільш сприятливі для задоволення позову. За таких обставин та без наданих підтверджень про конкретні запропоновані відповідачу Умови та Правила надання банківських послуг в ПриватБанку, відсутність у анкеті-заяві домовленості сторін про сплату відсотків за користування кредитними коштами, надані банком витяг з Тарифів обслуговування кредитних карт "Універсальна" та витяг з Умов та Правил надання батьківських послуг в ПриватБанку не можуть розцінюватися як стандартна (типова) форма, що встановлена до укладеного із ОСОБА_1 кредитного договору, оскільки достовірно не підтверджують вказаних обставин. При цьому, згідно з частиною шостою статті 81 ЦПК України доказування не може не може ґрунтуватися на припущеннях. Надані АТ КБ "ПриватБанк" Умови та Правила надання банківських послуг в ПриватБанку з огляду на їх мінливий характер, не можна вважати складовою кредитного договору й щодо будь-яких інших встановлених ними нових умов та правил, чи можливості використання банком додаткових заходів, які збільшують вартість кредиту, чи щодо прямої вказівки про збільшення прав та обов`язків кожної із сторін, якщо вони не підписані та не визнаються позичальником, а також, якщо ці умови прямо не передбачені, як у даному випадку - в анкеті-заяві позичальника, яка безпосередньо підписана останнім і лише цей факт може свідчити про прийняття позичальником запропонованих йому умов та приєднання як другої сторони до запропонованого договору. Аналогічна правова позиція про неможливість вважати складовою частиною укладеного між сторонами кредитного договору, однак щодо Умов надання споживчого кредиту фізичним особам ("Розстрочка") (Стандарт) та, зокрема пункту 5.5 цих Умов, яким установлено позовну давність тривалістю у п`ять років, оскільки такі не містять підпису позичальника, а також через те, що у заяві останнього домовленості сторін щодо збільшення строку позовної давності немає, викладена у постанові Верховного Суду України від 11 березня 2015 року (провадження № 6-16цс15). Колегія суддів вважає, що витяг з Тарифів обслуговування кредитних карт "Універсальна" та витяг з Умов та Правил надання банківських послуг в ПриватБанку, що розміщені на сайті: https:// www.privatbank.ua та містяться у матеріалах цієї справи, не містять підпису відповідача, а тому їх не можна розцінювати як частину кредитного договору, укладеного між сторонами 10 травня 2007 року шляхом підписання анкети-заяви. Однак, враховуючи, що фактично отримані та використані позичальником кошти в добровільному порядку АТ КБ "ПриватБанк" не повернуті, а також вимоги частини другої статті 530 ЦК України за змістом якої, якщо строк (термін) виконання боржником обов`язку визначений моментом пред`явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання в будь-який час, в зв`язку з чим в даному випадку не має підстав для застосування строку позовної давності. Банк до позовної заяви надав розгорнутий розрахунок заборгованості за договором (а.с. 6-16), а також виписку (а.с. 40-54), з яких вбачається, що відповідач ОСОБА_1 після підписання анкети-заяви отримав кредитну картку та користувався грошима, отримував кошти через банкомат, розплачувався за товар в магазині, частково погашав заборгованість за кредитним договором. Отже, за змістом виписки по картці є очевидним здійснення операцій, у тому числі із ідентифікацією особи, яка поповнює рахунок. Відповідачем у справі не спростовано розмір заборгованості за тілом кредиту у сумі 20262,65 грн, доводів позивача щодо отримання, використання, в тому числі і погашення кредитних коштів. Таким чином Банк, вправі вимагати захисту своїх прав через суд шляхом зобов`язання виконати боржником обов`язок з повернення фактично отриманої суми кредитних коштів. Отже, є наявність правових підстав для стягнення в примусовому порядку з боржника суми непогашеного тіла кредиту в розмірі 20262,65 грн. Такі висновки викладені в Постанові Великої Палати Верховного Суду у справі №14-131цс19 від 03 липня 2019 року. Як зазначає Велика Палата Верховного Суду у своїй Постанові, якщо фактично отримані та використані позичальником кошти в добровільному порядку банку не повернуті, то відповідно до ч. 2 ст. 530 ЦК України банк вправі вимагати захисту своїх прав через суд - шляхом зобов`язання виконати боржником обов`язку з повернення фактично отриманої суми кредитних коштів. З огляду на зазначене, суд першої інстанції прийшов до вірного висновку про наявність правових підстав для стягнення в примусовому порядку з боржника суми нарахованого тіла кредиту в розмірі 20262,65 грн, Таким чином, наявні правові підстави для стягнення в примусовому порядку з боржника суми непогашеного тіла кредиту у розмірі 20262,65 грн. Крім того, відповідачем у справі не спростовано розмір заборгованості за тілом кредиту у сумі 20262.65 грн., доводів позивача щодо отримання, використання, в тому числі і погашення кредитних коштів. Суд першої інстанції належним чином дослідив наданий позивачем розрахунок заборгованості та виписку по картковому рахунку, за змістом виписки по картці є очевидним здійснення операцій, у тому числі з ідентифікацією особи, яка поповнює рахунок. Таким чином суд першої інстанції прийшов до вірного висновку про стягнення з відповідача на корисить Банку заборгованості за тілом кредиту у розмірі 20262.65 грн Отже, в цій частині висновки суду першої інстанції відповідають закону. Що стосується позовних вимог про стягнення заборгованості за відсотками за користування кредитом, колегія суддів зазначає наступне. Звертаючись до суду з позовом, Банк на підтвердження своїх вимог, крім витягу з Тарифів обслуговування кредитних карт «Універсальна» та витягу з Умов та Правил надання банківських прослуг в ПриватБанку, також послався на Анкету-заяву від 10 травня 2007 року, та надав розрахунок заборгованості відповідача за договором від 30 червня 2019 року та виписку за договором №б/н, з яких вбачається, що відповідач з моменту укладення договору користувався карткою, систематично частково (не кожен місяць) погашав заборгованість за кредитним договором. Відповідачем під час судового розгляду не спростовано надані банком докази видачі та користування кредитними коштами. Відповідно до частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. У Заяві-анкеті від 10 травня 2007 року зазначена базова відсоткова ставка за користування кредитом (3%), розмір щомісячних платежів від заборгованості, строк внесення щомісячних платежів в період з 10 по 15 числа місяця, наступного за звітним. Саме відповідач повинен був спростувати, що підпис, який міститься у Заяві-анкеті про умови кредитування від 10 травня 2007 року, йому не належить. Таким чином, висновок суду першої інстанції про відмову у задоволенні позову в частині стягнення відсотків за користування кредитом з підстав відсутності в заяві позичальника процентної ставки, є помилковим, оскільки судом першої інстанції належним чином не досліджувалася всі докази у справі, в тому й числі Заяву-Анкету від 10 травня 2007 року, та не враховано, що підписана Заява-Анкета містить відсоткову ставку за користування кредитом. Враховуючи те, що зазначеною Заявою-Анкетою, яка підписана ОСОБА_1 визначено розмір відсотків за користування кредитом, то вони підлягають стягненню. Банк просив стягнути з відповідача заборгованість зі сплати відсотків за користування кредитом у сумі 5625,70 грн за період з 10 травня 2007 року по 13 грудня 2020 року. Відповідно до довідки, виданої АТ КБ "ПриватБанк", ОСОБА_1 за договором №б/н від 10 травня 2007 року отримав наступні кредитні картки: № НОМЕР_1 від 10.05.2007 терміном дії до 01/09; № НОМЕР_2 від 09.06.2010 терміном дії до 10/13. №5168755371749470 від 20.02.2014 терміном дії до 10/17, № НОМЕР_3 від 20.04.2015 терміном дії до 01/18, № НОМЕР_4 від 01.02.2018 терміном дії до 12/21. (а.с. 17). Відповідно до правового висновку, викладеного у постанові Великої Палати Верховного Суду від 28 березня 2018 року у справі № 444/9519/12 (провадження № 14-10цс18) після спливу визначеного договором строку кредитування або у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється. Права та інтереси кредитодавця в охоронних правовідносинах забезпечуються частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання. У пунктах 91-93 постанови Великої Палати Верховного Суду від 28 березня 2018 року у справі № 444/9519/12-ц відступлено від висновку Верховного Суду України, викладеного у постанові від 02 грудня 2015 року у справі № 6-249цс15, та зроблено висновок, що після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється. Права та інтереси кредитодавця в охоронних правовідносинах забезпечуються частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання. Отже, строк дії кредитного договору б/н від 10 травня 2007 року, який відповідає строку дії картки відповідача до кінця грудня 2021 року. Таким чином, стягненню з відповідача підлягають відсотки за користування кредитними коштами, які були нараховані та несплачені ним станом на 13 грудня 2020 року, в межах заявлених у цій справі позовних вимог, що не перевищує строк дії кредитної картки. Банк у цій справі будь-яких позовних вимог в порядку ст. 625 ЦК не заявляв. Разом з тим визначений позивачем розмір заборгованості по відсоткам за користування кредитом у сумі 5625.70 грн, суперечить умовам кредитування, обумовленим сторонами у письмовому вигляді, а саме базова ставка по процентам за користування кредитними коштами, зазначена у заяві-анкеті становить 3,0% на місяць, проте із розрахунку вбачається, що позивачем нараховувались проценти як у передбаченому розмірі, так і у підвищеному розмірі, а саме: 3.6% на місяць. Таким чином, вимоги про стягнення заборгованості по відсоткам за користування кредитом підлягають частковому задоволенню виходячи з процентної ставки 3,0 % на місяць (36% річних) в межах заявлених позовних вимог, що не перевищує строк дії кредитної картки. З довідки, яка була надана Банком апеляційному суду та яка може бути прийнята апеляційним судом до уваги у цій справі як доказ, передбачений ч. 3 ст. 367 ЦПК України, на виконання вимог ч. 5 ст. 12 ЦПК України з метою повного та всебічного апеляційного перегляду законності та обґрунтованості рішення суду першої інстанції у цій справі вбачається, що виходячи з процентної ставки 3 % на місяць заборгованість ОСОБА_1 за нарахованими відсотками за період з 01.06.2020 р. по 13.12.2020 р. станом на 13 грудня 2020 року становить 3971,48 грн. Таким чином, загальна заборгованість відповідача по відсоткам за користування кредитом виходячи з процентної ставки 3,0 % на місяць становить у розмірі 3971.48 грн. З урахуванням викладеного, колегія суддів прийшла до висновку, що з ОСОБА_1 на користь АТ КБ «ПриватБанк» підлягає стягненню заборгованість зі сплати відсотків за користування кредитними коштами за період з 01.06.2020 р. по 13.12.2020 р, оскільки нарахування відсотків та їх непогошення почалося саме за зазначений період, як зазачає Банк в довідці від 31.08.2021 року № б\н, та яку просить прийняти до уваги ( а.с. 89-90), виходячи з процентної ставки 3,0 % на місяць, у розмірі 3971.48 грн. Аргументи апеляційної скарги частково є виправданими. Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у апеляційному провадженні), сформовану, зокрема у справах "Салов проти України" (заява № 65518/01; від 6 вересня 2005 року; пункт 89), "Проніна проти України" (заява № 63566/00; 18 липня 2006 року; пункт 23) та "Серявін та інші проти України" (заява № 4909/04; від 10 лютого 2010 року; пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) серія A. 303-A; 09 грудня 1994 року, пункт 29). Згідно з ч. 13 ст. 141 ЦПК України якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат. Оскільки у справі, що розглядається, позов задоволено частково, тому в порядку частини першої статті 141 ЦПК України, підпунктів «б», «в» пункту 4 частини першої статті 382 ЦПК України з ОСОБА_1 на користь АТ КБ «ПриватБанк» підлягає стягненню судовий збір за подання позовної заяви 2124,95 грн (24234.13 х 2270.00 : 25888.35), за подання апеляційної скарги у розмірі 522.35 грн (3971.48х3405:25888.35), а всього 2177.30 грн. Керуючись ст. 367, 369, 374, 376, 381-383 ЦПК України, апеляційний суд у складі колегії суддів,-

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу Акціонерного товариства Комерційний банк "Приватбанк" задовольнити частково. Рішення Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 24 травня 2021 року у цій справі в частині відмови у задоволенні позовних вимог Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» про стягнення заборгованості зі сплати відсотків за користуваня кредитними коштами, стягнення витрат по сплаті судового збору скасувати. Прийняти в цій частині нове судове рішення. Позовні вимоги Акціонерного товариства Комерційний Банк «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості зі сплати відсотків за користування кредитними коштами, задовольнити частково. Стягнути з ОСОБА_1 на користь Акціонерного товариства Комерційний банк "ПриватБанк" заборгованість зі сплати відсотків за користування кредитними коштами за кредитним договором № б/н від 10 травня 2007 року у розмірі 3971.48 грн. У решті рішення суду залишити без змін. Стягнути з ОСОБА_1 на користь Акціонерного товариства Комерційний банк "ПриватБанк" судовий збір за подання позовної заяви у розмірі 2124,95 грн, за подання апеляційної скарги у розмірі 522.35 грн, а всього 2177.30 грн. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, проте може бути оскаржена безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повної постанови, лише у випадку якщо: а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики; б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи; в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу; г) суд першої інстанції відніс справу до категорії малозначних помилково. Повна постанова складена 23 вересня 2021 року. Головуючий, суддя Суддя Суддя Подліянова Г.С. Гончар М.С. Маловічко С.В.