Постанова Сьомий апеляційний адміністративний суд № 240/2617/21

П О С Т А Н О В А ІМЕНЕМ УКРАЇНИ Справа № 240/2617/21 Головуючий суддя 1-ої інстанції - Семенюк Микола Миколайович Суддя-доповідач - Сторчак В. Ю. 21 вересня 2021 року м. Вінниця Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії: головуючого судді: Сторчака В. Ю. суддів: Іваненко Т.В. Граб Л.С. , за участю: секретаря судового засідання: Григорук В.С., позивача - ОСОБА_1 представника відповідача - Поперечного Д.С. розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 14 квітня 2021 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Державної установи "Бердичівська виправна колонія (№ 70)" Міністерства юстиції України про визнання незаконним та скасування наказу, В С Т А Н О В И В : ОСОБА_1 звернувся до Житомирського окружного адміністративного суду з позовом до Державної установи "Бердичівська виправна колонія (№ 70)" Міністерства юстиції України, в якому просив скасувати та визнати незаконним наказ № 4/ОС/СТ-21 від 16.02.2021 року виконуючого обов`язки начальника державної установи "Бердичівська виправна колонія (№70)" майора вн. служби Дзюбчика В.Д. про накладення дисциплінарного стягнення у вигляді оголошення зауваження відносно інспектора відділення соціально психологічної служби відділу соціально-виховної та психологічної роботи державної установи "Бердичівська виправна колонія (№70)" старшого лейтенант вн. служби ОСОБА_1 . Рішенням Житомирського окружного адміністративного суду від 14 квітня 2021 року у задоволенні позову відмовлено. Не погоджуючись із прийнятим судовим рішенням, позивач подав апеляційну скаргу, у якій просив скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове, яким задовольнити позовні вимоги. В обґрунтування апеляційної скарги апелянт послався на неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права, порушення норм процесуального права, що, на його думку, призвело до неправильного вирішення спору. У відзиві на апеляційну скаргу відповідач заперечив наведені доводи апеляційної скарги, зазначивши про їх необґрунтованість та повне спростування в ході розгляду даної справи судом першої інстанції. В судовому засіданні позивач підтримав вимоги апеляційної скарги в повному обсязі. Представник відповідача заперечив проти задоволення вимог апеляційної скарги, та просив залишити оскаржуване рішення суду першої інстанції без змін. Заслухавши суддю-доповідача, учасників судового процесу, перевіривши доводи апеляційної скарги за наявними в матеріалах справи письмовими доказами, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення з наступних підстав. Судом першої інстанції встановлено та підтверджено під час апеляційного розгляду справи, що відповідно до наказу, з 26 на 27 січня 2021 старший лейтенант внутрішньої служби ОСОБА_1 перебував на чергуванні в складі оперативної групи та був підпорядкований черговому помічнику начальника установи (далі - ЧПНУ) старшому лейтенанту внутрішньої служби ОСОБА_2 .. Під час чергування вночі старший лейтенант внутрішньої служби ОСОБА_1 не виконав наказ старшого лейтенанта внутрішньої служби ОСОБА_2 про заміну на час відпочинку молодшого інспектора на посту відеомоніторінгу (пояснення ОСОБА_1 від 03.02.2021 (а.с.51-52), надані під час службового розслідування, висновок службового розслідування (а.с.9-16), покази свідка ОСОБА_2 ). Наказом виконуючого обов`язки начальника Державної установи "Бердичівська виправна колонія (№ 70)" Міністерства Юстиції України від 16.02.2021 № 4/ОС "Про притягнення до дисциплінарної відповідальності" (а.с.17-18), крім іншого, на підставі висновків службового розслідування від 15.02.2021, пояснень ОСОБА_1 , за порушення службової дисципліни під час добового чергування в складі оперативної групи старшому лейтенанту внутрішньої служби ОСОБА_1 , інспектору відділення соціально-психологічної служби відділу соціально-виховної та психологічної роботи, оголошено зауваження. Вважаючи незаконним притягнення до дисциплінарної відповідальності, позивач звернувся до суду з даним позовом. Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції встановив, що позивач не виконав наказ (вказівку) свого прямого начальника ЧПНУ ОСОБА_2 , чим допустив дисциплінарний проступок. За результатом судового розгляду, суд, перевіривши в межах доводів позовної заяви спірний наказ відповідача на відповідність приписам ч. 2 ст. 2 КАС України, дійшов висновку що він прийнятий на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України, а тому підстави для визнання його незаконним та скасування відсутні. Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції по суті спору, виходячи з наступного. Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає, що сутність службової дисципліни, обов`язки осіб рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ України стосовно її дотримання, види заохочень та дисциплінарних стягнень, порядок і права начальників щодо їх застосування, а також порядок оскарження дисциплінарних стягнень визначені Дисциплінарним статутом органів внутрішніх справ України, затвердженим Законом України «№3460-ІV від 22.02.2006 «Про Дисциплінарний статут органів внутрішніх справ України, дія якого згідно частини другої преамбули, поширюється на осіб начальницького складу Національного антикорупційного бюро України, осіб рядового і начальницького складу Державної кримінально-виконавчої служби України та податкової міліції, які повинні неухильно додержуватися його вимог. Відповідно до ч.1 ст.1 Дисциплінарного статуту службова дисципліна - дотримання особами рядового і начальницького складу Конституції і законів України, актів Президента України і Кабінету Міністрів України, наказів та інших нормативно-правових актів Міністерства внутрішніх справ України, підпорядкованих йому органів і підрозділів та Присяги працівника органів внутрішніх справ України. Згідно з ст.2 Дисциплінарного статуту дисциплінарний проступок - невиконання чи неналежне виконання особою рядового або начальницького складу службової дисципліни. Відповідно до ч.1 ст.5 Дисциплінарного статуту за вчинення дисциплінарних проступків особи рядового і начальницького складу несуть дисциплінарну відповідальність згідно з цим Статутом . Як передбачено ст.12 Дисциплінарного статуту на осіб рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ за порушення службової дисципліни може накладатися такий вид дисциплінарного стягнення, як зауваження. Відповідно до частин 1, 2, 3 ст. 4 Статуту, наказ є формою реалізації службових повноважень особи начальницького складу, згідно з якими визначаються мета і предмет завдання, строк його виконання та відповідальна особа, якій належить його виконати; накази можуть даватись як в усній, так і в письмовій формі; у разі одержання наказу від старшого прямого начальника підлеглий зобов`язаний виконати його та повідомити про це свого безпосереднього начальника. Також, порядок організації та здійснення нагляду за засудженими, які відбувають покарання в установах виконання покарань, регламентовано відповідною Інструкцією, затвердженою наказом Міністерства юстиції України від 22.04.2016 за № 30/5-ДСК та зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 27.04.2016 за № 1355/28785, яка надана представником відповідача для огляду в судовому засіданні. Згідно розділу 3 п. 2 Інструкції з організації нагляду за засудженими, які відбувають покарання в установах виконання покарань, яка затверджена наказом Міністерства юстиції України від 22.04.2016 № 30/5-ДСК (далі - Інструкція), персонал установи, який входить до складу оперативної групи включається у відомість про забезпечення нагляду на добу з урахуванням графіка його роботи для виконання під керівництвом чергового помічника начальника установи завдань нагляду за засудженими, забезпечення виконання ними встановленого розпорядку дня установи, проведення обшуків і технічних оглядів. Як встановлено судовим розглядом, член оперативної групи ОСОБА_1 не виконав наказ (вказівку) свого прямого начальника ЧПНУ ОСОБА_2 , чим допустив дисциплінарний проступок. Спірним наказом на позивача було накладено одне з найменш суворих видів дисциплінарного стягнення -зауваження. В апеляційній скарзі позивач, обгрунтовуючи свою позицію наголошує на тому, що не міг покинути об"єкти на яких був закріплений, оскільки це було б прямим порушенням і виконанням незаконного, на його думку, наказу. Зазначає, що наказ, відданий черговим помічником начальника установи суперечить його функціональним обов"язкам. Як вбачається з розділу 14 п. 40 Інструкції, персонал установи, який входить до складу оперативної групи, зобов`язаний у разі необхідності за вказівкою чергового помічника начальника установи, крім іншого, надавати допомогу молодшим інспекторам у забезпеченні належного нагляду та правопорядку на окремих об`єктах або дільницях. Тобто черговий помічник начальника установи у разі необхідності з метою виконання завдань нагляду за засудженими може надавати членам оперативної групи вказівки (аналогічне наказу, розпорядженню) про надання допомоги молодшим інспекторам у забезпеченні належного нагляду, які член оперативної групи зобов`язані виконувати. Судом встановлено, що старший лейтенант внутрішньої служби ОСОБА_2 , прийняв рішення щодо необхідності провести заміну молодшого інспектора на посту відеомоніторингу, виконуючи завдання щодо належного здійснення нагляду за засудженими про що повідомив ОСОБА_1 . Отже, на переконання колегії суддів, позивач повинен був виконати наказ старшого лейтенанта внутрішньої служби ОСОБА_2 , незважаючи на те, що вважав його незаконним, і в подальшому, не був позбавлений можливості оскаржити його у встановленому порядку до керівництва установи. Невиконання позивачем наказу є порушенням службової дисципліни, що в свою чергу, ставить під загрозу комплексне, раціональне та ефективне застосування сил чергової зміни для надійної організації нагляду за засудженими. Більше того, у відзиві на апеляційну скаргу відповідач звертає увагу, що на виконання вимог статті 103 Кримінально-виконавчого кодексу України з метою попередження втеч та інших злочинів, порушень встановленого законодавством порядку відбування покарання, отримання необхідної інформації про поведінку засуджених, забезпечення дотримання прав людини і громадянина, реалізації законних прав та інтересів засуджених, а також безпеки персоналу і громадян, які перебувають на території установи створено пост відео моніторингу. Твердження позивача що він не мав права покидати територію установи є помилковим, оскільки пост відеомоніторингу знаходиться в адміністративній будівлі установи. Крім того, посилання апелянта на посадову інструкцію молодшого інспектора (опера охоронної теле-(відео) системи) відділу інженерно-технічних засобів охорони, зв"язку та інформатизації колегія суддів вважає безпідставним, оскільки дана інструкція встановлює права та обов"язки осіб, які обіймають відповідні посади, а не встановлює порядок допуску на відповідні пости. Щодо твердження позивача про порушення під час проведення службового розслідування заборони проводити службове розслідування особам - співучасникам проступку або зацікавленим у наслідках розслідування, то суд вважає його надуманим, оскільки ніяких доказів того, що підполковник внутрішньої служби ОСОБА_3 був співучасником (виконавцем, організатором, підбурювачем або пособником) невиконання ОСОБА_1 наказу, а майор внутрішньої служби ОСОБА_4 зацікавлений у наслідках розслідування, позивачем не надано, а судовим розглядом не встановлено. Також, суд першої інстанції вірно зауважив, що недоліки службового розслідування, на які посилається позивач, ніяким чином не спростовують факту вчинення ОСОБА_1 дисциплінарного проступку, за який його було притягнуто спірним наказом до дисциплінарної відповідальності. Як передбачено ст.90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Крім того, у рішення ЄСПЛ по справі «Ґарсія Руіз проти Іспанії» (Garcia Ruiz v. Spain), заява № 30544/96, п. 26, ECHR 1999-1, Суд зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід. Згідно п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд. Узагальнюючи наведене, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції щодо відсутності підстав для задоволення позовних вимог позивача, оскільки оскаржуваний наказ, прийнятий на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України. Доводи апеляційної скарги зазначених вище висновків суду першої інстанції не спростовують і не дають підстав для висновку, що судом першої інстанції при розгляді справи неправильно застосовано норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, чи порушено норми процесуального права. Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 315, 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд П О С Т А Н О В И В : апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 14 квітня 2021 року - без змін. Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку згідно зі ст.ст.328, 329 КАС України. Постанова суду складена в повному обсязі 23 вересня 2021 року. Головуючий Сторчак В. Ю. Судді Іваненко Т.В. Граб Л.С.