Ухвала КАС ВС № 420/619/20

УХВАЛА 21 вересня 2021 року Київ справа №420/619/20 адміністративне провадження № К/9901/22116/20 Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: головуючого судді-доповідача: Мартинюк Н.М., суддів: Жука А.В., Мельник-Томенко Ж.М., розглянув у порядку письмового провадження у касаційній інстанції адміністративну справу №420/619/20 за позовом ОСОБА_1 в інтересах ОСОБА_2 до Головного управління ДМС України в Одеській області в особі Суворовського районного відділу у місті Одесі про визнання протиправними дії і зобов`язання вчинити дії, за касаційною скаргою Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області на постанову П`ятого апеляційного адміністративного суду від 5 серпня 2020 року (головуючий суддя: Яковлєв О.В., судді: Градовський Ю.М., Крусян А.В.). ВСТАНОВИВ: У січні 2020 року ОСОБА_1 в інтересах неповнолітньої дитини ОСОБА_2 пред`явила позов до Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області в особі Суворовського районного відділу у місті Одесі, у якому просила суд: 1) визнати протиправними дії щодо відмови в оформленні та видачі ОСОБА_2 паспорта громадянина України зразка 1994 року, затвердженого постановою Верховної Ради України від 26 червня 1992 року №2503-XII, у вигляді паспортної книжечки; 2) зобов`язати відповідача оформити та видати ОСОБА_2 паспорт громадянина України зразка 1994 року, затвердженого постановою Верховної Ради України від 26 червня 1992 року № 2503-XII, у вигляді паспортної книжечки. В обґрунтування позовних вимог ОСОБА_1 зазначила, що у грудні 2019 року зверталася до Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області з проханням оформити й видати її неповнолітньому сину ОСОБА_2 паспорт громадянина України зразка 1994 року у формі книжечки, однак у цьому їй було відмовлено й надано рекомендацію оформити паспорт з безконтактним електронним носієм. Позивачка вказала, що небажання отримувати біометричний паспорт зумовлене релігійними переконаннями. Також стверджувала, що відмова у видачі паспорта громадянина України у вигляді книжечки грубо порушує права її неповнолітнього сина ОСОБА_2 , які передбачені статтями 21-24, 27-29, 31, 32, 34, 35, 41-43, 46-48, 53, 60, 67, 68 Конституції України, на життя, релігійні переконання, честь, гідність, здоров`я, працю та заробітну плату, навчання, розвиток особистості тощо, оскільки громадяни, які за релігійними переконаннями відмовляються від отримання паспорта з безконтактним електронним носієм, від присвоєння унікального номера запису у реєстрі та від зняття біометричних даних, обліку персональних даних, позбавляються згідно з пунктами 2 та 3 постанови уряду від 25 березня 2015 року №302 права на отримання паспорта у формі книжечки. Вважаючи вказану відмову протиправною, позивачка звернулася до суду з метою захисту прав, свобод та інтересів неповнолітнього ОСОБА_2 3 квітня 2020 року Одеський окружний адміністративний суд ухвалив рішення, яким відмовив у задоволенні позову. Місцевий суд виходив з того, що ця справа не відповідає ознакам, викладеним у постанові Великої Палати Верховного Суду за результатами розгляду зразкової справи №806/3265/17 (Пз/9901/2/18). Водночас суд дійшов висновку, що міграційна служба правомірно відмовила в оформленні та видачі паспорта громадянина України у формі паспортної книжечки, бо дитину позивачки уже документовано паспортом громадянина України у вигляді пластикової картки типу ID-1 з безконтактним електронним носієм. Позивачка оскаржила це рішення в апеляційному порядку. 5 серпня 2020 року П`ятий апеляційний адміністративний суд прийняв постанову, якою задовольнив скаргу позивачки, скасував рішення місцевого суду й ухвалив нове рішення про задоволення позову, а саме: - визнав протиправною відмову Суворовського районного відділу у місті Одесі Головного управління Державної міграційної служби України щодо видачі ОСОБА_2 паспорта громадянина України у формі книжечки відповідно до Положення про паспорт громадянина України, затвердженого постановою Верховної Ради України від 26 червня 1992 року № 2503-ХІІ; - зобов`язав Суворовський районний відділ у місті Одесі Головного управління Державної міграційної служби України оформити та видати ОСОБА_2 паспорт громадянина України у формі книжечки відповідно до Положення про паспорт громадянина України № 2503-ХІІ, вилучивши вже виданий ОСОБА_2 паспортний документ. Суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що ця справа відповідає ознакам, викладеним у постанові Великої Палати Верховного Суду за результатами розгляду зразкової справи №806/3265/17 (Пз/9901/2/18). Водночас апеляційний суд вказав, що той факт, що сина позивача вже документовано паспортом у формі ІD-картки, жодним чином не може позбавити його гарантованого та підтвердженого рішенням Великої Палати Верховного Суду права отримати паспорт у формі книжечки за умови вилучення вже наявного паспорта у формі картки. У серпні 2020 року Головне управління Державної міграційної служби України в Одеській області подало до Верховного Суду касаційну скаргу, у якій просить скасувати постанову суду апеляційної інстанції та залишити в силі рішення суду першої інстанції. Скаржник покликається на неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального і процесуального права. Так, скаржник стверджує, що суд апеляційної інстанції дійшов помилкового висновку про наявність підстав для задоволення позову і, своєю чергою, необґрунтовано втрутився у дискреційні повноваження міграційної служби, коли зобов`язав її оформити й видати сину позивачці паспорт у формі книжечки. З огляду на це стверджує, що апеляційний суд не врахував висновки Верховного Суду, які стосувалися дискреційних повноважень міграційної служби, що викладені у постановах від 17 вересня 2019 року у справі №420/6339/18, від 15 травня 2019 року у справі №815/7245/16, від 16 жовтня 2019 року у справі №816/4324/15, від 3 липня 2019 року у справі №813/666/16, від 2 жовтня 2019 року у справі №1540/4003/18. Ухвалою Верховного Суду від 2 листопада 2020 року було відкрито касаційне провадження на підставі пункту 1 частини четвертої статті 328 КАС України. Позивачка відзиву на касаційну скаргу не подавала. Копія ухвали про відкриття касаційного провадження разом з касаційною скаргою двічі надсилалася їй на адресу, зазначену у позовній заяві та апеляційній скарзі, однак вручені не були із вказівкою причини повернення «закінчення терміну зберігання» та «адресат відсутній». Перевіривши матеріали справи і доводи касаційної скарги, Верховний Суд дійшов таких висновків. За правилами частини першої статті 341 КАС України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Касаційне провадження у справі відкрите на підставі пункту 1 частини четвертої статті 328 КАС України, а саме: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду. Подібність правовідносин означає тотожність суб`єктного складу учасників відносин, об`єкта та предмета правового регулювання, а також умов застосування правових норм (зокрема, часу, місця, підстав виникнення, припинення та зміни відповідних правовідносин). Зміст правовідносин з метою з`ясування їх подібності визначається обставинами кожної конкретної справи. Відповідно до висновків Великої Палати Верховного Суду, судовими рішеннями у подібних правовідносинах є такі, де подібними (тотожними, аналогічними) є предмети спору, підстави позову, зміст позовних вимог і встановлені судом фактичні обставини, а також наявне однакове матеріально-правове регулювання спірних правовідносин (постанови від 16 травня 2018 року у справі №910/5394/15-г, від 19 червня 2018 року у справі № 922/2383/16, від 12 грудня 2018 року у справі №2-3007/11, від 16 січня 2019 року у справі №757/31606/15-ц, від 19 травня 2020 року у справі №910/719/19). За змістом частини другої статті 330 КАС України у разі подання касаційної скарги на підставі пункту 1 частини четвертої статті 328 цього Кодексу в касаційній скарзі зазначається постанова Верховного Суду, в якій викладено висновок про застосування норми права у подібних правовідносинах, що не був врахований в оскаржуваному судовому рішенні. У цій справі скаржник в обґрунтування наявності підстав касаційного оскарження покликається на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального й процесуального права, стверджуючи, що останній застосував норми права без урахування висновків щодо їхнього застосування у подібних правовідносинах, які викладені у постановах Верховного Суду від 17 вересня 2019 року у справі №420/6339/18, від 15 травня 2019 року у справі №815/7245/16, від 16 жовтня 2019 року у справі №816/4324/15, від 3 липня 2019 року у справі №813/666/16, від 2 жовтня 2019 року у справі №1540/4003/18. Аналізуючи наведені доводи скаржника, Суд зауважує, що у справі №420/6339/18 за позовом ОСОБА_3 до Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області предметом спору була правомірність наказу відповідача про відмову позивачу в оформленні документів для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту. Такі ж підстави й предмет спору були у справі №815/7245/16 за позовом ОСОБА_4 до Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області про визнання протиправним і скасування наказу та зобов`язання прийняти рішення про оформлення документів для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту. Зрештою аналогічними підстави й предмет спору були також у справі №813/666/16 за позовом ОСОБА_5 до Державної міграційної служби України, третя особа: Головне управління Державної міграційної служби України у Львівській області про визнання неправомірним та скасування рішення, зобов`язання вчинити дії. У вказаних справах спірні правовідносини регулювалися Законом України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту». Натомість у справі №816/4324/15 за позовом ОСОБА_6 до Головного управління Державної міграційної служби України у Харківській області, Управління Державної міграційної служби України в Полтавській області, Автозаводського районного відділу у місті Кременчуці управління Державної міграційної служби України у Полтавській області, Державної міграційної служби України предметом спору була правомірність рішення міграційної служби про відмову в продовженні строку перебування в Україні громадянину Російської Федерації ОСОБА_6 . У вказаній справі спірні правовідносини регулювалися Законом України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства». Також в обґрунтування підстав касаційного оскарження скаржник покликається на постанову Верховного Суду від 2 жовтня 2019 року у справі №1540/4003/18. Суд зауважує, що справа №1540/4003/18 за позовом ОСОБА_7 до Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області стосувалася правомірності відмови в оформленні документів для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, а спірні правовідносини регулювалися Законом України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту». У вказаній справі 2 жовтня 2019 року П`ятий апеляційний адміністративний суд виніс постанову, якою відхилив апеляційну скаргу позивача й залишив без змін рішення суду першої інстанції. Натомість ухвалою Верховного Суду від 4 листопада 2019 року відмовлено у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_7 на рішення судів попередніх інстанцій. Отже, у справі №1540/4003/18 касаційне провадження узагалі не здійснювалося. Водночас предметом розглядуваного спору є правомірність дій Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області щодо відмови в оформленні та видачі ОСОБА_2 паспорта громадянина України зразка 1994 року, затвердженого постановою Верховної Ради України від 26 червня 1992 року № 2503-XII, у вигляді паспортної книжечки. Наведене свідчить про нетотожність суб`єктного складу учасників відносин, відмінність підстав виникнення спірних правовідносин, різність їхнього матеріально-правове регулювання. Отже, висновки щодо застосування норм права, які викладені у постановах Верховного Суду у справах, на які покликається скаржник, стосуються правовідносин, що не є подібними до тих, з яких виник спір у цій справі. Вказані скаржником постанови касаційного суду були ухвалені за інших фактичних обставин справи, що не дає підстави дійти висновку про неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріально і процесуального права при ухваленні постанови, яка оскаржується. З урахуванням цього Верховний Суд дійшов висновку про необґрунтованість доводів касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження у цій справі відповідно до пункту 1 частини четвертої статті 328 КАС України. За правилами пункту 5 частини першої статті 339 КАС України суд касаційної інстанції закриває касаційне провадження, якщо після відкриття касаційного провадження на підставі пункту 1 частини четвертої статті 328 цього Кодексу судом встановлено, що висновок щодо застосування норми права, який викладений у постанові Верховного Суду та на який посилався скаржник у касаційній скарзі, стосується правовідносин, які не є подібними. Зважаючи на викладене та з огляду на приписи пункту 5 частини першої статті 339 КАС України касаційне провадження у цій справі належить закрити. Керуючись статтями 339, 345, 355, 359 КАС України, Верховний Суд

УХВАЛИВ: Закрити касаційне провадження №К/9901/22116/20 у справі №420/619/20 за касаційною скаргою Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області на постанову П`ятого апеляційного адміністративного суду від 5 серпня 2020 року. Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання і не може бути оскаржена. …………………………… …………………………… ……………………………. Н.М. Мартинюк А.В. Жук Ж.М. Мельник-Томенко, Судді Верховного Суду