Постанова 4855 № 640/4871/20

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа № 640/4871/20 Суддя (судді) першої інстанції: Скочок Т.О. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 21 вересня 2021 року м. Київ Колегія суддів Шостого апеляційного адміністративного суду у складі головуючого судді Черпіцької Л.Т. та суддів Пилипенко О.Є., Собківа Я.М., за участю секретаря Зуєнка Д.П. розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Головного управління ДПС у м. Києві на рішення Окружного адміністративного суду м.Києва від "24" лютого 2021 р. у справі за адміністративним позовом фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у м. Києві про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення, В С Т А Н О В И Л А : До Окружного адміністративного суду міста Києва звернулася фізична особа-підприємець ОСОБА_1 з позовом до Головного управління ДПС у м. Києві про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 16.12.2019 №0133183316. В обґрунтування заявлених позовних вимог позивач посилалась на протиправність податкового повідомлення-рішення від 16.12.2019 №0133183316, яким контролюючий орган застосував до ФОП ОСОБА_1 штрафні санкції за несвоєчасну сплату авансових внесків по єдиному податку за місяці червень-грудень 2017 року. Позивач зазначає, що вона своєчасна сплачувала до бюджету відповідні суми податку, що підтверджується наявними у неї платіжними документами з відповідними відмітками банку. Разом з тим, через допущену позивачем при заповненні графи «призначення платежу» у платіжних документах помилки (невірно вказаний ідентифікаційний номер платника податку), безготівкові кошти були перераховані банком в рахунок оплати єдиного податку іншою особою. На переконання позивача вказана помилка не могла зумовити недоплату нею податку до бюджету, оскільки сплачені ФОП ОСОБА_1 кошти надійшли на єдиний казначейський рахунок, призначений для зарахування єдиного податку вчасно. З огляду на наведене позивач вважає, що у контролюючого органу були відсутні правові підстави для визначення їй штрафних санкцій за ст. 122 Податкового кодексу України. Рішенням Окружного адміністративного суду м.Києва від "24" лютого 2021 р. позов задоволено. Не погоджуючись із зазначеним судовим рішенням, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити. В обґрунтування доводів апеляційної скарги зазначає, що рішення було прийняте з порушенням норм матеріального та процесуального права, також не були з`ясовані всі обставини справи, не досліджені та не враховані надані до суду першої інстанції докази. У відзиві на апеляційну скаргу позивач просить рішення суду першої інстанції залишити без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення. Відповідно до частини 1 статті 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції, оцінивши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, колегія суддів приходить до висновку про відсутність підстав для задоволення апеляційної скарги, з огляду на наступне. Судом встановлено, що 27.11.2019 працівником Головного управління ДПС у м. Києві проведена камеральна перевірка, предметом якої було питання дотримання ФОП ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) вимог податкового законодавства в частині своєчасної сплати до бюджету єдиного податку за 2017 рік. За результатами такої перевірки складений акт від 27.11.2019 №1452/26-15-33-16-11/ НОМЕР_1 (далі - акт камеральної перевірки). Згідно тексту цього акта камеральної перевірки такою перевіркою встановлено порушення ФОП ОСОБА_1 термінів сплати авансових внесків по єдиному податку, визначених п. 295.1 ст. 295 Податкового кодексу України. А саме за висновком працівника Головного управління ДФС у м. Києві Товариством були порушені граничні строки сплати наступних сум єдиного внеску, нарахованих до сплати згідно заяви про застосування спрощеної системи оподаткування за 12.01.2012: - у сумі 640 грн. з граничним терміном сплати 20.06.2017, фактично сплачено 19.12.2017; - у сумі 640 грн. з граничним терміном сплати 20.07.2017, фактично сплачено 16.01.2018; - у сумі 640 грн. з граничним терміном сплати 20.08.2017, фактично сплачено 16.01.2018; - у сумі 640 грн. з граничним терміном сплати 20.09.2017, фактично сплачено 16.01.2018; - у сумі 640 грн. з граничним терміном сплати 20.10.2017, фактично сплачено 16.01.2018; - у сумі 640 грн. з граничним терміном сплати 20.11.2017, фактично сплачено 16.01.2018; - у сумі 640 грн. з граничним терміном сплати 20.12.2017, фактично сплачено 16.01.2018. 16.12.2019 на підставі цього акта камеральної перевірки Головне управління ДПС у м. Києві прийняло оспорюване у справі податкові повідомлення-рішення форми «Ш» за №0133183316, яким на підставі ст. 122 Податкового кодексу України за затримку сплати позивачем авансових внесків по єдиному податку в загальній сумі 4 480 грн. визначило останньому штраф у сумі 2 240 грн. (що, складає 50% від суми несвоєчасно сплаченого податку). Не погоджуючись із таким податковим повідомленням-рішенням від 16.12.2019, ФОП ОСОБА_1 надіслала на поштову адресу Державної податкової служби України скаргу вих. №2012-01 від 20.12.2019. Рішеннями ДПС України від 17.02.2020 №205964/6/99-00-080504-06 залишила скаргу платника без задоволення. Вважаючи податкове повідомлення-рішення протиправним, позивач звернулася із цим позовом до суду. Надаючи правову оцінку обставинам справи, колегія суддів зазначає наступне. В силу вимог ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, регулюються Податковим кодексом України. Відповідно до пп. 16.1.4 п. 16.1 ст. 16 ПК України, платник податків зобов`язаний сплачувати податки та збори в строки та у розмірах, встановлених цим Кодексом та законами з питань митної справи. Згідно ст. 36 цього Кодексу податковим обов`язком визнається обов`язок платника податку обчислити, задекларувати та/або сплатити суму податку та збору в порядку і строки, визначені цим Кодексом, законами з питань митної справи. Податковий обов`язок виникає у платника за кожним податком та збором. Відповідальність за невиконання або неналежне виконання податкового обов`язку несе платник податків, крім випадків, визначених цим Кодексом або законами з питань митної справи. Пунктом 54.1 ст. 54 ПК України встановлено, що крім випадків, передбачених податковим законодавством, платник податків самостійно обчислює суму податкового та/або грошового зобов`язання та/або пені, яку зазначає у податковій (митній) декларації або уточнюючому розрахунку, що подається контролюючому органу у строки, встановлені цим Кодексом. Така сума грошового зобов`язання та/або пені вважається узгодженою. Згідно з 54.3 ст. 54 ПК України контролюючий орган зобов`язаний самостійно визначити суму грошових зобов`язань, зменшення (збільшення) суми бюджетного відшкодування та/або зменшення (збільшення) від`ємного значення об`єкта оподаткування податком на прибуток або від`ємного значення суми податку на додану вартість платника податків, передбачених цим Кодексом або іншим законодавством, якщо згідно з податковим та іншим законодавством особою, відповідальною за нарахування сум податкових зобов`язань з окремого податку або збору, застосування штрафних (фінансових) санкцій та пені, у тому числі за порушення у сфері зовнішньоекономічної діяльності, є контролюючий орган. Згідно п. 295.2 ст. 295 ПК України, нарахування авансових внесків для платників єдиного податку першої і другої груп здійснюється контролюючими органами на підставі заяви такого платника єдиного податку щодо розміру обраної ставки єдиного податку, заяви щодо періоду щорічної відпустки та/або заяви щодо терміну тимчасової втрати працездатності. За загальним правилом нарахування та сплати податків, визначеним в абз. 1 п. 57.1 ст. 57 ПК України, платник податків зобов`язаний самостійно сплатити суму податкового зобов`язання, зазначену у поданій ним податковій декларації, протягом 10 календарних днів, що настають за останнім днем відповідного граничного строку, передбаченого цим Кодексом для подання податкової декларації, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Так, згідно п. 295.1 ст. 295 Податкового кодексу України платники єдиного податку першої і другої груп сплачують єдиний податок шляхом здійснення авансового внеску не пізніше 20 числа (включно) поточного місяця. Такі платники єдиного податку можуть здійснити сплату єдиного податку авансовим внеском за весь податковий (звітний) період (квартал, рік), але не більш як до кінця поточного звітного року. Згідно п. 300.1 ст. 300 ПК України платники єдиного податку несуть відповідальність відповідно до Податкового кодексу України за правильність обчислення, своєчасність та повноту сплати сум єдиного податку, а також за своєчасність подання податкових декларацій. Приписами п. 31.1 і п. 31.3 ст. 31 ПК України визначено, що строком сплати податку та збору визнається період, що розпочинається з моменту виникнення податкового обов`язку платника податку із сплати конкретного виду податку і завершується останнім днем строку, протягом якого такий податок чи збір повинен бути сплачений у порядку, визначеному додатковим законодавством. Податок чи збір, що не був сплачений у визначений строк, вважається не сплаченим своєчасно. Момент виникнення податкового обов`язку платника податків, у тому числі податкового агента, визначається календарною датою. Строк сплати податку та збору встановлюється відповідно до податкового законодавства для кожного податку окремо. Виконанням податкового обов`язку визнається сплата в повному обсязі платником відповідних сум податкових зобов`язань у встановлений податковим законодавством строк (п. 38.1 ст. 38 ПК України). В силу положень норм ст. 32 ПК України зміна строку сплати податку та збору здійснюється шляхом перенесення встановленого податковим законодавством строку сплати податку та збору або його частини на більш пізній строк. Зміна строку сплати податку здійснюється у формі: відстрочки; розстрочки. Зміна строку сплати податку не скасовує діючого і не створює нового податкового обов`язку. Згідно пп. 20.1.19 п. 20.1 ст. 20 ПК України, контролюючі органи наділені, зокрема, правом застосовувати до платників податків передбачені законом фінансові (штрафні) санкції (штрафи) за порушення податкового чи іншого законодавства, контроль за додержанням якого покладено на контролюючі органи. Фінансова відповідальність за порушення законів з питань оподаткування встановлюється та застосовується згідно з цим Кодексом у вигляді штрафних (фінансових) санкцій (штрафів) та/або пені (п. 111.2 ст. 111 ПК України). Зокрема, згідно з п. 122.1 ст. 122 ПК України несплата (неперерахування) фізичною особою - платником єдиного податку, визначеною підпунктами 1 і 2 пункту 291.4 статті 291 цього Кодексу, авансових внесків єдиного податку в порядку та у строки, визначені цим Кодексом, тягне за собою накладення штрафу в розмірі 50 відсотків ставки єдиного податку, обраної платником єдиного податку відповідно до цього Кодексу. Як вбачається з матеріалів справи, фізична особа-підприємець ОСОБА_1 (ідентифікаційний номер НОМЕР_1 ) починаючи з січня 2012 року перебуває на спрощеній системі оподаткування, зі сплатою єдиного податку як платником 2 групи за ставкою 20% (про що свідчить наявний у матеріалах справи витяг з Реєстру платників єдиного податку). У разі застосування контролюючими органами до платника податків штрафних (фінансових) санкцій (штрафів) за порушення законів з питань оподаткування та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, такому платнику податків надсилаються (вручаються) податкові повідомлення-рішення (п. 116.1 ст. 116 ПК України). Як видно з витягу з інтегрованої картки платника єдиного податку - ОСОБА_1 за 2017 рік, орган ДФС у м. Києві нарахував позивачу за місяці червень-грудень 2017 року до сплати 20.06.2017, 20.07.2017, 20.08.2017, 20.09.2017, 20.10.2017, 20.11.2017 та 20.12.2017 авансові внеску по єдиному податку по 640 грн. за кожен місяць. За змістом наданих позивачем оригіналів платіжних доручень від 12.06.2017 №40, 01.08.2017 №53, від 11.09.2017 №58, від 13.10.2017 №64, від 13.11.2017 №72 та від 15.12.2017 №78 та виписок банку з розрахункового рахунку ФОП ОСОБА_1 № НОМЕР_2 за 16.07.2017, 01.08.2017, 15.09.2017, 17.10.2017, 17.11.2017 та 19.12.2017 вбачається, що ФОП ОСОБА_1 (ідентифікаційний номер НОМЕР_1 ) ініціювала 16.06.2017, 01.08.2017, 15.09.2017, 17.10.2017, 17.11.2017 та 19.12.2017 перекази коштів у сумах 1 280 грн., 640 грн., 640 грн., 640 грн., 640 грн., 640 грн. ( всього на загальну суму 4 480 грн.) в оплату єдиного податку. За даними банківських виписок по розрахунковому рахунку № НОМЕР_2 клієнта ФОП ОСОБА_1 ( НОМЕР_1 ), всі суми коштів (всього 4 480 грн.) згідно цих платіжних доручень повністю були перераховані банком у ті самі дати на казначейський рахунок « НОМЕР_3 ». Однак в інтегрованій картці платника єдиного податку (ФОП ОСОБА_1 ) відомості про здійсненну нею сплату авансових внесків по єдиному податку за місяця червень-листопад 2017 року не були відображені. Натомість станом на 20.06.2017 в інтегрованій картці ФОП ОСОБА_1 утворилася недоїмка 602,23 грн., що загалом на кінець року збільшилася до 3 802,23 грн., та була погашена 16.01.2018 за рахунок додатково сплачених платником (позивачем) у сумі 4 000 грн. З цього приводу позивач пояснила, що при заповненні нею змісту графи «призначення платежу» в таких платіжних документах (а саме в платіжних дорученнях 12.06.2017 №40, 01.08.2017 №53, від 11.09.2017 №58, від 13.10.2017 №64, від 13.11.2017 №72) помилково було зазначено ідентифікаційний номер « НОМЕР_4 » замість вірного « НОМЕР_1 ». Тобто, сплачені ФОП ОСОБА_2 суми авансових внесків (всього загалом 3 840 грн.) були помилково перераховані в оплату єдиного податку платником з ідентифікаційним номером « НОМЕР_4 ». Разом з тим, ідентифікаційний номер « НОМЕР_4 » належить чоловіку ОСОБА_1 - ОСОБА_3 , який в 2017 році також мав статус фізичної особи-підприємця і платника єдиного податку (що підтверджується відомостями з Реєстру платників єдиного податку та Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань), та сплачував до бюджету єдиний податок. На підтвердження обставин сплати ФОП ОСОБА_4 окремо сум єдиного податку за себе та зі свого розрахункового рахунку (№ НОМЕР_5 ) позивач подала до суду оригінали платіжних доручень платника ФОП ОСОБА_3 від 12.06.2017 №20 на суму 1 280 грн., від 01.08.2017 №25 на суму 640 грн., від 11.09.2017 №27 на суму 640 грн., від 13.10.2017 №30 на суму 640 грн., від 13.11.2017 №32 на суму 640 грн., від 15.12.2017 №33 на суму 640 грн. Відповідно до змісту цих платіжних документів ФОП ОСОБА_3 16.06.2017, 01.08.2017, 11.09.2017, 17.10.2017 17.11.2017 та 15.12.2017 ініціював переказ коштів в оплату ним єдиного податку за місяці червень - грудень 2017 року. За даними поданих позивачем оригіналів виписок банку по розрахунковому рахунку № НОМЕР_5 клієнта ФОП ОСОБА_3 ( НОМЕР_4 ), всі суми коштів (всього 4 480 грн.) згідно цих платіжних доручень повністю були перераховані банком у ті самі дати на казначейський рахунок « 3141969700011». Отже, сплачені ФОП ОСОБА_1 та ФОП ОСОБА_3 у період з червня по грудень 2017 року, до 20-го числа кожного місяця, кошти в рахунок сплати авансових внесків по єдиному податку за місяці червень, липень, серпень, вересень, жовтень, листопад і грудень 2017 року надійшли на єдиний казначейський рахунок, призначений для оплати єдиного податку підприємцями. Так, за змістом ч. 1 ст. 43, ч. 4 і 5 ст. 45 Бюджетного кодексу України (у редакції на час виникнення спірних правовідносин) при виконанні державного бюджету і місцевих бюджетів застосовується казначейське обслуговування бюджетних коштів. Казначейство України забезпечує казначейське обслуговування бюджетних коштів на основі ведення єдиного казначейського рахунку, відкритого у Національному банку України. Податки і збори та інші доходи державного бюджету зараховуються безпосередньо на єдиний казначейський рахунок і не можуть акумулюватися на рахунках органів, що контролюють справляння надходжень бюджету (за винятком установ України, які функціонують за кордоном). Податки і збори та інші доходи державного бюджету визнаються зарахованими до державного бюджету з дня зарахування на єдиний казначейський рахунок. Поряд з цим, ч. 5 ст. 78 цього ж Кодексу визначено, що податки і збори та інші доходи місцевого бюджету визнаються зарахованими до місцевого бюджету з дня зарахування відповідно на єдиний казначейський рахунок та рахунки, відкриті в установах банків державного сектору згідно з частиною другою цієї статті, і не можуть акумулюватися на рахунках органів, що контролюють справляння надходжень бюджету. В розумінні норм ст. 1 Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні» від 05.04.2001 №2346-III (далі - Закон), у редакції на час виникнення спірних правовідносин, «переказом коштів» є рух певної суми коштів з метою її зарахування на рахунок отримувача або видачі йому у готівковій формі, «платіжне доручення» - розрахунковий документ, який містить доручення платника банку, здійснити переказ визначеної в ньому суми коштів зі свого рахунку на рахунок отримувача, а «платник» - особа, з рахунка якої ініціюється переказ коштів або яка ініціює переказ шляхом подання/формування документа на переказ готівки разом із відповідною сумою коштів. Пунктом 8.1 ст. 8 цього Закону передбачено, що банк зобов`язаний виконати доручення клієнта, що міститься в розрахунковому документі, який надійшов протягом операційного часу банку, в день його надходження. Згідно п. 22.4 ст. 22 Закону під час використання розрахункового документа ініціювання переказу є завершеним: для платника - з дати надходження розрахункового документа на виконання до банку платника; для банку платника - з дати списання коштів з рахунку платника та зарахування на рахунок отримувача в разі їх обслуговування в одному банку або з дати списання коштів з рахунку платника та з кореспондентського рахунку банку платника в разі обслуговування отримувача в іншому банку. Банки мають забезпечувати фіксування дати прийняття розрахункового документа на виконання. При цьому, банк, що обслуговує платника, та банк, що обслуговує отримувача, несуть перед платником та отримувачем відповідальність, пов`язану з проведенням переказу, відповідно до цього Закону та умов укладених між ними договорів (п. 32. 1 ст. 32 Закону). Таким чином, виконанням податкового обов`язку визнається сплата в повному обсязі платником відповідних сум податкових зобов`язань у встановлений податковим законодавством строк. Виконання платником податкового обов`язку з перерахування в бюджет суми податкового зобов`язання пов`язане з моментом подання до банку платіжного доручення на перерахування відповідних сум податкових зобов`язань та прийняття такого банком на виконання. У разі несвоєчасного надходження до державного бюджету грошових коштів не з вини платника податку, останній звільняється від відповідальності за несвоєчасне або перерахування не в повному обсязі таких податків, зборів та інших платежів до бюджетів та державних цільових фондів. Податки і збори та інші доходи державного бюджету зараховуються безпосередньо на єдиний казначейський рахунок. При цьому, оскільки суми зараховуються на єдиний казначейський рахунок, то помилки у платіжному дорученні не є достатньою підставою для висновку про несплату, а отже, і застосування за це штрафних санкцій. Колегія суддів наголошує на тому, що неправильне визначення платником ідентифікаційного номеру платника в графі «призначення платежу» платіжних дорученнях цього платника податків не призвело до ненадходження відповідної суми податку до місцевого бюджету у визначений законом строк. Аналогічна правова позиція викладена у подібних правовідносинах у постановах Верховного Суду від 05.06.2018 у справі №813/4266/17, від 12.03.2020 у справі №809/1587/16 та постанові Верховного Суду України від 16.06.2015 у справі №21-377а15. Доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції не спростовують. Судом першої інстанції при розгляді справи вірно застосовано норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, із дотриманням норм процесуального права. Положеннями статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Згідно з ч. 1 ст. 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін. Відповідно до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Керуючись ст.ст 241, 242, 250, 308, 311, 316, 321, 322, 325 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, - ПОСТАНОВИЛА: Апеляційну скаргу Головного управління ДПС у м. Києві залишити без задоволення, а рішення Окружного адміністративного суду м.Києва від "24" лютого 2021 р. - без змін. Постанова суду набирає законної сили з моменту її прийняття та оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених ч. 5 ст. 328 КАС України. Повний текст постанови виготовлено 21 вересня 2021 року. Головуючий суддяЛ.Т. Черпіцька Судді: О.Є. Пилипенко Я.М. Собків