Постанова 4855 № 640/20470/18

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа № 640/20470/18 Суддя (судді) першої інстанції: Вєкуа Н.Г. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 27 січня 2020 року м. Київ Колегія Шостого апеляційного адміністративного суду у складі: судді-доповідача Кузьменка В. В., суддів Василенка Я. М., Ганечко О. М., розглянувши в порядку письмового провадження у м. Києві справу за адміністративним позовом фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до Державної податкової інспекції у Голосіївському районі Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві, Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві про визнання протиправними та скасування рішення, за апеляційною скаргою Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві на рішення Окружного адміністративного суду м. Києва від 10.10.2019, - В С Т А Н О В И Л А: Позивач звернувся до суду з позовом до Державної податкової інспекції у Голосіївському районі Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві, Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві про визнання протиправним та скасування рішення Державної податкової інспекції у Голосіївському районі Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві № 172/26-50-13-02-35 від 30.09.2017 про анулювання реєстрації єдиного податку щодо фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 . Рішенням Окружного адміністративного суду м. Києва від 10.10.2019 позовні вимоги задоволено. Не погоджуючись із зазначеним судовим рішенням, Головне управління Державної фіскальної служби у м. Києві подало апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції як таке, що ухвалено з порушенням норм матеріального і процесуального права, та прийняти нове рішення про відмову у задоволенні позову у повному обсязі. До суду надійшов письмовий відзив на апеляційну скаргу. Враховуючи, що в матеріалах справи достатньо письмових доказів для правильного вирішення апеляційної скарги, а особиста участь сторін в судовому засіданні - не обов`язкова, колегія суддів у відповідності до п. 1 ч. 2 ст. 311 КАС України визнала можливим проводити апеляційний розгляд справи в порядку письмового провадження. Відповідно до ч. 4 ст. 229 КАС України фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалося. Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав. Згідно зі ст. 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. У відповідності до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. З матеріалів справи убачається, що ФОП ОСОБА_1 перебував на спрощеній системі оподаткування, обліку та звітності з 01.01.2012 року третьої групи за ставкою єдиного податку 5% доходу. 30 вересня 2017 року відповідачем було прийнято рішення №172/26-50-13-02-35 про анулювання реєстрації платника єдиного податку ФОП ОСОБА_1 . Підставою для анулювання реєстрації була визначена наявність податкового боргу на кожне перше число місяця протягом двох послідовних кварталів - в останній день другого із двох послідовних кварталів відповідно до абзацу восьмого п.п. 298.2.3 п. 298.2 ст. 298 Податкового кодексу України. Вважаючи такі дії щодо анулювання реєстрації платника єдиного податку протиправними, а рішення про таке анулювання таким, що прийняте з порушенням норм податкового законодавства та підлягає скасуванню, позивач звернувся з позовом до суду. Задовольняючи адміністративний позов, суд першої інстанції виходив з того, що на момент прийняття оскарженого рішення у позивача був відсутній податковий борг, а відтак відсутня передбачена абзацом 8 підпункту 298.2.3 пункту 298.2 статті 298 ПК України необхідна умова для прийняття рішення про анулювання реєстрації платника єдиного податку - існування податкового боргу в останній день другого із двох послідовних кварталів, що на думку суду свідчить про протиправність та необґрунтованість прийняття спірного рішення. Апелянт в свою чергу вказує, що в інтегрованій картці ФОП ОСОБА_1 по податку на нерухоме майно відмінне від земельної ділянки, сплаченій фізичними особами, які є власниками об`єкту житлової нерухомості на дату включення реєстру платників єдиного податку обліковується податковий борг в сумі 1 263, 07 грн. Сплата позивачем у грудні 2017 року суми 1119, 04 грн на сплату податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, відповідно до платіжного доручення № Р24Ф402089095958970 від 17.07.2015, зарахована як нез`ясовані платежі оскільки при його сплаті не вказано РНОКПП. Така відсутність ідентифікації платника позбавила відповідача можливості зарахування сплачених коштів. Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та доводам апеляційної скарги, а також виходячи з меж апеляційного перегляду справи, колегія суддів зазначає наступне. Відповідно до ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Відносини, які виникають з приводу справляння податків і зборів, порядок адміністрування податків і зборів, права та обов`язки платників податків, компетенція контролюючих органів, повноваження і обов`язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства в Україні регулюються Податковим кодексом України, який при вирішенні справи застосовується в редакції, що діяла станом на час виникнення спірних правовідносин. Згідно з пунктом 300.1. статті 300 Податкового кодексу України платники єдиного податку несуть відповідальність відповідно до цього Кодексу за правильність обчислення, своєчасність та повноту сплати сум єдиного податку, а також за своєчасність подання податкових декларацій. Згідно з підпунктом 299.10.3 пункту 299.10 статті 299 ПК України реєстрація платником єдиного податку є безстроковою та може бути анульована шляхом виключення з реєстру платників єдиного податку за рішенням контролюючого органу у випадках, визначених підпунктом 298.2.3 пункту 298.2 статті 298 цього Кодексу. Відповідно до підпункту 298.2.3 пункту 298.2 статті 298 ПК України платники єдиного податку зобов`язані перейти на сплату інших податків і зборів, визначених цим Кодексом, у тому числі, у разі наявності податкового боргу на кожне перше число місяця протягом двох послідовних кварталів - в останній день другого із двох послідовних кварталів. Підпунктом 299.11 статті 299 ПК України встановлено, що у разі виявлення відповідним контролюючим органом під час проведення перевірок порушень платником єдиного податку першої - третьої груп вимог, встановлених цією главою, анулювання реєстрації платника єдиного податку першої - третьої груп проводиться за рішенням такого органу, прийнятим на підставі акта перевірки, з першого числа місяця, наступного за кварталом, в якому допущено порушення. У такому випадку суб`єкт господарювання має право обрати або перейти на спрощену систему оподаткування після закінчення чотирьох послідовних кварталів з моменту прийняття рішення контролюючим органом. Таким чином, підставою для анулювання реєстрації платника єдиного податку є встановлення контролюючим органом за наслідками перевірки факту наявності у платника податків податкового боргу на кожне перше число місяця протягом двох послідовних кварталів. Проте, як правильно зазначив суд першої інстанції, жодної перевірки ФОП ОСОБА_1 контролюючим органом проведено не було та, відповідно не було складено акту про порушення вимог чинного законодавства, на підставі якого прийнято рішення про анулювання свідоцтва платника єдиного податку. Спірне рішення № 172/26-50-13-02-35 від 30.09.2017 про анулювання реєстрації платника єдиного податку було прийняте контролюючим органом на підставі даних АІС «Податковий блок» в інтегрованій картці платника податку, а не на підставі акта перевірки, як встановлено в п. 299.11 ст. 299 ПК України. Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного суду від 24.01.2019 у справі №813/1346/18, від 21 лютого 2018 року у справі №813/1465/17. Крім того, в оскаржуваному рішенні відсутні відомості стосовно несплати ОСОБА_1 грошових зобов`язань протягом двох послідовних кварталів, як це передбачено приписами п. 299.10, ст.299 Податкового кодексу України із зазначенням підстав викладених у підпункті 298.2.3 пункту 298.2 статті 298 Податкового кодексу. Як встановлено під час апеляційного розгляду, податкове зобов`язання з податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки було виконано позивачем в повному обсязі, що підтверджується платіжним дорученням №Р24А402089095958970 від 17.07.2015 року. Відповідно до частини 5 статті 78 Бюджетного кодексу України, податки і збори та інші доходи місцевого бюджету визнаються зарахованими до місцевого бюджету з дня зарахування відповідно на єдиний казначейський рахунок та рахунки, відкриті в установах банків державного сектору згідно з частиною другою цієї статті, і не можуть акумулюватися на рахунках органів, що контролюють справляння надходжень бюджету. Відповідно до Положення про єдиний казначейський рахунок, затвердженого наказом Державного казначейства України №122 від 26.02.2002 (далі - Положення №122), єдиний казначейський рахунок (далі - ЄКР) - це консолідований рахунок, відкритий Державному казначейству України в національному банку України для обліку коштів та здійснення розрахунків у системі електронних платежів Національного банку України (далі - СЕП). Згідно із пунктом 2.1 Положення №122, Єдиний казначейський рахунок консолідує кошти державного та місцевого бюджетів, фондів загальнообов`язкового державного соціального страхування, коштів інших клієнтів, обслуговування яких здійснюється органами Державного казначейства України та регламентується законодавством. Відповідно до п. п. 2.2, 2.3, Положення №122, ЄКР, відкритий на балансі ДК України, об`єднує кошти субрахунків, що відкриті на балансі Головних управлінь ДК України. На субрахунках казначейського рахунку ведеться аналітичний облік коштів державного та місцевого бюджетів, фондів загальнообов`язкового державного соціального страхування, коштів інших клієнтів, обслуговування яких здійснюється органами ДК України та регламентується законодавством. Таким чином, на момент прийняття оскаржуваного рішення, грошові кошти було сплачено в повному обсязі та без помилок. В контексті наведеного вище, колегія суддів звертає увагу на позицію Верховного Суду у постанові від 05 червня 2018 року у справі № 813/4266/17, відповідно до якої, помилкова сплата коштів на інший казначейський рахунок не може бути розцінена, як невиконання платником єдиного податку свого обов`язку з огляду на положення Бюджетного кодексу України, Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні» від 5 квітня 2001 року N 2346-ІІІ . При виконанні державного бюджету і місцевих бюджетів застосовується казначейське обслуговування бюджетних коштів. Казначейство України забезпечує казначейське обслуговування бюджетних коштів на основі ведення єдиного казначейського рахунку, відкритого у Національному банку України (частина перша статті 43 Бюджетного кодексу України). Згідно із частиною п`ятою статті 45 Бюджетного кодексу України, податки і збори (обов`язкові платежі) та інші доходи державного бюджету визнаються зарахованими до державного бюджету з дня зарахування на єдиний казначейський рахунок. Крім цього, пунктом 22.4 статті 22 Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні» від 5 квітня 2001 року N 2346-111 визначено, що під час використання розрахункового документа ініціювання переказу є завершеним для платника з дати надходження розрахункового документа на виконання до банку платника. Банки мають забезпечувати фіксування дати прийняття розрахункового документа на виконання. Відповідно до пункту 38.1 статті 38 Податкового кодексу України, виконанням податкового обов`язку визнається сплата в повному обсязі платником відповідних сум податкових зобов`язань у встановлений податковим законодавством строк. У даному випадку, на підставі встановлених обставин справи, невірне зазначення платником призначення платежу/ відсутність РНОКПП не призвело до ненадходження відповідної суми податку до бюджету у визначений законом строк. Суд погоджується з висновком суду попередньої інстанції, що в межах спірних правовідносин позивачем своєчасно сплачене податкове зобов`язання, яке зараховано до Державного бюджету України. Відтак, позивач, як платник податків вчинив дії, спрямовані на перерахування узгодженої суми грошового зобов`язання до Державного бюджету. Допущена позивачем помилка під час сплати не є достатньою правовою підставою для висновку про несплату необхідної суми грошового зобов`язання у визначений Податковим кодексом України строк, а відтак і для висновку про наявність підстав для виключення позивача з реєстру платника єдиного податку. Крім того, в апеляційній скарзі, відповідач робить висновок про те, що вимоги Позивача щодо відшкодування витрат, на професійну правничу допомогу за рахунок бюджетних асигнувань ГУ ДФС у м. Києві є необґрунтованими та безпідставними, посилаючись на відсутність документально підтверджених витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат. Разом з тим, дане твердження не відповідає дійсності та спростовується матеріалами справи, зокрема, до заяви про розподіл судових витрат (а/с 33-35) були надані всі належні документи, що передбачені чинним законодавством України, та підтверджують понесені позивачем судові витрати, в тому числі: належним чином завірена копії договору № 2018-10-26 про надання правової допомоги, укладений від 26.10.2018 року та протоколи доручення № 1 та № 2 від 26.10.2018 року; хронометражу роботи АО «Столичний адвокат» по клієнту ОСОБА_1 за період з жовтень-листопад 2018 року; Акту № 1 виконаних доручень до договору про надання правової допомоги від 22.11.2018 року; рахунку на оплату № 190 від 22.1.2018 року та квитанції про оплату ОСОБА_1 правничої допомоги від 30.11.2018 року. Згідно положення п.п. 6,7 ст. 134 КАС України, у разі недотримання вимог щодо співмірності судових витрат, суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. Матеріали справи свідчать, що в суді першої інстанції клопотання згідно з п.п. 6,7 ст. 134 КАС України відповідачем не заявлялось. Крім того, ОСОБА_1 було подано заяву про стягнення понесених витрат на професійну правничу допомогу під час апеляційного розгляду справи, у зв`язку з чим судова колегія вважає за необхідне зазначити таке. Положення ч. 1 ст. 139 КАС України визначають, що при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа. Відповідно до ч. 1 ст. 132 КАС України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. Згідно п. 1 ч. 3 ст. 132 КАС України до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу. За правилами ч. ч. 1, 2 ст. 134 КАС України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката. Приписи ч. 3 ст. 134 КАС України визначають для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат. Відповідно до ч. 4 ст. 134 КАС України для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. При цьому в силу положень ч. 5 ст. 134 Кодексу адміністративного судочинства України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. Згідно ч. 9 ст. 139 КАС України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору (у випадках, коли відповідно до закону досудове вирішення спору є обов`язковим) та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись. Системний аналіз наведених норм дає підстави для висновку, що на підтвердження надання правової допомоги необхідно долучати у тому числі розрахунок погодинної вартості правової допомоги, наданої у справі, який має бути передбачений договором про надання правової допомоги, та може міститися у акті приймання-передачі послуг за договором. Розрахунок платної правової допомоги повинен відображати вартість години за певний вид послуги та час витрачений на: участь у судових засіданнях; вчинення окремих процесуальних дій поза судовим засіданням; ознайомлення з матеріалами справи в суді тощо. Аналогічна позиція підтримується Верховним Судом у постанові від 01.10.2018 року у справі № 569/17904/17. Судова колегія вважає за необхідне зауважити, що обов`язковою умовою для врахування судом таких доказів є їх подання до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. Як убачається з матеріалів справи, 26.10.2018 року між ОСОБА_1 і АО «Столичний адвокат» було укладено договір № 2018-10-26 про надання правової допомоги. 17 грудня 2019 року між АО «Столичний адвокат» та ОСОБА_1 було укладено Протокол доручення № 3, відповідно до якого (п. 1 Протоколу), ОСОБА_1 (за текстом Протоколу - Клієнт) доручив, а АО «Столичний адвокат» (за текстом Протоколу - Адвокатська фірма) прийняла до виконання наступне завдання: «В рамках даного Протоколу Адвокатська фірма здійснює надання правничої допомоги Клієнту, пов`язаної з захистом прав та інтересів Фізичної особи- підприємця ОСОБА_1 у адміністративній справі № 640/20470/18 (за позовом ФОП ОСОБА_1 до ДПІ у Голосїївському районі ГУ ДФС у м. Києві, ГУ ДФС у м. Києві про визнання протиправним та скасування рішення) у Шостому апеляційному адміністративному суді протягом розгляду апеляційної скарги ГУ ДФС у м. Києві на рішення Окружного адміністративного суду м. Києва від 10.10.2019 року, в тому числі: - ознайомлюється із матеріалами справи № 640/20470/18 в Шостому апеляційному адміністративному суді (в т.ч. із текстом апеляційної скарги ГУ ДФС у м. Києві); - складає мотивований відзив на апеляційну скаргу ГУ ДФС у м. Києві на рішення Окружного адміністративного суду м. Києва від 10.10.2019 року у справі № 640/20470/18 та подає його до суду; - складає та подає до Шостого апеляційного суду м. Києва інші необхідні процесуальні документи (в т.ч. заяви, клопотання тощо); - надає правову допомогу (здійснює представництво) Клієнту у судовому засіданні (в кількості 1 засідання) Шостого апеляційного адміністративного суду під час розгляду апеляційної скарги ГУ ДФС у м. Києві на рішення Окружного адміністративного суду м.Києва від 10.10.2019 року у справі № 640/20470/18». В п. 3 Протоколу доручення, Сторони погодили, що винагорода (гонорар) Адвокатської фірми за виконання доручення, визначеного в п. 1 Протоколу становить 15157,90 грн. З огляду на умови п. 5 Протоколу доручення, винагорода на користь Адвокатської фірми сплачується Клієнтом на підставі поточного рахунку Адвокатської фірми, в строк, що не перевищує 3 робочих днів з дня отримання рахунку. 17 грудня 2019 року Адвокатським об`єднанням «Адвокатська фірма «Столичний адвокат» було виставлено рахунок ОСОБА_1 на суму 15 157, 90 грн. (в т.ч. ПДВ). Зазначений рахунок було оплачено ОСОБА_1 18.12.2019 року в повному обсязі, що підтверджується квитанцію банку. В суді апеляційної інстанції клопотання згідно з п.п. 6,7 ст. 134 КАС України відповідачем не заявлялось. Розмір понесених позивачем витрат, пов`язаних з аналізом апеляційної скарги та підготовкою і направленням відзиву на неї, ознайомлення адвоката з матеріалами справи підтверджується належними та допустимими в розумінні КАС України доказами. Крім того, такий розмір є співмірним із складністю справи та виконаних адвокатом робіт, часом, витраченим на виконання відповідних робіт (надання послуг), обсягом наданих адвокатом, а також ціною позову та (або) значенням справи для сторони. За таких обставин, судова колегія вважає, що зі змісту поданих до заяви про відшкодування витрат на професійну правничу допомогу та доданих до неї документів вбачається, що позивачу надавалася правнича допомога у передбаченому договором обсязі, понесені витрати є пропорційними предмету спору та обсягу проведеної роботи, а також підтверджують їх безпосередній зв`язок саме з даною справою. Викладене, у свою чергу, свідчить про наявність правових підстав для стягнення витрат, понесених на отримання професійної правничої допомоги у межах апеляційного перегляду рішення суду першої інстанції. Відповідно до ч. 1 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст. 78 цього Кодексу. Колегія суддів дійшла висновку про те, що рішення суду першої інстанції у цій справі є законним та обґрунтованим і не підлягає скасуванню, оскільки суд вирішив спір у відповідності з нормами матеріального права та при дотриманні норм процесуального права, в судовому рішенні повно і всебічно з`ясовані обставини в адміністративній справі з наданням оцінки всім аргументам учасників справи, а доводи апеляційної скарги їх не спростовують. Суд також застосовує позицію ЄСПЛ (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану в пункті 58 рішення у справі «Серявін та інші проти України» (№ 4909/04): згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) № 303-A, пункт 29). Керуючись ст.ст. 242, 308, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України, колегія суддів, - П О С Т А Н О В И Л А : Апеляційну скаргу Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві на рішення Окружного адміністративного суду м. Києва від 10.10.2019 у справі за адміністративним позовом фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до Державної податкової інспекції у Голосіївському районі Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві, Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві про визнання протиправними та скасування рішення - залишити без задоволення. Рішення Окружного адміністративного суду м. Києва від 04.11.2019 - залишити без змін. Стягнути на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 ) судові витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 15 157,90 грн. за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві. Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Суддя-доповідач: В. В. Кузьменко Судді: Я. М. Василенко О. М. Ганечко Повний текст постанови виготовлено 27.01.2020