Постанова Шостий апеляційний адміністративний суд № 320/8476/20

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа № 320/8476/20 Суддя (судді) першої інстанції: Кузьменко В.А. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 20 вересня 2021 року м. Київ Колегія суддів Шостого апеляційного адміністративного суду у складі: головуючого судді Кучми А.Ю., суддів Аліменка В.О., Безименної Н.В. розглянувши у порядку письмового провадження апеляційну скаргу Міністерства юстиції України на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 11 червня 2021 року (м. Київ, дата складання повного тексту не зазначається) у справі за адміністративним позовом Державного реєстратора Литвинівської сільської ради Вишгородського району Київської області ОСОБА_1 до Міністерства юстиції України, третя особа: Державне підприємство «Національні інформаційні системи» про визнання незаконними та скасування наказів,- В С Т А Н О В И Л А : Державний реєстратор Литвинівської сільської ради Вишгородського району Київської області ОСОБА_1 звернувся з позовом до суду, в якому просить визнати незаконними та скасувати накази відповідача від 28 серпня 2020 року №2936/5, від 28 серпня 2020 року №2937/5 та від 16 вересня 2020 року №3155/5 «Про задоволення скарги» в частині анулювання доступу до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно державному реєстратору ОСОБА_1 . В обґрунтування заявлених позовних вимог позивач зазначив, що відповідач прийняв рішення щодо осіб, які не мали на це повноваження та права яких не були порушені, що прямо заборонено підпунктом 7 пункту 8 та пункуту 5 статті 37 Закону України «Про державну реєстрацію прав на нерухоме майно та їх обтяжень»; при винесенні наказу порушений пункт 3 статті 37 вказаного Закону, оскільки скарга не підлягала розгляду по причині пропущених строків на подачу скарги скаржниками; відповідач недотримався строку розгляду самої скарги, що значно перевищив 45-денний строк, передбачений пунктом 3 статті 37 Закону; в наказі відповідача є явні суперечності та перекручування фактів, оскільки станом на дату подання скарги (04 червня та 06 липня 2020 року) ще не відбулося подій - переходу прав від ТОВ «Мінтай» до ТОВ «АБВ Нерухомість», зареєстрованих державним реєстратором Одрихівським О.Т. тільки 15 липня 2020 року, внаслідок чого у скарзі дані факти відображені бути не могли; анулювання доступу державному реєстратору ОСОБА_1 до реєстру є неспівмірним принципу пропорційності, а оскаржуване рішення є необґрунтованим. Заявники не підтвердили своїх прав скаржників, та звертав увагу, що відповідач не запросив позивача для участі при розгляді скарг скаржників, чим порушило його права згідно з пунктом 10 Порядку розгляду скарг у сфері державної реєстрації, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 25 грудня 2015 року №1128. Відповідачем подано відзив на адміністративний позов, в якому зазначено, що скаржники мали право оскаржувати дії та рішення державного реєстратора; строки розгляду скарг не порушені. На думку відповідача, встановлення факту прийняття державним реєстратором Дащенком О.Ю. неправомірних рішень, згідно яких безпідставно зареєстровано право власності ТОВ «Мінтай» на об`єкти нерухомого майна, з урахуванням їх характеру та наслідків у вигляді протиправного позбавлення прав на зазначені об`єкти скаржників є підставою для застосування відповідних заходів стягнення у вигляді анулювання доступу державному реєстратору ОСОБА_1 до Державного реєстру прав. Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 11 червня 2021 року адміністративний позов задоволено. Не погоджуючись з судовим рішенням, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції та постановити нове, яким відмовити в задоволенні позовних вимог повністю. Апеляційну скаргу обґрунтовано правомірністю прийнятого відповідачем рішення. Зазначено, що рішення суду першої інстанції прийнято з порушенням норм матеріального та процесуального права, без повного з`ясування усіх обставин у справі. Наголошує, що наявності встановлених обставин для застосування до позивача відповідних заходів стягнення у вигляді анулювання доступу державному реєстратору до Державного реєстру прав. Вказав на дискреційності повноважень відповідача при виборі виду стягнення. Зауважив на дотриманні приписів чинного законодавства в частині повідомлення позивача про розгляд скарг стосовно нього. Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення суду - без змін. Згідно ст. 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, відповідно до пункту 2 наказу Мін`юсту від 28 серпня 2020 року №2936/5 «Про задоволення скарги» скасовано рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 20 лютого 2020 року №51236667, прийняте державним реєстратором Дащенком О.Ю. та в пункті 4 цього наказу вирішено анулювати доступ цьому реєстратору до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно. Відповідно до пункту 2 наказу Мін`юсту від 28 серпня 2020 року №2937/5 «Про задоволення скарги» скасовано рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 20 лютого 2020 року №51237421, прийняте державним реєстратором Дащенком О.Ю. та в пункті 4 цього наказу вирішено анулювати доступ цьому реєстратору до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно. Відповідно до пункту 2 наказу Мін`юсту від 16 вересня 2020 року №3155/5 «Про задоволення скарги» скасовано рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 10 січня 2020 року №50608209, від 30 січня 2020 року №50887271, від 30 січня 2020 року №50889105, від 19 травня 2020 року №52293313, прийняті державним реєстратором Дащенком О.Ю. та в пункті 3 цього наказу вирішено анулювати доступ цьому реєстратору до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно. Позивач, не погоджуючись із вищевказаними наказами, вважаючи їх протиправними, звернувся до суду з даним адміністративним позовом. Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що у межах спірних правовідносин відповідач, як суб`єкт владних повноважень, не довів правомірність та обґрунтованість прийнятих ним рішень в частині анулювання позивачу доступу до Державного реєстру прав з урахуванням вимог встановлених частиною другою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, зокрема в частині обґрунтованості та пропорційності. Суд першої інстанції вірно вказав, що позивач оскаржує накази в частині анулювання йому доступу до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, тому в межах спірних правовідносин суду належить встановити, чи були підстави для застосування такого заходу стягнення та чи дотримано порядок його застосування. При цьому правомірність рішень державного реєстратора про державну реєстрацію прав не є предметом цього спору. Позивач не посилається на відсутність виявлених відповідачем порушень як на підставу позову, а лише вказує в обґрунтування доводів протиправності наказів відповідача на допущені процедурні порушення та відсутність підстав для застосування такого суворого заходу як анулювання доступу до реєстру. Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції з огляду на наступне. Відповідно до частини шостої статті 37 Закону України «Про державну реєстрацію прав на нерухоме майно та їх обтяжень» за результатами розгляду скарги Міністерство юстиції України та його територіальні органи приймають мотивоване рішення зокрема про: 1) відмову у задоволенні скарги; 2) задоволення (повне чи часткове) скарги шляхом прийняття рішення про: а) скасування рішення про державну реєстрацію прав, скасування рішення територіального органу Міністерства юстиції України, прийнятого за результатами розгляду скарги; б) скасування рішення про зупинення державної реєстрації прав, про зупинення розгляду заяви або про відмову в державній реєстрації прав та проведення державної реєстрації прав; в) виправлення помилки, допущеної державним реєстратором; в-1) усунення порушень, допущених державним реєстратором, з визначенням строків для виконання наказу; г) тимчасове блокування доступу державного реєстратора до Державного реєстру прав; ґ) анулювання доступу державного реєстратора до Державного реєстру прав. З вищевикладеного вбачається, що за результатами розгляду скарги Мін`юст має право прийняти рішення про анулювання доступу державного реєстратора до Державного реєстру прав, проте, таке рішення має бути мотивованим. Процедуру розгляду скарг на рішення, дії або бездіяльність державного реєстратора, суб`єкта державної реєстрації, що здійснюється Мін`юстом, визначає Порядок розгляду скарг у сфері державної реєстрації, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 25 грудня 2015 року №1128 (далі - Порядок №1128). Згідно з пунктами 2, 3, 4 Порядку №1128 для забезпечення розгляду скарг суб`єктом розгляду скарги утворюються постійно діючі комісії з питань розгляду скарг у сфері державної реєстрації (далі - комісія), положення та склад яких затверджуються Мін`юстом. Розгляд скарг здійснюється за заявою особи, яка вважає, що її права порушено (далі - скаржник), що подається виключно у письмовій формі та повинна містити обов`язкові відомості, передбачені Законами, а також відомості про бажання скаржника та/або його представника взяти участь у розгляді відповідної скарги по суті та про один із способів, зазначених у пункті 10 цього Порядку, в який скаржник бажає отримати повідомлення про зазначений розгляд. Розгляд скарг здійснюється у строки, встановлені Законом України «Про звернення громадян» з урахуванням особливостей, передбачених законами України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» та Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань», які обраховуються з моменту реєстрації її суб`єктом розгляду скарги. Пунктом 9 Порядку №1128 встановлено, що під час розгляду скарги у сфері державної реєстрації Мін`юст встановлює наявність обставин, якими обґрунтовано скаргу, та інших обставин, які мають значення для її об`єктивного розгляду, зокрема шляхом перевірки відомостей, що містяться в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно чи Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань (далі - реєстри), у разі необхідності витребовує документи (інформацію) і вирішує: 1) чи мало місце рішення, дія або бездіяльність державного реєстратора, суб`єкта державної реєстрації, територіального органу Мін`юсту; 2) чи було оскаржуване рішення, дія або бездіяльність державного реєстратора, суб`єкта державної реєстрації прийнято, вчинено на законних підставах; 3) чи належить задовольнити скаргу у сфері державної реєстрації або відмовити в її задоволенні; 4) чи можливо поновити порушені права або законні інтереси скаржника іншим способом, ніж визначено ним у скарзі у сфері державної реєстрації; 5) які рішення підлягають скасуванню або які дії, що випливають з факту скасування рішення або з факту визнання оскаржуваних дій або бездіяльності протиправними, підлягають вчиненню. За результатами розгляду скарги у сфері державної реєстрації, у тому числі колегіально, Мін`юст приймає рішення про задоволення скарги у сфері державної реєстрації або про відмову в її задоволенні з підстав, передбачених законом. Не пізніше наступного робочого дня з дня прийняття Мін`юстом рішення про задоволення скарги у сфері державної реєстрації або про відмову в її задоволенні засвідчені в установленому законодавством порядку відповідні копії рішень Мін`юсту чи його територіального органу, копії висновків колегії (у разі розгляду скарг у сфері державної реєстрації колегіально) розміщуються на офіційному веб-сайті Мін`юсту (пункт 14 Порядку №1128). Пункт 10 Порядку №1128 встановлює, що для розгляду скарги у сфері державної реєстрації колегіально Мін`юст запрошує скаржника, державного реєстратора, суб`єкта державної реєстрації, територіальний орган Мін`юсту, рішення, дія або бездіяльність яких оскаржується, а також інших заінтересованих осіб, зазначених у скарзі у сфері державної реєстрації або встановлених відповідно до відомостей реєстрів. Як вбачається із пункту 11 Порядку №1128, суб`єкт розгляду скарги своєчасно, але не пізніше ніж за два дні до дня розгляду скарги у сфері державної реєстрації колегіально повідомляє особам, визначеним у пункті 10 цього Порядку, про час і місце засідання колегії шляхом розміщення оголошення на офіційному веб-сайті Мін`юсту та додатково одним з таких способів: 1) телефонограмою (якщо номер телефону зазначено у скарзі у сфері державної реєстрації, повідомлено заінтересованою особою або встановлено з інших офіційних джерел); 2) засобами електронної пошти (якщо адресу електронної пошти зазначено у скарзі у сфері державної реєстрації, доданих до неї документах, повідомлено заінтересованою особою або встановлено з інших офіційних джерел). Відповідно до пункту 12 Порядку №1128 копії скарги у сфері державної реєстрації та доданих до неї документів надаються особам, визначеним у пункті 10 цього Порядку (крім скаржника), в день розгляду Мін`юстом скарги у сфері державної реєстрації колегіально. За відповідним клопотанням осіб, визначених в абзаці першому цього пункту, колегія відкладає розгляд скарги у сфері державної реєстрації на не більше ніж одну годину для забезпечення можливості ознайомлення таких осіб з відповідною скаргою та доданих до неї документів. Особи, визначені в абзаці першому цього пункту, мають право подавати письмові пояснення по суті скарги у сфері державної реєстрації, які обов`язково приймаються колегією до розгляду. Суд першої інстанції вірно вказав, що рішення відповідача про анулювання доступу державного реєстратора до Державного реєстру прав, викладені у відповідних пунктах оскаржуваних наказів, не містять жодного мотивування та підстав, з яких Мін`юст дійшов висновку про необхідність саме анулювати доступ до Державного реєстру прав. Не містять такого мотивування також наявні у справі висновки колегії Мін`юсту з розгляду скарг на рішення, дії або бездіяльність державного реєстратора, суб`єктів державної реєстрації, територіальних органів Мін`юсту, які стали підставою для прийняття оскаржуваних рішень. Крім того, відповідач не довів необхідності застосування до позивача найсуворішого заходу стягнення та не обґрунтував належним чином, чому застосовано саме анулювання доступу, а не тимчасове блокування доступу державного реєстратора до Державного реєстру прав. Верховний Суд у постанові від 15 серпня 2019 року №826/12480/17 вказав, що законодавець, наділяючи Міністерство юстиції України функціями контролю у сфері державної реєстрації прав та визначаючи порядок застосування ним видів заходів впливу до державних реєстраторів, як контролюючий орган також зобов`язав його мотивувати таке рішення. Тобто, Міністерство юстиції України зобов`язане навести підстави прийняття такого рішення, зазначити належні і достатні мотиви, за яких застосовано саме такий захід впливу, та обґрунтувати строки його застосування. Також суд першої інстанції вірно вказав, що відповідач, як суб`єкт владних повноважень не надав суду будь-яких доказів, які б підтверджували, що позивач був повідомлений про розгляд скарг на його рішення та за результатом розгляду яких прийняті оскаржувані наказу, а також не надав доказів отримання позивачем документів щодо розгляду поданої скарги та доказів, які б свідчили про належне ознайомлення позивача зі скаргою. Таким чином, відповідач не надав належних доказів того, що під час розгляду скарг по суті запрошувався позивач, що він своєчасно повідомлявся про час та місце розгляду скарг, а також, що йому своєчасно направлялися копія скарг та додані до них документи, що позбавило право позивача надати відповідні пояснення з приводу скарги, які також мали б враховуватися під час розгляду зазначеної скарги. При цьому слід наголосити на важливості дотримання і неухильного виконання процедури розгляду скарги, що безпосередньо пов`язано із забезпеченням права особи, інтересів якої вона стосується, на захист, зокрема надання нею відповідних пояснень з приводу спірного питання. Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 28 березня 2018 року у справі №826/19452/16, від 20 травня 2019 року у справі №826/9046/16, від 19 червня 2019 року у справі №826/14385/16. Суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що невиконання суб`єктом владних повноважень вимог законодавства в цій частині зводить нанівець законність всієї процедури розгляду скарги та, як наслідок, прийнятого за її результатами рішення. Таким чином, відповідач, приймаючи оскаржувані рішення в частині анулювання позивачу доступу до Державного реєстру прав, діяв всупереч вимог пунктів 9-11 Порядку та з порушенням права позивача на участь у процесі прийняття рішення. Суд першої інстанції вірно зазначив, що в частині доводів позивача про те, що відповідач прийняв рішення щодо осіб, які не мали на це повноваження та права яких не були порушені, зазначені обставини встановлювались під час розгляду по суті скарг скаржників, однак правомірність оскаржуваних наказів в частині скасування рішень державного реєстратора про реєстрацію прав на нерухоме майно не стосується предмета доказування у цій справі. Суд обґрунтовано відхилив доводи позивача про те, що скарга не підлягала розгляду по причині пропущених строків на подачу скарги скаржниками, оскільки відповідно до частини третьої статті 37 Закону України «Про державну реєстрацію прав на нерухоме майно та їх обтяжень» рішення, дії або бездіяльність державного реєстратора можуть бути оскаржені до Міністерства юстиції України та його територіальних органів протягом 60 календарних днів з дня прийняття рішення, що оскаржується, або з дня, коли особа дізналася чи могла дізнатися про порушення її прав відповідною дією чи бездіяльністю. Проте, позивач не довів, що у межах спірних правовідносин фізичні особи-скаржник порушили 60-денний строк з дня прийняття рішення, що оскаржується, або з дня, коли вони дізналися чи могли дізнатися про порушення їх прав. Посилання позивача на те, що відповідач недотримався строку розгляду самої скарги, що значно перевищив 45-денний строк, передбачений пунктом 3 статті 37 Закону, також не приймаються до уваги як такі, що не впливають на правомірність оскаржуваного рішення, а самі дії чи бездіяльність відповідача в частині несвоєчасного розгляду скарг позивач не оскаржує. Помилковими є твердження позивача про те, що в наказі відповідача є явні суперечності та перекручування фактів (станом на дату подання скарги) 04 червня та 06 липня 2020 року ще не відбулося подій - переходу прав від ТОВ «Мінтай» до ТОВ «АБВ Нерухомість», зареєстрованих державним реєстратором Одрихівським О.Т. тільки 15 липня 2020 року, внаслідок чого у скарзі дані факти відображені бути не могли), оскільки жоден із оскаржуваних наказів не містить посилань на вказані обставини. За таких обставин, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що накази Мін`юсту від 28 серпня 2020 року №2936/5, від 28 серпня 2020 року №2937/5 та від 16 вересня 2020 року №3155/5 «Про задоволення скарги» в частині анулювання доступу до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно державному реєстратору ОСОБА_1 є протиправними та підлягають скасуванню. Колегія суддів не приймає до уваги доводи апелянта щодо наявності підстав для застосування до позивача відповідних заходів стягнення у вигляді анулювання доступу державному реєстратору до Державного реєстру прав, оскільки під час розгляду справи у суді першої та апеляційної інстанції, відповідачем не доведено обґрунтованості, вмотивованості та пропорційності накладення такого стягнення. Крім того, посилання на дискреційність повноважень відповідача при виборі виду стягнення не може нівелювати дотримання вищевказаних принципів при його накладенні. Посилання апелянта на те, що Міністерство юстиції України належним чином повідомило позивача про розгляд скарг та їх результат, шляхом оприлюднення відповідної інформації на офіційному веб-сайті, колегія суддів вважає необґрунтованими, оскільки, розміщення такої інформації на офіційному веб-сайті не замінює направлення копії скарг та відповідних документів (наказів) на адресу суб`єкта. Даний висновок узгоджується з правовою позицією Верховного Суду у Касаційного адміністративного суду, викладеною у постанові від 09 листопада 2020 року у справі №160/9698/19. Крім того, Верховний Суд у Касаційного адміністративного суду у постановах від 14 листопада 2018 року у справі №814/2229/17, від 16 квітня 2020 року у справі №420/912/19, висловлював правову позицію, що доводи Міністерства юстиції України щодо можливості позивачів в аналогічних справах ознайомитися зі змістом відповідних наказів на офіційному сайті Міністерства юстиції України є безпідставними, оскільки, відповідно до статті 19 Конституції України ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством, а отже, позивач не зобов`язаний здійснювати моніторинг сайту Мін`юсту щодо розміщення на ньому такої інформації. Також, матеріали справи свідчать, що при розгляді скарг були досліджені лише документи, на підставі яких проводилися реєстраційні дії та здійснені відповідні висновки про порушення позивачем вимог законодавства, натомість невикористання відповідачем наявних у нього повноважень на витребування пояснень у позивача вплинуло на висновки Комісії, оскільки, позбавило відповідача можливості повно та всебічно надати оцінку причинам допущених порушень, врахувати відсутність їх можливих негативних наслідків, тощо. Наведені обставини свідчать про те, що Міністерством юстиції України не вчинено всіх заходів з метою всебічного встановлення обставин наявності порушень чинного законодавства чи їх відсутності з боку позивача, що, також, свідчить про порушення Міністерством юстиції свого обов`язку щодо прийняття вмотивованого рішення. Даний висновок узгоджується з правовою позицією Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду, викладеною у постановах від 28 квітня 2020 року у справі №816/1542/17, від 30 липня 2020 року у справі № 815/1801/18, від 10 січня 2020 року у справі №640/1905/19, від 12 грудня 2019 року у справі №440/1246/19. Відповідно до пункту 30 рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Hirvisaari v. Finland» від 27 вересня 2001 року, рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані, та для того, щоб забезпечити нагляд громадськості за здійсненням правосуддя . Згідно пункту 29 рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Ruiz Torija v. Spain» від 9 грудня 1994 року, статтю 6 не можна розуміти як таку, що вимагає пояснень детальної відповіді на кожний аргумент сторін. Відповідно, питання, чи дотримався суд свого обов`язку обґрунтовувати рішення може розглядатися лише в світлі обставин кожної справи. Згідно пункту 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Доводи апеляційної скарги зазначених вище висновків суду попередньої інстанції не спростовують і не дають підстав для висновку, що судом першої інстанції при розгляді справи неправильно застосовано норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, чи порушено норми процесуального права. З урахуванням вищевикладеного, колегія суддів приходить до висновку, що рішення суду є законним і обґрунтованим, ухваленим з дотриманням норм матеріального та процесуального права, а тому підстав для його скасування не має. Керуючись ст. ст. 242, 243, 251, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів - П О С Т А Н О В И Л А : Апеляційну скаргу Міністерства юстиції України - залишити без задоволення, а рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 11 червня 2021 року - без змін. Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття та може бути оскаржена в порядку та строки, встановлені ст.ст. 328, 329 КАС України. Повний текст постанови виготовлено 20.09.2021. Головуючий суддя: А.Ю. Кучма В.О. Аліменко Н.В. Безименна