Постанова 4873 № 910/1530/21

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ "14" вересня 2021 р. Справа№ 910/1530/21 Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів: головуючого: Руденко М.А. суддів: Пономаренка Є.Ю. Барсук М.А. при секретарі: Реуцькій Т.О. за участю представників сторін: від позивача: Маличкович К.І. (ордер серія АА №1078032 від 02.02.2021); від відповідача: Дробчак Н.В. (витяг від 14.09.2021); від третьої особи: не зявився, розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "Алтаюр" на рішення господарського суду міста Києва від 13.05.2021 у справі №910/1530/21 (суддя Павленко Є.В.) за позовом товариства з обмеженою відповідальністю "Алтаюр" до Національного агентства з питань запобігання корупції за участі третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача фізичної особи ОСОБА_1 про визнання інформації недостовірною, зобов`язання вчинити дії та стягнення 1 000 000, 00 грн., - В С Т А Н О В И В: У січні 2021 року товариство з обмеженою відповідальністю "Алтаюр" звернулося до господарського суду міста Києва з позовом до Національного агентства з питань запобігання корупції про визнання недостовірною, таким, що принижує ділову репутацію позивача, інформації, поширеної відповідачем, якого представляв голова Агентства - Новіков Олександр Федорович, у статті-інтерв`ю, що була опублікована на офіційному сайті інтернет-видання "Українська Правда" ІНФОРМАЦІЯ_1 о 5:30 год. під назвою "ІНФОРМАЦІЯ_2"; зобов`язання Агентства спростувати недостовірну інформацію шляхом розміщення на офіційному сайті інтернет-видання "Українська Правда" оголошення про її недостовірність з огляду на неправдивість і неповність такої інформації та шляхом оприлюднення резолютивної частини ухваленого у справі рішення, а також стягнення з відповідача на користь Товариства шкоди, завданої діловій репутації останнього, у розмірі 1 000 000, 00 грн. В обґрунтування своїх позовних вимог позивач посилалося на те, що поширена відповідачем у даній статті інформація, яка стосувалася безпосередньо позивача, є недостовірною та неправдивою, і такою, що порушує особисті немайнові права та завдає шкоди діловій репутації останнього. Рішенням господарського суду міста Києва від 13.05.2021 у задоволенні позову відмовлено. Обґрунтовуючи рішення, суд першої інстанції вказав, що позивачем не доведено, що за своїм характером спірна поширена інформація містить недостовірні відомості, а також не надано доказів того, що наведена у вищезазначеній статті-інтервью інформація принижує ділову репутацію позивача. Не погоджуючись з вказаним судовим рішенням, товариство з обмеженою відповідальністю "Алтаюр" звернулося з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення господарського суду міста Києва від 13.05.2021 у справі №910/1530/21 повністю та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги. В обґрунтування поданої апеляційної скарги апелянт вказав, що суд першої інстанції при прийнятті оскаржуваного рішення взагалі не з`ясував, чи дійсно існував факт поширення недостовірної інформації, тобто такої, що не відповідає дійсності. Апелянт зазначає, що судом не проаналізовано та не було надано правову оцінку жодному аргументу позивача щодо недостовірності інформації, поширеної відповідачем та жодному доказу з тих, що містяться в матеріалах справи. Апелянт зазначає, що суд не дослідив наявність обставин, які підтверджують, що поширення інформації відповідачем порушує особисті немайнові права позивача, тобто або завдає шкоди відповідним особистим немайновим благам, або перешкоджає особі повно і своєчасно здійснювати своє особисте немайнове право. Згідно протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями справу №910/1530/21 передано на розгляд колегії суддів у складі: головуючого судді Руденко М.А. (доповідач у справі), судді Барсук М.А. (Дідиченко М.А.), Пономаренко Є.Ю. Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 12.07.2021 відкрито апеляційне провадження у справі №910/1530/21 та призначено справу до розгляду на 14.09.2021. 28.07.2021 через канцелярію суду від представника відповідача надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому останній просить відмовити в задоволенні апеляційної скарги. У судовому засіданні 14.09.2021 представник позивача підтримав доводи своєї апеляційної скарги, просив її задовольнити, рішення суду першої інстанції скасувати, прийняти нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги в повному обсязі. Представник відповідача, заперечував проти доводів апеляційної скарги, вважає рішення суду першої інстанції законним та обґрунтованим, підстави для його скасування відсутні. Представник третьої особи у судове засідання не з`явився, про причини неявки суд не повідомив, як свідчать матеріали справи, про час та місце розгляду справи всі представники сторін були повідомлені належним чином. (а.с. 37-40 т. 4) Частиною 12 ст. 270 ГПК України передбачено, що неявка сторін або інших учасників справи , належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи. Пунктом 2 ч. 3 ст. 202 ГПК України визначено, що якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи у разі повторної неявки в судове засідання учасника справи (його представника) незалежно від причин неявки. Враховуючи те, що матеріали справи містять докази повідомлення всіх учасників судового процесу про дату, час та місце судового засідання, явка представників сторін обов`язковою не визнавалась, колегія вважає можливим розглянути справу у відсутності представника третьої особи за наявними у справі доказами. Заслухавши пояснення представників сторін, вивчивши матеріали справи, розглянувши доводи апеляційної скарги, дослідивши письмові докази, долучені до матеріалів справи, виходячи з вимог чинного законодавства, апеляційний суд дійшов висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав. Відповідно до статті 269 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. Як встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, ІНФОРМАЦІЯ_1 о 5:30 год. на офіційному сайті українського інтернет-видання "Українська Правда" журналістками ОСОБА_3 та ОСОБА_2 було опубліковано статтю-інтервью з головою Агентства ОСОБА_1 під назвою: "ІНФОРМАЦІЯ_2". Зокрема, у вказаному інтерв`ю міститься наступна інформація - журналістки: "До суті справи "Алтаюру", компанії в якої НАЗК орендувало сервери для реєстру декларацій. Давайте по хронології. На початку січня ви відмовлялись продовжувати договір з компанією. Хоча до цього на переговорній процедурі було вирішено його продовжити. Правильно?", - ОСОБА_1 : "Тендерний комітет прийняв рішення про укладення угоди. Разом із тим не було завершено всі формальності. Ми надіслали лист "Алтаюру" з узгодженням цих формальностей, він вчасно не відповів. І в мене вже не було юридичної можливості підписувати цю угоду."; журналістки: "У січні ви не продовжили договір і не повернули сервери. І на початку березня передали їх державним "Українським спеціальним системам", які адмініструють реєстр. Так?", - ОСОБА_1: "Ні. Сервери з 2016 року стояли в "Українських спеціальних системах", ми їх не рухали. НАЗК платило за використання серверної кімнати в "Українських спеціальних системах". Тому не можна казати, що ми щось передавали."; журналістки: "Алтаюр вимагав повернути їм сервери?", - ОСОБА_1: "Не вимагав. Він став вимагати повернути сервери тільки після того, як Антикорупційний суд наклав на них арешт."; журналістки: "Українські спеціальні системи" мали право використовувати сервери "Алтаюру", навіть якщо договір не продовжили?", - ОСОБА_1: "Звичайно. Воно ж не припинялось. Тому що "Алтаюр" не звертався за поверненням серверів."; журналістки: "Яким чином ви взагалі вирахували, що ціна завищена? Яку цифру брали за основу?", - ОСОБА_1: "Ми взяли балансову вартість обладнання. Воно коштувало 2 мільйона 400 тисяч на момент укладення договору. Кожен рік воно ж зношується, а вони навпаки збільшували вартість."; - журналістки: "Але ж обладнання за цей час змінювалось, доповнювалось?", - ОСОБА_1: "Частина. Але вони взагалі норму зносу не застосовували, це перше. І по-друге, фактично це була оренда обладнання. Але договір був сформований наступним чином: "послуги з оренди обладнання". Тобто там був директор - до чого директор, якщо обладнання просто стоїть; був бухгалтер, бели ще 4, здається, працівника, зарплату яким платило НАЗК."; журналістки: "Ваші опоненти мають експертизу, наскільки ми знаємо, яка підтверджує справжність їхньої ціни. Ви бачили цю експертизу?", - ОСОБА_1: "Не ціни, а балансової вартості. Ця експертиза підробна. Там вони пишуть, що експерт оглянув обладнання, надано доступ, у нас є лист "УСС" про те, що ніякий експерт ніяке обладнання не приходив, не дивився". Саме вказану інформацію, поширену головою Агентства ОСОБА_1, позивач просив визнати недостовірною, такою, що принижує ділову репутацію позивача, а також просив спростувати цю інформацію. Відмовляючи в задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції дійшов до висновку, що позивачем не доведено, що за своїм характером спірна поширена інформація містить недостовірні відомості, а також не надано доказів того, що наведена у вищезазначеній статті-інтервью інформація принижує ділову репутацію позивача. Колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції з огляду на наступне. Відповідно до ч. 1 ст. 200 Цивільного кодексу України інформацією є будь-які відомості та/або дані, які можуть бути збережені на матеріальних носіях або відображені в електронному вигляді. Статтею 1 Закону України "Про інформацію" визначено, що інформація - будь-які відомості та/або дані, які можуть бути збережені на матеріальних носіях або відображені в електронному вигляді. Вимогами ст. 4 Закону України "Про інформацію" передбачено, що суб`єктами інформаційних відносин є: фізичні особи; юридичні особи; об`єднання громадян; суб`єкти владних повноважень. Об`єктом інформаційних відносин є інформація. За змістом ст. 5 Закону України "Про інформацію", кожен має право на інформацію, що передбачає можливість вільного одержання, використання, поширення, зберігання та захисту інформації, необхідної для реалізації своїх прав, свобод і законних інтересів. Реалізація права на інформацію не повинна порушувати громадські, політичні, економічні, соціальні, духовні, екологічні та інші права, свободи і законні інтереси інших громадян, права та інтереси юридичних осіб. Частинами 1, 2 ст. 7 Закону України "Про інформацію" передбачено, що право на інформацію охороняється законом. Держава гарантує всім суб`єктам інформаційних відносин рівні права і можливості доступу до інформації. Ніхто не може обмежувати права особи у виборі форм і джерел одержання інформації, за винятком випадків, передбачених законом. Суб`єкт інформаційних відносин може вимагати усунення будь-яких порушень його права на інформацію. Виходячи зі змісту статті 34 Конституції України кожному гарантується право на свободу думки і слова, на вільне вираження своїх поглядів і переконань. Кожен має право вільно збирати, зберігати, використовувати і поширювати інформацію усно, письмово або в інший спосіб - на свій вибір. Здійснення цих прав може бути обмежене законом в інтересах національної безпеки, територіальної цілісності або громадського порядку з метою запобігання заворушенням чи злочинам, для охорони здоров`я населення, для захисту репутації або прав Інших людей, для запобігання розголошенню інформації, одержаної конфіденційно, або для підтримання авторитету і неупередженості правосуддя. Згідно із статтею 201 Цивільного кодексу України особистими немайновими благами, які охороняються цивільним законодавством, є, в тому числі, ділова репутація, ім`я (найменування), а також інші блага, які охороняються цивільним законодавством. Статтею 299 Цивільного кодексу України передбачено, що фізична особа має право на недоторканність своєї ділової репутації і може звернутися до суду з позовом про її захист. Відповідно до статті 277 Цивільного кодексу України фізична особа, особисті немайнові права якої порушено внаслідок поширення про неї та (або) членів її сім`ї недостовірної інформації, має право на відповідь, а також на спростування цієї інформації. Спростування недостовірної інформації здійснюється особою, яка поширила інформацію. Спростування недостовірної інформації здійснюється у такий же спосіб, у який вона була поширена Статтею 91 Цивільного кодексу України передбачено, що юридична особа здатна мати такі ж цивільні права та обов`язки (цивільну правоздатність), як і фізична особа, крім тих, які за своєю природою можуть належати лише людині. За положеннями статті 94 Цивільного кодексу України юридична особа має право на недоторканність її ділової репутації, на таємницю кореспонденції, на інформацію та інші особисті немайнові права, які можуть їй належати. Особисті немайнові права юридичної особи захищаються відповідно до глави 3 цього Кодексу. Спір у справі стосується визнання інформації недостовірною та спростування недостовірної інформації. Під поширенням інформації слід розуміти, зокрема, опублікування її у пресі, передання по радіо, телебаченню чи з використанням інших засобів масової інформації; поширення в мережі Інтернет чи з використанням інших засобів телекомунікаційного зв`язку. За змістом частини першої статті 91 Цивільного кодексу України право на спростування недостовірної інформації, передбачене статтею 277 Цивільного кодексу України, належить не лише фізичним, але й юридичним особам у передбачених законом випадках, у тому числі як спосіб судового захисту проти поширення інформації, яка порушує право на ділову репутацію юридичної особи. При цьому, слід враховувати такі відмінності: а) при спростуванні поширена інформація визнається недостовірною, а при реалізації права на відповідь - особа має право на висвітлення власної точки зору щодо поширеної інформації та обставин порушення особистого немайнового права без визнання її недостовірною; б) спростовує недостовірну інформацію особа, яка її поширила, а відповідь дає особа, стосовно якої поширено інформацію. При розгляді справ зазначеної категорії необхідно враховувати, що юридичним складом правопорушення, наявність якого може бути підставою для задоволення позову, є сукупність таких обставин: а) поширення інформації, тобто доведення її до відома хоча б одній особі у будь-який спосіб; б) поширена інформація стосується певної фізичної чи юридичної особи, тобто позивача; в) поширення недостовірної інформації, тобто такої, яка не відповідає дійсності; г) поширення інформації, що порушує особисті немайнові права, тобто або завдає шкоди відповідним особистим немайновим благам, або перешкоджає особі повно і своєчасно здійснювати своє особисте немайнове право. За відсутності хоча б однієї з наведених обставин підстави для задоволення позовних вимог відсутні. Аналогічна правова позиція викладена в постановах Верховного Суду від 10.07.2018 у справі №910/15148/17 та від 19.07.2018 у справі №910/5117/17. Згідно з пунктом 15 постанови Пленуму Верховного Суду України "Про судову практику у справах про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи" від 27.02.2009 N 1, роз`яснено, що при розгляді справ зазначеної категорії суди повинні мати на увазі, що недостовірною вважається інформація, яка не відповідає дійсності або викладена неправдиво, тобто містить відомості про події та явища, яких не існувало взагалі або які існували, але відомості про них не відповідають дійсності (неповні або перекручені). Негативною необхідно вважати інформацію, в якій стверджується про порушення особою, зокрема, норм чинного законодавства, вчинення будь-яких інших дій (наприклад, порушення принципів моралі, загальновизнаних правил співжиття, неетична поведінка в особистому, суспільному чи політичному житті тощо) і яка, на думку позивача, порушує його право на повагу до гідності, честі чи ділової репутації. В той же час, висловлювання керівника відповідача, викладені в інтерв`ю, що «Тендерний комітет прийняв рішення про укладення угоди. Разом із тим не було завершено всі формальності. Ми надіслали лист "Алтаюру" з узгодженням цих формальностей, він вчасно не відповів. І в мене вже не було юридичної можливості підписувати цю угоду» не містить доводів чи звинувачень, що укладення договору відбулось виключно з вини позивача (через порушення норм чинного законодавства тощо), а тому такі висловлювання не відповідають критеріям недостовірності інформації, оскільки не містять в собі тверджень, які можливо розцінити як порушення честі, гідності чи ділової репутації позивача. Твердження позивача щодо недостовірності інформації, зазначеної головою НАЗК в наданому інтерв`ю, а саме у відповідь на запитання журналісток: «У січні ви не продовжили договір і не повернули сервери. І на початку березня передали їх державним "Українським спеціальним системам", які адмініструють реєстр. Так?", - ОСОБА_1 відповів: "Ні. Сервери з 2016 року стояли в "Українських спеціальних системах", ми їх не рухали. НАЗК платило за використання серверної кімнати в "Українських спеціальних системах". Тому не можна казати, що ми щось передавали."; журналістки: "Алтаюр вимагав повернути їм сервери?", - ОСОБА_1: "Не вимагав. Він став вимагати повернути сервери тільки після того, як Антикорупційний суд наклав на них арешт."; журналістки: "Українські спеціальні системи" мали право використовувати сервери "Алтаюру", навіть якщо договір не продовжили? ОСОБА_1: "Звичайно. Воно ж не припинялось. Тому що "Алтаюр" не звертався за поверненням серверів." колегією суддів відхиляються, оскільки такі доводи сторін досліджувались в межах справи №910/4894/20 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Алтаюр" до Національного агентства з питань запобігання корупції та Державного підприємства "Українські спеціальні системи" (далі - відповідач-2) про: - зобов`язання відповідачів вчинити дії щодо повернення позивачу обладнання, згідно визначеного ним переліку; - стягнення 2.358.414,30 грн., з яких: 1.278.000,00 грн. основного боргу, 6.617,58 грн. пені, 1.925,75 грн. 3% річних, 1.071.870,97 грн. неустойки за користування річчю за час прострочення. Рішенням господарського суду міста Києва від 09.03.2021 позов до Національного агентства з питань запобігання корупції задоволено частково.(а.с. 128-149 т.2) Зобов`язано Національне агентство з питань запобігання корупції вчинити дії щодо повернення товариству з обмеженою відповідальністю "Алтаюр" обладнання за переліком викладеним у резолютивній частині рішення господарського суду міста Києва від 09.03.2021. Стягнуто з Національного агентства з питань запобігання корупції на користь товариства з обмеженою відповідальністю "Алтаюр": - 2 784,419 грн. 35 коп. заборгованості з орендної плати за користування обладнанням; - 11 241 грн. 61 коп. пені; - 5 499 грн. 00 коп. 3 % річних; - 4 640 грн. 97 коп. неустойки; - 113 729 грн. 85 коп. судового збору; - 165 722 грн. 41 коп. витрат на правову допомогу адвоката. В іншій частині в позові до Національного агентства з питань запобігання корупції відмовлено. В позові до Державного підприємства "Українські спеціальні системи" відмовлено повністю. В подальшому, постановою Північного апеляційного господарського суду від 30.06.2021 у справі №910/4894/20 скасовано рішення господарського суду міста Києва від 09.03.2021 та прийнято нове про відмову у задоволенні позовних вимог.(відомості з ЄДРСР) У даній постанові судом апеляційної інстанції встановлено, що підтвердженням відсутності правовідносин з оренди обладнання у 2020 році слугує розпочата але незавершена процедура публічних закупівель, проведення якої є обов`язковою під час закупівлі товарів та послуг для органів державної влади, які фінансуються з державного бюджету. Також, колегія суддів у постанові від 30.06.2021 у справі №910/4894/20 встановила, що позивач визнає факт підписання ним Акту приймання-передачі обладнання № 3, згідно з яким Національним агентством було повернуто ТОВ "Алтаюр", а ТОВ "Алтаюр" в присутності представника ДП "УСС", прийнято обладнання відповідно до договору № 9/19. Так, Акт приймання-передачі обладнання № 3 (а.с. 46-47 т. 1) було підписано безпосередньо директором ТОВ "Алтаюр" Мартиненком А.В. та скріплено печаткою підприємства. На переконання колегія суддів, підписуючи зазначений Акт, директор позивача власним підписом підтвердив факт отримання від Національного агентства обладнання. Крім того, колегія суддів звертає увагу на долучений до матеріалів справи лист позивача від 04.02.2020 №9-2020 (а.с. 63-67 т. 1), підписаний директором ТОВ "Алтаюр" Мартиненком А.В., в якому зазначено, що 01.01.2020 позивач згідно з Актом приймання-передачі передав, а відповідач-1 прийняв обладнання, перелік якого наводиться, загальна балансова вартість якого становить 2 659 308, 17 грн. При цьому, у п. 1.2 договору №9/19 від 07.02.2019 (а.с. 37-40 т. 1) сторони погодили, що обладнання, яке надається у строкове платне користування згідно з цим Договором, встановлюється на технічному майданчику, що належить юридичній особі, яка надає Замовнику послуги з розміщення на такому майданчику Обладнання згідно з договором від 07.02.2019 №11-158/19/01 укладеним між замовником та цією юридичною особою - ДП "УСС". Місцем надання послуг визначено: м. Київ. вул. Юрія Іллєнка. 83-6. З вищевикладеного вбачається, що обладнання, яке потребує спеціального режиму утримання ніколи не перебувало у приміщенні відповідача-1, а тому обов`язку Агентства вчиняти інші дії, окрім як підписання акту приймання-передачі, відповідно до п. 8.8 договору №9/19 умови договору не містять. Разом з тим, в матеріалах справи відсутні докази того, що ТОВ "Алтаюр" звертався з відповідною заявкою до Національного агентства чи ДП "УСС", на території якого знаходиться обладнання. Таким чином, невиконання позивачем обов`язку, передбаченого п. 1.4 та п. 8.6 Договору стосовно демонтажу обладнання, жодним чином не свідчить про протиправні дії Національного агентства стосовно не повернення обладнання і наявності порушеного права ТОВ "Алтаюр". Обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом (частина 4 статті 75 ГПК України). Враховуючи обставини, встановлені у постанові суду апеляційної інстанції у справі №910/4894/20, колегія суддів дійшла до висновку, що дій щодо переміщення або неправомірної передачі серверного обладнання відповідач не вчиняв, а суб`єктивне розуміння тексту інтерв`ю або тлумачення позивачем норм законодавства стосовно оренди майна не можуть бути розцінені в межах даної справи, як неправомірні дії НАЗК, які направленні на підрив ділової репутації позивача. Твердження апелянта, що відповідь голови НАЗК на запитання журналісток про завищення ціни обладнання, а саме: «Ми взяли балансову вартість обладнання. Воно коштувало 2 мільйона 400 тисяч на момент укладення договору. Кожен рік воно ж зношується, а вони навпаки збільшували вартість.», колегія суддів відхиляє, оскільки як було стверджено відповідачем та не заперечується позивачем, упродовж 2017-2019 років між сторонами стосовно даного обладнання укладались ряд договорів з його оренди. Так, як вбачається з договору №3/17 про надання послуг оренди обладнання від 10.02.2017, балансова вартість обладнання становила 2 378 447, 93 грн. А тому, доводи позивача щодо недостовірності інформації в цій частині колегія суддів відхиляє. Стосовно висловлення голови НАЗК на запитання журналісток: "Ваші опоненти мають експертизу, наскільки ми знаємо, яка підтверджує справжність їхньої ціни. Ви бачили цю експертизу?", - ОСОБА_1: "Не ціни, а балансової вартості. Ця експертиза підробна. Там вони пишуть, що експерт оглянув обладнання, надано доступ, у нас є лист "УСС" про те, що ніякий експерт ніяке обладнання не приходи, не дивився", є оціночними судженнями останнього. Колегією суддів враховано, що висновок, про який йдеться в статті-інтервью, подавався позивачем в межах справи №910/4894/20. В той же час, відповідачем в межах справи №910/4894/20 були висунуті свої зауваження до висновку експерта. Відповідно до п. 17 Постанови Пленуму Верховного Суду України №1 від 27.02.2009 «Про судову практику у справах про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи» у порядку цивільного чи господарського судочинства не можуть розглядатися позови про спростування інформації, яка міститься, зокрема, у вироках та інших судових рішеннях, а також у постановах органів досудового слідства, висновках судових експертиз, рішеннях органів влади, місцевого самоврядування та інших відповідних органів, атестаційних комісій, рішеннях про накладення на особу дисциплінарного стягнення, для яких законом установлено інший порядок оскарження. У такому ж порядку не можуть розглядатися наукові спори, тобто вимоги про спростування інформації наукового характеру. А тому, оскільки такий документ є предметом дослідження в межах справи №910/48944/20, доводи позовної заяви в цій частині не можуть слугувати підставою для захисту честі, гідності та ділової репутації позивача. Відповідно до частини 1 статті 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Згідно зі ст.ст. 76-77 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Обов`язок із доказування необхідно розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб`єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з`ясувати обставини, які мають значення для справи. Водночас, саме позивач повинен довести обставини, на які він посилається як на підставу своїх вимог та які підтверджують факт порушення його права відповідачем, у тому числі і у даній категорії спорів. Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 10.07.2018 у справі №910/15148/17. Аналізуючи вищевикладене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що позивачем не доведено, що поширена керівником відповідача інформація є недостовірною, а також того, що вказана інформація принижує гідність, честь чи ділову репутацію позивача, чи порушує інші його особисті немайнові права, відповідно, не доведено сукупності обставин, які становлять склад правопорушення передбачений ст. 277 ЦК України. Позивачем також не було доведено, в чому полягає завдана йому шкода та не наведено жодних доказів такої шкоди, не доведено належними доказами існування всіх підстав для визнання спірної інформації недостовірною та її спростування. Твердження позивача про падіння його прибутку в 2020 році правомірно відхилені судом першої інстанції, оскільки останнім не надано жодних доказів, які б підтверджували, що на фінансові показники останньої вплинула саме інформація, поширена головою Агентства ОСОБА_1. Враховуючи викладене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов правомірного висновку про відмову в частині позовних вимог про визнання недостовірною інформації та зобов`язання відповідача спростувати недостовірну інформацію , оскільки позивачем не доведено юридичного складу правопорушення, зокрема позивачем не доведено, що поширена інформація порушує особисті немайнові права позивача або завдає шкоди відповідним особистим немайновим благам, або перешкоджає позивачу повно і своєчасно здійснювати своє особисте немайнове право. Також, позивачем заявлено вимогу про стягнення з відповідача моральної шкоди у сумі 1 000 000 грн., завдану діловій репутації позивача. Пунктом 27 постанови Пленуму Верховного Суду України від 27.02.2009 №1 "Про судову практику у справах про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи", визначено, що способами захисту гідності, честі чи ділової репутації від поширення недостовірної інформації можуть бути, крім права на відповідь та спростування недостовірної інформації, також і вимоги про відшкодування збитків та моральної шкоди, заподіяної такими порушеннями як фізичній, так і юридичній особі. Зазначені вимоги розглядаються у відповідності до загальних підстав щодо відповідальності за заподіяння шкоди. Відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов`язковому з`ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв`язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з`ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору. Згідно ч. 1 ст. 1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті. Моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи. Враховуючи викладені правові норми та обставини справи, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов вірного висновку про відмову в позові в частині відшкодування 1 000 000, 00 грн. моральної шкоди, оскільки позивачем не доведено належними і допустимими доказами понесення ним моральної шкоди. Посилання апелянта на те, що суд першої інстанції не надав правову оцінку всім обставинам справи, наведених позивачем у позовній заяві, колегія суддів відхиляє, оскільки вимога пункту 1 статті 6 Конвенції щодо обґрунтовування судових рішень не може розумітися як обов`язок суду детально відповідати на кожен довід заявника. Стаття 6 Конвенції також не встановлює правил щодо допустимості доказів або їх оцінки, що є предметом регулювання в першу чергу національного законодавства та оцінки національними судами. Проте Європейський суд з прав людини оцінює ступінь умотивованості рішення національного суду, як правило, з точки зору наявності в ньому достатніх аргументів стосовно прийняття чи відмови в прийнятті саме тих доказів і доводів, які є важливими, тобто такими, що були сформульовані заявником ясно й чітко та могли справді вплинути на результат розгляду справи. Європейський суд з прав людини у рішенні в справі "Серявін та інші проти України" вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення. Названий Суд зазначив, що, хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довод (рішення Європейського суду з прав людини у справі "Трофимчук проти України"). Статтею 129 Конституції України встановлено, що основними засадами судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. Згідно з ч.ч. 1-3 ст. 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Статтею 74 ГПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. У разі посилання учасника справи на невчинення іншим учасником справи певних дій або відсутність певної події, суд може зобов`язати такого іншого учасника справи надати відповідні докази вчинення цих дій або наявності певної події. У разі ненадання таких доказів суд може визнати обставину невчинення відповідних дій або відсутності події встановленою. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів. Дослідивши матеріали наявні у справі, апеляційний суд робить висновок, що суд першої інстанції дав належну оцінку доказам по справі та виніс законне і обґрунтоване рішення, яке відповідає чинному законодавству, фактичним обставинам і матеріалам справи. Доводи апеляційної скарги не спростовують висновку місцевого господарського суду з огляду на вищевикладене. Виходячи з вищевикладеного, колегія суддів вважає, що скаржником не доведено обґрунтованість своєї апеляційної скарги, докази на підтвердження своїх вимог не надано, апеляційний суд погоджується із рішенням господарського суду міста Києва від 13.05.2021 у справі №910/1530/21, отже підстав для її скасування або зміни в межах доводів та вимог апеляційної скарги не вбачається. Судові витрати (судовий збір) за подачу апеляційної скарги на підставі ст. 129 Господарського процесуального кодексу України покладаються на скаржника. Враховуючи вищевикладене та керуючись ст.ст.129, 252, 263, 269, 270, 273, 275, 276, 281-285 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд, - П О С Т А Н О В И В :

1. Апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "Алтаюр" на рішення господарського суду міста Києва від 13.05.2021 у справі №910/1530/21 залишити без задоволення.

2. Рішення господарського суду міста Києва від 13.05.2021 у справі №910/1530/21 залишити без змін.

3. Судові витрати зі сплати судового збору за подачу апеляційної скарги покласти на апелянта.

4. Матеріали справи №910/1530/21 повернути до суду першої інстанції. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня складання її повного тексту. Головуючий суддя М.А. Руденко Судді Є.Ю. Пономаренко М.А. Барсук