Постанова 4804 № 263/5754/20

22-ц/804/1896/21 263/5754/20 Єдиний унікальний номер 263/5754/20 Номер провадження 22-ц/804/1896/21 ПОСТАНОВА І м е н е м У к р а ї н и 15 вересня 2021 року Донецький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючої Биліни Т.І., суддів Баркова В.М., Пономарьової О.М., за участю секретаря Сидельнікової А.В. учасники справи: позивач ОСОБА_1 , представник позивача ОСОБА_2 , відповідач Донецька обласна прокуратура, відповідач Державна казначейська служба України, відповідач Головне управління Національної поліції в Донецькій області, розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Державної казначейської служби України на рішення Жовтневого районного суду м. Маріуполя Донецької області від 11 травня 2021 року у складі суду Томіліна О.М., повний текст якого виготовлено 12 травня 2021 року, у цивільній справі про відшкодування моральної шкоди, втраченого заробітку у зв`язку із незаконним притягненням до кримінальної відповідальності, - в с т а н о в и в : Описова частина Короткий зміст позовних вимог 13 травня 2020 року позивач ОСОБА_1 звернувся до суду з позовною заявою до Донецької обласної прокуратури, Державної казначейської служби України, Головного управління Національної поліції в Донецькій області про відшкодування моральної шкоди, втраченого заробітку у зв`язку із незаконним притягненням до кримінальної відповідальності. Позовна заява мотивована тим, що в провадженні CУ ГУНП в Донецькій області перебувало кримінальне провадження, внесене до Єдиного реєстру досудових розслідування за № 12018050000000374 від 07.06.2018 року за ч. 3 ст. 189 КК України, процесуальне керівництво яким здійснювала Прокуратура Донецької області (правонаступником якої є Донецька обласна прокуратура). 23.08.2018 року ОСОБА_1 було пред`явлено підозру у вчиненні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 189 КК України та на підставі ухвали слідчого судді застосовано запобіжний захід у вигляді тримання під вартою в Маріупольському слідчому ізоляторі УДПтСУ в Донецькій області на 60 днів з можливістю звільнення з-під варти за умови внесення застави в сумі 35 240 грн, з покладенням обов`язків, передбачених ст. 194 КПК України. У Маріупольському слідчому ізоляторі ОСОБА_1 перебував з 23.08.2018 року по 28.08.2018 року, був звільнений у зв`язку із внесенням застави у сумі 35 240 грн. Ухвалою Апеляційного суду Донецької області від 03.09.2018 року ухвалу слідчого судді Жовтневого районного суду м. Маріуполя Донецької області від 25.08.2018 року було скасовано, до ОСОБА_1 застосовано запобіжний захід у вигляді тримання під вартою без визначення розміру застави строком на 54 доби тобто до 26.10.2018 року включно. У Маріупольському слідчому ізоляторі ОСОБА_1 перебував в період з 03.09.2018 року по 21.12.2018 року, був звільнений на підставі ухвали Жовтневого районного суду м. Маріуполя Донецької області від 20.12.2018 року у зв`язку із внесенням застави у сумі 52 860 грн. За результатами судового розгляду 19.07.2019 року у справі № 263/13687/18, по обвинуваченню ОСОБА_1 у вчиненні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 189 КК України було постановлено вирок, яким його визнано невинуватим та виправдано у зв`язку з недоведеністю, в його діях складу кримінального правопорушення. Ухвалою Донецького апеляційного суду від 16.01.2020 року вказаний вирок суду першої інстанції залишено без змін. Позивач вважає, що в період з 23.08.2018 року по 16.01.2020 року він зазнав значної шкоди, яка виразилась у вимушеній втраті нормальних життєвих умов та заробітку. Заподіяну моральну шкоду позивач оцінив у сумі 150 000 грн. Крім того за період перебування під вартою, він має право на відшкодування втраченого заробітку у сумі 59 296,94 грн. На момент затримання ОСОБА_1 перебував у трудових відносинах з ПрАТ «МК «Азовсталь», де працював на посаді слюсаря-ремонтника 5 розряду цеху обслуговування та ремонту обладнання прокатного виробництва. Вказані в позові суми, просив стягнути на його користь з ДКСУ шляхом списання коштів з Єдиного казначейського рахунку ДКСУ з коштів державного бюджету України. Короткий зміст рішення суду першої інстанції Рішенням Жовтневого районного суду м. Маріуполя Донецької області від 11 травня 2021 року позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено в повному обсязі. Крім того вирішено питання щодо судових витрат. Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що позивач в період з 23.08.2018 року по 28.08.2018 року та з 03.09.2018 року по 21.12.2018 року перебував під вартою у Маріупольському слідчому ізоляторі, так як відносно нього слідчими суддями та судом обирався та подовжувався запобіжний захід у вигляді тримання під вартою. Загальний строк перебування ОСОБА_1 під вартою в рамках кримінального провадження № 12018050000000374 складає 3 місяці 23 дні. На переконання суду перебування ОСОБА_1 , під вартою на протязі вказаного часу завдало останньому значних моральних страждань, оскільки його було суттєво обмежено в користуванні фундаментальними конституційними правами такими, як свобода пересування, вільний вибір місця проживання, права працювати та вільно залишати територію України (ст. 33 Конституції України). Крім того у вказаний період позивач був позбавлений можливості спілкування та перебування разом зі своєю родиною дружиною та неповнолітнім сином. Ці обставини завдали додаткових моральних страждань ОСОБА_1 , з огляду на що визначення ним суми морального відшкодування заподіяної шкоди у розмірі 150 000 грн. (при мінімально визначеному законом 100 600 грн.) є розумним, співмірним та справедливим. Відносно відшкодування суми втраченого заробітку за період перебування ОСОБА_1 в місцях позбавлення волі, суд першої інстанції погодився з розрахунками суми втраченого заробітку, викладеними позивачем у його позовній заяві, оскільки такий розрахунок ґрунтується на відповідних доказах, арифметична правильність цього розрахунку перевірена судом. Короткий зміст вимог апеляційної скарги та доводи Не погодившись з рішенням, відповідач Державна казначейська служба України подав апеляційну скаргу, в якій посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права, просив рішення скасувати та постановити нове, про відмову у задоволенні позову. Апеляційна скарга мотивована тим, що позовні вимоги є необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню, а з підстав пункту 1 частини 1 статті 255 ЦПК України провадження у справі № 263/5754/20 підлягає закриттю. Спільним наказом Міністерства юстиції України та Генерального прокурора України № 6/5/3/41 від 04.03.1996 року затверджене Положення про застосування Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду»(надалі Положення та Закон № 266/94-ВР). У вказаному Положенні визначено механізм звернення фізичної особи, постраждалої внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності до органів, за якими законом закріплено право прийняття відповідних звернень від постраждалих осіб, документів, порядок збирання доказів, щодо визначення розміру заподіяної шкоди, порядок прийняття рішення про відшкодування шкоди та порядок її відшкодування. В ст. 12 Закону зазначено, що розмір відшкодованої шкоди, зазначеної в пункті 1 статті 3 цього Закону, залежно від того, який орган провадив слідчі (розшукові) дії чи розглядав справу, у місячний термін з дня звернення громадянина визначають відповідні органи, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратура і суд, про що виносять постанову (ухвалу). Відшкодування моральної шкоди відповідно до частини 1 ст.4 Закону провадиться за рахунок коштів державного бюджету. У матеріалах справи відсутні результати звернення ОСОБА_1 до судових органів та органів досудового слідства з питань розрахунку та виплати йому втраченого заробітку, а також відсутні результати розгляду його заяви цими органами, до позовної заяви також не додані результати можливого оскарження ОСОБА_1 бездіяльності органів досудового розслідування з приводу неправильного розрахунку або відмови у виплаті йому втраченого заробітку. З огляду на вищезазначене у суду першої інстанції не було підстав для відкриття провадження у справі, а помилково відкривши провадження, суд повинен був таке провадження у справі закрити з підстав, передбачених пунктом 1 частини першої статті 255 ЦПК України. Крім того суд першої інстанції в оскаржуваному рішенні повністю проігнорував Постанову Верховного Суду від 05.09.2020 року по справі № 200/13876/15-ц (провадження № 61-3741зпв 18), де викладена аналогічна правова позиція щодо закриття такої категорії справ з підстав, передбачених пунктом 1 частини 1 статті 255 ЦПК України. Доводи і заперечення інших учасників справи Представник відповідача Державної казначейської служби України, позивач ОСОБА_1 , представник відповідача Головного управління Національної поліції в Донецькій області в суд апеляційної інстанції не з`явилися, про дату, час та місце розгляду попереджені належним чином, підтвердженням чого є рекомендовані повідомлення про вручення поштового відправлення. Представник позивача ОСОБА_1 - ОСОБА_2 та представник відповідача Донецької обласної прокуратури Смертенюк Д.В. заперечували проти задоволення апеляційної скарги, просили її залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції залишити без змін. Зважаючи на положення ч. 2 ст. 372 ЦПК України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розглядові справи.

МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА Позиція апеляційного суду Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представників сторін, дослідивши матеріали справи, перевіривши доводи скарги, апеляційний суд вважає, що скарга не підлягає задоволенню з таких підстав. Відповідно до вимог ст.263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були дослідженні в судовому засіданні. Вказаним вимогам оскаржуване рішення відповідає в повній мірі, обставини судом першої інстанції встановлено повно, висновки зроблено у відповідності до вимог законів, які регулюють спірні відносини. Відповідно ч.1 ст.367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Фактичні обставини справи, встановлені судом першої інстанції Відповідно до повідомлення про підозру від 23.08.2018 року у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного державного реєстру досудових розслідувань за номером 12018050000000374 від 07.06.2018 року, ОСОБА_1 пред`явлено підозру у вчиненні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 189 КК України. Правоохоронним органом, який здійснює досудове розслідування кримінального провадження зазначено Слідче управління ГУНП в Донецькій області (далі за текстом СУ ГУНП в Донецькій області). 23.08.2018 року ОСОБА_1 було затримано в порядку ст. 208 КПК України, та відповідно до ухвали слідчого судді Жовтневого районного суду м. Маріуполя від 23.08.2018 року № 263/11563/18, застосовано запобіжний захід у вигляді тримання під вартою в Маріупольському слідчому ізоляторі УДПтСУ в Донецькій області строком на 60 днів, тобто до 21.10.2018 року, включно, та визначено розмір застави 35 240 грн. Ухвалою Жовтневого районного суду від 25.08.2018 року ОСОБА_1 був звільнений у зв`язку із внесенням застави у сумі 35 240 грн, тобто у Маріупольському слідчому ізоляторі він перебував в період з 23.08.2018 року по 28.08.2018 року. Ухвалою Апеляційного суду Донецької області від 03.09.2018 року ухвалу слідчого судді Жовтневого районного суду м. Маріуполя від 25.08.2018 року було скасовано та застосовано до ОСОБА_1 запобіжний захід у вигляді тримання під вартою без визначення розмір застави, строком на 54 доби тобто до 26.10.2018 року, включно. Ухвалою Жовтневого районного суду м. Маріуполя від 24.10.2018 року та від 20.12.2018 року строк запобіжного заходу обвинуваченого ОСОБА_1 у вигляді тримання під-вартою було подовжено на 60 днів тобто до 22.12.2018 року, а потім до 17.02.2019 включно, та визначено розмір застави у сумі 52 860 грн., у разі внесення якої передбачено звільнення ОСОБА_1 з-під варти, з одночасним покладенням на нього певних обов`язків, передбачених ст. 194 КПК України. Відповідно до довідки про звільнення серії ДОН № 01578 ОСОБА_1 перебував у Маріупольському слідчому ізоляторі в період з 03.09.2018 року по 21.12.2018 року, звідки був звільнений на підставі ухвали Жовтневого районного суду від 20.12.2018 року у зв`язку із внесенням застави у сумі 52 860 грн. 19.07.2019 року за результатами судового розгляду кримінальної справи Жовтневим районним судом м. Маріуполя було постановлено вирок, за яким ОСОБА_1 визнано невинуватим у вчиненні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 189 КК України, та виправдано у зв`язку з недоведеністю. Ухвалою Донецького апеляційного суду від 16.01.2020 року залишено без задоволення апеляційну скаргу прокурора, а вирок Жовтневого районного суджу м. Маріуполя від 19.07.2019 року у справі № 263/13687/18 залишено без змін. Відповідно до копії трудової книжки ОСОБА_1 , останній на момент затримання (23.08.2018 року) перебував у трудових відносинах з ПрАТ «МК «Азовсталь» - обіймав посаду слюсаря-ремонтника 5 розряду цеху обслуговування та ремонту обладнання прокатного виробництва. Відповідно до довідки № 0203/1127 від 10.03.2020 року, виданою ПрАТ МК «Азовсталь» заробітна плата ОСОБА_1 , на посаді слюсаря-ремонтника 5 розряду, за період з 01.06.2018 року по 31.07.2018 року складає 30 321,05 грн., среденьомісячна заробітна плата склала 15 538,15 грн., середнього денна 83,99 грн. Мотиви, з яких виходить суд апеляційної інстанції, та застосовані норми права Відповідно до ст.ст. 55, 56 Конституції України, кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб. Кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень. Частиною першою статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року, яка з огляду на приписи частини першої статті 9 Конституції України, статті 10 ЦК України є частиною національного законодавства, встановлено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом. Відповідно до частини першої статті 4 ЦПК України та статті 15 ЦК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів. Шкода, завдана незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, розслідування, прокуратури або суду, відшкодовується державою у випадках вчинення незаконних дій, перелік яких охоплюється частиною першою статті 1176 ЦК України, а саме у випадку незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту чи виправних робіт незалежно від вини посадових і службових осіб органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду. Пунктом 2 частини 1 статті 2 Закону № 266/94-ВР встановлено, що право на відшкодування шкоди в розмірах і в порядку, передбачених ним, виникає, зокрема, у випадку закриття кримінального провадження за відсутністю події кримінального правопорушення, відсутністю у діянні складу кримінального правопорушення або не встановлення достатніх доказів для доведення винуватості особи у суді і вичерпання можливостей їх отримати. У наведених в статті 1 Закону № 266/94-ВР випадках громадянинові відшкодовуються (повертаються), у тому числі, заробіток та інші грошові доходи, які він втратив внаслідок незаконних дій. Таке відшкодування провадиться за рахунок коштів державного бюджету (пункт 1 статті 3, частина перша статті 4 цього Закону). Статтею 11 Закону № 266/94-ВР встановлено, що у разі виникнення права на відшкодування завданої шкоди відповідно до статті 2 цього Закону орган, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, слідчий, прокурор або суд зобов`язані роз`яснити особі порядок поновлення її порушених прав чи свобод та відшкодування завданої шкоди. Відповідно п.11 Положення, для визначення розміру шкоди, переліченої в пунктах 1, 3, 4 ст.3 Закону № 266/94-ВР, громадянин протягом шести місяців після направлення йому повідомлення може звернутися:1)при закритті провадження в справі органами дізнання або слідства Міністерства внутрішніх справ, Генеральної прокуратури і Служби безпеки України - відповідно до цих органів;2) при винесенні виправдувального вироку або закритті справи судом першої інстанції чи в касаційному або наглядному порядку до суду, який розглядав справу по першій інстанції. З огляду на вказане доводи апеляційної скарги, що у матеріалах справи відсутні результати звернення ОСОБА_1 до судових органів та органів досудового слідства з питань розрахунку та виплати йому втраченого заробітку, а також відсутні результати розгляду його заяви цими органами, та до позовної заяви не додані результати можливого оскарження ОСОБА_1 бездіяльності органів досудового розслідування з приводу неправильного розрахунку або відмови у виплаті йому втраченого заробітку - безпідставні. Стаття 12 Закону № 266/94-ВР передбачає, якщо кримінальне провадження закрито судом при розгляді кримінальної справи в апеляційному або касаційному порядку, зазначені дії провадить суд, що розглядав справу у першій інстанції. Позивач, згідно положень Закону № 266/94-ВР звернувся до суду і саме суд першої інстанції, який визнав позивача невинуватим у своєму рішенні, яке оскаржується, навів розрахунки, як моральної шкоди так і втрачено заробітку, з якими погодився позивач, а після дослідження доказів, наявних в матеріалах справи і колегія суддів апеляційної інстанції. Доводи апеляційної скарги, що у суду першої інстанції не було підстав для відкриття провадження у справі, а помилково відкривши провадження, суд повинен був таке провадження у справі закрити з підстав, передбачених пунктом 1 частини першої статті 255 ЦПК України не ґрунтуються на законі, виходячи з вище наведеного. Доводи апеляційної скарги, що суд першої інстанції в оскаржуваному рішенні повністю проігнорував Постанову Верховного Суду від 05.09.2020 року по справі № 200/13876/15-ц (провадження № 61-3741зпв 18), де викладена правова позиція про закриття такої справи з підстав, передбачених пунктом 1 частини 1 статті 255 ЦПК України - непереконливі. Наведена відповідачем постанова ґрунтується на інших обставинах, а саме коли закриття провадження у кримінальній справі здійснив слідчий орган, а не суд, як в даному випадку, тому і наслідки відшкодування спричиненої шкоди мали різний шлях вирішення. Висновки за результатами розгляду апеляційної скарги Згідно зі статями 12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. За вказаних обставин доводи відповідача про незаконність судового рішення є необґрунтованими. Нових доказів, які б давали підстави для скасування рішення суду першої інстанції, відповідачем не надано. Висновки суду першої інстанції, з якими погоджується і суд апеляційної інстанції в повній мірі узгоджується з позицією Верховного Суду висловленій в постанові від 30 вересня 2020 року у справі № 686/8041/19. Розглядаючи спір, який виник між сторонами у справі, суд першої інстанції правильно визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив наявні у справі докази і дав їм належну оцінку, правильно встановив обставини справи, внаслідок чого ухвалив законне й обґрунтоване рішення, яке відповідає вимогам матеріального та процесуального права. Європейський суд з прав людини вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд. та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (PRONINAv. UKRAINE, № 63566/00, § 23, ЄСІІЛ, від 18 липня 2006 року). У рішенні Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) у справі «Кузнєцов та інші проти Російської Федерації» зазначено, що одним із завдань вмотивованого рішення є продемонструвати сторонам, що вони були почуті, вмотивоване рішення дає можливість стороні апелювати проти нього, нарівні з можливістю перегляду рішення судом апеляційної інстанції. Враховуючи наведене, рішення суду першої інстанції постановлено згідно вимог чинного законодавства та не може бути скасовано з підстав, викладених в апеляційній скарзі. У відповідності до ст.375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Повний текст постанови виготовлено 20 вересня 2021 року. Керуючись ст.ст. 374, 375, 381, 382 ЦПК України, апеляційний суд, п о с т а н о в и в : Апеляційну скаргу Державної казначейської служби України - залишити без задоволення. Рішення Жовтневого районного суду м. Маріуполя Донецької області від 11 травня 2021 року - залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду за наявності передбачених ст.389 ЦПК України підстав протягом тридцяти днів з дня складання її повного тексту. Головуючий: Т.І. Биліна Судді: В.М. Барков О.М. Пономарьова