Постанова 4812 № 487/8713/19

15.09.21 22-ц/812/1609/21 МИКОЛАЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Справа № 487/8713/19 Провадження № 22-ц/812/1609/21 П О С Т А Н О В А ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 15 вересня 2021 року Миколаївський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати в цивільних справах : головуючого Темнікової В.І., суддів Бондаренко Т.З., Крамаренко Т.В., із секретарем судового засідання Біляєвою В.М., за участю представника позивачки ОСОБА_1 , розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Миколаєві цивільну справу за апеляційною скаргою Акціонерного товариства «Альфа Банк» на рішення Заводського районного суду м. Миколаєва від 26 травня 2021 року, ухвалене під головуванням судді Кузьменка В.В. в приміщенні того ж суду, за позовом ОСОБА_2 до Акціонерного товариства «Альфа-Банк», третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Чуловський Володимир Анатолійович, про захист прав споживача шляхом визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню, встановлення нікчемності договору про внесення змін до договору кредиту, - В С Т А Н О В И В : В листопаді 2019 року ОСОБА_2 звернулася до суду з позовною заявою до Акціонерного товариства «Укрсоцбанк», третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Чуловський Володимир Анатолійович, в якій просила визнати таким, що не підлягає виконанню, виконавчий напис приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Чуловського Володимира Анатолійовича, вчинений 31.10.2017, зареєстрований в реєстрі за № 24551, яким запропоновано стягнути з ОСОБА_2 на користь Публічного акціонерного товариства «Укрсоцбанк» заборгованість за Договором кредиту від 22.12.2005 року № 640/680-К680, за період з 01.03.2015 по 26.10.2017 в загальній сумі 49689,16 дол. США В обґрунтування позовних вимог посилалася на те, що у листопаді 2019 року вона дізналася з Єдиного реєстру боржників, що відносно неї Заводським ВДВС м. Миколаїв ведеться виконавче провадження № 60366240 щодо стягнення на користь ПАТ «Укрсоцбанк» заборгованості згідно виконавчого напису приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Чуловського Володимира Анатолійовича. 20 листопада 2019 року її представник ознайомився в Заводському ВДВС з матеріалами виконавчого провадження, та дізнався, що 31 жовтня 2017 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Чуловським В.А. вчинено виконавчий напис, зареєстрований в реєстрі за №24551, яким запропоновано стягнути з позивачки на користь ПАТ «Укрсоцбанк» заборгованість за договором кредиту № 640/680-К680 від 22 грудня 2005 року за період з 01.03.2015 року по 26.10.2017 року в сумі 49689,16дол. США, що складається з простроченої заборгованості 22 234,10дол. США та простроченої заборгованості по нарахованих відсотках 27 455,06дол. США. Вважає, що виконавчий напис підлягає визнанню таким, що не підлягає виконанню, оскільки виконавчий напис вчинено без наявності підстав, визначених Переліком документів, які підтверджують безспірність заборгованості. Виконавчий напис вчинений нотаріусом на підставі ст.ст.34, 87-91 Закону «Про нотаріат», глави 16 «Вчинення виконавчих написів» розділу II Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженого Наказом Мін`юсту № 296/5 від 22.02.2012 року (далі - Порядок № 296/5), пункту 2 Переліку документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів (затв. Постановою Кабінету Міністрів України від 29.06.1999 року № 1172, далі - Перелік № 1172). Відповідно до п.п. 3.2., 3.5. глави 16 розділу II Порядку № 296/5, безспірність заборгованості підтверджують документи, передбачені Переліком № 1172; нотаріус при вчиненні виконавчого напису повинен перевірити, чи подано на обґрунтування стягнення документи, зазначені у Переліку № 1172. Пунктом 2 постанови Кабінету Міністрів України від 26.11.2014 року № 662 Перелік № 1172 був доповнений розділом «Стягнення заборгованості з підстав, що випливають з кредитних відносин» та пунктом 2, яким встановлювалось, що для одер­жання виконавчого напису додаються: а) оригінал кредитного договору; б) засвідчена стягувачем виписка з рахунка боржника із зазначенням суми заборгованості та строків її погашення з відміткою стягувача про непогашення заборгованості. Постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 22.02.2017 року у справі № 826/20084/14, залишеною без змін ухвалою Вищого адміністративного суду України від 01.11.2017 року №К/800/7651/17, визнано незаконною та нечинною постанову Кабінету Міністрів України № 662 від 26.11.2014 року «Про внесення змін до переліку документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів» в частині, в тому числі пункт 2 Змін, внесених до Переліку №1172 стосовно доповнення вказаного Переліку розділом «Стягнення заборгованості з підстав, що випливають з кредитних відносин». Отже, постанова суду набрала законної сили з 22.02.2017, що зумовило втрату чинності п. 2 Переліку № 1172, розділом «Стягнення заборгованості з підстав, що випливають з кредитних відносин» (в редакції постанови КМУ № 662 від 26.11.2014 року), що унеможливило вчинення нотаріусом виконавчого напису. Також вказує, що заборгованість за оскаржуваним виконавчим написом не є безспірною, оскільки 22.12.2005 року позивачкою, як позичальником, укладено з Акціонерним комер­ційним банком соціального розвитку «Укрсоцбанк» Договір кредиту № 640/680-К680, згідно п. 1.1. якого банк (Кредитор) надає Позичальнику у тимчасове користування грошові кошти в сумі 29 880,00 дол. США зі сплатою 12,5 % річних, з кінцевим строком повернення кредиту до 21.12.2015 року, з порядком повернення кредиту: з липня 2006 по грудень 2015 року щомісячно до 10 числа по 262,00 дол. США, та в грудні 2015 року - 274,00 дол. США. Відповідно до п. 4.5. Договору кредиту, укладеного 22.12.2005 року між банком і позивачем, у разі невиконання (неналежного виконання) позичальником обов`язків, визначених п.п. 3.3.8., 3.3.9. Договору кредиту, протягом більше ніж 60 календарних днів, строк користування кредитом вважається таким, що сплив, та, відповідно, пози­чальник зобов`язаний протягом одного робочого дня погасити кредит у повному обсязі, сплатити проценти за фактичний час використання кредиту та нараховані штрафні санкції (штраф, пеню). Пунктами 3.3.8, 3.3.9, Договору кредиту встановлені обов`язки позичальника сплачувати проценти за використання кредиту в порядку, визначеному п.п. 2.4., 2.5. цього Договору, своєчасно і в повному обсязі погашати кредит із нарахованими про­центами та можливими штрафними санкціями в порядку, визначеному пунктом 1.1. цього Договору. Згідно п. 2.4., пп. 2.4.1. Договору кредиту, нарахування процентів за користування Кредитом здійснюється в останній робочій день місяця без урахування останнього робочого та послідуючих неробочих днів місяця. Сплата процентів здійснюється у валюті кредиту на рахунок банку десятого числа місяця, наступного за тим, в якому нараховані проценти. Останні платежі на погашення кредиту і процентів за договором кредиту були здійснені позивачем 10.10.2008 року. Строк сплати наступних платежів на повернення кредиту та процентів настав 10.11.2008 року, однак позивачка нічого не сплатила банку, та протягом наступних 60 календарних днів нічого не сплачувала банку. Отже, згідно умовами п. 4.5. Договору кредиту, строк повернення кредиту було змінено на дату 11.01.2009 року (перший робочий день через 60 днів з дати настання строку сплати щомісячних платежів на погашення кредиту і процентів, які не були сплачені), в яку позичальник повинен був повернути всю суму кредиту з усіма нарахуваннями. Оскільки в зазначену дату позичальник не повернув заборгованість за кредитом та не сплатив проценти, наступного дня - з 12.01.2009 року у банку виникло право вимоги. Згідно ч. 1 ст. 88 Закону «Про нотаріат», нотаріус вчиняє виконавчі написи за умови, що з дня виникнення права вимоги минуло не більше 3 років, а у відносинах між підприємствами, установами та організаціями - не більше одного року. Після зміни строку повергнення кредиту на 11.01.2009 року банк не мав права нараховувати проценти - ця позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 16.11.2016 року № 6-900цс16 у справі № 756/17216/13-ц (у реєстрі № 62880996). Також в матеріалах виконавчого провадження Заводського ВДВС стосовно позивачки з виконання виконавчого напису нотаріуса міститься оригінал договору від 12.12.2013 року про внесення змін до Договору кредиту №640/680-К680 від 22.12.2005 року, яким затверджено новий графік погашення кредитної заборгованості, сплати прострочених процентів (Графік наведено у Додатку 1 до Договору про внесення змін), «Детальний розпис сукупної вартості кредиту, значення процентної ставки та абсолютне значення подорожчання кредиту». Позивачка не підписувала цих документів, не знала про їх наявність у банку, не вчиняла дій, які б підтверджували її згоду щодо нового графіку повернення кредиту, хоча пунктом 7.1. Договору кредиту встановлено, що всі додатки, зміни та/або доповнення до цього Договору мають бути вчинені в письмові формі та підписані належним чином уповноваженими на те представниками Сторін. У разі встановлення судовим експертом, що підпис від імені позивачки на договорі від 12.12.2013 року про внесення змін до Договору кредиту та на додатках до нього (Додатку № 1 і «Детальному розпису сукупної вартості кредиту...») виконаний не позивачем, а іншою особою, відповідний договір про зміни не може вважатись таким, що вчинений у письмовій формі, відтак є нікчемним правочином згідно ст. ст. 654. 215 ЦК України, та не може прийматись до уваги (не має доказового значення). На підставі викладеного, позивачка просила визнати таким, що не підлягає виконанню, виконавчий напис приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Чуловського Володимира Анатолійовича, вчинений 31.10.2017 року, зареєстрований в реєстрі за № 24551, з наступних підстав: порушення нотаріусом Чуловським вимог статей 87, 88 ЗУ «Про нотаріат», пунктів З.2., 3.5. глави 16 розділу II Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України у зв`язку з втратою чинності змінами, внесеними постановою КМ України .N5 662 від 26.11.2014 року до Переліку № 1172 стосовно доповнення цього Переліку пунктом 2, розділом «Стягнення заборгованості з підстав, що випливають з кредитних відносин»; спірного характеру боргу, оскільки за виконавчим написом було стягнуто: основну заборгованість за кредитом 22 234,10дол. США, з дати виникнення у банку права вимоги якої (12.01.2009 року згідно п. 4.5. Договору кредиту) пройшло більше 3 років, та проценти в сумі 27 455,06дол. США, які безпідставно нараховані за період з 01.03.2015 року по 26.10.2017 року, так як банк не мав права нараховувати проценти після закінчення зміненого строку повернення кредиту згідно п.4.5. Договору кредиту. 05 травня 2020 року позивачка звернулась із заявою про зміну предмету позову, в якій доповнила предмет позову вимогою про встановлення нікчемності договору від 12 грудня 2013 року про внесення змін до договору кредиту № 640/680-К680 від 22.12.2005 року та додатку №1 до цього договору. В обґрунтування вимоги про встановлення нікчемності договору посилалась на ст. ст. 207, 215, 654,1055 ЦК України та зазначила, що не укладала і не підписувала договір про внесення змін до договору кредиту, додаток № 1 до нього, про існування цих документів дізналася з матеріалів виконавчого провадження, відкритого Заводським ВДВС м. Миколаїв з виконання виконавчого напису. Ухвалою від 13.01.2020 р. до участі у справі як правонаступника відповідача АТ «Укрсоцбанк» залучено Акціонерне товариство «Альфа-Банк». Рішенням Заводського районного суду м. Миколаєва від 26 травня 2021 року позовні вимоги ОСОБА_2 до АТ «Альфа-Банк», третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Чуловський В.А. задоволені частково. Визнано таким, що не підлягає виконанню, виконавчий напис приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Чуловського Володимира Анатолійовича, вчинений 31.10.2017 року та зареєстрований в реєстрі за № 24551 про стягнення з ОСОБА_2 на користь ПАТ «Укрсоцбанк» заборгованості за Договором кредиту № 640/680-К680 від 22.12.2005 року за період з 10.03.2015 року по 28.08.2017 року, в загальній сумі 49689,16 доларів США, що складається з заборгованості за кредитом 22234,10 доларів США, заборгованості за відсотками за користування кредитом 27455,06 доларів США. В задоволенні вимог про встановлення нікчемності договору від 12.12.2013 року про внесення змін до Договору кредиту № 640/680-К680 від 22.12.2005 року та Додатку № 1 до цього Договору відмовлено. Не погодившись із вказаним судовим рішенням, АТ «Альфа-Банк» звернулось до суду з апеляційною скаргою, в якій посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права, невірне встановлення фактів які мають юридичне значення для вирішення справи, просило скасувати рішення суду в частині визнання таким, що не підлягає виконанню виконавчий напис № 24551, вчинений 31.10.2017 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Чуловським В.А. про стягнення з ОСОБА_2 на користь ПАТ «Укрсоцбанк» заборгованості за кредитним договором від 22.12.2005 року №640/680-К680 в загальній сумі 49 689,16 доларів США та ухвалити в цій частині вимог нове рішення, яким в задоволенні позовних вимог відмовити. В апеляційній скарзі зазначає, що відповідно до п.п.2.3. пункту 2 Глави 16 Розділу II Порядку вчинення нотаріальних дій, вчинення виконавчого напису в разі порушення основного зобов`язання та (або) умов іпотечного договору здійснюється нотаріусом після спливу тридцяти днів з моменту надісланих іпотекодержателем повідомлень - письмової вимоги про усунення порушень іпотекодавцю та боржнику, якщо він є відмінним від іпотекодавця. Повідомлення вважається надісланим, якщо є відмітка іпотекодавця на письмовому повідомленні про його отримання, або відмітка поштового відділення зв`язку про відправлення повідомлення на вказану в іпотечному договорі адресу. Приватний нотаріус Чуловський В.А. 31.10.2017 року вчинив виконавчий напис з урахуванням викладених умов. Перелік документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів, встановлюється Кабінетом Міністрів України. Підпунктами 3.2, 3.5 пункту 3 Глави 16 розділу II Порядку передбачено, що безспірність заборгованості підтверджують документи, передбачені Переліком документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів, затвердженим постановою КМУ № від 29 червня 1999 року №1172 (далі - Перелік документів). При вчиненні виконавчого напису нотаріус повинен перевірити, чи подано на обґрунтування стягнення документи, зазначені у вказаному Переліку документів. При цьому цей Перелік документів не передбачає інших умов вчинення виконавчих написів нотаріусами ніж ті, які зазначені в Законі України «Про нотаріат», та Порядку вчинення нотаріальних дій. Вчинення нотаріусом виконавчого напису - це нотаріальна дія, яка полягає в посвідченні права стягувача на стягнення грошових сум або витребування від боржника майна. Вчинений нотаріусом виконавчий напис не породжує права стягувача на стягнення грошових сум або витребування від боржника майна, а підтверджує, що таке право виникло в стягувача раніше. Отже, відповідне право стягувача, за захистом якого він звернувся до нотаріуса, повинно існувати на момент звернення. Так само на момент звернення стягувача до нотаріуса із заявою про вчинення виконавчого напису повинна існувати, а також бути безспірною, заборгованість або інша відповідальність боржника перед стягувачем. Таким чином, вчинення нотаріусом виконавчого напису відбувається за фактом подання стягувачем документів, які згідно із відповідним Переліком є підтвердженням безспірності заборгованості або іншої відповідальності боржника перед стягувачем. З огляду на наведене та з урахуванням приписів статей 15, 16, 18 ЦК України, статей 50, 87, 88 Закону України «Про нотаріат», апелянт вважає, що захист цивільних прав шляхом вчинення нотаріусом виконавчого напису полягає в тому, що нотаріус підтверджує наявне у стягувача право на стягнення грошових сум або витребування від боржника майна. Разом із тим, законодавством не визначений виключний перелік обставин, які свідчать про наявність спору щодо заборгованості. Ці обставини встановлюються судом відповідно до загальних правил цивільного процесу за наслідками перевірки доводів боржника та оцінки наданих ним доказів. Наведена позиція АТ «Альфа-Банк» узгоджується з правовою позицією Верховного Суду України, викладеною у постанові від 05.07.2017 (справа №754/9711/14- Ц). Банком до заяви про вчинення виконавчого напису було додано наступні документи: оригінал кредитного договору; засвідчена стягувачем виписка з рахунку боржника із зазначенням суми заборгованості та строків її погашення з відміткою стягувача про непогашення заборгованості; документи стягувача, що підтверджують безспірність заборгованості боржника та встановлюють прострочення виконання зобов`язання, та документи представника стягувача за довіреністю. Подання стягувачем інших документів, ніж тих, що передбачені Переліком, законодавством не вимагається. Отже, апелянт вважає, що «безспірність» в розуміння статті 88 Закону України «Про нотаріат» є не доведення саме суми боргу, це вже є елементом судового процесу. Безспірність у розумінні статті 88 Закону України «Про нотаріат» є саме факт існування між кредитором та боржником правовідносин, а також наявність заборгованості, яка підтверджується документами, згідно з переліком, затвердженим Кабінетом Міністрів України, за якими стягнення заборгованості проводиться у безспірному порядку. Таким чином у відповідності до вимог чинного законодавства відповідач реалізував своє законне право на стягнення в позасудовому порядку з позивачки заборгованості за кредитним договором та звернувся до приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Чуловського В.А. із заявою про вчинення виконавчого напису на кредитному договорі та надав документи, що підтверджують безспірність заборгованості боржника, і встановлюють прострочення виконання зобов`язання. Крім того вказує, що суд першої інстанції послався на Постанову Київського апеляційного суду від 22.02.2017 року у справі №826/20084/14, відповідно до якої визнано незаконною та нечинною Постанову Кабінету Міністрів України №662 від 26.11.2014 року «Про внесення змін до переліку документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів» в частині, а саме: п. 1 Змін, що вносяться до переліку документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів, в частині «а після слів «заставлене майно» доповнити словами «(крім випадку, передбаченого пунктом 11 цього переліку). Проте, відповідно до ухвали Вищого адміністративного суду України від 06.03.2017 року, було відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою Публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «Приватбанк» на постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 22.02.2017 р. та до закінчення касаційного розгляду зупинено виконання постанови Київського апеляційного адміністративного суду від 22.02.2017 р. Касаційний розгляд зазначеної справи закінчено 01.11.2017 року. Таким чином, апелянт вважає, що на дату вчинення виконавчого напису нотаріуса, а саме 31.10.2017 року виконання постанови Київського апеляційного суду від 22.02.2017 року було зупинено, і відповідно постанова Кабінету Міністрів України №662 від 26.11.2014 року «Про внесення змін до переліку документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів» була чинною. Крім того, АТ «Альфа-Банк» зазначає, що ЦК України сплив позовної давності окремою підставою для припинення зобов`язання не визнає. За нормами ЦК України позовна давність пов`язується із судовим захистом суб`єктивного права особи в разі його порушення, невизнання або оспорювання. Якщо упродовж установлених законом строків особа не подає до суду відповідного позову, то за загальним правилом ця особа втрачає право на позов у розумінні можливості в судовому порядку здійснити належне їй цивільне майнове право. Тобто сплив позовної давності позбавляє цивільне суб`єктивне право здатності до примусового виконання проти волі зобов`язаної особи. Строки ж, передбачені статтею 88 Закону України «Про нотаріат», за своєю природою, не є строком позовної давності, так як вчинення виконавчого напису є позасудовим способом захисту цивільних прав. З огляду на вищенаведене твердження позивачки про припинення зобов`язання зі спливом 3- річного строку є необґрунтованим та таким, що не заслуговує на увагу. Щодо виникнення права вимоги, апелянт зазначає, що ч. 10 ст. 11 ЗУ «Про захист прав споживачів», що була чинною до 10.06.2017 року, встановлено обов`язковий досудовий порядок врегулювання питання дострокового повернення коштів за договором про надання споживчого кредиту (Висновки Великої Палати Верховного Суду викладені у Постанові від 26.05.2020 року по справі №638/13683/15-ц) Таким чином, без дотримання процедури надсилання відповідної вимоги про усунення порушень на адресу позичальника в порядку передбаченому ст. 11 ЗУ «Про захист прав споживачів», у останнього як у позичальника відсутній обов`язок достроково повернути кошти за договором про надання споживчого кредиту, оскільки умови Договору кредиту щодо дострокового повернення кредиту (п. 4.5. Договору) у порівнянні із Законом України «Про захист прав споживачів» погіршуються становище споживача. Тобто, обов`язок позичальника достроково повернути в повному обсязі кредит виникає у останнього з моменту отримання відповідної вимоги банку, в зв`язку з чим твердження позивачки про те, що строк користування кредитом сплив відповідно до умов п. 4.5 договору кредиту є безпідставним. Враховуючи вищенаведене, апелянт вважає, що твердження позивачки про припинення нарахування процентів за користування кредитними коштами, в зв`язку зі зміною строків повернення кредиту також є безпідставними та необґрунтованими. Тому апелянт вважає, що навіть якщо припустити що розмір заборгованості ОСОБА_2 перед АТ «Альфа-Банк» менший, ніж зазначено у виконавчому написі нотаріуса, суд постановляє рішення про скасування виконавчого напису і стягнення з боржника на користь кредитора дійсної суми боргу. Від позивачки надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому зазначено, що доводи апелянта зводяться до того, що строк повернення кредиту не був змінений на 12.01.2009 року, оскільки кредит є споживчим (виданий на придбання житла позивачкою), а згідно ч. 10 ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів» в редакції, чинній до 10.06.2017 р., встановлено обов`язковий досудовий порядок дострокового повернення коштів за договором споживчого кредиту (апелянт посилається на правовий висновок Великої Палати Верховного Суду в постанові від 26.05.2020 року по справі № 638/13683/15-ц). Однак банк не враховував, що обставини цієї справи та справи № 638/13683/15-ц є різними: кредитний договір у справі № 638/13683/15-ц не містить умови, аналогічної за змістом п. 4.5 Договору кредиту в даній справі. Натомість, у відносинах, подібних до даної справи, в яких кредитний договір містив відповідну умову щодо зміни строку повернення кредиту, Верховним Судом були зроблені висновки, що відповідна умова є дійсною та обов`язковою для сторін. Отже, позивач вважає, що висновки суду першої інстанції щодо застосування п. 4.5 Договору кредиту відповідають вимогам ст.ст.204,210,629 ЦК України, правовим висновкам Верховного Суду у справах №№ 640/4666/18, 361/6751/16, 661/1892/18, а висновок Великої палати Верховного Суду по справі № 638/13683/15-ц, на який посилається банк, не підлягає застосуванню в силу різності обставин даної справи. Посилаючись на викладене, позивачка вважає, що рішення суду першої інстанції є законним, обґрунтованим та справедливим. Крім того, рішення суду не порушує прав банку як кредитора в зобов`язані за Договором кредиту, так як встановлює незаконність тільки виконавчого напису нотаріуса, що не позбавляє банк можливості захищати свої права відповідно до закону. В судовому засіданні представник позивачки не визнав доводи апеляційної скарги, просив залишити її без задоволення, а рішення суду без змін, надавши пояснення аналогічні змісту відзиву на апеляційну скаргу. Інші учасники процесу до судового засідання не з`явилися, про час і місце розгляду справи повідомлялися належним чином. Заслухавши доповідача, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість ухвали суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів апеляційного суду вважає, що скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав. Відповідно до ч.3 ст. 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи. Згідно зі ст. 5 ЦПК України суд, здійснюючи правосуддя, захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. А у випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону. Рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні ( ст.263 ЦПК України). Під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин ( ст. 264 ЦПК України). Рішення суду в оскаржуваній частині зазначеним вимогам закону відповідає. Ухвалюючи рішення суд першої інстанції виходив із того, що 22.12.2005 року між Акціонерно-комерційним банком соціального розвитку «Укрсоцбанк», правонаступником якого на час розгляду справи є АТ «Альфа-Банк», та ОСОБА_2 був укладений Договір кредиту № 640/680-К680, згідно п.1.1., пп.1.1.1, 1.1.2 якого Кредитор (банк) надає Позичальнику у тимчасове користування на умовах забезпеченості, повернення, строковості, платності та цільового характеру використання грошові кошти в сумі 29880дол. США зі сплатою 12,5% річних, з кінцевим строком повернення кредиту до 21.12.2015 року, з порядком повернення кредиту з липня 2006 по грудень 2015 по вересень 2022 щомісячно до 10 числа по 262,00дол. США, та в грудні 2015 274,00дол. США. Згідно п. 2.4.1. Договору кредиту, сплата процентів здійснюється у валюті кредиту не пізніше десятого числа місяця, наступного за тим, в якому нараховані проценти. У випадку якщо десяте число місяця є неробочим днем, то Позичальник зобов`язаний сплатити суму нарахованих процентів згідно п. 2.4. цього Договору у попередній робочий день. 31.10.2017 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Чуловським В.А., за заявою представника ПАТ «Укрсоцбанк» від 31.10.2017 р., вчинений виконавчий напис за реєстровим № 24551, яким запропоновано стягнути з ОСОБА_2 на користь ПАТ «Укрсоцбанк» заборгованість за Договором кредиту від 22.12.2005 року № 640/680-К680, за період з 01.03.2015 по 26.10.2017, в загальній сумі 49689,16дол. США, що складається з заборгованості за кредитом 22234,10дол. США, за відсотками за користування кредитом 27455,06дол. США. Постановою державного виконавця Заводського ВДВС міста Миколаїв Головного територіального управління юстиції у Миколаївській області від 22.10.2019 р. відкрито виконавче провадження № 60366240 з виконання цього виконавчого напису. Серед документів, підшитих нотаріусом разом із виконавчим написом, є договір про внесення змін від 12.12.2013 р. до Договору кредиту № 640/680-К680 від 22.12.2005 р. з Додатком №

1. Згідно висновку судового експерта Миколаївського науково-дослідного експертно-криміналістичного центру МВС України від 26.10.2020 р. № 306, підписи від імені ОСОБА_2 у графах «Позичальник», « ОСОБА_2 » на лицевій і зворотній сторонах аркушів договору про внесення змін № від 12.12.2013 до Договору кредиту № 640/680-К680 від 22.12.2005, у графах «Позичальник» у Додатку № 1 від 12.12.2013 до договору про внесення змін № від 12.12.2013 до Договору кредиту № 640/680-К680 від 22.12.2005 та у детальному розписі сукупної вартості кредиту, значення процентної ставки та абсолютне значення подорожчання кредиту (поточна дата 04.12.2013) виконані не ОСОБА_2 , а іншою особою. Пунктом 7.1. Договору кредиту встановлено, що всі додатки, зміни та/або доповнення до цього Договору мають бути вчинені в письмові формі та підписані належним чином уповноваженими на те представниками Сторін. Підпис учасника(-ів) правочину є обов`язковим реквізитом правочину, вчиненого в письмовій формі. Наявність підпису підтверджує наміри та волю й фіксує волевиявлення учасника(-ів) правочину, забезпечує їх ідентифікацію та цілісність документу, в якому втілюється правочин. Оскільки висновком судової експертизи встановлено, що ОСОБА_2 не підписувала договір від 12.12.2013 року про внесення змін до Договору кредиту № 640/680-К680 від 22.12.2005 року з Додатком № 1 до нього, зазначений договір не можна вважати таким, що вчинений в письмовій формі. Водночас визнання нікчемного правочину недійсним за вимогою його сторони не є належним способом захисту прав, оскільки не призведе до реального відновлення порушених прав позивачки, адже нікчемний правочин є недійсним у силу закону. За наявності спору щодо правових наслідків недійсного правочину, одна зі сторін якого чи інша заінтересована особа вважає його нікчемним, суд перевіряє відповідні доводи та в мотивувальній частині судового рішення, застосувавши відповідні положення норм матеріального права, підтверджує чи спростовує обставину нікчемності правочину (такий правовий висновок міститься у постанові Великої Палати Верховного Суду від 04.06.2019 року у справі № 916/3156/17, провадження № 12-304гс18). Тому суд першої інстанції констатував, що договір від 12.12.2013 року про внесення змін до Договору кредиту № 640/680-К680 від 22.12.2005 року з Додатком № 1 є нікчемним у зв`язку з недодержанням письмової форми та не породжує правових наслідків для сторін вказаного Договору кредиту. Рішення суду в цій частині ніким із учасників справи не оскаржено в установленому законом порядку. Згідно п.15 постанови Пленуму Верховного Суду України № 12 від 24 жовтня 2008 року «Про практику розгляду цивільних справ в апеляційному порядку» у разі якщо апеляційна скарга подана на рішення щодо частини вирішених вимог, суд апеляційної інстанції відповідно до принципу диспозитивності не має права робити висновків щодо неоскарженої частини ні в мотивувальній, ні в резолютивній частині судового рішення, а в описовій частині повинен зазначити, в якій частині вимог судове рішення не оскаржується. Тому рішення суду в частині відмови у задоволенні вимог про встановлення нікчемності Договору від 12.12.2013 року про внесення змін до Договору кредиту № 640/680-К680 від 22.12.2005 року з Додатком № 1 до цього Договору, апеляційним судом не переглядається взагалі. Перевіряючи правильність висновків суду щодо вирішення позовних вимог про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню, апеляційний суд виходить з наступного. За загальним правилом статей 15,16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу має право звернутися до суду, який може захистити цивільне право або інтерес в один із способів, визначених частиною першою статті 16 ЦК України, або й іншим способом, що встановлений договором або законом. Відповідно до ст. 18 ЦК України, нотаріус здійснює захист цивільних прав шляхом вчинення виконавчого напису на борговому документі у випадках і в порядку, встановлених законом. Порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами та посадовими особами органів місцевого самоврядування встановлюється Законом України «Про нотаріат» та іншими актами законодавства України (частина 1 статті 39 Закону України «Про нотаріат»). Таким актом є, зокрема, Порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затверджений наказом МЮ України № 296/5 від 22 лютого 2012р. (далі - Порядок вчинення нотаріальних дій). Правовому регулюванню процедури вчинення нотаріусами виконавчих написів присвячена Глава 14 Закону України «Про нотаріат» та Глава 16 розділу ІІ Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженого наказом МЮ України № 296/5 від 22 лютого 2012р. (далі Порядок). Так, згідно зі ст. 87 Закону України «Про нотаріат» для стягнення грошових сум або витребування від боржника майна нотаріуси вчиняють виконавчі написи на документах, що встановлюють заборгованість. Перелік документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів, встановлюється Кабінетом Міністрів України. Статтею 88 Закону України «Про нотаріат» визначено умови вчинення виконавчих написів. Відповідно до приписів цієї статті Закону нотаріус вчиняє виконавчі написи, якщо подані документи підтверджують безспірність заборгованості або іншої відповідальності боржника перед стягувачем та за умови, що з дня виникнення права вимоги минуло не більше трьох років, а у відносинах між підприємствами, установами та організаціями - не більше одного року. Якщо для вимоги, за якою видається виконавчий напис, законом встановлено інший строк давності, виконавчий напис видається у межах цього строку. Порядок вчинення нотаріальних дій містить такі самі правила та умови вчинення виконавчого напису (пункти 1, 3 Глави 16 розділу ІІ Порядку). Згідно з підпунктом 2.1 пункту 2 Глави 16 розділу ІІ для вчинення виконавчого напису стягувачем або його уповноваженим представником нотаріусу подається заява, у якій, зокрема, мають бути зазначені: відомості про найменування і місце проживання або місцезнаходження стягувача та боржника; дата і місце народження боржника - фізичної особи, місце його роботи; номери рахунків у банках, кредитних установах, код за ЄДРПОУ для юридичної особи; строк, за який має провадитися стягнення; інформація щодо суми, яка підлягає стягненню, або предметів, що підлягатимуть витребуванню, включаючи пеню, штрафи, проценти тощо. Заява може містити також іншу інформацію, необхідну для вчинення виконавчого напису. У разі якщо нотаріусу необхідно отримати іншу інформацію чи документи, які мають відношення до вчинення виконавчого напису, нотаріус вправі витребувати їх у стягувача (підпункт 2.2 пункту 2 Глави 16 розділу ІІ Порядку). Крім того, підпунктами 3.2, 3.5 пункту 3 Глави 16 розділу ІІ Порядку визначено, що безспірність заборгованості підтверджують документи, передбачені Переліком документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів, затвердженим постановою КМУ від 29 червня 1999 року № 1172 (далі - Перелік документів). При вчиненні виконавчого напису нотаріус повинен перевірити, чи подано на обґрунтування стягнення документи, зазначені у вказаному Переліку документів. При цьому Перелік документів не передбачає інших умов вчинення виконавчих написів нотаріусами ніж ті, які зазначені в Законі України «Про нотаріат» та Порядку вчинення нотаріальних дій. Нотаріальна дія або відмова у її вчиненні, нотаріальний акт оскаржуються до суду. Право на оскарження нотаріальної дії або відмови у її вчиненні, нотаріального акта має особа, прав та інтересів якої стосуються такі дії чи акти ( ст. 50 Закону України «Про нотаріат»). За результатами аналізу вищенаведених норм можна дійти таких висновків. Вчинення нотаріусом виконавчого напису - це нотаріальна дія, яка полягає в посвідченні права стягувача на стягнення грошових сум або витребування від боржника майна. При цьому нотаріус здійснює свою діяльність у сфері безспірної юрисдикції і не встановлює прав або обов`язків учасників правовідносин, не визнає і не змінює їх, не вирішує по суті питань права. Тому вчинений нотаріусом виконавчий напис не породжує права стягувача на стягнення грошових сум або витребування від боржника майна, а підтверджує, що таке право виникло в стягувача раніше. Мета вчинення виконавчого напису - надання стягувачу можливості в позасудовому порядку реалізувати його право на примусове виконання зобов`язання боржником. Отже, відповідне право стягувача, за захистом якого він звернувся до нотаріуса, повинно існувати на момент звернення. Так само на момент звернення стягувача до нотаріуса із заявою про вчинення виконавчого напису повинна існувати й, крім того, також бути безспірною, заборгованість або інша відповідальність боржника перед стягувачем. Безспірність заборгованості чи іншої відповідальності боржника - це обов`язкова умова вчинення нотаріусом виконавчого напису ( ст.88 Закону України «Про нотаріат»). Однак характер правового регулювання цього питання дає підстави для висновку про те, що безспірність заборгованості чи іншої відповідальності боржника для нотаріуса підтверджується наданими стягувачем документами згідно з Переліком документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів. Таким чином, вчинення нотаріусом виконавчого напису відбувається за фактом подання стягувачем документів, які згідно з відповідним Переліком документів є підтвердженням безспірності заборгованості або іншої відповідальності боржника перед стягувачем. Однак сам по собі цей факт (подання стягувачем відповідних документів нотаріусу) не свідчить про відсутність спору стосовно заборгованості як такого. З урахуванням приписів статей 15, 16, 18 ЦК України, статей 50, 87, 88 88 Закону України «Про нотаріат» захист цивільних прав шляхом вчинення нотаріусом виконавчого напису полягає в тому, що нотаріус підтверджує наявне у стягувача право на стягнення грошових сум або витребування від боржника майна. Це право існує, поки суд не встановить зворотного. Тобто боржник, який так само має право на захист свого цивільного права, в судовому порядку може оспорювати вчинений нотаріусом виконавчий напис: як з підстав порушення нотаріусом процедури його вчинення, так і з підстав неправомірності вимог стягувача (повністю чи в частині розміру заборгованості або спливу строків давності за вимогами у повному обсязі чи в їх частині), з якими той звернувся до нотаріуса для вчиненням виконавчого напису. Вирішуючи позовні вимоги про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню, суд першої інстанції правильно керувався зазначеними нормами права. Також суд виходив з того, що такі правові висновки наведені в постанові Верховного Суду України від 05.07.2017 року у справі № 754/9711/14-ц, провадження 6-887цс17, та у постановах Великої палати Верховного Суду від 27.03.2019 року у справі № 137/1666/16-ц, провадження № 14-84цс19, від 02.07.2019 року у справі № 916/3006/17, провадження № 12-278гс18, від 15.01.2020 року у справі № 305/2082/14-ц, провадження № 14-557цс19, від 23.06.2020 року у справі № 645/1979/15-ц, провадження № 14-706цс19. Умовами договору кредиту № 640/680-К680 від 22 грудня 2005 року погашення кредитної заборгованості та строки сплати чергових платежів визначено місяцями. Отже, поряд з установленням строку дії договору сторони визначили також строки виконання боржником окремих зобов`язань (внесення щомісячних платежів), що входять до змісту зобов`язання, яке виникло на основі договору. Згідно з ч. 3 ст. 254 ЦК України строк виконання кожного щомісячного зобов`язання спливає у відповідне число останнього місяця строку. Перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов`язано його початок ( ст. 253 ЦК України). Відповідно до ст. 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (ст. 257 ЦК України). Відповідно до ч.1 ст. 260 ЦК України позовна давність обчислюється за загальними правилами визначення строків, встановленими статтями 253-255 цього Кодексу. Згідно з частинами 1,5 ст. 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила. За зобов`язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання. За змістом цієї норми початок перебігу позовної давності співпадає з моментом виникнення у зацікавленої сторони права на позов, тобто можливості реалізувати своє право в примусовому порядку через суд. Відповідно до ч.2 ст.1050 ЦК України, якщо договором встановлений обов`язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до ст. 1048 цього Кодексу. Згідно з пунктами 3.3.8, 3.3.9. договору кредиту № 640/680-К680 від 22 грудня 2005 року встановлені обов`язки Позичальника сплачувати проценти за використання кредиту в порядку визначеному п. п. 2.4.2.5 цього договору, своєчасно та в повному обсязі погашати кредит із нарахованими процентами та можливими штрафними санкціями в порядку, визначеному п. п. 1.1.Договору кредиту. Відповідно до пункту 4.5 цього ж договору у разі невиконання (неналежного виконання) позичальником обов`язків, визначених пунктами 3.3.8, 3.3.9 цього договору, протягом більше, ніж 60 календарних днів, строк користування кредитом вважається таким, що сплив, та, відповідно, позичальник зобов`язаний протягом одного робочого дня погасити кредит в повному обсязі, сплатити проценти за фактичний час використання кредиту та нараховані штрафні санкції (штраф, пеню). Таким чином, у пункті 4.5 договору кредиту № 640/680-К680 від 22 грудня 2005 року сторони врегулювали питання дострокового повернення кредиту, тобто зміни строку виконання основного зобов`язання та визначили умови такого повернення. Строки сплати позивачем платежів на погашення кредиту та процентів визначені п. 1.1.1, 2.4.1. договору кредиту щомісячно до 10 числа. Останній платіж на виконання умов договору щодо повернення кредитних коштів позивачка здійснила 10 жовтня 2008 року. Судом встановлено, що згідно довідки АТ «Альфа-Банк» позивачка щомісячно сплачувала платежі на погашення кредиту та процентів до 10.10.2008, що також підтверджується виписками АТ «Укрсоцбанк» по особовому рахунку позивача за період з 22.12.2005 по 23.04.2009, що надавалися банком нотаріусу для вчинення виконавчого напису, в якій зазначено, що позивачка не сплачувала кошти після 10 жовтня 2008р.(починаючи з 11.11.2008р. у банківських операціях вказане призначення «отнесение на счета просрочки по сроку»). Наступні платежі, зазначені в довідці банку від 26.04.2021 р., заперечуються позивачкою як такі, що не здійснювалися ні нею, ні уповноваженою нею особою. Тобто позивачкою не були сплачені платежі у строк 10.11.2008 року і протягом наступних 60 календарних днів, тому відповідно до п. 4.5. договору кредиту строк повернення кредиту був змінений на перший робочий день після закінчення 60 днів з початку прострочення, тобто на 12.01.2009 року. Позивачка у вказану дату кредит не повернула та проценти за його використання не сплатила. Припис абз. 2 ч. 1 ст. 1048 ЦК України про щомісячну виплату процентів до дня повернення позики в разі відсутності іншої домовленості сторін може бути застосований лише у межах погодженого сторонами строку кредитування. У постанові Великої Палати Верховного Суду від 31 жовтня 2018 року у справі № 202/4494/16-ц наведено правовий висновок про те, що право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за користування кредитом, а також обумовлену в договорі неустойку припиняється після спливу визначеного цим договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України. В охоронних правовідносинах права та інтереси позивача забезпечені частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання. Отже, строк повернення кредиту за Договором кредиту був змінений на підставі п. 4.5. Договору кредиту на 12.01.2009 року, після чого у ПАТ «Укрсоцбанк» виникло право вимоги заборгованості, а також банк втратив право нарахування процентів, визначених Договором кредиту. Згідно з підпунктами 1.1, 1.2 пункту 1 глави 16 розділу ІІ Порядку для стягнення грошових сум або витребування від боржника майна нотаріуси вчиняють виконавчі написи на документах, що встановлюють заборгованість, або на правочинах, що передбачають звернення стягнення на майно на підставі виконавчих написів. Перелік документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів, установлюється Кабінетом Міністрів України. Пунктом 2 Переліку (у редакції, чинній на день вчинення оскаржуваного виконавчого напису) визначено, що для одержання виконавчого напису за кредитними договори, за якими боржниками допущено прострочення платежів за зобов`язаннями, додаються: а) оригінал кредитного договору; б) засвідчена стягувачем виписка з рахунка боржника із зазначенням суми заборгованості та строків її погашення з відміткою стягувача про непогашення заборгованості. Між тим статтею 88 Закону України «Про нотаріат»передбачено, що обов`язковою умовою вчинення виконавчого напису є те, що з дня виникнення права вимоги минуло не більше трьох років, а у відносинах між підприємствами, установами та організаціями - не більше одного року. Якщо для вимоги, за якою видається виконавчий напис, законом встановлено інший строк давності, виконавчий напис видається у межах цього строку. Вказана норма встановлює якщо для вимоги, за якою видається виконавчий напис, законом установлено інший строк давності, виконавчий напис видається у межах цього строку. Тобто інший строк давності для вчинення виконавчого напису нотаріуса повинен бути прямо передбачений саме законом, і не може бути змінений домовленістю сторін (постанова Великої Палати Верховного Суду від 02 липня 2019 року у справі № 916/3006/17 (провадження № 12-278гс18)). Оскаржуваний виконавчий напис вчинений нотаріусом 31.10.2017 р., тобто значно пізніше трьох років з дня виникнення у банку права вимоги, що зумовлює невідповідність виконавчого напису ст. 88 Закону «Про нотаріат». Виконавчим написом запропоновано стягнути з позивачки на користь ПАТ «Укрсоцбанк» заборгованість за період з 01.03.2015 року по 26.10.2017 року, однак із матеріалів справив вбачається, що фактично було стягнуто заборгованість з листопада 2008 року. Крім того, стягнення процентів за Договором кредиту по 26.10.2017 року суперечить п.4.5. Договору кредиту. Отже, вчиняючи виконавчий напис, нотаріус не переконався у безспірності заборгованості та не врахував, що після спливу визначеного договором строку кредитування (12 січня 2009 року) банк не мав права нараховувати передбачені договором проценти за кредитом. За таких обставин, зважаючи на те, що банк звернувся до нотаріуса лише 31 жовтня 2017 року, апеляційний суд погоджується з висновком суду першої інстанції про вчинення нотаріусом виконавчого напису без дотримання вимог законодавства про безспірність заборгованості та з пропуском встановленого ст. 88 Закону України «Про нотаріат» 3-річного строку з дня виникнення права вимоги. Такі висновки відповідають тим, яких дійшов Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду у постанові від 23 квітня 2020 року у справі № 661/1892/18 за подібних обставин справи. З аргументами апеляційної скарги колегія суддів не погоджується, виходячи з наступного. Так, твердження відповідача про те, що банком були подані приватному нотаріусу усі передбачені законодавством документи, якими підтверджується безспірність заборгованості ОСОБА_2 суперечать правовим висновкам, які викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 27 березня 2019 року у справі № 137/1666/16-ц стосовно того, що хоча вчинення нотаріусом виконавчого напису відбувається за фактом подання стягувачем документів згідно з відповідним Переліком документів, однак сам по собі цей факт не свідчить про відсутність спору стосовно заборгованості як такого, оскільки боржник в судовому порядку може оспорювати вчинений нотаріусом виконавчий напис як з підстав порушення нотаріусом процедури його вчинення, так і з підстав неправомірності вимог стягувача. Щодо доводів апеляційної скарги про відсутність підстав для висновку про вчинення виконавчого напису з порушенням визначених статтею 88 Закону України «Про нотаріат» строку та невідповідність пункту 4.5 укладеного сторонами договору кредиту вимогам статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів» та необхідність обов`язкового досудового врегулювання питання дострокового повернення коштів за договором споживчого кредиту, слід зазначити, що у справі яка переглядається розглядаються вимоги про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню, на відміну від справи № 638/13683/15-ц, на правовий висновок Великої Палати Верховного Суду у якій посилається відповідач, в якій вирішувались позовні вимоги за вимогою банку до позичальника про стягнення заборгованості, тобто обставини цих справ не є подібними. Предметом дослідження у даній справі питання дотримання банком вимог щодо направлення досудових вимог про дострокове повернення кредиту не було, доказів та заперечень з цього приводу сторони не надавали, тому не підлягають застосуванню висновки у справі 638/13683/15-ц. До того ж положення пункту 4.5 договору кредиту № 640/680-К680 від 22 грудня 2005 року підлягають застосуванню у спірних правовідносинах з огляду на положення статей 6, 627 ЦК України щодо свободи договору, а також на те, що вони не визнавались недійсними. Критично апеляційний суд відноситься також до доводів апеляційної скарги щодо не врахування судом першої інстанції того, що на дату вчинення виконавчого напису нотаріуса, а саме 31.10.2017 року виконання постанови Київського апеляційного суду від 22.02.2017 року було зупинено, так як судом було враховані дані обставини в рішенні суду. Приймаючи остаточне рішення у справі, суд апеляційної інстанції враховує, що, як неодноразово вказував Європейський суд з прав людини, право на вмотивованість судового рішення сягає своїм корінням більш загального принципу, втіленого в Конвенції, який захищає особу від сваволі; рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (рішення Європейського суду з прав людини у справі "Руїз Торія проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain, серія A, N 303-A, § § 29-30)). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною; більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх (рішення Європейського суду з прав людини у справі "Гірвісаарі проти Фінляндії" (Hirvisaari v. Finland, N 49684/99, § 2)). З урахуванням викладеного, розглядаючи справу в межах заявлених позовних вимог та доводів апеляційної скарги, а також враховуючи, що інші доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції не спростовують, на законність оскаржуваного судового рішення не впливають, а містять суб`єктивне тлумачення апелянтом як обставин справи, так і норм діючого законодавства, направлене на переоцінку доказів, яким суд першої інстанції дав належну правову оцінку, суд апеляційної інстанції приходить до висновку, що судом першої інстанцій правильно встановлені фактичні обставини справи і застосовано норми матеріального та процесуального права, які підлягали застосуванню, у зв`язку з чим, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а рішення суду в оскаржуваній частині без змін. Керуючись ст. ст. 367, 374, 375, 381, 382 ЦПК України, колегія суддів,- П О С Т А Н О В И Л А: Апеляційну скаргу Акціонерного товариства «Альфа Банк» залишити без задоволення. Рішення Заводського районного суду м. Миколаєва від 26 травня 2021 року в оскаржуваній частині залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена до Верховного Суду протягом 30 днів з дня складання її повного тексту в порядку та випадках, передбачених ст. 389 ЦПК України. Головуючий Судді Повний текст постанови складено 20 вересня 2021 року